79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"24" березня 2025 р. Справа №921/318/24
Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:
Головуючого (судді-доповідача) Якімець Г.Г.,
Суддів: Бойко С.М., Бонк Т.Б.,
за участю секретаря судового засідання Кришталь М.Б.,
та представників сторін:
від позивача (скаржника) - Єгоров В.С. (в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду)
від відповідача - Вийванко Н.П. (в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду)
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз України» від 10 січня 2025 року
на рішення Господарського суду Тернопільської області від 16 грудня 2024 року (повний текст підписано 26.12.2024), суддя Руденко О.В.
у справі №921/318/24
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз України», м. Київ
до відповідача Приватного акціонерного товариства “Тернопільміськгаз», м. Тернопіль
про стягнення заборгованості у розмірі 430 257 386,65 грн
встановив:
17 травня 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» звернулося до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Приватного акціонерного товариства «Тернопільміськгаз» про стягнення заборгованості в сумі 430 257 386,65 грн, з яких: 282 419 945,06 грн - основний борг, 52 232 699,39 грн - пеня, 16 686 146,62 грн - 3% річних та 78 918 595,58 грн - інфляційні втрати.
Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 16 грудня 2024 року у справі №921/318/24 прийнято заяву ПрАТ «Тернопільміськгаз» про часткове визнання позову в розмірі 282 419 945,06 грн; позов задоволено частково: присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 282 419 945,06 грн - основний борг, 26 116 349,68 грн - пені, 16 686 146,62 грн - 3% річних та 77 036 796,62 грн - інфляційні втрати. У задоволенні решти позовних вимог суд відмовив. Поряд з тим, здійснено розподіл судових витрат (судового збору).
Рішення суду мотивоване тим, що в матеріалах справи наявні докази включення спожитих об'ємів природного газу з 01.01.2022 по 31.01.2022, з 01.02.2022 по 28.02.2022, саме до Реєстру споживачів позивача, отже, факт споживання газу відповідачем із ресурсу постачальника "останньої надії" був підтверджений Оператором ГРМ та не спростований відповідачем. Враховуючи умови Типового договору, норми законодавства, якими врегульовано зобов'язальні правовідносини з поставки, місцевий господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 282 419 945,06 грн є обґрунтованими, документально підтвердженими та такими, що підлягають задоволенню; як наслідок суд прийняв визнання позову відповідачем у цій частині позовних вимог. Поряд з цим, проаналізувавши поданий позивачем розрахунок позовних вимог в частині стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат, враховуючи дату виникнення боргу, період його існування та розмір, провівши відповідний перерахунок, суд визнав правомірно заявленими до стягнення 52 232 699,35 грн - пені, 16 686 146,62 грн - 3% річних та 77 036 796,62 грн - інфляційних втрат. В решті позову в цій частині суд відмовив за необґрунтованістю. Одночасно, беручи до уваги ступінь, характер та правові наслідки правопорушення, співмірність між ними, суд зазначив про наявність підстав для зменшення заявленої до стягнення пені на 50%, що є справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та відповідним критеріям. Відтак, дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 26 116 349,68 грн - пені, а в іншій частині позовних вимог щодо стягнення пені відмовив. Поряд з тим, суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат.
Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду в частині зменшення розміру пені, позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» звернулося до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Тернопільської області від 16 грудня 2024 року у справі №921/318/24 в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені в розмірі 26 116 349,68 грн та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог в цій частині. Зокрема, зазначає, що спірний період поставки природного газу є січень-лютий 2022 року, за який відповідач повинен був розрахуватися з позивачем, згідно з п.4.4 Типового договору, тобто відповідач почав споживати газ постачальника «останньої надії» після початку повномасштабного вторгнення російською федерацією на територію України та взагалі нічого не сплачував (ступінь виконання зобов'язання складає 2,2%), в той час, як сума пені, нарахована відповідно до договору, становить 52 232 699,39 грн, що складає лише 18,5% від суми заборгованості. Вказує, що будучи ознайомленим з умовами Типового договору, відповідач повинен був усвідомлювати, що за неналежне виконання умов Договору на нього буде покладена відповідальність, передбачена п.4.5 та розділом 8 Договору. Поряд з цим, зазначає, що посилання відповідача на тяжкий матеріальний стан є безпідставним та необґрунтованим, оскільки останнім до клопотання не додано жодного доказу з цього питання та спростовується наявними матеріалами справи. Наголошує, що судом першої інстанції не було враховано інтересів позивача, а зменшуючи розмір пені на 50%, суд таким чином хоче ототожнити зменшення розміру пені з звільненням боржника від відповідальності за порушення зобов'язання (ст.218 ГК України), тоді як зі змісту статті 233 ГК України, яка регулює зменшення розміру штрафних санкцій, чітко вбачається, що зменшення судом розміру стягуваної пені є проявом обмеження відповідальності боржника, проте, не звільненням його від відповідальності.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Зокрема, зазначає, що аналізуючи сформовану Верховним Судом сталу судову практику, можна виділити обставини для зменшення неустойки, зокрема: збитковий характер господарської операції; відсутність відомостей, що позивач зазнав збитків; специфіка відносин, які існують на ринку відповідних послуг; відповідач є стратегічно важливим підприємством. Так, наголошує, що ПрАТ "Тернопільміськгаз" на сьогодні є єдиним оператором газорозподільної системи на території міста Тернопіль та Тернопільського району, є підприємством критичної інфраструктури, від безперебійної роботи якого безпосередньо залежить можливість отримання природного газу населенням, лікарнями, дитячими садками, закладами освіти, військовими частинами, рятувальними службами, правоохоронними органами, підприємствами, установами, тощо. ПрАТ «Тернопільміськгаз» є на 100 % тарифним підприємством, всі роботи здійснюються оператором газорозподільної системи за рахунок коштів тарифної виручки, при цьому, витратна частина по обслуговуванню газорозподільної системи у воєнний час не тільки не зменшилась, але й збільшилась за рахунок росту числа аварійних викликів та потреби додаткового обстеження газопроводів на предмет їх ймовірного пошкодження ворожими диверсійними групами. Внаслідок негативних економічних процесів у державі, кризи неплатежів призводить до неможливості вчасно та в повному обсязі виконувати грошові зобов'язання, у зв'язку з чим, фінансовий стан товариства є вкрай тяжким, що ставить під загрозу його нормальне функціонування та надання послуг з безперебійного газопостачання. Особливості господарської діяльності товариства, які не дозволяють йому впливати на цінову політику в газовій сфері та стан розрахунків споживачів за надані послуги, його суспільно-економічне значення, вкрай незадовільний фінансовий стан підприємства, обумовлений в першу чергу, низьким рівнем розрахунків за спожитий природний газ, обумовлюють складність, неможливість сплати значної суми штрафних санкцій. Разом з тим, відповідач зазначає, що нарахування значних штрафних санкцій не тільки є непосильним для нього, а може призвести до втрати його платоспроможності, що в першу чергу, буде не в інтересах позивача. Крім того, просить врахувати, що у спірних правовідносинах інтереси позивача додатково захищено (компенсовано негативні наслідки прострочення боржника) шляхом пред'явлення вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат за весь період прострочення та внаслідок цього, загальний розмір штрафних та компенсаційних нарахувань складає більше 50% від розміру основного боргу, що створює несправедливо надмірний тягар для відповідача. Також відповідач просить долучити до матеріалів справи копію звіту про фінансові результати за 2024 рік, у зв'язку з чим, просить поновити строк на подання вказаного доказу.
Судові засідання в суді апеляційної інстанції проводилися в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за клопотаннями представників сторін та на підставі відповідних ухвал суду.
Представник позивача (скаржника) в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав, просив задоволити в повному обсязі: скасувати рішення Господарського суду Тернопільської області від 16 грудня 2024 року у справі №921/318/24 в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені в розмірі 26 116 349,68 грн та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог в цій частині, з підстав, наведених в апеляційній скарзі.
Представник відповідача в судовому засіданні проти вимог апеляційної скарги заперечив, просив оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, з підстав, наведених у відзиві на апеляційну скаргу.
Західний апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши доводи апеляційної скарги та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного:
Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» відповідно до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) від 04.07.2017 №880, провадить діяльність із газопостачання на території України.
За результатами державного конкурсу та відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 №917-р ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» визначено постачальником "останньої надії" на ринку природного газу.
У зв'язку з відсутністю постачання природного газу відповідачу іншими господарюючими суб'єктами, спожиті ним в період з 01.01.2022 по 28.02.2022 об'єми природного газу автоматично включені до портфеля постачальника "останньої надії" - ТОВ "ГК "Нафтогаз України", і відповідно використаний природний газ віднесено до об'ємів, поставлених останнім.
Правове регулювання технічних, організаційних, економічних та правових засад функціонування газотранспортної системи України здійснюється Кодексом газотранспортної системи (далі - Кодекс ГТС ).
В силу положень пункту 5 глави 1 розділу І цього Кодексу інформаційною платформою є електронна платформа у вигляді вебдодатка в мережі Інтернет, функціонування та керування котрою забезпечується оператором газотранспортної системи. Вона використовується для забезпечення надання послуг транспортування природного газу відповідно до вимог цього Кодексу. Оператор газотранспортної системи виконує функції адміністратора інформаційної платформи (пункт 5 глави 3 розділу IV Кодексу ГТС).
Отже, суб'єкти ринку природного газу (в даному випадку позивач та відповідач, як продавець та покупець природного газу, відповідно) користуються ресурсами інформаційної платформи, адміністратором якої є Оператор ГТС.
Інформаційна платформа має бути доступною всім суб'єктам ринку природного газу та операторам торгових платформ у межах їх прав, визначених цим Кодексом, для забезпечення ними дій, пов'язаних із укладанням угод за короткостроковими стандартизованими продуктами, замовленням, наданням та супроводженням послуг транспортування природного газу, у тому числі для подання номінацій/реномінацій, перевірки величин грошових внесків (фінансової гарантії), а також інших дій, передбачених цим Кодексом.
Таким чином, позивач, як суб'єкт ринку природного газу має право доступу до Інформаційної платформи у межах прав на перегляд відображених відомостей.
На підтвердження факту включення відповідача до реєстру споживачів постачальника "останньої надії" та віднесення спожитого ним газу до портфеля постачальника "останньої надії" з наведених вище підстав, позивачем надано відомості з інформаційної платформи Оператора ГТС щодо споживача з ЕІС-кодом 56Х3200000000016 та інформації щодо споживачів, які були зареєстровані в Реєстрі споживачів постачальника "останньої надії" (форма №10).
Відповідно до п.1 розділу VI Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) №2496 від 30.09.2015 (далі - Правила), договір постачання природного газу постачальником "останньої надії" укладається у випадках, передбачених пунктом 3 розділу VI, з урахуванням вимог статей 205, 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України, шляхом публічної оферти постачальника "останньої надії" та її акцептування споживачем через факт споживання газу за відсутності іншого постачальника.
Договір постачання природного газу постачальником "останньої надії" не потребує двостороннього підписання.
Типовий договір постачання природного газу постачальником "останньої надії" затверджений постановою НКРЕКП від 30.09.2015 №2501.
Згідно з п.2.1 цього Договору постачальник зобов'язується постачати природний газ споживачу в необхідних для нього об'ємах (обсягах), а споживач зобов'язується своєчасно сплачувати постачальнику вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені цим Договором.
Відповідно до п.4.2 Договору об'єм (обсяг) постачання природного газу споживачу за розрахунковий період визначається за даними Оператора ГРМ/Оператора ГТС (для прямих споживачів) за підсумками розрахункового періоду, що містяться в інформаційній платформі оператора газотранспортної системи та надані споживачу Оператором ГРМ відповідно до умов договору розподілу природного газу.
Постачальник зобов'язаний надати споживачу рахунок на оплату природного газу за цим Договором не пізніше 10 числа календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, в обумовлений між постачальником і споживачем спосіб (поштою за замовчуванням, через електронний кабінет споживача тощо - якщо сторонами це окремо обумовлено) (п.4.3 Договору).
У п.4.4 Договору визначено, шо споживач зобов'язаний оплатити рахунок, наданий постачальником відповідно до п.4.3 цього договору, до закінчення календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу.
У разі порушення споживачем, що не є побутовим, строків оплати за цим договором, він сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу (п.4.5 Договору).
Позивачем виконано в повному обсязі взяті на себе зобов'язання, у відповідності до умов Договору, а саме: з 01.01.2022 по 31.01.2022 позивач поставив відповідачу природний газ в об'ємі 3 998,59442 тис. куб. м. на загальну суму 173 823 491,82 грн (з урахуванням вартості транспортування); з 01.02.2022 по 28.02.2022 - в об'ємі 2772,38446 тис. куб. м. на загальну суму 114 941 453,24 грн (з урахуванням вартості транспортування), що підтверджується Актами №2167 від 31.01.2022 та №4188 від 28.02.2022.
Для оплати поставленого газу позивачем надіслано відповідачу рахунки на оплату, а саме: №6548 від 11.02.2022 на суму 173 823 491,82 грн та №10125 від 12.03.2022 на суму 114 941 453,24 грн.
Однак, споживач частково оплатив лише рахунок №6548 від 11.02.2022, що підтверджується інформацією про надходження коштів на рахунки ТОВ "ГК "Нафтогаз України" за період з 01.10.2021 по 18.11.2022. Таким чином, сума заборгованості за спожитий природний газ становить 282 419 945,06 грн.
У травні 2024 року ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» звернулося до суду з цим позовом про стягнення з ПрАТ «Тернопільміськгаз» заборгованості в сумі 430 257 386,65 грн, з яких: 282 419 945,06 грн - основний борг, 52 232 699,39 грн - пеня, 16 686 146,62 грн - 3% річних та 78 918 595,58 грн - інфляційні втрати.
Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, а у відповідності до ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. (ч.ч.1, 2 ст.712 ЦК України).
Відповідно до ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Обов'язок покупця щодо оплати товару передбачено частиною 1 ст.692 ЦК України.
Згідно з ч.ч.1, 3 ст.12 ЗУ "Про ринок природного газу" постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов'язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Якість та інші фізико-хімічні характеристики природного газу визначаються згідно із встановленими стандартами та нормативно-правовими актами. Постачання природного газу постачальником "останньої надії" здійснюється на підставі типового договору, що затверджується Регулятором. Договір на постачання природного газу постачальником "останньої надії" є публічним. Права та обов'язки постачальників і споживачів визначаються цим Законом, Цивільним і Господарським кодексами України, правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу.
Відповідно до п.п.1, 2, 4-6 Розділу VI Правил постачання природного газу постачальник "останньої надії" здійснює постачання природного газу споживачам на умовах договору постачання природного газу, який укладається з урахуванням вимог цього розділу та має відповідати Типовому договору постачання природного газу постачальником "останньої надії", затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015 року №2501. Цей правочин є публічним, а його умови-однаковими для всіх споживачів. Договір постачання між постачальником "останньої надії" і споживачем вважається укладеним з дня, визначеного на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів постачальника "останньої надії" відповідно до Кодексу газотранспортної системи.
За договором постачання природного газу постачальник "останньої надії" зобов'язаний поставити споживачу природний газ у необхідних для нього об'ємах (обсягах), а споживач зобов'язаний своєчасно оплачувати постачальнику вартість природного газу в розмірі, строки та порядку, що визначені договором. Максимальна тривалість постачання природного газу постачальником "останньої надії" не може перевищувати шістдесят днів та в будь-якому випадку не має тривати довше ніж до кінця календарного місяця, наступного за тим місяцем, у якому почалося фактичне постачання природного газу споживачеві постачальником "останньої надії".
Постачальник "останньої надії" зобов'язаний на головній сторінці свого сайту розмістити діючу редакцію договору постачання природного газу постачальником "останньої надії", яка має відповідати типовому договору, роз'яснення щодо його укладання, а також ціну природного газу для споживачів, визначену згідно з вимогами цього розділу.
Після закінчення граничного строку постачання природного газу постачальником "останньої надії", передбаченого цим розділом та Законом України "Про ринок природного газу", постачальник "останньої надії" зобов'язаний припинити постачання природного газу за договором зі споживачем. Виключення споживача з Реєстру споживачів постачальника "останньої надії" здійснюється у порядку, визначеному Кодексом газотранспортної системи. У випадку якщо споживач не був включений до Реєстру споживачів іншого постачальника після закінчення постачання природного газу постачальником "останньої надії", до такого споживача повинні застосовуватись заходи з припинення розподілу/транспортування (для прямих споживачів) природного газу споживачу відповідно до умов Кодексу газорозподільних систем та Кодексу газотранспортної системи.
Постачальник "останньої надії" має повідомити споживача про обмежений строк постачання природного газу, ціну природного газу для споживача та поінформувати споживача про його право та необхідність вибору іншого постачальника шляхом розміщення відповідної інформації на сайті постачальника "останньої надії". Постачальник "останньої надії" зобов'язаний оприлюднювати на своєму веб - сайті та підтримувати в актуальному стані інформацію щодо споживачів, що не є побутовими, з діючими договорами постачання природного газу із зазначенням такої інформації: ЕІС-коди споживачів (точок комерційного обліку); ЄДРПОУ та назва споживача; адреса об'єкта; кінцевий строк постачання природного газу.
Поряд з тим, відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За відомостями з інформаційної платформи Оператора ГТС споживач ПрАТ "Тернопільміськгаз" з ЕІС-код - 56X3200000000016 був закріплений за постачальником "останньої надії" ТОВ «ГК «Нафтогаз України» у період з 01.01.2022 по 28.02.2022.
В той же час, в матеріалах справи наявні докази включення спожитих об'ємів природного газу з 01.01.2022 по 31.01.2022, з 01.02.2022 по 28.02.2022, саме до Реєстру споживачів позивача. Отже, факт споживання газу відповідачем із ресурсу постачальника "останньої надії" був підтверджений Оператором ГРМ та не спростований відповідачем.
Здійснивши фактичне споживання газу з 01.01.2022 по 31.01.2022 та з 01.02.2022 по 28.02.2022 відповідач, з урахуванням даних названої платформи, визнав дію договору з позивачем у цей проміжок часу.
Судом встановлено, що відповідач лише частково розрахувався за поставлений позивачем природній газ, заборгувавши останньому 282 419 945,06 грн. Слід зазначити, що вказана заборгованість визнана відповідачем під час розгляду справи судом першої інстанції.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.2 ст.612 ЦК України).
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно з ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, серед іншого, неустойкою.
Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
У ч.6 ст.231 ГК України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
У п.4.5 Типового договору постачання природного газу постачальником «останньої надії» передбачено, що у разі порушення споживачем, що не є побутовим, строків оплати за цим договором, він сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
Перевіривши розрахунки позивача, колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом, що правомірно заявленими до стягнення є 52 232 699,35 грн - пені, 16 686 146,62 грн - 3% річних та 77 036 796,62 грн - інфляційних втрат.
Разом з тим, позивач не погодився з висновком суду першої інстанції про зменшення розміру пені на 50% (до 26 116 349,68 грн) та оскаржив рішення суду в цій частині.
З приводу наведеного, колегія суддів зазначає наступне:
Частиною 1 ст.233 ГК України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Згідно з ч.3 ст.551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Правовий аналіз наведених вище норм свідчить про те, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов та на розсуд суду.
При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Разом з цим, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки (штрафу, пені) є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (штрафу, пені).
Водночас, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п.6 ч.1 ст.3 ЦК України).
Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 та постановах Верховного Суду.
У постанові від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначила, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 Господарського кодексу України і частині 3 статті 551 Цивільного кодексу України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 Господарського процесуального кодексу України.
Звертаючись із клопотанням про зменшення розміру пені на 90%, відповідач зокрема вказував, що ПрАТ "Тернопільміськгаз" на сьогодні є єдиним оператором газорозподільної системи на території м. Тернопіль та Тернопільського району, також є підприємством критичної інфраструктури, від безперебійної роботи якого безпосередньо залежить можливість отримання природного газу населенням, лікарнями, дитячими садками, закладами освіти, військовими частинами, рятувальними службами, правоохоронними органами підприємствами, установами, тощо. Крім того, товариство відповідача є на 100% тарифним підприємством, всі роботи здійснюються оператором газорозподільної системи за рахунок коштів тарифної виручки. При цьому, витратна частина по обслуговуванню газорозподільної системи у воєнний час не тільки не зменшилась, але й збільшилась за рахунок росту числа аварійних викликів та потреби додаткового обстеження газопроводів на предмет їх ймовірного пошкодження ворожими диверсійними групами. З огляду на особливості діяльності оператор газорозподільної системи обмежений територією власної ліцензованої території та позбавлений можливості здійснювати пошук нових клієнтів на території інших областей задля забезпечення покриття дефіциту коштів. ПрАТ "Тернопільміськгаз" вважало, що наявні достатні правові підстави для зменшення розміру пені, беручи до уваги наступні обставини, а саме: - відповідач є підприємством критичної інфраструктури і покладення надмірного фінансового тягаря на останнього може призвести до погіршення його матеріального становища та неможливості виконання ним своїх основних завдань; - інтереси позивача додатково захищено (компенсовано негативні наслідки прострочення боржника) шляхом пред'явлення вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат за весь період прострочення; - загальний розмір штрафних та компенсаційних нарахувань складає майже 50% від розміру основного боргу, що створює несправедливо надмірний тягар для відповідача; - враховуючи правовий зміст інституту неустойки, основною метою якого є стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов'язання; при цьому, остання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора; - відсутність в діях відповідача умисних дій (заздалегідь передбачуваних).
Зменшуючи розмір неустойки (пені) на 50%, місцевий господарський суд частково задоволив клопотання відповідача та взяв до уваги наведені ним обставини.
При цьому, суд також виходив із положень ст.3 ЦК України, згідно з якими загальними засадами цивільного законодавства є свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення клопотання відповідача та зменшення розміру заявленої до стягнення пені на 50% (до 26 116 349,68 грн).
Слід зазначити, що неустойка (штраф, пеня) є лише санкцією за невиконання зобов'язання, а не основним боргом, а тому при зменшенні її розміру позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому становищі з урахуванням задоволення позовних вимог про стягнення основного боргу, 3% річних та інфляційних втрат.
Стягнення штрафу, пені та передбачених статтею 625 ЦК України нарахувань не є основним доходом позивача і не може впливати на його господарську діяльність.
Одночасно колегія суддів звертає увагу, що загальний розмір нарахованої позивачем неустойки (пені) складає 52 232 699,39 грн, в той час як сума основного боргу становить 282 419 945,06 грн, яка визнана відповідачем та не заперечувалася.
Разом з тим, позивачем не надано суду доказів на підтвердження погіршення власного фінансового стану, виникнення ускладнень у здійсненні ним господарської діяльності, внаслідок несвоєчасної оплати відповідачем вартості газу.
Колегія суддів відхиляє твердження скаржника щодо неврахування судом першої інстанції інтересів останнього, оскільки рішенням місцевого господарського суду присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних та інфляційні втрати, а також зменшено розмір пені лише на 50% (в той час як відповідач просив зменшити такий на 90%), що на думку апеляційного суду забезпечує захист майнових прав та інтересів позивача, а також відповідає загальним засадам цивільного законодавства.
Щодо долучення відповідачем до відзиву на апеляційну скаргу копії звіту про фінансові результати за 2024 рік, колегія суддів такий до уваги не бере, оскільки відповідачем не обґрунтовано неможливість подання вказаного доказу до суду першої інстанції, у звязку з чим, відсутні підстави для поновлення строку та прийняття такого доказу апеляційним судом.
Статтею 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1 ст.86 ГПК України).
Враховуючи все наведене вище, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позову та зменшення пені на 50%.
Доводи апеляційної скарги є безпідставними та такі не спростовують висновків місцевого господарського суду про зменшення розміру пені. Колегія суддів не вбачає підстав, передбачених ст.277 ГПК України, для скасування рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ст.236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Статтею 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційної скарги - без задоволення.
Судовий збір за подання апеляційної скарги, у відповідності до ст.129 ГПК України, покладається на скаржника.
Керуючись ст.ст.236, 270, 275, 276, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд,
ухвалив:
Рішення Господарського суду Тернопільської області від 16 грудня 2024 року у справі №921/318/24 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» - без задоволення.
Матеріали справи №921/318/24 повернути до Господарського суду Тернопільської області.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку у відповідності до вимог ст.ст.286-291 ГПК України.
Повну постанову складено 31 березня 2025 року
Головуючий (суддя-доповідач) Якімець Г.Г.
Суддя Бойко С.М.
Суддя Бонк Т.Б.