Номер провадження 22-ц/821/444/25Головуючий по 1 інстанції
Справа № 700/549/24 Категорія: 305010900 Бесараб Н. В.
Доповідач в апеляційній інстанції
Сіренко Ю. В.
02 квітня 2025 року
м. Черкаси
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів :
Сіренка Ю.В., Гончар Н.І., Фетісової Т.Л.,
секретар: Івануса А.Д.,
учасники справи:
позивачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ;
відповідачі - ОСОБА_3 , Приватне акціонерне товариство «Страхова Компанія Євроінс Україна»;
особи, які подали апеляційні скарги - представник Приватного акціонерного товариства «Страхова Компанія Євроінс Україна» - адвокат Пилипець Антон Юрійович, представник ОСОБА_3 - адвокат Панасюк Володимир Миколайович,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Черкаси апеляційні скарги представника Приватного акціонерного товариства «Страхова Компанія Євроінс Україна» - адвоката Пилипця Антона Юрійовича, представника ОСОБА_3 - адвоката Панасюка Володимира Миколайовича на рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 19 грудня 2024 року в справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Приватного акціонерного товариства «Страхова Компанія «Євроінс Україна» про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,
У липні 2024 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 , ПрАТ «СК «Євроінс Україна» про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
Позовні вимоги обґрунтовували тим, що 07.07.2020 близько 17 год 35 хв ОСОБА_3 , керуючи автомобілем «Audi A6», д.р.н. НОМЕР_1 , рухаючись по вул. Центральна у с. Бужанка Звенигородського району Черкаської області, від селища Лисянка в напрямку с. Кам'яний Брід, не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою, відповідно не відреагував на її зміну, перед перестроюванням та зміною напрямку руху свого автомобіля, та не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкоди, або небезпеки іншим учасникам руху, виїхав на зустрічну смугу руху, де допустив зіткнення з автомобілем «CHEVROLET AVEO», д.р.н. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 , який рухався зі сторони с. Кам'яний Брід у напрямку селища Лисянка Звенигородського району Черкаської області, власником якого є ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу.
Внаслідок ДТП автомобіль «CHEVROLET AVEO» отримав механічні пошкодження, внаслідок яких ринкова вартість транспортного засобу, станом на 07.07.2020, становить 109860,00 грн. Вартість відновлювального ремонту вказаного транспортного засобу становить 245765,51 грн, що є більшою, ніж його ринкова вартість. Вироком Лисянського районного суду Черкаської області від 16.10.2023 ОСОБА_3 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
У результаті дорожньо-транспортної пригоди, ОСОБА_1 отримав тяжкі тілесні ушкодження, має тяжкі ускладнення здоров'я, довго проходив лікування та реабілітацію, внаслідок чого отримав 2 групу інвалідності. Крім того, ОСОБА_1 , внаслідок отриманих травм, зазнав значних фізичних та емоційних страждань, наявні зміни в емоційному стані, які перешкоджають активному соціальному функціонуванню його як особистості, що підтверджується висновком експертного дослідження.
Цивільно-правова відповідальність власника автомобіля марки «Audi A6» - ОСОБА_3 , на момент скоєння ДТП, була застрахована в ПрАТ «СК «Євроінс Україна».
10.04.2024 позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до ПрАТ «СК «Євроінс Україна» із заявою про страхове відшкодування, на яку 17.06.2024 отримали відповідь про відмову у виплаті страхових відшкодувань у зв'язку з тим, що ДТП мало місце 07.07.2020, а із заявою вони звернулися лише 10.04.2024, тобто після спливу одного року (шкода, завдана майну) та трьох років (шкода, завдана здоров'ю) з моменту настання ДТП, що є підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування згідно з Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Позивачі вважають відмову ПрАТ «СК «Євроінс Україна» у виплаті страхового відшкодування майнової шкоди та шкоди, пов'язаної з лікуванням, безпідставною та необґрунтованою, а тому звернулися до суду з вказаним позовом, та просили:
1) стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 завдану моральну шкоду в розмірі 5350725,00 грн;
2) стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати на проведення експертного дослідження в розмірі 18174,72 грн;
3) стягнути з ПрАТ «СК «Євроінс Україна» на користь ОСОБА_1 шкоду, пов'язану з лікуванням внаслідок дорожньо-транспортної пригоди в розмірі 38689,88 грн;
4) стягнути з ПрАТ «СК «Євроінс Україна» на користь ОСОБА_2 матеріальну шкоду в розмірі 109860,00 грн;
5) стягнути солідарно з ОСОБА_3 та ПрАТ «СК «Євроінс Україна» на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати;
6) стягнути солідарно з ОСОБА_3 та ПрАТ «СК «Євроінс Україна» на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати.
Рішенням Лисянського районного суду Черкаської області від 19 грудня 2024 року позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ПрАТ «СК «Євроінс Україна» про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 завдану моральну шкоду в розмірі 500 000 грн.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати за проведення експертного дослідження в розмірі 18174,72 грн.
Стягнуто з ПрАТ «СК «Євроінс Україна» на користь ОСОБА_1 шкоду, пов'язану з лікуванням внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, в розмірі 38689,88 грн.
Стягнуто з ПрАТ «СК «Євроінс Україна» на користь ОСОБА_2 матеріальну шкоду в розмірі 98500,30 грн.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відшкодування судових витрат за надання правничої допомоги по 2500 грн кожному.
Стягнуто із ПрАТ «СК «Євроінс Україна» на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відшкодування судових витрат за надання правничої допомоги по 2500 грн кожному.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір у сумі 5000 грн.
Стягнуто з ПрАТ «СК «Євроінс Україна» на користь держави судовий збір у розмірі 1371,91 грн.
Мотивуючи прийняте судове рішення, суд першої інстанції вказав, що на підставі наявних в матеріалах справи доказів, встановлено, що ринкова вартість транспортного засобу «Chevrolet Aveo» становить 109860,00 грн, вартість транспортного засобу після ДТП (його залишків) становить 10359,70 грн, а вартість відновлювального ремонту після ДТП складає 245765,51 грн. Отже, зважаючи на фізичне знищення транспортного засобу позивача ОСОБА_2 , шкода, спричинена внаслідок ДТП, визначається як різниця вартості транспортного засобу до та після ДТП. Таким чином, сума відшкодування за заподіяну майнову шкоду внаслідок ДТП, яку слід стягнути зі страхової компанії на користь ОСОБА_2 , становить 98500,30 грн (109860,00 грн - 10359,70 грн - 1000 грн (франшиза)).
На підставі норм Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у зв'язку з лікуванням потерпілого відшкодовуються обґрунтовані витрати, пов'язані з доставкою, розміщенням, утриманням, діагностикою, лікуванням, протезуванням та реабілітацією потерпілого у відповідному закладі охорони здоров'я, медичним піклуванням, лікуванням у домашніх умовах та придбанням лікарських засобів.
Зважаючи на викладене, суд вважав за необхідне стягнути зі страхової компанії на користь позивача ОСОБА_1 відшкодування за завдану шкоду здоров'ю внаслідок ДТП в розмірі 38689,88 грн.
Щодо пропуску позивачами однорічного (шкода, завдана майну) та трирічного (шкода, завдана здоров'ю) строків звернення із заявою про виплату страхового відшкодування, про який зазначала страхова компанія, суд першої інстанції вказав, що у випадку, якщо потерпіла особа звернеться до страховика (страхової компанії) за відшкодуванням шкоди з пропуском встановленого річного чи трирічного строку, однак доведе, що нею здійснено розумних заходів для отримання відшкодування за рахунок страховика, та строк пропущено через незалежні від потерпілої особи причини, вона має право на відшкодування шкоди в межах страхової суми за рахунок страховика (страхової компанії) винної у спричиненні шкоди особи, у тому числі у судовому порядку.
Оскільки для отримання страхового відшкодування позивачам слід було подати до страхової компанії докази винуватості відповідача ОСОБА_3 у скоєнні ДТП, а вирок суду був ухвалений 16.10.2023 та набрав законної сили лише 18.01.2024, відтак суд дійшов висновку, що позивачі не могли з об'єктивних причин звернутися до страхової компанії в річний/трирічний строк із відповідною заявою та всіма необхідними документами, тому вважав їх поведінку добросовісною.
Щодо спливу строку позовної давності на момент звернення позивачів з позовом до суду, про застосування якого просили відповідачі, суд першої інстанції зазначив, що право на звернення з даним позовом до суду у позивачів виникло 27.05.2022, тобто з дня пред'явлення підозри ОСОБА_3 , встановлений законом трирічний строк позовної давності на момент звернення позивачів до суду не сплив.
Водночас, суд зазначив, що строк позовної давності не застосовується до вимоги про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.
Суд першої інстанції вважав такими, що заслуговують на увагу посилання позивача ОСОБА_1 на те, що внаслідок ушкодження здоров'я, йому було завдано моральної шкоди, що виразилася у моральних стражданнях, внутрішньому конфлікті, стресі та негативних емоціях. Крім того, наразі він відчуває себе вразливим, незахищеним, розвинулися тривожність і депресія. Втрата здібності ходити викликала почуття втрати контролю над власним життям та залежності від інших людей. Курс реабілітації не дав бажаного результату, через фізичний стан він був вимушений припинити працювати, що залишило родину без заробітку. Між тим, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову про відшкодування моральної шкоди з відповідача ОСОБА_3 та вважав правильним зменшити розмір відшкодування моральної шкоди, визначений позивачем, з 5 184 000,00 грн до 500 000 грн з урахуванням обставин справи та засад розумності, виваженості і справедливості.
Щодо витрат позивачів на професійну правничу допомогу, суд зазначив, що оскільки стороною позивача суду не було надано акта прийому-передачі наданих послуг, з якого було б можливо оцінити затрачений адвокатом час наданої правничої допомоги, водночас адвокат Тесля О.М. брала участь в усіх судових засіданнях у даній справі, тому суд вважав за необхідне зменшити суму відшкодування витрат щодо надання правової допомоги з 20000 грн до 2500 грн для ОСОБА_1 та з 20000 грн до 2500 грн для ОСОБА_2 .
Не погоджуючись з рішенням Лисянського районного суду Черкаської області від 19.12.2024 в частині заявлених вимог до страхової компанії, представник ПрАТ «СК «Євроінс Україна» - адвокат Пилипець А.Ю. 21.01.2025 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, просив вказане рішення в оскаржуваній частині скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що спір у даній справі виник з підстав того, чи має позивач право на отримання страхового відшкодування з урахуванням того, що заява про виплату страхового відшкодування позивачем була подана з пропуском строку в 1 рік (щодо транспортного засобу), що є підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування.
Скаржник звертає увагу, що неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди, є підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування.
Скаржник зазначає, що позивачі не були позбавлені можливості подати заяву про виплату страхового відшкодування у межах річного строку, оскільки через відсутність вироку суду, страховик не може відмовити у виплаті страхового відшкодування, а лише зупиняє строки прийняття рішення про виплату/відмову у виплаті страхового відшкодування на підставі ст. 36.2 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів», який є спеціальним законом та має пріоритетне значення відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.
В апеляційній скарзі вказано, що позивач ОСОБА_1 пропустив трирічний строк (шкода, заподіяна здоров'ю потерпілого) для звернення як із заявою до страховика, так і з позовом до суду, а позивач ОСОБА_2 пропустив однорічний строк (шкода, заподіяна майну потерпілого).
Крім того, скаржник зазначає, що страхове відшкодування витрат на лікування здійснюються страховиком на підставі наданих документів, що підтверджують поставлений діагноз після ДТП, призначене лікування та платіжні документи, що підтверджують придбані ліки. Однак, позивачем ОСОБА_1 не надано доказів, які б деталізували оплачувані послуги, наявний причинно-наслідковий зв'язок між настанням ДТП та лікуванням.
Не погоджуючись з рішенням Лисянського районного суду Черкаської області від 19.12.2024 в частині стягнення моральної шкоди та відшкодування витрат на правничу допомогу, представник ОСОБА_3 - адвокат Панасюк В.М. 21.01.2025 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність рішення суду, просив вказане рішення в оскаржуваній частині скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким визначити розмір грошового стягнення, співмірний завданій моральній шкоді, з урахуванням матеріального становища відповідача ОСОБА_3 , у задоволенні вимоги про відшкодування витрат на правничу допомогу - відмовити повністю.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що визначений судом розмір грошового стягнення за завдання моральної шкоди в 500000,00 грн є явно завищеним і надмірним для ОСОБА_3 . Розмір грошового відшкодування за завдану моральну шкоду має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
В апеляційній скарзі також зазначено, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні вирішив питання про стягнення з ОСОБА_3 на користь позивачів витрат на професійну правничу допомогу без надання позивачами будь-яких доказів на підтвердження факту понесення таких витрат.
03.02.2025 на адресу Черкаського апеляційного суду від представника позивачів - адвоката Теслі О.М. надійшов відзив на апеляційну скаргу ПрАТ «СК «Євроінс Україна», в якому апеляційну скаргу просила залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. У відзиві зазначено, що сплив строку, протягом якого потерпіла особа може реалізувати своє регулятивне суб'єктивне право (у даному випадку протягом одного та трьох років) за рахунок страховика (страхової компанії), призводить до неможливості отримання страхового відшкодування від особи, винної в ДТП, в позасудовому порядку.
Однак, законодавством не передбачено в цьому випадку припинення взагалі права на відшкодування шкоди ані в повному обсязі, ані в обсязі страхового відшкодування.
Таким чином, позивачі, при відмові відповідача (страхової компанії) у виплаті регламентних платежів у зв'язку з пропуском строку, мають право на пред'явлення вимоги до страховика (страхової компанії) винної у спричиненні шкоди особи про відшкодування шкоди в межах страхової суми протягом строку позовної давності.
26.02.2025 на адресу Черкаського апеляційного суду від представника позивачів адвоката Теслі О.М. надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_3 , в якому зазначено, що останній не є особою з інвалідністю та не надав доказів наявності в нього будь-яких фізичних вад у віці 27 років, що вказувало б на його непрацездатність та неможливість відшкодування завданих збитків.
Позивачі у відзиві звертають увагу на те, що незважаючи на вирок суду стосовно ОСОБА_3 , повну та беззаперечну доведеність його вини у вчиненні ДТП, що відбулося 07.07.2020, ОСОБА_3 своєї вини не визнав, не вибачився, не здійснив компенсації, незважаючи на те, що після ДТП ОСОБА_1 назавжди залишився з непоправними ушкодженнями для здоров'я.
Відтак, позивачі просили апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Заслухавши доповідача, представника позивачів - адвоката Теслю О.М., перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів доходить таких висновків.
Із матеріалів справи судом встановлено, що згідно з вироком Лисянського районного суду Черкаської області від 16.10.2023, який залишено без змін ухвалою Черкаського апеляційного суду від 18.01.2024, 07.07.2020 близько 17 год 35 хв ОСОБА_3 , керуючи автомобілем «Audi A6», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись по вул. Центральна в с. Бужанка Звенигородського району Черкаської області, від селища Лисянка в напрямку с. Кам'яний Брід, в порушення вимог п. 2.3 б), 10.1 та 11.3 Правил дорожнього руху, не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою, відповідно не відреагував на її зміну, перед перестроюванням та зміною напрямку руху свого автомобіля, та не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкоди, або небезпеки іншим учасникам руху, виїхав на зустрічну смугу руху, де допустив зіткнення з автомобілем «CHEVROLET AVEO», реєстраційний номер НОМЕР_2 , 2011 року випуску, під керуванням ОСОБА_1 , який рухався зі сторони с. Кам'яний Брід у напрямку селища Лисянка Звенигородського району Черкаської області.
У результаті дорожньо-транспортної пригоди водій автомобіля «CHEVROLET AVEO», реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_1 отримав тілесні ушкодження:
- травма живота з розривом правої частки печінки та внутрішньо-черевною кровотечею, що відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень як такі, що небезпечні для життя;
- закриті переломи обох стегон, гемарогічний шок другого ступеню, які відносяться до категорії тілесних ушкоджень середньої тяжкості, що спричинили тривалий розлад здоров'я;
- травма голови зі струсом головного мозку, забита рана правого колінного суглобу, які відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я;
- садна голови, тулубу та кінцівок, які відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень.
ОСОБА_3 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначено покарання у вигляді 3 (трьох) років позбавлення волі, з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 2 (два) роки, на підставі статті 75 КК України звільнено від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням з встановленням іспитового строку тривалістю 1 (один) рік (т. 1 а.с. 14-20).
Внаслідок ДТП ОСОБА_1 поніс витрати на лікування в розмірі 38689,88 грн, що підтверджується товарним чеком аптечного пункту № 3 Аптеки № 1 «Фармаленд» від 20.07.2020, чеками на придбання медикаментів, рахунками-фактури від 16.07.2020 №РД-0000222, № РД-0000188 (т. 1 а.с.46-51).
Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 , власником автомобіля «CHEVROLET AVEO», реєстраційний номер НОМЕР_2 , 2011 року випуску, є ОСОБА_2 . Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди вказаний автомобіль отримав механічні пошкодження (т. 1 а.с. 12).
Згідно з висновком експерта транспортно-товарознавчої експертизи № СЕ-19/124-21/13115-АВ від 26.11.2021 ринкова вартість автомобіля марки «Chevrolet Aveo», реєстраційний номер НОМЕР_2 , 2011 року випуску, станом на 07.07.2020 становив 109860 грн. Вартість відновлювального ремонту досліджуваного автомобіля марки «Chevrolet» моделі «Aveo», д.н.з. НОМЕР_2 , становить 245765,51 грн (т. 1 а.с. 28-31).
На момент дорожньо-транспортної пригоди, цивільно-правова відповідальність відповідача ОСОБА_3 була застрахована в ПрАТ «Страхова Компанія «Євроінс Україна» відповідно до полісу № АР/0353714 (т. 1 а.с. 173).
10 квітня 2024 року позивач ОСОБА_1 та позивач ОСОБА_2 звернулися до ПрАТ «СК «Євроінс Україна» із заявами про страхове відшкодування, на що отримали відмову у виплаті страхового відшкодування у зв'язку з тим, що ДТП мало місце 07 липня 2020 року, а з заявою вони звернулися лише 10 квітня 2024 року, тобто після спливу одного та трьох років з моменту настання ДТП, що є підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування згідно з п. 37.4.1. ст. 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Статтею 22 ЦК України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Відповідно до частини першої статті 1166 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Стаття 1187 ЦК України регулює питання завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки. Згідно із частиною першою цієї статті джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, тобто завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (згідно із пунктом 1 частини першої статті 1188 ЦК України).
Особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням) (частина перша статті 1194 ЦК України).
Відповідно до статті 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі також Закон № 1961-IV), страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Згідно з ст. 28 Закону № 1961-IV до шкоди, заподіяної в результаті ДТП майну потерпілого, належить, зокрема, шкода, пов'язана з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу.
Транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди (пункт 30.1 статті 30 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди (пункт 30.2 статті 30 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції, встановивши, що вартість відновлювального ремонту після ДТП автомобіля «CHEVROLET AVEO», д.р.н. НОМЕР_2 , власником якого є ОСОБА_2 , значно перевищує його ринкову вартість, врахувавши висновок експерта № СЕ-19/124-21/13115-АВ від 26.11.2021 та висновок експертного дослідження № 5485/1 від 08.09.2020, дійшов правомірного висновку про фізичне знищення вказаного транспортного засобу, а відтак правильно зазначив, що сума відшкодування за заподіяну майнову шкоду внаслідок ДТП, яка підлягає стягненню зі страхової компанії власнику вказаного автомобіля, визначається як різниця вартості транспортного засобу до та після ДТП, при цьому, враховуючи розмір франшизи за страховим полісом, і становить 98500,30 грн (109860,00 грн - 10359,70 грн - 1000 грн (франшиза)).
Шкодою, заподіяною життю та здоров'ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є: шкода, пов'язана з лікуванням потерпілого; шкода, пов'язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим; шкода, пов'язана із стійкою втратою працездатності потерпілим; моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; шкода, пов'язана із смертю потерпілого (стаття 23 Закону № 1961-IV).
Згідно зі ст. 24 № 1961-IV у зв'язку з лікуванням потерпілого відшкодовуються обґрунтовані витрати, пов'язані з доставкою, розміщенням, утриманням, діагностикою, лікуванням, протезуванням та реабілітацією потерпілого у відповідному закладі охорони здоров'я, медичним піклуванням, лікуванням у домашніх умовах та придбанням лікарських засобів.
Враховуючи шкоду, заподіяну життю та здоров'ю позивача ОСОБА_1 , внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася 07.07.2020, а саме: травма живота з розривом правої частки печінки та внутрішньо-черевною кровотечею (тяжкі тілесні ушкодження); закриті переломи обох стегон, гемарогічний шок другого ступеню (тілесні ушкодження середньої тяжкості); травма голови зі струсом головного мозку, забита рана правого колінного суглобу (легкі тілесні ушкодження); садна голови, тулубу та кінцівок (легкі тілесні ушкодження), беручи до уваги надані позивачем ОСОБА_1 виписку з медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого № 1291 від 14.04.2020 Лисянської центральної районної лікарні та виписку із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого від 30.07.2020 КНП «Черкаська обласна лікарня Черкаської обласної ради», а також враховуючи пред'явлені позивачем суду товарні чеки та квитанції на придбання лікувальних засобів, препаратів та медичних інструментів, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що вказані вище докази в сукупності, поза розумним сумнівом, свідчать про наявний причинно-наслідковий зв'язок між ДТП, яка мала місце 07.07.2020, та лікуванням позивача ОСОБА_1 за її наслідками, і не потребує додаткової деталізації оплачуваних послуг.
Відтак, колегія суддів відхиляє доводи скаржника ПрАТ «СК «Євроінс Україна» в цій частині.
Щодо здійснення потерпілою особою права на отримання відшкодування заподіяної шкоди протягом року (шкода заподіяна майну) і трьох років (шкода заподіяна здоров'ю або життю).
Відповідно до статті 12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Нездійснення особою своїх цивільних прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, встановлених законом. Відтак зазначена норма визначає, що саме законом встановлюється випадки, коли право особи припиняється внаслідок його нездійснення.
Згідно з Законом 1961-IV та статті 13 ЦК України сторони повинні діяти добросовісно, не порушуючи права інших осіб - учасників цих правовідносин.
За змістом зазначених норм права встановлюється, як добросовісність поведінки особи, чиї права порушено, так і передбачається, що припинення права може бути лише у випадках, передбачених законом.
Зміст суб'єктивного цивільного права становлять такі юридичні правомочності, як реалізація особою права на дії; можливість вимагати певної поведінки від інших; можливість захисту порушеного права в юрисдикційному порядку (зокрема, у досудовому та судовому порядку).
Під здійсненням цивільного права слід розуміти реалізацію тих можливостей, які становлять зміст суб'єктивного цивільного права. Здійснення цивільного права відбувається шляхом вчинення фактичних та юридичних дій, що свідчить по свободу поведінки учасників цивільних правовідносин при реалізації своїх прав та обов'язків на власний розсуд.
Цивільне законодавство встановлює правило, згідно з яким нездійснення особою своїх майнових прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, встановлених законом (частина друга статті 12 ЦК України). При цьому, ЦПК України містить норми, коли нездійснення цивільного права є підставою для припинення цивільного права, настання інших негативних правових наслідків для носія такого права.
Поняття відмови від права не є тотожним поняттю нездійснення права.
Також припинення цивільного права та/або припинення права на захист порушеного права та/або припинення права на отримання відшкодування від певної особи не є ідентичними. Припинення цивільного права має під собою наслідком припинення цивільних правовідносин та відбувається, як вже було зазначено, лише у випадках, передбачених законом.
Припинення ж права на відновлення або захист порушеного права, право на відшкодування шкоди за рахунок певної особи не позбавляє особу взагалі цивільного права, але має наслідком неможливість отримання відновлення порушеного права або відшкодування шкоди тощо за рахунок певної особи. При цьому особа не позбавлена права на отримання захисту або відновлення порушеного права від іншого боржника за його наявності.
Таким чином, припинення цивільного права має бути передбачено законом, на відміну від чого припинення права на отримання відшкодування від певної особи не позбавляє особу цивільного права, а лише позбавляє її можливості отримати відшкодування від цієї особи.
Відповідно до підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV підставою для відмови страховиком (страховою компанією) у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є, зокрема, неподання потерпілою особою заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння ДТП.
Закон передбачає, що потерпілий, який володіє правом на майнове відшкодування заподіяної йому шкоди, повинен вчинити ряд активних дій, які б свідчили про його волевиявлення щодо здійснення цього права. Вказані активні дії потерпілого закон пов'язує, зокрема, із поданням заяви про страхове відшкодування впродовж визначеного законом строку (підпункт 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV).
Відтак право потерпілого на отримання відшкодування завданої йому шкоди шляхом виконання страховиком узятих на себе зобов'язань не є безумовним, а пов'язується з поданням до такого страховика заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування), що у свою чергу законодавець обмежує річним строком з моменту скоєння відповідної ДТП (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 910/7449/17 (провадження № 12-104гс18)).
При цьому, поняття «преклюзивні строки» здійснення регулятивного суб'єктивного права (строк подання заяви про страхове відшкодування до страховика) не є тотожним поняттю «позовна давність» (строк захисту порушеного права особи).
Відповідно до положень статей 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю в три роки.
Поряд із цим законодавством встановлюються також спеціальні строки позовної давності, зокрема, скорочені до одного року. Така позовна давність, яка закріплена статтею 258 ЦК України, визначена лише для вимог, зазначених у частині другій цієї норми, і зміст цієї норми не допускає розширеного тлумачення та передбачає такий строк для вимог про відшкодування шкоди, спричиненої наслідками ДТП.
Підпункт 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV визначає наслідком пропуску потерпілою особою річного строку (трирічного строку) подання заяви до страховика про страхове відшкодування, право страховика на відмову у виплаті регламентних виплат.
Разом з тим, ані Закон № 1961-IV, ані ЦК України, ані будь-який інший закон не передбачає в цьому випадку припинення взагалі права потерпілою особи на отримання відшкодування або на задоволення позову як, наприклад, передбачено ЦК України при пропуску строку позовної давності.
Водночас ЦК України передбачається також поновлення, зупинення, переривання позовної давності (статті 263-264, стаття 267 ЦК України).
Таким чином, сплив строку, протягом якого потерпіла особа може реалізувати своє регулятивне суб'єктивне право (один та три роки) за рахунок страховика (страхової компанії), призводить до неможливості отримання страхового відшкодування від особи, що застрахувала відповідальність винної в ДТП особи в позасудовому порядку. Однак, законодавством не передбачено в цьому випадку припинення взагалі права на відшкодування шкоди, ані у повному обсязі, ані в обсязі страхового відшкодування. Тоді як згідно із частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявила сторона у спорі, є підставою для відмови в позові.
З огляду на те, що пропуск річного (трирічного) строку звернення із заявою до страховика (страхової компанії) не зазначений у законодавстві (стаття 12 ЦК України) як підстава для припинення матеріального права, цей строк не може бути розцінений як преклюзивний і такий, що припиняє існуюче право на отримання відшкодування шкоди в розмірі регламентних виплат взагалі.
Відтак, аналізуючи зазначене законодавство в сукупності з загальними принципами цивільного права, як то добросовісність поведінки та спрямованість на відновлення порушеного права, слід дійти висновку, що потерпіла особа при відмові страховика (страхової компанії) у виплаті регламентних платежів у зв'язку з пропуском річного строку (трирічного строку у випадку завдання шкоди життю та здоров'ю), має право на пред'явлення вимоги до страховика (страхової компанії) винної у спричиненні шкоди особи про відшкодування шкоди в межах страхової суми протягом строку позовної давності.
Тому, доводи відповідача ПрАТ «Страхова Компанія Євроінс Україна» про те, що у зв'язку з пропуском строку на подачу заяв про отримання страхового відшкодування, позивачі втратили право на отримання регламентних виплат, апеляційний суд вважає такими, що не заслуговують на увагу.
Щодо обрахунку перебігу строку позовної давності.
Згідно із приписами ст.ст. 260, 261 ЦК України, позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Колегія суддів апеляційного суду вважає, що день скоєння ДТП, внаслідок якої пошкоджено автомобіль позивача, а йому та особі, яка керувала таким транспортним засобом, завдано майнової шкоди, шкоди життю та здоров'ю, моральної шкоди, є тим днем, коли позивачі довідалися про порушення свого права та про особу, яка його порушила, і саме із цього часу в нього виникло право вимоги як до безпосереднього заподіювача шкоди, так і до страхової компанії, відповідальної за останнього.
Тобто, у даній справі, саме з 07.07.2020 розпочався перебіг строку позовної давності тривалістю у 3 роки.
Однак, згідно з п.12 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України, яким було доповнено ЦК України відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020 № 540-ІХ, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби, строки, визначені у тому числі статтями 257 та 258 ЦК України, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11.03.2020 № 211 карантин було встановлено з 12.03.2020 та який в подальшому безперервно продовжувався відповідними постановами КабМіну до 30.06.2023
Отже карантин в Україні було встановлено з 12.03.2020 до 30.06.2023.
Таким чином, строк позовної давності, про застосовування якого зазначав відповідач ПрАТ «Страхова Компанія Євроінс Україна» не сплив.
Апеляційний суд зазначає, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку про початок перебігу строку позовної давності з 27.05.2022, тобто з часу повідомлення про підозру ОСОБА_3 (час встановлення особи, яка порушила права позивачів), однак вказане не вплинуло на правильність висновку про звернення позивачів до суду в межах трирічного строку позовної давності та, відповідно, про необхідність захисту їх права на отримання відшкодування шкоди, шляхом задоволення позовних вимог до відповідачів. Відтак, рішення суду першої інстанції в частині визначення дня, з якого починає перебіг строк позовної давності, підлягає зміні в редакції цієї постанови.
Таким чином, встановивши, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_3 на момент ДТП була застрахована в ПрАТ «Страхова Компанія Євроінс Україна», позивачі до вказаної страхової компанії подали заяви про виплату страхових відшкодувань, однак пропустили визначений пп. 37.1.4 ст. 37 Закону № 1961-IV строк (рік та три роки відповідно) через обставини, які не залежали від них (вирок стосовно ОСОБА_3 було ухвалено 16.10.2023 та залишений без змін апеляційним судом 18.01.2024), при цьому, відповідні заяви подані в межах страхових сум та протягом строку позовної давності, відтак судова колегія вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення сум страхового відшкодування з ПрАТ «Страхова Компанія Євроінс Україна» на користь позивачів.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне вкотре звернути увагу на непоправність та тяжкість шкоди, завданої здоров'ю позивача ОСОБА_1 дорожньо-транспортною пригодою, яка мала місце 07.07.2020, у результаті якої останній довготривалий період перебував на стаціонарному лікуванні, став особою з інвалідністю ІІ групи та досі продовжує курс лікування і реабілітації.
Щодо стягнення моральної шкоди.
Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно з частиною четвертою статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Відповідно до частин другої, п'ятої статті 1187 ЦК шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
При оцінці розміру відшкодування моральної шкоди необхідно враховувати, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз, а тому принцип еквівалентного відшкодування, що властивий цивільному праву, при відшкодуванні моральної шкоди неможливий, оскільки вона не має вартісного еквівалента.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц виснувала, що, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
У даній справі суд першої інстанції, зменшуючи заявлений позивачем ОСОБА_1 розмір моральної шкоди з 5184000,00 грн до 500000 грн, врахував принципи розумності, справедливості та співмірності, характер і обсяг страждань, яких зазнав позивач ОСОБА_1 , можливість відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у життєвих і суспільних стосунках, у зв'язку з чим дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 500000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, який не призведе до безпідставного збагачення позивача.
Суть апеляційної скарги ОСОБА_3 фактично зводиться до незгоди скаржника з визначеним судом розміром відшкодування моральної шкоди, однак, вказана апеляційна скарга не містить жодних суттєвих доводів, мотивів та підстав для необхідності зменшення такого розміру.
Посилання скаржника ОСОБА_3 на матеріальну неспроможність задовольнити вимогу позивача про відшкодування моральної шкоди у розмірі, визначеному судом першої інстанції, у зв'язку з тим, що останній не працює та перебуває на утриманні свого батька, здійснює «немедичний» догляд за хворою мамою, колегія суддів вважає такими, що не заслуговують на увагу в силу вимог ч. 4 ст. 1193 ЦК України.
Так, відповідно до вимог ч. 4 ст. 1193 ЦК України суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням кримінального правопорушення.
Згідно з роз'ясненнями постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» правила цієї норми (ч. 4 ст. 1193 ЦК України) застосовуються у разі коли відповідачем за таких обставин може бути тільки фізична особа та відшкодування шкоди у повному розмірі неможливе або поставить відповідача в дуже скрутне матеріальне становище. Про вказане право суду зазначено також у абз.5 п.7 постанови Пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», згідно з яким правила частини 4 статті 1193 ЦК України про можливість зменшення розміру відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням злочину, застосовуються у виняткових випадках, якщо відшкодування шкоди у повному розмірі неможливе або поставить відповідача у тяжке матеріальне становище.
Враховуючи, що ОСОБА_3 є особою працездатною віку, обставин його незадовільного стану здоров'я судом не встановлено, а той факт, що він тимчасово ніде не працює, не свідчить про його неспроможність здійснити відшкодування завданої моральної шкоди, відтак вказані обставини не є винятковими, а тому відсутні підстави для зменшення визначеного судом розміру моральної шкоди. Посилання ОСОБА_3 на здійснення догляду за хворою матір'ю не підтверджується жодними належними доказами.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу колегія суддів зазначає, що оскільки представником позивачів у першій заяві по суті - позовній заяві заявлено орієнтовний (попередній) розрахунок судових витрат з правничої допомоги, враховуючи, що адвокат Тесля О.М. брала участь у судових засіданнях під час розгляду справи в суді першої інстанції, апеляційний суд погоджується з висновком районного суду про необхідність стягнення з відповідача ОСОБА_3 на користь позивачів витрат на професійну правничу допомогу, а саме за участь адвоката Теслі О.М в судових засіданнях, у зазначеному судом першої інстанції розмірі. Тому оскаржуване рішення в цій частині зміні чи скасуванню не підлягає.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відтак, враховуючи викладене вище, колегія суддів вважає за необхідне змінити рішення суду першої інстанції, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови в частині обрахунку перебігу строку позовної давності. В решті рішення суду слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційні скарги представника Приватного акціонерного товариства «Страхова Компанія Євроінс Україна» - адвоката Пилипця Антона Юрійовича, представника ОСОБА_3 - адвоката Панасюка Володимира Миколайовича задовольнити частково.
Рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 19 грудня 2024 року в справі за позовом за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Приватного акціонерного товариства «Страхова Компанія «Євроінс Україна» про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
В решті рішення суду в оскаржуваних частинах залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного судового рішення в порядку та за умов, визначених ЦПК України.
Повний текст постанови складено 04 квітня 2025 року.
Судді: Ю.В. Сіренко
Т.Л. Фетісова
Н.І. Гончар