Справа № 206/970/25
Провадження № 2-а/206/19/25
03.04.2025 Самарський районний суд м. Дніпропетровська у складі:
головуючого судді Поштаренко О.В.
за участю секретаря судового засідання: Содоль М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення,
У лютому 2025 року представник позивача адвокат Науменко С.Б. через «Електронний суд» звернулася до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення, в якому просила суд скасувати постанову №20417 від 12.11.2024 про адміністративне правопорушення за ч.3 ст. 210-1 КУпАП, провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП закрити та задовольнити клопотання про поновлення строків для звернення до суду з даним адміністративним позовом. В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 18.02.2025 позивачу ОСОБА_1 стало відомо з матеріалів виконавчого провадження АСВП № 77174630, розміщених в Автоматизованій системі виконавчих проваджень https://asvpweb.minjust.gov.ua/#/search-debtors) про те, що 12.11.2024 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 капітаном ОСОБА_2 винесено постанову № 20417 за справою про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 КУпАП.Вказаною постановою від 12.11.2024 року позивача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, що передбачено ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, накладено на позивача ОСОБА_1 штраф у сумі 25 500,00 грн. Ознайомившись зі змістом постанови №20417 по справі про адміністративне правопорушення від 12.11.2024, позивач вважає її протиправною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки останній не був повідомлений про розгляд справи про адміністративне правопорушення, про час і місце розгляду такої справи. Постанова від 12.11.2024 року позивачеві не направлялась, ні про факт її винесення, ні про зміст такої постанови позивачеві нічого не було відомо. Вважає, що в діях позивача відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою ст. 201-1 КУпАП у зв'язку з тим, що оскаржувану постанову прийнято відповідачем без належних доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою ст. 210-1 КУпАП, відповідачем грубо порушено порядок розгляду справи про адміністративне правопорушення, а відтак притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності є незаконним, постанова про накладення адміністративного стягнення є протиправною у зв'язку з чим підлягає скасуванню, а справа закриттю. У зв'язку з вищевикладеним, позивач просив суд поновити строк для подання позовної заяви про скасування постанови про адміністративне правопорушення, скасувати постанову № 20417 про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП від 12.11.2024. Ухвалою від 25.02.2025 відкрито провадження у даній справі, розгляд якої вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Позивач та його представник в судове засідання не з'явились, надали до суду заяву в якій просили розгляд справи здійснювати без їх участі, позовну заяву просили задовольнити в повному обсязі з наведених у неї підстав.
Представником відповідача Чепурко А.С. надано до суду відзив на позовну заяву, в якому сторона відповідача просила суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі з тих підстав, що спірна постанова ухвалена із дотриманням встановленого законом порядку розгляду справ про адміністративні правопорушення, після належного сповіщення позивача про дату та місце розгляду справи, а отже спірна постанова є правомірною та законною, викладені в ній обставини доведеними. Разом з тим зазначив, що відповідно до ч.1,ч.3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» позивач зобов'язаний був з'явився до Відповідача для уточнення своїх військово-облікових даних у зв'язку з чим за його місцем реєстрації направлялась повістка, яка була повернута відповідачу з відміткою «відсутність адресата за місцем проживання». У визначений термін ОСОБА_1 не прибув за повісткою до ІНФОРМАЦІЯ_3 , будучи належним чином повідомлений на підставі чого відносно останнього була винесена постанова за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП. Просив у задоволенні позовної заяви відмовити. Розгляд справи просив здійснювати без його участі.
На підставі положень частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.
Судом встановлено, що 12.11.2024 постановою №20417 про адміністративне правопорушення начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 капітана ОСОБА_2 військовозобов'язаного ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 було притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 25500 грн.
Відповідно до вказаної постанови вбачається, що 06 жовтня 2024 року централізовано роздрукована та направлена через АТ «Укрпошта», сформована за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів з кваліфікованим електронним підписом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 , повістка № 391709 про виклик військовозобов'язаного ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який перебуває на військовому обліку ІНФОРМАЦІЯ_3 , для уточнення даних до ІНФОРМАЦІЯ_1 , який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 годині 00 хвилин 16 жовтня 2024 року (номер поштового відправлення 06 002 9749 0993). 17 жовтня 2024 року з АТ «Укрпошта» до ІНФОРМАЦІЯ_3 повернуто конверт з повісткою та довідкою про те, що поштове відправлення повернуто через відсутність адресата за вказаною адресою місця проживання за закінченням терміну зберігання. Станом на 12 листопада 2024 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не прибув за повісткою до ІНФОРМАЦІЯ_3 для уточнення даних. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , будучи належним чином оповіщеним про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_3 , у визначений в повістці строк не з'явився до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, а також не виконав вимоги закону щодо необхідності у разі неприбуття у найкоротший строк, але не пізніше трьох діб від визначених у повістці дати і часу прибуття до територіального центру комплектування та соціальної підтримки повідомити про причини своєї неявки шляхом безпосереднього звернення до зазначеного в повістці територіального центру комплектування та соціальної підтримки або в будь-який інший спосіб з подальшим прибуттям у строк, що не перевищує сім календарних днів. Таким чином ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , порушив ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», ст. 17 Закону України «Про оборону», п. 21. 24 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560, тобто порушив вимоги законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий період, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП». Відповідно до статей 17, 65 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону. Так, спірні правовідносини між сторонами регулюються Конституцією України, Законом України «Про оборону України», Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу», Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», Кодексом України про адміністративні правопорушення, Порядком організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, Правилами військового обліку, затвердженими Постановою КМ України від 30 грудня 2022 року №1487 . Приписами ч. ч. 1, 2, 3 ст.1Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку. Відповідно до абз. 5 ч. 10 ст.1Закону України «Про військовий обов'язок та військовуслужбу» громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством. Разом з тим, згідно із ч.7 ст.1 вказаного Закону №2232-ХІІ, виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки). Процес притягнення до адміністративної відповідальності передбачає дотримання прав особи, яку притягують до такої відповідальності. Відповідно до ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Відповідно до ст. 62 Конституції України, ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину (іншого правопорушення). Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.
Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 18 липня 2020 року у справі №216/5226/16-а, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.
Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що Відповідачем належним чином не доведено належними і допустимими доказами факт порушення позивачем законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку і мобілізацію, оскільки сама лише постанова без обґрунтування її доказами не дає підстав для висновку про вчинення позивачем адміністративного правопорушення.
Так, згідно з оскаржуваною постановою позивача ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу за те, що він не з'явився за викликом (повісткою) ІНФОРМАЦІЯ_3 для уточнення даних. Однак матеріалами справи не підтверджено, що ОСОБА_1 за зареєстрованим місцем проживання отримував засобами поштового зв'язку повістки від ІНФОРМАЦІЯ_3 , як і не підтверджено тієї обставини, що останній отримував повідомлення АТ «Укрпошта» про надходження на його, позивача, ім'я поштового відправлення з позначкою «Повістка ТЦК». Як встановлено з матеріалів справи позивач, проживає за зареєстрованим місцем проживання: АДРЕСА_2 .
Так, згідно з текстом оскаржуваної постанови від 12.11.2024, повістка про виклик позивача до ІНФОРМАЦІЯ_3 на 16.10.2024 була роздрукована та направлена через АТ «Укрпошта» 06.10.2024, номер поштового відправлення (06 002 9349 09 93).
З копії трекінгу рекомендованого поштового відправлення 06 002 9349 09 93 встановлено, що 08.10.2024 поштове відправлення прийнято від відправника для пересилання адресату, проте в оскаржуваній постанові зазначено іншу дату відправлення повістки, а саме 06.10.2024. Далі з вказаного трекінгу вбачається, що відправлення 09.10.2024 прибуло до відділення (49127 м. Дніпро Україна), 09.10.2024 невдала спроба вручення (49127 м. Дніпро Україна), 18.10.2024 повернуто відправнику (одержувач відсутній за вказаною адресою) (49127 м. Дніпро Україна), 18.10.2024 поштове відправлення вручено відправнику (49127 м. Дніпро Україна). Натомість в оскаржуваній постанові зазначено іншу дату повернення повістки, а саме 18.10.2024.
Отже, вказані розбіжності в датах відправлення повістки і повернення її до ІНФОРМАЦІЯ_3 , які містяться в тексті оскаржуваної постанови та в відомостях про відстеження поштового відправлення на сайті АТ «Укрпошта», викликають обґрунтовані сумніви щодо дійсних обставин справи та, відповідно, в обґрунтованості оскаржуваної постанови. Так у відповідності до абзацу другого пункту 82 Правил поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 р. № 270, в редакції, чинній на день відправлення повістки відповідачем, рекомендовані листи з позначкою «Повістка ТЦК» під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату (одержувачу). У разі відсутності адресата (одержувача) за зазначеною на рекомендованому листі адресою працівник об'єкта поштового зв'язку інформує адресата (одержувача) за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою «Повістка ТЦК». Згідно з абзацом четвертим пункту 82 Правил поштового зв'язку передбачено, якщо протягом трьох робочих днів після інформування відділенням поштового зв'язку адресат (одержувач) не з'явився для одержання рекомендованого листа з позначкою «Повістка ТЦК», працівник об'єкта поштового зв'язку робить позначку «адресат відсутній за зазначеною адресою», яка засвідчується його підписом з проставленням відбитка поштового пристрою, порядок використання якого встановлюється призначеним оператором поштового зв'язку, і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає такий лист до відправника. Однак в матеріалах справи відсутні докази та не надані відповідачем про ту обставину, що позивача було належним чином повідомлено, про надходження повістки на його адресу, а також того, що у разі відсутності адресата (одержувача) за зазначеною на рекомендованому листі адресою працівник об'єкта поштового зв'язку проінформував адресата (одержувача) за наявним номером телефону або вклав до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою «Повістка ТЦК». Зокрема, Верховний Суд під час розгляду судових справ неодноразово відзначав про неналежну роботу АТ «Укрпошта» щодо доставлення, вручення рекомендованих поштових відправлень учасникам судового процесу, та навіть постановляв окремі ухвали щодо усунення таких недоліків (зокрема, окремі ухвали Верховного Суду від 23 січня 2019 р. у справі № 761/15565/16-ц, від 12 лютого 2020 р. у справі № 925/782/18, від 24 листопада 2021 р. у справі № 761/27802/19).
Відповідно до ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є повне, всебічне і об'єктивне з'ясування обставин справи. Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Як вбачається з долучених до матеріалів справи документів, позивач ОСОБА_1 є військовозобов'язаним, має звання: солдат, вос (військово-облікова спеціальність): 600543 - оператор електронно-обчислювальних машин, однак вказані відомості постанові № 20417 від 12.11.2024 не зазначено.
Разом з тим, як вбачається з витягу Резерв+ датованого 20.05.2025, позивач ОСОБА_1 18.05.2024 р., уточнив всі свої облікові дані, тобто вніс відомості про себе в Єдиний реєстр з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо удосконалення відповідальності за порушення правил військового обліку та законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Проте відомості про ці обставини в постанові № 20417 від 12.11.2024, відсутні. Відповідно до ст. 252 КУпАП докази оцінюються на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 КУпАП. Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Так, у відповідності до частини першої ст. 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі.
Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Проте в порушення вищевказаних вимог, відповідачем не було повідомлено позивача про місце і час розгляду справи про адміністративне правопорушення за ч.3 ст. 210-1 КУпАП та винесення відносно нього постанови про накладення стягнення у вигляді штрафу у розмірі 25 500 грн., оскільки матеріали справи не містять відомостей про своєчасне сповіщення ОСОБА_1 про місце і час розгляду справи.
Обов'язок повідомити особу про місце і час розгляду справи не пізніше ніж за три дні до дати розгляду справи про адміністративне правопорушення вважається виконаним, якщо особа, яка притягується до відповідальності, знає (поінформована) про час та місце розгляду справи за три дні до дати розгляду справи. Обов'язок доказування цієї обставини несе уповноважена посадова особа. Повідомлення має на меті забезпечення участі особи у розгляді уповноваженим державним органом справи про адміністративне правопорушення. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі № 676/752/17, від 21 березня 2019 року у справі № 489/1004/17, від 30 січня 2020 року у справі № 308/12552/16-а, від 06 лютого 2020 року у справі №205/7145/16-а та в багатьох інших справах.
Наслідком цього є позбавлення особи прав, передбачених Конституцією України та КУпАП, зокрема, бути присутнім під час розгляду справи, надавати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання, мати професійну правову допомогу. Несвоєчасне повідомлення або неповідомлення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, про час та місце розгляду справи про адміністративне правопорушення є підставою для визнання постанови у справі про адміністративне правопорушення неправомірною як такої, що винесена з порушенням встановленої процедури.
Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі № 522/20755/16-а, від 30 вересня 2019 року у справі № 591/2794/17, від 06 лютого 2020 року у справі № 05/7145/16-а, від 21 травня 2020 року у справі № 286/4145/15-а, від 31 березня 2021 року у справі № 676/752/17 та від 25 травня 2022 року у справі № 465/5145/16-а. Частиною другої ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 7 КУпАП встановлено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Статтею 8 КУпАП визначено, що особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення. Провадження в справах про адміністративні правопорушення ведеться на підставі закону, що діє під час і за місцем розгляду справи про правопорушення. 12.11.2024 постановою № 20417 про адміністративне правопорушення позивача ОСОБА_1 було притягнуто до відповідальності за ч.3 ст. 210-1 КУпАП.
Частиною 3 статті 210-1 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період, яка тягне за собою накладення штрафу від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Диспозиція ч. 3 ст. 210-1 КУпАП встановлює склад правопорушення, а саме: порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, вчинене в особливий період.
При цьому норма ст. 210-1 КУпАП є бланкетною, та відсилає до іншого законодавства, яке зокрема регулює порядок проведення мобілізації.
Об'єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері встановленого порядку управління.
Об'єктивна сторона виражається у порушенні законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
Суб'єктивна сторона правопорушення полягає у наявності умислу на порушення встановлених правил. Постанова про притягнення позивача ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності № 20417 від 12.11.2024 не була направлена чи вручена позивачеві, що є порушенням ст. 285,268 КУпАП.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» усталена судова практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) є частиною національного законодавства та обов'язкова для застосування судами як джерело права.
Стандарти, встановлені Конвенцією для кримінального провадження, поширено ЄСПЛ і на провадження у справах про адміністративні правопорушення, оскільки «кримінальним обвинуваченням» у розумінні Конвенції слід розглядати й протокол про адміністративне правопорушення (справа «Лучанінова проти України» від 09 червня 2011 року).
Так, у рішенні ЄСПЛ «Енгель та інші проти Нідерландів» були визначені критерії, за наявності одного із них будь-яке правопорушення повинне розцінюватись кримінальне і розглядатись за процедурою, визначеною національним законодавством для кримінальних правопорушень, зокрема, критерій мети та тяжкості наслідків (у випадку, якщо у санкції наявний саме елемент покарання, а передбачені санкції є достатньо суворими, скоєне правопорушення розглядається за природою кримінального злочину).
Згідно до ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 18 липня 2020 року у справі № 216/5226/16-а, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.
Відповідачем не доведено належними і допустимими доказами факт порушення позивачем законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку і мобілізацію, не перевірено обставин, причин, з яких повістка про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_4 не була отримана позивачем, чи дійсно він був відсутній за адресою, на яку надсилалась така повістка тощо. Сама постанова без обґрунтування її доказами не дає підстав для висновку про вчинення позивачем адміністративного правопорушення.
Відповідно до ст. 62 Конституції України, ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Аналогічна презумпція невинуватості існує і під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, про що свідчить правовий висновок, викладений в багатьох постановах Верховного Суду, зокрема, в постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 08 липня 2020 року у справі №463/1352/16-а, де зазначено, що у силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь, недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи. З врахуванням вищенаведеного, суд приходить до висновку про відсутність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою ст. 210-1 КУпАП, оскільки докази на підтвердження вчинення ним адміністративного правопорушення, на підтвердження наявності вини в його діях, в матеріалах справи відсутні, а протилежного відповідачем не доведено.
За приписами пункту 1 частини першої ст. 247 КУпАП за відсутності події і складу адміністративного правопорушення провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю.
Пунктом 3 частини третьої ст. 286 КАС України визначено, що за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний суд має право скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
У силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
Відповідно до вимог частини 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Згідно з частиною 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Відповідно до частини 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до частини 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що оскаржувана постанова №20417 про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП від 12.11.2024 підлягає скасуванню, а справа про адміністративне правопорушення підлягає закриттю.
Щодо вимоги поновлення пропущеного строку для подання позовної заяви для оскарження постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, слід зазначити наступне. Відповідно до ст. 121 КАС України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Відповідно до ч. 2 ст. 286 КАС України позовну заяву щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови). Суд вважає, що позивач пропустив встановлений строк для оскарження постанови з поважних причин, оскільки про складення у відношенні нього матеріалів про адміністративне правопорушення та накладення адміністративного стягнення дізнався лише 18.02.2025 з моменту ознайомлення з виконавчим провадженням та отриманням повідомлення від банку про блокування карткового рахунку.
Частою п1 ст. 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
При задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (ч.1 ст. 139 КАС України).
Відповідно до квитанції № 5664349174409556 від 21.02.2025 року, за звернення до суду із позовною заявою та заявою про забезпечення позову в електронному вигляді з використанням підсистеми ЄСІТС «Електронний суд», у відповідності до вимог ЗУ «Про судовий збір», позивачем понесені судові витрати з оплати судового збору в розмірі 968,96 гривень - за звернення до суду із позовною заявою; відповідно до квитанції № 9488277529028283 від 21.02.2025 року 726,72 гривень за подання заяви про вжиття заходів забезпечення позову. Доказів понесення сторонами інших судових витрат, на час розгляду справи суду не надано. Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові від 18 березня 2020 року по справі № 543/775/17, у справах щодо накладення адміністративного стягнення та справляння судового збору, він складає за подання позовної заяви 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до ст.7ЗУ «Про Державний бюджет України на 2024рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2024 року - 3028 гривень.
Частиною 3 ст. 4 ЗУ «Про судовий збір» передбачено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору. Таким чином, у даному випадку, за звернення до суду, позивач мав сплатити судовий збір, що становить 1211,20 гривень, з яких:
- 484,48 гривень, із розрахунку 3028 гривні (розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб) * 0,2 (ставка судового збору) * 0,8 (коефіцієнт для пониження відповідного розміру ставки судового збору при поданні до суду позову в електронній формі); - 726,72 гривень, із розрахунку 3028 гривні (розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб) * 0,3 (ставка судового збору) * 0,8 (коефіцієнт для пониження відповідного розміру ставки судового збору при поданні до суду позову в електронній формі). Враховуючи, що позов підлягає задоволенню, то за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, на користь позивача підлягають стягненню судові витрати з оплати судового збору у розмірі встановленому чинним законодавством 1211,20 гривень. При цьому, суд роз'яснює позивачу, що внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, є підставою для звернення до суду з клопотанням про повернення переплаченої суми (п. 1 ч. 1, ч. 2 ст. 7 ЗУ «Про судовий збір»). На підставі викладеного та керуючись ст. ст.2,8,9,72-77,78,139,205,241-246,250,286 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Поновити строк ОСОБА_1 для звернення до суду з даним адміністративним позовом.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення - задовольнити.
Скасувати постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 капітана поліції ОСОБА_2 №20417 від 12.11.2024 про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП у вигляді штрафу у розмірі 25500 грн.
Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП - закрити.
Стягнути з відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса: АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань цього органу, судовий збір на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ) у розмірі 1211,20 грн.
Згідно ч. 4 ст. 286 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя О.В. Поштаренко