Справа № 185/559/25
Провадження № 2/185/2730/25
14 березня 2025 року м.Павлоград
Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Зінченко А.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу ЄУ № 185/559/25за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок професійного захворювання при виконанні трудових обов'язків,
В січні 2025 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому просить стягнути з Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на його користь 302 800 грн у відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок професійного захворювання при виконання трудових обов'язків.
В обґрунтування позову зазначає наступне.
ОСОБА_1 понад 24 років перебував в трудових відносинах з ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля». 24 лютого 2021року Позивача звільнено у зв'язку з невідповідністю виконуваної роботі через стан здоров'я.Під час виконання трудових обов'язків на підприємстві Відповідача, Позивач підпадав під вплив на його організм шкідливих факторів виробничого середовища таких як пил, важка фізична праця та шум.
У зв'язку зі шкідливими і тяжкими умовами праці, Позивачем отримано
3 хронічних захворювання:
-« хронічне обструктивне захворювання легень І-ІІст. (пилових бронхіт І-ІІ ст., емфізема легень І-ІІ ст.) група В, легенева недостатність ІІ ступеня» (надалі - ХОЗЛ);
-«радикулопатія попереко-крижова L5, S1 та шийна С6, С7, з помірно вираженими статико-динамічними порушеннями хребта, м'язово-тонічним та стійким больовим синдромами, нейросудистрофією у вигляді остеоартрозу у поєднанні з періатрозом колінних та ліктьових суглобів (ПФ І-ІІ ступеня)»;
-«хронічна двобічна сенсоневральна приглухуватість ІІ ступеня (з легким зниженням слуху)».
Вищезазначені факти підтверджуються Актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 15 листопада 2021 року (долі - акт Форми П-4), а також відомостями внесеними до трудової книжки Позивача.
Відповідно до п.17 акту форми П-4 причинами виникнення професійних захворювань виявлених у Позивача є шкідливі умови праці, що мали місця на робочому місці Позивача та характеризувались наступним чином:
-запиленість повітря робочої зони: пил в концентрації 89,8 мг/м3, при концентрації - 2,0 мг/м3, діяв в продовж 94,4 % змінного часу.
-еквівалентним рівень шуму: складав 99 дБА при ГДК 80 дБА.
-рівень фізичного перенавантаження: маса вантажу, що постійно підіймається та переміщується вручну 34,5 кг., при нормі до 30 кг., перебування у вимушеній нахилами тулуба уперед під кутом менше 30? 170 разів за зміну при допустимому значенні - 51-100; періодичне перебування у незручній робочій позі 31,1% часу зміни при нормативному значенні до 25 % змінного часу.
У зв'язку із заподіянням зазначеної шкоди здоров'ю, 13.12.2021 року Позивач вперше пройшов огляд медико-соціальною експертною комісією (далі - МСЕК).
За результатами даного огляду Позивачу визначено ІІІ групу інвалідності та сукупний ступінь втрати професійної працездатності у розмірі 60 %, з яких 35% - внаслідок радикулопатії, 10% - внаслідок ХОЗЛ, 10% - внаслідок туговухості, 5 % - виробнича травма в 2014 р. Внаслідок отриманих захворювань Позивачу визначена потреба в забезпеченні медикаментозним лікуванням.
09.11.2022 року Позивач повторно пройшов огляд МСЕК, за наслідками якого Позивачу визначено ІІІ групу інвалідності та встановлено сукупний ступінь втрати професійної працездатності у розмірі 60 %, з яких 35 % - внаслідок радикулопатії, 10 % - внаслідок ХОЗЛ, 5 % - внаслідок туговухості, 10 % - виробнича травма в 2014 р., визначена потреба в забезпеченні медикаментозним лікуванням. Внаслідок отриманих захворювань Позивачу визначена потреба в забезпеченні медикаментозним лікуванням.
04.11.2024 року Позивач повторно пройшов огляд МСЕК, за наслідками якого Позивачу визначено ІІІ групу інвалідності та встановлено сукупний ступінь втрати професійної працездатності у розмірі 60 %, з яких 35 % - внаслідок радикулопатії, 10 % - внаслідок ХОЗЛ, 5 % - внаслідок туговухості, 10 % - виробнича травма в 2014 р., визначена потреба в забезпеченні медикаментозним лікуванням. Внаслідок отриманих захворювань Позивачу визначена потреба в забезпеченні медикаментозним лікуванням.
У зв'язку з вказаними хронічними професійними захворюваннями та частковою втратою професійної працездатності, порушено звичайний спосіб життя Позивача, останній позбавлений можливості реалізувати свої звички та бажання, Позивач відчуває задишку при незначному фізичному навантаженні, його систематично турбує нападоподібний кашель, як в денний так і в нічний час, що порушує сон Позивача та позбавляє його можливості нормально відпочивати, призводить до важкості та болю у грудній клітині, у між лопатковій ділянці, призводить до головного болю, до постійного відчуття втоми, загальної слабкості, зниження уваги Позивача в денний час.
Позивача турбує стійкий біль та обмеження рухів у різних ділянках хребта, ліктьових та плечових суглобах, порушення ходи, у Позивача спостерігається заніміння кінцівок, погіршення слуху та обидва вуха.
Отже, професійні захворювання призводять до постійного перенесення Позивачем больових відчуттів, до необхідності проходження медикаментозного лікування,придбання ліків, що призводить до нераціональної втрати часу та життєвої енергії. Крім того, тривалі переїзди в автомобільному, залізничному транспорті призводять до приступів задухи, загострення хвороби, виникнення гострого болю в суглобах рук та ніг, що виключає можливість здійснення подорожей, піші прогулянки та навіть вихід в магазин потребують від Позивача залучення значних зусиль, він відчуває себе неповноцінною людиною, вказане постійно викликає у Позивача відчуття тривоги за своє здоров'я та життя.
Крім того, хронічне захворювання легень істотно підвищує імовірність зараження Позивача серйозними вірусними захворюваннями та їх перенесення в складних формах, розуміння даного факту у Позивача викликає відчуття тривоги, переживання за своє майбутнє. Дане відчуття посилюється особливо на тлі пандемії COVID-19 у світі, оскільки ризик перенесення даного вірусного захворювання в складних формах суттєво підвищується у людей, які мають хронічні захворювання легень.
Туговухість характеризується зниженням слуху Позивача, призводить до істотного зниження його можливостей спілкуватись з оточуючими людьми, функцію розпізнавання мови суттєво порушена. При спілкування з оточуючими людьми, Позивач часто просить повторити співрозмовника висловлені ним слова, що в свою чергу, призводить до дискомфорту при вербальному спілкування.
Ушкодження здоров'я стало причиною необхідності залучення додаткових зусиль для організації життя Позивача, обмежило можливість Позивача приділяти час своєму інтелектуальному та духовному розвитку, приділяти увагу близьким та рідним людям.
Вказані вимушені негативні зміни призводять до зниження якості життя Позивача та зменшення благ, які Позивач мав до моменту отримання професійних захворювань та втрати професійної працездатності.
Отже, вбачається беззаперечне порушення немайнового права Позивача на працю, зміст якого полягає у можливості кожної особи заробляти собі на життя працею, яку вона вільно обирає, більше того втрата професійної працездатності свідчить про фізіологічні негативні зміни в стані здоров'я Позивача, що вказує на порушення належного Позивачу права на охорону здоров'я.
Розумінні безстроковості зазначених негативних наслідків професійних захворювань, викликає у Позивача негативні емоції, породжує почуття соціальної незахищеності, розпачу та тривоги.
Перелічені негативні явища в житті Позивача переконливо доводять той факт завдання Позивачу немайнової (моральної) шкоди внаслідок отриманих професійних захворювань та стійкої втрати професійної працездатності, що є наслідком порушення за наслідком порушення законодавства про охорону праці зі сторони Відповідача.
За таких обставин зі сторони Відповідача, має бути відшкодована моральна шкода, яка завдана Позивачу ушкодженням здоров'я, внаслідок неналежного виконання вимог законодавства стосовно створення та підтримання безпечних умов праці, що спричинило виникнення у Позивача хронічних захворювань.
Ухвалою суду від 30.01.2025 провадження у справі відкрито та призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
26.02.2025 відповідач надав до суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, зазначає наступне.
Зазначив, що в матеріалах справи відсутні докази про настання будь-яких аварій та підприємстві та/або доказів порушення норм законодавства з охорони праці, відсутні будь-які акти перевірок відповідних контролюючих органів про допущення порушень з боку відповідача.
Відповідно до вимог ст.29 КЗпП України Позивач, який працював на підприємствах
Відповідача, до початку роботи був ознайомлений з умовами праці, з наявністю на
робочому місці небезпечних та шкідливих виробничих факторів, а також про можливі
наслідки їх впливу на здоров'я, що підтверджується його особистим підписом та
даними інструктажу з охорони праці.
На вимогу ст.153 КЗпП України, ст.13 Закону України «Про охорону праці», якими
передбачено, що забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на
власника або уповноважений ним орган, ПрАТ «ДТЕК ПАВЛОГРАДВУГІЛЛЯ»
забезпечило позивача спеціальним одягом, засобами індивідуального захисту та
створило безпечні і нешкідливі умови праці у рамках існуючої технології видобутку
вугілля. Іншої технології видобутку вугілля на території України не запроваджено.
Крім того, Державними органи влади України, в особі Головного управління
Держпраці у Дніпропетровської області, існуючи технологічні процеси з видобутку
вугілля узгодженні, жодних приписів щодо порушень Відповідачем вимог
нормативно-правових актів з охорони праці не надходило, посадові особи
підприємства до адміністративної відповідальності не притягувалися, роботу
підприємства не зупиняли.
Статтею 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22.06.1981р. № 155
передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки
це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих
місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім
контролем, і відсутності загрози здоров'ю з їхнього боку. Від роботодавців
повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим,
забезпечення відсутності загрози здоров'ю з боку хімічних, фізичних та біологічних
речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних
захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це
є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки
це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або
шкідливих наслідків для здоров'я.
Сама ж важкість, небезпечність та шкідливість технологічного процесу
виробництва на підприємстві Відповідача не є достатньою та самостійною
підставою для відповідальності підприємства у вигляді моральної шкоди по
професійному захворюванні чи іншому ушкодженні здоров'я працівника при
виконанні ним трудових обов'язків.
Крім того, що Позивач, укладаючи з Відповідачем трудовий договір,
був повідомлений під підпис, в порядку передбаченому ст.29 КЗпП України, про
важкі, шкідливі та небезпечні умови праці, можливі негативні наслідки цих умов
праці на стан його здоров'я та пов'язані з цими умовами праці пільги та компенсації.
Ніщо не перешкоджало Позивачу відмовитися від укладення цього договору. Він
свідомо йшов працювати в шкідливих, важких та небезпечних умовах праці.
Також, позивач щорічно проходив періодичний медичний огляд, і був усвідомлений
про стан свого здоров'я (професійне захворювання виникає не раптово, а протягом
певного періоду - профмаршруту). Протягом усього часу роботи на підприємстві
Відповідач отримував відповідні медичні висновки про придатність Позивача для
виконання дорученої роботи і вони не мали жодних правових підстав для
відсторонення Позивача від роботи за станом здоров'я. Саме на підставі
позитивних результатів медичних періодичних обстежень Позивач був
допущений до роботи на підприємстві. Позивач свідомо приховував від лікарів, що
проводили періодичні огляди наявність ознак початкової стадії професійного
захворювання, яке в подальшому стало причиною втрати ним працездатності.
Своєчасне виведення Позивача із зони впливу важких умов праці та шкідливих
факторів допомогло б зберегти його здоров'я та не допустити настання наслідків, що
є на даний момент, а тому однією з суттєвих причин втрати працездатності позивача є його власні дії. Необхідно зазначити, що під час розслідування причин виникнення професійних
захворювань у Позивача, комісією не було встановлено жодного припису, який не
було виконано роботодавцем в частині забезпечення безпечних умов праці; не
встановлено невиконаного заходу з охорони праці, не встановлено жодного
механізму, обладнання, які б експлуатувалися без дозволу Держгірпромнагляду, а
також порушення вимог в частині незабезпечення працівника засобами
індивідуального заходу та іншими засобами для забезпечення безпечних умов праці.
З урахуванням вищезазначеного в діях Відповідача відсутня протиправна
поведінка та вина щодо спричинення моральної шкоди. Вважає, що наданих позивачем доказів можна зробити висновок, що його обмеження полягають лише в протипоказанні до шкідливих та важких умов праці. В іншому позивач має можливість бути повноцінним членом суспільства та забезпечується соціальними пільгами на достатньому рівні.
З урахуванням вищезазначеного в діях Відповідача відсутня протиправна
поведінка та вина щодо спричинення моральної шкоди.
Вважає, що позивачем не надано обґрунтування/розрахунку щодо розміру моральної шкоди, не надано доказів заподіяння позивачу моральної шкоди.
03.03.2025 позивачем подано відповідь на відзив, відповідно до якого на позовних вимогах наполягає, зазначає, що предметом позову є саме встановлення первинно в 2021 році втрати працездатності саме внаслідок професійного захворювання, без урахування травми 2014 року.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що відповідно до копії трудової книжкиAХ № НОМЕР_1 , виданої10.01.2000 на ім'я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивач з 30.12.1996 по 24.02.2021працював на різних посадах у різних структурних підрозділах в Приватному акціонерному товаристві «ДТЕК Павлоградвугілля».
24.02.2021позивача звільнено з роботи на підставі п. 2 ст. 40 Кодексу законів про працю України у зв'язку з виявленою невідповідністю виконуваній роботі внаслідок стану здоров'я, що перешкоджає продовженню даної роботи.
Згідно акту розслідування хронічного професійного захворювання форми П-4 від 15.11.2021 встановлено наявність у позивача професійних захворювань: хронічне обструктивне захворювання легень І-ІІст. (пилових бронхіт І-ІІ ст., емфізема легень І-ІІ ст.) група В, легенева недостатність ІІ ступеня (надалі - ХОЗЛ); радикулопатія попереко-крижова L5, S1 та шийна С6, С7, з помірно вираженими статико-динамічними порушеннями хребта, м'язово-тонічним та стійким больовим синдромами, нейросудистрофією у вигляді остеоартрозу у поєднанні з періатрозом колінних та ліктьових суглобів (ПФ І-ІІ ступеня), хронічна двобічна сенсоневральна приглухуватість ІІ ступеня (з легким зниженням слуху). Хронічне професійне захворювання виникло у позивача внаслідок роботи тривалий час в умовах дії шкідливих факторів в тому числі на підприємстві ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля». Хронічне професійне захворювання позивача виявлено під час медичного огляду в 2021 році, повідомлення про наявність хронічного професійного захворювання позивача - 27.10.2021, встановлення остаточного діагнозу - 19.10.2021. Стаж роботи в умовах впливу шкідливих факторів - 24 роки1 місяць 25 днів.
Згідно з довідкою Медико-соціальної експертної комісії від 13.12.2021 серії 10 ААА № 066008 позивачу первинно-повторно визначено ступінь втрати працездатності на рівні 60 %, з яких 35 % - внаслідок радикулопатії, 10 % - внаслідок ХОЗЛ, 5 % - внаслідок туговухості, 10 % (повторно) - виробнича травма в 2014 р.та встановлено третю групу інвалідності.
Відповідно до довідки Медико-соціальної експертної комісії від 09.11.2022 серії 12 ААА № 127574 позивачу повторно встановлено третю групу інвалідності та визначено ступінь втрати працездатності на рівні 60 %, з яких 35 % - внаслідок радикулопатії, 10 % - внаслідок ХОЗЛ, 5 % - внаслідок туговухості, 10 % - виробнича травма в 2014 р.
Відповідно до довідок Медико-соціальної експертної комісії від 04.11.2024 серії 12 ААА № 144760 та 12ААД № 084257 позивачу повторно з професійним захворюванням визначено 60 %, з яких 35 % - внаслідок радикулопатії, 10 % - внаслідок ХОЗЛ, 5 % - внаслідок туговухості, 10 % (повторно) - виробнича травма в 2014 р. та встановлено третю групу інвалідності.
Предметом позовних вимог відповідно до позову є встановлена первинно в 2021 році втрата працездатності в розмірі 50 %, з яких 35 % - внаслідок радикулопатії, 10 % - внаслідок ХОЗЛ, 5 % - внаслідок туговухості.
Триваючі проблеми зі здоров'ям, отримані внаслідок хронічного професійного захворювання позивача, періодичні лікування, підтверджуються, також, наданими виписками зі історій хвороб позивача.
Відповідно до ст. 43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року № 155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров'ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров'ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров'я.
Згідно з частинами першою та третьою статті 13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.
Відповідно до вимог ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці.
Згода позивача на працю в тяжких умовах праці, не знімає обов'язку та відповідальності з відповідача за забезпечення належних умов праці.
Статтею 160 КЗпП України передбачено, що постійний контроль за додержанням працівниками вимог нормативних актів про охорону праці покладається на власника.
Стаття 173 КЗпП України передбачає, що шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
В даному випадку професійне захворювання пов'язане з виконанням робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, тому відповідальність по відшкодуванню моральної шкоди покладається на роботодавця (підприємство).
Судом встановлено, що після роботи на підприємстві відповідача та зі звільнення за станом здоров'я до встановлення позивачу 50 % втрати працездатності та інвалідності за професійним захворюванням позивач на інших підприємствах не працював.
Позивачем надано належні та допустимі докази (довідки МСЕК, акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання), щодо встановлення інвалідності та 50% втрати працездатності саме внаслідок професійного захворювання.
Статтею 160 КЗпП України передбачено, що постійний контроль за додержанням працівниками вимог нормативних актів про охорону праці покладається на власника.
Стаття 173 КЗпП України передбачає, що шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Частиною першою ст. 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
У пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України в «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Як зазначено в пункті 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року, №1-9/2004 моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, відповідно до статей 23,1167 ЦК України, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричинюють йому моральні та фізичні страждання.
Надані позивачем докази повною мірою вказують, що ушкодження здоров'я відбулося при виконанні ним трудових обов'язків, що у свою чергу призвело як до фізичних, так і до моральних страждань. Втрата працездатності призвела до обмеження його можливості вести активний спосіб життя, він вимушений систематично отримувати медичну допомогу, він постійно відчуває психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, у почуттях страху, поганому сні на фоні сильних больових відчуттів, внаслідок чого останній змушений прикладати додаткові зусилля для організації свого життя.
Суд не може погодитись із запереченнями представника відповідача, який вважає не доведеним позивачем факт заподіяння моральної шкоди, так як не встановлені зміни у психічному стані, відповідні записи лікаря-психіатра, психотерапевта, психолога, відсутній висновок судово-психіатричної експертизи, оскільки згідно п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року "Про судову практику по справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" роз'яснено, що моральна шкода може складатися зокрема з моральних переживань у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного способу життя, при настанні інших негативних наслідків, що має місце в цьому випадку, тому що всі зазначені обставини в позивача наступили саме у результаті втрати професійної працездатності, внаслідок професійних захворювань.
З врахуванням викладеного, суд вважає законними та обґрунтованими вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди, так як внаслідок отриманого професійного захворювання на виробництві останньому заподіяні фізичний біль і душевні страждання. Ушкодження здоров'я призвело до порушення його особистих немайнових прав, таких як, право на охорону здоров'я, на безпечну працю. Все це призвело до порушення його звичного образу життя та вимагає від позивача додаткових зусиль для організації свого життя, що належним чином має бути компенсовано.
Крім того, суд зазначає, що первинна довідка щодо втрати працездатності отримана позивачем в 1997 році, а відповідно до чинного законодавства в період до 01.04.2001 моральна шкода відшкодовується роботодавцем.
При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд керується принципом розумності та справедливості, приймає до уваги стан здоров'я позивача, втрату професійної працездатності, інвалідність, вину підприємства в заподіянні шкоди, характер та об'єм його фізичних, душевних, психічних страждань від одержаного профзахворювання, втрату можливості його трудової та соціальної реабілітації, що призвело до значних тяжких змін життєвих зв'язків, а саме 50 % втрати професійної працездатності (предмет позову, без 10% за травму), істотність вимушених змін в життєвих стосунках, вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 100 000,00 грн в порядку відшкодування моральної шкоди.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (частини перша, друга та п'ята статті 263 ЦПК України).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
На основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які посилалися сторони, як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», який набрав чинності 23 травня 2020 року, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров'ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або у розмірі, визначеному законом.
У попередній редакції зазначена норма права передбачала, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров'ю.
Тобто з 23 травня 2020 року пункт «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України доповнено словами «а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом», однак застосування сполучника «а також» підтверджує, що згаданий перелік був доповнений новою нормою права, яка не змінює зміст інших складових частин пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України.
Оскільки шкода, завдана життю та здоров'ю, може бути як майновою, так і немайновою (моральною) та до цієї частини пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України зміни законодавцем не внесені, зокрема не зазначено, що лише відшкодування майнової шкоди, завданої життю та здоров'ю, не підлягає включенню до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, тому немає підстав для ототожнення відшкодування моральної шкоди, завданої життю та здоров'ю, з іншим відшкодуванням моральної шкоди, яке підлягає оподаткуванню в разі перевищення її розміром чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного (податкового) року.
Таким чином граматичне та системне тлумачення зазначеного пункту ПК України у чинній редакції дозволяє зробити висновок, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються: 1) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди; 2) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування шкоди життю та здоров'ю; 3) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.
Тобто не ототожнюється відшкодування моральної шкоди, завданої життю та здоров'ю, з іншим відшкодуванням моральної шкоди, яке підлягає оподаткуванню в разі перевищення її розміром чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного (податкового) року.
Отже, як до 23 травня 2020 року, так і чинним податковим законодавством передбачено, що стягнуті за рішенням суду суми на відшкодування шкоди життю та здоров'ю не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку.
Зазначене узгоджується з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 25 січня 2023 року № 598/438/21, від 25 липня 2018 року у справі № 180/683/13, від 05 червня 2019 року у справі № 227/130/14-ц, від 03 червня 2021 року у справі № 180/407/20, від 07 листопада 2022 року у справі № 161/16011/20.
Отже, до спірних правовідносин не підлягають застосуванню доповнення до пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України, внесені Законом України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», який набрав чинності 23 травня 2020 року.
На підставі вищевикладеного суд зазначає, що в даній справі ухвалюється рішення про стягнення на користь позивача відшкодування моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров'я, тому стягнута на підставі рішення суду сума не підлягає оподаткуванню.
Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною 6 цієї статті передбачено, що якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються всі судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 2 ч. 1ст.5 Закону України «Про судовий збір» позивачі за подання позовів про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також смертю фізичної особи звільняються від сплати судового збору.
Оскільки, позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», тому з відповідача підлягає стягненню в дохід держави судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог у сумі 1000,00 грн.
Керуючись ст. 5,12,13, 81, 89, 258,259,263-265,268,273 ЦПК України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок професійного захворювання при виконанні трудових обов'язків - задовольнити частково.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля», код ЄДРПОУ: 00178353, місце знаходження: вул. Соборна, буд. 76, м. Павлоград Дніпропетровська область, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 , 100 000 (сто тисяч) грн в рахунок відшкодування моральної шкоди без відрахування податків та інших обов'язкових платежів.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь держави судовий збір у розмірі 1000,00 гривень.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі в 30-денний строк, з дня його проголошення, апеляційної скарги.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга може бути подана через Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження відповідно та в порядку і строки, визначені ст. 354 ЦПК України.
Рішення знаходиться в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua.
Суддя А. С. Зінченко