Справа № 369/15526/24
Провадження № 2/369/3597/25
Іменем України
26.02.2025 року м. Київ
Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:
головуючої судді Козак І.А.,
при секретарі Гордієнко С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У вересні 2024 року ТОВ «Споживчий центр», шляхом формування документа в системі «Електронний суд», звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в обґрунтування якого зазначило, що 06.04.2024 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір (оферти)
№ 06.04.2024 - 100003246, за умовами якого позичальнику надано кредит у розмірі 10 000,00 грн, строком на 21 день, зі сплатою процентів у розмірі фіксованої ставки - 2 % за 1 (один) день користування кредитом, яка застосовується протягом первинного періоду.
Свої зобов'язання за договором позивач виконав належним чином та 06 квітня 2024 року зарахував кредитні кошти на банківський рахунок відповідача. Проте останній свої зобов'язання за договором не виконав, у зв'язку з чим станом на 23.09.2024 року, утворилась заборгованість у розмірі 29 700,00 грн., чим порушуються права та інтереси ТОВ «Споживчий центр».
ТОВ «Споживчий центр» з метою захисту майнових прав звернулося до суду з цим позовом, в якому просило суд стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за Кредитним договором № 06.04.2024 - 100003246 від 06.04.2024 року у розмірі 29 700,00 грн.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 вересня 2024 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито спрощене позовне провадження у справі з повідомленням сторін про судове засідання. Встановлено відповідачу строк п'ятнадцять днів з дня вручення їй цієї ухвали, протягом якого вона має право подати суду відзив на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам ст. 178 ЦПК України.
У встановлений судом строк відповідач відзиву на позовну заяву не подав, у зв'язку з чим суд розглядає справу на підставі наявних доказів відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України.
Сторони в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином і в установленому законом порядку.
Позивачем до позовної заяви додано клопотання про розгляд справи за відсутності позивача, в якому останній просив справу розглядати без участі представника позивача, проти заочного розгляду справи та постановлення заочного рішення не заперечує.
Відповідач у судове засідання не з'явилася, про судове засідання повідомлена належним чином, причини неявки суду не повідомила, клопотань про відкладення розгляду справи не надходило.
Відповідно до ч. 3 ст. 131 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, зобов'язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, не з'явились в судове засідання без поважних причин.
Таким чином, суд вважає, що відповідач не з'явилася в судове засідання без поважних причин, причину неявки суду не повідомила, про час і місце судового засідання була повідомлений належним чином.
Відповідно до ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
Суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи (ч. 1 ст. 280 ЦПК України). У разі участі у справі кількох відповідачів заочний розгляд справи можливий у випадку неявки в судове засідання всіх відповідачів.
Враховуючи викладене, оскільки відповідач належним чином повідомлена про час і місце судового розгляду справи, в судове засідання повторно не з'явилася, відзиву на позовну заяву не подала, тому суд, зі згоди позивача, вважає можливим розглянути справу за відсутності відповідача та ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 06 квітня 2024 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 , відповідно до Пропозиції про укладення кредитного договору (Оферти), Заявки від 06.04.2024 року, Відповідь Позичальника про прийняття пропозиції (акцепт), яка підписана позичальником одноразовим ідентифікатором Е444, який було відправлено на фінансовий номер позичальника 0986040379, укладено електронний кредитний договір № 06.04.2024 - 100003246, на наступних умовах:
У Заявці від 06 квітня 2024 року, яка також підписана одноразовим ідентифікатором Е444, який було відправлено на фінансовий номер позичальника 0986040379, ОСОБА_1 зазначила реквізити належного їй електронного платіжного засобу для перерахування коштів за даним та наступними договорами: 5457-08XX-XXXX-9460.
Крім того, шляхом підписання одноразовим ідентифікатором Е444, який було відправлено на фінансовий номер позичальника 0986040379, ОСОБА_1 06 квітня 2024 року ознайомилася з умовами кредитування в ТОВ «Споживчий центр», зазначеними у Паспорті споживчого кредиту.
06 квітня 2024 року о 19:35 год ТОВ «Споживчий центр» здійснило зарахування коштів на рахунок № НОМЕР_1 у розмірі 10 000,00 грн, призначення платежу «Видача за договором № 06.04.2024 - 100003246», що підтверджується квитанцією ID 2446607463.
З Довідки-розрахунку про стан заборгованості за кредитним договором № 06.04.2024 - 100003246 від 06.04.2024 року, вбачається, що ОСОБА_1 станом на 23.09.2024 року не повернула суму кредиту, не сплатила проценти та комісію, у зв'язку з чим за відповідачем обліковується заборгованість у розмірі 29 700,00 грн., з яких: заборгованість по тілу кредиту в розмірі 10 000,00 грн., по процентам в розмірі 14 700,00 грн. та неустойка 5 000,00 грн.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).
За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
Нормою статті 639 ЦК України передбачено, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Використання інших видів електронних підписів в електронному документообігу здійснюється суб'єктами електронного документообігу на договірних засадах.
Пунктами 5-7 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Електронний правочин - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, здійснена з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем.
Стаття 11 вказаного Закону передбачає порядок укладення електронного договору.
Так, пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.
Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору шляхом перенаправлення (відсилання) до них.
Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом:
надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;
заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;
вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) або електронний договір повинні містити інформацію щодо можливості отримання стороною такої пропозиції або договору у формі, що унеможливлює зміну змісту.
У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Інформаційна система суб'єкта електронної комерції, який пропонує укласти електронний договір, має передбачати технічну можливість особи, якій адресована така пропозиція, змінювати зміст наданої інформації до моменту прийняття пропозиції.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Електронні документи (повідомлення), пов'язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. Докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно із статтею 64 Цивільного процесуального кодексу України, статтею 36 Господарського процесуального кодексу України та статтею 79 Кодексу адміністративного судочинства України.
За змістом статті 12 цього Закону якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:
електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;
електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;
аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
З договору № 06.04.2024 - 100003246 від 06 квітня 2024 року вбачається, що у відповідності до вимог частини 1 статті 638 ЦК України між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору, який оформлено в електронній формі з використанням одноразового ідентифікатору, і такі дії сторін відповідають приписам чинного законодавства.
Оскільки цей договір укладений на сайті позикодавця, та відповідач підписав його
06 квітня 2024 року о 19:35 год одноразовим ідентифікатором Е444, тому без отримання повідомлення з відповідним ідентифікатором, без здійснення входу на сайт Товариства, такий договір не був би укладений.
Такий висновок суду узгоджується з правовими висновками, викладеними Верховним Судом у постановах від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19, провадження № 61-1602св20, від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20, провадження № 61-2903св21, від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20, провадження № 61-2303св21, від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20, провадження № 61-16059св21, від 08 серпня 2022 року у справі № 234/7298/20, провадження № 61-2902св21.
Договір містить податковий номер ОСОБА_1 , адресу, серію та номер паспорта. Доказів того, що на банківську картку ОСОБА_1 не було перераховано кредитні кошти за договором матеріали справи не містять та на спростування цього доказів відповідачем не надано. При цьому, з долученої позивачем квитанції вбачається, що кредитні кошти у розмірі 10 000,00 грн були зараховані на карту, перші та останні цифри якої співпадають з картою, зазначеною позичальником.
Зі змісту Закону України «Про електронну комерцію» вбачається, що такі правочини вважаються такими, що за правовими наслідками прирівнюються до договору, укладеного у письмовій формі.
Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Відповідно до ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до вимог ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У відповідності до частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст.78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
На підставі наявних в матеріалах справи доказів, суд дійшов висновку, що позивачем належними та допустими доказами доведено укладення кредитного договору з відповідачем на умовах, зазначених у позовній заяві, належне виконання позивачем свого обов'язку надати відповідачу кредитні кошти у розмірі, передбаченому договором. При цьому, доказів виконання відповідачем свого обов'язку з повернення тіла кредиту у розмірі 10 000,00 грн, сплати процентів за користування кредитом відповідно до умов договору у розмірі 14 700,00 грн матеріали справи не містять.
За таких обставин, наявні підстав для захисту майнових прав ТОВ «Споживчий центр» та стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за тілом кредиту та процентами у загальному розмірі 24 700,00 грн.
Водночас суд не вбачає підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованості за неустойкою у розмірі 5 000,00 грн з наступних підстав.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів (ст. 627 ЦК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
У постанові Верховного Суду від 20 липня 2022 року у справі за № 343/557/15-ц зроблено висновок, що за змістом частини п'ятої статті 11, частин першої, другої, п'ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній станом на 08 травня 2007 року) до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.
Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.
Відповідно до ч. 8 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.
Згідно зі ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
Частиною третьою вищезазначеної статті (в редакції на час укладення кредитного договору) передбачено, що банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку як обов'язкову умову надання банківських послуг.
Згідно із ч. 3 ст. 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Отже, виходячи із принципів справедливості, добросовісності на позичальника не може бути покладено обов'язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись і які банком фактично не надавались, а встановлення платежів за такі послуги було заборонено нормативно-правовими актами.
Відповідно до правового висновку, викладеного Верховним Судом України у постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-2071цс16 послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у своєму правовому висновку у постанові від 09 грудня 2019 року в справі № 524/5152/15 (провадження № 61-8862сво18) зазначив, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов'язком банку, виконання такого обов'язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов'язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконанні прав та обов'язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об'єктивно надаються клієнту-позичальнику.»
Суд звертає увагу на те, що умови договору про сплату позичальником на користь позивача винагороди за надання фінансового інструменту, тобто за дії, які позивач здійснює на власну користь є несправедливим, суперечать принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов'язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційним та таким, що суперечить моральним засадам суспільства.
Відтак, суд доходить висновку щодо відмови у задоволені вимоги про стягнення з відповідача комісії за надання кредиту.
Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 12 квітня 2022 року в справі № 640/14229/15 (провадження № 61-16739св20), від 21 квітня 2021 року в справі
№ 677/1535/15 (провадження № 61-19356св19), від 15 грудня 2021 року в справі № 209/789/15 (провадження № 61-16561св20), від 21 липня 2021 року в справі № 751/4015/15 (провадження № 61-8543св20).
З урахуванням викладеного, враховуючи, що ОСОБА_1 свої зобов'язання за кредитним договором № 06.04.2024 - 100003246 від 06 квітня 2024 року належним чином не виконала, суд задовольняє позовні вимоги ТОВ «Споживчий центр» до ОСОБА_1 частково та стягує з відповідача на користь позивача заборгованість у загальному розмірі 24 700,00 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 10 000,00 грн; заборгованість за процентами 14 700,00 грн, та відмовляє за необґрунтованістю у задоволенні позовних вимог про стягнення неустойки у розмірі 5 000,00 грн.
На підставі ч. 1 ст. 141 ЦПК України, у зв'язку із частковим задоволенням позовних вимог, суд стягує з відповідача на користь позивача судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме у розмірі 2279,91 грн.
Керуючись ст. 10, 12, 13, 76, 81, 141, 258, 259, 263-265, 273-274, 279, 354 ЦПК України, суд,-
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», адреса: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А, код ЄДРПОУ 37356833, заборгованість за Кредитним договором № 06.04.2024 - 100003246 від
06 квітня 2024 року у розмірі 24 700,00 грн (двадцять чотири тисячі сімсот гривень 00 копійок).
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», адреса: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А, код ЄДРПОУ 37356833, судовий збір у розмірі 2 422,40 грн.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.
Рішення може бути оскаржено позивачем шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя Ірина КОЗАК