Справа № 308/4663/25
1-кс/308/1891/25
01 квітня 2025 року м. Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:
слідчого судді ОСОБА_1 ,
секретар судового засідання ОСОБА_2
у складі учасників справи:
прокурора ОСОБА_3
підозрюваного ОСОБА_4
захисника підозрюваного - адвоката ОСОБА_5
кримінальне провадження 1-кс/308/1891/25
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні зали суду в місті Ужгороді в межах кримінального провадження відомості про яке внесені до ЄРДР за № 62024140160000703 від 08 листопада 2024 року клопотання старшого слідчого Шостого слідчого відділу (з дислокацією у м. Ужгороді) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові ОСОБА_6 , погоджене прокурором Закарпатської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону ОСОБА_7 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Харцизьк, Донецької області, зареєстрованому за адресою: АДРЕСА_1 , на даний час проживаючому за адресою АДРЕСА_2 громадянина України, українцю, із не повною середньою освітою, не одруженому, в порядку ст. 89 КК України раніше не судимому, військовослужбовцю військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період, який перебуває на посаді - гранатометника 1 відділення охорони 5 взводу охорони 2 роти охорони 1 батальйону охорони військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «солдат»,
за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 Кримінального кодексу України, -
встановив:
До слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області надійшло клопотання старшого слідчого Шостого слідчого відділу (з дислокацією у м. Ужгороді) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові ОСОБА_6 погоджене прокурором Закарпатської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону ОСОБА_7 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваного ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 407 КК України, в межах строку досудового розслідування, на 60 (шістдесят) діб.
Досудовим розслідуванням встановлено, що 16.08.2024 ОСОБА_4 призваний на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період ІНФОРМАЦІЯ_2 , того ж дня наказом командира військової частини НОМЕР_1 №229, ОСОБА_4 призначено на посаду - гранатометника 1 відділення охорони 5 взводу охорони 2 роти охорони 1 батальйону охорони військової частини НОМЕР_1 , зараховано до списків особового складу, взято на всі види забезпечення.
З моменту призову ОСОБА_4 на військову службу за мобілізацією, на особливий період, та його відправлення до військової частини НОМЕР_1 , тобто з 16.08.2024, ОСОБА_4 набув статусу військовослужбовця - особи, яка проходить військову службу запризовом під час мобілізації, на особливий період.
Будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації, військовослужбовець ОСОБА_4 повинен у своїй повсякденній діяльності дотримуватись вимог: статей 11, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, згідно з якими військовослужбовці зобов'язані, зокрема: свято та непорушно додержуватись Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок; бути хоробрими, ініціативними, дисциплінованими; беззастережно виконувати накази командирів (начальників); знати та виконувати свої обов'язки та додержуватись вимог статутів Збройних Сил України; бути зразком високої культури, скромності і витримки, не допускати негідних вчинків і стримувати від них інших військовослужбовців; берегти військову честь, захищати свою й поважати гідність інших людей; завжди пам'ятати, що за їх поведінкою судять не лише про них, а й про Збройні Сили України в цілому; статей 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, відповідно до яких військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця дотримуватися Конституції та Законів України, зміцнювати військове товариство, виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливим і додержуватися військового етикету, поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків; право командира - віддавати накази і розпорядження, а обов'язок підлеглого - їх виконувати, наказ має бути виконаний сумлінно, точно та у встановлений строк.
Натомість, ОСОБА_4 , діючивсупереч інтересам служби та наведеним вимогам Статутів Збройних Сил України та законів України, став на шлях вчинення кримінального правопорушення проти встановленого порядку несення військової служби, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, за наступних обставин.
Так, ОСОБА_4 , будучи військовослужбовцем військової служби під час мобілізації, на особливий період, в порушення вимог ст. ст. 17, 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст.ст. 11, 16, 49, 127, 128, 129, 130, 199 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, не бажаючи переносити труднощі військової служби, з метою тимчасово ухилитися від проходження військової служби, без дозволу командування та начальників, яким підпорядкований за службою, без поважних причин, в умовах воєнного стану, 18.08.2024 не з'явився на службу до місця несення служби в розташування військової частини НОМЕР_1 , за адресою: АДРЕСА_3 та був відсутній без поважних причин до 31.03.2025, проводячи час на власний розсуд, не пов'язуючи свою діяльність з проходженням військової служби, чим вчинив кримінальне правопорушення передбачене ч. 5 ст. 407 КК України а саме: нез'явлення вчасно на службу без поважних причин військовослужбовцем, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.
За таких обставин, ОСОБА_4 обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, нез'явлення вчасно на службу без поважних причин військовослужбовцем, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.
31.03.2025 відносно ОСОБА_4 складено та вручено повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
Обґрунтованість підозри ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого йому злочину повністю підтверджується зібраними доказами та матеріалами кримінального провадження, а саме: заявою про вчинення військовослужбовцем кримінального правопорушення від 28.08.2024; актом службового розслідування від 20.08.2024; витягом з наказу №922 від 18.08.2024 р.; рапортом про факт самовільного залишення частини від 18.08.2024; витягом з наказу №229 від 16.08.2024; витягом з наказу №964 від 26.08.2023; показаннями військовослужбовців, які підтверджують факт вчинення кримінального правопорушення військовослужбовцем ОСОБА_4 та іншими зібраними доказами в сукупності.
Будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації, військовослужбовець ОСОБА_4 повинен у своїй повсякденній діяльності дотримуватись вимог: статей 11, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, згідно з якими військовослужбовці зобов'язані, зокрема: свято та непорушно додержуватись Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок; бути хоробрими, ініціативними, дисциплінованими; беззастережно виконувати накази командирів (начальників); знати та виконувати свої обов'язки та додержуватись вимог статутів Збройних Сил України; бути зразком високої культури, скромності і витримки, не допускати негідних вчинків і стримувати від них інших військовослужбовців; берегти військову честь, захищати свою й поважати гідність інших людей; завжди пам'ятати, що за їх поведінкою судять не лише про них, а й про Збройні Сили України в цілому; статей 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, відповідно до яких військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця дотримуватися Конституції та Законів України, зміцнювати військове товариство, виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливим і додержуватися військового етикету, поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків; право командира - віддавати накази і розпорядження, а обов'язок підлеглого - їх виконувати, наказ має бути виконаний сумлінно, точно та у встановлений строк.
Натомість, ОСОБА_4 , діючивсупереч інтересам служби та наведеним вимогам Статутів Збройних Сил України та законів України, став на шлях вчинення кримінального правопорушення проти встановленого порядку несення військової служби, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, за наступних обставин.
Так, ОСОБА_4 , будучи військовослужбовцем військової служби під час мобілізації, на особливий період, в порушення вимог ст. ст. 17, 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст.ст. 11, 16, 49, 127, 128, 129, 130, 199 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, не бажаючи переносити труднощі військової служби, з метою тимчасово ухилитися від проходження військової служби, без дозволу командування та начальників, яким підпорядкований за службою, без поважних причин, в умовах воєнного стану, 18.08.2024 не з'явився на службу до місця несення служби в розташування військової частини НОМЕР_1 , за адресою: АДРЕСА_3 та був відсутній без поважних причин до 31.03.2025, проводячи час на власний розсуд, не пов'язуючи свою діяльність з проходженням військової служби, чим вчинив кримінальне правопорушення передбачене ч. 5 ст. 407 КК України а саме: нез'явлення вчасно на службу без поважних причин військовослужбовцем, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.
31.03.2025 відносно ОСОБА_4 складено та вручено повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
Обґрунтованість підозри ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого йому злочину повністю підтверджується зібраними доказами та матеріалами кримінального провадження, а саме: заявою про вчинення військовослужбовцем кримінального правопорушення від 28.08.2024; актом службового розслідування від 20.08.2024; витягом з наказу №922 від 18.08.2024 р.; рапортом про факт самовільного залишення частини від 18.08.2024; витягом з наказу №229 від 16.08.2024; витягом з наказу №964 від 26.08.2023; показаннями військовослужбовців, які підтверджують факт вчинення кримінального правопорушення військовослужбовцем ОСОБА_4 та іншими зібраними доказами в сукупності.
Водночас, з метою забезпечення належної процесуальної поведінки підозрюваного, запобігання продовженню злочинної діяльності та можливого ухилення від досудового слідства виникла необхідність в обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
У ході досудового слідства встановлено наявність ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, які дають достатні підстави вважати, що підозрюваний ОСОБА_4 може переховуватися від органів досудового розслідування та суду, незаконно впливати на свідків, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.
Приймаючи до уваги вищевикладене, що підозрюваний ОСОБА_4 усвідомлюючи невідворотність покарання може переховуватись від органів досудового розслідування, незаконно впливати на свідків у цьому кримінальному провадження, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, скоїв тяжкий злочин, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років, а застосування більш м'яких запобіжних заходів особисте зобов'язання, особиста порука, домашній арешт, будуть не достатньо ефективними запобіжними заходами для запобігання ризикам порівняно із взяттям під варту, а тому, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_4 злочину, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, а також наявність достатніх підстав вважати, що існують ризики, передбачені ст.177 КПК України та недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, зазначених у клопотанні, на думку органу досудового розслідування, дає підстави для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
У судовому засідання прокурор клопотання підтримав з наведених у ньому підстав, просивтаке задовольнити.
Захисник заперечила проти задоволення клопотання прокурора та просила застосувати відносно підозрюваного більш м'який запобіжний захід не пов'язаний з тримання під вартою.
Підозрюваний ОСОБА_4 у судовому засіданні підтримав позицію захисника та просив суд у задоволенні клопотання відмовити.
Заслухавши думку сторін кримінального провадження, дослідивши подане клопотання та додані до нього матеріали, слідчий суддя прийшла до наступних висновків.
Як встановлено у судовому засіданні, ОСОБА_4 інкримінується вчинення злочину, передбаченого ч.5 ст.407 КК України, які відповідно до ст.12 КК України відноситься до категорії тяжкого.
Орган досудового розслідування звернувся до слідчого судді з клопотанням про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_4 , яке обґрунтовує наявністю обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення, ризиків, визначених ст.177 КПК України, та недостатністю застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, зазначеним у клопотанні.
Відповідно до ст.177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання ризиків.
При вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 КПК України, слідчий суддя на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; майновий стан підозрюваного, обвинуваченого (стаття 178 КПК України).
Згідно з ч.1 ст.194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
При цьому підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою ст.177 КПК.
У Кримінальному процесуальному кодексі України поняття обґрунтованої підозри не визначено, але воно визначено Європейським судом з прав людини. Обґрунтована підозра є нижчим стандартом доведення, ніж переконання поза розумним сумнівом, та вимагає меншої ваги доказів, ніж для ухвалення обвинувального вироку. Однак таке переконання суду має бути засновано на об'єктивних фактах. Європейський Суд визначає, що «розумна підозра передбачає існування фактів або інформації, які повинні задовольнити об'єктивного спостерігача в тому, що особа, щодо якої розглядається питання, вчинила злочин. Те, що позначено словом "обґрунтована", залежатиме від усіх обставин» (справи «Фокс, Кемпбел і Хартлі проти Сполученого Королівства», 30 August 1990, § 32; «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року; «Тerry v. Ohio», 392 US, 1968) і не може спиратися на голе припущення, що особа може в майбутньому втекти або повторно вчинити злочин. Вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення.
Дослідивши додані в обґрунтування клопотання докази, суд приходить до висновку, що органом досудового розслідування ОСОБА_4 , обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України.
Обґрунтованість підозри стверджується наявними в долучених на обґрунтування клопотання документами, які на даній стадії процесу є достатніми для висновку про обґрунтованість підозри.
При цьому на даній стадії кримінального провадження, слідчий суддя не вирішує питання винуватості особи у вчиненні тих чи інших кримінальних правопорушень, а лише на підставі наявних у слідчого судді матеріалів, вирішує питання доведеності існування обґрунтованої підозри за фактом можливого вчинення таких кримінально-протиправних дій, зокрема наявності достатніх доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення.
При розгляді клопотання про взяття під варту слідчий суддя не вправі досліджувати докази, давати їм оцінку, в інший спосіб перевіряти доведеність вини підозрюваного, розглядати й вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінальної справи по суті.
Відповідно до частин 1 статті 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Основними ризикам, на які посилається сторона обвинувачення у даному клопотанні є ризики, передбачені у п.1, п.4, п.5 ч.1 ст.177 КПК України.
Оцінивши вагомість наявних в органу досудового розслідування доказів, що свідчать про обґрунтованість підозри ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого йому правопорушення, у сукупності з тяжкістю покарання, що може бути призначене за такого роду правопорушення, слідчий суддя приходить до переконання про доведеність існування ризиків, передбачених п.1 ч.1 ст. 177 КПК України.
Враховуючи, що кримінальне правопорушення, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_4 , за ступенем тяжкості відноситься до тяжкого злочину (ч.5 ст.407 КК України), зважаючи на вид та розмір покарання, яке загрожує ОСОБА_4 у разі визнання його винним у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення (від 5 до 10 років позбавлення волі), останній може переховуватися від органу досудового розслідування та суду, що свідчить про існування ризику, передбаченого п.1 ч.1 ст.177 КПК України, а відповідно до рішення Європейського суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ) у справі «Ілійков проти Болгарії» від 26.07.2001 «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування».
Щодо ризиків перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється ОСОБА_4 то клопотання сторони обвинувачення не містить жодного обґрунтування такого та відомостей про імовірні спроби/дії підозрюваного допустити поза процесуальну поведінку.
Слідчим суддею оцінювалась можливість застосування більш м'якого запобіжного заходу відносно ОСОБА_4 для запобігання вищезазначених ризиків.
Так, відповідно до характеристики ОСОБА_4 , останній являється працездатним, тяжкими захворюваннями, які б перешкоджали його утриманню під вартою, не страждає, слідчий суддя враховує той факт, що усвідомлюючи неминучість покарання за вчинення тяжкого злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі до десяти років він може переховуватися від органів досудового розслідування та суду, має можливості покинути територію України з цією метою, як і в межах пункту пропуску через державний кордон України так і поза межами таких, а також переховуватись на території України.
Згідно практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
При вирішенні питання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою слідчий суддя враховує й вимоги пунктів 3 і 4 статті 5 Конвенції про захист прав людини основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливо лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому, ризик переховування підозрюваного, обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватись виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику.
Вагомою підставою для вирішення питання про необхідність ув'язнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя. При цьому, небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосудді може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв'язками з державою, у якій його переслідують та міжнародними контрактами.
На підставі викладеного, а також враховуючи дані про особу підозрюваного в їх сукупності, його ставлення до скоєного суд приходить до висновку про доведеність прокурором у клопотанні ризиків можливості підозрюваного переховуватися від суду, а також незаконного впливу на свідка та потерпілого у цьому кримінальному провадженні, оскільки достатні стримуючі фактори, які б свідчили про протилежне в матеріалах провадження відсутні.
Крім того суд враховує, що відповідно до ч. 8 ст. 176 КПК України, під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті.
Отже, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою є співмірним існуючим ризикам, відповідає тяжкості пред'явленої ОСОБА_4 підозри, а відтак є необхідним за даних обставин та відповідає характеру кримінального провадження та суспільному інтересу.
Таким чином, за наведених вище обставин, слідчий суддя вважає за доцільне обрати підозрюваному запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 60 днів.
Разом з тим слідчий суддя приходить до наступного висновку.
У відповідності з ч.3 ст.183 КПК України, слідчий суддя при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним обов'язків, передбачених КПК України.
Застава полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків, під умовою звернення внесених коштів у доход держави в разі невиконання цих обов'язків, розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Для того, щоб розмір застави можна було вважати таким, що здатен забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого суд з урахуванням положень ст. ст.177, 178 КПК України, повинен раціонально співставити його з доведеними у справі ризиками, даними про особу обвинуваченого, тяжкістю злочину у вчиненні якого він підозрюється. При цьому, необхідно мати на увазі, що розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави, буде достатнім стримуючим засобом, щоб у особи, щодо якої застосовано заставу, не виникало бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.
У справі «Бакланов проти Росії» (рішення суду від 09 червня 2005 року), так і в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Європейський суд з прав людини зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».
Відповідно до ч.4 ст.182 КПК України розмір застави визначається слідчим суддею з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених ст. 177 цього Кодексу.
Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Згідно п.2 ч.5 ст.182 КПК України розмір застави щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину визначається у межах від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. У виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов'язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Слідчий суддя, врахувавши обставини кримінального правопорушення, майновий стан підозрюваного, наявність ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, вважає належним визначити розмір застави для ОСОБА_4 заставу в розмірі 30 (тридцяти) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 90 840 (дев'яносто тисяч вісімсот сорок) гривень 00 копійок (30х3028).
Такий розмір застави буде відповідним і достатнім, у даному кримінальному провадженні, зможе запобігти ризикам, передбаченими ст.177 КПК України та буде слугувати відповідним стримуючим фактором.
У випадку внесення застави слідчий суддя вважає за необхідне покласти на підозрюваного обов'язки, передбачені ч.5 ст.194 КПК України.
Відповідно до ч.4 ст.202 КПК України підозрюваний звільняється з-під варти після внесення застави, визначеної у даній ухвалі, якщо в уповноваженої службової особи місця ув'язнення, під вартою в якому перебуває підозрюваний, відсутнє інше судове рішення, що набрало законної сили і прямо передбачає тримання останнього під вартою.
З моменту звільнення з-під варти у зв'язку з внесенням застави підозрюваний вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.
Відповідно до вимог ч.1 та ч.2 ст.197 КПК України строк дії ухвали слідчого судді про обрання запобіжного заходу в вигляді тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів, при цьому строк тримання під вартою обчислюється з моменту взяття під варту, а якщо взяттю під варту передувало затримання підозрюваного, обвинуваченого, з моменту затримання.
На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 177, 178, 183, 187, 193, 196, 197, 309 КПК України,-
постановив:
Клопотання задовольнити.
Застосувати (обрати) щодо ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 60 (шістдесят) днів починаючи з 31 березня 2025 року по 29 травня 2025 року включно.
На підставі ч.3 ст.183, ч.5 ст.182 КПК України, визначити підозрюваному ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , заставу, достатню для забезпечення виконання ним обов'язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України, у розмірі 30 (тридцяти) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 90 840 (дев'яносто тисяч вісімсот сорок) гривень 00 копійок (30х3028).
Роз'яснити, що підозрюваному ОСОБА_4 або заставодавець мають право в будь який момент внести заставу у розмірі, визначеному в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
У разі внесення застави на ОСОБА_4 у відповідності до ч.5 ст.194 КПК України покласти наступні обов'язки:
- прибувати до слідчого, прокурора, суду на їх першу вимогу;
- не відлучатися за межі Закарпатської обл., м.Ужгород, без дозволу слідчого, прокурора або суду;
- не спілкуватися із свідками, у цьому кримінальному провадженні;
- здати на зберігання свій паспорт (паспорти, якщо їх декілька) для виїзду за кордон, інші документи, що надають право на виїзд із України та в'їзд в Україну до органів ДМС України в Закарпатській області.
Строк дії обов'язків, покладених судом, у разі внесення застави визначити до 29 травня 2025 року включно.
У разі внесення застави у визначеному у даній ухвалі розмірі, оригінал документу з відміткою банку, який підтверджує внесення на депозитний рахунок Територіального управління ДСА України в Закарпатській області коштів, має бути наданий уповноваженій службовій особі установи, в якій утримуватиметься підозрюваний.
Після отримання та перевірки протягом одного дня документа, що підтверджує внесення застави, уповноважена службова особа негайно має здійснити розпорядження про звільнення підозрюваного з-під варти, про що повідомити Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області.
Роз'яснити ОСОБА_4 , що в разі невиконання вище перерахованих обов'язків до нього може бути застосовано більш жорсткий запобіжний захід і на нього може бути накладено грошове стягнення.
Копію ухвали вручити підозрюваному, захиснику та прокурору.
На ухвалу може бути подана апеляційна скарга до Закарпатського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Ухвала підлягає до негайного виконання після її оголошення.
Повний текст ухвали було проголошено 03 квітня 2025 року о 16 год. 50 хв..
Слідчий суддя ОСОБА_1