03 квітня 2025 року
м. Київ
справа №460/6365/24
адміністративне провадження № К/990/12117/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Загороднюка А.Г.,
суддів: Желтобрюх І.Л., Соколова В.М.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Корнинської сільської ради Рівненського району Рівненської області про визнання протиправним та скасування рішення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди, -
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернулася з позовом до Корнинської сільської ради Рівненського району Рівненської області (далі - відповідач), у якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення Корнинської сільської ради Рівненського району Рівненської області восьмого скликання № 1719 від 14 травня 2024 року "Про звільнення з посади заступника сільського голови з питань діяльності виконавчого органу Корнинської сільської ради";
- поновити на посаді заступника сільського голови з питань діяльності виконавчого органу Корнинської сільської ради з 14 травня 2024 року;
- стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу;
- стягнути моральну шкоду у розмірі 20000 грн.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2024 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2025 року позовну заяву залишено без задоволення.
Суд першої інстанції розглянув справу за правилами загального позовного провадження.
21 березня 2025 року до Верховного Суд надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , в якій скаржниця просила скасувати рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2025 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондують приписи статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і статті 13 КАС України.
Згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Водночас пунктом 2 частини п'ятої цієї ж норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Пункт 20 статті 4 КАС України надає визначення терміну адміністративна справа незначної складності - як адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.
Своєю чергою, за змістом пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції» займають відповідальне та особливо відповідальне становище.
Згідно з приписами Закону України «Про запобігання корупції» до службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, зокрема віднесено особи, посади яких частиною першою статті 14 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» віднесені до першої - третьої категорій посад в органах місцевого самоврядування.
Із оскаржуваного судового рішення слідує, що позивачка перебувала на посаді заступника сільського голови з питань діяльності виконавчого органу Корнинської сільської ради
За приписами частини першої статті 14 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» вказана посада не відноситься до першої - третьої категорій посад в органах місцевого самоврядування, а тому позивачка не є особою, яка займає відповідальне та особливо відповідальне становище.
Отже, ця справа за критерієм, встановленим пунктом 6 частини шостої статті 12 КАС України, є справою незначної складності.
За такого правового врегулювання та обставин справи, оскарження рішення суду апеляційної інстанції в касаційному порядку можливе лише у випадку наявності обставин, наведених у підпунктах «а»-«г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Доведення вищезазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах незначної складності, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
Водночас скаржником у касаційній скарзі не наведено жодного з випадків, наведених у підпунктах «а»-«г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, за наявності яких оскаржуване судове рішення у малозначній справі може бути переглянуте в касаційному порядку.
Обґрунтовуючи посилання на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду, що лише акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо органом чи посадовою особою не встановлено пізніший строк введення цих актів у дію (стаття 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР).
Суд касаційної інстанції зазначає, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права.
Варто зауважити, що при поданні касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначена скаржником норма права, щодо правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову, але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку скаржника, неправильно.
Як слідує з оскаржуваних судових рішень, суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, виходили з відсутності порушеного права позивача, у зв'язку з чим оскаржуваному рішенню відповідача оцінку не надавали, норми права, на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування яких, посилається скаржник при обґрунтуванні підстав касаційного оскарження за пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, суди попередніх інстанцій не застосовували.
Верховний Суд у своїй практиці неодноразово наголошував на тому, що встановлення відсутності порушеного права (інтересу) позивача є самостійною і достатньою підставою для відмови у задоволенні позову. З'ясування матеріально-правової заінтересованості позивача передує розгляду питання щодо правомірності рішень, дій чи бездіяльності, котрі оскаржується. Відсутність матеріально-правової заінтересованості позивача є підставою для відмови у задоволенні позову незалежно від правомірності чи неправомірності спірних рішень, дій чи бездіяльності.
Висновки судів першої та апеляційної інстанції не суперечать вищенаведеним висновкам Верховного Суду.
З огляду на викладене, доводи скаржника про необхідність формування Верховним Судом висновку щодо застосування норм статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" у межах цієї справи є необґрунтованими.
Суд звертає увагу, що зазначення норми права, яку, на думку скаржника, застосовано судом неправильно, безвідносно обставин справи не є належним обґрунтуванням пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають статті 129 Конституції України, згідно з пунктом 8 частини другої якої основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та, у визначених законом випадках, - на касаційне оскарження судового рішення.
Зазначена конституційна норма кореспондується з положеннями частини першої статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Своєю чергою колегія суддів зазначає, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів», а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судами першої та апеляційної інстанцій, та/або переоцінювати їх.
На підставі викладеного суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Оскільки касаційна скарга подана на судове рішення, прийняте у справі незначної складності, а аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в судовому рішенні суду апеляційної інстанції обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України виняткових обставин справи, то у відкритті касаційного провадження у цій справі слід відмовити.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За такого правового регулювання та обставин справи у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
Керуючись статтями 248, 328, 333 КАС України, Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Корнинської сільської ради Рівненського району Рівненської області про визнання протиправним та скасування рішення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та не може бути оскаржена.
СуддіА.Г. Загороднюк І.В. Желєзний В.М. Соколов