про відкриття касаційного провадження
02 квітня 2025 року
м. Київ
справа №640/3165/22
адміністративне провадження №К/990/11345/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Чиркіна С.М. та Шарапи В.М., перевіривши касаційну скаргу Департаменту територіального контролю міста Києва Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)
на рішення Київського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2025 року
у справі №640/3165/22
за позовом ОСОБА_1
до Київської міської державної адміністрації, Департаменту територіального контролю міста Києва Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація), Комунального підприємства "Київблагоустрій" виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)
про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
У січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом до Київської міської державної адміністрації, Департаменту територіального контролю міста Києва Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) (далі - Департамент, відповідач, скаржник), Комунального підприємства "Київблагоустрій" виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Київської міської державної адміністрації, Департаменту міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Комунального підприємства «Київблагоустрій» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації);
- зобов'язати Департамент міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Комунальне підприємство «Київблагоустрій» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) невідкладно здійснити демонтаж воріт, що перекрили в'їзд на АДРЕСА_1;
- стягнути солідарно із Київської міської державної адміністрації, Департаменту територіального контролю міста Києва Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) та Комунального підприємства «Київблагоустрій» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на користь позивача 1000000 грн у якості відшкодування завданої моральної шкоди.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2024 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2025 року, позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Київської міської державної адміністрації, Департаменту територіального контролю міста Києва Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Комунального підприємства «Київблагоустрій» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) щодо не монтажу воріт, що перекрили в'їзд на АДРЕСА_1 у СТ "Сонячний" у Дарницькому районі міста Києва.
Зобов'язано Департамент територіального контролю міста Києва Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Комунальне підприємство «Київблагоустрій» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) здійснити демонтаж воріт, що перекрили в'їзд на АДРЕСА_1 у СТ "Сонячний" у Дарницькому районі міста Києва.
Ухвалено стягнути з Київської міської державної адміністрації на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 10000 грн.
Ухвалено стягнути з Департаменту територіального контролю міста Києва Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 10000 грн.
Ухвалено стягнути з Комунального підприємства «Київблагоустрій» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 10000 грн.
Не погодившись з рішенням суду апеляційної інстанції, Департамент (далі - скаржник) 17 березня 2025 року, тобто в межах строку на касаційне оскарження, звернулося з касаційною скаргою до Верховного Суду.
Відповідно до частин першої та четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, у випадку: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
На обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає, що судами першої і апеляційної інстанцій ухвалено оскаржувані судові рішення з неправильним застосуванням положень Закону України «Про благоустрій населених пунктів» від 06 вересня 2005 року №2807-IV (далі - Закон №2807-IV), статті 19 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статей 23, 1167 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), пункту 13.3.2 Правил благоустрою міста Києва, затверджених рішення Київської міської ради від 25 грудня 2008 року №1051/1051 (далі - Правила №1051/1051), порушили положення статті 77 КАС України, за відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах та без урахування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц, від 22 травня 2018 року у справі №826/3131/17, від 12 грудня 2018 року у справі №826/10330/17, від 06 жовтня 2021 року у справі №9901/191/19, від 30 травня 2024 року у справі №990/49/23, та висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 11 квітня 2018 року у справі №804/401/17, від 30 січня 2020 року у справі №599/1422/16-а, від 13 липня 2022 року у справі №753/15095/17, від 10 травня 2023 року у справі №204/8118/14, від 16 травня 2023 року у справі №380/3195/22.
У касаційній скарзі Департамент вважає необґрунтованими висновки судів першої і апеляційної інстанцій про те, що заходи, визначені у приписі Департаменту №2019551 від 11 серпня 2020 року, відповідачами не вжиті, що вказує на допущення останніми протиправної бездіяльності, яка полягає у невжитті заходів щодо демонтажу незаконно встановленого об'єкту благоустрою (воріт). Крім того, відповідачами не доведено, що такі протиправні дії не викликали у позивача психічне напруження у зв'язку з очікуванням дієвих рішень, розчарування в діяльності суб'єктів владних повноважень та додаткове психічне напруження.
Так, на обґрунтування підстав касаційного оскарження стосовно відсутності висновку Верховного Суду, Департамент вказує на необхідність формування правової позиції щодо застосування положень Закону №2807-IV, статті 19 ЗК України, пункту 13.3.2 Правил №1051/1051 у подібних правовідносинах, щодо зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, зокрема провести демонтаж, за відсутності строку надання доручення на демонтаж та строку на проведення демонтажу елементів благоустрою.
Відповідач, посилаючись на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 13 листопада 2018 року у справі №910/2145/18 та від 13 липня 2022 року у справі №753/15095/17, вважає безпідставним залучення в якості відповідачів саме Київської міської державної адміністрації та Київської міської ради, а також недоведеність під час розгляду справи бездіяльності Київської міської державної адміністрації та Київської міської ради.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц, серед іншого зазначено, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.
Скаржник також вважає, що позивачем під час розгляду справи не доведено в установленому законом порядку протиправність/бездіяльність відповідачів у справі.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року у справі №9901/191/19, зазначено, що протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень слід розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Водночас для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту несвоєчасного виконання обов'язкових дій, а важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов'язковому виконанню відповідно.
Скаржник вважає, що судами проігноровано відсутність реальних доказів порушення прав, свобод та інтересів ОСОБА_1 , а також відсутність доказів належності спірної земельної ділянки до земель транспорту, що вказує на необґрунтованість позовних вимог, так як позивач, обґрунтовуючи позов, зазначав, що ворота обмежують та унеможливлюють рух транспорту позивача.
У висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 10 травня 2023 року у справі №204/8118/14, зазначено, що відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові.
Разом з тим, на думку Департаменту, сам факт визнання протиправними дій/бездіяльності суб'єкта владних повноважень не є безумовною і достатньою підставою для стягнення з нього моральної шкоди. У кожному випадку позивач повинен обґрунтувати заподіяння йому такої шкоди, зокрема пояснити в чому конкретно проявилося порушення його нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, що саме спричинило йому моральні страждання і в чому проявляється їхній взаємозв'язок з протиправними діями відповідача. В свою чергу суд апеляційної інстанції безпідставно переклав тягар доказування заподіяння моральної шкоди на відповідачів.
Також, скаржник вважає, що рішення судів в частині зобов'язання Департаменту та Комунального підприємства «Київблагоустрій» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) здійснити демонтаж воріт, що перекрили в'їзд на АДРЕСА_1 у СТ "Сонячний" у Дарницькому районі міста Києва, є втручанням в дискреційні повноваження вказаних суб'єктів.
У висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 30 січня 2020 року у справі №599/1422/16-а, зазначено, що суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 КАС України критеріям, не може втручатися у дискрецію суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
На підставі вищенаведеного скаржник просить Верховний Суд скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Таким чином, проаналізувавши підстави, на яких подано касаційну скаргу, доводи скаржника, зазначені в обґрунтування необхідності прийняття її до розгляду касаційним судом, а також положення статті 129 Конституції України, якою передбачено право на касаційне оскарження судового рішення, колегія суддів погоджується з необхідністю здійснити касаційний перегляд рішення Київського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2024 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2025 року, з метою з'ясування правильності застосування судами першої і апеляційної інстанцій положень Закону №2807-IV, статті 19 ЗК України, статей 23, 1167 ЦК України, пункту 13.3.2 Правил №1051/1051, перевірки дотримання положення статті 78 КАС України, перевірки необхідності врахування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц, від 22 травня 2018 року у справі №826/3131/17, від 12 грудня 2018 року у справі №826/10330/17, від 06 жовтня 2021 року у справі №9901/191/19, від 30 травня 2024 року у справі №990/49/23, та висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 11 квітня 2018 року у справі №804/401/17, від 30 січня 2020 року у справі №599/1422/16-а, від 13 липня 2022 року у справі №753/15095/17, від 10 травня 2023 року у справі №204/8118/14, від 16 травня 2023 року у справі №380/3195/22, а також формування відповідного правового висновку Верховним Судом.
Верховний Суд також зазначає, що перегляд оскаржуваних судових рішень у касаційному порядку у цій справі може мати значення для формування єдиної правозастосовчої практики у подібних правовідносинах.
Судом перевірено зарахування судового збору на рахунок Державної казначейської служби України.
Касаційна скарга відповідає вимогам статті 330 КАС України, підстави для повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження відсутні.
Крім того, у касаційній скарзі скаржником заявлено клопотання про зупинення виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2024 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2025 року у справі №640/3165/22, яке буде розглянуто судом у порядку підготовки справи до касаційного розгляду відповідно до статті 340 КАС України.
Керуючись статтями 248, 328, 334, 335, 338, 355, 359 КАС України, Суд
1. Відкрити касаційне провадження за касаційною скаргою Департаменту територіального контролю міста Києва Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на рішення Київського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2025 року у справі №640/3165/22 за позовом ОСОБА_1 до Київської міської державної адміністрації, Департаменту територіального контролю міста Києва Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація), Комунального підприємства "Київблагоустрій" виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії.
2. Витребувати з Київського окружного адміністративного суду справу №640/3165/22.
3. Надіслати учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї матеріалів (за їх наявності) разом з ухвалою про відкриття касаційного провадження.
4. Встановити для учасників справи десятиденний строк з дня отримання цієї ухвали для подання до суду касаційної інстанції відзиву на касаційну скаргу (у формі, встановленій частинами першою та другою статті 338 КАС України з висловленням позиції стосовно кожної з підстав касаційного оскарження: неправильного застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права), доказів надсилання (надання) копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи.
5. Встановити для учасників справи десятиденний строк з дня отримання вказаної ухвали для подання до суду заперечення щодо клопотання про зупинення виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2024 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2025 року у справі №640/3165/22.
6. Роз'яснити учасникам справи, що у разі невиконання процесуальних обов'язків, зокрема ухилення від вчинення дій, покладених судом на учасника судового процесу, зловживання процесуальними правами, вчинення дій або допущення бездіяльності з метою перешкоджання судочинству, суд, відповідно до статті 145 КАС України, може застосувати заходи процесуального примусу.
7. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Я.О. Берназюк
Судді С.М. Чиркін
В.М. Шарапа