03 квітня 2025 року
м. Київ
справа №320/1924/23
адміністративне провадження № К/990/3296/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Соколова В.М., Загороднюка А.Г.,
перевіривши касаційну скаргу Громадської організації «Ірпінська спілка споживачів» на рішення Київського окружного адміністративного суду від 17 червня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2024 року у справі за адміністративним позовом за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Ірпінської міської ради Київської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: громадська організація «Ірпінська спілка споживачів», на стороні відповідача: комунально-побутове підприємство Ірпінської міської ради «Теплоенергопостач», про визнання протиправними та нечинними рішень,
У грудні 2022 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до адміністративного суду з позовом до виконавчого комітету Ірпінської міської ради Київської області (далі - відповідач), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: громадська організація «Ірпінська спілка споживачів» (далі - третя особа 1), на стороні відповідача: комунально-побутове підприємство Ірпінської міської ради «Теплоенергопостач» (далі - третя особа 2), в якому просила суд визнати протиправними та нечинними рішень виконавчого комітету Ірпінської міської ради Київської області, а саме::
- від 31.10.2017 № 238 «Про затвердження тарифів на теплову енергію та послуги з централізованого опалення, що надаються КПП «Теплоенергопостач»;
- від 27.02.2018 № 40 «Про коригування тарифів на теплову енергію та послуги з централізованого опалення, що надаються КПП «Теплоенергопостач»;
- від 13.11.2018 № 221/5 «Про коригування тарифів на теплову енергію та послуги з централізованого опалення, що надаються КПП «Теплоенергопостач»;
- від 26.02.2019 № 28/8 «Про коригування тарифів на теплову енергію та послуги з централізованого опалення, що надаються КПП «Теплоенергопостач».
Рішенням від 17.06.2024 Київського окружного адміністративного суду у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Постановою від 24.12.2024 Шостого апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу Громадської організації «Ірпінська спілка споживачів» задоволено частково. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 17.06.2024 скасовано. Позовну заяву ОСОБА_1 - залишено без розгляду.
Громадська організація «Ірпінська спілка споживачів», не погоджуючись із прийнятим апеляційним судом рішенням, звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою.
Ухвалою Верховного Суду від 17.02.2025 касаційну скаргу залишено без руху з підстав її невідповідності вимогам статті 330 КАС України. Заявникові надано строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини 4 статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України, а також надання копій уточненої касаційної скарги відповідно до кількості учасників справи; документа про сплату судового збору.
Касаційна скарга була подана на підставі пункту 2 частини 4 статті 328 КАС України. На обґрунтування підстав касаційного оскарження за пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник вказував, що слід відступити від висновків викладених у постановах Верховного Суду від 11.02.2021 у справі № 640/10315/20 та від 06.03.2024 у справі № 640/9673/19. При цьому, у касаційній скарзі касатор обґрунтовував саме не подібність правовідносин у справах № 640/10315/20 та №640/9673/19 до правовідносин у цій справі.
Згідно з інформацією, наявною в комп'ютерній програмі «Діловодство спеціалізованого суду», електронний документ (ухвала суду про залишення касаційної скарги без руху від 17.02.2025) доставлена в Електронний кабінет Громадської організації «Ірпінська спілка споживачів» 19.02.25 о 01 год 09 хв, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
03.03.2025 від скаржника на виконання ухвали про залишення без руху надійшла заява про усунення недоліків, скаржником надано уточнену касаційну скаргу та квитанцію про сплату судового збору від 26.02.2025 № 0.0.4216839926.1 у розмірі 6 872 грн.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
В уточненій касаційній скарзі скаржник змінив підстави оскарження та визначив підставою касаційного оскарження судових рішень у цій справі пункти 2 та 4 частини 4 статті 328 КАС України.
В ухвалі Верховного суду від 17.02.2025 про залишення касаційної скарги без руху скаржнику вже вказувалося, що ця справа розглянута судами попередніх інстанцій за правилами загального позовного провадження. Отже, у цьому випадку скаржник має навести обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження судових рішень, визначених пунктами 1-4 частини четвертої статті 328 КАС України. Також в ухвалі від 17.02.2025 скаржнику роз'яснювалися вимоги щодо обов'язкових умов, які мають бути зазначені у касаційній скарзі при викладенні підстав для касаційного оскарження судових рішень.
Так, в уточненій касаційній скарзі скаржник також вказує, що подає касаційну скаргу на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає про необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладених у постановах Верховного Суду від 11.02.2021 у справі № 640/10315/20 та від 06.03.2024 у справі № 640/9673/19.
Керуючись частиною п'ятою статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" від 22.12.2005 №3262, згідно з якою судді мають право на доступ до усіх інформаційних ресурсів Єдиного державного реєстру судових рішень, з'ясовано таке.
Як слідує із змісту оскаржуваної постанови, суди апеляційної інстанцій зазначив, що Порядком формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з постачання теплової енергії і постачання гарячої води, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 № 869 (далі - Порядок № 869) визначено строк дії тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з постачання теплової енергії і постачання гарячої води - це період часу, на який уповноваженим органом встановлено тарифи та протягом якого такі тарифи застосовуються до споживачів.
Пунктом 11 Порядку № 869 визначено, що з метою забезпечення відшкодування всіх економічно обґрунтованих витрат, пов'язаних з виробництвом, транспортуванням та постачанням теплової енергії, та відповідно наданням послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води, перегляд тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з постачання теплової енергії і постачання гарячої води та їх структури здійснюється уповноваженим органом кожного року (до початку опалювального періоду) за заявою ліцензіата (суб'єкта господарювання). Тариф на теплову енергію та послуги централізованого опалення формується та встановлюється на планований період (з 01 жовтня до 30 вересня, а для суб'єктів господарювання, що вперше встановлюють тарифи, - інший період, узгоджений з уповноваженими органами, тривалістю 12 місяців) та переглядається кожного року.
Відповідно до пункту 2 Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 №830, опалювальний період - період, протягом якого теплопостачальні організації постачають теплову енергію для потреб опалення. Отже, тарифи на вказані послуги, що затверджуються, зокрема, рішеннями відповідача, є динамічними у часі та періодично змінюються на нові, у зв'язку з чим дія попередніх закінчується, а нормативно-правовий акт щодо них, який регулював суспільні відносини в цій частині, теж вичерпує своє застосування і припиняє чинність, у зв'язку з прийняттям суб'єктом владних повноважень нового рішення про затвердження збільшених тарифів.
Тобто, кожного наступного опалювального періоду (період тривалістю 12 місяців, на який формуються та встановлюються тарифи (з 01 жовтня до 30 вересня, тривалістю 12 місяців) відповідачем приймалось рішення про встановлення або коригування тарифів на теплову енергію та послуги з централізованого опалення.
Однак, позивач звернувся до суду з позовною заявою за допомогою підсистеми «Електронний суд» 28.12.2022, тобто вже після втрати чинності оскаржуваних рішень.
В контексті цього слід зазначити, що для оскарження нормативно-правових актів суб'єктів владних повноважень закон передбачає особливий порядок адміністративного провадження, який встановлено статтею 264 КАС України.
Частиною другою статті 264 КАС України визначено, що право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.
Акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом усього строку їх чинності (частина третя статті 264 КАС України).
Аналіз наведеної норми свідчить про те, що оскаржувати можна чинні, активні нормативно-правові акти, а звідси - не підлягають оскарженню нормативно-правові акти, які втратили чинність.
Відповідно до правового висновку Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду, викладеного у постанові від 13.03.2019 у справі № 712/8985/17, дія нормативно-правового акта має вплив на права та обов'язки осіб, на яких поширюється його дія, як на дату набрання чинності актом, так і упродовж перспективної дії цього документа. Суб'єкт правовідносин, до якого буде застосований чи застосується цей акт, якщо вважатиме, що цей нормативний документ порушує або порушуватиме його права чи інтереси, за наявності відповідного обґрунтування, може оскаржити нормативно-правовий акт як відразу після часу набрання ним чинності, так і будь-коли й тоді, коли нормативно-правовий акт чинний і продовжує регулювати певні відносини, внаслідок яких, з погляду суб'єкта правовідносин, відбувається порушення його прав та/чи законних інтересів.
У контексті спірних правовідносин необхідно зауважити, що у постановах Верховного Суду від 11.02.2021 у справі № 640/10315/20 та від 06.03.2024 у справі № 640/9673/19, від яких просить відступити скаржник, містяться висновки щодо застосування статті 264 КАС України.
Водночас, висновки Верховного Суду щодо застосування статті 264 КАС України є наскрізними та є застосовними до будь-якого нормативно-правового акта, який оскаржується.
Разом з тим, такий довід скаржника суперечить правовому змісту пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України, який визначає підставу для касаційного оскарження саме відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, оскільки обов'язкових умов у їх взаємозв'язку, передбачених для оскарження судових рішень у касаційному порядку на цій підставі скаржник так і не наводить.
Норма пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України регламентує, що особа, яка звертається з касаційною скаргою, повинна обґрунтувати необхідність відступу від висновку Верховного Суду застосованого судом апеляційної інстанції. Про це прямо вказано і в абзаці 3 пункту 4 частини другої статті 330 КАС України.
Так, у випадку посилання на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України, як на підставу касаційного оскарження, останньому необхідно зазначити конкретну норму права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції; постанову Верховного Суду, у якій викладено висновок щодо правильного застосування норми права, від якого належить відступити та вмотивоване обґрунтування необхідності такого відступу.
Відкриття касаційного провадження на цій підставі можливе у тому випадку, коли скаржник доведе, що висновок, який викладений у постанові Верховного Суду, не відповідає правильному тлумаченню і застосуванню конкретної норми. Обов'язковою умовою для цього є подібність умов її застосування з огляду на конкретні обставини справи та позиції сторін у справі. Тобто, висновок, який викладено у постанові Верховного Суду, і висновок, який, на переконання заявника, має бути здійснений за результатами відступу від правової позиції, повинен стосуватися одних і тих самих норм права (їх сукупності) в ідентичних редакціях.
Відступаючи від висновку щодо застосування юридичної норми, суд може шляхом буквального, звужувального чи розширювального тлумачення відповідної норми або повністю відмовитися від її висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши належні способи тлумачення юридичних норм. Отже, має існувати необхідність відступу і така необхідність має виникати з певних визначених об'єктивних причин, такі причини повинні бути чітко визначені та аргументовані, також відступ від правової позиції повинен мати тільки вагомі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих неузгодженостей (помилок), що мають фундаментальне значення для судової системи.
Обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду можуть бути, зокрема, зміна законодавства; ухвалення рішення Конституційним Судом України або ж винесення рішення Європейського суду з прав людини, висновки якого мають бути враховані національними судами; зміни у правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань, необхідність забезпечити єдність судової практики у застосуванні норм права тощо.
У контексті наведеного Суд звертає увагу скаржника, що відступленням від висновку слід розуміти або повну відмову Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизацію попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (пункт 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі №823/2042/16, провадження №11-377апп18).
Тобто у касаційній скарзі скаржник має зазначити, що існуючий висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах потребує видозміни, від нього слід відмовитися або ж уточнити, модифікувати певним чином з урахуванням конкретних обставин його справи.
Суд наголошує, що положення пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України передбачають можливість оскарження судових рішень в касаційному порядку у разі, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Тому, лише загальні посилання на необхідність відступлення від висновку Верховного Суду, за відсутності вмотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Скаржником не наведено належного обґрунтування необхідності відступлення від правового висновку, застосованого до спірних правовідносин, викладеного у постановах Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Суд апеляційної інстанції врахував підходи Верховного Суду у вищенаведених справах щодо застосування статті 264 КАС України.
З огляду на це Суд уважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України як підставу касаційного оскарження.
У касаційній скарзі скаржник посилається також на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України та вказує про оскарження судового рішення з підстав, передбачених пунктом 4 частини третьої статті 353 КАС України.
За приписами пункту 4 частини третьої статті 353 КАС України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, якщо суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, які не були залучені до участі у справі.
У цьому зв'язку, суд враховує, що Громадська організація «Ірпінська спілка споживачів», яка звертається з цією касаційною скаргою, була учасником справи №320/1924/23 та не була позбавлена можливості користуватися усім обсягом процесуальних прав.
Отже, обґрунтування наведеного пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України зводиться до незгоди із наданою судами правовою оцінкою встановленим обставинам у взаємозв'язку із наявними в матеріалах справи доказами.
З урахуванням змін до КАС України, внесених Законом України від 15.01.2020 № 460-IX і які набрали чинності 08.02.2020, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття до розгляду і відкриття касаційного провадження.
Виходячи з визначених процесуальним законом меж, предметом касаційного перегляду можуть бути виключно питання права, а не факту.
Посилання на приписи статті 242 КАС України не підміняє визначення таких підстав касаційного оскарження.
Посилання скаржника у касаційній скарзі на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права зводяться до незгоди із висновками судів обох інстанції щодо обставин справи та наполяганні на переоцінці наявних у справі доказів, що не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України.
При цьому, суд касаційної інстанції звертає увагу, що в попередній ухвалі Верховного Суду від 17.02.2025 про залишення касаційної скарги надавалися вичерпні роз'яснення щодо зазначення підстав касаційного оскарження та умов за яких подається касаційна скарга на підставі визначених частиною четвертою статті 328 КАС України пунктів.
Однак при поданні цієї касаційної скарги скаржником не взято до уваги роз'яснення щодо вимог, яким має відповідати касаційна скарга в частині визначення підстав касаційного оскарження, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України.
Таким чином, скаржником не виконано вимоги ухвали Верховного Суду від 17.02.2025 про залишення касаційної скарги без руху в частині обґрунтування підстав касаційного оскарження.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Згідно з частиною другою статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
У пункті 1 частини четвертої статті 169 КАС України визначено, що позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
За наведених обставин касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала.
Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.
У зв'язку з перебуванням у відпустці судді Єресько Л.О. (наказ від 21.03.2025 № 777/0/6-25) - питання щодо відкриття касаційного провадження вирішується колегією суддів по виходу судді з відпустки.
Ураховуючи викладене та керуючись статтями 169, 330, 332 Кодексу адміністративного судочинства України,
Касаційну скаргу громадської організації «Ірпінська спілка споживачів» на рішення Київського окружного адміністративного суду від 17 червня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2024 року у справі за адміністративним позовом за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Ірпінської міської ради Київської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: громадська організація «Ірпінська спілка споживачів», на стороні відповідача: комунально-побутове підприємство Ірпінської міської ради «Теплоенергопостач», про визнання протиправними та нечинними рішень, - повернути скаржнику.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи.
Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Роз'яснити заявникові, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді Л.О. Єресько
В.М. Соколов А.Г.Загороднюк