03 квітня 2025 рокуЛьвівСправа № 140/10538/24 пров. № А/857/4162/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Затолочного В.С.,
суддів: Гудима Л.Я., Качмара В.Я.,
розглянувши у порядку письмового провадження в електронній формі апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2024 року у справі № 140/10538/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про ро визнання протиправними та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), зобов'язання вчинити дії (рішення першої інстанції ухвалене суддею Ксензюком А.Я. в м. Луцьку за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні)), -
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (далі - ГУ ДПС, відповідач) про визнання протиправною бездіяльності щодо нескасування вимоги № Ф-1549-0320 від 13.02.2024 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску в сумі 21 030,90 грн, нарахованого як фізичній особі-підприємцю; зобов'язання скасувати вимогу № Ф-1549-0320 від 13.02.2024.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2024 року адміністративний позов задоволено повністю.
Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржив відповідач, який покликаючись на те, що рішення є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального і процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, просить рішення Волинського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2024 року скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Зазначає, що позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець (далі також - ФОП). Станом на 13.02.2024 за ФОП ОСОБА_1 обліковується заборгованість з єдиного внеску в сумі 21030,90 грн. відтак, податковим органом на законних підставах була сформована спірна податкова вимога. Отже відсутні підстави для визнання їх протиправними та скасування, а також для виключення з інтегрованої картки платника податку відомостей про нарахування єдиного внеску.
Позивач скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу, просить залишити її без задоволення.
Справа розглядається в порядку письмового провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши та обговоривши матеріали справи, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 з 29.04.1998 був зареєстрований як фізична особа-підприємець, вказана обставина не є спірною та підтверджена сторонами справи.
03.05.2019 до ЄДР внесено запис про припинення підприємницької діяльності за власним рішенням.
Згідно даних ІКС «Податковий блок» станом на 30.04.2019 за позивачем обліковувалася заборгованість з єдиного внеску за кодом бюджетної класифікації 7104000 - єдиний соціальний внесок для фізичних осіб підприємців, у т. ч. які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність в сумі 21 030,90 грн..
У зв'язку із зазначеним платнику автоматично було сформовано та направлено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 16.05.2019 № Ф-10597-55, яка була оскаржена до ДПС України.
Рішенням ДПС України про результати розгляду скарги від 11.06.2019 № 26679/6/99-11-05-02-25 вимога скасована та вважається відкликаною з дати прийняття рішення та зобов'язано ГУ ДПС сформувати та направити нову вимогу у відповідності до чинного законодавства.
13.02.2024 ГУ ДПС сформовано нову вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-1549-0320 на суму 21 030,90 грн.
05.07.2024 Відділом державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 75454213.
14.08.2024 позивач оскаржив спірну вимогу про сплату боргу (недоїмки) в адміністративному порядку шляхом подання скарги до ДПС України, яка своїм рішенням від 02.09.2024 № 26661/6/99-00-06-02-01-06 скаргу залишила без розгляду.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статтею 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Статтею 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення і виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.
Правові і організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначено Законом України від 8 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VI, в редакції, чинній на момент винесення спірної вимоги).
За приписами статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно із абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб-підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.
Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю працівник - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
Згідно з частинами другою, третьою, восьмою статті 9 Закону № 2464-VІ обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску податковими органами у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до податкових органів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4, 5 та 51 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.
Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до податкового органу (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VІ єдиний внесок для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному періоді або окремому місяці звітного періоду, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Проаналізувавши наведені вище положення законодавства, слід дійти висновку, що платниками єдиного соціального внеску є фізичні особи-підприємці.
В той же час, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI не врегульовано.
Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного соціального внеску. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного соціального внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного соціального внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На підставі наведеного можливо зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
У постанові від 04.12.2019 по справі № 440/2149/19 Верховним Судом сформульовано правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Аналогічна правова позиція підтримана Верховним Судом від 23.01.2020 у справі № 480/4656/18, від 18.03.2020 у справі № 140/1777/19, від 03.04.2020 у справі № 140/642/19.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Як вбачається з матеріалів справи, заборгованість з несплати ЄСВ нараховано позивачу за відомостями інтегрованої картки платника у сумі 21 030,90 грн. нараховано за 2017-2019 роки.
Водночас матеріалами справи підтверджено, що згідно даних трудової книжки серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 працював в Публічному акціонерному товаристві «СКФ Україна», яке 26.04.2017 перейменовано на Приватне акціонерне товариство «СКФ Україна» відповідно до протоколу зборів акціонерів № 36 від 26.04.2017.
З довідки форми ОК-5 (витяг з Реєстру застрахованих осіб) слідує, що страхові внески за ОСОБА_1 у спірний період сплачував роботодавець.
Крім того, як зазначено відповідачем у відзиві на позовну заяву, ним було отримано у відділенні територіального пенсійного органу довідку (Форма ОК-5) з якої вбачається сплата ЄСВ роботодавцем.
Доказів отримання позивачем у період 2017-2019 років доходів від провадження господарської діяльності судом не встановлено та відповідачем суду не подано.
Таким чином, оскільки позивач був найманим працівником і роботодавець сплачував за нього єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством, а тому підстави для нарахування контролюючим органом єдиного внеску ще і як ФОП за період з 2017 року по 2019 рік відсутні.
Також слід зауважити, що з 01.01.2021 набули чинності зміни, внесені Законом України від 13 травня 2020 року № 592-IX щодо усунення дискримінації за колом платників, зокрема, статтю 4 Закону № 2464-VI доповнено частиною шостою, згідно якою (в редакції Закону України від 14 грудня 2021 року № 1946-IX «Про внесення змін до ПК України та інших законів України щодо стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні») особи, зазначені у пунктах 4 і 5 частини першої цієї статті, які мають основне місце роботи або уклали гіг-контракт з резидентом Дія Сіті в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні», звільняються від сплати за себе єдиного внеску за місяці звітного періоду, за які роботодавцем (резидентом Дія Сіті) сплачено страховий внесок за таких осіб у розмірі не менше мінімального страхового внеску. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску за умови самостійного визначення ними бази нарахування за місяці звітного періоду, за які роботодавцем (резидентом Дія Сіті) сплачено страховий внесок за таких осіб у розмірі менше мінімального страхового внеску. Самостійно визначена такими особами база нарахування не може перевищувати максимальну величину бази нарахування єдиного внеску, встановлену цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Таким чином, чинною редакцією Закону № 2464-VI уже чітко визначено, що фізичні особи-підприємці звільняються від сплати за себе єдиного внеску за місяці звітного періоду, за які роботодавцем сплачено страховий внесок за таких осіб у розмірі не менше мінімального страхового внеску.
Відтак, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірність вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-1549-0320 від 13.02.2024, а тому спірна вимога підлягає скасуванню як протиправна, а позовні вимоги в цій частині - задоволенню.
Тому позовні вимоги підставно були задоволені судом попередньої інстанції.
З огляду на вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку про те, що рішення суду першої інстанції є законним та скасуванню не підлягає.
Згідно частин першої - четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
З огляду на вищезазначене, вказаним вимогам оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає.
Відповідно до частин першої та другої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Підсумовуючи, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Наведені висновки суду є вичерпні, а доводи апелянта - безпідставні.
Апеляційний суд переглянув оскаржуване судове рішення і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове.
Відповідно до пункту 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі статтею 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підсумовуючи, враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення суд першої інстанції, правильно встановив обставини справи, не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Керуючись статтями 241, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 370 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2024 року у справі № 140/10538/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС.
Постанову разом із паперовими матеріалами апеляційної скарги надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.
Головуючий суддя В. С. Затолочний
судді Л. Я. Гудим
В. Я. Качмар