03 квітня 2025 рокуЛьвівСправа № 500/1320/24 пров. № А/857/33055/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Затолочного В.С.,
суддів: Гудима Л.Я., Качмара В.Я.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2024 року у справі № 500/1320/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Мандзієм О.П. в м. Тернополі в порядку письмового провадження; справа в суді апеляційної інстанції сформована у змішаній (письмовій та електронній) формі), -
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з адміністративним позовом з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (далі - ГУ ПФУ в Тернопільській області), Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - ГУ ПФУ в Донецькій області), в якій просить:
- визнати протиправними дії відповідачів про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 з віку 50 років та проведення перерахунку з 14.04.2019 по грудень 2022 року;
- зобов'язати ГУ ПФУ в Донецькій області призначити ОСОБА_1 дострокову пенсію за віком з дня звернення, тобто з 14.04.2019 та здійснити перерахунок по грудень 2022 року.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2024 року відмовлено у задоволенні адміністративного позову.
Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржив позивач, який покликаючись на те, що рішення є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального і процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, просить рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2024 року скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовну заяву у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційних вимог зазначила, що суд першої інстанції безпідставно відкинув її докази про звернення до органів Пенсійного фонду у 2019 році та безпідставної відмови останніх у призначенні їй пенсії за наявності підстав для цього.
Відповідач ГУ ПФУ в Донецькій області скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу, просив в задоволенні таких відмовити, оскаржуване рішення залишити без змін.
Справа розглядається в порядку письмового провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши та обговоривши матеріали справи, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є матір'ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що свідчить свідоцтво про народження серії № НОМЕР_1 від 27.10.2022.
Згідно з висновком ЛКК № 312/01 від 11.11.2022 ОСОБА_2 мала медичні показання для визначення її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку.
Листом ГУ ПФУ в Тернопільській області від 20.06.2022 № 2238-2364/І-02/8-1900/22, за результатами розгляду звернення позивача, проінформовано щодо можливості одержання дострокової пенсії за віком.
11.11.2022 позивач звернувся до ГУ ПФУ в Тернопільській області із заявою про призначення пенсії за віком на підставі пункту 3 частини першої статті 115 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV).
Для прийняття рішення за результатами поданої заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено ГУ ПФУ в Донецькій області.
ГУ ПФУ в Донецькій області прийнято рішення від 21.11.2022 № 056750008775 про призначення ОСОБА_1 дострокової пенсії за віком з 11.11.2022.
Листом ГУ ПФУ в Тернопільській області від 28.04.2023 № 2637-2647/1-02/8-1900/23, за результатами розгляду звернення позивача, повідомлено, що якщо звернення за пенсією відбулось пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку, то пенсія призначається з дати звернення. Також як одержувач пенсії ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Донецькій області та рекомендовано з питань пенсійного забезпечення, в тому числі щодо дати та розміру призначеної пенсії, звертатися до територіального органу Пенсійного фонду за місцем перебування на обліку.
Не погоджуючись з діями ГУ ПФУ в Тернопільській області та ГУ ПФУ в Донецькій області про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 з віку 50 років та проведення перерахунку з 14.04.2019 по грудень 2022 року, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам регулює Закон № 1058-ІV.
Статтею 8 Закону № 1058-ІV передбачене право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Згідно із частиною третьою статті 4 Закону № 1058-ІV виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються види пенсійного забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення.
Відповідно до змісту статті 5 Закону № 1058-ІV цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат.
Приписами частини першої статті 44 Закону № 1058-ІV визначено, що звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 45 Закону № 1058-ІV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Відповідно до частини четвертої статті 45Закону № 1058-ІV перерахунок призначеної пенсії, крім випадків, передбачених частиною першою статті 35, частиною другою статті 38, частиною третьою статті 42 і частиною п'ятою статті 48 цього Закону, провадиться в такі строки: у разі виникнення права на підвищення пенсії - з першого числа місяця, в якому пенсіонер звернувся за перерахунком пенсії, якщо відповідну заяву з усіма необхідними документами подано ним до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо заяву з усіма необхідними документами подано ним після 15 числа; у разі настання обставин, які тягнуть за собою зменшення пенсії, - з першого числа місяця, в якому настали ці обставини, якщо вони мали місце до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо вони мали місце після 15 числа.
Документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії (частина п'ята статті 45Закону № 1058-ІV).
На виконання зазначених норм Закону № 1058-IV постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Порядок № 22-1).
Пунктом 1.1 Порядку № 22-1, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин визначено, що заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім'ї у зв'язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, об'єднаного управління (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).
Відповідно до пункту 1.7 Порядку № 22-1 у разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис. Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.
Якщо поданих документів достатньо для визначення права особи на призначення пенсії, пенсія призначається на підставі таких документів. При надходженні додаткових документів у визначений строк розмір пенсії переглядається з дати призначення. У разі надходження додаткових документів пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність їх подання пенсія перераховується зі строків, передбачених частиною 4 статті 45 Закону.
Днем звернення за перерахунком пенсії, переведенням з одного виду пенсії на інший, поновленням виплати пенсії, виплатою недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, заяви з усіма необхідними документами.
Згідно із пунктом 1.8 Порядку № 22-1 особам, які одержують пенсію, призначену органами Пенсійного фонду за іншими законами, або допомогу, призначену органами соціального захисту населення, пенсія призначається з дати виникнення права на неї з урахуванням пункту 1.7 цього розділу.
Як вірно зазначив суд першої інстанції, з аналізу наведених норм вбачається, що підставою для вчинення дій, спрямованих на призначення (перерахунок) пенсії є відповідна заява особи та додані до неї необхідні документи, подані до уповноваженого органу Пенсійного фонду у встановленому порядку. При цьому, пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося до спливу трьох місяців з дня виникнення права на призначення такої пенсії.
30.03.2021 набрала чинності постанова правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 № 25-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», зареєстрована в Міністерстві юстиції України від 16.03.2021 за № 339/35961, якою внесені зміни до Порядку № 22-1 (у редакції постанови від 07.07.2014 № 13-1), зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846.
Внесені зміни передбачали застосування органами Пенсійного фонду України принципу екстериторіальному при опрацюванні заяв про призначення/перерахунок пенсії з 01.04.2021.
Запроваджена у зв'язку із змінами технологія передбачає опрацювання заяв про призначення/перерахунок пенсії бек-офісами територіальних органів Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяви та де проживає пенсіонер.
Відповідно до пункту 1.1 Порядку № 22-1 заява про призначення пенсії, подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).
Згідно з пунктом 4.2 Порядку 22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає (перераховує) пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Пунктом 4.3 Порядку 22-1 визначено, що рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
За приписами пункту 4.10 розділу ІV Порядку № 22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Апеляційний суд погоджується з судом першої інстанції, що аналіз вищезазначених норм Порядку № 22-1 свідчить про те, що сутність принципу екстериторіальності полягає у визначенні структурного підрозділу органу, що призначає пенсію, який формуватиме електронну пенсійну справу та розглядатиме по суті заяву про призначення пенсії, незалежно від місця проживання/перебування заявника чи місця поданням ним відповідної заяви, тобто без прив'язки до території. Після опрацювання електронної пенсійної справи та прийняття рішення за наслідками розгляду заяви про призначення пенсії структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, (тобто територіального органу Пенсійного фонду України), визначений за принципом екстериторіальності, передає електронну пенсійну справу органу, що призначає пенсію, (тобто територіальному органу Пенсійного фонду України), за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії. Виплату пенсії проводить орган, що призначає пенсію, (тобто територіальний орган Пенсійного фонду України) за місцем фактичного проживання/перебування особи.
Матеріалами справи підтверджено, що 11.11.2022 позивач звернувся до ГУ ПФУ в Тернопільській області із заявою про призначення пенсії за віком на підставі пункту 3 частини першої статті 115 Закону № 1058-IV.
Для прийняття рішення за результатами поданої заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено ГУ ПФУ в Донецькій області, яким прийнято рішення від 21.11.2022 № 056750008775 про призначення ОСОБА_1 дострокової пенсії за віком з 11.11.2022.
Судом першої інстанції слушно зазначено, що спір у цій справі виник з приводу того, що на думку позивача, відповідачами протиправно відмовлено в призначенні пенсії за віком з віку 50 років (з 13.04.2019) та проведенні перерахунку з 14.04.2019 по грудень 2022 року.
Матеріали справи не містять заяви та підтвердження того, що позивач звертався, починаючи з 13.04.2019 по грудень 2022 року до пенсійного органу з приводу призначення пенсії. Наявна лише заява позивача, яка датована 11.11.2022.
Покликання позивача на усну форму звернення та консультації з ГУ ПФУ в Донецькій області, що мали місце відповідно до відомостей Інтегрованої комплексної інформаційної системи Пенсійного фонду України 22.01.2022 та 23.02.2022, суд першої інстанції обґрунтовано відкинув з покликанням на положення Закону № 1058-IV та Порядку № 22-1, якими встановлений чіткий порядок звернення до пенсійного органу щодо призначення пенсії.
Відтак, апеляційний суд визнає правильним висновок суду першої інстанції, що для призначення дострокової пенсії з дня досягнення пенсійного віку 50 років ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) відсутні підстави, оскільки первинне звернення за призначенням дострокової пенсії відбулось 11.11.2022 - після досягнення 50 річного пенсійного віку та спливу трьох місяців після встановленого пенсійного віку.
Пунктом 3 частини першої статті 115 Закону № 1058-ІV визначено, що право на призначення дострокової пенсії за віком мають жінки, які народили п'ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матері осіб з інвалідністю з дитинства та тяжко хворих дітей, яким не встановлено інвалідність, які виховали їх до досягнення зазначеного віку, - після досягнення віку 50 років та за наявності не менше ніж 15 років страхового стажу. При цьому особами з інвалідністю з дитинства вважаються також діти з інвалідністю віком до 18 років.
За змістом підпункту 6 пункту 2.1 Порядку № 22-1 до заяви про призначення пенсії за віком додаються, зокрема, документи, які підтверджують право на призначення дострокової пенсії за віком: жінкам, які народили п'ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матерям осіб з інвалідністю з дитинства та тяжко хворих дітей, яким не встановлено інвалідність, які виховали їх до зазначеного віку, - документи про народження дітей (дитини), виховання їх (її) до шестирічного віку, про визнання дитини заявника особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю, тяжко хворою дитиною, якій не встановлено інвалідність.
Відповідно до пункту 2.17 Порядку № 22-1 при призначенні пенсій матерям осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до шестирічного віку, факт народження дитини встановлюється на підставі свідоцтва про народження, а її виховання до зазначеного віку - на підставі свідоцтва про народження чи паспорта дитини. У разі смерті дитини подається свідоцтво про смерть.
Згідно з пунктом 2.18 Порядку № 22-1 визнання особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком закладу охорони здоров'я, посвідченням одержувача допомоги. У разі якщо дитина визнана дитиною з інвалідністю після досягнення шестирічного віку або особою з інвалідністю з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою вісімнадцятирічного віку (висновок про час настання інвалідності).
Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.05.2019 (справа № 330/2181/16-а), загальний підхід до змістовного наповнення поняття «особа з інвалідністю» на момент виникнення спірних відносин установлювався у статті 2 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (далі - Закон № 875-ХІІ), а також статті 1 Закону України від 6 жовтня 2005 року № 2961-ІV «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» (далі - Закон № 2961-ІV). Зокрема, такий статус могла мати особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, унаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.
Відповідно до абзацу третього статті 1 Закону № 2961-ІV дитина-інвалід - особа віком до 18 років (повноліття) зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, унаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.
Визначення терміну «інвалід з дитинства» не міститься ані в Законі № 875-ХІІ, ані в Законі України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю». При цьому за змістом абзацу другого пункту 26 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2099 № 1317, інвалідність з дитинства розглядається як причина інвалідності. Згідно з пунктом 14 цього Положення причинний зв'язок інвалідності з хворобами, перенесеними у дитинстві, установлюється за наявності документів лікувально-профілактичних закладів, що свідчать про початок захворювання або травму, перенесену до вісімнадцятирічного віку.
Отже, для призначення пенсії на підставі Закону № 1058-IV має значення не факт установлення інвалідності, а термін (момент) настання інвалідності у дитини, що повинен мати місце протягом періоду життя дитини з моменту народження і до досягнення дитиною шестирічного віку, оскільки виховання дитини-інваліда у віці до 6 років створює для жінки більше перешкод для участі у суспільно-корисній діяльності, наслідком якої є отримання заробітної плати і страхового стажу, що зумовлюється сплатою страхувальником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Відповідно до частини дванадцятої статті 7 Закону № 2961-ІV положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальними експертними комісіями та лікарсько-консультативними комісіями лікувально-профілактичних закладів затверджується Кабінетом Міністрів України.
Серед повноважень лікарсько-консультативних комісій, визначених Положенням про лікарсько-консультативну комісію, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2013 р. № 917, визначено надання висновку про те, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку.
Отже, відповідний висновок МСЕК дає можливість опосередковано підтвердити факт догляду матері за дитиною, яка мала право на отримання статусу дитини з інвалідністю до досягнення шестирічного віку, як це передбачено положеннями Закону № 1058-IV. Такий висновок передбачений пунктом 2.18 Порядку № 22-1.
При цьому визначальною умовою для призначення дострокової пенсії за віком як матері особи з інвалідністю з дитинства є виховання до шестирічного віку саме дитини з інвалідністю з дитинства, а не дитини без такого роду медичних показань. Тобто при вирішенні питання про наявність права на призначення такого виду пенсії враховується не тлумачення поняття «інваліда з дитинства», а момент настання медичних показань для встановлення інвалідності.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 13.12.2021 у справі № 336/2781/17-а (2а/336/294/17), від 18.01.2022 у справі № 448/1650/17, від 19.01.2022 у справі № 636/2618/17, від 18.07.2022 у справі № 448/1650/17.
За таких обставин позивач для призначення дострокової пенсії за віком як матері особи з інвалідністю з дитинства повинен був надати відповідачу висновок лікарсько-консультативної комісії про те, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку.
Матеріалами справи встановлено, що згідно висновку ЛКК від 14.04.2020 № 230/1 та висновку ЛКК від 15.05.2020 № 372/02 донька позивача не могла бути визнаною дитиною з інвалідністю до шестирічного віку.
Натомість висновок ЛКК № 312/01, відповідно до якого донька позивача мала медичні показання для визначення її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку, датований 11.11.2022.
Відтак зазначений висновок ЛКК не міг бути наданий позивачем для призначення дострокової пенсії за віком як матері особи з інвалідністю з дитинства до 11.11.2022, що підтверджується факт відсутності необхідних документів на час досягнення ОСОБА_1 50 річного віку.
Таким чином, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції, що у спірних правовідносинах позивач не звертався до пенсійного органу за призначення пенсії у період з 13.04.2019 до 10.11.2022, в тому числі з висновком лікарсько-консультативної комісії про те, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку, та за перерахунком пенсії, призначеної з 11.11.2022, у період з 11.11.2022 по грудень 2022 року.
При цьому, ГУ ПФУ в Тернопільській області рішення про відмову в призначенні чи перерахунку пенсії не приймало та правомірно розглянуло звернення ОСОБА_1 , за результатами яких надіслано лист від 20.06.2022 № 2238-2364/І-02/8-1900/22 та лист від 28.04.2023 № 2637-2647/1-02/8-1900/23, за правилами, передбаченими Законом України «Про звернення громадян».
Відмовляючи в позові, суд першої інстанції в контексті спірних правовідносин вірно витлумачив поняття «право на захист», яким є суб'єктивне право певної особи, тобто вид і міра її можливої (дозволеної) поведінки із захисту своїх прав, яке випливає з конституційного положення, закріпленого у статті 55 Конституції України.
Отже, кожна особа має право на захист свого права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання у сфері цивільних, господарських, публічно-правових відносин та за наявності неврегульованих питань.
Порушення права означає необґрунтовану заборону на його реалізацію або встановлення перешкод у його реалізації, або значне обмеження можливостей його реалізації тощо.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 щодо «порушеного права», за захистом якого особа може звертатися до суду, то це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в тому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Із системного аналізу вказаних норм випливає, що суд захищає лише порушені, невизнані або оспорюванні права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин.
З огляду на викладене, виходячи з системного аналізу норм чинного законодавства та встановлених обставин справи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність позовних вимог про визнання протиправними дії відповідачів про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 з віку 50 років ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) та проведення перерахунку з 14.04.2019 по грудень 2022 року за відсутності порушення його прав, свобод та інтересів у спірних правовідносинах, а доводи позивача та представлені ним докази наразі не спростовують вказаних висновків суду.
Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційної скарги, відповідно до вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши статтю 6 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до пункту 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі статтею 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанцій правильно встановив обставини справи, не допустив неправильного застосуванням норм матеріального права чи порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Керуючись статтями 241, 242, 308, 310, 315, 317, 321, 325, 370 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2024 року у справі № 500/1320/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених частиною 4 статті 328 КАС України.
Постанову разом із паперовими матеріалами апеляційної скарги надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.
Головуючий суддя В. С. Затолочний
судді Л. Я. Гудим
В. Я. Качмар