Головуючий суддя у першій інстанції: Ксензюк А.Я.
03 квітня 2025 рокуЛьвівСправа № 140/542/25 пров. № А/857/6280/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
головуючого судді: Бруновської Н.В.
суддів: Хобор Р.Б., Шавеля Р.М.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 24 січня 2025 року у справі № 140/542/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,-
21.01.2025р. ОСОБА_1 звернувся з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період: 07.02.2020р. - 20.12.2024р. (згідно норм ст.117 КЗпП України у редакції, яка діяла до та після 19.07.2022р.), виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995р. №100;
-зобов'язати нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період: 07.02.2020р. - 20.12.2024р. (згідно норм ст.117 КЗпП України у редакції, яка діяла до та після 19.07.2022р.), виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995 №100.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 24.01.2025р. позовну заяву повернув позивачеві з підстав передбачених п.3 ч.4 ст.169 КАС України.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, апелянт ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та процесуального права просить суд, скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В п.3 ч.1 ст.311 КАС України видно, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.
Повертаючи позовну заяву суд першої інстанції виходив з того, що позов подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано.
Так, в своїй ухвалі суд вказав, що долучена до позовної заяви довіреність від 13.08.2024р., яка сформована в підсистемі «Електронний суд» не містить підписів сторін та повної інформації про представника та довірителя, переліку повноважень представника у відповідності до вимог ст.44, ст.47 КАС України, а тому не може свідчити про вільне волевиявлення особи, яка видала довіреність, на уповноваження іншої особи представляти її інтереси.
Однак, із вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів не погоджується з огляду на таке.
Колегія суддів звертає увагу, що Верховний Суд у справі № 755/1549/22 (постанова від 22 березня 2023 року) досліджував поняття електронного документу та електронного підпису.
Для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа (ч.1 та ч.2 ст.6 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг").
Кваліфікований електронний підпис має таку саму юридичну силу, як і власноручний підпис, та має презумпцію його відповідності власноручному підпису (ч.4 ст.18 Закону України "Про електронні довірчі послуги").
Матеріалами справи підтверджується, що позовна заява сформована представником позивача через підсистему "Електронний суд".
ст.12 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" встановлено, що перевірка цілісності електронного документа проводиться шляхом перевірки електронного цифрового підпису (далі - ЕЦП).
Міністерство цифрової трансформації України (далі - Мінцифри) є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері електронних довірчих послуг і виконує функції центрального засвідчувального органу.
Згідно наказу Мінцифри від 27 серпня 2021 року № 115 "Про затвердження Регламенту роботи центрального засвідчу вального органу", який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 07 жовтня 2021 року №1313/36935 Державне підприємство "ДІЯ" визначено адміністратором інформаційно-телекомунікаційної системи центрального засвідчу вального органу, що здійснює технічне та технологічне забезпечення виконання функцій центрального засвідчу вального органу.
В п.5 Регламенту роботи центрального засвідчу вального центру, затвердженого наказом Мінцифри від 27 серпня 2021 року № 115 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07 жовтня 2021 року за № 1313/36935, адресою електронного інформаційного ресурсу центрального засвідчувального органу, доступ до якого забезпечується через телекомунікаційні мережі загального користування цілодобово (далі - офіційний вебсайт ЦЗО) є: www.czo.gov.ua.
Отже, електронний документ не підписаний ЕЦП, має ґрунтуватися на результатах відповідної перевірки (постанова Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі № 2-317/11(провадження № 61-6880св22)).
Суд, отримавши процесуальні документи в електронній формі, має здійснити перевірку, чи містить такий документ електронний підпис. Доступ до перевірки електронного підпису є відкритим, а тому суд має можливість та зобов'язаний достовірно встановити, що особа, яка подає процесуальний документ до суду, підписала його електронним підписом, який прирівнюється до власноручного.
Аналогічна правова позиція міститься постанові Верховного Суду від 08 червня 2023 року у справі № 466/566/22.
Проте, матеріали справи не містили відомостей про те, що суд проводив перевірку на предмет підписання ЕЦП або, що за результатами такої перевірки встановлено відсутність ЕЦП на електронному документі.
Водночас, колегія суддів звертає увагу, що особа не може подати процесуальну заяву до суду через підсистему «Електронний Суд», не скріпивши її електронним цифровим підписом, та не будучи зареєстрованим в підсистемі «Електронний кабінет», чим спростовуються висновки суду першої інстанції про відсутність підпису на поданій заяві.
Аналогічна правова позиція висвітлена Верховним Судом в постанові від 15 лютого 2024 року в справі № 943/367/22.
В п.30 підрозділу 2 розділу III Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи передбачено, що користувач ЄСІТС може уповноважити іншого користувача на вчинення дій із використанням Електронного суду в інтересах довірителя, надавши засобами відповідної підсистеми ЄСІТС такому повіреному довіреність в електронній формі відповідно до вимог процесуального законодавства. ( далі Положення)
Згідно п.31 підрозділу 2 розділу III Положення - надання довіреності в електронній формі здійснюється засобами Електронного кабінету шляхом створення електронного документа встановленої форми, в якому визначається обсяг повноважень повіреного.
Відповідно до п.32 підрозділу 2 розділу III Положення - довіреність в електронній формі, підписана кваліфікованим електронним підписом довірителя, надає можливість повіреному виконувати визначений довірителем перелік дій засобами Електронного суду. Повірений, якому довірителем видана довіреність в електронній формі із правом передоручення, може надати таку довіреність іншому користувачу на вчинення дій в інтересах довірителя (передоручення).
В п.34 підрозділу 2 розділу III Положення довіреність в електронній формі, що підтверджує повноваження представника, та електронні документи, на підставі яких відбувалось передоручення прав первинного довірителя (за їх наявності), автоматично додаються до документів, відправлених представником засобами Електронного суду.
Отже, ч.7 ст.59 КАС України та підрозділом 2 розділу III Положення визначено особливості подання до суду довіреності для цілей підтвердження повноважень представника у разі звернення до суду в електронній формі. Тобто, учасник справи може уповноважити представника на подання документів від свого імені шляхом формування, підписання та направлення до підсистеми "Електронний суд" електронного доручення за формою, установленою адміністратором системи, примірник якого додається підсистемою до кожного відправленого (підписаного) представником документу автоматично.
Довіреність, видана із дотриманням зазначених правил, як електронний документ, не вимагає будь-якого засвідчення і є належним документом, що підтверджує повноваження представника у суді.
Подібні висновки щодо застосування ч.7 ст.59 КАС України викладені у постановах Верховного Суду від 10 лютого 2022 року у справі № 560/11791/21, від 28 квітня 2022 року у справі № 683/1199/21, від 04 серпня 2022 року у справі № 300/8766/21, від 30 березня 2023 року у справах 580/140/23 та 580/6367/22.
Правила посвідчення довіреності фізичної особи, передбачені ч.2 ст.59 КАС України, стосуються довіреностей, виданих у паперовій формі, і не застосовуються до електронних доручень, сформованих учасником справи в підсистемі "Електронний Суд".
Аналогічна правова позиція щодо застосування ч.2 ст.59 КАС України за подібних обставин висловлена Верховним Судом у постановах від 18 лютого 2021 року у справі № 300/1329/20, від 30 червня 2021 року у справі № 380/830/21, від 11 листопада 2021 року у справі № 560/10261/21 та від 20 грудня 2021 року у справі № 560/9405/21.
Як установлено судом апеляційної інстанції, до позовної заяви, поданої представником позивача через підсистему "Електронний суд", додана електронна довіреність від 13.08.2024р., відповідно до якої ОСОБА_1 уповноважує Дзундзу Ю.Р. представляти його інтереси в судах України (у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях) з усіма правами, які надано законом стороні по справі, в тому числі з правом підписувати, подавати, доповнювати позовні заяви та інші передбачені законом процесуальні документи.
З урахуванням викладеного висновок суду першої інстанції про підписання позовної заяви особою, яка не має права її підписувати, є помилковими.
Судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина. І саме держава бере на себе такий обов'язок відповідно до ч.2 ст.55 Конституції України. Право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя. Відсутність такої можливості обмежує це право.
ч.2 ст.64 Конституції України встановлено, що право на судовий захист не може бути обмежене навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану (рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002р. № 8-рп/2002).
Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21.10.2010р.).
Європейський суд з прав людини зауважив, що розумність тривалості провадження повинна оцінюватись з урахуванням обставин справи та таких критеріїв як складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також важливості спору для заявника (FRYDLENDER v. FRANCE, № 30979/96, § 43, ЄСПЛ, від 20.06.2000р.).
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновків, що судом першої інстанції належним чином наведені обставини не досліджено, відповідної оцінки їм не надано, у зв'язку з чим висновки про наявність підстав для повернення позовної заяви у даній справі є помилковими.
В п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень видно, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
ч.3 ст.312 КАС України передбачено, що у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
В ст.320 КАС України визначено, що підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм процесуального та матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи тому, колегія суддів дійшла висновку, що ухвалу суду першої інстанції слід скасувати та прийняти нову постанову якою справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Стосовно розподілу судових витрат, колегія суддів зазначає наступне.
ч.1, ч.3, ч.6 ст.139 КАС України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Аналіз наведених норм Кодексу вказує на те, що питання про розподіл судових витрат між учасниками справи вирішується одночасно із постановленням судового рішення, яким закінчується розгляд справи або після прийняття такого рішення.
З наведених норм права видно, що питання розподілу судових витрат вирішується судом у рішенні, прийнятому за наслідками розгляду та вирішення судової справи по суті.
Колегія суддів зазначає, що судове рішення про направлення справи для продовження розгляду не є рішенням, прийнятим на користь однієї із сторін у справі, оскільки передбачає повторну передачу справи до суду відповідної інстанції для продовження розгляду.
Отже, при ухваленні судового рішення про направлення справи для продовження розгляду розподіл судових витрат не здійснюється.
Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом в ухвалах від 27.07.2022р. у справі №280/1447/19, від 20.12.2019р. у справі №826/4788/17.
Керуючись ст.ст.229,308,310,315,316,321,322,325,329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 24 січня 2025 року у справі № 140/542/25 - скасувати та направити справу для продовження її розгляду до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, виключно у випадках передбачених ч.4 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н. В. Бруновська
судді Р. Б. Хобор
Р. М. Шавель