25 березня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/10906/24 пров. № А/857/32932/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі :
головуючого судді: Кухтея Р.В.
суддів: Носа С.П., Шевчук С.М.,
з участю секретаря судового засідання : Скрутень Х.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2024 року (ухвалене головуючою-суддею Потабенко В.А., час проголошення рішення 12 год 54 хв у м. Львові, повний текст судового рішення складено 08 листопада 2024 року) у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Мобіжук» до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення,
Товариство з обмеженою відповідальністю “Мобіжук» (далі - ТзОВ “Мобіжук», Товариство, позивач) звернулося в суд із адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Львівській області (далі - ГУ ДПС, контролюючий орган, відповідач), в якому просило визнати протиправним та скасувати у повному обсязі податкове повідомлення-рішення (далі - ППР) ГУ ДПС №5756/13-01-07-09 від 15.02.2024 про нарахування штрафної санкції.
Підставою звернення до суду з позовом є той факт, що, на думку позивача, наказ №3298-п від 28.11.2023 про проведення перевірки містить лише правові підстави для призначення перевірки, але не містить фактичних підстав для призначення перевірки, які визначені законом. Крім того, аналіз зазначених норм дає підстави вважати, що змістом (особливістю) фактичної перевірки є перевірка дотримання суб'єктом господарювання вимог закону саме на поточний момент (фактичний момент перевірки), це корелюється із правом контролюючого органу прийти на перевірку без попередження. Однак, перевірка реєстратору розрахункових операцій (далі - РРО) за минулий період часу на основі даних Системи обліку даних (далі - СОД) РРО носить характер камеральної перевірки, а тому такі дії не можуть вчинятися в рамках фактичної перевірки та слугувати підставою для застосування штрафних санкцій. Отже, контролюючий орган вийшов за межі предмету встановленого такого виду перевірки як фактична. Крім того, дані СОД РРО ДПС України, на які контролюючий орган посилається, як на джерело доказу, не можуть підтвердити факт невидачі особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, розрахункового документу встановленої форми та змісту, як це передбачено п.2 ст.3 Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» №265/95-ВР від 06.07.1995 (далі - Закон №265/95-ВР). Додатки до актів не містять копій виданих позивачем покупцям розрахункових документів (фіскальних чеків), які б не містили всіх необхідних реквізитів, в тому числі індивідуального номера платника ПДВ, отриманих контролюючим органом у встановлений законом спосіб, і які б дали можливість визначити суму проведених з порушенням розрахункових операцій з якої мали б нараховуватися штрафні санкції за невидачу (в паперовому вигляді та/або) розрахункового документа, відповідно до п.1 ст.17 Закону №265/95-ВР, яка передбачає штрафну санкцію саме за невидачу фіскального документа в паперовій та/або електронній формі. Лише один фіскальний чек, отриманий в результаті проведеної контрольної розрахункової операції, не може виступати доказом невидачі позивачем розрахункових документів на суму всіх реалізованих ним товарів не відомо за який період, оскільки він не зазначений контролюючим органом. Більше того, копії фіскальних чеків (в паперовому вигляді) за період з 01.10.2023 по 08.12.2023, що збережені на серверах Товариства та видавались покупцям в паперовому вигляді під час здійснення відповідних розрахункових операцій, містять усі обов'язкові реквізити фіскального чека, в тому числі індивідуальний номер платника ПДВ.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 29.10.2024 позовні вимоги були задоволені повністю.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ГУ ДПС подало апеляційну скаргу, в якій через неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою відмовити ТзОВ “Мобіжук» у задоволенні позовних вимог повністю.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що перевірка контролюючим органом даних інформаційної системи СОД РРО, ніяким чином не перетворює процедуру фактичної перевірки на камеральну, оскільки контролюючий орган не позбавлений права провести фактичну перевірку на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів. При цьому, ні п.п.75.1.3 п.75.1 ст.75 ПК України, ні інші норми цього Кодексу не передбачають такого порядку здійснення фактичної перевірки як “фіксація тільки тих фактів, які будуть виявлені на місці проведення такої перевірки», та не встановлюють такого обмеження, як “фіксація лише тих порушень законодавства, які будуть виявлені на місці та в день проведення такої перевірки і які вчинені платником під час здійснення контролюючим органом фактичної перевірки». Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 26.07.2023 по справі №280/4696/22. Також вважає, що судом першої інстанції неправильно оцінено та проаналізовано зміст фіскального чека №6aao34UG_qU від 30.11.2023 на загальну суму 314,00 грн, отриманого при контрольно-розрахунковій операції на наявність усіх обов'язкових реквізитів. Стверджує, що службовий документ №40464 “КП» немає жодного відношення до фіскального чеку №6aao34UG_qU від 30.11.2023 на суму 314,00 грн, так як містить ФН 3000865839, а розрахункова операція проводилася через ФН ПРРО 4000105446. Більше того, при переході на сайт ДПС (www.cabinet.tax.gov.ua) за посиланням на фіскальний чек №6aao34UG_qU від 30.11.2023 о 09:57:46 на суму 314,00 грн, то такий не містить ІПН платника ПДВ, а тим паче шапки “службовий документ №40464 “КП» з відповідними реквізитами.
У відзиві на апеляційну скаргу представниця позивача Табака Г.В. просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача Щирби Р.П., який підтримав апеляційну скаргу, представницю позивача Табаку Г.В., яка заперечила проти її задоволення, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
Як видно з матеріалів справи, ГУ ДПС у Хмельницькій області відповідно до наказу №3298-П від 28.11.2023 “Про проведення фактичної перевірки» та направлень на перевірку №6356, №6357 від 28.11.2023 була проведена фактична перевірка господарської одиниці - магазину, розташованого за адресою : Хмельницька область, Кам'янець-Подільський район, м. Дунаївці, вул. Шевченка, 59/1А, який належить суб'єкту господарської діяльності - ТзОВ “Мобіжук» (код ЄДРПОУ - 37741113).
За наслідком перевірки складено акт фактичної перевірки №13944/22-01-07- 05/37741113 від 08.12.2023, на підставі якого ГУ ДПС було прийняте оспорюване ППР, яким до ТзОВ “Мобіжук» застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 1491536,04 грн.
За результатами адміністративного оскарження, рішенням ДПС України скаргу ТзОВ “Мобіжук» було залишено без задоволення, а оспорюване ППР - без змін.
Вважаючи протиправним оспорюване рішення, ТзОВ “Мобіжук» звернулося до адміністративного суду з вимогою про його скасування.
Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що дані СОД РРО є предметом дослідження саме камеральної перевірки, однак ніяк ні фактичної. Використання під час проведення фактичної перевірки даних, що містяться в СОД РРО за періоди, які передували дню початку фактичної перевірки, протирічить змісту та суті проведення такої перевірки, оскільки така перевірка проводиться без попередження платника податків, за місцем провадження діяльності та охоплює лише чітко визначене ПК Україгни коло питань (обіг готівки, розрахункові операції, касові операції, наявність ліцензій та свідоцтв, питання укладання трудового договору та оформлення трудових відносин), спрямована на виявлення порушень тут і зараз. Суд дійшов висновку, що контролюючим органом під час проведення фактичної перевірки ТзОВ “Мобіжук» досліджено та взято до уваги інформацію з СОД РРО за період з 01.10.2023 по 30.11.2023, яка підлягає перевірці під час проведення камеральних, а не фактичних перевірок. Водночас, під час проведення фактичної перевірки нових (інших) порушень контролюючим органом встановлено не було. Відтак, акт фактичної перевірки №13944/22-01-07-05/37741113 від 08.12.2023 та прийняте на його підставі оспорюване рішення не можна вважати правомірними. Щодо суті виявленого порушення, суд вказав, що аналіз змісту розрахункового документа №40464 від 30.11.2023, який був виданий суб'єктом господарювання в момент здійснення контрольної закупки у межах проведення контролюючим органом фактичної перевірки, дає підстави для висновку, що в ньому наявний ІПН платника ПДВ ТзОВ “Мобіжук», що в свою чергу виключає застосування до нього санкцій, передбачених п.2 ст.17 Закону №265/95-ВР.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.
Відповідно до п.п.75.1.1 п.75.1 ст.75 ПК України, камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового, даних СОД РРО.
Предметом камеральної перевірки також можуть бути: 1) своєчасність подання податкових декларацій (розрахунків); 2) своєчасність реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних, акцизних накладних та/або розрахунків коригування до акцизних накладних у Єдиному реєстрі акцизних накладних, виправлення помилок у податкових накладних; 3) своєчасність сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов'язання виключно на підставі даних, що зберігаються (опрацьовуються) у відповідних інформаційних базах; 4) повнота нарахування та своєчасність сплати податку на доходи фізичних осіб та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у разі невідповідності резидента Дія Сіті вимогам, визначеним пунктами 2, 3 частини першої та пунктом 10 частини другої статті 5 Закону України “Про стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні»; 5) своєчасність подання заяви про взяття на облік фінансових агентів відповідно до вимог статті 393 цього Кодексу; 6) своєчасність подання фінансовими агентами звітів про підзвітні рахунки, виправлених звітів про підзвітні рахунки; 7) своєчасність надання фінансовими агентами відповіді на запити (повідомлення) контролюючого органу, що надсилаються у випадках, визначених статтею 393 цього Кодексу; 8) своєчасність подання повідомлення про структуру власності та кінцевих бенефіціарних власників відповідно до вимог пункту 441.2 статті 441 цього Кодексу; 9) своєчасність подання особою, яка здійснює управління або адміністрування трасту, повідомлення про укладення договору щодо управління або адміністрування трасту або про припинення такого договору, фінансової звітності, копій первинних документів та іншої інформації щодо трасту на запит контролюючого органу у випадках, передбачених статтею 442 цього Кодексу; 10) своєчасність надання інформації на запит контролюючого органу відповідно до пункту 441.3 статті 441, підпунктів 6-8 підпункту 73.3.1 пункту 73.3 статті 73 цього Кодексу; 11) своєчасність та повнота сплати узгодженої суми грошового зобов'язання у вигляді авансового внеску з податку на прибуток підприємств, визначеного відповідно до пункту 141.13 статті 141 цього Кодексу, на підставі даних Реєстру пунктів обміну іноземної валюти.
У постанові від 19.04.2022 по справі №816/687/16 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду, поряд із вирішенням ключового питання щодо застосування п.п.4.1.9 п.4.1 ст.4 ПК України (принцип стабільності податкового законодавства), сформував висновок про те, що камеральна перевірка проводиться виключно на підставі даних, які зазначені у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість, Єдиного реєстру акцизних накладних та даних електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового, даних Системи обліку даних реєстратора розрахункових операцій (відповідно до абз.1 п.п.75.1.1 п.75.1 ст.75 ПК України, зі змінами, внесеними Законами №2628-VІІІ та №129-ІХ).
Суд першої інстанції слушно зауважив, що законодавцем чітко визначено та підтверджено судовою практикою, що дані СОД РРО є предметом дослідження саме камеральної перевірки, однак ніяк не фактичної.
Колегія суддів зазначає, що здійснивши аналіз зазначених вище норм про сутність фактичної перевірки, колегія суддів вважає, що змістом (особливістю) фактичної перевірки є перевірка дотримання суб'єктом господарювання вимог закону саме на поточний момент (фактичний момент перевірки), це корелюється з правом податкового органу прийти на перевірку без попередження.
Проте, перевірка РРО за минулий період часу носить характер документальної перевірки, а тому такі дії не можуть вчинятися в рамках фактичної перевірки та слугувати підставою для застосування штрафних санкцій за так звані порушення минулого періоду.
При цьому, колегія суддів вважає, що отримання інформації з власних програм контролюючого органу (таких як СОД РРО) за попередні періоди відбулось не в рамках фактичної перевірки і не під час фактичної перевірки, а тому акт фактичної перевірки не може грунтуватись на відомостях, які отримані не під час фактичної перевірки.
Відтак, порушення, зазначені у акті фактичної перевірки, встановлені не в порядку і не у спосіб, що передбачений законом, за минулий період, тобто не під час фактичної перевірки, не можуть бути підставою для притягнення ТзОВ “Мобіжук» до відповідальності, оскільки не могли встановлюватись та не були встановлені фактичною перевіркою.
З огляду на вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що контролюючим органом під час проведення фактичної перевірки ТзОВ “Мобіжук» за адресою : Хмельницька область, м. Дунаївці, вул. Шевченка, 59/1А, досліджено та взято до уваги інформацію із СОД РРО за період з 01.10.2023 по 30.11.2023, яка підлягає перевірці під час проведення камеральних, а не фактичних перевірок.
При цьому, суд першої інстанції вірно вказав, що під час проведення фактичної перевірки нових (інших) порушень контролюючим органом встановлено не було.
Щодо суті виявленого порушення, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до п.1, 2 ст.3 Закону №265/95-ВР, суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов'язані : 1) проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій або через зареєстровані фіскальним сервером контролюючого органу програмні реєстратори розрахункових операцій зі створенням у паперовій та/або електронній формі відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок; 2) надавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, включаючи ті, замовлення або оплата яких здійснюється з використанням мережі Інтернет, при отриманні товарів (послуг) в обов'язковому порядку розрахунковий документ встановленої форми та змісту на повну суму проведеної операції, створений в паперовій та/або електронній формі (у тому числі, але не виключно, з відтворюванням на дисплеї реєстратора розрахункових операцій чи дисплеї пристрою, на якому встановлений програмний реєстратор розрахункових операцій QR-коду, який дозволяє особі здійснювати його зчитування та ідентифікацію із розрахунковим документом за структурою даних, що в ньому міститься, та/або надсиланням електронного розрахункового документа на наданий такою особою абонентський номер або адресу електронної пошти).
Відповідно до ст.17 Закону №265/95-ВР, за порушення вимог цього Закону до суб'єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), за рішенням відповідних контролюючих органів застосовуються фінансові санкції у таких розмірах : у разі встановлення в ході перевірки факту: проведення розрахункових операцій з використанням реєстраторів розрахункових операцій, програмних реєстраторів розрахункових операцій або розрахункових книжок на неповну суму вартості проданих товарів (наданих послуг); непроведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій та/або програмні реєстратори розрахункових операцій з фіскальним режимом роботи; невидача (в паперовому вигляді та/або електронній формі) відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції, або проведення її без використання розрахункової книжки на окремому господарському об'єкті такого суб'єкта господарювання : 100 відсотків вартості проданих з порушеннями, встановленими цим пунктом, товарів (робіт, послуг) - за порушення, вчинене вперше; 150 відсотків вартості проданих з порушеннями, встановленими цим пунктом, товарів (робіт, послуг) - за кожне наступне вчинене порушення (п.1).
Отже, п.1 ст.17 Закону №265/95-ВР встановлює відповідальність за невиконання суб'єктом господарювання одного з трьох обов'язків : 1) непроведення розрахункової операції через РРО; 2) проведення розрахункової операції через РРО, однак, на неповну суму покупки; 3) невидача відповідного (тобто такого, що відповідає вимогам щодо форми і змісту) розрахункового документа. Перші два обов'язки суб'єкта господарювання випливають зі змісту п.1 ст.3 Закону №265/95-ВР, а третій - з п.2 ст.3 цього Закону.
Таким чином, наявність будь-якої з цих обставин (у сукупності або окремо) утворює склад правопорушення, передбаченого п.1 ст.17 Закону №265/95-ВР.
Тому, проведення розрахункової операції через РРО без видачі розрахункового документа встановленої форми та змісту тягне за собою застосування до суб'єкта господарювання фінансової санкції, передбаченої п.1 ч.17 Закону №265/95-ВР.
Як видно з матеріалів справи, контролюючим органом під час проведення фактичної перевірки було здійснено контрольну закупку на суму 314,00 грн, за наслідками якої суб'єкт господарювання видав розрахунковий документ №40464 від 30.11.2023.
У вказаному документі зазначено особу, яка його видала - ТзОВ “Мобіжук», господарську одиницю та адресу, а саме : Магазин, Хмельницька область, Дунаєвецький район, м. Дунаївці, вул. Шевченка, 59/1А. В шапці документа вказано ФН 3000865839 ІД 37741113 ЗН ЗА1001020098 ПН 377411113055. Службовий документ №404654 “КП».
Крім того, на розрахунковому документі зазначено товар, який було придбано за результатами контрольної закупки на суму 314,00 грн, дату та час видачі розрахункового документа - 30.11.2023 о 09:57:46 год, ФН ПРРО 4000105446 та вказано, що такий розрахунковий документ є фіскальним чеком з №6AAО34UG.QU. Також на документі розташований QR-code, при переході за яким відкривається посилання на фіскальний чек №6AA034UG.QU від 30.11.2023, фіскальний номер РРО 4000105446, на сайті ДПС України www.cabinet.tax.gov.ua.
Відтак, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що на розрахунковому документі №40464 від 30.11.2023 наявний ІПН платника ПДВ ТзОВ “Мобіжук», що в свою чергу виключає застосування до суб'єкта господарювання санкцій, передбачених п.2 ст.17 Закону №265/95-ВР.
Отже, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, описаних вище, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправність оспорюваного ППР та наявності підстав для його скасування.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України “Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерела права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі “Проніна проти України» (рішення від 18.07.2006).
Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі “Серявін та інші проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі “Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).
Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення.
Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2024 року по справі №380/10906/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку, виключно у випадках, передбачених ч.4 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. В. Кухтей
судді С. П. Нос
С. М. Шевчук
Повне судове рішення складено 03.04.25