03 квітня 2025 рокуЛьвівСправа № 300/9738/24 пров. № А/857/8836/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Гудима Л.Я.,
суддів: Качмара В.Я., Онишкевича Т.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2025 року, головуючий суддя - Микитюк Р.В., ухвалене у м. Івано-Франківськ, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, третя особа - Головне управління пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій,-
Позивач - ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ГУПФУ в Чернівецькій області, третя особа - ГУПФУ в Івано-Франківській області, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 25.11.2024 року за №926010139314 про відмову у переведенні на пенсію за віком на пільгових умовах; зобов'язати відповідача зарахувати ОСОБА_1 до загального страхового стажу період виплати по безробіттю з 28.05.2009 року по 24.09.2009 року (3 місяці 28 днів) та періоди роботи на території російської федерації: у ОАО «Подзембургаз» з 01.07.2006 року по 17.03.2009 року (2 роки 8 місяців 17 днів), з 20.06.2012 по 15.04.2013 року (9 місяців 21 день), з 16.04.2013 року по 30.03.2014 року (11 місяців 15 днів), з 31.03.2014 року по 13.03.2015 року (11 місяців 11 днів), з 15.04.2015 року по 12.10.2015 року (5 місяців 28 днів), у ООО «Сервісна Бурова Компанія» в районі Крайньої Півночі з 30.04.2010 року по 10.04.2011 року (11 місяців 12 днів), з 20.06.2012 року по 15.04.2013 року (9 місяців 27 днів), а також до пільгового стажу за Списком №2 - періоди його роботи на території російської федерації з 11.05.1996 року по 31.12.1999 року (3 роки 7 місяці 21 день), з 01.01.2000 року по 15.07.2000 року (6 місяців 15 днів) та з 15.11.2004 року по 17.03.2009 року (4 роки 4 місяці 3 дні) на посаді моториста бурової установки; з 19.10.2001 року по 11.11.2004 року (3 роки 0 місяців 24 дні) на посаді слюсаря по обслуговуванню бурових; призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 18.11.2024 року, з врахуванням відомостей довідки ОАО «Подзембургаз» від 14.03.2012 року про заробітну плату за період з травня 1996 року по липень 2000 року та від 14.03.2012 року про заробітну плату за період з листопада 2004 року по березень 2009 року.
В обґрунтування своїх позовних вимог посилався на те, що пенсійним органом протиправно і необґрунтовано прийнято рішення про відмову йому у переведенні на пенсію за віком на пільгових умовах з підстав відсутності у позивача необхідного страхового та спеціального (пільгового) стажу роботи. При цьому, позивач посилався на приписи статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням рішення Конституційного суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року. Так, станом на момент звернення позивачем до територіального підрозділу Пенсійного фонду України, останній набув право на пільгову пенсію, оскільки йому вже було виповнилось 57 років (при необхідних 55) та у нього було достатньо як загального страхового, так і спеціального (пільгового) стажу роботи. Водночас, позивач наголошував на хибності не зарахування до страхового стажу спірних періодів роботи у російській федерації та періоду виплати по безробіттю, які підтверджені записами у трудовій книжці НОМЕР_1 , а також хибності не зарахування до пільгового страхового стажу спірних періодів роботи у російській федерації, які підтверджені записами у трудовій книжці НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , а також уточнюючими довідками. Поряд із цим, ОСОБА_1 вказував на те, що питання пенсійного забезпечення регулюються та регулювалися на момент набуття ним страхового стажу двосторонніми угодами в цій галузі, а також Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, тобто на момент спірних періодів роботи ОСОБА_1 відповідні міжнародні договори були чинні та у пенсійного органу не було підстав не зараховувати стаж роботи позивача на території російської федерації.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2025 року адміністративний позов задоволено; визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 25.11.2024 року за №926010139314 про відмову у переведенні на пенсію за віком на пільгових умовах; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області зарахувати ОСОБА_1 до загального страхового стажу період виплати по безробіттю з 28.05.2009 року по 24.09.2009 року (3 місяці 28 днів) та періоди роботи на території російської федерації: у ОАО «Подзембургаз» з 01.07.2006 року по 17.03.2009 року (2 роки 8 місяців 17 днів), з 20.06.2012 року по 15.04.2013 року (9 місяців 21 день), з 16.04.2013 року по 30.03.2014 року (11 місяців 15 днів), з 31.03.2014 року по 13.03.2015 року (11 місяців 11 днів), з 15.04.2015 року по 12.10.2015 року (5 місяців 28 днів), у ООО «Сервісна Бурова Компанія» в районі Крайньої Півночі з 30.04.2010 року по 10.04.2011 року (11 місяців 12 днів), з 20.06.2012 року по 15.04.2013 року (9 місяців 27 днів), а також до пільгового стажу за Списком №2 - періоди його роботи на території російської федерації з 11.05.1996 року по 31.12.1999 року (3 роки 7 місяці 21 день), з 01.01.2000 по 15.07.2000 року (6 місяців 15 днів) та з 15.11.2004 року по 17.03.2009 року (4 роки 4 місяці 3 дні) на посаді моториста бурової установки; з 19.10.2001 року по 11.11.2004 року (3 роки 0 місяців 24 дні) на посаді слюсаря по обслуговуванню бурових та призначити пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 18.11.2024 року, з врахуванням відомостей довідки ОАО «Подзембургаз» від 14.03.2012 року про заробітну плату за період з травня 1996 року по липень 2000 року та від 14.03.2012 року про заробітну плату за період з листопада 2004 року по березень 2009 року.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, ГУПФУ в Чернівецькій області оскаржило його в апеляційному порядку, яке, покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просять суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду попередньої інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.
Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що відповідачем за результатами розгляду заяви позивача і доданих до неї документів прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії у зв'язку із відсутністю необхідного спеціального та страхового стажу. Після набрання чинності Законом №2148, пенсії за віком на пільгових умовах за Списками №1 та №2 призначаються виключно згідно зі ст. 114 Закону 1058. З огляду на викладене, відповідач вважає, що в діях органу Пенсійного фонду не вбачається протиправних дій по відношенню до позивача, оскільки розрахунок його стажу проведено згідно вимог чинного законодавства.
На підставі пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 , відповідно до відомостей паспорта громадянина України, народився ІНФОРМАЦІЯ_1 та перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Івано-Франківській області як отримувач пенсії по інвалідності.
05.11.2024 року позивач звернувся до пенсійного органу із запитом про надання документів з пенсійної справи та інформації щодо зарахованих періодів роботи та періодів заробітної плати, які враховані при обчисленні розміру його пенсії.
Листом від 28.11.2024 року №9639-8301/Ф-02/8-0900/24 пенсійним органом повідомлено про зараховані та не зараховані періоди роботи. Зокрема, зазначено, що до стажу не враховано період роботи в росії у ВАТ «Подзембургаз» з 01.07.2006 року по 17.03.2009 року. При цьому, заробітна плата для обчислення пенсії врахована за період з 01.01.1986 року по 31.12.1990 року (згідно з поданою довідкою), з 01.07.2000 року по 30.06.2006 року (згідно з індивідуальними відомостями про застраховану особу), коефіцієнт заробітку - 3,14568. Оскільки, Угодою врегульовано питання обчислення стажу та заробітку лише при призначенні пенсії та визначено, що пенсійне забезпечення громадян держав учасниць цієї Угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають, підстав для зарахування до страхового стажу та заробітної плати періоду роботи з 01.07.2006 року по 17.03.2009 року, після призначення пенсії на території російської федерації, немає. До листа пенсійним органом долучено запитувані документи та, серед іншого, розрахунок стажу ОСОБА_1 і протоколи розрахунку розміру пенсії.
18.11.2024 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про перехід з пенсії по інвалідності на пенсію по віку (пільгову пенсії по віку за Списком №2).
Після опрацювання системою поданої заяви, згідно принципу екстериторіальності органом, що призначає пенсію, визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області.
За результатами розгляду поданих позивачем до заяви документів ГУ ПФУ в Чернівецькій області згідно рішення від 25.11.2024 року за №926010139314 відмовлено позивачу у переведенні на пенсію за віком на пільгових умовах у зв'язку із відсутністю необхідного страхового та пільгового стажу, зіславшись на положення статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Так, вказаним рішенням визнається 24 роки 9 місяців 22 дні страхового стажу позивача, з яких 6 років 11 місяці 2 дні - пільгового стажу роботи за Списком №2.
Вважаючи таку відмову пенсійного органу у переведенні з одного виду пенсії на інший протиправною та необґрунтованою, позивач звернувся до суду з метою захисту свого порушеного права.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем протиправно не враховано до страхового стажу позивача період виплати по безробіттю з 28.05.2009 року по 24.09.2009 року (3 місяці 28 днів) та періоди роботи на території російської федерації: у ОАО «Подзембургаз» з 01.07.2006 року по 17.03.2009 року (2 роки 8 місяців 17 днів), з 20.06.2012 року по 15.04.2013 року (9 місяців 21 день), з 16.04.2013 року по 30.03.2014 року (11 місяців 15 днів), з 31.03.2014 року по 13.03.2015 року (11 місяців 11 днів), з 15.04.2015 року по 12.10.2015 року (5 місяців 28 днів), у ООО «Сервісна Бурова Компанія» в районі Крайньої Півночі з 30.04.2010 року по 10.04.2011 року (11 місяців 12 днів), з 20.06.2012 року по 15.04.2013 року (9 місяців 27 днів), а також до пільгового стажу за Списком №2 - періоди його роботи на території російської федерації з 11.05.1996 року по 31.12.1999 року (3 роки 7 місяці 21 день), з 01.01.2000 року по 15.07.2000 року (6 місяців 15 днів) та з 15.11.2004 року по 17.03.2009 року (4 роки 4 місяці 3 дні) на посаді моториста бурової установки; з 19.10.2001 року по 11.11.2004 року (3 роки 0 місяців 24 дні) на посаді слюсаря по обслуговуванню бурових.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи з огляду на наступне.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
03.10.2017 року Верховною Радою України було ухвалено Закон №2148-VIII, що доповнив Закон №1058-ІV розділом XIV-1, який містить пункт 2 частини другої статті 114 такого змісту: «на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 50 років - по 31 березня 1965 року включно; 50 років 6 місяців - з 1 квітня 1965 року по 30 вересня 1965 року; 51 рік - з 1 жовтня 1965 року по 31 березня 1966 року; 51 рік 6 місяців - з 1 квітня 1966 року по 30 вересня 1966 року; 52 роки - з 1 жовтня 1966 року по 31 березня 1967 року; 52 роки 6 місяців - з 1 квітня 1967 року по 30 вересня 1967 року; 53 роки - з 1 жовтня 1967 року по 31 березня 1968 року; 53 роки 6 місяців - з 1 квітня 1968 року по 30 вересня 1968 року; 54 роки - з 1 жовтня 1968 року по 31 березня 1969 року; 54 роки 6 місяців - з 1 квітня 1969 року по 30 вересня 1969 року; 55 років - з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року.».
За приписами статті 12 Закону № 1788-XII право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Натомість, згідно з пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом №213-VІІІ, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам.
Законом №213-VІІІ, який набрав чинності з 01.04.2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року №1-р/2020 (далі - Рішення № 1-р/2020) визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII.
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам….
Таким чином, Рішенням № 1-р/2020 КСУ визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно Конституційний Суд України встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом №213-VIII.
У зв'язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов).
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом №1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років.
Таке суперечливе регулювання одного і того ж кола відносин порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020, а не Закону №1058-ІV.
Така позиція відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 03.11.2021 року у зразковій справі № 360/3611/20.
Також, статтею 24 Закону №1058 передбачено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
У пунктах 1 та 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок №637) зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі, коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Таким чином, надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки або відсутності у ній необхідних записів, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Як слідує з матеріалів справи, спірні періоди роботи позивача підтверджуються записами його трудової книжки.
Відповідно до частини другої статті 4 Закону № 1058-ІV якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Питання пенсійного забезпечення громадян України, які працювали на території російської федерації, регулювалися Угодою про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, відповідно до якої пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць Угоди здійснюється за нормами законодавства держави, на території якої вони проживають. Ця угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав-учасниць Угоди (стаття 5 Угоди). Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які враховуються до трудового стажу.
Відповідно до вимог статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка підписана та набрала чинності 13 березня 1992 року, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають. Вказана Угода підписана Україною та російською федерацією та відповідно, була обов'язкова для застосування в спірний період державними органами вказаних держав.
Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн" від 14 січня 1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Отже, наведені положення вказаних міжнародних договорів передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Колегія суддів апеляційного суду зазначає, що хоч російська федерація припинила участь російської федерації в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року однак у спірні періоди роботи позивача вказана Угода була чинною та передбачала право на пенсію громадянам держав - учасниць Угоди з врахуванням трудового стажу, набутого на території будь-якої з цих держав.
При цьому позивач не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу.
Тому спірні періоди підлягають до зарахування при обчисленні пільгового стажу позивача при визначенні права на призначення пенсії за віком, а позивач набув право призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про підставність та обґрунтованість позовних вимог.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені сторонами, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді.
З огляду на наведене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2025 року у справі №300/9738/24 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Л. Я. Гудим
судді В. Я. Качмар
Т. В. Онишкевич