03 квітня 2025 рокуЛьвівСправа № 500/6696/24 пров. № А/857/9078/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Гудима Л.Я.,
суддів: Качмара В.Я., Онишкевича Т.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 31 січня 2025 року, головуючий суддя - Дерех Н.В., ухвалене у м. Тернопіль, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач - ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ГУПФУ в Тернопільській області, ГУПФУ в м. Києві, в якому просила визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області №262340026076 від 28.06.2024 року про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії у зв'язку із втратою годувальника, зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України м. Києві призначити, нарахувати та виплачувати ОСОБА_1 з 21.06.2024 року пенсію у зв'язку з втратою годувальника - ОСОБА_2 , відповідно до ст. 36 Закону України «Про загальнообов'язкова державне пенсійне страхування».
В обґрунтування своїх позовних вимог посилалася на те, що відповідно до положень ч. 3 ст. 30 Закону України №1058-IV, ОСОБА_1 вважається непрацездатним членом сім'ї померлого годувальника, її чоловіка ОСОБА_2 , відтак має право на призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника. Отже, на думку позивача, відмова ГУ ПФУ у Тернопільській області у призначенні пенсії є неправомірною та такою, що суперечить вимогам законів, а дії відповідача порушують конституційне право позивача на пенсійне забезпечення.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 31 січня 2025 року адміністративний позов задоволено частково; визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області №262340026076 від 28.06.2024 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії у зв'язку з втратою годувальника; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 21.06.2024 про призначення пенсії у зв'язку із втратою годувальника та прийняти відповідне рішення, з урахуванням правової оцінки наданої судом у рішенні; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, ГУПФУ в Тернопільській області оскаржило його в апеляційному порядку, яке, покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.
Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що для визначення права на призначення пенсії в разі втрати годувальника дружині за померлого годувальника, необхідний страховий стаж визначений статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» становить 31 рік. Позивачкою до заяви не подано документи для розрахунку її страхового стажу.
На підставі пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебувала у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_2 . Згідно свідоцтва про смерть серія НОМЕР_1 від 30.05.2022 року, ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
21.06.2024 року позивач звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області №262340026076 від 28.06.2024 року позивачу відмовлено у призначенні пенсії у зв'язку з втратою годувальника. Зокрема, відповідач вказує, що право на призначення пенсії по втраті годувальника на дружину відсутнє, оскільки для визначення права на призначення пенсії в разі втрати годувальника дружині за померлого годувальника, необхідній страховий стаж, визначений статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" становить 31 рік. Також, вказує, що заявницею до заяви не подано документи для розрахунку її страхового стажу.
Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач вважається непрацездатним членом сім'ї померлого годувальника її чоловіка ОСОБА_2 , відтак має право на призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи з огляду на наступне.
Умови призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника визначено статтею 36 Закону №1058-ІV.
Так, відповідно до частини 1 цієї статті пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті особи, яка виконала функцію донора анатомічних матеріалів людини, пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров'я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), та непрацездатним членам сім'ї особи, якій відповідно до Закону України "Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин" надано правовий статус особи, зниклої безвісти за особливих обставин, - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника.
Батьки і чоловік (дружина) померлого, які не були на його утриманні, мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника, якщо втратили джерело засобів до існування.
Частиною 2 статті 36 Закону №1058-ІV передбачено, що непрацездатними членами сім'ї вважаються:
1) чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли віку 65 років, або пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону;
2) діти (у тому числі діти, які народилися до спливу 10 місяців з дня смерті годувальника) померлого годувальника, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років.
Діти, які навчаються за денною формою навчання у загальноосвітніх навчальних закладах системи загальної середньої освіти, а також професійно-технічних, вищих навчальних закладах (у тому числі у період між завершенням навчання в одному із зазначених навчальних закладів та вступом до іншого навчального закладу або у період між завершенням навчання за одним освітньо-кваліфікаційним рівнем та продовженням навчання за іншим за умови, що такий період не перевищує чотирьох місяців), - до закінчення такими дітьми навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними 23 років, та діти-сироти - до досягнення ними 23 років незалежно від того, навчаються вони чи ні;
3) чоловік (дружина), а в разі їх відсутності - один з батьків або брат чи сестра, дідусь чи бабуся померлого годувальника незалежно від віку і працездатності, якщо він (вона) не працюють і зайняті доглядом за дитиною (дітьми) померлого годувальника до досягнення нею (ними) 8 років.
До членів сім'ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, зазначені в частині другій цієї статті, якщо вони:
1) були на повному утриманні померлого годувальника;
2) одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.
Члени сім'ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв'язку з втратою годувальника.
Усиновлені діти мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника нарівні з рідними дітьми.
Пасинок і падчерка мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника нарівні з рідними дітьми, якщо вони не одержували аліментів від батьків.
Неповнолітні діти, які мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника, зберігають це право і в разі їх усиновлення.
Положення цього Закону, що стосуються сім'ї померлого, відповідно поширюються і на сім'ю особи, визнаної безвісно відсутньою або оголошеною померлою у встановленому законом порядку.
Статтею 26 Закону №1058-IV визначено умови призначення пенсії за віком та відповідно встановлено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
Статтею 38 Закону №1058-IV передбачено, що пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається на весь період, протягом якого член сім'ї померлого годувальника вважається непрацездатним згідно із частиною другою статті 36 цього Закону, а членам сім'ї, які досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, - довічно.
Таким чином, непрацездатними членами сім'ї, які мають право на призначення пенсії у зв'язку із втратою годувальника, з-поміж інших категорій осіб, вважаються, чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є інвалідами або досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону №1058-IV.
Відтак, необхідною умовою для призначення зазначеним особам пенсії у зв'язку з втратою годувальника є встановлення їм інвалідності або досягнення ними пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону №1058-IV.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 23 квітня 2020 року у справі №750/3563/17 та постанові Верховного суду України від 29 березня 2017 року у справі №565/235/15-а і відповідно до частини 5 статті 242 КАС України враховується судом при вирішення цієї справи.
Як слідує з матеріалів справи, позивач вважається непрацездатним членом сім'ї померлого годувальника її чоловіка, відтак має право на призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника.
Крім цього, матеріалами справи підтверджено, що при зверненні до територіального управління Пенсійного фонду України подавалася трудова книжка/документи про стаж., відтак доводи апелянта про те, що до заяви не подано документи для розрахунку її страхового стажу є безпідставними.
Аналізуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду попередньої інстанції про підставність та обґрунтованість позовних вимог, відтак такі підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені сторонами, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді.
З огляду на наведене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 31 січня 2025 року у справі №500/6696/24 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Л. Я. Гудим
судді В. Я. Качмар
Т. В. Онишкевич