02 квітня 2025 рокуЛьвівСправа № 303/989/25 пров. № А/857/7517/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді - Мікули О. І.,
суддів - Заверухи О. Б., Кузьмича С. М.,
з участю секретаря судового засідання - Волчанського А. І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Львові в залі суду в режимі відеоконференції апеляційну скаргу громадянина республіки білорусь ОСОБА_1 (САЛАШ АЛЕКСАНДР) на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 13 лютого 2025 року у справі №303/989/25 за адміністративним позовом ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) до громадянина республіки білорусь ОСОБА_1 (САЛАШ АЛЕКСАНДР) про продовження строку затримання іноземця з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України,
суддя в 1-й інстанції - Кость В. В.,
час ухвалення рішення - 13 лютого 2025 року,
місце ухвалення рішення - м. Мукачево,
дата складання повного тексту рішення - не зазначена,
Позивач - ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) звернувся в суд з позовом до відповідача - громадянина республіки білорусь ОСОБА_1 (САЛАШ АЛЕКСАНДР), в якому просив продовжити строк затримання іноземця з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України на чотири місяці до 16 червня 2025 року.
Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 13 лютого 2025 року позов задоволено. Продовжено строк затримання громадянина республіки білорусь ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення іноземця за межі території України строком на 4 (чотири) місяці, а саме: до 15 червня 2025 року (включно).
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права та підлягає скасуванню. В обґрунтування вимог апеляційної скарги покликається на те, що позивач не надав докази, що відповідач ухилявся від ідентифікації. Згідно зі ст.5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом: законний арешт або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в'їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції. Зазначає, що відповідач не чинить перешкод у ідентифікації. Таким чином, з врахуванням наведеного просить скасувати оскаржуване рішення, та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає про те, що на момент закінчення строку затримання відповідача (16 лютого 2025 року), наявними були умови, які унеможливлювали забезпечення примусового видворення останнього (особа встановленим порядком неідентифікована та недокументована). Вказує, що у відповідача відсутні документи, що посвідчують особу та надають право на виїзд за межі території України встановленим законодавством порядком, а також не має підстав для законного перебування на території України, передбачених статтею 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». Крім того, звертає увагу на те, що процедура отримання інформації з країни громадянської належності відповідача наразі ускладнена, оскільки діяльність посольств та консульських установ республіки білорусь на території України припинена, а дипломатичні відносини України з державою походження відповідача реалізуються виключно на рівні уряду країни, направлення відповідних запитів щодо ідентифікації та документування іноземців здійснюється через Департамент консульської служби Міністерства закордонних справ України. В свою чергу, з боку відповідача відсутня будь-яка співпраця (сприяння) у проведенні заходів щодо його ідентифікації; відповідач категорично відмовляється заповнювати встановленого консульською установою республіки білорусь взірця анкету, мотивуючи небажанням повертатись в країну походження (підтверджено відповідним записом, здійсненим відповідачем особисто у заяві, скерованій листом Миколаївського ПТПІ від 19 листопада 2024 року №4877.5- 365/4877.1-24; а також актом відмови від підпису, скерованим листом Миколаївського ПТПІ), чим свідомо перешкоджає заходам щодо його ідентифікації, оскільки відповідно до порядку дій з ідентифікації та документування іноземців, органом охорони державного кордону з метою забезпечення зазначених заходів до дипломатичних представництв та консульських установ держави походження іноземця надсилаються відповідні запити, до яких долучаються кольорові фотокартки на кожну особу, заповнені анкети визначеного консульською установою зразка та інші відомості про іноземця, які дають змогу встановити особу та підтвердити її громадянство. Також відповідач категорично заперечує можливість отримання від родичів (знайомих) копій документів (виписок, витягів), на підставі яких можна було б встановити (підтвердити) його особу. З врахуванням наведеного наявні обґрунтовані підстави для продовження затримання відповідача з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення. Таким чином, вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, який ухвалив законне та обґрунтоване рішення, а тому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.
Представник відповідача (апелянта) - Вишневський А. А. у судовому засіданні у режимі відеоконференції підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, вважає висновки суду першої інстанції неправильними та необґрунтованими. Просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Представник позивача у судовому засіданні не з'явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, тому суд вважає можливим проведення розгляду справи у відсутності представника позивача справи за наявними у справі матеріалами, та на основі наявних у ній доказів.
Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзив на апеляційну скаргу в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 16 грудня 2023 року відповідач був затриманий у межах прикордонної смуги, на напрямку 260 прикордонного знаку, на відстані 1100 метрів від державного кордону (територія Косинської об'єднаної територіальної громади Берегівського району Закарпатської області), ділянка відповідальності відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип Б) НОМЕР_2 прикордонного загону, при спробі незаконного перетину державного кордону з України в Угорщину, поза пунктами пропуску через державний кордон, без документів, що посвідчують особу.
19 грудня 2023 року виконуючим обов'язки начальника НОМЕР_2 прикордонного загону полковником ОСОБА_3 було прийнято рішення про примусове видворення відповідача за межі території України (а.с.16).
Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 19 грудня 2023 року ухвалено затримати відповідача з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України строком на шість місяців, до 16 червня 2024 року (справа №303/12346/23, провадження 2-а/303/113/23) (а.с.19-29).
28 грудня 2023 року відповідача було поміщено до Миколаївського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, Державної міграційної служби України, розташованого за адресою: вул.Європейська,1, с.Мартинівське, Вознесенський р-н, Миколаївська обл, 56525, де особа наразі й утримується.
У подальшому на підставі рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 13 червня 2024 року (справа №303/4957/24, провадження 2-а/303/41/24) продовжено строк затримання відповідача до прийняття рішення за заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні строком на п'ять місяців, а саме: до 16 листопада 2024 року (а.с.30-37).
Як вбачається зі змісту листа-відповіді ГУ ДМСУ в Одеській області від 24 жовтня 2024 року №5100.5.1-11834/51.1-24, адресованому начальнику ІНФОРМАЦІЯ_4 , на обліку управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС в Одеській області перебуває особова справа відповідача.
20 березня 2024 року особа письмово звернулась із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, клопотання було зареєстровано та прийнято до розгляду.
Особова справа шукача захисту була направлена до центрального апарату ДМС для прийняття остаточного рішення за заявою. За результатами розгляду заяви та сформованих матеріалів особової справи центральним апаратом ДМС прийнято рішення від 03 вересня 2024 року №144-24 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Повідомлення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту направлено на адресу шукача захисту 11 вересня 2024 року, наручне отримання відбулося 08 жовтня 2024 року (а.с.52). Позивач зазначає у змісті позову, що інформації щодо оскарження відповідачем прийнятого центральним апаратом ДМС рішення не надходило.
Разом з тим, позивач посилається також на те, що протягом строку розгляду уповноваженим органом ДМС України заяви відповідача про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні та до прийняття остаточного рішення за заявою, запити до дипломатичних представництв та консульських установ держави походження іноземця щодо його ідентифікації та документування позивачем не надсилались.
Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 12 листопада 2024 року (справа №303/9041/24, провадження №2-а/303/85/24) продовжено строк затримання ОСОБА_1 з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення іноземця за межі території України строком на три місяці, а саме: до 16 лютого 2025 року (а.с. 38-41).
Таким чином, строк тримання відповідача у Миколаївському пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, Державної міграційної служби України, закінчується 16 лютого 2025 року.
У свою чергу, відповідач відмовляється заповнювати визначений консульською установою взірець анкети з метою подальшого її направлення до дипломатичного представництва держави його громадянської належності для його ідентифікації та документування, що свідчить про те, що він свідомо перешкоджає заходам щодо його ідентифікації, що підтверджується наявними у матеріалах справи листами Державної установи «Миколаївський пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, ДМС» від 20 березня 2024 року №4877.5-96/4877.1-24, від 19 листопада 2024 №4877.5-365/4877.1-24, від 10 січня 2025 року №4877.5-4/4877.1-25, зі змісту яких вбачається, що відповідачу було запропоновано заповнити анкету для ідентифікації особи та виготовлення свідоцтва про повернення в країну походження, однак він відмовився, так як не бажає повертатись в країну походження (а.с.56, 58-59, 62).
При цьому, позивач зазначає, що в рамках вжиття заходів щодо ідентифікації відповідача ІНФОРМАЦІЯ_5 було направлено запити до ГУ ДМС України в Одеській області (лист від 13 січня 2025 року №02.1/745-25-Вих), ГУ ДМС України у Львівській області (лист від 14 січня 2025 року №02.1/767-25-Вих), УДМСУ у Волинській області (лист від 14 січня 2025 року №02.1/768-25-Вих) з проханням надати наявну інформацію, копії документів, на підставі яких можна було б ідентифікувати (встановити особу) відповідача (а.с.63-65).
Зі змісту відповіді ГУ ДМС України у Львівській області від 20 січня 2025 року №4601.03-691/46.2-25 «Про надання інформації щодо ОСОБА_4 » вбачається, що під час профілактичних заходів 30 червня 2022 року було виявлено особу без документів, яка в ході бесіди назвалась громадянином республіки білорусь - ОСОБА_1 . З метою ідентифікації вказаного громадянина було поміщено до Волинського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства. У зв'язку з припиненням дипломатичних відносин із республікою білорусь неможливо було ідентифікувати та документувати вказаного громадянина. В особовій справі документи, які посвідчують особу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 - відсутні (а.с.66).
Також 17 січня 2025 року ІНФОРМАЦІЯ_5 надіслав Департаменту консульської служби Міністерства закордонних справ України лист від 17 січня 2025 року №02.1/1108-25-вих. з проханням у сприянні в межах компетенції у вжитті заходів щодо ідентифікації та документування відповідача.
У свою чергу, Департамент консульської служби Міністерства закордонних справ України у своєму листі від 21 січня 2025 року №71/17-556-7303 повідомив про готовність передати за призначенням компетентному органу республіки білорусь запит Державної прикордонної служби України (а.с.73).
31 січня 2025 року ІНФОРМАЦІЯ_5 повторно надіслав Департаменту консульської служби Міністерства закордонних справ України лист від 31 січня 2025 року №02.1/1961-25-Вих, додатком до якого долучено адресований посольству республіки білорусь в Республіці Польща запит позивача від 30 січня 2025 року №02.1/1876-25-вих білоруською мовою разом з додатками та фотокартки особи (а.с. 74).
Також позивач звертає увагу на той факт, що відповідач свідомо порушив законодавство України та здійснив спробу незаконного перетину державного кордону 16 грудня 2023, оскільки вчинив такі дії незадовго після звільнення з Волинського ПТПІ. При цьому, на момент затримання відповідача, на розгляді суду перебувала апеляційна скарга УДМС України у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2023 по справі №140/13891/23 за позовом відповідача до УДМС України у Волинській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання повторно розглянути заяву про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту в Україні, що в свою чергу свідчить про відсутність дійсного наміру особи залишатись в Україні, шляхом реалізації наданих йому прав та можливостей узаконення підстав свого перебування на території України.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач є нелегальним мігрантом, знаходиться на території України без законних на те підстав, відсутні документи, що посвідчують його особу та дають право на перетин державного кордону; для здійснення належної ідентифікації необхідно час, заходи ідентифікації, яку розпочато, не виконано в повному обсязі і не завершено; відповідач не сприяє ідентифікації, а тому з метою забезпечення завершення процедури його ідентифікації та примусового видворення за межі території України необхідно продовжити строк його затримання на чотири місяці, тобто до 15 червня 2025 року.
Такий висновок суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильним, законним та обґрунтованим, виходячи з наступного.
Ч.2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.
Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України, визначає Закон України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 року №3773-VI (далі - Закон №3773-VI).
Відповідно до ч.3 ст.3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства зобов'язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.
Згідно з абз.1 ч.2 ст.14 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства в разі незаконного перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України затримуються та в разі, якщо порушення ними законодавства України не передбачає кримінальної відповідальності, повертаються до країни попереднього перебування у встановленому порядку.
За змістом ч.1 ст.23 цього Закону нелегальні мігранти та інші іноземці та особи без громадянства, які вчинили злочин, адміністративні або інші правопорушення, несуть відповідальність відповідно до закону.
Відповідно до ч.1,2 ст.26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.
Рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в'їзду в Україну строком на три роки. Строк заборони щодо подальшого в'їзду в Україну обчислюється з дня винесення такого рішення. Порядок виконання рішення про заборону щодо подальшого в'їзду в Україну визначає Кабінет Міністрів України.
За правилами частини п'ятої цієї статті іноземець або особа без громадянства зобов'язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення.
Згідно з ч.1 ст.30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальні органи та територіальні підрозділи, органи охорони державного кордону або органи Служби безпеки України можуть приймати рішення про примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, якщо такі особи затримані за незаконне перетинання (спробу незаконного перетинання) державного кордону України або є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, або якщо така особа не виконала у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення, а також в інших передбачених законом випадках.
За змістом абз.1 ч.4 ст.30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців.
Особливості провадження у справах за адміністративними позовами з приводу затримання іноземців або осіб без громадянства визначені статтею 289 КАС України.
Так, ч.1 цієї статті передбачає, що за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якої подано адміністративний позов про примусове видворення, ухилятиметься від виконання рішення про її примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик її втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, яка вчинила порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, документа, що дає право на виїзд з України, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальним органом чи підрозділом, органом охорони державного кордону або Служби безпеки України подається до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням цих органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовна заява про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів:
1) затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та (або) забезпечення видворення за межі території України;
2) затримання іноземця або особи без громадянства з метою забезпечення її передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію;
3) взяття іноземця або особи без громадянства на поруки підприємства, установи чи організації;
4) зобов'язання іноземця або особи без громадянства внести заставу.
Відповідно до ч.11 ст.289 КАС України строк затримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства цей строк може бути продовжений, але не більш як на вісімнадцять місяців.
Згідно з ч.12 ст.289 КАС України про продовження строку затримання не пізніш як за п'ять днів до його закінчення орган (підрозділ), за клопотанням якого затримано іноземця або особу без громадянства, кожні шість місяців подає відповідний адміністративний позов. У такому позові зазначаються дії або заходи, що вживалися органом (підрозділом) для ідентифікації іноземця або особи без громадянства, забезпечення виконання рішення про примусове видворення чи реадмісію або для розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні.
За змістом ч.13 ст.289 КАС України умовами, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи, є:
1) відсутність співпраці з боку іноземця або особи без громадянства під час процедури його (її) ідентифікації;
2) неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи.
З системного аналізу наведених вище правових норм суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що під час вирішення адміністративного позову про продовження строку затримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, обов'язковому дослідженню судом підлягає, зокрема, неможливість ідентифікації іноземця або особи без громадянства, забезпечення виконання рішення про примусове видворення (реадмісію).
Як вбачається з матеріалів справи, 16 грудня 2023 року ОСОБА_1 був затриманий в межах прикордонної смуги на напрямку 260 прикордонного знаку, на відстані 1100 метрів від державного кордону (територія Косинської об'єднаної територіальної громади Берегівського району Закарпатської області), ділянка відповідальності відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип Б) НОМЕР_2 прикордонного загону, при спробі незаконного перетину державного кордону з України в Угорщину, поза пунктами пропуску через державний кордон, без документів, що посвідчують особу. Своїми діями відповідач порушив вимоги статей 9,12 Закону України «Про державний кордон України», чим вчинив правопорушення, відповідальність за яке передбачено частиною 1 статті 204-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення «Незаконне перетинання або спроба незаконного перетинання державного кордону України».
Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 19 грудня 2023 року (справа №303/12346/23) ухвалено затримати відповідача з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України строком на 6 (шість) місяців, до 16 червня 2024 року.
Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 13 червня 2024 року (справа №303/4957/24) ухвалено продовжити строк затримання відповідача до прийняття рішення за заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні строком на 5 (п'ять) місяців, до 16 листопада 2024 року (додаток 4 до позовної заяви).
Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 12 листопада 2024 року (справа №303/9041/24, провадження 2-а/303/85/24) ухвалено продовжити строк затримання відповідача з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України строком на 3 (три) місяці, до 16 лютого 2025 року.
Матеріалами справи стверджується, що відповідач перебуває на території України незаконно, оскільки у нього відсутні будь-які документи, які надають йому право на перетин державного кордону, що в свою чергу робить неможливим для відповідача самостійно залишити територію України.
При цьому, порядок дій посадових осіб Державної міграційної служби України, її територіальних органів і територіальних підрозділів, органів охорони державного кордону та органів Служби безпеки України під час прийняття рішень про примусове повернення і примусове видворення іноземців та осіб без громадянства, їх ідентифікації і вжиття заходів з безпосереднього примусового повернення, поміщення до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, а також під час прийняття рішень про продовження строку затримання визначено Інструкцією про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України №353/271/150 від 23 квітня 2012 року.
Згідно з п.6 розділу ІІІ вказаної Інструкції строк затримання іноземців, які незаконно перебувають в Україні, не може перевищувати шести місяців.
У разі наявності умов, за яких неможливо забезпечити примусове видворення особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, цей строк може бути продовжений, але не більше ніж до вісімнадцяти місяців.
Умовами, за яких неможливо забезпечити примусове видворення особи, вказана інструкція визначає: відсутність співпраці з боку іноземця під час процедури його ідентифікації; неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи.
Відповідно до п.1 розділу VI цієї Інструкції, якщо іноземець не має документів, що посвідчують особу, орган ДМС, орган охорони державного кордону України або орган СБУ вживають заходів щодо його ідентифікації та документування.
З цією метою до дипломатичних представництв або консульських установ держави походження іноземця надсилаються відповідні запити, до яких долучаються кольорові фотокартки на кожну особу, заповнені анкети визначеного консульською установою зразка та інші відомості про іноземця, які дають змогу встановити особу та підтвердити громадянство.
У разі відсутності акредитованого в Україні дипломатичного представництва або консульської установи країни походження іноземця запити до компетентних органів відповідної країни щодо його ідентифікації надсилаються через Департамент консульської служби МЗС.
Якщо від компетентних органів країни походження іноземця не надходить відповідь, запити щодо його ідентифікації надсилаються через Департамент консульської служби МЗС України повторно.
Колегія суддів зазначає, що у матеріалах справи містяться листи Державної установи «Миколаївський пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, ДМС» від 20.03.2024 №4877.5-96/4877.1-24, від 19.11.2024 №4877.5-365/4877.1-24, від 10 січня 2025 №4877.5-4/4877.1-25, зі змісту яких вбачається, що відповідачу було запропоновано заповнити анкету для ідентифікації особи та виготовлення свідоцтва про повернення в країну походження, однак він відмовився, так як не бажає повертатись в країну походження (а.с.56, 58-59, 62).
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, ІНФОРМАЦІЯ_5 було направлено запити до ГУ ДМС України в Одеській області (лист від 13 січня 2025 № 02.1/745-25-Вих), ГУ ДМС України у Львівській області (лист від 14 січня 2025 №02.1/767-25-Вих), УДМСУ у Волинській області (лист від 14 січня 2025 №02.1/768-25-Вих) з проханням надати наявну інформацію, копії документів на підставі яких можна було б ідентифікувати (встановити особу) відповідача (а.с. 63-65), що свідчить про те, що позивач вживає заходи щодо ідентифікації відповідача.
При цьому, зі змісту відповіді ГУ ДМС України у Львівській області від 20 січня 2025 року №4601.03-691/46.2-25 «Про надання інформації щодо ОСОБА_4 » вбачається, що під час профілактичних заходів 30 червня 2022 року було виявлено особу без документів, яка в ході бесіди назвалась громадянином республіки білорусь - ОСОБА_1 . З метою ідентифікації, вказаного громадянина було поміщено до Волинського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства. У зв'язку з припиненням дипломатичних відносин із республікою білорусь неможливо було ідентифікувати та документувати вказаного громадянина. В особовій справі документи, які посвідчують особу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 - відсутні (а.с.66).
Також 17 січня 2025 року ІНФОРМАЦІЯ_5 надіслав Департаменту консульської служби Міністерства закордонних справ України лист від 17 січня 2025 №02.1/1108-25-вих з проханням у сприянні в межах компетенції у вжитті заходів щодо ідентифікації та документування відповідача.
Департамент консульської служби Міністерства закордонних справ України у своєму листі від 21 січня 2025 року № 71/17-556-7303, повідомив про готовність передати за призначенням компетентному органу республіки білорусь запит Державної прикордонної служби України (а.с.73).
Крім того, 31 січня 2025 року ІНФОРМАЦІЯ_5 повторно надіслав Департаменту консульської служби Міністерства закордонних справ України лист від 31 січня 2025 року №02.1/1961-25-Вих, додатком до якого долучено адресований посольству республіки білорусь в Республіці Польща запит позивача від 30 січня 2025 року №02.1/1876-25-вих. білоруською мовою разом з додатками та фотокартки особи (а.с. 74).
Разом з тим, станом на час розгляду справи позивачем з країни походження відповідача не отримано інформації чи документів, необхідних для ідентифікації відповідача.
Таким чином, з наведеного вище вбачається, що протягом строку, встановленого судовими рішеннями у справах №303/12346/23, №303/4957/24, №303/9041/24, вживалися заходи з метою ідентифікації відповідача шляхом надсилання запитів, однак запитувана інформація не отримана.
Крім того, співпраця зі сторони відповідача під час процедури його ідентифікації відсутня, оскільки належних доказів матеріали справи не містять.
Колегія суддів зазначає, що про відсутність співпраці відповідача під час процедури його ідентифікації свідчить відсутність звернення ОСОБА_1 про поновлення громадянства білорусії у встановленому порядку та не надання ним заяви-анкети для оформлення документу для повернення в країну походження.
З врахуванням наведеного вище, колегія суддів зазначає, що у відповідача відсутні будь-які законні підстави перебувати на території України, у особи відсутні будь-які документи, що посвідчують особу та надають право законно перетнути державний кордон. Крім того, у випадку звільнення відповідача з ПТПІ ДМС України, останній продовжить перебувати на території України незаконно.
Крім того, колегія суддів не приймає до уваги покликання апелянта на те, що у матеріалах справи не містяться відомості, які б підтвердили, що іноземець відмовлявся співпрацювати з міграційним органом під час процедури ідентифікації, оскільки судом встановлено протилежне, і будь-яких доказів на підтвердження обставин співпраці з міграційним органом відповідачем не надано, а судом не здобуто.
Ст.77 КАС України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За змістом ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що з метою забезпечення завершення процедури ідентифікації відповідача та примусового видворення за межі території України необхідно продовжити строк його затримання на чотири місяці, тобто до 15 червня 2025 року.
Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги відповідача не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Крім того, колегія суддів зазначає, що інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torijav. Spain) №303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись ст.195, 243, 271, 272, 289, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу громадянина республіки білорусь ОСОБА_1 (САЛАШ АЛЕКСАНДР) на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 13 лютого 2025 року залишити без задоволення, а рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 13 лютого 2025 року у справі №303/989/25 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя О. І. Мікула
судді О. Б. Заверуха
С. М. Кузьмич
Повне судове рішення складено 02 квітня 2025 року.