26 березня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/18138/24 пров. № А/857/2267/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Пліша М.А.,
суддів Затолочного В. С., Мікули О.І.,
за участю секретаря судового засідання Демчик Л.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Виконавчого комітету Львівської міської ради на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2024 року (головуючий суддя Крутько О.В., м. Львів, повний текст рішення складено 04.12.2024) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Львівської міської ради, Львівської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення,-
ОСОБА_1 звернулась в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Виконавчого комітету Львівської міської ради, Львівської міської ради, в якому просила визнати протиправним та скасувати рішення №891 від 28.06.2024.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2024 року позов задоволено повністю.
Визнано протиправним та нечинним рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради №891 від 28.06.2024 «Про внесення змін до рішення виконавчого комітету від 25.01.2019 № 61».
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, Виконавчий комітет Львівської міської ради оскаржив його в апеляційному порядку, просить таке скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
В апеляційній скарзі зазначає, що приймаючи оскаржуване судове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради від 28.06.2024 №891 «Про внесення змін до рішення виконавчого комітету від 25.01.2019 № 61» не відповідає правовому акту вищої юридичної сили - постанові КМУ №354 «Про безплатний проїзд пенсіонерів на транспорті загального користування».
Статтею 12 Закону України «Про транспорт» визначено обов'язки та права підприємств транспорту, зокрема встановлено, що підприємства транспорту зобов'язані забезпечувати: потреби громадян, підприємств і організацій у перевезеннях; обслуговування пасажирів під час довготривалих перевезень доброякісною питною водою, харчуванням, можливість задоволення інших біологічних потреб; якісне і своєчасне перевезення пасажирів, вантажів, багажу, пошти; виконання державних завдань (контрактів) щодо забезпечення потреб оборони і безпеки України; безпеку перевезень; безпечні умови перевезень; запобігання аваріям і нещасним випадкам, усунення причин виробничого травматизму; охорону навколишнього природного середовища від шкідливого впливу транспорту; права на пільги громадян щодо користування транспортом.
Згідно зі статтею 7 Закону України «Про автомобільний транспорт» №2344-ІІІ забезпечення організації пасажирських перевезень на приміських і міжміських автобусних маршрутах загального користування, що не виходять за межі території Автономної Республіки Крим чи області (внутрішньообласні маршрути) покладається на Раду міністрів Автономної Республіки Крим або обласні державні адміністрації.
Відповідно до частини 2 статті 29 Закону України №2344-ІІІ органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані надати перевізникам, які здійснюють пільгові перевезення пасажирів та перевезення пасажирів за регульованими тарифами, компенсацію відповідно до закону.
Правилами частини 1 статті 31 Закону України №2344-ІІІ визначено відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування міських, приміських та міжміських, які не виходять за межі території області (внутрішньообласні маршрути), із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування визначаються договором про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування, у якому встановлюються: перелік маршрутів загального користування, які буде обслуговувати автомобільний перевізник, умови організації перевезень, показники якості транспортного обслуговування населення, термін роботи автомобільного перевізника, зобов'язання органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо облаштування маршруту, підтримки проїзної частини автомобільної дороги та під'їзних шляхів у належному стані (тільки для міських автобусних маршрутів), розмір компенсації витрат автомобільного перевізника внаслідок перевезення пільгових пасажирів та регулювання тарифів, механізм їх виплати.
Пільгові перевезення пасажирів, які відповідно до законодавства користуються такими правами, забезпечують автомобільні перевізники, які здійснюють перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування. Автомобільному перевізнику, який здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, забороняється відмовлятися від пільгового перевезення, крім випадків, передбачених законом. Безпідставна відмова від пільгового перевезення тягне за собою відповідальність згідно із законом. Види та обсяги пільгових перевезень установлюються замовленням, у якому визначається порядок компенсації автомобільним перевізникам, які здійснюють перевезення пасажирів на маршрутах загального користування, збитків від таких перевезень (стаття 37 Закону України №2344-111).
Приписами статті 59 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо органом чи посадовою особою не встановлено пізніший строк введення цих актів у дію. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Відповідно до ст. 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органам місцевого самоврядування надані повноваження щодо встановлення тарифів на транспортні послуги.
Дискреційні повноваження - повноваження осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначати повністю або частково зміст чи обсяг рішення, яке приймається органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, або обирати на власний розсуд один із кількох варіантів рішень, передбачених проектом акту, встановлювати строки, підстави та порядок прийняття рішень.
Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким (п. 50 постанови Верховного Суду від 15.12.2021 у справі № 1840/2970/18).
Дискреція - це не обов'язок, а повноваження адміністративного органу, оскільки юридична концепція дискреції передбачає можливість вибору між альтернативними способами дій та/або бездіяльністю. У разі якщо законодавство передбачає прийняття лише певного конкретного рішення, то це не є реалізацією дискреції (повноважень), а виконанням обов'язку (п. 43 постанови Верховного Суду від 15.12.2021 у справі № 1840/2970/18).
Постановою Кабінету Міністрів України «Про безплатний проїзд пенсіонерів на транспорті загального користування» від 17 травня 1993 року № 354 введено безплатний проїзд для пенсіонерів за віком на міському пасажирському транспорті загального користування (крім метрополітену і таксі) та приміських маршрутах.
Проте, Постанова КМУ від 17 травня 1993 року № 354 є підзаконним актом.
Так, юридична сила закону як основного джерела права, його місце в системі нормативно-правових актів закріплені в Конституції України.
Так, згідно з частиною 3 статті 113 Конституції України, Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
Відповідно до частини 1 статті 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції, законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, видає обов'язкові для виконання акти - постанови і розпорядження. Частина 2 статті передбачає, що акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.
Жодним Законом України не передбачено право безоплатного перевезення пенсіонерів за віком на міському пасажирському транспорті загального користування.
Згідно зі ст. 140 Конституції України, місцеве самоврядування в Україні здійснюється через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. Рада в межах своїх повноважень приймає нормативні акти У формі рішень (ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»), сільський, селищний, міський голова, голова районної в місті, районної, обласної ради у межах своїх повноважень видає розпорядження. Виконавчий комітет сільської, селищної, міської ради в межах своїх повноважень ухвалює рішення. Акти муніципальних органів за своєю юридичною природою є підзаконними, локальними нормативно-правовими актами.
Щодо цього власну позицію висловив і Конституційний Суд України, який у своєму рішенні від 16.04.2009 № 7-рп/2009 у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень ч. 2 ст. 19, ст. 144 Конституції України, ст. 25. ч. 14 ст. 46, ч. 1, 10 ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) дійшов висновку, що до нормативних актів органів та посадових осіб місцевого самоврядування належать: акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.
Підзаконний характер нормативно-правових актів муніципальних органів зумовлений вимогою узгодження приписів із нормами Конституції і законів України. Так, ч. 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що рішення органів місцевого самоврядування з мотивів невідповідності Конституції чи законам України визнаються незаконними в судовому порядку. У зв'язку з оспорюванням у судовому порядку законності актів місцевого самоврядування особливого значення набуває питання про співвідношення юридичної сили з юридичною силою актів органів державної влади. Це стосується співвідношення актів місцевих рад і місцевих державних адміністрацій. Аналіз законодавчих положень щодо самостійності та незалежності муніципальної влади дозволяє зробити висновок про пріоритет актів муніципальних органів, що видаються в межах компетенції відповідного органу місцевого самоврядування над актами будь-якого органу виконавчої влади. Рішення місцевих рад мають відповідати тільки приписам Конституції та законів України. Отже, правила вирішення ієрархічної колізії можуть бути застосовані лише в разі суперечності між Конституцією, міжнародним актом, згоду на обов'язковість якого надано Верховною Радою України, або законом України з одного боку, і актом місцевого самоврядування - з іншого.
Разом з тим, оскаржуване рішення відповідача не суперечить Конституції, міжнародним актам, згоду на обов'язковість якого надано Верховною Радою України або Законам України (постанови КМУ не є Законами), а тому може бути прийняте з огляду на дискреційність повноважень органів місцевого самоврядування.
Окрім того, судом не взято до уваги те, що оскаржуваним рішенням внесено зміни до рішення ВК ЛМР № 61 від 25.01.2019 «Про забезпечення безкоштовного проїзду пенсіонерів за віком та осіб з інвалідністю III групи у міському транспорті м. Львова» яким встановлено у міському пасажирському транспорті загального користування на території Львівської міської територіальної громади, окрім пільг, що встановлені Законами України, безкоштовний проїзд для пенсіонерів за віком та осіб з інвалідністю III групи в частині кількості поїздок.
Тобто, даним рішенням передбачено, що відповідач, діючи в межах дискреційних повноважень, взяв добровільно на себе зобов'язання в частині відшкодування перевізникам коштів з місцевого бюджету за 60 поїздок.
Пунктом 2 постанови КМУ №354 «Про безплатний проїзд пенсіонерів на транспорті загального користування» передбачено обов'язок Міністерства фінансів під час уточнення показників державного бюджету на кожний рік передбачати витрати пов'язані з безплатним проїздом пенсіонерів за віком.
Суд першої інстанції не звернув увагу на те, що в матеріалах справи відсутні докази такого фінансування Міністерством фінансів України, як і фінансування іншими органами виконавчої влади за рахунок державного бюджету.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради від 28.06.2024 № 891 «Про внесення змін до рішення виконавчого комітету від 25.01.2019 № 61» не відповідає правовому акту вищої юридичної сили - постанові КМУ №354 «Про безплатний проїзд пенсіонерів на транспорті загального користування», оскільки таке рішення обмежує лише кількість поїздок, яка надається пенсіонерам за віком за рахунок місцевого бюджету.
Вказане рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради від 28.06.2024 не відміняє право безкоштовного проїзду пенсіонерів за віком, яке передбачено постановою КМУ №354, однак у випадку здійснення більшої кількості поїздок, відшкодування перевізникам за перевищений ліміт буде покладатись на органи, які вказані у постанові КМУ №354 - Кабмін та Міністерство фінансів України.
Жодним законодавчим актом взагалі не передбачено обов'язок органів місцевого самоврядування здійснювати відшкодування перевізникам коштів на виконання рішення органів державної влади.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просила таку залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
У відповідності до вимог ч. 1, ч. 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних міркувань.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є пенсіонеркою та людиною з інвалідністю.
Рішенням Виконавчого комітету Львівської міської ради від 28.06.2024 № 891 «Про внесення змін до рішення виконавчого комітету від 25.01.2019 № 61» внесено зміни до рішення виконавчого комітету від 25.01.2019 № 61 «Про забезпечення безкоштовного проїзду пенсіонерів за віком та осіб з інвалідністю ІІІ групи у міському транспортів м. Львова», виклавши пункт 1 у новій редакції: «1. Встановити у міському пасажирському транспорті загального користування на території Львівської міської територіальної громади, окрім пільг, що встановлені Законами України, безкоштовний проїзд у кількості не більше 60 безоплатних поїздок на календарний місяць для: пенсіонерів за віком та осіб з інвалідністю ІІІ групи.».
Постановляючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до статті 29 Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільним перевізником та автомобільним самозайнятим перевізником, які здійснюють перевезення пасажирів на договірних умовах, є суб'єкти господарювання, які відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надають послуги за договором перевезення пасажирів транспортним засобом, що використовується ними на законних підставах. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані надати перевізникам, які здійснюють пільгові перевезення пасажирів та перевезення пасажирів за регульованими тарифами, компенсацію відповідно до закону.
Згідно з частиною 1 статті 31 Закону України «Про автомобільний транспорт» відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування міських, приміських та міжміських, які не виходять за межі території області (внутрішньообласні маршрути), із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування визначаються договором про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування, у якому встановлюються: перелік маршрутів загального користування, які буде обслуговувати автомобільний перевізник, умови організації перевезень, показники якості транспортного обслуговування населення, термін роботи автомобільного перевізника, зобов'язання органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо облаштування маршруту, підтримки проїзної частини автомобільної дороги та під'їзних шляхів у належному стані (тільки для міських автобусних маршрутів), розмір компенсації витрат автомобільного перевізника внаслідок перевезення пільгових пасажирів та регулювання тарифів, механізм їх виплати.
Статтею 37 Закону України «Про автомобільний транспорт» визначено, що пільгові перевезення пасажирів, які відповідно до законодавства користуються такими правами, забезпечують автомобільні перевізники, які здійснюють перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування.
Автомобільному перевізнику, який здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, забороняється відмовлятися від пільгового перевезення, крім випадків, передбачених законом.
Безпідставна відмова від пільгового перевезення тягне за собою відповідальність згідно із законом.
Види та обсяги пільгових перевезень установлюються замовленням, у якому визначається порядок компенсації автомобільним перевізникам, які здійснюють перевезення пасажирів на маршрутах загального користування, збитків від цих перевезень.
Абзацом 1 частини 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» встановлена відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, а саме: до автомобільних перевізників застосовується адміністративно-господарський штраф за безпідставну відмову від пільгового перевезення пасажира у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до частини 5 статті 4 Закону України «Про міський електричний транспорт» перевізник не вправі відмовлятися від пільгових перевезень, крім випадків, передбачених законами.
Замовник транспортних послуг зобов'язаний представляти і захищати інтереси споживачів таких послуг (абзац перший частини першої статті 12 Закону України «Про міський електричний транспорт».
Статтею 14 Закону України «Про міський електричний транспорт» визначено, що тарифна політика у сфері міського електричного транспорту ґрунтується на принципах забезпечення доступності транспортних послуг та створення умов для здійснення сталих і безпечних пасажироперевезень.
Відповідно до частини 3 статті 39 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України в порядку, визначеному законом, за рахунок коштів, передбачених у Державному бюджеті України, компенсує витрати органів місцевого самоврядування, що виникли внаслідок рішень Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади.
З огляду на викладене, суд першої інстанції підставно вважав, що пільгове перевезення пасажирів встановлюється державою та компенсується перевізникам замовниками таких послуг за умовами договору. Витрати органів місцевого самоврядування, що виникли внаслідок рішень Кабінету Міністрів України компенсуються Кабінетом Міністрів України за рахунок коштів, передбачених у Державному бюджеті України.
Соціальний захист пільгових категорій населення здійснюється згідно з Конституцією України та законами України.
Крім того, судом вірно враховано, що відповідно до частини 1 статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.
Підпунктом 2 пункту «а» статті 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів на теплову енергію (у тому числі її виробництво, транспортування та постачання), тарифів на централізоване водопостачання та централізоване водовідведення, на інші комунальні послуги (крім тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, тарифів на комунальні послуги, які встановлюються Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг), побутові, транспортні та інші послуги.
Згідно з положеннями частини 3 статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Конституційний Суд України сформулював позицію, згідно якої зміст прав і свобод людини - це умови і засоби, які визначають матеріальні та духовні можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування і розвитку.
Обсяг прав людини - це кількісні показники відповідних можливостей, які характеризують його множинність, величину, інтенсивність і ступінь прояву та виражені у певних одиницях виміру. Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права.
Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики (абзаци 5 та 6 пункту 4 мотивувальної частини рішення КСУ від 11.10.2005 № 8-рп/2005)
Конституційний Суд України вказав, що скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація; звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням (абзац 4 підпункту 5.2 пункту 5 мотивувальної частини рішення КСУ від 22.10.2005 № 5-рп/2005).
Статтею 140 Конституції України визначено, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
Статтею 113 Конституції України встановлено, що Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.
Відповідно до пункту 3 статті 116 Конституції України Кабінет Міністрів України забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування.
Згідно з пунктом 2 статті 20 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України у сферах соціальної політики, охорони здоров'я, освіти, науки, культури, спорту, туризму, охорони навколишнього природного середовища та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій: забезпечує проведення державної соціальної політики, вживає заходів щодо підвищення реальних доходів населення та забезпечує соціальний захист громадян.
Відповідно до статті 117 Конституції України Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання.
Відповідно 17 травня 1993 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 354 «Про безплатний проїзд пенсіонерів на транспорті загального користування».
Відповідно до пункту 1 Постанови КМУ №354 «Про безплатний проїзд пенсіонерів на транспорті загального користування» Кабінет Міністрів України постановляє: ввести безплатний проїзд для пенсіонерів за віком на міському пасажирському транспорті загального користування (крім метрополітену і таксі) та приміських маршрутах.
Підпунктом 1-1 цієї постанови встановлено, що право на безплатний проїзд надається за наявності посвідчення встановленого зразка чи довідки, а в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду - також електронного квитка, який зареєстрований у зазначеній системі і видається на безоплатній основі.
При цьому, правильним є твердження суду першої інстанції проте, що постанова КМУ №354 «Про безплатний проїзд пенсіонерів на транспорті загального користування» прийнята у сфері державної соціальної політики, забезпечує соціальний захист пенсіонерів за віком та є обов'язковою до виконання, а встановлення Виконавчим комітетом Львівської міської ради обмеження кількості безкоштовних поїздок громадським транспортом впродовж одного місяця (60 поїздок) для пенсіонерів, тобто встановлення оплати проїзду для них за умови перевищення встановленого ліміту, суперечить вказаній постанові КМУ №354, якою введено безплатний проїзд для пенсіонерів за віком на міському пасажирському транспорті загального користування (крім метрополітену і таксі) та приміських маршрутах.
Крім того, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне вказати, що у даній спірній ситуації відсутня дискреційність повноважень органів місцевого самоврядування.
З огляд на зазначене вище, правильним є висновок суду першої інстанції, що рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради від 28.06.2024 № 891 «Про внесення змін до рішення виконавчого комітету від 25.01.2019 № 61» не відповідає правовому акту вищої юридичної сили - постанові КМУ №354 «Про безплатний проїзд пенсіонерів на транспорті загального користування», а відсутність компенсаційного фінансування витрат на безплатний проїзд пенсіонерів на транспорті загального користування за рахунок державного бюджету, на думку колегії суддів, не надає право Виконавчому комітету Львівської міської ради обмежувати такий проїзд.
З урахуванням вказаного, суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, такі відповідають обставинам справи, рішення суду прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального прав, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 310, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд, -
апеляційну скаргу Виконавчого комітету Львівської міської ради залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2024 року по справі №380/18138/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя М. А. Пліш
судді В. С. Затолочний
О. І. Мікула
Повний текст складено 02.04.2025