Справа № 753/19096/24 Головуючий у суді І інстанції Котенко Р.В.
Провадження № 22-ц/824/3688/2025 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.
02 квітня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Голуб С.А.,
суддів: Слюсар Т.А., Таргоній Д.О.,
за участю секретаря судового засідання - Гаврилко Д.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 07 жовтня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «СА Драйв», ОСОБА_2 про визнання договору комісії недійсним,
У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «СА Драйв», ОСОБА_2 про визнання договору комісії недійсним.
Одночасно позивачка в особі представника - адвоката Татунця В. В. подала заяву про забезпечення позову, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що їй на праві приватної власності належить автомобіль Lexus LX 2004, державний номерний знак НОМЕР_1 , який вона вирішила продати.
Чоловік позивачки - ОСОБА_3 , будучи інформованим про те, що їх сусід - ОСОБА_4 займається продажем автомобілів, звернувся до нього з проханням продати належний їй транспортний засіб, на що останній погодився.
Після чого ОСОБА_4 разом із ОСОБА_1 поїхали до сервісного центру МВС № 8043, де ОСОБА_4 запропонував позивачці укласти з ТОВ«СА Драйв» договір комісії, пояснюючи це зручністю подальшого продажу автомобіля.
30 липня 2024 року між ОСОБА_1 та ТОВ «СА Драйв» був укладений договір комісії.
Як в подальшому стало відомо заявниці, ТОВ «СА Драйв» продало зазначений автомобіль ОСОБА_2 за ціною, що не відповідає тій ціні, за яку автомобіль був виставлений на продаж на сайті «Ріо», що, на думку заявниці, свідчить про введення її в оману. Крім того, грошові кошти після відчуження автомобіля їй як продавцю не передавались.
З наведених підстав вона вважала договір комісії удаваним і таким, що приховує шахрайські дії відповідних осіб щодо незаконного заволодіння її майном, у зв'язку з чим звернулась до суду з позовом про визнання правочину недійсним.
Водночас, у разі не вжиття відповідних заходів забезпечення цього позову можуть бути істотно порушені її майнові права, тому з метою уникнення подальшої перереєстрації автомобіля, що може унеможливити його повернення від добросовісного набувача, просила накласти арешт на автомобіль Lexus LX 2004, державний номерний знак НОМЕР_1 , він-код кузова: НОМЕР_2 .
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 07 жовтня 2024 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що з огляду на межі заявлених позовних вимог, зазначені заявницею обґрунтування заяви про забезпечення позову та надані докази, відсутні підстави вважати, що невжиття заходів забезпечення позову у вказаний вище спосіб може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивачки, за захистом яких вона звернулась до суду.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивачка в особі представника - адвоката Татунця В.В. звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати з мотивів неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального й порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким подану заяву про забезпечення позову задовольнити.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначила, що суд першої інстанції проігнорував те, що ціна за проданий автомобіль відрізняється від ринкової та є занадто низькою, що порушує права позивачки, як власника вказаного автомобіля. В порушення вимог статті 1022 ЦК України відповідач ТОВ «СА Драйв» жодних звітів та коштів ОСОБА_1 не надав.
Одним із основних доказів на обґрунтування заяви про забезпечення позову були роздруківки переписки з відповідачем ОСОБА_6 , однак суд безпідставно їх відхилив. У вказаних роздруківках наявне фото свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_1 , в якому у графі прізвище, ім'я та по батькові власника зазначено ОСОБА_1 . Наразі у позивачки відсутнє вказане свідоцтво, оскільки воно було передано
ОСОБА_2. В результаті того, що суд першої інстанції дослідив надані докази поверхово і неналежним чином, в подальшому суд не зміг оцінити інформацію з кабінету водія, що призвело до постановлення незаконної та необґрунтованої ухвали.
На даному етапі ОСОБА_1 інформує апеляційний суд про те, що без її відома та згоди автомобіль Lexus LX 2004, державний номерний знак НОМЕР_1 , було перереєстровано на іншу особу без законних на те підстав, тому вона і просила забезпечити позов шляхом накладення арешту на транспортний засіб. При цьому зазначає, що вимоги перелічені судом як незаявлені, можливо будуть заявлені нею в подальшому.
Відзиви на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходили.
Учасники справи в судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, представник позивачки - адвокат Татунець В. В. надіслав заяву про розгляд справи за його відсутності та відсутності заявниці, відповідачі причини неявки до суду не повідомили, а тому колегія суддів дійшла висновку, що їх неявка відповідно до вимог частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
Суд першої інстанції встановив, що предметом спору у межах даної справи є визнання недійним договору комісії № 7296/24/1/0072 від 30 липня 2024 року, який був укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «СА Драйв» (далі - договір).
Відповідно до розділу І цього договору комісіонер зобов'язується за дорученням комітента за комісійну плату вчинити за рахунок комітента від свого імені один або кілька правочинів щодо продажу транспортного засобу: марка, модель - Lexus LX 470, 2004 року випуску, колір - чорний, VIN, № кузова (шасі, рами) - НОМЕР_2 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_3 , номерний знак НОМЕР_1 , зареєстрований за власником (комітентом за договором комісії) транспортного засобу 24 травня 2024 року за ціною, нижче узгодженої сторонами, а саме 100 000,00 грн.
Належним виконанням комісіонером своїх обов'язків за цим договором вважається вчинення комісіонером правочину (укладання договору купівлі-продажу із покупцем) щодо продажу ТЗ в порядку та на умовах, визначених цим договором.
Серед обов'язків комісіонера, визначених розділом ІІ договору, містяться: укласти від свого імені договір купівлі-продажу з покупцем на придбання останнім ТЗ; не пізніше 3-х робочих днів з моменту одержання від покупця відповідних коштів, як оплати за відчуження ТЗ, виплатити комітенту належну йому частину цих коштів (за винятком коштів, що належать комісіонеру як комісійна плата).
Згідно із актом технічного стану транспортного засобу або його складової частини, що має ідентифікаційний номер № 7296/24/1/007257 від 30 липня 2024 року, підписаним представником комісіонера та комітентом ОСОБА_1 , визначені показники технічного стану, комплектності транспортного засобу, визначена ціна продажу у 100 000,00 грн.
Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру МВС стосовно зареєстрованих транспортних засобів від 20 серпня 2024 року остання операція з ТЗ марки Lexus LX 470, 2004 року випуску, VIN-код НОМЕР_2 була проведена 08 серпня 2024 року, а саме перереєстрація на нового власника за договором купівлі-продажу (СГ) у ТСЦ 8043.
Згідно із інформацією з кабінету водія за пошуковим запитом « ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 » транспортний засіб не знайдено.
Встановивши зазначені обставини та здійснивши аналіз норм процесуального права, які регулюють питання про забезпечення позову, суд першої інстанції вважав, що заявницею не надано достатньо доказів, що підтверджують обставини, на які він посилається у своїй заяві, а беручи до уваги інтереси не тільки позивачки, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів, суд дійшов висновку про відсутність зв'язку між таким заходом забезпечення позову як арешт транспортного засобу і предметом позовної вимоги, з якою ОСОБА_1 звернулась до суду. На переконання суду, арешт транспортного засобу, право власності на яке належить третій особі, не спроможний буде забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову про визнання договору комісії недійсним.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини першої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
На підставі частини другої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, ухваленого за його позовом.
За змістом статті 151 ЦПК України, заява про забезпечення позову повинна містити, зокрема: предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; інші відомості, потрібні для забезпечення позову.
Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення заяви про забезпечення позову. Крім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести відповідність (адекватність) засобу забезпечення позову.
Так, обґрунтованою підставою для забезпечення позову має бути існування очевидної загрози порушення законних прав та інтересів позивача у справі у разі невжиття заходів забезпечення позову. Відповідно, звертаючись із заявою про забезпечення позову, особа має довести належність їй таких прав та що невжиття заходів забезпечення позову призведе до утруднення чи неможливості виконання майбутнього рішення суду, при цьому існування загрози порушення прав позивача повинно мати очевидний та об'єктивний характер.
Згідно із пунктом 1 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
При цьому заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті 150 ЦПК України).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову бути домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.
Колегія суддів відзначає, що підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності від конкретного випадку.
Під час вжиття заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.
Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 21 лютого 2024 року у справі № 201/9686/23 (провадження № 61-18173св23).
Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства (стаття 13 ЦПК України), суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У справі, яка переглядається, позивачка заявила позовну вимогу про визнання недійним договору комісії № 7296/24/1/0072 від 30 липня 2024 року, який був укладений між нею та ТОВ«СА Драйв» щодо транспортного засобу Lexus LX 470, 2004 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 .
Вказувала, що у серпні 2024 року ТОВ «СА Драйв» відчужило на підставі договору купівлі-продажу зазначений автомобіль на користь ОСОБА_2 за заниженою ціною, що свідчить про введення її в оману, а крім того, виручені кошти за проданий автомобіль вона не отримувала.
Разом з тим, позивачка просила суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на вказаний автомобіль, що вочевидь не відповідає заявленим вимогам та ніяким чином не забезпечить виконання рішення суду у разі задоволення позову про визнання договору комісії недійсним, поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів, за захистом яких ОСОБА_1 звернулася до суду.
Відтак, ураховуючи те, що метою забезпечення позову є реалізація в майбутньому актів правосуддя, у той час як запропоновані заявницею заходи забезпечення позову у вигляді обтяження транспортного засобу арештом є необґрунтованими та неспівмірними із предметом вимог позову, які вона заявила в судовому порядку, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимоги заяви про забезпечення позову у даному випадку не відповідають обставинам справи та критеріям співмірності.
У цій справі такі заходи не спроможні забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки стосуються договірних правовідносин між нею яккомітентом та ТОВ«СА Драйв» як комісіонер щодо умов реалізації транспортного засобу, а отже вжиття таких заходів забезпечення позову ніяким чином не призведе до можливості виконання судового рішення, адже при задоволенні позову про визнання договору комісії недійсним правовий статус автомобіля в частині його власника не змінитися.
Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів.
Суд першої інстанції, відмовляючи у застосуванні вказаного виду забезпечення позову, достовірно не встановив на підставі наданих заявницею доказів факт вибуття із власності ОСОБА_1 транспортного засобу та його перереєстрацію саме за ОСОБА_6 внаслідок укладання договору купівлі-продажу із комісіонером ТОВ «СА Драйв».
Тобто, нинішній власник спірного транспортного засобу залишається невідомим для суду і будь яких вимог до нього позивачкою не пред'являлось, тому районний суд правильно розцінив накладення арешту на майно третьої особи як втручання у право на мирне володіння майном.
Таким чином, наведені заходи забезпечення позову не відповідають вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності вимог заявниці щодо забезпечення позову і жодним чином не впливають на ефективний захист або поновлення її прав, оскільки відсутній зв'язок між цими заходами забезпечення позову і предметом позовних вимог, в тому числі, спроможності заходів, які заявниця просила вжити у порядку забезпечення позову, забезпечити фактичне виконання можливого судового рішення в разі задоволення позову.
Приведені представником позивачки в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками місцевого суду по їх оцінці, а також особистого тлумачення норм матеріального права, які регулюють правовідносини по суті спору.
Між тим, питання обґрунтованості позовних вимог перевіряються судом під час розгляду справи по суті і не мають розглядатися при забезпеченні позову, оскільки дана процесуальна дія є оперативним заходом, що вживається для забезпечення виконання судового рішення та/або ефективного захисту (поновлення) прав позивача, які він вважає порушеними.
Цивільний процесуальний закон не зобов'язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог.
Отже, аргументи апеляційної скарги, на які посилається позивачка як на підставу для скасування ухвали суду першої інстанції, стосуються обставин фактичних правовідносин, які, на її думку, склалися між сторонами і не мають значення для вирішення питання щодо наявності чи відсутності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки ці обставини підлягають встановленню при вирішенні спору по суті заявлених позовних вимог.
Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову, суд першої інстанції належним чином дослідив матеріали справи, характер спірних правовідносин та предмет позову, який пред'явила позивачка, а також вірно взяв до уваги, що з обставин даної справи не вбачається, що дійсно існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про визнання правочину недійним, а такий захід забезпечення позову, як накладення арешту на транспортний засіб, у даному випадку не відповідає змісту порушеного, на думку заявниці, права і не є співмірним із заявленими нею вимогами в цій справі.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що посилання апеляційної скарги є необґрунтованими, ухвала суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову у даній справі постановлена відповідно до вимог матеріального та процесуального законодавства і підстав для її скасування не вбачається.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Постанова апеляційного суду, яка прийнята з такого процесуального питання, як вжиття заходів забезпечення позову, не стосується вирішення спору по суті та не є остаточним судовим рішенням у справі, тому відповідно до положень статей 141, 382 ЦПК України питання розподілу судових витрат у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції не вирішується.
Керуючись статтями 367 - 369, 372, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 07 жовтня 2024 року про відмову у забезпеченні позову в даній справі залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий С.А. Голуб
Судді: Т.А. Слюсар
Д.О. Таргоній