Справа № 753/24376/21 Головуючий в суді 1-ї інстанції - ОСОБА_1
Провадження №11-кп/824/1251/2025 Доповідач у суді 2-ї інстанції - ОСОБА_2
11 березня 2025 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду
кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі:
суддів: ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3 , ОСОБА_4
секретар ОСОБА_5 ,
за участю:
прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 (в режимі ВКЗ),
захисника ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 на вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 19 січня 2024 року яким:
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва, громадянина України, з профільною середньою освітою, неодруженого, безробітного, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого:04.08.2023 року Дніпровським районним судом м. Києва за ч. 1 ст. 309 КК України, до 1 року обмеження волі, на підставі ст.75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 1 рік;
визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 309 КК України,-
Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_7 , перебуваючи в невстановлений досудовим розслідуванням час та місці, але не пізніше 03.09.2023, приблизно о 09 год. 15 хв., а саме, до часу фактичного виявлення працівниками поліції, маючи прямий умисел на незаконне придбання та зберігання без мети збуту психотропної речовини, обіг якої обмежено - амфетамін, при невстановлених досудовим розслідуванням обставинах незаконно придбав у невстановленої досудовим розслідуванням особи психотропну речовину, обіг якої обмежено - амфетамін, загальною масою 0,542 г у вигляді порошкоподібної речовини білого кольору, яка знаходилась в прозорому зіп-пакеті, та почав його незаконно зберігати при собі без мети збуту, протягом року після засудження за ч.1 ст.309 КК України.
У подальшому, ОСОБА_7 , помістив психотропну речовину, обіг якої обмежено - амфетамін до поясної сумки чорного кольору, що мав при собі, та направився за невстановленою досудовим розслідуванням адресою, вчинивши тим самим незаконне зберігання психотропної речовини, обіг якої обмежено - амфетамін.
Того ж дня, а саме: 03.09.2023, приблизно о 09 годині 15 хвилин, за адресою: м. Київ, вул. Будівельників, 27-А, працівниками поліції був зупинений ОСОБА_7 , який повідомив, що зберігає при собі прозорий поліетиленовий зіп-пакет, в середині якого знаходиться психотропна речовина, обіг якої обмежено - амфетамін.
У подальшому, 03.09.2023, в період часу з 10 години 17 хвилин до 10 години 21 хвилини, під час проведення огляду місця події, що проводився на відкритій ділянці місцевості за адресою: м. Київ, вул. Будівельників, 27-А, ОСОБА_7 у присутності двох понятих, добровільно видав працівникам поліції прозорий поліетиленовий зіп-пакет, в середині якого знаходиться психотропна речовина, обіг якої обмежено - амфетамін, масою 0,542 г, яку він незаконно придбав та зберігав при собі для власного вживання без мети збуту, протягом року після засудження за цією статтею.
Згідно з висновком експерта № СЕ-19/111-23/46827 - НЗПРАП від 30.10.2023: надана на дослідження порошкоподібна речовина білого кольору містить у своєму складі психотропну речовину, обіг якої обмежено - амфетамін. Маса амфетаміну в речовині становить 0,542 г.
Вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 19 січня 2023 року ОСОБА_7 визнано винним у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 309 КК України та призначено покарання у виді 1 одного року позбавлення волі. На підставі ст. 71 КК України частково приєднано ОСОБА_7 до покарання, призначеного за цим вироком, невідбуту частину покарання за вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 04.08.2023, остаточно визначивши йому для відбування покарання у виді 1 року 1 місяця позбавлення волі. Запобіжний захід ОСОБА_7 не обрано. Строк відбування покарання ОСОБА_7 обчислювати з моменту його затримання. Вирішено питання стосовно речових доказів. Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено. Стягнуто з ОСОБА_7 процесуальні витрати в розмірі 1 912 гривень 00 копійки, за проведення експертизи №СЕ-19/111-23/46827-НЗПРАП від 30.10.2023 року - на користь держави.
Не погоджуючись з вироком суду першої інстанції захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, в якій просить вирок Дніпровського районного суду міста Києва від 19 січня 2024 року змінити. На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_7 від відбування призначеного судом першої інстанції покарання за ч. 2 ст. 309, ст. 70 КК України у виді 1 року 1 місяця позбавлення волі, з випробуванням з іспитовим строком на 2 роки, з покладенням на нього передбаченого п. 4 ч. 1 ст. 76 КК України обов'язку періодично з'являтися для реєстрації в кримінально-виконавчій інспекції.
В обґрунтування апеляційної скарги захисник вказує, що суд першої інстанції при призначенні покарання не врахував такі пом'якшуючі покарання обставини, як співпраця ОСОБА_7 з органами досудового розслідування, який за місцем проживання характеризується задовільно, працює двірником, під наркологічним та психіатричним наглядом не перебуває. Обтяжуючих покарання обставин судом не встановлено.
На думку сторони захисту, поведінка обвинуваченого ОСОБА_7 свідчить про свідоме прийняття та обізнаність обвинуваченого заборони вчиняти злочини та робить можливе його виправлення без фактичної ізоляції від суспільства.
Також, судом першої інстанції безпідставно не враховано обставини, що пом'якшують покарання, а саме: активне сприяння розкриттю злочину та подальше працевлаштування. Оскільки ОСОБА_7 повідомив чесно та відверто щодо відомої йому інформації щодо походження наркотичної речовини яка у нього була вилучена.
Таким чином, при призначенні покарання обвинуваченому судом фактично врахована лише одна пом'якшуюча покарання обставина - щире каяття, а не сукупність таких, як вимагає ч. 1 ст. 69 КК України.
При наявності необхідних підстав для застосування ст. 69 КК України, суд дану норму закону до ОСОБА_7 не застосував та мотивів з цього приводу не навів, як і не навів мотивів про неможливість застосування ст. 75 КК України.
Захисник вказує, що виходячи з засади співмірності призначене покарання за своїм видом і розміром, має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують і обтяжують. Без урахування й належної оцінки всіх цих обставин у своїй сукупності обрана міра покарання не може вважатися справедливою.
Заслухавши доповідь судді,
пояснення захисника ОСОБА_8 , який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити,
пояснення обвинуваченого ОСОБА_7 , який також підтримав апеляційну скаргу захисника та просив її задовольнити,
пояснення прокурора ОСОБА_6 , який заперечував проти задоволення апеляційної скарги,
перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Відповідно до вимог ст. 404 КПК України, апеляційний суд переглядає судові рішення суду першої інстанції у межах апеляційної скарги. У зв'язку з цим, апеляційний суд не наводить доводів на підтвердження тих висновків суду першої інстанції, які не оскаржено в апеляційній скарзі.
Суд першої інстанції розглянув це кримінальне провадження відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України, оскільки проти цього не заперечували учасники судового провадження та визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд першої інстанції з'ясував, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз'яснив їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
Доведеність вини та правильність кваліфікації дій ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 309 КК України підтверджується матеріалами кримінального провадження та учасниками процесу не оспорюються.
Що стосується доводів апеляційної скарги захисника про суворість призначеного покарання, то колегія суддів вважає їх безпідставними.
Відповідно до ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення
Колегія суддів звертає увагу на те, що вищенаведені положення закону розповсюджуються не тільки на вирішення питання про доведеність чи не доведеність вини обвинуваченого, але й при призначенні покарання, в разі ухвалення обвинувального вироку.
Так, перевіряючи вирок суду в частині призначеного покарання обвинуваченому ОСОБА_7 , колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що згідно положень ст. ст. 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Пунктом 1 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» №7 від 24.10.2003 року передбачено, що при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержуватися вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
Виходячи з принципів співмірності та індивідуалізації, покарання за своїм видом і розміром повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу обвинуваченого. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують та обтяжують.
При цьому суд наділений дискреційними повноваженнями обирати винній особі вид і розмір заходу примусу у межах санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин.
Судова дискреція (судовий розсуд) є інтелектуально-вольовою владною діяльністю суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо. Поняття судового розсуду у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною.
Загальні засади призначення покарання (ст. 65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити менш суворий вид покарання або більш суворий в межах санкції статті. А у випадках, коли санкція статті передбачає тільки один вид покарання, суд наділений функцією обирати розмір цього покарання. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість призначення передбаченого законом покарання, яке б сприяло його меті та було достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів.
Так, призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_7 , суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України, є нетяжким злочином, особу обвинуваченого, який неодружений, безробітний, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, раніше притягався до кримінальної відповідальності. Відповідно до ст. 66 КК України обставиною, яка пом'якшує покарання суд визнав щире каяття та вказав про відсутність обставин, що обтяжують покарання згідно ст. 67 КК України.
Поряд з цим, суд першої інстанції врахувавши положення ст. 65 КК України, обставини кримінального правопорушення, ставлення обвинуваченого до вчиненого, дані про його особу, дійшов висновку про доцільність призначення ОСОБА_7 покарання в межах санкції ч. 2 ст. 309 КК України із застосуванням положень ст. 71 КК України, яке буде необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Враховуючи наведені у вироку висновки місцевого суду в частині призначеного покарання ОСОБА_7 , на думку колегії суддів, суд діяв з дотриманням вимог статей 50, 65,66 КК України та визначив обвинуваченому необхідну та достатню міру покарання.
Підстав для пом'якшення покарання та застосування положень статей 69, 75 КК України про що просить захисник у апеляційній скарзі, апеляційний суд не вбачає.
Доводи апеляційний скарги захисника про те, що ОСОБА_7 за місцем проживання характеризується задовільно та не офіційно працевлаштований, на думку колегії суддів, істотно не знижують ступінь тяжкості та суспільної небезпеки вчиненого правопорушення, не є вирішальними для суду та суттєво не впливають на призначення судом міри покарання.
Щодо доводів апеляційної скарги захисника про неврахування судом першої інстанції іншої обставини, яка пом'якшує покарання ОСОБА_7 , зокрема, активне сприяння розкриттю злочину, то колегія суддів знаходить їх необґрунтованими.
Так, під активним сприянням розкриттю злочину слід розуміти надання особою органам досудового розслідування будь-якої допомоги в установленні невідомих їм обставин справи, які мають істотне значення для повного його розкриття (наприклад, викриття інших співучасників злочину, визначення ролі кожного у його вчиненні, передачу речових доказів чи предметів, здобутих злочинним шляхом).
Усі факти та обставини вчиненого злочину були встановлені самостійно правоохоронними органами, жодних нових фактів по справі, ніж ті, що були встановлені слідством самостійно, обвинувачений не повідомив. Така поведінка обвинуваченого не є проявом активного сприяння розкриттю злочину, адже вона жодним чином не була направлена на активну та ініціативну допомогу слідству. Визнання вини ОСОБА_7 та щире каяття після його затримання є окремими обставинами, що пом'якшують покарання відповідно до ст. 66 КК і вже були враховані судом.
За змістом ст. 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин. Враховуючи, що судом встановлена лише одна пом'якшуюча покарання обставина, підстави для застосування ст. 69 КК України відсутні.
За правилами ст. 75 КК, якщо суд при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Встановлені обставини вчиненого кримінального правопорушення, які зазначені у вироку суду та відсутність конкретних обставин у провадженні, які б істотно знижували ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, свідчать про неможливість застосування до обвинуваченого положень ст. 69 КК України та звільнення обвинуваченого від відбування покарання з іспитовим строком.
Призначене ОСОБА_7 покарання відповідає вимогам закону, є справедливим і достатнім для виправлення і попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, підстав для його пом'якшення та застосування положень ст. 69, ст. 75 КК України за апеляційними доводами захисника не встановлено.
Інших доводів, які б свідчили про суворість призначеного покарання, апеляційна скарга не містить.
Відповідно до норм ст. 65 КК України та роз'яснень, наведених в п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», призначаючи покарання у кожному конкретному випадку, суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, а призначене покарання узгоджується з статтями 50, 65 КК України, апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 слід залишити без задоволення, а вирок відносно ОСОБА_7 в частині призначеного покарання за ч. 2 ст. 309 КК України - залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 19 січня 2024 року щодо ОСОБА_7 - залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку протягом трьох місяців з дня її проголошення, а обвинуваченим в той самий строк з моменту отримання судового рішення.
Судді ____________________ ___________________ _____________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4