26 березня 2025 року м. Київ
Справа № 369/5809/23
Провадження № 22-ц/824/1614/2025
Резолютивна частина постанови оголошена 26 березня 2025 року
Повний текст постанови складено 01 квітня 2025 року
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Стрижеуса А.М.,
суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І.
секретаря: Желепи В.В.
сторони: позивач заступник керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури Київської області в інтересах Бучанської районної державної адміністрації Київської області відповідачі Білогородська сільська ради Бучанського району Київської області, ОСОБА_1 ,
ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами першого заступника керівника Київської обласної прокуратури, ОСОБА_1 , подану адвокатом Полєтаєвим Ігорем Олексійовичем на рішення Києво-Святошинського районного суду м. Києва, ухваленого у складі судді Фінагеєвої І.О. 28 травня 2024 року у справі за позовом заступника керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Бучанської районної державної адміністрації Київської області до Білогородської сільської рали Бучанського району Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном шляхом визнання недійсним рішення, скасування рішення про державну реєстрацію права власності та повернення земельної ділянки,-
У квітні 2023 року позивач звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області в інтересах держави в особі Бучанської районної державної адміністрації Київської області з позовом до Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном шляхом визнання недійсним рішення, скасування рішення про державну реєстрацію права власності та повернення земельної ділянки.
В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що Києво-Святошинською окружною прокуратурою Київської області встановлено порушення вимог природоохоронного, земельного, лісового законодавства, що полягає у позбавленні права державної власності особливо цінних земель і земель лісового фонду.
Так, позивачем було встановлено, що на підставі рішення Київської обласної ради від 09.09.2021 №097-05-VШ «Про оголошення нововиявлених територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення на території Київської області» на землях лісогосподарського призначення ДП «Київське лісове господарство» оголошено (створено) ботанічну пам'ятку природи місцевого значення «Урочище Ярове», площею 8,2 га (надалі Урочище Ярове).
Департаментом забезпечено розроблення Положення про ботанічну пам'ятку природи місцевого значення «Урочище Ярове», що затверджене розпорядженням Київської обласної військової адміністрації від 03.11.2022 №805 та зареєстроване в Центральному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції України 15.11.2022 за № 185/846 та передано Пам'ятку природи під охорону землекористувачу.
Відповідно до Положення Урочище Ярове - це пам'ятка природи, що входить до складу природно-заповідного фонду України та охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення з використання.
Пам'ятка природи загальною площею 8,2 га розташована на землях державної власності, в межах кварталу 72 виділу 1 Ірпінського (Приміського) лісництва ДП «Київське лісове господарство».
Окрім того, позивачем встановлено, що Департаментом екології та природних ресурсів Київської обласної державної адміністрації видано Охоронне зобов'язання від 23.11.2022 №43/05.3-08 ДП «Київське лісове господарство», яким підприємству передано під охорону та встановленого режиму вищевказана територія.
В свою чергу, також було встановлено, що всупереч вимог природоохоронного земельного, лісового законодавства у приватній власності громадянина перебуває земельна ділянка, що відведена за рахунок земель лісового фонду кварталу 72 виділу 1 Ірпінського (Приміського) лісництва ДП «Київське лісове господарство», який на даний час визначено об'єктом природно-заповідного фонду
Зокрема, позивач посилається на те, що рішенням 14 сесії Бобрицької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області п'ятого скликання від 09.08.2012 №433-14-У затверджено проект землеустрою та відведено у приватну власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,12 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. Вказаній земельні ділянці присвоєно кадастровий номер 3222480600:03:006:5006.
Надалі, ОСОБА_2 відчужив право власності на вищевказану земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу від 03.07.2018 №1078 на користь ОСОБА_1 ..
На даний час, як зазначає позивач, власником земельної ділянки з кадастровим номером 3222480600:03:006:5006 залишається ОСОБА_1 , на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 41874853 від 03.07.2018, що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 19.08.2022 № 307838463.
Крім того, позивачем встановлено, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення та перебуває у постійному користуванні Приміського лісництва державного підприємства «Київське лісове господарство», що підтверджуються проектами організації та розвитку лісового господарства, таксаційними описами, планами лісонасаджень за 2003 та 2015 роки.
Так, згідно листа ДП «Київське лісове господарство» від 03.12.2021 №02-976 земельна ділянка з кадастровим номером 3222480600:03:006:5006 відведена за рахунок земель лісогосподарського призначення які перебувають у постійному користуванні Підприємства Ірпінське (Приміське) лісництво, кв. 72 , виділ 1.
Згідно листа ВО «Укрдержліспроект» від 09.03.2023 № 184 вищевказана земельна ділянка за матеріалами лісовпорядкування 2014 року розташована в межах кварталу 72, виділ 1 Приміського лісництва ДП «Київське лісове господарство», що підтверджується Витягом з картографічних баз даних.
Таким чином, як вважає позивач, рішення Бобрицької сільської ради від 09.08.2012 про передачу у власність земельної ділянки лісогосподарського призначення для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд прийняте всупереч вимогам п. ґ) ч. 4 ст. 84, ч. 2 ст. 56 Земельного кодексу України.
Так, відповідно до листа ДП «Київське лісове господарство» від 03.12.2021 №02-976 підприємство не надавало погодження щодо вилучення земельної ділянки з кадастровим номером 3222480600:03:006:5006.
Отже, як було встановлено позивачем, відведення земельної ділянки на підставі рішення Бобрицької сільської ради у приватну власність відповідача відбулось з грубим порушенням ч. 5 ст. 116 Земельного кодексу України.
Крім того, Бобрицька сільська рада перевищила повноваження, передбачені Земельним кодексом України та Законом України «Про місцеве самоврядування» під час розпорядження земельними ділянками державної власності лісогосподарського призначення.
На підставі викладеного, позивач просив суд:
1. Усунути перешкоди у здійсненні Бучанською районною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення площею 0,12 га, шляхом визнання недійсним рішення 14 сесій Бобрицької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області п'ятого скликання від 09.08.2012 №433-14-У «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель споруди с. Бобриця гр. ОСОБА_2 ».
2. Усунути перешкоди у здійсненні Бучанською районною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення площею 0,12 га, шляхом скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 41874853 від 03.07.2018 із скасуванням державної реєстрації права ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222480600:03:006:5006.
3. Усунути перешкоди у здійсненні Бучанською районною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення площею 0,12 га з кадастровим номером 3222480600:03:006:5006, шляхом їх повернення на користь держави в особі Бучанської районної державної адміністрації від ОСОБА_1 .
4. Стягнути з відповідача на користь Київської обласної прокуратури сплачений судовий збір.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 травня 2024 року у задоволенні позовних вимог Заступника керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Бучанської районної державної адміністрації Київської області - відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду в частині розподілу судових витрат, представником відповідача ОСОБА_1 адвокатом Полєтаєвим І.О., подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області в частині розподілу судових витрат відповідача та ухвалити в цій частині нове судове рішення і стягнути з позивача на користь відповідача судові витрати в суді першої інстанції в розмірі 79556 грн., які складються з витрат на правничу допомогу, витрати на проведення судової експертизи.
Зазначає, що суд першої інстанції при вирішення розподілу судових витрат, неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи.
Також не погоджуючись з рішенням суду, першим заступником керівника Київської обласної прокуратури, подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.
Зазначає, що судом першої інстанції до спірних правовідносин неправильно застосовано норми норми матеріального права, не надано належної оцінки наявним в матеріалаї справи доказам відведення земельних ділянок за рахунок земель державного лісового фонду, без їх попереднього вилучення та зміни цільового призначення із земель лісогосподарського призначення, що обмежило право держави в особі Бучанської районної державної адміністрації, як законного розпорядника спірними землями, на судовий захист порушених інтерсів держави і, загалом Українського народу, який згідно ст.13 Конституції України є власником землі та інших природних ресурсів, які знаходяться в межах території України, у зв'язку з чим викладені висновки про відмову в задоволенні позову є безпідставними та передчасними.
У відзиві на апеляційну скаргу, заступник керівника Києво-Святошинскьої окружної прокурати Київської області заперечував проти доводів апеляційної скарги представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Полєтаєва І.О. та просив рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області в частині розподілу судових витрат залишити без змін.
У відзиві на апеляційну скаргу першого заступника керівника Київської обласної прокуратури, представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Полєтаєв І.О. заперечував проти доводів апеляційної скарги, вважаючи що до правовідносин прокурором помилково застосовано норми матеріального права.
В судовому засіданні прокурор Набок Ю.В. підтримала доводи апеляційної скарги першого заступника керівника Київської обласної прокуратури та заперечувала проти доводів апеляційної скарги ОСОБА_1
ОСОБА_1 та його представник адвокат Полєтаєв І.О. підтримали доводи своєї апеляційної скарги та заперечували проти доводів апеляційної скарги першого заступника керівника Київської обласної прокуратури.
Відповідачі Білогородська сільська рада Бучанського району Київської області, ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилися, про день та час розгляду справи повідомлялися належним чином, а тому колегія суддів вважає можливим розглянути справу за їх відсутності у відповідності до вимог ч.2 ст.372 ЦПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзивах на апеляційні скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.
Частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише
у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Встановлено, що Департаментом екології та природних ресурсів Київської обласної державної адміністрації листом №672-28.05.3-2023 від 06 березня 2023 року було надано інформацію та матеріали стосовно ботанічної пам'ятки природи місцевого значення «Урочище Ярове».
Відповідно до рішення Київської обласної ради від 09 вересня 2021 року №097-05-VШ «Про оголошення нововиявлених територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення на території Київської області» на землях лісогосподарського призначення ДП «Київське лісове господарство» оголошено (створено) ботанічну пам'ятку природи місцевого значення «Урочище Ярове», площею 8,2 га (надалі Урочище Ярове).
Департаментом забезпечено розроблення Положення про ботанічну пам'ятку природи місцевого значення «Урочище Ярове», що затверджене розпорядженням Київської обласної військової адміністрації від 03 листопада 2022 року №805 та зареєстроване в Центральному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції України 15 листопада 2022 року за №185/846 та передано Пам'ятку природи під охорону землекористувачу.
Відповідно до Положення Урочище Ярове - це пам'ятка природи, що входить до складу природно-заповідного фонду України та охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення з використання.
Пам'ятка природи загальною площею 8,2 га розташована на землях державної власності, в межах кварталу 72 виділу 1 Ірпінського (Приміського) лісництва ДП «Київське лісове господарство».
Департаментом екології та природних ресурсів Київської обласної державної адміністрації видано Охоронне зобов'язання від 23 листопада 2022 року №43/05.3-08 ДП «Київське лісове господарство», яким підприємству передано під охорону та встановленого режиму вищевказана територія.
Рішенням 14 сесії Бобрицької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області п'ятого скликання від 09 серпня 2012 року №433-14-У затверджено проект землеустрою та відведено у приватну власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,12 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. Вказаній земельні ділянці присвоєно кадастровий номер 3222480600:03:006:5006.
Договором купівлі-продажу земельної ділянки від 03 липня 2018 року ОСОБА_2 , як продавець передав у власність земельну ділянку площею 0,1200 га, кадастровий номер земельної ділянки 3222480600:03:006:5006, цільове призначення земельної ділянки - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), а покупець - ОСОБА_1 прийняв вказану земельну ділянку та сплатив за неї грошову суму в розмірі та з порядком оплати, визначеними Договором.
Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №307838463 від 19 серпня 2022 року, земельна ділянка площею 0,12 га з кадастровим номером 3222480600:03:006:5006, на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 41874853 від 03 липня 2018 року належить на праві власності ОСОБА_1 ..
Згідно листа ДП «Київське лісове господарство» від 03.12.2021 №02-976 земельна ділянка з кадастровим номером 3222480600:03:006:5006 відведена за рахунок земель лісогосподарського призначення які перебувають у постійному користуванні Підприємства Ірпінське (Приміське) лісництво, кв. 72 , виділ 1. Жодних погоджень на вилучення чи зміну цільового призначення земельної ділянки підприємство не надавало.
Як вбачається з листа Бучанської районної державної адміністрації Київської області від 16 березня 2023 року № 01.3-35/1104, Києво-Святошинська окружна прокуратура надіслала на адресу Бучанської районної державної адміністрації Київської області лист від 09 березня 2023 року №55-1502 вих-23 щодо вжиття заходів представницького характеру щодо земель на території Бучанського району Київської області. У відповідь на лист прокурора Бучанська районна державна адміністрація Київської області повідомила, що наразі Бучанська районна державна адміністрація Київської області не має фінансової можливості сплатити судовий збір для подачі позовних заяв.
Листом від 18 квітня 2023 року №55-2671 вих-23 заступник керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури повідомив Бучанську районну державну адміністрація Київської області про пред'явлення позову до суду.
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним
і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає.
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією Україниправ і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).
Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з'ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
Позов у цій справі поданий прокурором, зокрема в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державною на здійснення функцій у спірних правовідносинах Бучанської районної державної адміністрації Київської області у зв'язку з незаконним, на думку позивача, заволодінням ОСОБА_2 , який в подальшому відчужив право власності на земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу від 03.07.2018 року №1078 на користь ОСОБА_1 , земельною ділянкою державної власності лісогосподарського призначення.
Ліси та землі лісового фонду України є об'єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання.
Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах (частина друга статті 1 ЛК України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Земельні відносини, що виникають при використанні, зокрема, лісів, регулюються ЗК України, а також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому Кодексу (частина друга статті 3 ЗК України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)).
За основним цільовим призначенням ЗК України передбачає виділення земель лісогосподарського призначення (пункт «е» частини першої статті 19 ЗК України) в окрему категорію.
Ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів (стаття 63 ЛК України).
До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства (стаття 5 ЛК України).
Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт «б» частини першої статті 164 ЗК України).
Оскільки земельна ділянка та права на неї на землях лісогосподарського призначення є об'єктом земельних правовідносин, то суб'єктний склад і зміст таких правовідносин має визначатися згідно з нормами земельного законодавства та лісового законодавства - у частині використання й охорони лісового фонду (див. висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 21 січня 2015 року у справі № 6-224цс14).
Відповідно до пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.
Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкування належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення. Отже, вирішуючи питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства, необхідно враховувати пункт 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України (див. висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 21 січня 2015 року у справі № 6-224цс14).
У справі, яка переглядається, суд першої інстанції встановив, що спірна земельна ділянка, яка передана у приватну власність ОСОБА_2 та яка в подальшому була відчужена на користь ОСОБА_1 , є земельною ділянкою державної власності лісогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні Підприємство Ірпінське (Приміське) лісництво, кв. 72 , виділ 1.
Звертаючись до суду з позовом у справі, яка переглядається, прокурор посилався на те, що спірна земельна ділянка належить до земель лісового фонду, які перебувають у державній власності, її передача у приватну власність фізичній особі здійснена з порушенням норм земельного та лісового законодавства, що є підставою для усунення державі перешкод в користуванні та розпорядженні майном шляхом:усунення перешкоди у здійсненні Бучанською районною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення площею 0,12 га, шляхом визнання недійсним рішення 14 сесій Бобрицької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області п'ятого скликання від 09.08.2012 №433-14-У «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель споруди с. Бобриця гр. ОСОБА_2 », усунення перешкоди у здійсненні Бучанською районною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення площею 0,12 га, шляхом скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 41874853 від 03.07.2018 із скасуванням державної реєстрації права ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222480600:03:006:5006; усунення перешкоди у здійсненні Бучанською районною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення площею 0,12 га з кадастровим номером 3222480600:03:006:5006, шляхом їх повернення на користь держави в особі Бучанської районної державної адміністрації від ОСОБА_1 .
Серед способів захисту майнових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння у порядку статей 387-388 ЦК України (віндикаційний позов) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном згідно зі статтею 391 ЦК України (негаторний позов). Позовом про витребування майна, зокрема віндикаційним позовом, є вимога власника, який не є володільцем належного йому на праві власності (на правах володіння, користування та розпорядження) індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа останнім, про витребування (повернення) цього майна з чужого незаконного володіння. Негаторний позов - це вимога власника, який є володільцем майна (відновив володіння майном), до будь-якої особи про усунення перешкод (шляхом повернення майна, виселення, демонтажу самочинного будівництва тощо), які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, які можуть призвести до виникнення таких перешкод. Зазначений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном.
Факт володіння нерухомим майном за загальним правилом можна підтвердити, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 90)). Цей фактичний стан володіння слід відрізняти від права володіння, яке належить власникові (частина перша статті 317 ЦК України) незалежно від того, є він фактичним володільцем майна, чи ні. Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв'язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо така особа не набула права власності. Водночас ця особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем останнього, але не набуває право володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчує державна реєстрація права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункти 65-67)).
Заволодіння земельними ділянками є неможливим лише в разі, якщо на такі ділянки в принципі, за жодних умов, не може виникнути право власності. Якщо ж закон допускає набуття права власності на земельні ділянки, але обмежує їх використання лише з певною метою, то передання ділянок з порушенням такого обмеження може свідчити про те, що право власності порушника на земельну ділянку не виникло, але не свідчить про неможливість заволодіння (зокрема, неправомірного) земельною ділянкою.
З урахуванням наведеного визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном.
Метою позову про витребування майна (незалежно від того, на підставі яких статей ЦК України цю вимогу заявив позивач) є забезпечення введення власника-позивача у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Так, у випадку нерухомого майна означене введення полягає у внесенні запису (відомостей) про державну реєстрацію за позивачем права власності на відповідне майно (близькі за змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 89), від 07 листопада 2018 року у справах № 488/5027/14-ц (пункт 95) і № 488/6211/14-ц (пункт 84), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 114, 142), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 67), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 100), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146), від 14 грудня 2021 року у справі № 344/16879/15-ц, від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 37)).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово робила висновки, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 368/1158/16-ц, від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц).
Схожий висновок також зроблено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі № 446/478/19 (провадження № 14-90цс23).
У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що «витребування як належний спосіб захисту у цій справі не може бути застосовано щодо всієї земельної ділянки площею 0,1259 га, така вимога може розглядатися тільки щодо тієї частини земельної ділянки, що накладається на смугу відведення залізниці. Для вирішення подібних спорів земельна ділянка (підстави для витребування якої наявні - тобто така земельна ділянка накладається на смугу відведення залізниці) має бути ідентифікована, зокрема, шляхом визначення координат поворотних точок меж і даних про прив'язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі (стаття 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр»). Тому в контексті обставин цієї справи та заявлених позовних вимог належним (правомірним) способом захисту може бути позов речово-правового характеру, зокрема віндикаційний позов про витребування земельної ділянки, що належить на праві постійного користування АТ «Укрзалізниця» та накладається на земельну ділянку, що знаходиться у власності ОСОБА_4 ».
Встановивши, що спірна земельна ділянка лісового фонду вибула з володіння держави, право власності на неї зареєстроване за ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що заявлений прокурором негаторний позов про повернення спірної земельної ділянки не спрямований у контексті зазначених обставин справи на ефективне відновлення права держави на спірну земельну ділянку лісового фонду.
Ураховуючи наведене, суд першої правильно визначився з характером спірних правовідносин, нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, та дійшов обґрунтованого висновку, що обраний прокурором спосіб захисту є неефективним. В контексті обставин цієї справи належним способом захисту прав держави є звернення до суду з вимогами про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.
Доводи апеляційної скарги прокурора, висновку суду першої інстанції не спростовують та переважно зводяться до власного тлумачення прокурором норм матеріального права.
Щодо доводів апеляційної скарги представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Полєтаєва І.О.
З матеріалів справи вбачається, що інтереси ОСОБА_1 представляв адвокат Полєтаєв Ігор Олексійович на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії АА №1180834.
Відповідно до ч. 1ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частинами 1-6 статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно із ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов'язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов'язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов'язана зі справою.
Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Отже, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування по справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (наприклад, квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). При цьому недопустимими є документи, які не відповідають встановленим вимогам (наприклад, особисті розписки адвоката про одержання авансу).
Колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні стягнення витрат на правничу допомогу, оскільки, як убачається з матеріалів справи, позивачем не надано достатніх доказів на підтвердження понесених витрат на правову допомогу (детального опису робіт, погодженого адвокатом та клієнтом, актів прийому-передачі виконаних адвокатом робіт). За таких обставин, суд не вбачає підстав для стягнення витрат на правову допомогу з позивача.
Пунктом 2 ч. 3 ст. 133 ЦПК України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.
Частина перша статті 1 Закону України «Про судову експертизу» визначає, що судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об'єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.
Підставою проведення судової експертизи є відповідне судове рішення чи рішення органу досудового розслідування, або договір з експертом чи експертною установою - якщо експертиза проводиться на замовлення інших осіб (частина перша статті 71 цього Закону).
Пункт 1.8 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5, передбачає, що підставою для проведення експертизи відповідно до чинного законодавства є процесуальний документ про призначення експертизи, складений уповноваженою на те особою (органом), або договір з експертом чи експертною установою, укладений за письмовим зверненням особи у випадках, передбачених законом, в якому обов'язково зазначаються її реквізити, номер справи або кримінального провадження або посилання на статтю закону, якою передбачено надання висновку експерта, перелік питань, що підлягають вирішенню, а також об'єкти, що підлягають дослідженню.
Системний аналіз наведених положень процесуального законодавства дозволяє констатувати таке:
(1) витрати, пов'язані із залученням експертів та проведенням експертизи, належать до судових витрат;
(2) висновок експерта може бути підготовлений як на підставі ухвали суду про призначення експертизи, так і на замовлення учасника справи;
(3) у разі подання учасником справи до суду висновку експерта, складеного на його замовлення, у такому висновку має бути зазначено, що його підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. При цьому інша сторона може подати до суду заяву про наявність підстав для відводу експерта, який підготував висновок на замовлення іншої особи, і в разі, якщо суд визнає наявність таких підстав, зазначений висновок не приймається судом до розгляду;
(4) при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує не те, коли замовлено експертизу та отримано висновок експерта - до чи після звернення позивача до суду із позовом, а те, чи пов'язані безпосередньо ці витрати з розглядом справи.
Відповідно до положень ч. 6 ст. 139 ЦПК України розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.
Відповідно до матеріалів справи, що представником позивача на підтвердження витрат пов'язаних з експертизою надано договір №01/12-2023 від 16 грудня 2023 року на проведення земельно-технічної експертизи та рахунок №03 від 06 грудня 2023 року, відповідно до якого за проведення земельно-технічної експертизи ОСОБА_1 має сплатити 27 000,00 грн.
Разом з тим, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив, що вказані докази не підтверджують понесення стороною відповідача витрат на експертизу, так як рахунок, виписаний постачальником послуг не підтверджує сплату відповідачем такого рахунку та дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні стягнення судових витрата на проведення земельно-технічної експертизи.
Аналіз наведених правових норм та встановлених обставин дає колегії суддів підстави для висновку, що розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин і нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, дослідив наявні у справі докази і дав їм належну правову оцінку, дійшов обґрунтованого висновку про залишення позову без задоволення.
Конституцією України передбачено, що всі рівні перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (статті 24 та 129).
Доводи апеляційних скарг в їх сукупності не можуть бути підставою для скасування законного і обґрунтованого судового рішення, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції щодо установлення обставин справи, які були предметом дослідження й оцінки судом. Аргументи, зазначені в апеляційних скаргах, не спростовують висновків суду першої інстанції, були перевірені судом першої інстанції, їм судом надана мотивована оцінка.
Згідно з пунктом 1 частиною першою статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до частин першої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційні скарги без задоволення, а рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 травня 2024 року без змін, оскільки підстав для скасування судового рішення немає.
Оскільки Київський апеляційний суд залишає апеляційні скаргиу без задоволення, розподіл судових витрат у зв'язку зі сплатою судового збору відповідно до статті 141 ЦПК України апеляційний суд не здійснює.
Керуючись ст. ст. 259, 268, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, суд, -
Апеляційні скарги ОСОБА_1 , подану адвокатом Полєтаєвим Ігорем Олексійовичем, першого заступника керівника Київської обласної прокуратури - залишити без задоволення.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 травня 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Суддя-доповідач А. М. Стрижеус
Судді: Л. Д. Поливач
О.І. Шкоріна