20 березня 2025 року м. Дніпросправа № 340/2425/20
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Бишевської Н.А. (доповідач),
суддів: Добродняк І.Ю., Семененка Я.В.,
за участю секретаря судового засідання Поспєлової А.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро в режимі відеоконференції
апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Кіровоградській області
на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 23 серпня 2024 року
у справі №340/2425/20
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “ОЕЗ Градолія»
до Головного управління ДПС у Кіровоградській області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-
"01" липня 2020 р. Товариство з обмеженою відповідальністю “ОЕЗ Градолія» звернулось до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Кіровоградській області в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 27 березня 2020 року:
- №00000050508, яким позивачу збільшено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 3759147,00 грн., в т.ч. 3007317,00 грн основного зобов'язання та 751830,00 грн - штрафних (фінансових) санкцій;
- №00000060508, яким Товариству зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 368653,00 грн та нараховано штрафні (фінансові) санкції на суму 184327,00 грн;
- №00000070508, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення з податку на додану вартість на 542408,00 грн;
- № 00000080508, яким ТОВ «ОЕЗ Градолія» нараховано штраф в сумі 1958939,23 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані безпідставністю висновків контролюючого органу щодо порушення норм податкового законодавства, покладених в основу спірних ППР. Так, позивач зазначав, що висновки податкового органу про заниження бази оподаткування ПДВ у зв'язку з наданням послуг за цінами нижче від звичайних, необґрунтовані, оскільки висновки зроблені на підставі аналізу ЄРПН, що не є офіційним джерелом інформації для визначення звичайних цін, крім того вказує, що середньоарифметичне визначення ціни не є тотожнім звичайним цінам. Позивачем зазначено, що норми ПК України не містять положень щодо обов'язкового встановлення бази оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів на рівні не нижче собівартості товару, а отже висновки відповідача про протиправне використання товару, поза межами господарської діяльності, у зв'язку з їх реалізацією за ціною нижче собівартості, не ґрунтується на нормах чинного законодавства.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 23 серпня 2024 р. у справі № 340/2425/20 адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю “ОЕЗ Градолія» до Головного управління ДПС у Кіровоградській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задоволено.
Судом встановлено, що за результатами проведеної податкової перевірки контролюючим органом встановлені порушення вимог податкового законодавства, а саме: заниження бази оподаткування ПДВ по наданих послугах з давальницької переробки насіння соняшнику у зв'язку з наданням послуг за цінами, нижче звичайних, що призвело до заниження податкових зобов'язань; не нарахування компенсаційних податкових зобов'язань з ПДВ у зв'язку з використанням товару, придбаного з ПДВ, в операціях, що не є господарською діяльністю позивача. За твердженням відповідача операції поставки олії соняшникової були збитковими у зв'язку з реалізацією позивачем товару за ціною нижче собівартості. Зазначені висновки слугували підставою для прийняття спірних ППР про донарахування податкових зобов'язань, штрафних санкцій та зменшення суми від'ємного значення з ПДВ. Судом першої інстанції встановлено, що протягом перевіряємого періоду позивачем надавались послуги з переробки насіння соняшника., за результатами яких останнім сформовано від'ємне значення з ПДВ.
Судом проаналізовано доводи сторін та зазначено, що висновки податкового органу про заниження об'єкту оподаткування по даним операціям є недоведеними, оскільки відповідачем не доведено що ціни договорів, що погоджені сторонами угод, є нижче ринкових, посилання на аналіз реєстру податкових накладних судом відхилено, як неналежний доказ, оскільки для визначення цін є відповідна процедура, та відповідні державні органи вповноважені надавати таку інформацію. Судом також відхилено різницю цін в схожих угодах з переробки давальницької сировини, які укладені позивачем, оскільки вказані договори містять різні комерційні умови. Також судом встановлено, що протягом перевіряємого періоду позивачем реалізовано самостійно виготовлену рафіновану олію. За результатами аналізу даних бухгалтерського обліку, контролюючим органом встановлено, що собівартість реалізованої олії перевищила суму доходу від її реалізації, що слугувало підставою для висновку про використання даного товару не в господарській діяльності позивача. Судом визнано, що суб'єкт господарювання має право реалізувати продукцію за ціною, самостійно визначеною сторонами договору. Чинним на момент укладання та виконання угоди з реалізації олії законодавством не передбачався обов'язок платника податків визначення бази оподаткування ПДВ операції з постачання самостійно виготовлених товарів виходячи з розміру, який не може бути нижче їх собівартості. З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість доводів контролюючого органу та безпідставність прийняття спірних ППР . Крім того, судом першої інстанції підтримано позицію позивача щодо стягнення з відповідача сум заявлених витрат на правничу допомогу, проведення експертизи та інші, заявлені позивачем витрати.
Не погодившись з рішенням суду, Головним управлінням ДПС у Кіровоградській області подано апеляційну скаргу, згідно якої особа, яка подає апеляційну скаргу просить скасувати рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 23 серпня 2024 року у справі №340/2425/20, як таке що винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вимоги апеляційної скарги мотивовані тим, що при нарахуванні податкових зобов'язань по наданих послугах з давальницької переробки насіння соняшника позивачем занижено базу оподаткування ПДВ. В обґрунтування такої позиції скаржник посилається на пов'язаність позивача та ТОВ «Світоіл» (через спільного кінцевого бенефіціарного власника), а також тим, що договори, укладені між Товариством та ТОВ «Світоіл», а також Позивачем та ТОВ «Агропартнер», є ідентичними, тоді як ціна послуг, обумовлена такими договорами, суттєво різниться на користь ТОВ «Світоіл». Крім того, за аналізом даних Єдиного реєстру податкових накладних відповідачем встановлено, що середня арифметична зважена ціна переробки насіння соняшника в період з березня по липень 2017 року значно вища ніж та, за якою працював позивач.
Скаржник зазначає також, що позивачем вартість поставленого позивачем ТОВ «Градолія Рафінація» (код ЄДРПОУ 40753019) була нижчою за собівартість такого товару. Відтак операції позивача із вказаним контрагентом не мають характеру господарської діяльності- від реалізації товару на ТОВ «Градолія Рафінація» позивач отримав валові збитки. На переконання відповідача, на матеріальну складову готової продукції, що не використана позивачем у господарській діяльності, мають бути нараховані податкові зобов'язання з ПДВ, а у позивача виникає обов'язок реєстрації відповідних податкових накладних. Відповідач наголошує, що реалізація готової продукції за ціною нижче собівартості призводить до зменшення власного капіталу на суму різниці між собівартістю виготовленої продукції та ціною її продажу.
Розгляд апеляційної скарги відповідача призначено у відкритому судовому засіданні. Судові засідання проведено у режимі відеоконференції. Представниками сторін надані пояснення та заперечення на доводи апеляційної скарги. Представники відповідача підтримали визначену у апеляційній скарзі правову позицію щодо збитковості поставок олії у зв'язку з реалізацією позивачем товару за ціною нижче собівартості, що стало підставою винесення оскаржуваних ППР та заперечували з приводу задоволених судом першої інстанції вимог позивача про стягнення на його користь витрат, пов'язаних з розглядом справи, витрат на правничу допомогу, проведення судово-економічної експертизи та інших.
Представник позивача стверджував, з посиланням на матеріали справи, встановлені обставини, що судом першої інстанції прийнято законне та обґрунтоване рішення і підстав для його скасування, немає.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вбачає підстави для часткового задоволення апеляційної скарги, та зазначає:
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, у період з 15 січня 2020 року по 25 лютого 2020 року посадовими особами ГУ ДПС у Кіровоградській області проведена документальна планова виїзна перевірка ТОВ «ОЕЗ Градолія», за наслідками якої складено Акт від 03 березня 2020 року №16/11-28-05-08/40200759.
Зокрема, в Акті перевірки сформульовано висновки про порушення позивачем:
1) п. 188.1 ст. 188, п. 189.1 ст. 189, п. 198.1. п. 198.2. п. 198.5, п. 198.6 ст. 198, п. п. в п. 200.4 ст. 200. п. 201.1. п. 201.10 ст. 201 ПК України, в результаті чого занижено ПДВ в періоді, що перевірявся, на загальну суму 3 007 317 грн. в т.ч. за грудень 2018 року на суму 2 936 455 грн, червень 2019 року на суму 70 862 грн.
2) п. 188.1 ст. 188. п. 189.1 ст. 189, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.5, п. 198.6 ст. 198, п. п. в п. 200.4 ст. 200, п. 201.1, п. 201.10 ст. 201 ПК України, в результаті чого завищено суму від'ємного значення ПДВ, що не перевищує суму, обчислену відповідно до п. 200-1.3 ст. 200-1 ПК України на момент подання податкової декларації, яка підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку на суму 368 653 грн. в т.ч. за серпень 2019 року на суму 368 653 грн.
3) п. 188.1 ст. 188. п. 189.Гст. 189, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.5. п. 198.6 ст. 198. п. п. в п. 200.4 ст. 200, п. 201.1, п. 201.10 ст. 201 ПК України, в результаті чого завищено суму від'ємного значення ПДВ, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (ряд. 21 Декларації) за вересень 2019 року на суму 542 408 грн.
4) п. 188.1 ст. 188. п. 189.1 ст. 189. п. 198.5 ст. 198, п. 201.1, п. 201.10 ст. 201 ПК України, а саме не зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні па суму ПДВ 3 917 878,45 грн.
Зафіксовані порушення, ґрунтуються на висновках податкового органу про те, що позивачем допущено:
1) заниження бази оподаткування ПДВ по наданих послугах з давальницької переробки насіння соняшнику у зв'язку з наданням послуг за цінами, нижче звичайних, що, за твердженням відповідача, призвело до заниження податкових зобов'язань на 2 935 955,70 грн.
2) не нарахування компенсаційних податкових зобов'язань з ПДВ на суму 981 922,75 грн у зв'язку з використанням товару, придбаного з ПДВ, в операціях, що не є господарською діяльністю позивача. За твердженням відповідача, операції поставки олії соняшникової були збитковими у зв'язку з реалізацією позивачем товару за ціною нижче собівартості.
На підставі Акту перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 27 березня 2020 року:
- №00000050508, яким позивачу збільшено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 3759147,00 грн., в т.ч. 3007317,00 грн основного зобов'язання та 751830,00 грн - штрафних (фінансових) санкцій;
- №00000060508, яким Товариству зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 368653,00 грн та нараховано штрафні (фінансові) санкції на суму 184327,00 грн;
- №00000070508, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення з податку на додану вартість на 542408,00 грн;
- № 00000080508, яким ТОВ «ОЕЗ Градолія» нараховано штраф в сумі 1958939,23 грн.
Позивач оскаржив вказані рішення в адміністративному порядку, подавши скаргу до ДПС України. Рішенням ДПС України від 09.06.2020 року 10.04.2020 року № 18602/6/99-00-08-06-02-01 скаргу позивача залишено без задоволення, а оскаржені ним ППР - без змін.
Викладені обставини передували зверненню позивача до суду.
Дослідивши обставини по справі, колегія суддів вважає за можливе погодитись з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову в частині скасування оскаржуваних ППР, з огляду на наступне.
Так, упродовж березня-липня 2017 року ТОВ «ОЕЗ «Градолія» відповідно до Договору давальницької переробки від 26.08.2016 року №02/2016-2017 з ТОВ «Світоіл» (код ЄДРПОУ 39072114) надавало контрагентові послуги з переробки насіння соняшника.
За результатами таких господарських взаємовідносин позивачем сформоване відповідне від'ємне значення ПДВ за звітні (податкові) періоди - березень, квітень, травень, червень 2017 року на загальну суму 2935955,70 грн.
Проте, на переконання податкового органу, позивач безпідставно сформував податковий кредит (від'ємне значення) ПДВ за вказаними господарськими взаємовідносинами, оскільки занизив базу оподаткування податком на додану вартість, надаючи контрагентові- ТОВ «Світоіл» послуги переробки насіння соняшника за ціною, нижче звичайної.
Для доведення власної позиції відповідач посилається на відомості, що містяться у Єдиному реєстрі податкових накладних щодо ціни переробки насіння соняшника олійно-екстракційними заводами, а також на обставини господарської діяльності самого позивача, який, надаючи ідентичні послуги двом контрагентам (ТОВ «Світоіл», - на переконання відповідача, є пов'язаною з відповідачем особою та ТОВ «Агропартнер»), значно занизив вартість наданих ТОВ «Світоіл» послуг.
З даного приводу, судова колегія зазначає наступне.
Відповідно до підпункту «а» пункту 185.1 статті 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.
Пунктом 188.1 статті 188 ПК України встановлено, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).
При цьому база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче звичайних цін, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), за винятком: товарів (послуг), ціни на які підлягають державному регулюванню; газу, який постачається для потреб населення (абзац другий зазначеного пункту).
Згідно із підпунктом 14.1.71 пункту 14.1 статті 14 ПК України звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін. Це визначення не поширюється на операції, що визнаються контрольованими відповідно до статті 39 цього Кодексу.
Відповідно до підпункту 14.1.219 пункту 14.1 статті 14 ПК України ринкова ціна - ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати на добровільній основі, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) у порівняних економічних (комерційних) умовах.
Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України «Про ціни і ціноутворення» суб'єкти господарювання під час провадження господарської діяльності використовують: вільні ціни; державні регульовані ціни.
Вільні ціни встановлюються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін (стаття 11 зазначеного Закону).
Отже, суб'єкти господарювання реалізують продукцію за ціною, визначеною в договорі. Ця ціна, якщо не доведено зворотнє, вважається такою, що відповідає рівню ринкових цін, тобто, для цілей оподаткування є звичайною.
Верховний Суд у постанові від 16.12.2019 (справа №200/12345/18-а) зазначив, що у справах, в яких спір стосується визначення бази оподаткування податком на додану вартість з дотриманням вимог пункту 188.1 статті 188 ПК України щодо звичайних цін як мінімального рівня, якому повинна відповідати база оподаткування, особливо важливе значення має факт доведення реалізації самостійно виготовлених товарів/послуг за цінами, які не відповідають ринковим. Цей факт має доводити особа, яка вважає, що ціна товарів (послуг), визначена в договорі, не відповідає ринковим.
У Постанові від 14 вересня 2022 року у справі № 200/12446/19-а Верховний Суд наголосив, що відсутність доказів звернення податкового органу до уповноваженого державного органу про отримання необхідної інформації свідчить про порушення відповідачем визначеної процедури з'ясування рівня звичайних цін. Використання іншої інформації до встановлення відсутності офіційних статистичних даних про рівень цін на окремі товари свідчить про передчасність використання результатів досліджень, використаних податковим органом для визначення звичайної ціни у межах спірних відносин.
В межах даної справи, відповідач не надав доказів того, що самостійно вчинив дії щодо дослідження відповідного ринок цін та проведення аналізу цін на продукцію позивача за період, що перевірявся, а отже - належними та допустимими доказами не довів, що ціни, за якими позивач у перевірений період надавав ТОВ «Світоіл» послуги з переробки насіння соняшника, не були звичайними цінами (або не відповідали їх рівню).
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо неприйнятності посилання відповідача на аналіз Єдиного реєстру податкових накладних та порівняння цін, встановлених за Договором давальницької переробки від 26.08.2016 року №02/2016-2017 з ТОВ «Світоіл» (код ЄДРПОУ 39072114), та цін, встановлених за Договором давальницької переробки від 07.09.2016 року №03/2016-2017 з ТОВ «Агропартнер» (код ЄДРПОУ 31818929), оскільки наведені джерела не є релевантними в межах встановлення ринкових цін.
Щодо використання позивачем товару, що поставлений на користь ТОВ «Градолія Рафінація», в операціях, що не с господарською діяльністю Позивача, у зв'язку з реалізацією товару за цінами, нижче собівартості:
Так, на підставі Договору поставки від 21.12.2018 року № ОЕР/2018/101-01/8 позивачем як постачальником передано у власність ТОВ «Градолія Рафінація» як покупця олію соняшникову нерафіновану невиморожену першого ґатунку, самостійно виготовлену позивачем.
Фактичне здійснення вказаних вище господарських операцій між позивачем та ТОВ «Градолія Рафінація» (код ЄДРПОУ 40753019) підтверджується належним чином оформленими первинними документами, які надані до перевірки: Договір поставки, видаткові накладні, податкові накладні (зареєстровані в ЄРПН), докази оплати, включно з ПДВ.
Згідно оборотно-сальдових відомостей по рахунку 231 питома вага сировини (соняшника), транспортно-заготівельних витрат в складі собівартості готової продукції переробки насіння соняшника, в тому числі олії соняшникової нерафінованої за період із грудня 2018 року по червень 2019 року, складала 96.30%.
Аналізом рахунку 26 бухгалтерського обліку Товариства встановлено, що ТОВ «Градолія» від реалізації олії соняшникової нерафінованої ТОВ «Градолія Рафінація» згідно договору поставки №ОЕР/2018/101-01/8 від 21.12.2018 року отримало валові кошти, а саме собівартість реалізованої продукції перевищила суму доходу від реалізації (без врахування ПДВ) за період з грудня 2018 року по червень 2019 року на загальну суму 5098248,98грн.
З урахуванням викладеного, контролюючий орган дійшов висновку, що вартість товарів та послуг, використаних ТОВ «ОЕЗ Градолія» не в господарській діяльності становить 4909613,77грн, (5098248,98 грн х96,30%).
Разом з тим, як зазначено вище, суб'єкти господарювання реалізують продукцію за цінами, самостійно визначеними сторонами договору. Така ціна, якщо не доведено зворотне, вважається такою, що відповідає рівню ринкових цін.
Крім того, при визначенні бази оподаткування ПДВ операцій з постачання продукції власного виробництва, враховується рівень звичайних цін на таку продукцію. База оподаткування ПДВ операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг (не враховуючи норми для окремих видів операцій) не може бути нижче звичайних цін, що відповідають ринковим.
Факт реалізації самостійно виготовлених товарів/послуг за цінами, які не відповідають ринковим має доводити особа, яка вважає, що ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, не відповідає ринковим. Тобто, обов'язок доведення невідповідності ціни договору рівню звичайних цін у цьому випадку покладається на контролюючий орган.
Скаржником не надано належних доказів не відповідності ціни угоди ринковим цінам.
Доводи скаржника щодо збитковості даної операції, а отже здійснення постачання товару поза межами господарської діяльності колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на те, що віднесення збиткових операцій до господарських можливе у випадках обґрунтування платником податку економічних причин чи ділової мети (зважаючи на ризики підприємницької діяльності) укладення угод за ціною нижчою за виробничу собівартість.
В свою чергу, дохідність господарської діяльності позивача протягом 2019 року підтверджується показниками податкової декларації з податку на прибуток підприємств за 3 квартали 2019 року, бухгалтерською довідкою, наявною у матеріалах справи та висновками судово-економічної експертизи, що складений ТОВ «Еспертна група «Ес енд Ді».
За таких обставин, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції щодо необґрунтованості прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.
Щодо непогодження скаржника з розподілом судом першої інстанції судових витрат.
Так, позивачем заявлено, а судом першої інстанції задоволено стягнення на користь позивача судових витрат, що складаються з витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 167401,82 грн, на проведення судово-економічної експертизи - 38000,00 грн, витрати, пов'язані з прибуттям представників позивача до суду - 4849,15 грн, витрати, пов'язані з отриманням доказів - 9480,00 грн.
Згідно ч.,3 1 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Як вбачається з п.1,2 частини 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч.4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.5).
За правилами ч.1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
На підтвердження понесених витрат, позивачем надано Договір про надання правової допомоги від 28.05.2020 року б/н (надалі "Договір") з Адвокатським об'єднанням "Арцінгер" (код СДРПОУ 36958968), рахунки-фактури; платіжні доручення; податкові накладні; акти приймання-передачі виконаних робіт / наданих послуг тощо.
Перевіряючи обґрунтованість заяви позивача щодо компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції звернув увагу на те, що відповідно до частини шостої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. А згідно з частиною сьомою цієї ж статті обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У постанові від 24.01.2019 року у справі № 910/15944/17 Верховний Суд зауважив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», заява № 19336/04). У рішенні ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Колегія суддів, переглядаючи рішення суду в частині стягнення суми витрат на правничу допомогу, зокрема, наголошує, що у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п'ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на не співмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
З огляду на викладене, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути спів розмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Суд зауважує, що предмет спору не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними. Окрім цього, Єдиний державний реєстр судових рішень містить значну кількість судових рішень щодо справ у аналогічних правовідносинах, що не потребує значного часу на опрацювання нормативно-правових актів, пошуку в Єдиному державному реєстрі судових рішень та вивчення практики в аналогічній категорії справ. Крім того, значна кількість обсягу фактичних даних була проаналізована та викладена у висновку експерта за результатами судової експертизи призначеної та проведеної в межах даної справи.
Таким чином, враховуючи наведене вище, колегія суддів доходить висновку , що з огляду на обсяг наданих послуг адвокатами позивача, виходячи з критерію розумності, пропорційності, співмірності розподілу витрат на професійну правничу допомогу та те, що заявлена сума до відшкодування витрат на правничу професійну допомогу є неспіввісною з вимогами, які заявлені у позовній заяві, розмір вказаних витрат має бути зменшений до 15 000,00 гривень .
Щодо відшкодування витрат, пов'язаних з проведенням судової експертизи, колегія суддів доходить висновку про наявність правових підстав для такого відшкодування.
Так, відповідно до частини п'ятої статті 137 КАС України розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, перекладача чи експерта встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.
На підтвердження розміру витрат позивачем надано наступні документи: 1) Договір про надання експертних та консультаційних послуг від 10.07.2020 року № 10. 07/2001 2) Додаткова угода від 14.07.2020 року № 1 до Договору про надання експертних та консультаційних послуг від 10.07.2020 року № 10-07/2001. 3) Рахунок на оплату послуг від 16.07.2020 року № 16/07-1. 4) Платіжне доручення від 28.07.2020 року № 543. 5) Акт приймання-передачі послуг від 17.08.2020 року за Додатковою угодою від 14.07.2020 року № 1 до Договору про надання експертних та консультаційних послуг від 10.07.2020 року № 10-07/2001.
Доводи скаржника щодо відсутності детальної калькуляції вартості експертизи, а також щодо неналежності експертного висновку, судова колегія відхиляє, оскільки такої вимоги в аспекті розподілу судових витрат, закон не висуває.
За таких обставин, колегія суддів не вбачає підстав вважати помилковими висновки суду першої інстанції щодо розподілу інших, чим витрати на правничу допомогу, судових витрат.
З огляду на вищевикладене, встановивши зазначені обставини справи, дослідивши аргументи відповідача, з яким останній пов'язує незаконність і необґрунтованість рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції.
Керуючись статтями 241-245, 250, 315, 317, 321, 322, 327, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Кіровоградській області - задовольнити частково.
Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 23 серпня 2024 року у справі №340/2425/20 - в частині розподілу судових витрат щодо стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 167 401, 82 грн., змінити, виклавши рішення суду в цій частині в такій редакції:
Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОЕЗ Градолія» (код ЄДРПОУ 40200759) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Кіровоградській області (ЄДРПОУ ВП 43995486) судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн.
В іншій частині рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 23 серпня 2024 року у справі №340/2425/20 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки передбачені ст.ст.328,329 КАС України.
Головуючий - суддя Н.А. Бишевська
суддя І.Ю. Добродняк
суддя Я.В. Семененко