25 березня 2025 року м. Дніпросправа № 340/5198/24
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Олефіренко Н.А. (доповідач),
суддів: Божко Л.А., Дурасової Ю.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 06.01.2025 ( суддя Притула К.М.) в адміністративній справі №340/5198/24 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Відділу державного нагляду (контролю) у Кіровоградській області Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови,-
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову серії ПШ №053317 від 30.07.2024 про застосування адміністративно-господарського штрафу відносно суб'єкта господарювання ФОП ОСОБА_1 .
Позивач вважає вказану постанову незаконною та винесеною із неповним з'ясуванням всіх обставин справи, що є підставою для її скасування. Зокрема зазначає, що суб'єктом владних повноважень під час розгляду справи 30.07.2024 було допущено неправомірне застосування норми матеріального права (абз.3 ч.1 ст.60 Закону України “Про автомобільний транспорт») до позивача за відсутність на момент проведення перевірки документу визначеного ст.48 Закону України “Про автомобільний транспорт», а саме протоколу перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, в той час як транспортний засіб взагалі не обладнаний тахографом, а тому у розумінні приписів п.6.3 Наказу МТЗУ №340 від 07.06.2010 облік праці та відпочинку водія має здійснюватись за допомогою індивідуальної книги водія. Крім того, на думку позивача, спірна постанова була винесена посадовою особою - в.о. начальника відділу державного нагляду (контролю) у Кіровоградській області Державної служби України з безпеки на транспорті Хорзеєвою Ольгою Анатоліївною, яка на момент прийняття рішення не мала відповідних службових повноважень щодо прийняття рішень, тобто була не уповноважена на прийняття таких рішень.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 06.01.2025 задоволені адміністративного позову відмовлено.
З рішенням суду першої інстанції не погодився ФОП ОСОБА_1 та подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Свої вимоги обґрунтував тим, що рішення прийняте з порушенням норм процесуального та матеріального права, суд при розгляді справи не у повному обсязі з'ясував обставини справи, не дослідив всіх доказів у справі.
Апеляційна скарга фактично обґрунтована доводами адміністративного позову.
У відзиві відповідач просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, відмовивши у задоволенні апеляційної скарги.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без виклику учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 07.06.2024 посадовими особами Укртрансбезпеки в особі відділу державного нагляду (контролю) у Хмельницькій області проведена рейдова перевірка транспортного засобу марки МАЗ, державний номерний знак НОМЕР_1 , серія і номер свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_1 . Місце проведення перевірки: а/д М-30, 321 км, Хмельницька область. Транспортним засобом керував водій ОСОБА_1 .
За результатами перевірки встановлено порушення вимог ст.48 Закону України “Про автомобільний транспорт», а саме водій здійснював внутрішні вантажні перевезення, згідно ТТН №Р1792 від 05.06.2024, транспортним засобом, повна маса якого понад 3500 кг (повна маса 10000 кг) без оформлення документів передбачених законодавством України про автомобільний транспорт, зокрема водій не надав старшому державному інспектору протокол перевірки та адаптації тахографу до транспортного засобу.
У зв'язку з виявленням вищезазначеного порушення, посадовими особами Укртрансбезпеки було складено акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом № АР 052611 від 07.06.2024.
В поясненнях акту № АР 052611 від 07.06.2024 позивач зазначив про наявність у нього індивідуальної контрольної книжки водія яка належним чином ним заповнена.
Відділом державного нагляду (контролю) у Кіровоградській області Державної служби України з безпеки на транспорті проведено розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, за результатами якого винесено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу від 30.07.2024 № ПШ053317. Цією постановою до автомобільного перевізника ФОП ОСОБА_1 застосовано адміністративно-господарський штраф, передбачений абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України “Про автомобільний транспорт» у сумі 17000,00 грн.
Не погоджуючись з такою постановою, позивач звернувся з цим позовом до суду.
З огляду на фактичні обставини справи, норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.3 Закону України «Про автомобільний транспорт» від 05 квітня 2001 року №2344-III (далі Закон №2344-III) цей закон регулює відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень.
Відповідно до ч.12 ст.6 Закону №2344-III державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.
В силу частини сьомої статті 6 Закону № 2344-III центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, здійснює, серед інших: державний нагляд і контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства, норм на автомобільному транспорті; контроль за здійсненням міжнародних перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом у пунктах видачі дозволів автомобільним перевізникам України.
Приписами частини чотирнадцятої статті 6 Закону № 2344-III визначено, що державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).
Згідно з частинами сімнадцятої - двадцятої статті 6 Закону № 2344-III рейдові перевірки (перевірки на дорозі) дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
У разі проведення позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі) автомобільний перевізник, що буде перевірятися, про час проведення перевірки не інформується.
Під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) посадові особи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, мають право: використовувати спеціалізовані автомобілі; використовувати спеціальне обладнання, призначене для перевірки дотримання водіями норм режиму праці та відпочинку; супроводжувати транспортний засіб, що має ознаки порушення нормативів вагових або габаритних параметрів, до найближчого місця зважування (на відстань не більше 50 кілометрів) для здійснення габаритно-вагового контролю, а також забороняти подальший рух такого транспортного засобу у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України; здійснювати габаритно-ваговий контроль транспортних засобів; використовувати стаціонарні або пересувні пункти габаритно-вагового контролю; використовувати засоби фото- і відеофіксації процесу перевірки, у тому числі в автоматичному режимі; у разі виявлення порушень законодавства щодо габаритно-вагового контролю під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) копіювати, сканувати документи, які пред'являють водії транспортних засобів під час проведення такої перевірки, та використовувати їх як доказ під час розгляду справ про порушення законодавства; здійснювати опитування водія чи пасажирів про обставини вчинення адміністративного правопорушення, свідками якого вони були або могли бути.
Автомобільні перевізники, їх уповноважені особи (водії), автомобільні самозайняті перевізники, суб'єкти господарювання, які надають автостанційні послуги, мають право фіксувати процес проведення планової, позапланової або рейдової перевірки (перевірки на дорозі) засобами фото- і відеотехніки, не перешкоджаючи проведенню таких перевірок.
Відповідно до п.1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 року № 103 (далі Положення №103) Державна служба України з безпеки на транспорті є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства).
Згідно з пп. 1 п. 4 зазначеного Положення, основними завданнями Укртрансбезпеки є, зокрема, реалізація державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування міському електричному, залізничному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті.
Згідно з п. 8 Положення №103, Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи та Держспецтрансслужбу.
Порядком проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) №1567 від 08.11.2006 року (далі Порядок - №1567) визначено процедуру проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт.
Відповідно до п. 14 Порядку №1567, рейдова перевірка транспортних засобів проводиться в будь-який час на окремо визначених ділянках дороги, маршрутах руху, автовокзалах, автостанціях, автобусних зупинках, місцях посадки та висадки пасажирів, стоянках таксі і транспортних засобів, місцях навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, місцях здійснення габаритно-вагового контролю, під час виїзду з підприємств та місць стоянки, на інших об'єктах, що використовуються суб'єктами господарювання для забезпечення діяльності автомобільного транспорту.
Пунктом 15 Порядку №1567 встановлено вичерпний перелік підстав під час проведення рейдової перевірки, серед яких зазначено наявність визначених статтями 39 і 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом; додержання водієм режиму праці та відпочинку; виконання водієм інших вимог Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.
Оформлення результатів перевірки та застосування адміністративно-господарських штрафів, передбачені пунктами 20-30 цього Порядку.
Так, виявлені під час перевірки порушення вимог законодавства та норм і стандартів щодо організації перевезень автомобільним транспортом зазначаються в акті з посиланням на порушену норму. У разі виявлення в ході перевірки транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовими особами, що провели перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3.
Про результати перевірки транспортного засобу (відсутність порушення або зазначення номера складеного акта) посадова особа робить запис у дорожньому листі (за наявності такого) із зазначенням дати, часу, місця перевірки, свого прізвища, місця роботи і посади, номера службового посвідчення та ставить свій підпис, а у разі проведення перевірки виконання Європейської угоди ставить відповідний відбиток печатки на реєстраційному листку режиму праці та відпочинку водіїв (у разі наявності).
В п.п. 20-22 Порядку №1567 зазначено, що у разі відмови уповноваженої особи суб'єкта господарювання або водія від підписання акта перевірки суб'єкта господарювання або акта перевірки транспортного засобу посадові особи, що провели перевірку, роблять про це запис.
Відповідно до п.п. 25, 26 Порядку №1567 справа про порушення розглядається в органі державного контролю за місцезнаходженням суб'єкта господарювання або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи суб'єкта господарювання) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення.
Справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи автомобільного перевізника. Про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа автомобільного перевізника повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням або надсиланням на офіційну електронну адресу (за наявності).
Відповідно до п.п. 27 Порядку №1567 у разі неявки уповноваженої особи автомобільного перевізника справа про порушення розглядається без її участі. За наявності підстав керівник територіального органу Укртрансбезпеки або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформляється згідно з додатком 5.
Згідно частин 1 та 2 статті 48 Закону №2344-III автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
Отже, до переліку документів для здійснення внутрішніх перевезень вантажів визначених ст.48 Закону №2344, віднесено також інші документи, що передбачені законодавством.
Згідно з положеннями ст.49 Закону №2344 водій транспортного засобу зобов'язаний мати при собі та передавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам документи, передбачені законодавством, для здійснення зазначених перевезень, дотримуватися визначеного режиму праці та відпочинку.
Відповідно до абз.3 ч.1 ст. 60 Закону №2344 за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за: перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
Інструкцією з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженою Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України №385 від 24.06.2010 року (далі - Інструкція №385) встановлено Порядок установлення, технічного обслуговування та використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільних транспортних засобах (крім таксі), які використовуються для надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів.
Відповідно до п.1.4 Інструкції №385 контрольний пристрій (тахограф) - обладнання, яке є засобом вимірювальної техніки, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їхніх водії; тахокарта - бланк, призначений для внесення й зберігання зареєстрованих даних, який вводять в аналоговий контрольний пристрій (тахограф) та на якому маркувальні пристрої останнього здійснюють безперервну реєстрацію інформації, що підлягає фіксуванню відповідно до положень ЄУТР.
Згідно з положеннями п.3.3 Інструкції №385 водій транспортного засобу, обладнаного тахографом:
- забезпечує правильну експлуатацію тахографа та управління режимами його роботи відповідно до інструкції виробника тахографа;
- своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання; використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом;
- має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом;
- у разі несправності або пошкодження аналогового тахографа своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці тахокарти, де нанесена сітка з відповідними графічними позначками, інформує про це відповідну посадову особу перевізника, з яким водій перебуває у трудових відносинах (для найманих водіїв);
- у разі несправності або пошкодження цифрового тахографа або картки до нього своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці аркуша, призначеного для роздруківки даних, що використовують у даному тахографі, та забезпечує належне зберігання таких записів.
Згідно з п. 3.5 Інструкції № 385 перевізники забезпечують водіїв, які відправляються в рейс, необхідною кількістю тахокарт або паперу для роздруківки даних, що відповідають типу тахографа (аналоговий, цифровий); зберігають інформацію, отриману за допомогою тахографа, кожного водія протягом 12 місяців з дати останнього запису, а протоколи перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, свідоцтва про повірку протягом одного року з дати закінчення терміну їх дії; аналізують інформацію щодо дотримання режимів праці та відпочинку водіїв, отриману за допомогою тахографа, а в разі виявлення порушень вживають заходів щодо недопущення та запобігання виникненню їх в подальшому.
Пунктом 3.6 Інструкції №385 передбачено, що Перевізники забезпечують належну експлуатацію тахографів та транспортних засобів з установленими тахографами та згідно з вимогами ЄУТР ( 994_016 ) здійснюють періодичні інспекції, які включають перевірку: правильності роботи тахографа та відповідності його типу згідно із законодавством (обов'язковість установлення тахографа певного типу - аналоговий або цифровий, позначка затвердження типу згідно з ЄУТР) ( 994_016 ); наявності та цілісності таблички тахографа та його пломб, а також маркування таблички та пломб тахографа знаком ПСТ, внесеним до Переліку; дотримання вимог щодо періодичності проведення перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, а також перевірки тахографа; дотримання вимог щодо періодів роботи та відпочинку водіїв та їх відповідність параметрам руху, зареєстрованим тахографом; наявності у водіїв транспортних засобів тахокарт у кількості, визначеній пунктом 3.3 цього розділу, або наявності та чинності картки для цифрового тахографа; строків зберігання відповідної інформації, отриманої за допомогою тахографа, протоколів перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу та повірки тахографа.
Відповідно до Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року № 153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті статті 18 Закону України «Про автомобільний транспорт» та з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв колісних транспортних засобів Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України 07.06.2010 № 340, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14 вересня 2010 року за № 811/18106 затверджено Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів.
Відповідно до пункту 1.5 розділу I Положення №340, у цьому Положенні терміни вживаються в такому значенні, зокрема:
автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи/та вантажів транспортними засобами (далі - Перевізник);
тахограф - обладнання, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їх водіїв.
Пункти 5.1, 5.2 розділу V Положення №340 встановлюють, що тривалість щоденного (міжзмінного) відпочинку водія протягом будь-якого двадцятичотиригодинного періоду, рахуючи від початку робочого дня (зміни), має бути не менше 11 послідовних годин.
Якщо протягом робочої зміни ТЗ керують два водії, кожний водій повинен мати щоденний відпочинок тривалістю не менше 9 послідовних годин.
Згідно вимог пункту 6.1 розділу VI Положення №340, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами.
Водії зберігають записи щодо режиму праці та відпочинку протягом робочої зміни та 28 днів з дня її закінчення.
За умовами пункту 6.3 Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв'язку від 07.06.2010 № 340, водій, що керує ТЗ, який не обладнаний тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку водія (додаток 3).
З аналізу наведених приписів законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що водій транспортного засобу, обладнаного тахографом, повинен мати при собі заповнені тахокарти, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа, у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом, а у разі керування транспортним засобом, який не обладнаний тахографом, водій веде індивідуальну контрольну книжку водія.
Колегія суддів враховує, що Верховний Суд вже сформував правовий висновок у подібних правовідносинах щодо застосування положень статті 48 Закону № 2344-III в контексті реалізації повноважень Укртрансбезпеки щодо притягнення суб'єктів господарської діяльності до адміністративної відповідальності, який викладено у постановах від 06 вересня 2023 року справі № 120/5064/22, від 16 серпня 2023 року у справі № 160/12371/22, від 19 жовтня 2023 року у справі № 640/27759/21. Висновки, у вказаних справах є релевантними до обставин цієї справи, колегія суддів не бачить підстав для відступу від них і надалі зауважує таке.
Крім того, положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів (Положення №340), затверджене наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 07 червня 2010 року №340, встановлює особливості регулювання робочого часу та часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів (далі - водії) та порядок його обліку (пункт 1.2 розділу I).
При цьому, п.1.3 розділу I Положення №340 визначено, що вимоги цього Положення поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами (далі - ТЗ).
У свою чергу, п.1.4 розділу I Положення №340 передбачає випадки, коли це Положення не поширюється на перевезення пасажирів чи/та вантажів.
Колегія суддів акцентує увагу на тому, що здійснене позивачем перевезення, не підпадає під перелік, встановлений п.1.4 розділу I Положення №340.
Отже, на позивача, як автомобільного перевізника, розповсюджуються вимоги Положення №340 під час здійснення внутрішніх перевезень вантажів.
Згідно вимог п.6.1 розділу VI Положення №340, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами.
Водії зберігають записи щодо режиму праці та відпочинку протягом робочої зміни та 28 днів з дня її закінчення.
Отже, враховуючи імперативні вимоги п.6.1 Положення №340, для вантажних автомобілів понад 3,5 тон встановлення тахографів є обов'язком, а не правом.
Пунктом 6.3 Положення №340 встановлено, що водій, що керує ТЗ, який не обладнаний тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку водія (додаток 3).
Пунктом 4 наказу Міністерства транспорту та зв'язку від 07 червня 2010 року №40, передбачено, що п.6.1 Положення №340, (щодо обладнання вантажних автомобілів тахографами) набирає чинності з 01 червня 2015 року.
Отже, з 01 червня 2015 року набула чинності вимога щодо наявності тахографа у транспортному засобі при виконанні внутрішніх перевезень вантажів колісними транспортними засобами з повною масою від 3,5 тонн до 12 тонн. У разі якщо такого пристрою немає, водій повинен мати індивідуальну контрольну книжку водія.
Аналогічний правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 31 жовтня 2023 року у справі №440/17062/21, від 14 грудня 2023 року у справі №340/5660/22.
Так, Верховний Суд, проаналізувавши наведені положення законодавства у постанові від 19 жовтня 2023 року у справі № 640/27759/21 зазначив, що в контексті належного установлення автомобільного перевізника, щодо якого проводиться перевірка, варто виходити із того, що у кожному такому випадку уповноважений контролюючий орган зобов'язаний встановити, а особа, транспортний засіб якої перевіряється, зобов'язана надати документи, які містять беззаперечну інформацію щодо предмета такої перевірки, зокрема інформацію про автомобільного перевізника.
Верховний Суд зауважив, що основну інформацію для притягнення особи до відповідальності, а також для можливого наступного оскарження особою дій Укртрансбезпеки, несуть саме ті документи, які особа (водій транспортного засобу або інша компетентна особа автомобільного перевізника) подає контролюючому органу в момент виявлення порушення та/або під час безпосереднього розгляду питання про притягнення до адміністративної відповідальності.
Натомість, нові докази, які подають заінтересовані особи, зокрема до суду, який розглядає відповідний спір, після визначення контролюючим органом належного перевізника та його притягнення до адміністративної відповідальності мають оцінюватися, на думку Верховного Суду, із розумною критикою та із чітким застосуванням критеріїв належності, допустимості, достовірності та достатності таких нових доказів, а також їх взаємозв'язку із документами, які були надані контролюючому органу в момент перевірки.
За висновком Верховного Суду у справі № 640/27759/21 тільки такий підхід забезпечить дотримання принципу належного виконання учасниками спірних правовідносин вимог законодавства, яке регулює перевезення пасажирів та вантажів, та реалізацію принципу правової визначеності у спорах щодо встановлення дійсного автомобільного перевізника компетентним органом, який контролює дотримання державної політики з питань безпеки на наземному транспорті.
У постанові від 22 лютого 2023 року у справі № 240/22448/20 Верховний Суд зауважував на тому, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, передбачена статтею 60 Закону № 2344-III, застосовується до автомобільних перевізників, а не до власників/користувачів транспортного засобу, яким перевозиться вантаж. При цьому, автомобільний перевізник не може визначатися тільки на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб (адже такі дані не завжди можуть збігатися).
Аналогічні висновки за схожих обставин справи викладені Верховним Судом у постановах від 23 серпня 2023 року у справі № 600/1407/22-а та від 12 жовтня 2023 року у справі № 280/3520/22.
Тобто, положення статті 60 Закону № 2344-III не можуть бути застосовані до особи, яка не є учасником правовідносин, щодо яких компетентним органом проводиться перевірка дотримання законодавства про автомобільний транспорт (постанова Верховного Суду від 07 грудня 2023 року у справі № 620/18215/21).
При цьому, на підставі самих лише реєстраційних документів на транспортний засіб не можна визначати суб'єкта, який має нести відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт. Ці вихідні дані орган контролю отримує на місці перевірки, тоді як постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу виноситься за результатами розгляду справи в територіальному органі Укртрансбезпеки і саме під час її розгляду і має бути встановлений суб'єкт (особа порушника), який в розумінні частини першої статті 60 Закону № 2344-ІІІ має нести відповідальність за порушення вимог цього Закону.
Так, згідно з частиною першою статті 1 Закону № 2344-III автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.
Таким чином, відповідальність за порушення вимог законодавства у сфері автомобільного транспорту під час перевезення вантажів несуть саме перевізники.
Відповідно до частини першої статті 33 Закону № 2344-III автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб'єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах.
При цьому, відомості щодо перевізника зазначаються в товарно-транспортній накладній, яка надається працівникам Укртрансбезпеки для перевірки, оскільки під час руху основним документом, який надає відомості про автомобільного перевізника і про перевезення вантажу, є товарно-транспортна накладна, яка використовується для внутрішніх перевезень в межах України.
Згідно Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року №363, товарно-транспортна накладна (ТТН) - єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов'язкові реквізити, передбачені цими Правилами.
Матеріалами справи встановлено, що транспортний засіб МАЗ, державний номерний знак НОМЕР_1 , серія і номер свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_2 належить ОСОБА_1 .
До перевірки товарно-транспортну накладну від 05.06.2024 №Р1792, де перевізником зазначено ФОП ОСОБА_1 , тобто позивача.
Отже, інформація про позивача, як автомобільного перевізника, була зазначена у ТТН від 05.06.2024, якою оформлено перевезення вантажу та яка надавалась водієм під час проведення оспорюваної перевірки.
За змістом «Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні» (затв. наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997р. за №363), товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов'язкові реквізити, передбачені цими Правилами.
Наведена правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 06.03.2024 у справі №200/4052/22.
Суд апеляційної інстанції при розгляді цього спору застосовує вказаний підхід Верховного Суду відносно установлення належного перевізника та, відповідно, досліджує обставини наданих документів як посадовим особам відповідача (контролюючому органу) водієм транспортного засобу в момент виявлення порушення та/або під час безпосереднього розгляду питання про притягнення до адміністративної відповідальності.
Колегія суддів звертає увагу на те, що надана товарно-транспортна накладна є документом, який у розумінні вимог ст.50 Закону №2344-III підтверджує факт укладення договору перевезення вантажу між перевізником та відправником (вантажовідправником) та спростовує доводи позивача, що ФОП ОСОБА_1 був автомобільним перевізником.
Відповідно до п.11.1 Правил №363, основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.
Товарно-транспортну накладну суб'єкт господарювання може оформлювати без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил №363, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім'я, по батькові) Перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які дають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.
При встановленні посадовими особами органу державного контролю факту перевезення вантажів з недотриманням Закону №2344-III, джерелом інформації про суб'єкта відповідальності за таке порушення законодавства про автомобільний транспорт є насамперед відомості товарно-транспортної накладної, яка супроводжує вантаж, про автомобільного перевізника, оскільки, як уже зазначалося вище, перевізник може не співпадати з водієм, який керує транспортним засобом, чи власником (користувачем) транспортного засобу, зазначеним у реєстраційних документах.
А тому, відомості товарно-транспортної накладної, зокрема й про автомобільного перевізника, повинні бути обов'язково зафіксовані посадовими особами відповідача у відповідних документах.
Також, визначаючись щодо обґрунтованості доводів апелянта, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до ст.1 «Правила дорожнього руху» (затв. постановою КМУ від 10.10.2001р. №1306 із змінами та доповненнями), власником транспортного засобу є фізична чи юридична особа, яка володіє майновими правами на транспортний засіб та має на це відповідні документи.
Отже, законом чітко визначено відмінність між особою яка володіє майновими правами на транспортний засіб і особою, яка використовує його або безпосередньо, або через водія (іншу юридичну особу) для здійснення перевезень.
Таким чином, власник транспортного засобу та перевізник можуть бути як однією особою, так і різними.
Відповідно, належність на праві власності автомобіля іншій особі не вказує на неможливість передання такого транспортного засобу в користування іншій особі для власних потреб. До того ж, використання третьою особою такого автомобіля не позбавляє обов'язку дотримуватись вимог закону, в тому числі і під час перевезення нею або водієм товарів (вантажів).
У постанові Верховного Суду від 21.03.2024 у справі №240/10400/23 суд касаційної інстанції дійшов висновку, що за відсутності інших документів, які спростовують інформацію зазначену в товарно-транспортній накладній про автомобільного перевізника, встановлення особи перевізника здійснюється відповідно до вказаних в товарно-транспортній накладній відомостей щодо такої особи, які є обов'язковими при її оформленні.
Тобто, у цьому випадку, контролюючий орган підставно врахував відомості з товарно-транспортної накладної щодо особи автомобільного перевізника та обґрунтовано визначив позивача - автомобільним перевізником.
Отже, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, що означена ТТН є належним та допустимим доказом, що підтверджує факт перевезення вантажу позивачем та його статус автомобільного перевізника у межах спірних відносин.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийняте рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону і підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 06.01.2025 в адміністративній справі №340/5198/24 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили 25 березня 2025 року та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Повне судове рішення складено 31 березня 2025 року.
Головуючий - суддя Н.А. Олефіренко
суддя Л.А. Божко
суддя Ю. В. Дурасова