03 квітня 2025 р. Справа № 440/15361/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Бегунца А.О.,
Суддів: Русанової В.Б. , Ральченка І.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвали Полтавського окружного адміністративного суду від 17.02.2025, головуючий суддя І інстанції: О.О. Кукоба, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, повний текст складено 17.02.25 по справі № 440/15361/24
за позовом ОСОБА_1
до Державної судової адміністрації України , Полтавського апеляційного суду
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
19.12.2024 позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Полтавського апеляційного суду, Державної судової адміністрації України (далі - ДСА України), в якій просив :
визнати протиправними дії Полтавського апеляційного суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 19.07.2022 по 05 07.2024 обчисленої, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2 102.00 грн;
зобов'язати Полтавський апеляційний суд нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 19.07.2022 по 05.07.2024 обчисливши її розмір, виходячи у 2022 році з прожиткового мінімуму 2 481.00 грн, у 2023 році - 2 684.00 грн, у 2024 році - 3 028.00 грн;
зобов'язати ДСА України виділити Полтавському апеляційному суду грошові кошти для виплати належного ОСОБА_1 грошового утримання за період з 19.07.2022 по 05.07.2024 обрахованого Полтавським апеляційним судом виходячи з прожиткового мінімум для працездатних осіб: у 2022 році 2 481.00 грн, у 2023 році - 2 684.00 грн, у 2024 році - 3 028.00 грн.
В рамках позовної заяви позивачем заявлено клопотання про поновлення строку звернення до суду з цим позовом, в обґрунтування якої посилався на обставини ведення на території України воєнного стану, звернення Пленуму Верховного Суду до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо відповідності приписів статті 233 КЗпП України вимогам статей 22, 55 Конституції України, а також зазначив про наявність у нього гарантованого статтею 55 Конституції України на право звернення до адміністративного суду з позовом.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 24.12.2024 у задоволенні заяви позивача про поновлення строку звернення до суду з цим позовом відмовлено.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 24.12.2024 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви упродовж десяти днів з дня вручення копії ухвали.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 15.01.2025 позивачу продовжено строк для усунення недоліків позовної заяви на десять днів з дня розгляду по суті Другим апеляційним адміністративним судом апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 24.12.2024 у справі № 440/15361/24, якою відмовлено у задоволенні його заяви про поновлення строку звернення до суду.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 06.02.2025 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 24.12.2024 у справі № 440/15361/24 залишено без задоволення, а оскаржену ухвалу суду - без змін.
11.02.2025 до суду надійшла заява позивача про поновлення строку звернення до суду, в обґрунтування якої ОСОБА_1 зазначив, що обов'язок з нарахування грошового утримання у відповідності з вимогами Закону України «Про судоустрій і статус суддів» покладено саме на роботодавця - Полтавський апеляційний суд. За твердженням позивача, відповідач з 2022 не інформував його в установленому законом порядку про розмір прожиткового мінімуму, який враховувався для обчислення його суддівської винагороди. Більш того, при відрахуванні зі штату суду у зв'язку зі звільненням з посади судді у відставку відповідач не повідомив ОСОБА_1 про наявну заборгованість з виплати суддівської винагороди та її розмір, а також не вручив письмове детальне повідомлення про нарахування суддівської винагороди із зазначенням її складових.
Ухвалами Полтавського окружного адміністративного суду від 17.02.2025 відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду з позовом та позовну заяву повернуто позивачу.
Відмовляючи в задоволенні заяви про поновлення строку та повертаючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що повідомлені позивачем у заяві від 11.02.2025 обставини не свідчать про наявність поважних причин пропуску строку звернення до суду з цим позовом.
Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати ухвали Полтавського окружного адміністративного суду від 17.02.2025, а справу повернути до місцевого суду для продовження розгляду.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що місцевий суд передчасно вирішив питання щодо пропуску строку звернення до суду визначеного ст. 233, 234 КЗпП України, не врахував правові висновки Великої палати Верховного Суду висловлені у постанові від 11.07.2024 в справі № 990/156/23, провадження № 11-90заі24, щодо того що строки встановлені ст. 233, 234 КЗпП України є матеріальними строками, наслідком пропуску яких є відмова в задоволенні позову, при встановлені судом обґрунтованості позовних вимог.
Відповідачі своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористались.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 312 КАС України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
Відповідно п. 3 ч. 1 ст. 294 КАС України, окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові).
Згідно з ч. 4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
За приписами ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (ч. 1 ст. 308). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 2 ст. 308).
Відповідно до ч. 1 ст. 78 КАС України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судове рішення в межах доводів і вимог апеляційної скарги та перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Відповідно до положень статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Відповідно до пункту 17 частини 1 статті 4 КАС України, публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Предметом спору у цій справі є правовідносини щодо здійснення перерахунку суддівської винагороди позивача за час перебування його на посаді судді Полтавського апеляційного суду, що в силу пункту 17 частини 1 статті 4 КАС України є публічною службою.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 11.07.2024 у справі № 990/156/23 зробила висновок, що у взаєминах із державою в особі відповідних суб'єктів владних повноважень суд має застосовувати правило пріоритету правової норми за найбільш сприятливим тлумаченням для особи - суб'єкта приватного права. Положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні над частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 01.10.2024 у справі № 620/14688/23
Частиною 2 статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 18.07.2022) передбачено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, частини 1 і 2 статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції :
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Тобто до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Колегія суддів зазначає, що у рішенні від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду виклав наступну правову позицію :
«Якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19.07.2022 та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»)».
Як вбачається з висновків викладених Верховним Судом в постанові від 21.01.2025 у справі № 580/8244/23 позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом певного строку від дати порушення його прав, свобод чи інтересів, чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 11.07.2024 у справі № 990/156/23 зробила висновок, що : строк звернення до суду обчислюється за загальним правилом з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені; рішення скероване на її адресу поштовим повідомленням, яке вона відмовилася отримати або не отримала внаслідок неповідомлення відправника про зміну місця проживання; про порушення її прав знали близькі їй особи.
Як вбачається з матеріалів справи, а саме наказу від 25.07.2024 № 47-09/90, ОСОБА_1 05.07.2024 звільнений з посади судді Полтавського апеляційного суду та відрахований зі штату суду у зв'язку із задоволенням його заяви про відставку (а.с. 13).
Як вбачається з п. 4 наказу від 25.07.2024 № 47-09/90 відділу бухгалтерського обліку та звітності Полтавського апеляційного адміністративного суду наказано провести повний розрахунок суддівської винагороди ОСОБА_1 на дату звільнення з посади.
Позивач з наказом ознайомлений та копію наказу отримав - 05.07.2024.
Тобто, строк звернення до суду з цим позовом слід рахувати з 06.07.2024 - наступного дня за днем відрахування позивача зі штату Полтавського апеляційного суду.
Ураховуючи правову позицію, сформовану Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23 до вимог щодо нарахування та виплати суддівської винагороди за період з 19.07.2022 по 05.07.2024 підлягає застосуванню редакції норми ч. 1 ст. 233 КЗпП України з 19.07.2022, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення свого права.
Звернувшись до суду з цим позовом 19.12.2024, позивач пропустив визначений статтею 233 КЗпП України тримісячний строк звернення.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивач, перебуваючи на посаді судді Полтавського апеляційного суду, щомісяця отримував суддівську винагороду, а тому не міг не знати про її розмір.
Стосовно доводів позивача про те, що Полтавський апеляційний суд не повідомляв його про конкретний розмір суддівської винагороди та її складові, суд враховує, що ОСОБА_1 є професійним суддею, зі стажем роботи на посаді судді понад 20 років, тоді як питання обчислення суддівської винагороди, зокрема визначення розрахункової величини для її розрахунку (прожитковий мінімум у розмірі 2 102.00 грн) у 2022-2024 роках були урегульовані Законом про Державний бюджет України на відповідний рік, а тому такі відомості були загальнодоступними.
Щодо посилання позивача на невручення йому повідомлення про нараховані суми при відрахуванні зі штату Полтавського апеляційного суду, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки ні КЗпП України, ані жоден інший нормативно-правовий акт не містить затвердженої форми такого повідомлення чи вимог до нього.
За обставин спірних відносин, таким повідомленням можна вважати наказ Полтавського апеляційного суду від 05.07.2024 № 4.7-09/30 про відрахування позивача зі штату суду, у якому зазначено конкретні види виплат, на які мав право позивач у зв'язку зі звільненням.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції що повідомлені позивачем у заяві про поновлення строку від 11.02.2025 обставини не свідчать про наявність поважних причин пропуску строку звернення до суду з цим позовом.
Колегія суддів зазначає, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 13.12.2011 у справі № 17-рп/2011 визначив, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
В аспекті наведеного суд також вважає за доцільне зазначити, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки ж звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними.
Підстави пропуску строку можуть бути визнані поважними, а строк поновлено лише у разі, якщо вони пов'язані з непереборними та об'єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк, подання заяви.
Враховуючи викладене, лише наявність об'єктивних перешкод для своєчасної реалізації права звернення із позовом у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск такого строку з поважних причин.
Тобто, поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася із адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Питання поважності причин пропуску строку звернення до суду є оціночним та залежить від доказів, якими підтверджуються обставини та підстави такого пропуску.
У постанові від 29.09.2022 у справі № 500/1912/22 Верховний суд дійшов висновку, що причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Водночас колегія суддів зазначила, що при застосуванні процесуальних норм слід уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до нівелювання процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Верховний Суд у постанові від 06.04.2021 у справі № 823/2363/18, досліджуючи питання поважності причин строку звернення до суду, дійшов висновку, що причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Разом з цим, Верховний Суд у зазначеній постанові звернув увагу, що чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного та необмеженого поновлення судами пропущеного строку.
Велика Палата Верховного Суду аналізуючи застосування правового інституту строків звернення до адміністративного суду у постанові від 20.11.2019 у справі № 9901/405/19 виснувала, що закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення причин пропуску такого строку. Вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки. Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
У постанові від 13.02.2024 у справі № 140/9165/23 Верховний Суд звернув увагу на те, що питання поновлення пропущених процесуальних строків вирішується судом в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Найпоширенішими підставами, за яких може бути поновлений пропущений строк звернення до суду, є, зокрема, форс-мажорні обставини або такі, що перебували поза контролем особи (аварії, катастрофи, природні явища) та інші об'єктивні причини, що не залежали від її волі (тяжка хвороба, неправомірні дії інших осіб тощо). Водночас, у випадку, коли позивачем не наведено обґрунтованих аргументів та переконливих доказів, які могли б свідчити про об'єктивну неможливість вчинення ним всіх необхідних і можливих дій щодо реалізації процесуальних прав у передбачені процесуальним законом строки, застосування судами передбачених законом наслідків пропущення строків звернення до суду, не є порушенням права особи на доступ до суду.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 24.10.2024 у справі № 990/277/24 наголосила, що поважними визнаються лише обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій.
У контексті наведеного, слід зазначити, що норми КАС України не містять виключень або підстав для звільнення учасників процесу від обов'язку надавати докази до суду та доводити обставини, які є підставами для поновлення пропущеного строку звернення до суду. Особа, яка заявляє клопотання, згідно з частиною першою статті 77 КАС України повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що пропуск такого строку дійсно пов'язаний з об'єктивно непереборними обставинами чи істотними перешкодами.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для поновлення пропущеного строку звернення до суду з позовною заявою.
Колегія суддів, переглянувши ухвали суду першої інстанції, дійшла висновку, що при прийнятті останніх, суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального права.
Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Згідно із ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвали Полтавського окружного адміністративного суду від 17.02.2025 по справі № 440/15361/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя А.О. Бегунц
Судді В.Б. Русанова І.М. Ральченко