03 квітня 2025 р. Справа № 440/14851/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Калиновського В.А.,
Суддів: Мінаєвої О.М. , Спаскіна О.А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 14.01.2025, головуючий суддя І інстанції: О.О. Кукоба, м. Полтава по справі № 440/14851/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати протиправними дії відповідача в частині обмеження розміру пенсії десятьма прожитковими мінімумами, встановлених для осіб, які втратили працездатність з 20.03.2024;
- зобов'язати відповідача провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 без обмеження максимальним розміром що не перевищує десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність, з урахуванням виплачених сум пенсії, починаючи з вказаної дати.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 14.01.2025 частково задоволено позов.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 пенсії по інвалідності з 21.03.2024 з обмеженням її максимальним розміром.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити з 21.03.2024 нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 з урахуванням надбавок, доплат, підвищень та індексації, без обмеження загального розміру пенсії максимальним розміром, за вирахуванням фактично сплачених сум.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції, просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що та обставина, що позивачу було призначено пенсію відповідно до ЗУ «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» до набрання чинності Законом України «Про заходи законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», не виключає можливість обмеження пенсії позивача максимальним розміром, що встановлений цим Законом.
На осіб, яким пенсія перерахована відповідно до нормативно-правових актів, вказаних у статті 2 ЗУ «Про заходи законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», та розмір якої перевищує максимальний розмір, встановлений даним Законом, поширюються приписи законодавства, чинні на час здійснення такого перерахунку.
Таким чином, у Головного управління відсутні правові підстави не застосовувати до пенсії позивача обмеження максимального розміру, встановлені частиною 3 статті 67 Закону України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та статтею 2 ЗУ “Про заходи законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи».
На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач є пенсіонером, отримує пенсію по інвалідності, як особа з інвалідністю ІІ групи внаслідок захворювання, пов'язаного з участю в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1-ї категорії, відповідно до Закону №796-XII, й перебуває на обліку у ГУПФ України в Полтавській області.
З 01.03.2024 пенсійний орган провів індексацію пенсії позивача, внаслідок якої розмір пенсійної виплати склав 23969,77 грн, тоді як до виплати призначена пенсія у розмірі 23610,00 грн /а.с. 17/.
15.11.2024 позивач звернувся до ГУПФ України в Полтавській області із заявою про виплату пенсії без обмеження її максимального розміру /а.с. 6/.
Відповідач у листі від 22.11.2024 вих. № 20200-19232/Б-02/8-1600/24 роз'яснив, що індексація (перерахунок) пенсії позивача з 01.03.2024 проведена з урахуванням чинної на момент її здійснення редакції частини третьої статті 67 Закону № 796-XII, статті 2 Закону № 3668-VI, якими було передбачено обмеження пенсії максимальним розміром, що становить десять розмірів прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб (23610,00 грн), підстави для перерахунку пенсії після ухвалення Конституційним Судом України рішення від 20.03.2024 № 2-р(II)/2024 - відсутні /а.с. 7/.
Не погодившись з такою позицією ГУПФ України в Полтавській області, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що з 21.03.2024 відповідач не має правових підстав обмежувати пенсію позивача максимальним розміром десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, оскільки Рішенням Конституційного Суду України від 20.03.2024 № 2-р(II)/2024 визнано неконституційними припис статті 2 Закону № 3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон № 796-XII, припис першого речення частини третьої статті 67 Закону № 796-XII, внаслідок чого з 21.03.2024 позивач має право на отримання пенсії по інвалідності без обмеження максимальним розміром.
Судова колегія враховує, що предметом даного апеляційного розгляду є рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог.
Оскільки рішення суду щодо відмовлених позовних вимог не оскаржується, за відсутності обставин, визначених ч. 2 ст. 308 КАС України, судова колегія не надає правової оцінки доводам суду в частині відмовлених позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позову з наступних підстав.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
З огляду на положення статті 1 Закону № 796-XII, останній спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв'язання пов'язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території; громадян, які постраждали внаслідок інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та розв'язання пов'язаних з цим проблем медичного і соціального характеру.
Відповідно до статті 49 Закону № 796-XII пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Частиною першою статті 54 Закону № 796-XII встановлено, що пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно із законодавством.
Згідно з частиною третьою статті 67 Закону № 796-XII максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, по 31 грудня 2017 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.
Так само, у силу частини першої статті 2 Закону № 3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до (...) законів України (...) "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (...), не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Предметом даного спору є протиправність дій пенсійного органу щодо відмови у здійсненні позивачу з 20.03.2024 перерахунку пенсії без обмеження пенсійної виплати максимальним розміром.
Так, обмеження максимального розміру пенсії вперше введені в дію Законом № 3668-VІ, який набрав чинності з 01.10.2011.
За змістом положень статті 2 Закону № 3668-VІ максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Закону № 796-XII, не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Аналогічне положення з 01.10.2011 передбачено у частині третій статті 67 Закону № 796-XII.
Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 05.09.2023 року у справі № 120/1602/23, від 15.11.2023 року у справі № 120/6735/23, від 28.02.2024 року у справі № 240/20830/21, від 24.04.2024 року у справі № 580/365/20, норми пункту 2 "Прикінцевих та перехідних положень" Закону № 3668-VІ є лише частиною вказаного нормативно-правового акта, не дублюються іншими актами, встановлюють межі застосування норм інституту "обмеження максимального розміру пенсії" за колом осіб в момент набуття чинності названого Закону та спрямовані на збереження соціальних прав і інтересів в сфері пенсійних відносин, реалізація яких мала місце до набуття вступу в силу згаданого Закону.
З часу набрання чинності вказаним Законом він поширює свою дію на всю територію України і розповсюджується на всіх осіб, які отримують пенсії за законодавством України (зокрема, призначені (перераховані) відповідно до нормативно-правових актів, вказаних у статті 2 Закону № 3668-VІ).
До того ж, норми статті 2 Закону № 3668-VI кореспондуються з положеннями частини третьої статті 67 Закону № 796-XII.
Отже, на осіб, яким пенсія перерахована відповідно до нормативно-правових актів, вказаних у статті 2 Закону № 3668-VI, та розмір якої перевищує максимальний розмір, встановлений даним Законом, поширюються приписи законодавства, чинні на час здійснення такого перерахунку.
Наявним у матеріалах справи протоколом перерахунку пенсії (а.с. 8, 17) підтверджено, що внаслідок перерахунку пенсії позивача її розмір пенсії з надбавками з 01.03.2024 склав 23969,77 грн, отже, перевищив максимальний, а тому позивачу до виплати призначена пенсія у розмірі 23610,00 грн.
Оскільки таке перевищення стало результатом перерахунку в період дії загальної норми частини першої статті 2 Закону № 3668-VI, то до регулювання спірних відносин підлягали застосовуванню положення вказаної статті, яка встановлює обмеження пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.
Поряд з цим, колегія суддів враховує, що 20.03.2024 Конституційний Суд України ухвалив рішення №2-р(II)/2024, яким визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), припис статті 2 Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 8 липня 2011 року № 3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII зі змінами, припис першого речення частини третьої статті 67 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII зі змінами.
Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
У пункті 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 20.03.2024 № 2-р(II)/2024 визначено, що припис статті 2 Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 8 липня 2011 року № 3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII зі змінами, припис першого речення частини третьої статті 67 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII зі змінами, визнані неконституційними, утрачають чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Отже з 20.03.2024 - з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення № 2-р(II)/2024 стаття 67 Закону № 796-XII не містить норм про обмеження пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність; так само, як і припис статті 2 Закону № 3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон № 796-XII, зі змінами, оскільки їх визнано неконституційними.
Із урахуванням вищевикладених норм законодавства, та із врахуванням правової позиції Конституційного Суду України у рішенні від 20.03.2024 № 2-р(II)/2024, суд апеляційної інстанції вважає, що обмеження з 20.03.2024 максимального розміру пенсії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є порушенням зобов'язань держави, які випливають зі змісту ст. ст. 3, 16, 50 Конституції України у їхньому взаємозв'язку.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає помилковим доводи апелянта про те, що на осіб, яким пенсія перерахована відповідно до нормативно-правових актів, вказаних у статті 2 Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи", та розмір якої перевищує максимальний розмір, встановлений цим Законом, поширюються приписи законодавства, чинні на час здійснення такого перерахунку, оскільки ці норми визнані неконституційними і застосуванню не підлягають.
З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість та безпідставність доводів апеляційної скарги, у зв'язку з чим вважає відсутніми підстави для її задоволення.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення адміністративного позову.
Посилання заявника апеляційної скарги на висновки Верховного Суду, які сформульовано у постановіх Верховного Суду від 24.06.2020 у справі № 580/234/19 колегія суддів до уваги не приймає, оскільки у зазначеній справі та у даній справі відрізняються фактичні обставини справи, що не є подібними до справи, що розглядається, а також без урахування рішення Конституційного Суду України від 20.03.2024 № 2-р(II)/2024.
Ухвалюючи це судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п. 41) щодо якості судових рішень.
Згідно з рішення Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (п. 58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За змістом ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв'язку з чим підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області - залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 14.01.2025 по справі № 440/14851/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя В.А. Калиновський
Судді О.М. Мінаєва О.А. Спаскін