02 квітня 2025 року м. ПолтаваСправа № 440/2504/25
Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Клочка К.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (надалі також позивач) звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (надалі також відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, а саме просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області №164750007257 від 16.09.2024 року, щодо відмови в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах згідно з ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та ст.114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування";
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах згідно із пунктом "в" ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та п.3 ч.2 ст.114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", ОСОБА_1 період роботи із 08.06.1994 року по 11.04.2000 року в КСГП «Промінь» та із 12.04.2000 по 16.05.2006 року у ПСП «Промінь», на підприємстві сільського господарства трактористом-машиністом безпосередньо зайнятим у виробництві сільськогосподарської продукції в колгоспах, радгоспах, інших підприємствах сільського господарства, що зазначені в трудовій книжці серія НОМЕР_1 заповненій 25.01.1993;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах згідно з ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 10.06.2024.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач звернувся із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Однак, рішенням №164750007257 від 16 вересня 2024 року відповідачем відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у зв'язку з відсутністю пільгового стажу згідно чинного законодавства.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 03 березня 2025 року прийнято позову заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
10 березня 2025 року до суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву, у якому представник Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на відсутність необхідного пільгового стажу, підтвердженого у встановленому законом порядку.
Дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини.
22 серпня 2024 року позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до органу ПФУ із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах та пакетом документів.
За результатами розгляду вказаної заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області прийнято рішення № 164750007257 від 02 вересня 2024 року про призначення пенсії за віком з 10 червня 2024 року.
За результатами повторного розгляду вказаної заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області прийнято рішення №164750007257 від 16 вересня 2024 року, яким вирішено відмовити позивачу в призначенні дострокової пенсії за віком на пільгових умовах згідно пункту 3 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у зв'язку з відсутністю необхідного пільгового стажу згідно чинного законодавства.
В обґрунтування підстави відмови у вказаному рішенні зазначено, що відповідно акту перевірки довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній за №4600-0903-1/5936 (3411) від 27.08.2024 року, із зазначенням факту роботи за період роботи з 10.06.1994 по 11.04.2000, з 12.04.2000 по 16.05.2006 відсутня назва посади. За даними акту здійснено перерахунок пенсії, в результаті якого пільговий стаж тракториста-машиніста в сільському господарстві склав 19 років 4 місяці і 17 днів, з врахуванням до пільгового стажу відомостей по спеціальному стажу з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування індивідуальних відомостей про застраховану особу (форми ОК-5).
Не погодившись з вказаним рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам та відповідним доводам сторін, суд виходить з наступного.
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України визначено, що основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення" громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Відповідно до пункту "в" частини першої статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (у редакції, чинній на час звернення позивача із заявою про призначення пенсії) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи трактористи-машиністи, безпосередньо зайняті у виробництві сільськогосподарської продукції в колгоспах, радгоспах, інших підприємствах сільського господарства, - чоловіки після досягнення 55 років і при загальному стажі роботи не менше 30 років, з них не менше 20 років на зазначеній роботі.
Аналогічно згідно з пунктом 3 частини другої статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" на пільгових умовах пенсія за віком призначається чоловікам, які працюють трактористами-машиністами і безпосередньо зайняті у виробництві сільськогосподарської продукції в колгоспах, радгоспах, інших підприємствах сільського господарства, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років, з них не менше 20 років на зазначеній роботі.
Відповідно до п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
У тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток N 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка (пункт 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 N 637, далі - Порядок №637).
Зі змісту вказаної норми вбачається, що уточнюючі довідки мають надаватися у разі, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України в постанові від 10 вересня 2013 року у справі № 21-183а13 та Верховним Судом, зокрема, у постановах від 14 квітня 2018 року у справі № 164/1993/14-а, від 19 червня 2018 року у справі № 592/5846/17, від 25 вересня 2018 року у справі № 242/65/17, від 28 березня 2019 року у справа №194/712/17, від 18 квітня 2019 року у справі №156/173/17, від 11 липня 2019 року у справі №423/1156/17 та від 11 липня 2019 року у справі №225/3845/17.
Щодо позовних вимог про зарахування до стажу роботу, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах періодів роботи позивача з 08.06.1994 по 11.04.2000 та з 12.04.2000 по 16.05.2006, суд зазначає наступне.
Згідно записів у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 , виданої 25 січня 1993 року, позивач працював з 08.06.1994 по 11.04.2000 на посаді тракториста у колгоспі "Промінь" та з 12.04.2000 по 16.05.2006 на посаді тракториста в ПСП "Промінь", також зазначено відомості про прийнятий річний мінімум трудової участі в сільськогосподарському виробництві, виконання позивачем річного мінімуму трудової участі та нарахованої заробітної плати.
Суд зауважує, що Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію, викладену, зокрема, у постановах від 28 лютого 2018 року у справі № 428/7863/17 та від 16 квітня 2020 року у справі №159/4315/16-а про те, що певні недоліки в заповненні трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії. Відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи організації, і не може мати негативні наслідки для особи, яка звернулася за пенсією.
Однією з підстав для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Відповідач не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
ЄСПЛ також наголошує на особливій важливості принципу "належного урядування", зокрема, у справі "Лелас проти Хорватії" (заява № 55555/08) - держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу" (пункт 74).
Також, суд зауважує, що у правовій позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 687/975/17, яку суд вважає за необхідним застосувати при розгляді даної справи, зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Крім того , згідно довідки № 157 від 15.04.2024 позивач у вищезазначений період виконував роботи тракториста - машиніста сільськогосподарського виробництва і був безпосередньо зайнятий протягом повного польового періоду у рослинництві та протягом повного календарного року у тваринництві та зазначені періоди зараховуються до страхового стажу роботи, який дає право на пільгове пенсійне забезпечення згідно пункту 2 підпункту 3 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Форма Довідки про підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637.
Довідка ТОВ “Промінь-Лан» № 68-187 від 24.03.2004 містить всі необхідні відомості, що передбачені постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637.
Таким чином, оскільки записами у трудовій книжці підтверджується характер роботи позивача у період з 08.06.1994 по 11.04.2000 та з 12.04.2000 по 16.05.2006 на посаді тракториста позивач має право на включення спірних періодів роботи до пільгового стажу відповідно до пункту 3 частини другої статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" .
Також, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з пунктом 4.2 розділу 4 Порядку №22-1 при прийманні документів працівник сервісного центру:
ідентифікує заявника (його представника);
надає інформацію щодо умов та порядку призначення (перерахунку) пенсії;
реєструє заяву, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, відповідність викладених у них відомостей про особу даним паспорта;
уточнює інформацію про факт роботи (навчання, служби, підприємницької діяльності) і про інші періоди діяльності до 01 січня 2004 року, що можуть бути зараховані до страхового стажу. У разі необхідності роз'яснює порядок підтвердження страхового стажу, повідомляє про право особи на здійснення доплати до мінімального страхового внеску відповідно до частини третьої статті 24 Закону, та/або на добровільну участь у системі загальнообов'язкового пенсійного страхування;
з'ясовує наявніcть у заявника особливого (особливих) статусу (статусів), особливих заслуг, інших обставин, які можуть бути підставою для встановлення підвищень, надбавок, доплат;
повідомляє про необхідність до оформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів;
сканує документи. На створені електронні копії накладає кваліфікований електронний підпис;
надсилає запити про витребування з відповідних інформаційних систем необхідних відомостей, передбачених пунктом 2.28 розділу II цього Порядку;
повідомляє про можливості подавати заяви через вебпортал;
видає особі або посадовій особі розписку із зазначенням дати прийняття заяви, переліку одержаних і відсутніх документів, строку подання додаткових документів для призначення пенсії та пам'ятку пенсіонеру (додаток 6). Скановані розписка та пам'ятка пенсіонеру зберігаються в електронній пенсійній справі;
повідомляє особу, у вибраний нею спосіб, про відсутність відомостей або/та наявність розбіжностей у відповідних інформаційних системах та строки подання необхідних документів для призначення пенсії, не пізніше двох робочих днів після отримання відповіді органу, який веде відповідний інформаційний реєстр.
Суд зауважує, що орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб до оформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Згідно з пунктом 4.7 розділу 4 Порядку №22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Аналізуючи оскаржуване рішення, суд вказує, що принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень, відповідно до ч.2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, має на увазі, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Частинами 1 та 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Ратифікація Конвенції відбулася на підставі Закону України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР та вона набула чинності для України 11 вересня 1997 року.
Статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Європейським Судом з прав людини у рішенні по справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), №37801/97, п.36, від 01 липня 2003 року, яке, відповідно до ч. 1 статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини, підлягає застосуванню судами як джерело права, вказано, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
У рішенні від 10 лютого 2010 року у справі Серявін та інші проти України Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Отже, рішення суб'єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб'єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.
Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.
При цьому, суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.
Прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб'єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії.
Таким чином, висновки та рішення суб'єкта владних повноважень можуть ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.
Разом з тим, як встановлено в ході судового розгляду справи контролюючим органом зазначених вище принципів при прийнятті рішення дотримано не було.
Натомість, рішення відповідача, яким відмовлено позивачу у зарахуванні пільгового стажу не відповідає загальним вимогам, які висуваються до актів індивідуальної дії як актів правозастосування, а саме критеріям обґрунтованості та вмотивованості, відповідно до яких пенсійний орган мав навести переконливі та зрозумілі мотиви його прийняття, зокрема в частині зазначення висновків про не відповідності інформації, що міститься у довідці ТОВ “Промінь-Лан» № 157 від 15.04.2024.
Крім того, відповідачем не надано належних доказів в підтвердження недостовірності та неправдивості інформації, що міститься у вищезазначеній довідці.
Як встановлено судом, позивачу на момент звернення із заявою про призначення пенсії виповнилося 55 років, він мав загальний трудовий стаж 30 років 07 місяців 25 днів та пільговий стаж 25 років 07 місяці 25 днів, що підтверджується стажем для розрахунку форма РС-право.
Отже, позивач має необхідний вік, загальний трудовий та пільговий стаж для призначення пенсії на пільгових умовах.
Завданням адміністративного судочинства є перевірка правомірності дій суб'єкта владних повноважень, відповідності його рішень критеріям правомірності, які пред'являються до рішень суб'єктів владних повноважень та закріплені в частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно з частиною першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідач як суб'єкт владних повноважень не надали суду достатньо належних і достовірних доказів на підтвердження правомірності своїх дій.
Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення №164750007257 від 16 вересня 2024 року прийнято відповідачем не на підставі та не у спосіб, що визначені законодавством України, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а тому вказане рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
Згідно з положеннями Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Повноваження пенсійного органу щодо призначення пенсії передбачені Законом України "Про пенсійне забезпечення" та Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні пенсії, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, пенсійний орган повинен призначити пенсію. Повноваження пенсійного органу та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу, за умови звернення особи з усіма необхідними для призначення пенсії документами, - призначити пенсію. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.
Також, суд звертає увагу на те, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права сформовано у постанові Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 227/3208/16-а.
Відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Статтею 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (у редакцій чинній на час виникнення спірних правовідносин), відповідно до частини 1 якої пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку, зокрема, пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Статтею 83 Закону України №1788-ХІІ передбачено, що пенсії призначаються з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсії призначаються з більш раннього строку.
Обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушених прав позивача, суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про відмову в призначенні пенсії №164750007257 від 16.09.2024, зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати ОСОБА_1 період роботи з 08.06.1994 по 11.04.2000 та з 12.04.2000 по 16.05.2006 до стажу роботи, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 3 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 3 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 10.06.2024.
Відтак, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню частково.
Відповідно до частин 1, 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Водночас, за приписами частини 8 цієї статті, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
У відповідності до зазначеної норми суд дійшов висновку про наявність підстав для покладення всіх судових витрат на відповідача.
Позивачем при зверненні до суду з даним позовом сплачено судовий збір у розмірі 968,96 грн.
Отже, з огляду на задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 968,96 грн.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) до, Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Гоголя, 34, м. Полтава, Полтавська область, 3600, код ЄДРПОУ 13967927) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про відмову в призначенні пенсії №164750007257 від 16.09.2024
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати ОСОБА_1 період роботи з 08.06.1994 по 11.04.2000 та з 12.04.2000 по 16.05.2006 до стажу роботи, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 3 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 3 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 10.06.2024.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 968,96 грн. (дев'ятсот шістдесят вісім гривень дев'яносто шість копійок).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною восьмою статті 18, частинами сьомою-восьмою статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з складення повного судового рішення.
Суддя К.І. Клочко