. 01 квітня 2025 року м. ПолтаваСправа № 440/901/25
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Чеснокової А.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області, Державної судової адміністрації України про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
22 листопада 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області, Державної судової адміністрації України в Полтавській області, в якій просить суд:
визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди позивача за період з 01.10.2024 по 31.12.2024 включно, виходячи із встановленого на 01.01.2024 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн;
зобов'язати Державну судову адміністрацію України забезпечити територіальне управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 01.10.2024 по 31.12.2024 включно, нарахованої виходячи із встановленого на 01.01.2024 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн;
визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 01.10.2024 по 31.12.2024 включно, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102,00 грн;
зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області нарахувати та виплатити позивачу суддівську винагороду за період з 01.10.2024 по 31.12.2024 включно, обчисливши її розмір виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2024 у розмірі 3028,00 грн, врахувавши при цьому виплачені суми та із проведенням відрахування загальнообов'язкових платежів;
допустити до негайного виконання рішення суду в частині зобов'язання нарахувати та виплатити суддівську винагороду за один місяць.
В обґрунтування позову зазначено, що Рішенням Вищої ради правосуддя "Про переведення судді Ворошиловського районного суду міста Донецька ОСОБА_1 до Лубенського міськрайонного суду Полтавської області" від 16.07.2019 №1862/0/15-19, ОСОБА_1 , переведено до Лубенського міськрайонного суду Полтавської області. Наказом голови комісії з реорганізації (злиття) Лубенського міськрайонного суду №68/ос від 19.07.2019 позивач зарахована до штату Лубенського міськрайонного суду Полтавської області. З 01.10.2024 по 31.12.2024 ТУ ДСА України в Полтавській області нараховувало та виплачувало позивачу суддівську винагороду, для визначення суми якої використовувався "розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2021 року", в сумі 2102 гривні. Однак, відповідно до приписів спеціального законодавства, Територіальне управління повинно було нарахувати позивачу суддівську винагороду виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2024 року в розмірі 3028 гривень. Внаслідок цього розмір винагороди не відповідає розміру, установленому спеціальним законом, у зв'язку із чим позивач не погоджується із сумою виплаченої суддівської винагороди та вважає, що відповідачами порушене право ОСОБА_1 на належне матеріальне забезпечення.
Ухвалою суду від 27.01.2025 позовну заяву залишено без руху у зв'язку із її невідповідністю вимогам статей 160, 161 КАС України.
29.01.2025 позивач усунула недоліки позовної заяви.
Як наслідок, ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 03.02.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, відмовлено у залученні третьої особи, а також постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні).
25.02.2025 від ТУ ДСА України в Полтавській області надійшов відзив, в якому управління просить у задоволенні позовних вимог відмовити повністю з огляду на їх необґрунтованість та безпідставність. Свою позицію мотивувало посиланням на те, що суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України. Кошторис ТУ ДСА України в Полтавській області на 2024 рік був затверджений Державною судовою адміністрацією України головним розпорядником бюджетних коштів - у частині фонду суддівської винагороди (КЕКВ 2113 "Суддівська винагорода") із застосуванням прожиткового мінімуму у розмірі 2102 грн. (у відповідності до абзацу 5 ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік"). Отже, суддівська винагорода суддям місцевих загальних судів Полтавської області управлінням нараховується та виплачується у межах затвердженого Кошторисом розміру річного фонду суддівської винагороди, який був розрахований, виходячи із прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовувався для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня 2102 грн., тобто відповідно до абзацу 5 ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік". Враховуючи викладене, територіальне управління як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня у спірні періоди згідно позовних вимог нараховувало та виплачувало суддівську винагороду відповідно до діючих положень ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та абзацу 5 ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" в межах затверджених та наданих бюджетних призначень. Правових підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди без застосування положень абзацу 5 статті 7 Законів України "Про Державний бюджет України" на 2024 рік в розмірі, що перевищував би кошторисні призначення на вказаний період для виплати суддівської винагороди управління не мало.
Державна судова адміністрація України правом на подання відзиву на позовну заяву у визначений судом строк не скористалася.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося на підставі частини четвертої статті 229 вказаного Кодексу.
Дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини.
Рішенням Вищої ради правосуддя "Про переведення судді Ворошиловського районного суду міста Донецька ОСОБА_1 до Лубенського міськрайонного суду Полтавської області" від 16.07.2019 №1862/0/15-19, суддя Алтухова О.С., переведена до Лубенського міськрайонного суду Полтавської області.
Наказом голови комісії з реорганізації (злиття) Лубенського міськрайонного суду №68/ос від 19.07.2019 позивач зарахована до штату Лубенського міськрайонного суду Полтавської області.
Зі змісту письмових доказів, зокрема, розрахункових листів по виплаті позивачеві суддівської винагороди у період з 01 жовтня 2024 року по 31 грудня 2024 року вбачається, що суддівську винагороду за вказаний період позивачу обчислено з урахуванням розрахункової величини, визначеної Законом України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", а саме, розміру прожиткового мінімуму, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн.
Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність ДСА України щодо незабезпечення ТУ ДСА України в Полтавській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди позивача за період з 01.10.2024 по 31.12.2024 включно, виходячи із встановленого на 01.01.2024 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн, а також протиправними дії ТУДСА України в Полтавській області щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 01.10.2024 по 31.12.2024 включно, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102,00 грн, звернулася до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Статтею 43 Конституції України, серед іншого, визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
У преамбулі Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року №1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII) зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
Частиною першою статті 4 Закону № 1402-VIII встановлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.
Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (частина друга статті 4 Закону №1402-VIII).
Відповідно до частини першої статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
За частиною другою статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Відповідно до частини третьої статті 135 Закону №1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" від 09.11.2023 №3460-ІХ установлено з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення:
дітей віком до 6 років - 2563 гривні;
дітей віком від 6 до 18 років - 3196 гривні;
працездатних осіб - 3028 гривні;
працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні;
працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів - 2102 гривні;
працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури, - 1600 гривень;
осіб, які втратили працездатність, - 2361 гривні.
Спірним у межах цієї справи є питання застосування до розрахунку суддівської винагороди прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01 жовтня 2024 року по 31 грудня 2024 року в розмірі 2102 грн.
В ході розгляду справи встановлено, що суддівську винагороду позивача за період з 01 жовтня 2024 року по 31 грудня 2024 року обчислено, виходячи з приписів статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", з розміру прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн. Дане підтверджене ТУ ДСА України в Полтавській області.
Суд зазначає, що однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.
Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом №1402-VIII) гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема рішеннях від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, від 01 грудня 2004 року №19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005, від 22 травня 2008 року №10-рп/2008, від 03 червня 2013 року №3-рп/2013, а також від 04 грудня 2018 року №11-р/2018.
Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановлена Законом №1402-VIII, положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.
Необхідно також указати, що у пункті 62 висновку №1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до Комітету міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів підкреслюється, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країн) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.
Суд зазначає, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону №1402-VIII й норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.
З 30 вересня 2016 року набрали чинності зміни, внесені до Конституції України згідно із Законом України від 02 червня 2016 року №1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" (далі - Закон №1401-VIII).
Цим Законом, серед іншого, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище. Суд звертає увагу на те, що Конституція України у редакції Закону №1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що "розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій".
З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону №1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди, є закон про судоустрій.
Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону №1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України.
Пунктом 1 частини третьої статті 135 Закону №1402-VIII визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Статтею 130 Конституції України закріплено, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Разом із цим, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, напряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо наведено у Законі України "Про прожитковий мінімум" від 15 липня 1999 року №966-XIV (далі - Закон №966-XIV).
Згідно із статтею 1 Закону №966-XIV прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення:
дітей віком до 6 років;
дітей віком від 6 до 18 років;
працездатних осіб;
осіб, які втратили працездатність.
У змісті наведеної норми Закону №966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення відносно яких визначається прожитковий мінімум.
Статтею 4 Закону №966-XIV встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
Суд зауважує, що Законом №966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як "прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді".
При цьому, Законом №966-XIV судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.
Натомість, статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", разом із встановленням на 01 січня 2021 року прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб в розмірі 2270,00 грн, був введений такий новий вид прожиткового мінімуму, як "прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді", розмір якого становить 2102,00 грн.
Аналогічно статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", разом із встановленням на 1 січня 2024 року прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб в розмірі 3028 грн відповідно визначено "прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді", розмір якого становить 2102,00 грн.
Варто зазначити, що зміни до Закону №1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період, а також до Закону №966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму, не вносилися, тож законні підстави для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, відсутні.
Для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону №1402-VIII, які мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік".
Водночас, Закон України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону №1402-VIII.
Суд зауважує, що Закон України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
Тобто, у національному законодавчому полі існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо застосувавши загальний принцип права "спеціальний закон скасовує дію загального закону" (Lex specialis derogate generali). Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.
Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону (lex specialis), тобто Закону № 1402-VIII.
На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 09 липня 2007 року №6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).
Отже, Законом України "Про судоустрій і статус суддів" закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, відповідач ТУДСА України в Полтавській області неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу, застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.
Щодо питання матеріального забезпечення суддів Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі "Зубко та інші проти України" від 26 квітня 2006 року зазначив, що неспроможність держави вчасно виплачувати суддям їх виплати є несумісною з потребою їх здатності виконувати свої професійні функції неупереджено, щоб не зазнавати тиску і впливу на поведінку; неспроможність держави гарантувати адекватну та своєчасну виплату винагороди національним суддям та невизначеність, у якій вони залишаються, порушує справедливий баланс, що має виникнути між потребами державного інтересу та необхідністю захистити права заявників на мирне володіння своїм майном.
Суд вважає за необхідне підкреслити, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, що регулюють питання правового статусу суддів, не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України та законом гарантій незалежності судді.
Враховуючи викладене, суд констатує, що заміну гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2024 року (3028 грн) на іншу розрахункову величину, яка Законом України "Про судоустрій і статус суддів" не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн) у період з 01 жовтня 2024 року по 31 грудня 2024 року, на підставі абзацу 5 статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" здійснено неправомірно.
Розмір суддівської винагороди встановлено статтею 135 Закону №1402-VIII, тож позивач має право на те, щоб їй виплатили недоотримані кошти (заборгованість).
З урахуванням наведеного, суд погоджується з доводами позивача про те, що обмеження нарахування та виплати останній, суддівської винагороди шляхом обчислення її розміру, виходячи з показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі саме 2102 грн здійснено протиправно.
Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Державної судової адміністрації України в Полтавській області щодо забезпечення в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди позивача за період з 01 жовтня 2024 року по 31 грудня 2024 року включно, виходячи із встановленого на 01.01.2024 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028 гривень, суд зазначає наступне.
Згідно із пунктом 2 частини третьої статті 148 Закону № 1402-VIII функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України.
Відповідно до статті 149 Закону № 1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Відповідно до частини першої статті 151 Закону № 1402-VІІІ Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.
Підпунктами 2 та 7 частини першої статті 152 Закону № 1402-VІІІ встановлено, що Державна судова адміністрація України забезпечує належні умови діяльності судів, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України та органів суддівського самоврядування в межах повноважень, визначених цим Законом; готує бюджетний запит.
З наведеного випливає, що головним розпорядником коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів є Державна судова адміністрація України, а ТУ ДСА України в Полтавській області є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня.
У силу частин першої, другої статті 22 Бюджетного кодексу України за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.
Головними розпорядниками бюджетних коштів є Державна судова адміністрація України.
Пунктами 2 та 4 частини п'ятої статті 22 Бюджетного кодексу України передбачено, що головний розпорядник бюджетних коштів: організовує та забезпечує на підставі Бюджетної декларації (прогнозу місцевого бюджету) та плану діяльності на середньостроковий період складання проекту кошторису та бюджетного запиту і подає їх Міністерству фінансів України (місцевому фінансовому органу); затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством.
Згідно із частиною першою статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
Відповідно до пункту 1 Положення про Державну судову адміністрацію України, що затверджене Рішенням Вищої ради правосуддя від 17.01.2019 № 141/0/15-19 (далі - Положення), Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом.
Пунктом 2 Положення визначено, що ДСА України здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади з метою створення належних умов функціонування судів і діяльності суддів.
Зважаючи на наведені положення статей 148-149 Закону № 1402-VIII у зіставленні з положеннями частин першої, другої, п'ятої статті 22, частини першої статті 23 Бюджетного кодексу України, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України.
Перший відповідач, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисах (на 2024 рік).
При цьому сума коштів відповідно до затвердженого ДСА України кошторису та щомісячного розпису видатків на 2024 рік була недостатньою для забезпечення виплати позивачу суддівської винагороди, обчисленої із урахуванням прожиткового мінімуму величиною 3028,00 грн.
Відтак, невиплата позивачу суддівської винагороди в повному обсязі пов'язана із діяльністю ДСА України, як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів (крім Верховного Суду; стаття 148 Закону України № 1402-VIII), відповідно як суб'єкта владних повноважень, діями якого порушено право позивача.
Щодо обраного позивачем способу захисту порушених прав суд зазначає таке.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні вимоги позивача про визначення в судовому рішенні, що перший відповідач має здійснити нарахування та виплату позивачу суддівської винагороди, а другий відповідач здійснити відповідне фінансування, у тому числі за рахунок бюджетних призначень на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя (Код програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 0501020). Оскільки згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, наведеним у постанові від 19.06.2018 у справі № 910/23967/16, відсутня необхідність зазначати в резолютивній частині рішення суду таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, або номера чи виду рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов'язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення.
Отже, враховуючи встановлені судом обставини, нормативне врегулювання спірних правовідносин, керуючись частиною другою статті 9, частиною другою статті 245 КАС України, суд вважає, що належним способом захисту порушених прав позивача є:
- визнання протиправною бездіяльності Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди позивача за період з 01 жовтня 2024 року по 31 грудня 2024 року включно, виходячи із встановленого на 01.01.2024 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028 гривень;
- зобов'язання Державної судової адміністрації України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди позивача за період з 01 жовтня 2024 року по 31 грудня 2024 року включно, нарахованої виходячи із встановленого на 01.01.2024 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028 гривень;
- визнання протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 01 жовтня 2024 року по 31 грудня 2024 року включно, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102 гривні;
- зобов'язання Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області нарахувати та виплатити позивачу суддівську винагороду за період з 01 жовтня 2024 року по 31 грудня 2024 року включно, обчисливши її розмір виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2024 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028 гривень, врахувавши при цьому виплачені суми та із проведенням відрахування загальнообов'язкових платежів.
Належність такого способу захисту порушених прав позивача підтверджується Верховним Судом у постанові від 15.08.2023 у справі № 120/19262/21-а.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Щодо вимоги позивача про звернення рішення суду до негайного виконання у межах зобов'язання нарахувати та виплатити суддівську винагороду за 1 місяць, суд зазначає таке.
У відповідності до пункту 2 частини першої статті 371 КАС України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 371 КАС України суд, який ухвалив рішення, за заявою учасників справи або з власної ініціативи може ухвалою в порядку письмового провадження або зазначаючи про це в рішенні звернути до негайного виконання рішення, у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1 і 2 частини першої цієї статті.
З аналізу вище викладених правових норм слідує, що негайно виконуються рішення про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць. Тобто умовою для негайного виконання судового рішення є задоволення вимог позивача про стягнення певної суми заробітної плати, з якої можна виокремити її місячний розмір.
Однак в даних правовідносинах має бути здійснено донарахування та виплата (фактично доплата до суми, яка мала бути виплачена судді згідно з нормами закону). Рішення суду у цій справі носить зобов'язальний характер, тому підстави для допущення до негайного виконання рішення суду в частині вимоги про зобов'язання виплати суддівської винагороди у межах стягнення за один місяць відсутні.
Враховуючи обраний спосіб захисту порушених прав позивача, суд дійшов висновку про відмову позивачу у зверненні рішення суду до негайного виконання.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
При вирішенні цієї справи судом враховані положення частини другої статті 2 та частини другої статті 77 КАС України.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. "Ruiz Toriya v. Spaine", рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
З урахуванням зазначеного суд не надає оцінку іншим доводам сторін, оскільки вони не мають суттєвого впливу на рішення суду за результатами вирішення цього спору.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області (вул. Соборності, 17, м. Полтава, Полтавська область, 36000, код ЄДРПОУ 26304855), Державної судової адміністрації України (вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 26255795) про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди судді Лубенського міськрайонного суду Полтавської області ОСОБА_1 за період з 01 жовтня 2024 року по 31 грудня 2024 року включно, виходячи із встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028 гривень.
Зобов'язати Державну судову адміністрацію України забезпечити територіальне управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з з 01 жовтня 2024 року по 31 грудня 2024 року включно, нарахованої виходячи із встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028 гривень.
Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 жовтня 2024 року по 31 грудня 2024 року включно, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102 гривні.
Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 01 жовтня 2024 року по 31 грудня 2024 року включно, обчисливши її розмір виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01 січня 2024 року у розмірі 3028 гривні, врахувавши при цьому виплачені суми та із проведенням відрахування загальнообов'язкових платежів.
У задоволенні клопотання про допущення до негайного виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною восьмою статті 18, частинами сьомою-восьмою статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з складення повного судового рішення.
Суддя А.О. Чеснокова