Справа № 420/37375/24
03 квітня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Єфіменка К.С., розглянувши в письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 ), Головного управління Національної гвардії України (вул..Святослава Хороброго,9-А, м.Київ, 03151), Державної установи «ГОЛОВНИЙ МЕДИЧНИЙ КЛІНІЧНИЙ ЦЕНТР МІНІСТЕРСТВА ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ» (04116, Україна, місто Київ, вулиця Бердичівська, будинок, 1, Код ЄДРПОУ 08735882) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, Головного управління Національної гвардії України за результатом якого позивач просить:
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 витрати на лікування у сумі 49 700 грн.;
стягнути солідарно із Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України та Головного управління Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 витрати на лікування у сумі 49 700 грн.
Позовні вимоги мотивовані протиправною, на думку позивача, бездіяльністю відповідача щодо невиплати йому коштів, витрачених на лікування.
Ухвалою суду від 06 грудня 2024 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (ст.262 КАС України).
Ухвалою суду від 04 лютого 2025 року залучено до участі у справі в якості співвідповідача - Державну установу «ГОЛОВНИЙ МЕДИЧНИЙ КЛІНІЧНИЙ ЦЕНТР МІНІСТЕРСТВА ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ» (04116, Україна, місто Київ, вулиця Бердичівська, будинок, 1, Код ЄДРПОУ 08735882). Розпочато розгляд справи спочатку в порядку приписів ч.6 ст.48 КАС України.
Відповідач - Головне управління Національної гвардії України подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позовної заяви. Вказує на те, що позивачем не обґрунтовано порушення рішеннями, діями чи бездіяльністю прав, свобод, інтересів Позивача саме з боку Головного управління НГУ та військової частини НОМЕР_1 , не надано жодного доказу що міг би свідчити про наявність в діях посадових осіб протиправної бездіяльності.
Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позовної заяви. Вказує на те, що позивач, у зв'язку з відсутністю необхідних імплантів у Державної установи «Головний медичний цент Міністерства внутрішніх справ України», був змушений за власні кошти придбати набір для транспедикулярної системи фіксації хребта за ціною 49 700,00 грн, що не відповідає гарантіям встановленими статтями 17, 49 Конституції України. Відповідач зазначає, що всі витрати на лікування позивача повинні були здійснюватися за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті на утримання Державної установи «Головний медичний центр Міністерства внутрішніх справ України».
Відповідач - Державна установа «ГОЛОВНИЙ МЕДИЧНИЙ КЛІНІЧНИЙ ЦЕНТР МІНІСТЕРСТВА ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ» подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позовної заяви. Вказує на те, що Позивач не звертався до Державної установи «Головний медичний клінічний центр Міністерства внутрішніх справ України» із вимогою про компенсацію витрат на надання медичної допомоги, а саме за придбання імплантів для малоінвазивної транспедикулярної системи фіксації хребта.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзиву на позовну заяву, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.72-79 КАС України, судом встановлено наступні факти та обставини.
Судом встановлено, що з 27.04.2022 по 18.12.2023 ОСОБА_1 проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді старшого стрільця 2 відділення 2 стрілецького взводу стрілецької роти (з охорони об'єкта № 221) 3 стрілецького батальйону (з охорони та оборони об'єктів державного значення) військової частини НОМЕР_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 був переміщений для подальшого проходження служби до Військової частини НОМЕР_2 .
За направленнями військової частини НОМЕР_1 Позивач проходив лікування в ДУ «ТМО МВС України по Чернігівській області», а в подальшому з 24.07.2023 по 18.08.2023 Позивач перебував на лікуванні у ДУ «ГМЦ МВС України», з метою оперативного втручання з встановленням транспендикулярної стабілізації, після цього, 01.08.2023 року, переніс відповідну операцію на хребті.
Відповідно довідки ВЛК № 289 (а), захворювання, Так, пов'язане із проходженням військової служби.
За результатами перенесеної операції Позивачем було витрачено особисті кошти у сумі 49 700 грн., що підтверджується рахунком-фактури №8-00000733 від 31.07.2023 року (Набір імплантів для малоінвазивної транспедикулярної система фіксації хребта) та платіжною інструкцією №0.0. 3124641402.1 від 31.07.2023 року.
У зв'язку із неотриманням грошової компенсації за особисто витрачені кошти, 21.05.24 в інтересах Позивача до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України було направлено адвокатський запит.
Листом від 04.06.2024 року Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України надана відповідь, в якій зазначено, що Військовою частиною НОМЕР_1 видавалось направлення № 83 ОСОБА_1 на лікування до ДУ «ГМЦ МВС України».
Причини з яких працівники ДУ «ГМЦ МВС України» запропонували військовослужбовцю самостійно оплатити своє лікування - невідомі. Довідки або листа від лікуючої установи щодо необхідності проведення пацієнту оперативного втручання з встановленням транспендикулярної стабілізації, та відсутністю в лікуючій установі необхідних матеріалів та/або неможливості проведення необхідних дій, до військової частини НОМЕР_1 не надходило.
Як наслідок, медична служба військової частини НОМЕР_1 не мала підстав ініціювати процедуру закупівлі необхідних матеріалів в установленому законодавством порядку, а у разі неможливості закупити такі матеріали самостійно - клопотати про їх закупівлю належним чином.
Компенсація військовослужбовцю за самостійно оплачене ним лікування не передбачена чинним законодавством, що унеможливлює її здійснення. Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України мала можливість забезпечити ОСОБА_1 необхідним для проведення оперативного втручання, однак, в результаті дій/бездіяльності працівників лікувальної установи, не мала змоги її реалізувати.
У зв'язку із відмовою у виплаті компенсації, Позивач звернувся із заявою на здійснення виплати до Головного управління Національної гвардії України.
Листом Головного управління Національної гвардії України від 02.08.24, який було отримано 05.11.2024 року, була надана відповідь, в якій зазначено, що компенсація військовослужбовцям коштів, витрачених ними на придбання виробів медичного призначення, чинним законодавством не передбачена.
Вважаючи бездіяльність відповідачів протиправною позивач за захистом своїх прав звернувся до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступних приписів законодавства.
Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі по тексту - Закон №2011) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Відповідно до статті першої Закону №2011 соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
В силу статті 1-2 Закону №2011 військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
За правилами підпункту 1 пункту 1 статті 3 Закону №2011 дія цього Закону поширюється на військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - правоохоронних органів), Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань та правоохоронних органів - громадян України, які виконують військовий обов'язок за межами України, та членів їх сімей.
Частиною першою статті 11 Закону №2011 передбачено, серед іншого, що охорона здоров'я військовослужбовців забезпечується створенням сприятливих санітарно-гігієнічних умов проходження військової служби, побуту та системою заходів з обмеження дії небезпечних факторів військової служби, з урахуванням її специфіки та екологічної обстановки, які здійснюються командирами (начальниками) у взаємодії з місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.
Військовослужбовці, військовозобов'язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, мають право на безоплатну кваліфіковану медичну допомогу у військово-медичних закладах охорони здоров'я. Військовослужбовці щорічно проходять медичний огляд, щодо них проводяться лікувально-профілактичні заходи.
За відсутності за місцем проходження військової служби, навчальних (або перевірочних) і спеціальних зборів або за місцем проживання військовослужбовців військово-медичних закладів охорони здоров'я чи відповідних відділень або спеціального медичного обладнання, а також у невідкладних випадках медична допомога надається державними або комунальними закладами охорони здоров'я за рахунок Міністерства оборони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.
Відповідно до статті 23 Закону № 2011-XII фінансове забезпечення витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів, що передбачаються в Державному бюджеті України на відповідний рік для Міністерства оборони України, розвідувальних органів України та інших центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування та правоохоронні органи, інших джерел, передбачених законом.
Пільги, компенсації та гарантії, передбачені цим Законом надаються за рахунок і в межах бюджетних асигнувань на утримання відповідних бюджетних установ.
Частиною десятою статті 21 Закону України «Про Національну гвардію України» від 13.03.2014 року №876-VII установлено, що військовослужбовцям Національної гвардії України, державним службовцям, працівникам, особам, звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, та ветеранам військової служби Національної гвардії України гарантується безоплатне медичне забезпечення в лікувально-профілактичних закладах Національної гвардії України та Міністерства внутрішніх справ України.
У відповідності до пп.2 п.1 р. ІІ Інструкції про порядок медичного обслуговування в закладах охорони здоров'я МВС, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 03.06.2016 року №462 право на медичне обслуговування в закладах охорони здоров'я МВС мають: військовослужбовці Національної гвардії України (далі - НГУ), військовозобов'язані та резервісти, які призвані на навчальні або перевірочні та спеціальні збори, державні службовці та працівники головного органу військового управління НГУ, оперативно-територіальних об'єднань НГУ, з'єднань, військових частин (підрозділів), вищих військових навчальних закладів, навчальних військових частин (центрів), баз, закладів охорони здоров'я та установ.
Прикріплення на безоплатне медичне обслуговування в закладах охорони здоров'я МВС проводиться за місцем роботи, служби (військової служби) та попередньої роботи, служби (військової служби) громадян України та в межах видатків, передбачених на утримання цих закладів. (п. 6 р. ІІ Інструкції).
В свою чергу, порядок надання медичної допомоги у військово-медичних закладах і взаєморозрахунків за неї між військовими формуваннями визначено відповідним Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 18.10.1999 №1923 (надалі - Порядок).
Так, відповідно до пункту 1 Порядку надання медичної допомоги у військово-медичних закладах і взаєморозрахунків за неї між військовими формуваннями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.10.1999 №1923 (надалі - Порядок), цей Порядок визначає механізм надання лікувально-профілактичної допомоги, проведення санаторно-курортного лікування, військово-лікарської, лікарсько-льотної, судово-медичної, судово-психіатричної експертиз, патолого-анатомічних досліджень, забезпечення лікарськими і протезними засобами (далі - медична допомога) осіб офіцерського складу, прапорщиків, мічманів, військовослужбовців, які проходять строкову військову службу та військову службу за контрактом, Збройних Сил, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, СБУ, Служби зовнішньої розвідки та інших військових формувань, Держспецтрансслужби, у тому числі курсантів і слухачів військово-навчальних закладів (далі - військовослужбовці) у військово-медичних закладах інших військових формувань та надання установами, закладами і підрозділами державної санітарно-епідеміологічної служби Міноборони, МВС, Адміністрації Держприкордонслужби, СБУ, Головного управління Національної гвардії, інших центральних органів виконавчої влади, яким підпорядковані військові формування (далі - центральні органи виконавчої влади, яким підпорядковані військові формування) послуг щодо забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя.
Пунктом 2 Порядку визначено, що медична допомога військовослужбовцям надається військово-медичними закладами інших військових формувань у разі відсутності за місцем проходження ними військової служби військово-медичних закладів відповідних військових формувань або відсутності у них необхідних відділень, фахівців чи спеціального медичного обладнання та у невідкладних випадках.
Згідно з п.3 та п.3-2 Порядку, витрати на надання медичної допомоги військовослужбовцям у військово-медичних закладах інших військових формувань відшкодовуються цим закладам центральними органами виконавчої влади, яким підпорядковані військові формування, в яких проходять службу зазначені військовослужбовці, за рахунок коштів, передбачених державним бюджетом на утримання цих військових формувань.
На період дії правового режиму воєнного стану та протягом року з дня припинення або скасування дії воєнного стану на території України витрати на надання військовослужбовцям медичної допомоги військово-медичними закладами, зазначеними у пункті 1 цього Порядку, здійснюються за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті на утримання відповідних закладів.
Відповідно до п. 4 Порядку центральними органами виконавчої влади, яким підпорядковані військові формування, Національним антикорупційним бюро, Державним бюро розслідувань призначаються посадові особи - розпорядники кредитів, уповноважені здійснювати розрахунки за надання медичної допомоги у військово-медичних закладах інших військових формувань. Ці посадові особи затверджують списки осіб, уповноважених видавати направлення для надання медичної допомоги у військово-медичних закладах інших військових формувань. Списки посадових осіб, уповноважених здійснювати розрахунки за надання медичної допомоги у військово-медичних закладах інших військових формувань, а також уповноважених видавати направлення для надання медичної допомоги, подаються центральним органам виконавчої влади, яким підпорядковані військові формування, військово-медичні заклади яких надаватимуть медичну допомогу, і цим військово-медичним закладам.
Згідно з пунктом 5 Порядку, надання медичної допомоги у військово-медичних закладах інших військових формувань провадиться за наявності засвідченого відповідною печаткою направлення уповноваженої на його видачу посадової особи, в якому зазначається міністерство, інший центральний орган виконавчої влади, якому підпорядковане військове формування, місцезнаходження і банківські реквізити органу військового управління (військової частини), уповноважена посадова особа якого буде здійснювати оплату, та медичний висновок про необхідні види і обсяги медичної допомоги.
У разі надання екстреної медичної допомоги при захворюваннях і станах, зазначених у додатку, а також загостренні хронічних захворювань направлення за повідомленням відповідного військово-медичного закладу подається до нього протягом трьох діб з дня госпіталізації чи амбулаторного надання екстреної медичної допомоги.
Відповідно до п. 6 Порядку, рахунки на оплату медичної допомоги протягом п'яти днів після її надання надсилаються до органу військового управління (військової частини) військового формування, уповноважена посадова особа якого буде здійснювати оплату. Вартість медичних послуг, які надаються військовослужбовцям інших військових формувань, встановлюється наказами керівників військово-медичних закладів, які надають ці послуги, у розмірі фактичних витрат на придбання медикаментів і перев'язувальних матеріалів, продуктів харчування та витрат на оплату комунальних послуг і енергоносіїв, що визначаються відповідно до законодавства, яке регулює здійснення розрахунків зазначених витрат виробництва продукції (робіт, послуг).
Пунктом 7 Порядку визначено, що відшкодування витрат на надання медичної допомоги військовослужбовцям у військово-медичних закладах інших військових формувань здійснюється у 10-денний термін з дня надходження рахунків від військово-медичних закладів, в яких надавалася медична допомога. Копії платіжних доручень після здійснення оплати за надану медичну допомогу надсилаються на адресу військово-медичного закладу.
Судом встановлено, що позивач проходив лікування в Державної установи «Головний медичний цент Міністерства внутрішніх справ України».
Державна установа «Головний медичний центр Міністерства внутрішніх справ України» відповідно до Переліку закладів охорони здоров'я Міністерства внутрішніх справ України затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ від 14.06.2017 № 507 є лікувальним закладом Міністерства внутрішніх справ України.
Водночас матеріалами справи підтверджено, що позивач, у зв'язку з відсутністю необхідних імплантів у Державної установи «Головний медичний цент Міністерства внутрішніх справ України», був змушений за власні кошти придбати набір для транспедикулярної системи фіксації хребта за ціною 49700,00 грн, що не відповідає гарантіям встановленими статтями 17, 49 Конституції України.
Відповідно до статті 23 Закону № 2011-ХІІ фінансове забезпечення витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів, що передбачаються в Державному бюджеті України на відповідний рік для Міністерства оборони України, розвідувальних органів України та інших центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування та правоохоронні органи, інших джерел, передбачених законом.
Відповідно до абзацу 4 пункту 1 статті 11 Закону № 2011-ХІІ (станом на дату проходження лікування позивачем) за відсутності за місцем проходження військової служби, навчальних (або перевірочних) і спеціальних зборів або за місцем проживання військовослужбовців військово-медичних закладів охорони здоров'я чи відповідних відділень або спеціального медичного обладнання, а також у невідкладних випадках медична допомога надається державними або комунальними закладами охорони здоров'я за рахунок Міністерства оборони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.
Механізм надання лікувально-профілактичної допомоги, проведення санаторно-курортного лікування, військово-лікарської, лікарсько-льотної, судово-медичної, судово-психіатричної експертиз, патолого-анатомічних досліджень, забезпечення лікарськими і протезними засобами (далі - медична допомога) осіб офіцерського складу, прапорщиків, мічманів, військовослужбовців, які проходять строкову військову службу та військову службу за контрактом, Збройних Сил, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, СБУ, Служби зовнішньої розвідки та інших військових формувань, Держспецтрансслужби, у тому числі курсантів і слухачів військово-навчальних закладів (далі - військовослужбовці) у військово-медичних закладах інших військових формувань та надання установами, закладами і підрозділами державної санітарно-епідеміологічної служби Міноборони, МВС, Адміністрації Держприкордонслужби, СБУ, Головного управління Національної гвардії, інших центральних органів виконавчої влади, яким підпорядковані військові формування (далі - центральні органи виконавчої влади, яким підпорядковані військові формування) послуг щодо забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя визначений Порядком надання медичної допомоги у військово-медичних закладах і взаєморозрахунків за неї між військовими формуваннями затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 18.10.1999 року №1923 (далі Порядок №1923)
Відповідно до пункту 3-2 Порядку № 1923, що був внесений на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 19.04.2022 № 458 та набрав чинності 19.04.2022, на період дії правового режиму воєнного стану та протягом року з дня припинення або скасування дії воєнного стану на території України витрати на надання військовослужбовцям медичної допомоги військово-медичними закладами, зазначеними у пункті 1 цього Порядку, здійснюються за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті на утримання відповідних закладів.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» введено в України воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року на 30 діб у подальшому воєнний стан неодноразово продовжувався та діє до тепер. Окрім того цим Указом Кабінет Міністрів (зобов'язано) невідкладно забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов'язаних із запровадженням правового режиму воєнного стану на території України.
Враховуючи викладене Кабінет Міністрів України на період дії воєнного стану визначив, що витрати на надання військовослужбовцям медичної допомоги військово-медичними закладами здійснюються за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті на утримання відповідних закладів.
Тобто всі витрати на лікування позивача повинні були здійснюватися за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті на утримання Державної установи «Головний медичний цент Міністерства внутрішніх справ України».
Отже суд дійшов висновку, що належним способом захисту прав позивача буде визнання протиправною бездіяльність Державної установи «ГОЛОВНИЙ МЕДИЧНИЙ КЛІНІЧНИЙ ЦЕНТР МІНІСТЕРСТВА ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ» щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 витрати на лікування у сумі 49 700 грн. та стягнення з Державної установи «ГОЛОВНИЙ МЕДИЧНИЙ КЛІНІЧНИЙ ЦЕНТР МІНІСТЕРСТВА ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ» на користь ОСОБА_1 витрати на лікування у сумі 49700,00 грн.
Відповідно до положень, закріплених ст.9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Як зазначено в частині 1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з частинами 1-3 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За наведених обставин, суд дійшов висновку про задоволення позову.
Керуючись ст.ст. 7, 9, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 ), Головного управління Національної гвардії України (вул..Святослава Хороброго,9-А, м.Київ, 03151), Державної установи «ГОЛОВНИЙ МЕДИЧНИЙ КЛІНІЧНИЙ ЦЕНТР МІНІСТЕРСТВА ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ» (04116, Україна, місто Київ, вулиця Бердичівська, будинок, 1, Код ЄДРПОУ 08735882) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Державної установи «ГОЛОВНИЙ МЕДИЧНИЙ КЛІНІЧНИЙ ЦЕНТР МІНІСТЕРСТВА ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ» щодо не компенсації ОСОБА_1 витрати на лікування у сумі 49700,00 грн.
Стягнути з Державної установи «ГОЛОВНИЙ МЕДИЧНИЙ КЛІНІЧНИЙ ЦЕНТР МІНІСТЕРСТВА ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ» (04116, Україна, місто Київ, вулиця Бердичівська, будинок, 1, Код ЄДРПОУ 08735882) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) витрати на лікування у сумі 49700,00 грн.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів в порядку приписів ст.295 КАС України.
Рішення набирає законної сили згідно з приписами ст.255 КАС України.
Суддя К.С. Єфіменко