Справа № 420/9551/25
03 квітня 2025 року м. Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Пекний А.С., розглянувши в порядку письмового провадження заяву фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправним і скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -
встановив:
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, ФОП ОСОБА_1 ) звернулася 01.04.2025 до суду з позовом до Головного управління ДПС в Одеській області (далі - відповідач, ГУ ДПС в Одеській області), в якому просить:
- визнати протиправним і скасувати рішення ГУ ДПС в Одеській області № 110/15-32-24-09-10/3454607404 від 27.03.2025, яким позивачу анульовано реєстрацію платником єдиного податку 3 групи;
- поновити позивачу з 01.01.2025 реєстрацію у якості платника єдиного податку.
До вирішення судом питання про відкриття провадження у справі, позивачем 02.04.2025 подано заяву про забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення ГУ ДПС в Одеській області № 110/15-32-24-09-10/3454607404 від 27.03.2025 на період до набрання законної сили рішення у цій справі.
Необхідність забезпечення позову ФОП ОСОБА_1 обґрунтовує обома підставами, визначеними пунктами 1, 2 частини 2 статті 150 КАС України:
- очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю;
- невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Заяву позивач мотивує тим, що оскаржуване рішення є незаконним, таким, що суперечить нормам Податкового кодексу України та суттєво погіршує економічний стан позивача, яка буде змушена сплачувати більше податків. Також позивач покликається на очевидну протиправність оскаржуваного рішення, що виражається, зокрема, в тому, що воно було прийняте 27.03.2025 та вручене позивачу 31.03.2025, а реєстрація платником єдиного податку анульована з 01.01.2025, тобто за три місяці до прийняття оскаржуваного рішення. При цьому вказує на те, що оскаржене рішення зобов'язує позивача вчинити дії у минулому часі, а вчинення нею таких дій призведе до настання подальшої відповідальності.
Невжиття заходів забезпечення позову, за твердженням позивача, змусить її зареєструватись платником податку на додану вартість та сплачувати податок на доходи фізичних осіб, що з огляду на те, що більшість абонентів позивача не є платниками податку на додану вартість, призведе до додаткового збільшення податкового навантаження у розмірі 15 відсотків від всієї суми доходів.
При цьому наслідком буде також те, що виникне ситуація втягування у стан податкової та фінансової невизначеності багатьох абонентів позивача, оскільки фактично необхідним буде застосовувати, при здійсненні господарських операцій, одночасно дві принципово відмінні системи оподаткування (одну за оскаржуваним рішенням і одну на випадок скасування оскаржуваного рішення), а у разі задоволення позову, виникне необхідність анулювати реєстрацію платника ПДВ та в подальшому анулювати всі податкові накладні за всіма контрагентами за весь період, із початку реєстрації і, відповідно подання всіма такими контрагентами уточнюючих декларацій із ПДВ з корективами.
Резюмуючи викладене, позивач наголошує, що в разі невжиття заходів забезпечення позову, шляхом зупинення дії оскаржуваного рішення, заподіяна шкода буде значно більшою, оскільки відновлення ділових відносин та нормалізація ведення господарської діяльності, призведе до значних зусиль та витрат.
Заяву про забезпечення позову розглянуто судом без повідомлення учасників справи на підставі частини першої статті 154 КАС України.
Вирішуючи заяву про забезпечення позову, суд зазначає наступне.
Частинами першою та другою статті 150 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо :
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно з положеннями частини першої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (частина 2 статті 151 КАС України).
В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина 6 статті 154 КАС України).
Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
При цьому заходи забезпечення мають вживатись лише в межах позовних вимог, бути співмірними з ними, а необхідність їх застосування повинна обґрунтовуватись поважними підставами й підтверджуватись належними доказами. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Таким чином, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
При цьому, вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд в ухвалі про забезпечення позову повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача. Також суд має вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав, будуть значними. Так само суд повинен вказати підстави, з яких він дійшов висновку про існування очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, цим рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі.
Слід зазначити, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
Вирішуючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суди повинні також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.
Судом встановлено, що відповідачем складено Акт про результати камеральної перевірки щодо порушення платником єдиного податку третьої групи умов перебування на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності № 787/15-32 від 08.01.2025, за змістом якого позивачем порушено вимоги абзацу 8 підпункту 291.5.1 пункту 291.5 статті 291 Податкового кодексу України - здійснення видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування, або невідповідності вимогам організаційно-правових форм господарювання (61.90 Інша діяльність у сфері електрозв'язку).
На підставі цього Акту уповноваженою особою ГУ ДПС в Одеській області Ларисою Сиромят прийнято рішення № 110/15-32-24-09-10/3454607404 від 27.03.2025, яким позивачу анульовано реєстрацію платником єдиного податку 3 групи з 01.01.2025.
Зазначене рішення отримано позивачем 31.03.2025.
Правові засади, на підставі яких здійснене анулювання позивачу реєстрації платником єдиного податку третьої групи, визначаються положеннями Податкового кодексу України, а саме абзацом 5 підпункту 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 даного Кодексу.
Дана норма встановлює, що платники єдиного податку зобов'язані перейти на сплату інших податків і зборів, визначених цим Кодексом, у разі здійснення видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування, або невідповідності вимогам організаційно-правових форм господарювання - з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому здійснювалися такі види діяльності або відбулася зміна організаційно-правової форми.
За підпунктом 3 пункту 299.10 статті 299 Податкового кодексу України реєстрація платником єдиного податку є безстроковою та може бути анульована шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку за рішенням контролюючого органу у випадках, зокрема, визначених підпунктом 298.2.3 пункту 298.2.
Пункт 299.11 статті 299 Податкового кодексу України унормовує, що у разі виявлення відповідним контролюючим органом, під час проведення перевірок, порушень платником єдиного податку першої - третьої груп вимог, встановлених цією главою, анулювання реєстрації платника єдиного податку першої - третьої груп проводиться за рішенням такого органу, прийнятим на підставі акта перевірки, з першого числа місяця, наступного за кварталом, в якому допущено порушення. У такому випадку суб'єкт господарювання має право обрати або перейти на спрощену систему оподаткування після закінчення чотирьох послідовних кварталів з моменту прийняття рішення контролюючим органом.
Отже, анулювання реєстрації платником єдиного податку третьої групи відбувається за чітко визначених та передбачених Податковим кодексом України підстав, й може бути реалізоване шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку.
Як видно з матеріалів позовної заяви, ГУ ДПС в Одеській області провело перевірку позивача 08.01.2025, рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку третьої групи за ставкою 5% прийняло 27.03.2025, а датою анулювання визначило 01.01.2025.
Суд зауважує, що анулювання позивачу реєстрації платником єдиного податку третьої групи за ставкою 5% має наслідком зміну системи оподаткування, формату розрахункового документа. У свою чергу, зміна системи оподаткування призведе до того, що на позивача буде покладено додаткове навантаження у вигляді ПДВ, що в свою чергу може суттєво вплинути на ведення господарської діяльності, розірвання договірних правовідносин з контрагентами тощо. Крім того, у податковому (звітному) році або попередніх періодах, такому платнику за такі періоди будуть нараховуватись податки та збори, від сплати яких він звільнявся як платник єдиного податку третьої групи та існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам позивача у вигляді зупинення господарської діяльності позивача.
Зважаючи на встановлені фактичні обставини та законодавче регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що загроза настання для позивача негативних наслідків, що ускладнять чи унеможливлять виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів у випадку постановлення рішення у даній справі на користь позивача, є реальною.
Отже, є обґрунтованими доводи позивача про існування підстав, визначених, зокрема, пунктом 1 частини 2 статті 150 КАС України, для вжиття заходів забезпечення позову, адже метою вказаного процесуального рішення, є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду й уникнення будь-яких труднощів при його виконанні у разі задоволення позову. Невжиття заходів забезпечення позову в цій справі, з наведених вище підстав може істотно ускладнити ефективний захист та поновлення прав і інтересів позивача, для захисту яких він звернувся до суду.
Також суд вважає, що обраний заявником спосіб забезпечення адміністративного позову відповідає його предмету та, вжиття таких заходів спрямоване лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті заявлених вимог.
Варто відзначити, що Верховний Суд, розглядаючи справу №160/11784/23, за аналогічними за змістом правовідносинами, в постанові від 25.10.2023 заявив, що обраний заявником спосіб забезпечення адміністративного позову відповідає його предмету та, вжиття таких заходів спрямоване лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті заявлених вимог.
Разом з тим, вжиття таких заходів жодним чином не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямовано лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті, оскільки факт правомірності чи протиправності винесення оскарженого рішення відповідача буде встановлено під час повного, всебічного і об'єктивного судового розгляду справи.
Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом, у постанові від 25 жовтня 2023 року у справі №160/11784/23.
При цьому суд враховує Рекомендації N R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийняті Комітетом Міністрів Ради Європи 13 вересня 1989 року, відповідно до яких рішення про вжиття тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акту.
Європейський суд з прав людини у рішенні «Пантелеєнко проти України» від 29.06.2006 в пункті 77 зазначив, що обсяг зобов'язань Договірних держав за статтею 13 змінюється в залежності від природи скарги заявника; проте засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як на практиці, так і за законом (див. рішення в справі «Кудла проти Польщі» (Kudla v. Poland) [ВП], заява № 30210/96, п. 157, ECHR 2000-XI). Такий засіб має бути достатньою мірою гарантовано не тільки в теорії, але й на практиці, без чого йому бракуватиме необхідної доступності та ефективності (див., крім іншого, ухвалу щодо прийнятності в справі «Міфсуд проти Франції» (Mifsud v. France) [ВП], заява № 57220/00, ECHR 2002-VIII).
Враховуючи вищевказані норми законодавства та практику Європейського суду з прав людини, суд вважає, що наведені позивачем підстави є необхідними, оскільки свідчать про обґрунтованість і адекватність вимог заявника задоволеної судом щодо забезпечення позову, а невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Здійснивши оцінку обґрунтованості доводів позивача щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову, з урахуванням розумності та обґрунтованості таких вимог, забезпечення збалансованості інтересів сторін, суд приходить до висновку, що заява про забезпечення позову підлягає задоволенню шляхом зупинення дії рішення Головного управління ДПС в Одеській області № 110/15-32-24-09-10/3454607404 від 27.03.2025 «Про анулювання реєстрації платника єдиного податку - фізичної особи» до набрання законної сили рішення у даній справі.
Керуючись ст.ст.150, 151, 152, 154, 248 КАС України, суд
ухвалив:
Заяву фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнити.
Вжити заходи забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення Головного управління ДПС в Одеській області № 110/15-32-24-09-10/3454607404 від 27.03.2025 «Про анулювання реєстрації платника єдиного податку - фізичної особи» - до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі № 420/9551/25.
Ухвала підлягає негайному виконанню.
Позивач (стягувач) - ОСОБА_2 , АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач (боржник) - Головне управління ДПС в Одеській області, 65044, м. Одеса, вул. Семінарська, 5, код ЄДРПОУ ВП 44069166.
Ухвала може бути пред'явлена до виконання до 03.04.2028 року.
Копії ухвали направити сторонам (їх представникам).
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду в 15-денний строк з дня складання повного судового рішення.
Оскарження ухвали не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Суддя А.С. Пекний