03 квітня 2025 р. № 400/7410/24
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Устинова І.А. розглянув в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідачаДержавної установи "Центр пробації", вул. Юрія Іллєнка, 81,м. Київ,04050,
провизнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Державної установи “Центр пробації» Міністерства юстиції України (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу, починаючи з 24.02.2022 по 18.10.2022, додаткової винагороди, передбаченої постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова № 168);
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачці додаткову винагороду, передбачену Постановою № 168, з 24.02.2022 по 19.07.2022 у розмірі 30000 грн щомісячно, з 19.07.2022 по 18.10.2022 в розмірі до 30000 грн пропорційно в розрахунку на місяць, з відрахуваннями податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що в період з 24.02.2022 по 19.07.2022 він проходив службу на території Миколаївської області на посаді заступника начальника Вохнесенського районного відділу філії Державної установи “Центр пробації» в Миколаївській, Донецькій, Луганській та Херсонській областях. Відтак на переконання позивача, за спірний період відповідач зобов'язаний був виплачувати йому додаткову щомісячну винагороду в розмірі 30000,00 грн, установлену Постановою № 168. Разом з тим, внаслідок протиправних дій відповідача вказана додаткова винагорода не була їй нарахована і виплачена при йому звільненні зі служби 13.02.2023.
Ухвалою від 12.08.2024 суд відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та запропонував відповідачу надати відзив на позовну заяву.
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог та зазначив, що персонал пробації виконує завдання та функції, визначені Законом “Про пробацію» та не несе службу в розумінні нормативно-правових актів, що регулюють проходження служби в Державній кримінально-виконавчій службі України. Право на додаткову винагороду, установлену Постановою № 168, мали особи, які здійснювали передбачені Законом України “Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави. Відтак персонал пробації не має право на вказану додаткову винагороду. Крім цього, позивачка не несла службу в установі виконання покарань, а проходила службу в уповноваженому органі з питань пробації. Позивач не надав жодних доказів залучення його до складу оперативно-стратегічного угрупування відповідних груп військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення заходів з національної безпеки і оборони. Статус особи начальницького складу уповноваженого органу з питань пробації сам по собі автоматично не забезпечує особі права на отримання додаткової винагороди відповідно до Постанови № 168. На думку відповідача, позивач безпідставно посилається на Порядку виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2018 № 925/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28.03.2018 за № 377/31829 (далі - Порядок № 925/5), оскільки він не передбачає виплату додаткової винагороди, встановленої Постановою № 168.
Ухвалою від 04.09.2024 суд постановив проводити подальший розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.
20.03.2025 суд постановив ухвалу, якою відмовив у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі.
Ухвалою від 20.03.2025 суд відмовив у залученні третьої особи.
Дослідив матеріали справи, суд встановив наступне.
З 05.11.2001 позивача призначено на посаду начальника відділення соціально - психологічної служби відділу із соціально-психологічної роботи із спецконтингентом Вознесенської ВК (№72) Управління Департаменту України з питань виконання покарань у Миколаївській області. У спірний період позивач займав посаду заступника начальника Вознесенського районного відділу філії Державної установи “Центр пробації» в Миколаївській, Донецькій, Луганській та Херсонській областях.
Згідно із наказом Державної установи “Центр пробації» від 20.01.2023 № 66/к “Про особовий склад» позивача звільнено з 13.02.2023 за пунктом 5 статті 23 Закону України “Про Державну кримінально-виконавчу службу України» та пунктом 4 частини першої статті 77 Закону України “Про Національну поліцію» (у зв'язку із скорочення штатів або проведення організаційних заходів).
Вознесенський районний відділ філії Державної установи “Центр пробації» в Миколаївській, Донецькій, Луганській та Херсонській областях розташований на території Вознесенської міської територіальної громади Миколаївської області.
Позивачу у період з 24.02.2022 по 18.10.2022, не виплачувалась додаткова винагорода, передбачена постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.
Суд вирішуючи спір між сторонами виходить з наступного.
Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 року №2102-IX, на всій території України введений воєнний стан.
Воєнний стан на території України діяв на час виникнення спірних правовідносин і триває по теперішній час.
На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 року №64 “Про введення воєнного стану в Україні» та №69 “Про загальну мобілізацію» Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 28.02.2022 року №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», в пункті 1 якої установив, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Згідно з пунктом 5 цієї постанови вона набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 22.03.2022 року №350 до пункту 1 постанови КМУ №168 внесено зміни шляхом доповнення абзацу першого після слів “та поліцейським» словами “а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми “єПідтримка»».
Постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 року №793 в абзаці першому пункту 1 постанови Кабінет Міністрів України №168 слова і цифри “додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно» замінено словами і цифрами “додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць».
Як зазначено у постановах №350 і №793, ці постанови набирають чинності з дня їх опублікування та застосовуються з 24 лютого 2022 року.
У решті зміст пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України №168 в частині, що стосується виплати додаткової винагороди особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, на час виникнення спірних правовідносин не змінювався.
Частиною першою статті 6 Закону України від 23.06.2005 року №2713-IV “Про Державну кримінально-виконавчу службу України» встановлено, що Державна кримінально-виконавча служба України відповідно до закону здійснює правозастосовні та правоохоронні функції і складається з центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, його територіальних органів управління, кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров'я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України.
За приписами частини першої статті 14 Закону України “Про Державну кримінально-виконавчу службу України» до персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України належать особи рядового і начальницького складу (далі - особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби), спеціалісти, які не мають спеціальних звань, та інші працівники, які працюють за трудовими договорами в Державній кримінально-виконавчій службі України (далі - працівники кримінально-виконавчої служби).
Відповідно до частини другої цієї статті служба в Державній кримінально-виконавчій службі України є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України. Час проходження служби в Державній кримінально-виконавчій службі України зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону.
Умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати (частина третя статті 23 Закону України “Про Державну кримінально-виконавчу службу України»).
Частиною п'ятою статті 23 Закону України “Про Державну кримінально-виконавчу службу України» обумовлено, що на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України “Про Національну поліцію», а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.
Водночас у частині першій статті 2 Закону України від 05.02.2015 року №160-VIII “Про пробацію» визначено, що пробація - це система наглядових та соціально-виховних заходів, що застосовуються за рішенням суду та відповідно до закону до засуджених, виконання певних видів кримінальних покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, та забезпечення суду інформацією, що характеризує обвинуваченого; орган пробації - центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері пробації; персонал органу пробації - працівники, які відповідно до повноважень, визначених цим Законом та іншими законами України, виконують завдання пробації.
Частиною першою статті 19 Закону України “Про пробацію» передбачено, що права, обов'язки, відповідальність, правовий та соціальний захист персоналу органу пробації визначаються Законом України “Про Державну кримінально-виконавчу службу України» та цим Законом.
Центр пробації утворений згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13.09.2017 року №655-р та наказом Міністерства юстиції України від 28.12.2017 року №4322/5.
Наказом Міністерства юстиції України від 08.12.2020 року №4242/5 затверджено Положення про Державну установу “Центр пробації» (далі - Положення), відповідно до пункту 1 якого Центр пробації є неприбутковою державною установою, створеною для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України з питань пробації і безпосереднього спрямування та координації діяльності уповноважених органів з питань пробації, що належить до сфери управління Мін'юсту.
Пунктом 6 Положення передбачено, що у структурі Центру пробації функціонують відокремлені структурні підрозділи (далі - Філії), до складу яких входять уповноважені органи з питань пробації. Філії не є юридичними особами та здійснюють частину делегованих функцій Центру пробації відповідно до мети (цілей), завдань та функцій.
Згідно з пунктом 7 Положення до складу Центру пробації входять працівники, які працюють за трудовим договором, та особи начальницького складу, що були переведені з Державної кримінально-виконавчої служби України.
Суд зауважує, що Верховний Суд у постанові від 02.11.2023 року у справі № 160/11851/22 вже сформував висновок щодо застосування пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України №168 у подібних правовідносинах, яку надалі підтримано Верховним Судом у інших справах за подібних обставин.
Також, колегія суд звертає увагу на правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду від 18.01.2024 у справі № 200/297/23 та від 25 січня 2024 року у справі №520/8343/22, в яких суд касаційної інстанції зазначив таке.
Так, у справі №520/8343/22 Верховний Суд виходив з того, що відповідно до частин першої та другої статті 23 Закону України “Про Державну кримінально-виконавчу службу України» держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України.
Відповідно до приписів частини першої статті 24 Закону України “Про Державну кримінально-виконавчу службу України» фінансування діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України та інших джерел, передбачених законом.
Водночас наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2018 № 925/5 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України затверджено (далі Порядок № 925/5).
Пунктом 3 розділу І Порядку № 925/5 визначено, що грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Абзацом першим пункту 4 розділу І Порядку № 925/5 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що грошове забезпечення виплачується особам рядового і начальницького складу, які займають штатні посади в Департаменті з питань виконання кримінальних покарань, міжрегіональних управліннях з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, органах пробації, установах виконання покарань, слідчих ізоляторах, воєнізованих формуваннях, навчальних закладах та закладах охорони здоров'я, на підприємствах установ виконання покарань, інших підприємствах, в установах і організаціях, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України.
У справі №520/8343/22 Верховний Суд перевірив та відхилив аргументи Департаменту з питань виконання кримінальних покарань про те, що позивач не набув право на отримання додаткової допомоги, передбаченої пунктом 1 постанови КМУ №168, позаяк ним не надано підтверджуючих документів, які свідчать про залучення його до несення служби та забезпечення діяльності щодо спрямування та координації установ виконання покарань та слідчих ізоляторів, які перебували в умовах постійної небезпеки та ризику, у тому числі, в районі ведення воєнних дій, тимчасової окупації та оточення, які на той час були розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надавалась допомога в рамках програми “єПідтримка».
В аспекті вказаного колегія суддів у справі №520/8343/22 зауважила, що у постанові від 02.11.2023 у справі № 160/11851/22 Верховний Суд, відповідаючи на доводи ДУ “Центр пробації» щодо права на отримання додаткової винагороди лише особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, які саме несуть службу в органах та установах зазначеної Служби виснував, що у цьому випадку поняття “несення служби», яке зазначено у пункті 1 постанови КМУ №168, тотожні поняттю “проходження служби». Оскільки, законодавством визначено, що особи рядового і начальницького складу, які мають спеціальні звання проходять службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України, немає ніяких підстав вважати, що вони службу не несуть. При цьому, Суд зауважив, що положення пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України №168 не містять застережень щодо призначення додаткової допомоги виключно особам, які беруть участь в оперативних заходах, несуть варту, в тому числі в нічний час, несуть службу у наряді, тощо. Отож, постанова КМУ №168 (у редакції від 22.03.2022) не ставить у залежність отримання додаткової винагороди від залучення осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби від виконання завдань та заходів, спрямованих на забезпечення безпеки в умовах воєнного стану, як про це вказує відповідач.
Указані висновки були підтримані Верховним Судом і у постанові від 18.01.2024 у справі №200/297/23.
Верховний Суд відхиляє аргументи ДУ “Центр пробації» щодо відмінності терміну “несення служби» від “проходження служби», з посиланням на пункт 5 глави 13 розділу ІІІ Порядку №925/5, оскільки розділ ІІІ під назвою “Компенсаційні виплати» містить лише 2 глави, в яких відсутнє поняття “несення служби».
Натомість таке визначення наведене лише в підпункті 5 пункту 13 “Порядок преміювання осіб рядового і начальницького складу» розділу ІІ “Грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу» Порядку № 925/5 і стосується саме преміювання. Аналіз змісту указаної норми свідчить про вузьке використання цього поняття лише в аспекті виконання службових обов'язків особами рядового і начальницького складу в нічний час, що жодним чином не стосується предмету спору у справі, що розглядається.
Крім того, у постанові від 18.01.2024 року Верховний Суд констатував про безпідставність доводів ДУ “Центр пробації» про те, що за відсутності відповідних наказів командирів (начальників), на підставі яких здійснюється виплата додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України №168, відсутні і підстави для нарахування та виплати такої винагороди, позаяк, вказане свідчить лише про допущення протиправної бездіяльності, а не про відсутність права у позивача на таку винагороду.
Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 22.03.2022 № 350 “Про внесення зміни до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168» внесено зміни до пункту 1 Постанови № 168, доповнивши абзац перший після слів “та поліцейським» словами “, а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми “єПідтримка»,».
Згідно з пунктом 2 вищевказаної постанови вона набирає чинності з дня опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 року.
Таким чином, законодавством встановлено з 24.02.2022 на період дії воєнного стану для осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби виплачується такий щомісячний додатковий вид грошового забезпечення, як додаткова винагорода, передбачена Постановою № 168.
Відповідно до Переліку адміністративно-територіальних одиниць, на території яких платникам єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, які перебувають на обліку на відповідній території, може надаватися допомога в рамках Програми “єПідтримка», затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 06.03.2022 № 204-р, Програма “єПідтримка» поширюється на Миколаївську область.
Постановою Кабінету Міністрів України від 01.07.2022 № 754 “Про внесення змін до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168», яка набрала чинності 08.07.2022, внесено зміни до абзацу першого Постанови № 168, зокрема:
слова “які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми “єПідтримка» замінено словами “які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні)».
Згідно з Переліком територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) станом на 10 грудня 2022 року, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25.04.2022 № 75, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.04.2022 за № 453/37789 (у всіх редакціях) (втратив чинність 27.12.2022) Вознесенська територіальна громада Миколаївської області відносилась до громад, що розташовані в районні проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні).
Відтак на період дії воєнного стану особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, у тому числі уповноваженого органу з питань пробації, які несли службу в органах і установах зазначеної Служби, зокрема Державної установи “Центр пробації», що розташовувались на території Вознесенської територіальної громади Миколаївської області, повинна була виплачуватись додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень як щомісячний додатковий вид грошового забезпечення у період за період з 24.02.2022 року по 07.07.2022 року, в розмірі 30000,00 гривень щомісячно, а за період з 08.07.2022 року по 17.10.2022 року в розмірі 30000,00 гривень пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць, за несення служби в органах і установах, що розташовані в межах адміністративно-територіальної одиниці, на території якої надавалася допомога в рамках Програми “єПідтримка».
Щодо позовних вимог позивачки про відрахування із виплаченої їй суми додаткової винагороди, встановленої Постановою № 168, відрахувань податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів, суд зазначає наступне.
Підпунктом 163.1.2 пункту 163.1 статті 163 Податкового кодексу України встановлено, що об'єктом оподаткування податку на доходи фізичних осіб резидента є доходи з джерела їх походження в Україні, як остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання).
Таким чином, додаткова винагорода відноситься до об'єктів оподаткування податку на доходи фізичних осіб.
Відповідно до підпункту 14.1.180 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.
Відтак відповідач є податковим агентом щодо податку на доходи фізичних осіб зокрема, на грошове забезпечення персоналу органу пробації.
Відповідно до підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.
Податок сплачується (перераховується) до відповідного бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки, небанківські надавачі платіжних послуг приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання платіжної інструкції на перерахування цього податку до відповідного бюджету або платіжної інструкції на зарахування коштів у сумі цього податку на єдиний рахунок, визначений статтею 351 цього Кодексу (підпункт 168.1.2 пункту 168.1 статті 168 ПК України).
Таким чином, нарахування та виплата позивачу недоплаченого грошового забезпечення має бути здійснена із одночасною сплатою передбачених законодавством податків, зборів та інших обов'язкових платежів.
Оскільки право на захист є самостійним суб'єктивним правом, яке виникає у суб'єкта лише в момент його порушення або оспорювання, тому захист порушених прав, свобод та інтересів особи є похідним, тобто передбачає наявність встановленого факту їх порушень, при цьому суд не здійснює превентивного захисту.
Відтак суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо утримання з відповідних сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті є передчасними і задоволенню не підлягають.
Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Позов задовольнити частково.
Судові витрати у справі відсутні.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 9, 22, 139, 241-246, 255, 295, 297 КАС України, суд
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 НОМЕР_1 ) до Державної установи "Центр пробації" (вул. Юрія Іллєнка, 81,м. Київ,04050 41847154) задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Державної установи “Центр пробації» (вул. Юрія Іллєнка, 81, м. Київ, 04050; код ЄДРПОУ 41847154) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) додаткової винагороди, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», в розмірі 30000,00 гривень пропорційно в розрахунку на місяць за період з 24.02.2022 по 18.10.2022.
3. Зобов'язати Державну установу “Центр пробації» (вул. Юрія Іллєнка, 81, м. Київ, 04050; код ЄДРПОУ: 41847154) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) додаткову винагороду, встановлену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», за період з 24.02.2022 року по 07.07.2022 року, в розмірі 30000,00 гривень щомісячно, а за період з 08.07.2022 року по 18.10.2022 року в розмірі 30000,00 гривень пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць.
4. В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Строк на апеляційне оскарження рішення суду 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження 30 днів з дня складання повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається в порядку та строки, визначені ст.ст. 295-297 КАС України.
Суддя І. А. Устинов