02 квітня 2025 року м. Львівсправа № 380/21999/24
Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 (позивач) звернулася до Львівського окружного адміністративного суду із вищевказаним адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 (відповідач), в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з 30 січня 2020 року по 30 червня 2023 року грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку, а також за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року та 01 січня 2023 року відповідно;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 за період з 30 січня 2020 року по 30 червня 2023 року грошове забезпечення, грошову допомогу для оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку, а також за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року та 01 січня 2023 року відповідно та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30 серпня 2017 року та з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрат доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення за період з 30 січня 2020 року по день фактичної виплати.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 до 30 червня 2023 року. Зазначає, що починаючи з січня 2020 року відповідач неправомірно застосовував під час обчислення розмірів її посадового окладу та окладу за військовим званням таку розрахункову величину як прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018 року, а не станом на 01 січня 2020 року, на 01 січня 2021 року, на 01 січня 2022 року та на 01 січня 2023 року відповідно. Нарахування відповідачем розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням протягом 30 січня 2020 року - 30 червня 2023 року призвело до того, що позивач у вказаний період одержувала грошове забезпечення у занижених розмірах. Більше того, неправильне нарахування посадового окладу та окладу за військовим званням призвело до одержання позивачем грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку, а також за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій у значно меншому розмірі, аніж вона повинна була одержати.
Позивач відзначає, що з дня набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 704) набув редакції, яка діяла до 23 лютого 2018 року, відповідно до якої розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є стала величина - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року.
Отже, на переконання позивача, поведінка відповідача щодо нарахування та виплати їй у період з 30 січня 2020 року по 30 червня 2023 року грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку, а також за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій без урахування розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови № 704, є протиправною.
Також позивач стверджує, що з огляду на наявність факту невиплати відповідачем грошового забезпечення у період з 30 січня 2020 року по 30 червня 2023 року у належному розмірі, вона має право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення з 01 січня 2020 року по день фактичної виплати суми заборгованості.
Позивач, уважаючи свої права зазначеною поведінкою відповідача порушеними, з метою їх захисту звернулася з цим позовом до суду, який просить задовольнити повністю.
Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву. Відповідач вказує, що згідно з Постановою № 704 розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018 року. Доводи позивача про те, що скасування судом у справі № 826/6453/18 пункту 6 Постанови № 103 відновлюють раніше діючий порядок є безпідставними, оскільки чинне законодавство України не передбачає жодних випадків поняття «відновлення» в силі законів чи окремих їх норм, які у встановленому порядку втратили чинність.
Крім того, Кабінет Міністрів України постановою від 12 травня 2023 року № 481 вніс зміну до пункту 4 Постанови № 704, установивши, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14. З аналізу цієї постанови, яка набрала чинності 20 травня 2023 року, можна зробити висновок, що з 20 травня 2023 року розрахункова величина для розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб застосовується в розмірі 1762,00 грн, а до 20 травня 2023 року - в розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року.
З урахуванням викладеного відповідач уважає, що нарахування та виплата позивачу грошового забезпечення, інших його складових за спірний період здійснювалися відповідно до вимог чинного законодавства, натомість заявлені позивачем вимоги є безпідставними.
З огляду на вказане в задоволенні позову просить відмовити повністю.
Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 246 КАС України суд зазначає, що ухвалою судді від 04 листопада 2024 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення (виклику) сторін.
Суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
У період з 30 січня 2020 року по 30 червня 2023 року ОСОБА_1 проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , що не заперечується сторонами.
Згідно з витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 30 червня 2023 року № 191 позивача з 30 червня 2023 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_1 про нараховане грошове забезпечення за період з 30 січня 2020 року по липень 2023 року ОСОБА_1 позивачу за період з 30 січня 2020 року по 30 червня 2023 року виплачувалося грошове забезпечення (посадовий оклад, оклад за військове звання, надбавка за вислугу років, надбавка за особливості проходження служби, премія тощо).
Грошову допомогу для оздоровлення позивачу виплачено: у червні 2020 року в розмірі 13169,43 грн; у вересні 2021 року в розмірі 13516,75 грн; у червні 2022 року в розмірі 19140,70 грн; у липні 2023 року в розмірі 29652,00 грн.
Матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань позивачу виплачено: у грудні 2020 року в розмірі 950,00 грн; у грудні 2021 року в розмірі 950,00 грн; у грудні 2022 року в розмірі 19140,70 грн; у липні 2023 року у розмірі 29652,00 грн.
Також при звільненні з військової служби (у липні 2023 року) позивачу виплачено грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку, а також за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій в загальному розмірі 147271,60 грн.
Відповідач не заперечує, що нараховував та виплачував позивачу грошове забезпечення за спірний період, грошову допомогу для оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку, а також за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року (1762 гривні), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з відповідними додатками до Постанови № 704. Вказана обставина підтверджується також листом відповідача від 19 вересня 2024 року № 2269.
Позивач, уважаючи таку поведінку відповідача протиправною, звернувся з цим позовом до суду.
Предметом розгляду у цій справі є оцінка наявності підстав для зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку, а також за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, на 01 січня 2021 року, на 01 січня 2022 року та на 01 січня 2023 року відповідно.
Оцінюючи правовідносини, які виникли між сторонами, суд зазначає таке.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених законом, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно із частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносини у цій галузі визначено Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011).
Згідно з пунктами першим - третім статті 9 Закону № 2011 держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Отже, грошове забезпечення включає в себе усі, встановлені законом, надбавки, доплати та винагороди, передбачені під час проходження служби.
Відповідно до абзацу першого пункту 4 статті 9 Закону № 2011 грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
30 серпня 2017 року Кабінет Міністрів України видав постанову № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», якою встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 2 Постанови № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Додатком 1 до Постанови № 704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 4 цієї постанови Уряду (в первинній редакції на дату видання) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України видав постанову № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, пункт 4 Постанови № 704 викладено в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Тобто на момент набрання чинності Постановою № 704 (01 березня 2018 року) пункт 4 було викладено в редакції змін, викладених згідно із пунктом 6 Постанови № 103, а саме: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Отже, станом на 01 березня 2018 року пункт 4 Постанови № 704 визначав, що під час обчислення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року.
Водночас суд зазначає, що Закон України від 05 жовтня 2000 року № 2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі - Закон № 2017) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 якого державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.
Базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти (стаття 6 Закону № 2017).
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
Згідно із частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються: Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1); порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).
Тож, на переконання суду, зазначення у пункті 4 Постанови № 704 в формулі обрахунку розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням базового державного соціального стандарту (прожиткового мінімуму для працездатних осіб) як розрахункової величини для їх визначення, не суперечить делегованим Уряду повноваженням щодо визначення розміру грошового забезпечення військовослужбовців.
Одночасно з цим суд наголошує на тому, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
Водночас суд зазначає, що пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23 листопада 2018 року № 2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» встановлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 01 січня 2018 року.
Натомість Закон України від 14 листопада 2019 року № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі - Закон № 294), Закон України від 15 грудня 2020 року № 1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік» (далі - Закон № 1082), Закон України від 02 грудня 2021 року № 1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» (далі - Закон № 1928) та Закон України від 03 листопада 2022 року № 2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» (далі - Закон № 2710) таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 року на 2020, 2021, 2022 та 2023 роки, відповідно, не містять.
Тобто положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно із Постановою № 704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, до 01 січня 2020 року - набрання чинності Законом № 294 не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12 березня 2019 року у справі № 913/204/18, від 10 березня 2020 року у справі № 160/1088/19).
Отже, з огляду на визначені в частині третій статті 7 КАС України правила, а також зважаючи на те, що з 01 січня 2020 року положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 Постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовим актам, які мають вищу юридичну силу, - Законам № 294, № 1082, № 1928 та № 2710 із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21, від 14 вересня 2022 року у справі № 500/1886/21, від 06 лютого 2023 року у справі № 160/2775/22, від 15 березня 2023 року у справі № 420/6572/22 та інших.
Крім того, суд звертає увагу на те, що встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704, жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується, як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
Також суд ураховує, що постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року № 481 внесено зміни до пункту 4 Постанови № 704, згідно з якими абзац перший цієї норми викладено в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Зазначені зміни, що стосуються визначення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців виходячи з розміру 1762 гривні, набрали чинності 20 травня 2023 року.
Водночас у позовній заяві позивач зауважує, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 пункт 6 Постанови № 103 визнано протиправним та нечинним. На її думку, це відновило дію пункту 4 Постанови № 704 в первинній редакції на дату її видання, а тому грошове забезпечення повинно обчислюватися виходячи не із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, а із урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що встановлюється на кожен календарний рік окремо відповідними Законами України «Про Державний бюджет України».
Оцінюючи посилання позивача на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 суд ураховує вищезгадані правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 12 березня 2019 року у справі № 913/204/18 та від 10 березня 2020 року у справі № 160/1088/19, за змістом яких суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи.
Тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (зокрема підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними. Тому посилання сторін на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 не є основним (ключовим) під час розгляду цієї справи.
Як слідує з матеріалів справи та не заперечується сторонами під час обчислення позивачу грошового забезпечення за період з 30 січня 2020 року по 20 травня 2023 року відповідач застосовував пункт 4 Постанови 704 у редакції Постанови № 103, визначаючи розміри посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, а не розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Застосовуючи вищевказані висновки суду до обставин цієї справи, враховуючи правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах від 02 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21, від 14 вересня 2022 року у справі № 500/1886/21, від 06 лютого 2023 року у справі № 160/2775/22, від 15 березня 2023 року у справі № 420/6572/22, суд доходить переконання, що така поведінка відповідача у межах спірних правовідносин не узгоджується з приписами частини другої статті 2 КАС України, а тому є неправомірною.
Щодо перерахунку та виплати грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку, а також за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій, суд зазначає таке.
Наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197, затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Порядок № 260, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), який визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення, зокрема військовослужбовцям Збройних Сил України.
Виплата грошової допомоги для оздоровлення регулюється розділом XXIII Порядку № 260.
Відповідно до пункту 1 розділу XXIII Порядку № 260 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Виплата матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань регулюється розділом XXIV Порядку № 260.
Відповідно до пункту 1 розділу XXIV Порядку № 260 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
Виплата грошового забезпечення у разі звільнення з військової служби регулюється розділом XXХІ Порядку № 260.
Відповідно до абзаців першого, другого пункту 3 розділу XXХІ Порядку № 260 у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Аналіз наведених норм вказує, що виплата військовослужбовцю грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки безпосередньо залежить від розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, оскільки для їх обрахунку використовується місячне грошове забезпечення, до складу якого входить, серед іншого, посадовий оклад та оклад за військовим званням.
Суд встановив, що грошову допомогу для оздоровлення позивачу виплачено: у червні 2020 року в розмірі 13169,43 грн; у вересні 2021 року в розмірі 13516,75 грн; у червні 2022 року в розмірі 19140,70 грн; у липні 2023 року в розмірі 29652,00 грн.
Матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань позивачу виплачено: у грудні 2020 року в розмірі 950,00 грн; у грудні 2021 року в розмірі 950,00 грн; у грудні 2022 року в розмірі 19140,70 грн; у липні 2023 року у розмірі 29652,00 грн.
Також при звільненні з військової служби (у липні 2023 року) позивачу виплачено грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку, а також за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій в загальному розмірі 147271,60 грн.
Отже, підлягають перерахунку виплачені позивачу суми грошової допомоги для оздоровлення за 2020, 2021, 2022 роки та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020, 2021, 2022 роки, оскільки вони були виплачені відповідачем без урахування зміни розміру посадового окладу та окладу за військовим званням у 2020 - 2022 роках.
Щодо перерахунку та виплати грошового забезпечення за період з 20 травня 2023 року по 30 червня 2023 року, грошової допомоги для оздоровлення, виплаченої у липні 2023 року, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, виплаченої у липні 2023 року, грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку, а також за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій, виплаченої при звільненні (у липні 2023 року), суд зазначає, що такі виплачені позивачу вже в період дії постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року № 481, якою визначено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Отже, на момент виплати позивачу грошового забезпечення у період з 20 травня 2023 року по 30 червня 2023 року, грошової допомоги для оздоровлення у липні 2023 року, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у липні 2023 року, грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку, а також за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій у липні 2023 року грошове забезпечення позивача не збільшилося у зв'язку зі збільшення розміру прожиткового мінімуму станом на 01 січня 2023 року, тому підстави для перерахунку вказаних виплат відсутні і, як наслідок, відсутні підстави для задоволення позовних вимог у цій частині.
З огляду на викладене вище у сукупності суд доходить висновку, що заявлений позов у частині розглядуваних позовних вимог належить задовольнити частково у такий належний спосіб:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 за період з 30 січня 2020 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, виплаченої у 2020, 2021, 2022 роках, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, виплаченої у 2020, 2021, 2022 роках, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, на 01 січня 2021 року та на 01 січня 2022 року відповідно;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату (з урахуванням виплачених сум) ОСОБА_1 із 30 січня 2020 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, виплаченої у 2020, 2021, 2022 роках, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, виплаченої у 2020, 2021, 2022 роках, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, на 01 січня 2021 року та на 01 січня 2022 року відповідно.
Щодо позовної вимоги про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення за період з 30 січня 2020 року по день фактичної виплати суд зазначає таке.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі - Порядок № 159).
За статтею 1 Закону № 2050 підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян та інші (стаття 2 Закону № 2050).
Відповідно до статті 3 вказаного Закону сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Водночас статтею 4 Закону № 2050 передбачено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Зміст наведених норм права дає підстави стверджувати, що основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої Законом № 2050, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів, зокрема грошового забезпечення.
Одночасно законодавець пов'язав виплату компенсації із виплатою заборгованості доходу, тобто і компенсація, і заборгованість по доходу провадиться в одному місяці.
Аналогічна правова позиція щодо застосування норм права викладена у постановах Верховного Суду від 29 вересня 2022 року у справі № 520/1001/19 та від 23 березня 2023 року у справі № 520/2020/19.
Суд зазначає, що станом на момент звернення позивача з цим позовом до суду виплата належних позивачу перерахованих сум грошового забезпечення відповідачем ще не здійснена.
Своєю чергою, зі змісту норм статей 1, 2, 4 Закону № 2050 та Порядку № 159 можна дійти висновку, що ними фактично встановлено (визначено) обов'язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання (у цьому випадку - військової частини) у разі порушення встановлених строків виплати доходу (зокрема грошового забезпечення) громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості з перерахованого грошового забезпечення.
Підсумовуючи викладене, суд доходить висновку, що позовна вимога позивача про нарахування компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати перерахованого грошового забезпечення є передчасною, а тому задоволенню не підлягає.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 19 червня 2024 року у справі 440/700/20, яку суд ураховує на підставі вимог частини п'ятої статті 242 КАС України.
За змістом частини першої статті 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про задоволення позову частково.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.
За змістом частин першої, третьої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Позивач звільнена від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», за подання цього позову до суду судовий збір не сплачувала, а тому його розподіл на підставі статті 139 КАС України не здійснюється.
Докази понесення сторонами витрат, пов'язаних з розглядом справи, у матеріалах справи відсутні, тому їх розподіл також не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд,-
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 за період з 30 січня 2020 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, виплаченої у 2020, 2021, 2022 роках, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, виплаченої у 2020, 2021, 2022 роках, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, на 01 січня 2021 року та на 01 січня 2022 року відповідно.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату (з урахуванням виплачених сум) ОСОБА_1 із 30 січня 2020 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, виплаченої у 2020, 2021, 2022 роках, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, виплаченої у 2020, 2021, 2022 роках, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, на 01 січня 2021 року та на 01 січня 2022 року відповідно.
В решті позовних вимог - відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» цього Кодексу.
Повний текст рішення складено 02 квітня 2025 року.
СуддяКлименко Оксана Миколаївна