03 квітня 2025 року Cправа №320/7504/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Войтович І. І., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України третя особа - ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Міністерства оборони України, третя особа: ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якому просить суд:
1. визнати протиправним рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, викладеного в протоколі від 08.12.2023 № 22/В, в частині відмови у призначенні ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) одноразової допомоги, передбаченої статтями 16, 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-ХІІ;
2. зобов'язати Міністерство оборони України призначити виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) одноразову грошову допомогу, передбачену статтями 16, 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-ХІІ;
3. встановити строк (після набрання рішенням законної сили) комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової, передбаченої статтями 16, 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII, для подання до суду першої інстанції звіту про виконання рішення суду.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відмова у виплаті одноразової грошової допомоги є протиправною, оскільки під час проходження служби в зоні АТО він отримав поранення, в результаті чого його було визнано особою з інвалідністю ІІІ групи по психіатрії у зв'язку з захворюванням, пов'язаним з захистом Батьківщини, а 05.02.2020 року під час повторного огляду органами МСЕК позивача визнано особою з інвалідністю ІІ групи по психіатрії у зв'язку з захворюванням, пов'язаним з захистом Батьківщини, внаслідок цієї ж причини.
Крім того, як зазначає позивач, під час виконання бойового завдання пов'язаного з захистом Батьківщини 01.09.2022 він одержав вибухову травму, що спричинило призначенню з 06.03.2023 року другої групи інвалідності по зору, поранення визнано таким, що пов'язане із захистом Батьківщини, інвалідність встановлена довічно.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19.02.2024 відкрито провадження у справі, визначено здійснювати розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач надав до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечував щодо задоволення позовних вимог, посилаючись на правомірність рішення про відмову у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги. Звертав увагу на те, що законом встановлено преклюзивний (присічний, присікальний або обмежений) трирічний строк на звернення до уповноваженого органу для осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, тобто строк, з яким пов'язане існування (виникнення або припинення) права і закінчення якого тягне за собою втрату такого права.
У відповіді на відзив позивач наполягав на протиправності спірного рішення.
Відповідач у поданих суду запереченнях просив відхилити як необґрунтовані доводи позивача.
Від третьої особи письмових пояснень до суду не надійшло.
Встановивши правові позиції сторін по справі та їх обґрунтування, розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, оглянувши письмові докази, які були надані до матеріалів справи, судом встановлено наступне.
Відповідно до витягу з наказу комісара ІНФОРМАЦІЯ_3 від 24.02.2022 № 15, у зв'язку з введенням воєнного стану на всій території України, старшого солдата ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зараховано до складу ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Відповідно до довідки про обставини травми від 12.12.2022 року №9413, під час виконання бойового завдання пов?язаного з захистом Батьківщини, у складі підрозділу військової частини НОМЕР_2 , поблизу населеного пункту АДРЕСА_1 , старший солдат ОСОБА_1 , 01.09.2022 року одержав вибухову травму: поєднане вогнепальне осколкове поранення голови, грудей, кінцівок. Вогнепальне осколкове сліпе поранення тім?яної ділянки голови зліва, вдавлений перелом тім?яної кістки зліва, забій головного мозку. Субарахноїдальний крововилив, субдуральний крововилив в лівій тім?яній ділянці, пневмоцефалія. Вогнепальне осколкове сліпе проникаюче поранення правого очного яблука, тотальна евісцерація правого ока, пошкодження повік та внутрішнього кута правого ока з порушенням цілісності очної щілини. Вогнепальний перелом латеральної стінки правої орбіти. Вогнепальний перелом виличної кістки справа. Вогнепальне осколкове сліпе поранення ділянки лівого ліктьового суглобу з переломом ліктьового відростку лівої ліктьової кістки. Вогнепальні осколкові множинні сліпі поранення м?яких тканин грудної клітки зліва, лівої кисті, передпліччя, обох плечей, лівої гомілки та обох стегон. Посттравматична нейропатія лівого ліктьового нерву.
Відповідно до свідоцтва про хворобу №19-т від 11.01.2023 року №195, госпітальна військово-лікарська комісія травматологічного профілю НВМКЦ «ГВКГ» провела огляд ОСОБА_1 після поранення та визнала його поранення, отримані 01.09.2022 року, ТАК, пов?язанні з захистом Батьківщини, на підставі статей 76-а. 78-а, 61-а графи І Розкладу хвороб - непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку.
06.02.2019 під час первинного огляду медико-соціальною експертною комісією позивач був визнаний особою з інвалідністю III групи, внаслідок захворювання, пов'язаного із захистом Батьківщини, що підтверджується відповідною довідкою МСЕК серії AB № 1034884.
Надалі, 05.02.2020 під час повторного огляду органами МСЕК ОСОБА_1 був визнаний особою з інвалідністю II групи внаслідок цієї ж причини, що підтверджується довідкою МСЕК серії АВ № 0088343.
В обох названих випадках причиною інвалідності визнано захворювання по психіатрії, пов?язане із захистом Батьківщини.
01.03.2022 позивачу було продовжено строк раніше встановленої інвалідності на 2 роки, що підтверджується довідкою до акту огляду МСЕК АВ № 1083562.
17.01.2023 ОСОБА_1 звільнено з військової служби.
10.04.2023 позивачу під час повторного огляду було встановлено II групу інвалідності по зору. Причиною інвалідності було поранення, пов?язане із захистом Батьківщини, що підтверджується довідкою МСЕК серії ААВ № 765806.
04.05.2023 позивач вперше звернувся із заявою про виплату одноразової грошової допомоги.
01.03.2024 листом-відповіддю № 220/13/25-в Департаментом соціального забезпечення Міністерства оборони України надано відповідь на заяву позивача, в якому зазначено, що за результатами розгляду Комісією МО України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум 08.12.2023 р. було прийнято рішення про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги, а інвалідність ОСОБА_1 встановлена 06.02.2019, тобто, понад трирічний термін після встановлення інвалідності, тому ОСОБА_1 не має права на призначення одноразової грошової допомоги.
Ураховуючи, що заявник (позивач) звернувся із заявою про призначення одноразової грошової допомоги по ІІ групі інвалідності 04.05.2023, а ІІ групу інвалідності встановлено в 05.02.2020, на думку відповідача, він пропустив трирічний термін для реалізації права на отримання допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності по ІІІ групі інвалідності (06.02.2019), та не реалізував своє право на доплату по ІІ групі інвалідності (05.02.20).
Не погоджуючись з прийнятим рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зокрема, в силу ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 3 статті 2 КАС України визначено, що основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі; 5) обов'язковість судового рішення; 6) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 7) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом; 8) розумність строків розгляду справи судом; 9) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 10) відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення.
За ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 22 квітня 2021 року у справі № 826/15741/18, з метою безумовного дотримання конституційного принципу, визначеного у статті 129 Конституції України, в частині третій статті 2 та статті 9 КАС України закріплено, що до основних засад (принципів) адміністративного судочинства належить, зокрема, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі; суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
Загалом принцип змагальності прийнято розглядати як основоположний компонент концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що також включає споріднені принципи рівності сторін у процесі та ефективної участі.
Принцип змагальності судового провадження охоплює собою право особи, крім можливості подавати власні докази, знати про існування всіх представлених доказів та пояснень іншими учасниками справи, оскільки вони можуть вплинути на рішення суду, мати можливість знайомитись з матеріалами справи та робити з них копії, а також володіти відповідними знаннями (залучати професійного представника) та змогу коментувати представлені докази та пояснення у належній формі та у встановлений час.
Таким чином, принцип змагальності спільно з принципом рівності є одним з основних елементів поняття "право на справедливий суд", що гарантоване Конвенцією.
Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (ч. 3 ст. 3 КАС України).
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Вказана норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
«На підставі» означає, що суб'єкт владних повноважень повинен бути утвореним у порядку, визначеному Конституцією та законами України; зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.
«У межах повноважень» означає, що суб'єкт владних повноважень повинен приймати рішення та вчиняти дії відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх.
«У спосіб» означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.
Вирішуючи даний спір суд зазначає наступне.
Частиною п'ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до статті 41 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі по тексту також Закон № 2232-XII), виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII.
Відповідно до статті 1 Закону №2011-XII (у редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Частиною 1 статті 12 Закону № 2011-XII визначено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 3 Закону № 2011-XII дія цього Закону поширюється, зокрема, на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.
Згідно з частиною першої статті 16 Закону № 2011-XII одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Пунктом 4 частини другої статті 16 Закону № 2011-XIІ передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
За приписами пунктів 6, 9 статті 16-3 Закону № 2011-XII одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами.
Необхідно наголосити, що згідно з пунктом 8 статті 16-3 Закону № 2011-XII особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, який визначає механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - Порядок №975)
Пунктом 3 Порядку №975 визначено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є:
- у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть;
- у разі встановлення інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії, а у разі повторного огляду та зміни групи інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії про первинне встановлення інвалідності.
Згідно з пунктом 11 Порядку №975 військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи: заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності; довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв'язку інвалідності чи втрати працездатності.
До заяви додаються копії: постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації; документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою).
Відповідно до пункту 12 Порядку №975 призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів).
Судом встановлено, що позивачем подано до відповідача заяву разом з підтверджуючими документами для призначення одноразової грошової допомоги, що, зокрема, не заперечується відповідачем (лист МОУ від 01.03.2024 № 220/13/25).
Зокрема, у вищевказаному листі вказано, що в наданих документах наявні три довідки МСЕК про встановлення інвалідності, а саме :
- серії AB № 1034884 від 06.02.2019 (про встановлення III групи інвалідності внаслідок захворювання, пов?язаного із захистом Батьківщини);
- серії AB № 0088343 від 05.02.2020 (про встановлення II групи інвалідності внаслідок захворювання, пов?язаного із захистом Батьківщини);
- серії 12 AAB № 765806 від 06.03.2023 (про встановлення II групи інвалідності внаслідок поранення, пов?язаного із захистом Батьківщини).
За результатами розгляду Комісією було прийнято рішення про відмову у призначенні ОГД, оскільки заявник звернувся із заявою для призначення одноразової грошової допомоги 04.05.2023 року, а інвалідність йому встановлена 06.02.2019, тобто, понад трирічний термін після встановлення інвалідності, тому він не має права на призначення одноразової грошової допомоги.
Разом з тим, суд приймає до уваги твердження позивача, що довідка МСЕК серії 12 AAB № 765806 від 06.03.2023 не була врахована під час прийняття Комісією Міноборони України оскаржуваного рішення відповідача, що вказує на неповноту дослідження дійсних обставин справи.
Суд зауважує, що інвалідність ІІ групи внаслідок поранення, пов?язаного із захистом Батьківщини, встановлена позивачу довідкою серії 12 AAB № 765806 від 06.03.2023, стосується іншого ушкодження здоров'я (встановлено у 2023 році), не пов'язаного з раніше отриманим позивачем первинним ушкодженням здоров'я, що було встановлено 06.02.2019 р. (під час перебування в зоні АТО).
Як встановлювалось судом вище, 06.02.2019 під час первинного огляду медико-соціальною експертною комісією позивач був визнаний особою з інвалідністю III групи, внаслідок захворювання, пов'язаного із захистом Батьківщини, що підтверджується відповідною довідкою МСЕК серії AB № 1034884.
Разом з тим, суд наголошує, що предметом спірних правовідносин, що виникли у цій справі є вимога нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу позивачу як інваліду ІІ групи по зору, встановлену позивачу 06.03.2023 під час повторного огляду. Причиною інвалідності було поранення, пов?язане із захистом Батьківщини, що підтверджується довідкою МСЕК серії ААВ № 765806 від 06.03.2023.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позивачу як у 2019, так і в 2023 році встановлено різні групи інвалідності через наявність різних, не пов'язаних між собою ушкоджень здоров'я.
Суд вважає за доцільне наголосити на тому, що визначена у частині восьмій статті 16-3 Закону № 2011-XII заборона щодо виплати одноразової грошової допомоги, може мати місце лише у разі спливу трирічного строку саме після первинного встановлення інвалідності чи втрати працездатності через одне й те ж ушкодження здоров'я, а не внаслідок різних.
Схожі правові висновки містяться у постановах Верховного Суду від 19.09.2022 по справі № 240/8578/20 та від 26.04.2023 по справі № 520/12925/20, від 22.08.2024 по справі №240/35207/21.
Інших доводів, що можуть вплинути на правильність вирішення судом спору, що розглядається, матеріали справи не містять.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частинами 1 та 2 ст. 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
За статтею 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 74 КАС України).
Відповідно до статті 76 КАС України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування та питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч. 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Позивач обґрунтував належними та достатніми доказами протиправність спірного рішення. В свою чергу, відповідач не довів суду правомірність спірного рішення.
Згідно з ч. 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 5 ст. 242 КАС України).
Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані.
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «RuizTorija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Аналогічна позиція стосовно обов'язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).
Враховуючи встановлені судом обставини справи, суд дійшов висновку про задоволення позову.
Щодо зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 5 ст. 382 КАС України за письмовою заявою заявника суд під час ухвалення рішення суду може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене таке рішення, подати звіт про його виконання.
Суд зауважує, що встановлення судового контролю є дискреційними повноваженнями суду, а не його обов'язком, тому таке процесуальне питання приймається з урахуванням обставин справи.
Позивачем не наведено жодного обґрунтування встановлення судового контролю за виконанням рішення, відповідно, відсутні підстави вважати, що відповідач буде ухилиться від обов'язку виконання цього рішення.
Втім, позивач не позбавлений права звернутися з відповідною заявою в майбутньому в разі виникнення відповідних правових підстав.
Отже, підстави для встановлення судового контролю та зобов'язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду відсутні.
Позивач звільнений від сплати судового збору. Інших витрат до розподілу не заявлено.
Керуючись статтями 2, 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, викладеного в протоколі від 08.12.2023 № 22/В, в частині відмови у призначенні ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) одноразової допомоги, передбаченої статтями 16, 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-ХІІ.
Зобов'язати Міністерство оборони України призначити виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) одноразову грошову допомогу, передбачену статтями 16, 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-ХІІ.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Войтович І. І.