03 квітня 2025 року м. Київ справа №320/38730/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Жукової Є.О., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Транспортно-туристична компанія «Нова Україна»
доЦентрального міжрегіонального управління Державної служби з питань праці
провизнання протиправною та скасування постанови,
До Київського окружного адміністративного суду звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Транспортно - туристична компанія «Нова Україна» (позивач) з позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної служби з питань праці (відповідач) про визнання протиправною та скасування постанови від 18.07.2024 №52113/ТД/ДПС/ФС-71.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05.09.2024 року було відкрито провадження в адміністративній справі, ухвалено слухати справу за правилами загального позовного провадження.
23.10.2024 року від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспортно - туристична компанія «Нова Україна» до Київського окружного адміністративного суду надійшла заява про забезпечення позову.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23.10.2024 року в задоволенні зазначеної заяви про забезпечення позову було відмовлено.
В судове засідання, призначене на 30.10.2024 року, сторони у справі з'явилися, судове засідання було відкладене на 05.12.2024 року для надання доказів у справі.
04.11.2024 року від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспортно - туристична компанія «Нова Україна» надійшла заява про забезпечення позову.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 04.11.2024 року в задоволенні вказаної заяви про забезпечення позову було відмовлено.
04.12.2024 року від представника Центрального міжрегіонального управління Державної служби з питань праці через електронний суд надійшло клопотання про залучення співвідповідача - ГУ ДПС у м. Києві.
05.12.2024 року від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспортно - туристична компанія «Нова Україна» надійшло клопотання про відкладення (перенесення розгляду справи).
В судове засідання, призначене на 05.12.2024 року, представник відповідача у справі з'явилася, суд ухвалив клопотання представника позивача задовольнити, відкласти розгляд справи на іншу дату.
В судове засідання, призначене на 11.12.2024 року, сторони у справі з'явилися, суд, заслухавши думку сторін, ухвалив відмовити в задоволенні клопотання представника відповідача про залучення співвідповідача - ГУ ДПС у м. Києві, закрити підготовче провадження у справі та перейти до розгляду справи по суті, визначившись з відповідною датою та відклавши розгляд справи на іншу дату.
В судове засідання, призначене на 29.01.2025 року, сторони у справі з'явилися, після надання пояснень по суті справи, дослідження доказів у справі, надання додаткових пояснень по суті заявленого позову, звернулися до суду з відповідними клопотаннями про здійснення подальшого розгляду справи в порядку письмового провадження. Суд, ухвалою, занесеною в протокол судового засідання, подальший розгляд справи ухвалив здійснювати в порядку письмового провадження.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує наступним.
Товариством з обмеженою відповідальністю «Транспортно - туристична компанія «Нова Україна» було отримано постанову про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення №52113/ТД/ДПС/ФС-71 від 18.07.2024 року.
Позивач вважає оскаржувану постанову такою, що не відповідає вимогам закону, винесеною без достатніх правових підстав, необґрунтованою, протиправною та такою, що підлягає скасуванню, з огляду на наступне.
У діях Товариства відсутній склад правопорушення, передбачений абзацом другим частини першої статті 265 КЗпП України.
Товариство здійснює основну діяльність із перевезення пасажирів, небезпечних вантажів та небезпечних відходів автомобільним транспортом, міжнародних перевезень пасажирів та вантажів автомобільним транспортом, для чого використовує наступні автобуси: NEOPLAN 116, реєстраційний номер НОМЕР_1 , SCANIA K124 EB4, реєстраційний номер НОМЕР_2 , SCANIA K124 EB4 реєстраційний номер AC7939HC IRISBUS VEST CONTRAST, реєстраційний номер НОМЕР_3 , та має штатну чисельність водіїв у кількості 8 осіб станом на 01.10.2023 року.
При цьому, у Товариства виникає необхідність залучення до перевезень третіх осіб, із якими не укладаються трудові договори, а укладаються разові цивільно - правові договори відповідно до умов Цивільного кодексу України.
Відтак, вважаючи, що його права порушені винесенням оскаржуваної постанови, а відповідачем не доведено наявності в діях позивача складу порушення, відповідальність за яке передбачена абзацом другим частини другої статті 265 КЗпП України, позивач звернувся з відповідною позовною заявою до Київського окружного адміністративного суду.
Відповідачем через електронний суд було направлено відзив на позовну заяву до Київського окружного адміністративного суду від 15.10.2024 року, в якому відповідач щодо задоволення позовної заяви заперечував, просив у задоволенні позовної заяви відмовити, аргументуючи свою позицію наступним.
З матеріалів перевірки ГУ ДПС у м. Києві щодо фактичної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспортно - туристична компанія «Нова Україна» (код ЄДРПОУ 43546215), яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд.28, щодо контролю за дотриманням норм законодавства з питань використання праці найманих осіб без належного оформлення трудових відносин та виплати роботодавцем доходів у вигляді заробітної плати без сплати належних податків та зборів до бюджету (в порядку п. п. 75.1.3 п.75.1 ст.75, п. п. 80.2.7 п.80.2 ст.80, п.82.3 ст.82 Податкового кодексу України), встановлено факт використання праці водіїв (відповідно до зазначеного переліку) без належного оформлення трудових відносин із зазначеним суб'єктом господарювання.
З водіями позивачем було укладено цивільно - правові договори, аналізом змісту яких відповідачем встановлено, що зазначені у вказаних договорах виконувані роботи (надані послуги) відносяться за КВЕД до робіт постійного характеру виконання та їх можуть виконувати лише працівники, до яких законодавством встановлено певні вимоги, а саме: повинні мати класність та відповідні категорії С, Д, Е.
Так, відповідач дійшов висновку, що професії, за якими працювали/ працюють особи (з якими укладені договори на виконання робіт) відповідно до кваліфікаційних характеристик виконували систематично трудові функції, за конкретною кваліфікацією, професією, посадою, робота зазначених працівників фактично організовувалась ТОВ «ТТК «Нова Україна», крім того, працівники несли матеріальну відповідальність, тому в даному випадку позивач мав законні підстави для укладання трудових договорів.
Крім того, відповідач зазначає, що у відносинах, які склалися між позивачем та наведеними вище водіями, вбачаються ознаки трудових відносин. Водії були допущені до роботи без укладання трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (постанова КМУ №413 «Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу»), що є порушенням частини першої ст.21, частини четвертої ст. 24 КЗпП України, та наголошує, що застосування до позивача штрафних санкцій стосовно ТОВ «ТТК «Нова Україна» за порушення приписів Кодексу законів про працю України здійснюється з метою захисту трудових прав працівників.
Позивачем було направлено до суду відповідь на відзив від 24.10.2024 року, відповідно до тексту якої зазначено наступне.
Штатна чисельність водіїв Товариства, необхідних для здійснення ліцензованого виду господарської діяльності станом на 01 квітня 2023 року становила 8 осіб, з яких 6 водіїв. Станом на 01 жовтня 2023 року чисельність штатного персоналу не змінилась. Потреба у збільшенні чисельності штатних водіїв у Товариства відсутня. Разом з тим, враховуючи сьогоденні реалії, у Товариства виникає необхідність залучення до міжнародних перевезень третіх осіб, із якими не укладаються трудові договори.
Так, посилаючись на правову позицію Верховного Суду, викладену у справах №280/1379/19, № 2040/8124/18, №280/1379/19, № 420/4513/19, позивач зазначає, що основною та визначальною ознакою цивільно - правового договору, який відрізняє його від трудового, є те, що він визначає результат наданих послуг, який підлягає вимірюванню в конкретних фізичних величинах, а умови цивільно - правового договору відповідатимуть ознакам, притаманним цивільно - правовому договору, якщо містять всі істотні умови договору підряду, зокрема, чітке визначення предмета договору із зазначенням кількісно - якісних характеристик роботи, яку має бути виконано за договором.
Тобто, позивач зазначає, що в договорах, укладених між позивачем і фізичними особами (водіями), визначені всі істотні вимоги договору підряду, а сам договір спрямований на результат, а не на процес, який є ознакою трудового договору.
Фізичним особам, з якими позивачем було укладено договори на виконання робіт (надання послуг), нараховано обумовлений сторонами дохід, з якого Товариство утримало та сплатило до відповідного бюджету податок на доходи фізичних осіб (18%), військовий збір (1,5%), єдиний соціальний внесок (22%), тобто позивач зазначає, що Товариство виконало вимоги закону по декларуванню доходів фізичних осіб, по відношенню до яких виступило податковим агентом, незалежно від підписання ними актів виконаних робіт.
Разом з тим, позивач зазначає, що згідно з оскаржуваною постановою всупереч вимогам частини другої статті 265 КЗпП України, його притягнуто до відповідальності за використання праці без належного оформлення трудових відносин та неподання повідомлення про прийняття на роботу.
З огляду на наявність між Товариством та фізичними особами - водіями укладених цивільно - правових договорів на виконання разової роботи, яка не має системного та постійного характеру, відсутність між Товариством та водіями трудових правовідносин, а також фактичне нарахування податків і зборів та їх сплати до відповідних бюджетів, позивач наполягає як на відсутності з його боку порушень трудового законодавства, так і права/обов'язку примушувати будь - кого, в тому числі зазначених у оскаржуваній постанові водіїв до укладення трудових договорів.
Відповідач правом надання заперечень на відповідь на відзив не скористався, заперечення у письмовому вигляді до суду надані не були.
Позивачем через електронний суд було направлено до суду додаткові пояснення у справі від 11.12.2024 року, відповідно до тексту яких зазначено наступне.
Надаючи відповіді на питання суду, поставлені в судовому засіданні, яке відбулося 30.10.2024 року, позивач пояснює, що ним здійснюється основна діяльність згідно КВЕД 49.39 Інший пасажирський наземний транспорт (інші види пасажирських перевезень автодорожнім транспортом: послуги з перевезення на далекі відстані рейсовими автобусами, чартерні перевезення, екскурсійні й туристичні перевезення, перевезення автобусами до аеропорту та з аеропорту; перевезення конвеєрами, фунікулерами, гірськолижними та канатними підйомниками, якщо вони не входять до складу системи міських і приміських транспортних перевезень). Право на здійснення пасажирських перевезень підтверджено ліцензією, виданою Укртрансбезпекою.
Щодо необхідності укладання цивільно - правових договорів із 41 (сорока однією) фізичною особою водієм на надання послуг (виконання робіт) із керування (водіння) автотранспортним засобом позивача як замовника, позивач пояснює потребою у заміні штатних водіїв, які не встигали виконувати об'єм робіт з причини підрахунку робочого часу та часу відпочинку, не вийшли на роботу без поважних причин, підвищеним тимчасовим попитом на окремі дати, так як під час воєнного стану обсяг перевезень носить не прогнозований характер та щоденно змінюється.
Також на питання щодо періодичності укладання зазначених цивільно - правових договорів, позивачем було надано відповідну таблицю з систематизованою інформацією щодо частоти укладання разових договорів цивільно - правового характеру та дат надання позивачу послуг (виконання робіт) із керування пасажирськими автобусами на міжнародних рейсах.
Крім того, позивачем було зазначено про неможливість надання відомостей про оплату наданих послуг (виконаних робіт) та їх підтвердження щодо всіх залучених водіїв з огляду на відсутність підписання актів приймання - передачі виконаних робіт всіма залученими водіями, а також ненадання такими особами банківських реквізитів, а також надано відповідні пояснення щодо обізнаності позивача про періодичні медичні огляди фізичними особами - водіями, які укладали зазначені цивільно - правові договори щодо надання позивачу послуг (виконання робіт) із керування пасажирськими автобусами на міжнародних рейсах.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Транспортно - туристична компанія «Нова Україна» (код ЄДРПОУ 43546215) з основним видом господарської діяльності - перевезення пасажирів, небезпечних вантажів та небезпечних відходів автомобільним транспортом, міжнародних перевезень пасажирів та вантажів автомобільним транспортом має ліцензію Міністерства транспорту та зв'язку України на внутрішні перевезення пасажирів автобусами; міжнародні перевезення пасажирів автобусами (строк дії ліцензії - необмежений; номер та дата прийняття рішення про видачу ліцензії - №725 від 10.11.2023), що підтверджується Витягом Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпеки) від 06.08.2024 р., копія якого міститься в матеріалах справи.
Відповідно до штатного розпису ТОВ «ТТК «НОВА Україна» станом на 01.10.2023 року кількість штатних одиниць позивача складає 8, з яких водії автотранспортних засобів - 6.
Відповідно до тексту цивільно - правових договорів на виконання робіт (надання послуг), копії яких містяться в матеріалах справи (с.с. 110 - 270 т.1) з фізичними особами, зазначеними в преамбулі вказаних договорів, такими як: ОСОБА_1 (паспорт серія НОМЕР_4 , виданий Білоцерківським РУГУ МВС України в Київській області « 15» листопада 2001 р., ІПН НОМЕР_5 ); ОСОБА_2 (ID - картка № НОМЕР_6 , виданий 4430 « 25»листопада 2020 р., ІПН НОМЕР_7 ); ОСОБА_3 (паспорт серія НОМЕР_8 , виданий Харківським РУГУ МВС України в Харківській області « 17» січня 1999 р., ІПН НОМЕР_9 ); ОСОБА_4 (паспорт серія НОМЕР_10 , виданий Орджонікідзевським РВ Маріупольського МУ ГУМВС України в Донецькій області « 23» вересня 2009 р., ІПН НОМЕР_11 ); ОСОБА_5 (паспорт серія НОМЕР_12 , виданий Оболонським РУ ГУ МВС України в м. Києві « 08» травня 2007 р., ІПН НОМЕР_13 ); ОСОБА_6 (паспорт серія НОМЕР_14 , виданий Орджонікідзевським РВКМУУМВС України в Харківській області «29» жовтня 1999 р., ІПН НОМЕР_15 ); ОСОБА_7 (паспорт серія НОМЕР_16 , виданий Сокирянським РВ УМВС України в Чернівецькій області « 01» вересня 2000 р., ІПН НОМЕР_17 ); ОСОБА_8 (паспорт серія НОМЕР_18 , виданий Оболонським РУ ГУ МВС України « 06» травня 2007 р., ІПН НОМЕР_19 ); ОСОБА_9 (паспорт серія НОМЕР_20 , виданий Первомайським РУ ГУ МВС України в Миколаївській області « 01» квітня 2001 р., ІПН НОМЕР_21 ); ОСОБА_10 (паспорт серія НОМЕР_22 , виданий ТУМ Солом'янського району в м. Києві « 18» січня 2011 р., ІПН НОМЕР_23 ); ОСОБА_11 (паспорт серія НОМЕР_24 , виданий Орджонікідзевським РВКМУУМВС України в Харківській області «29» жовтня 1999 р., ІПН НОМЕР_13 ); ОСОБА_12 (ID - картка № НОМЕР_25 , виданий 8026 « 02» вересня 2019 р., ІПН НОМЕР_26 ); ОСОБА_13 (ID - картка № НОМЕР_27 , виданий 1429 « 06» вересня 2017 р., ІПН НОМЕР_28 ); ОСОБА_14 (паспорт серія НОМЕР_29 , виданий Обухівським РВ ГУ МВС України в Київській області « 15» березня 2001 р., ІПН НОМЕР_30 ); ОСОБА_15 (ID - картка № НОМЕР_31 , виданий 6351 « 29» березня 2018 р., ІПН НОМЕР_32 ); ОСОБА_16 (паспорт серія НОМЕР_33 , виданий Залізничним РУ ГУ МВС України в м. Києві « 15» січня 1999 р., ІПН НОМЕР_34 ); ОСОБА_17 (паспорт серія НОМЕР_35 , виданий Оболонським РУ ГУ МВС України у м. Києві « 27» грудня 2005 р., ІПН НОМЕР_36 ); ОСОБА_18 (паспорт серія НОМЕР_37 , виданий Шевченківським РУ ГУ МВС України в м. Києві « 29» травня 1998 р.); ІПН НОМЕР_38 ); ОСОБА_19 (паспорт серія НОМЕР_39 , виданий Бердянським МВ УМВС України в Запорізькій області « 29» червня 2006 р., ІПН НОМЕР_40 ); ОСОБА_20 (ID - картка № НОМЕР_41 , виданий 3238 « 07» грудня 2021 р.; ІПН НОМЕР_42 ); ОСОБА_21 (паспорт серія НОМЕР_43 , виданий Дарницьким РУ ГУ МВС України у м. Києві « 14» грудня 1995 р., ІПН НОМЕР_44 ); ОСОБА_22 (паспорт серія НОМЕР_45 , виданий Гайсинським РВ УМВС України у Вінницькій області « 21» жовтня 2004 р., ІПН НОМЕР_46 ); ОСОБА_23 (паспорт серія НОМЕР_47 , виданий Рубіжанським МВУМВС України в Луганській області, « 18» листопада 2004 р., ІПН НОМЕР_48 ); ОСОБА_24 (ID - картка № НОМЕР_49 , виданий 8036 « 14» травня 2018 р., ІПН НОМЕР_50 ); ОСОБА_25 (паспорт серія НОМЕР_51 , виданий Макарівським РВ ГУ МВС України в Київській області « 12» січня 2006 р., НОМЕР_52 ); ОСОБА_26 (паспорт серія НОМЕР_53 , виданий Шевченківським ВМ Приморського РВ УМВС України в Одеській області « 12» грудня 2001 р., ІПН НОМЕР_54 ); ОСОБА_27 (паспорт серія НОМЕР_55 , виданий Луцьким МВ УМВС України у Волинській області « 14» лютого 2007 р., ІПН НОМЕР_56 ); ОСОБА_28 (паспорт серія НОМЕР_57 , виданий Голованівським РВУ МВС України в Кіровоградській області « 15» травня 1997 р., ІПН НОМЕР_58 ); ОСОБА_29 (паспорт серія НОМЕР_59 , виданий Голосіївським МВС України в м. Києві « 29» січня 2008 р., ІПН НОМЕР_60 ); ОСОБА_30 (паспорт серія НОМЕР_61 , виданий ЦСВМ К-Святошинським РВ України в Київській області « 23» січня 2002 р., ІПН НОМЕР_62 ); ОСОБА_31 (ID - картка № НОМЕР_63 , виданий 1436 « 07» червня 2019 р., ІПН НОМЕР_64 ); ОСОБА_32 (паспорт серія НОМЕР_65 , виданий Первомайським МВ УМВС України в Миколаївській області «24» грудня 1997 р., ІПН НОМЕР_66 ); ОСОБА_33 (паспорт серія НОМЕР_67 , виданий Саксаганським РВ Криворозького МУ УМВС України у Дніпропетровській області « 10» квітня 1997 р., ІПН НОМЕР_68 ); ОСОБА_34 (ID - картка № НОМЕР_69 , виданий 3210 « 25» травня 2023 р., ІПН НОМЕР_70 ); ОСОБА_35 (паспорт серія НОМЕР_71 , виданий Первомайським МВ УМВС України в Миколаївській області « 18» липня 2017 р., ІПН НОМЕР_72 ); ОСОБА_36 (ID - картка № НОМЕР_73 , виданий 1830 « 10» лютого 2023 р., ІПН НОМЕР_74 ); ОСОБА_37 (паспорт серія НОМЕР_75 , виданий Баришівським РВ ГУ МВС України в Київській області « 15» лютого 2001 р., ІПН НОМЕР_76 ); ОСОБА_38 (ID - картка НОМЕР_77 , виданий 8017 « 19» жовтня 2003 р., ІПН НОМЕР_78 ) було укладено зазначені цивільно - правові договори на виконання робіт (надання послуг) та підписано акти приймання - передачі виконаних робіт.
Відповідно до відомостей про нарахування заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) застрахованим особам, платіжних інструкцій в національній валюті, копії яких містяться в матеріалах даної адміністративної справи (с. с. 44 - 107 Т.1), наведеним вище особам - водіям було сплачено обумовлену договорами винагороду, з якої позивачем сплачено належні відрахування до державного бюджету та відповідних спеціальних фондів.
Головним управлінням ДПС у м. Києві на підставі ст.20, ст.80 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755 - VI (зі змінами та доповненнями) з питань дотримання вимог Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755 - VI (зі змінами та доповненнями), Кодексу законів про працю України від 10.12.1971 №322 - VIII було здійснено фактичну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспортно - туристична компанія «Нова Україна» (код ЄДРПОУ 43546215), яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд.28.
За результатами зазначеної фактичної перевірки Головним управлінням ДПС у м. Києві було складено акт фактичної перевірки від 22.05.2024 року №009729 відповідно до висновків якого було встановлено порушення ч.1 ст.21, ч.4 ст.24 Кодексу законів про працю України від 10.12.1971 №322 - VIII з огляду на те, що у відносинах, які склалися між ТОВ «ТТК «НОВА Україна» та зазначеними в акті фізичними особами (водіями) вбачаються ознаки трудових відносин; фізичні особи (водії) були допущені до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (постанова КМУ №413 «Про порядок повідомлення Державній податковій службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу»).
Центральним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці на підставі Акта фактичної перевірки Головного управління ДПС у м. Києві від 22.05.2024 року №52113/26/15/07/43546215 щодо порушень у ТОВ «ТТК «НОВА Україна» законодавства про працю було винесено постанову про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення від 18.07.2024 року №52113/ТД/ДПС/ФС - 71, відповідно до якої, керуючись статтею 265 Кодексу законів про працю України, статтею 53 Закону України «Про зайнятість населення», частиною третьою статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року №509 (зі змінами та доповненнями) та на підставі абзацу 2 частини 2 ст.265 КЗпП України на ТОВ «ТТК «НОВА Україна» накладено штраф у розмірі 2880000 (два мільйони вісімсот вісімдесят тисяч) гривень 00 коп.
Не погоджуючись з зазначеною постановою, позивач оскаржив її до суду.
Питання, пов'язані зі здійсненням державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами-підприємцями, які використовують найману працю регулюються нормами Конституції України, Кодексу законів про працю України, Закону України "Про охорону праці", Податкового кодексу України, Закону України "Про зайнятість населення", Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року № 509 тощо.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 259 Кодексу законів про працю України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами-підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Згідно із статтею 21 Кодексу законів про працю України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про охорону праці" працівник - це особа, яка працює на підприємстві, в організації, установі та виконує обов'язки або функції згідно з трудовим договором (контрактом).
Згідно із пунктом 2 частини п'ятої статті 50 Закону України "Про зайнятість населення" роботодавцям забороняється застосовувати працю громадян без належного оформлення трудових відносин, вчиняти дії, спрямовані на приховування трудових відносин.
Статтею 24 Кодексу законів про працю України визначено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання такої форми є обов'язковим: при організованому наборі працівників; при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; при укладенні контракту; у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); при укладенні трудового договору з фізичною особою; в інших випадках, передбачених законодавством України.
Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина третя статті 24 Кодексу законів про працю України).
Згідно із абзацом 2 частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.
Частиною четвертою статті 265 Кодексу законів про працю України визначено, що штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року № 509 затверджено Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення (далі - Порядок № 509).
У пункті 1 та 2 Порядку № 509 (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено механізм накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами другою - сьомою статті 53 Закону України "Про зайнятість населення" (далі - штрафи).
Штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, керівниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками (з підстав, визначених абзацами третім - сьомим цього пункту), керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об'єднаних територіальних громад та їх заступниками (з підстав, визначених абзацами четвертим - шостим цього пункту) (далі - уповноважені посадові особи).
Штрафи накладаються на підставі:
рішення суду про оформлення трудових відносин із працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу в разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації;
акта, складеного за результатами заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю або зайнятість населення, здійсненого у зв'язку з невиконанням вимог припису;
акта, складеного за результатами заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю, у ході якого виявлено факти використання праці неоформлених працівників;
акта про неможливість проведення інспекційного відвідування/невиїзного інспектування;
акта перевірки ДПС, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю.
Державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, фізичними особами-підприємцями, які використовують найману працю, має право здійснювати центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, а також фіскальні органи.
Податковим кодексом України передбачено право контролюючого органу (органів Державної фіскальної служби) проводити фактичну перевірку дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).
Пунктом 80.6 статті 80 Податкового кодексу України передбачено, що під час проведення фактичної перевірки в частині дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами), в тому числі тим, яким установлено випробування, перевіряється наявність належного оформлення трудових відносин, з'ясовуються питання щодо ведення обліку роботи, виконаної працівником, обліку витрат на оплату праці, відомості про оплату праці працівника. Для з'ясування факту належного оформлення трудових відносин з працівником, який здійснює трудову діяльність, можуть використовуватися документи, що посвідчують особу, або інші документи, які дають змогу її ідентифікувати (посадове посвідчення, посвідчення водія, санітарна книжка тощо).
Виходячи зі змісту Порядку № 509 він передбачає можливість розгляду справи та накладення на суб'єкта господарювання штрафу на підставі акта перевірки ДПС, її територіального органу, в ході якої виявлено порушення законодавства про працю.
Виходячи з викладеного, суд дійшов висновку, що самостійною підставою для накладення штрафу за порушення законодавства про працю є також акт перевірки ДПС, її територіального органу.
Частиною восьмою статті 265 Кодексу законів про працю України визначено, що штрафи, зазначені в абзаці другому частини другої цієї статті, можуть бути накладені центральним органом виконавчої влади, зазначеним у частині четвертій цієї статті, без здійснення заходу державного нагляду (контролю) на підставі рішення суду про оформлення трудових відносин із працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу в разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації. Разом з тим, питання укладання і виконання цивільно - правових договорів регулюються нормами Цивільного кодексу України.
Разом з тим, питання укладання і виконання цивільно - правових договорів регулюються нормами Цивільного кодексу України.
Так, відповідно до ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України передбачається, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
А відповідно до ч.1 ст. 627 Цивільного кодексу України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. ст. 628, 629 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
При цьому, в контексті наведеного відповідачем не було доведено факт надання фізичними особами - сторонами по зазначеним вище цивільно - правовим договорам трудових книжок позивачу, належність останніх до штату підприємства - позивача, підпорядкування останніх правилам внутрішнього трудового розпорядку, здійснення обліку їх робочого часу замовником, незалежність заробітку осіб, з якими укладені договори, від кількісних показників виконання договору - кількості виконаних заявок замовника, а також відсутність у відносинах між позивачем та виконавцями заздалегідь встановлених норм виконання робіт, мінімальної плати за укладеними цивільно - правовими договорами, що свідчить саме про відповідність відносин, які склалися між позивачем та виконавцями за укладеними цивільно - правовими договорами, ознакам договору про надання послуг, а не фактичним трудовим відносинам.
Так, відповідно до ч.1 ст.901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відтак, договори з фізичними особами на використання їхньої праці можуть укладатися як відповідно до трудового, так і відповідно до цивільно - правового законодавства, при цьому слід розрізняти особливості цих договорів.
Цивільно - правовий договір - це угода між громадянином і організацією (підприємством, тощо) на виконання першим певної роботи (а саме: договір підряду, договір доручення тощо), предметом якого є надання певного результату праці, але з цього виду договору не виникають трудові відносини, на які поширюється трудове законодавство.
При цьому, за цивільно - правовим договором, укладеним між суб'єктом господарювання і громадянином, останній зобов'язується за винагороду виконувати для підприємства (підприємця) індивідуально визначену роботу.
Основною ознакою, що відрізняє договірні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес трудової діяльності, її організація. За цивільно - правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату. Виконавець, на відміну від працівника, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.
Цивільно - правові договори застосовуються, як правило, для виконання конкретної роботи, що спрямована на одержання результатів праці, і у разі досягнення цієї мети договір вважається виконаним і дія його припиняється. Тобто, він застосовується для реалізації визначених, найчастіше разових робіт.
За трудовим договором працівника приймають на роботу (посаду), включену до штату підприємства, для виконання певної роботи (певних функцій) за конкретною кваліфікацією, професією, посадою. Працівникові гарантується заробітна плата, встановлені трудовим законодавством гарантії, пільги, компенсації тощо.
За цивільним договором оплачується не процес праці, а її результат, який визначають після закінчення роботи і оформляють актами здавання - приймання виконаних робіт (наданих послуг), на підставі яких проводиться їх оплата. Договором також може бути передбачено попередню або поетапну оплату. У трудовій книжці не робиться запис про виконання робіт за цивільно - правовими договорами.
Незважаючи на деякі спільні риси цивільно - правових договорів та трудового договору, вони є різними, оскільки, перш за все, підпадають під сферу дії різних законодавчих актів. Так, відносини між роботодавцем та працівником за трудовим договором регулюються КЗпП України, на нього поширюється дія Закону України «Про охорону праці» та прийняті відповідно до них нормативно - правові акти з охорони праці. При укладанні цивільно - правової угоди (договору) на сторін (замовника та виконавця) поширюються норми цивільного законодавства України.
При цьому, як вже зазначалося вище, чинне законодавство не містить обов'язкових приписів, у яких випадках сторони зобов'язані укладати трудові договори, а в яких - цивільно - правові договори (угоди) на виконання певних робіт, що має логічним наслідком наявність у сторін договору (роботодавця та працівника) свободи у своєму виборі щодо форми оформлення трудових відносин, а відтак - права на свій розсуд визначати вид такого договору.
Крім того, у постанові від 02.02.2021 у справі №0540/5987/18-а Верховний Суд дійшов наступних висновків:
«Характерними ознаками трудових відносин є: систематична виплата заробітної плати за процес праці (а не її результат); підпорядкування правилам внутрішнього трудового розпорядку; виконання роботи за професією (посадою), визначеною Національним класифікатором України ДК 003:2010 "Класифікатор професій", затвердженим наказом Держспоживстандарту від 28.07.2010 №327; обов'язок роботодавця надати робоче місце; дотримання правил охорони праці на підприємстві, в установі, організації тощо.
Отже, основною ознакою, що відрізняє цивільно-правові відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.
Так, виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.
З аналізу наведених норм Верховний Суд зазначає, що основними ознаками трудового договору, є: праця юридично несамостійна, протікає в рамках певного підприємства, установи, організації (юридичної особи) або в окремого громадянина (фізичної особи); шляхом виконання в роботі вказівок і розпоряджень власника або уповноваженого ним органу; праця має гарантовану оплату; виконання роботи певного виду (трудової функції); трудовий договір, як правило, укладається на невизначений час; здійснення трудової діяльності відбувається, як правило, в складі трудового колективу; виконання протягом встановленого робочого часу певних норм праці; встановлення спеціальних умов матеріальної відповідальності; застосування заходів дисциплінарної відповідальності; забезпечення роботодавцем соціальних гарантій.
Відповідальність працівника за трудовим договором регулюється лише імперативними нормами (КЗпП України та інших актів трудового законодавства), що не можуть змінюватися сторонами у договорі, а відповідальність виконавця послуг у цивільно-правових відносинах визначається в договорі, а те, що ним не врегульоване - чинним законодавством України.»
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 06.03.2019 у справі №802/2066/16-а, від 13.06.2019 у справі №815/954/18, від 22.06.2021 у справі №420/6605/18, від 27.11.2024 у справі №460/52392/22.
Так, судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що зазначені відповідно до переліку, наведеного в акті Головного управління ДПС у м. Києві від 22.05.2024 №52113/26//15/07/43546215, фізичні особи виконували роботи на підставі цивільно - правових договорів, отримали відповідну винагороду, з якої сплачено відрахування до державного бюджету та спеціальних фондів.
При цьому будь - якими належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст.73 -76 Кодексу адміністративного судочинства України відповідачем під час розгляду справи не було підтверджено існування фактичних трудових відносин між зазначеними вище водіями за цивільно - правовими угодами та позивачем - Товариством з обмеженою відповідальністю «Транспортно - туристична компанія «Нова Україна» (код ЄДРПОУ 43546215).
Щодо посилань відповідача на те, що водій - це окрема професія, яка повинна здійснюватися виключно на постійній основі за умовами трудових договорів, суд зазначає наступне.
Так, дійсно, відповідно до ст.1 Закону України «Про автомобільний транспорт», водій - це особа, яка керує транспортним засобом і має відповідне посвідчення встановленого зразка.
Відповідно до ст.9 Закону України «Про автомобільний транспорт» визначено особливості ліцензування на автомобільному транспорті та зазначено наступне.
Ліцензування на автомобільному транспорті спрямоване на визначення початкових і поточних умов надання послуг з перевезень пасажирів і небезпечних вантажів, а також найважливіших параметрів обслуговування споживачів.
Завданням ліцензування на автомобільному транспорті є:
сприяння становленню сучасного ринку послуг, розвитку автомобільного транспорту та стимулювання впровадження нових видів послуг;
підвищення ефективності використання транспортних засобів;
створення конкурентного середовища;
захист прав споживачів та ринку послуг від небезпечних перевезень;
забезпечення соціальних стандартів транспортного обслуговування;
забезпечення використання сертифікованих і дозволених для використання транспортних засобів;
забезпечення доступності послуг та підвищення якості транспортного обслуговування.
Ліцензія видається на господарську діяльність з надання послуг з перевезення пасажирів і небезпечних вантажів на такі види робіт:
надання послуг з внутрішніх перевезень пасажирів автобусами;
надання послуг з внутрішніх перевезень пасажирів на таксі;
надання послуг з внутрішніх перевезень пасажирів легковими автомобілями на замовлення;
надання послуг з внутрішніх перевезень небезпечних вантажів вантажними автомобілями, причепами та напівпричепами;
надання послуг з міжнародних перевезень пасажирів автобусами;
надання послуг з міжнародних перевезень пасажирів на таксі;
надання послуг з міжнародних перевезень пасажирів легковими автомобілями на замовлення;
надання послуг з міжнародних перевезень небезпечних вантажів вантажними автомобілями, причепами та напівпричепами.
Ліцензія на надання послуг з міжнародних перевезень пасажирів чи небезпечних вантажів надає право автомобільному перевізнику надавати послуги з внутрішніх перевезень пасажирів чи вантажів.
Ліцензування на автомобільному транспорті здійснюється з урахуванням вимог Закону України "Про адміністративну процедуру" та особливостей, визначених цим Законом.
Відповідно до ст.16 Закону України «Про автомобільний транспорт» визначено статус персоналу автомобільного транспорту, та, зокрема, зазначено, що до персоналу автомобільного транспорту належать працівники, які безпосередньо надають послуги з перевезення пасажирів чи вантажів, виконують роботи з ремонту та технічного обслуговування транспортних засобів, надають допоміжні послуги, пов'язані з перевезеннями.
Трудові відносини персоналу автомобільного транспорту регулюються трудовим законодавством, у тому числі положенням про дисципліну та правилами внутрішнього трудового розпорядку.
Відповідно до ст.17 Закону України «Про автомобільний транспорт» визначено вимоги до персоналу автомобільного транспорту, такі як:
мати необхідний рівень професійної кваліфікації;
забезпечувати якісне та безпечне надання послуг автомобільного транспорту з перевезення пасажирів чи вантажів;
ввічливо та уважно реагувати на звернення і скарги споживачів послуг автомобільного транспорту.
Підготовку, перепідготовку, атестацію та підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів здійснюють у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту, та Міністерства внутрішніх справ України.
Відповідно до ст.18 Закону України «Про автомобільний транспорт» визначено особливості організації праці та контролю за роботою водіїв транспортних засобів, зокрема, зазначено, що з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв транспортних засобів автомобільні перевізники зобов'язані:
організовувати роботу водіїв транспортних засобів, режими їх праці та відпочинку відповідно до вимог законодавства України;
здійснювати заходи, спрямовані на забезпечення безпеки дорожнього руху;
забезпечувати виконання вимог законодавства з питань охорони праці;
здійснювати організацію та контроль за своєчасним проходженням водіями медичного огляду, забезпечувати їх санітарно-побутовими приміщеннями й обладнанням.
Контроль за роботою водіїв транспортних засобів має забезпечувати належне виконання покладених на них обов'язків і включає організацію перевірок режимів їх праці та відпочинку, а також виконання водіями транспортних засобів вимог цього Закону та законодавства про працю.
Положення щодо режимів праці та відпочинку водіїв транспортних засобів визначається законодавством.
Відповідно до ст.33 Закону України «Про автомобільний транспорт» визначено засади діяльності автомобільного перевізника, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах та вказано, що автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб'єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах.
Для виконання перевезень небезпечних вантажів автомобільний перевізник повинен одержати відповідну ліцензію.
При цьому, відповідно до ст.34 Закону України «Про автомобільний транспорт» деталізовано вимоги до автомобільного перевізника та вказано, що автомобільний перевізник повинен:
виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів;
утримувати транспортні засоби в належному технічному і санітарному стані та забезпечувати їх зберігання відповідно до вимог статті 21 цього Закону;
забезпечувати контроль технічного і санітарного стану транспортних засобів перед виїздом на маршрут;
забезпечувати проведення медичного контролю стану здоров'я водіїв;
організувати проведення періодичного навчання водіїв методам надання домедичної допомоги потерпілим від дорожньо-транспортних пригод;
забезпечувати умови праці та відпочинку водіїв згідно з вимогами законодавства;
забезпечувати проведення стажування та інструктажу водіїв у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту;
забезпечувати безпеку дорожнього руху;
забезпечувати водіїв відповідною документацією на перевезення пасажирів.
Автомобільні перевізники з кількістю транспортних засобів десять і більше зобов'язані організовувати підвищення кваліфікації керівників і спеціалістів автомобільного транспорту, діяльність яких пов'язана з наданням послуг автомобільного транспорту, у термін один раз на п'ять років, а з питань безпеки перевезень, охорони праці та пожежної безпеки - у термін один раз на три роки в порядку, який визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.
Відповідно до ст.35 Закону України «Про автомобільний транспорт» послуги пасажирського автомобільного транспорту поділяють на послуги з перевезення пасажирів автобусами, на таксі та легковими автомобілями на замовлення.
Послуги з перевезення пасажирів автобусами можуть надаватися за видами режимів організації перевезень: регулярні, регулярні спеціальні, нерегулярні.
Перевезення пасажирів автобусами в режимі регулярних пасажирських перевезень здійснюють автомобільні перевізники на автобусних маршрутах загального користування на договірних умовах із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.
Перевезення пасажирів автобусами в режимі регулярних спеціальних пасажирських перевезень здійснюють автомобільні перевізники на автобусних маршрутах спеціальних перевезень на договірних умовах із замовниками транспортних послуг.
Перевезення пасажирів автобусами в режимі нерегулярних пасажирських перевезень здійснюють автомобільні перевізники на автобусних маршрутах нерегулярних перевезень на договірних умовах із замовниками транспортних послуг.
Відповідно до Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року № 1306 (з відповідними змінами і доповненнями), водій - особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керування транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі.
Зазначене спростовує твердження відповідача щодо того, що «водій є окремою професією, яка здійснюється виключно на постійній основі, а також виключно за фактом існування фактичних трудових відносин».
Щодо посилань відповідача на значну кількість водіїв, з якими укладалися наведені вище цивільно - правові договори, суд зазначає наступне.
Як встановлено з письмових доказів, наявних в матеріалах справи та не спростовано відповідачем, необхідність укладення разових договорів цивільно - правового характеру обумовлена потребою позивача у заміні штатних водіїв, які не встигли виконати обсяг робіт з причин підрахунку робочого часу та часу відпочинку, не вийшли на роботу без поважних причин, підвищеним тимчасовим попитом на окремі дати, з огляду на те, що під час воєнного стану обсяг перевезень не носить прогнозованого характеру та щоденно змінюється. Зазначені особи не підміняли та не замінювали штатних працівників підприємства, а були внесені до автоматизованої системи «Шлях». В основному, всі наведені вище особи залучалися для виконання перевезення з України до Молдови.
Також щодо посилань відповідача на те, що водії відповідно до переліку, наведеного в акті Головного управління ДПС у м. Києві від 22.05.2024 №52113/26//15/07/43546215 виїжджали за кордон системно, по три - чотири рази, суд зазначає наступне.
За період 2023 року - першого півріччя 2024 року позивачем виконано близько 580 рейсів, і лише декілька водіїв, зазначених в доданій до письмових пояснень позивачем таблиці виконували такі рейси більше двох разів, що не вказує на системність зазначених виїздів.
Відповідно до змісту частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь - якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Так, оскаржувана постанова Центрального Міжрегіонального управління державної служби з питань праці про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення від 18.07.2024 №52113/ТД/ДПС/ФС-71 є прийнятою відповідачем необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); упереджено; недобросовісно; нерозсудливо; без дотримання принципу рівності перед законом, не запобігаючи всім формам дискримінації; а також непропорційно, зокрема, без дотриманням необхідного балансу між будь - якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
З огляду на викладене вище, здійснивши системний аналіз доказів, наявних в матеріалах справи, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовної вимоги про визнання протиправною та скасування постанови Центрального Міжрегіонального управління державної служби з питань праці про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення від 18.07.2024 №52113/ТД/ДПС/ФС-71.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Ураховуючи вищевикладене, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх рішень та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспортно-туристична компанія «Нова Україна» є обґрунтованим і підлягає задоволенню повністю.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір в розмірі 30280 грн, який в силу ч. 1 ст. 139 КАС України підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10,13, 14, 72-77, 139, 241-247, 250, 255, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспортно-туристична компанія «Нова Україна» задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати постанову про накладання штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення від 18.07.2024 №52113/ТД/ДПС/ФС-71.
3. Витрати по сплаті судового збору в розмірі 30280 грн (тридцять тисяч двісті вісімдесят гривень 00 коп.) стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспортно-туристична компанія «Нова Україна» за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління Державної служби з питань праці.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Жукова Є.О.