02 квітня 2025 року м.Київ № 320/44193/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Головенко О.Д., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження адміністративну справу ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління державноїї міграційної служби у м.Києві та Києвській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов"язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_2 з позовом до Центрального міжрегіонального управління державноїї міграційної служби у м.Києві та Києвській області та просить суд:
визнати протиправним та скасування рішення від 10.02.2023 про відмову в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання громадянину російської ферерації ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
зобов"язати повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 25.01.2023 на оформлення (видачі) посвідки на тимчасове проживання в Україні.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21.12.2023 відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області про відмову в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання є протиправним, адже відсутні підстави, передбачені п.п 9 п. 61 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 322 від 25.04.2018 (далі - Порядок № 322). Зауважив, що відповідачем не було зазначено жодної інформації (пояснень) щодо подання ним завідомо неправдивих відомостей або підроблених документів. Також, не було надано будь-яких документів, які б підтверджували факт відсутності його за зареєстрованою адресою.
Відповідач, не погоджуючись із доводами позивача, надав відзив на позовну заяву, в якому вказав, що Управління міграційного контролю, протидії нелегальні міграції та реадмісії ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області надійшов лист Управління з питань тимчасового та постійного проживання іноземців та осіб без громадянства щодо перевірки достовірності поданої в заяві-анкеті позивачем інформації, який звернувся з метою обміну посвідки на тимчасове проживання. Головними спеціалістами відділу протидії нелегальній міграції та реадмісії було здійснено виїзд за місцем реєстрації позивача, однак з вказаною адресою позивач був відсутній, на телефоні дзвінки не відпровідав, що свідчить про факт подання неправдивих відомостей при зверненні за оформленням посвідки та є підставою для відмови в її оформленні.
Від позивача неодноразово надходили клопотання щодо призначення розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
Вирішуючи питання про наявність підстав для розгляду адміністративної справи в судовому засіданні, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 12 КАС України адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного).
Спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до ч. 2 та 3 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
При вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: значення справи для сторін; обраний позивачем спосіб захисту; категорію та складність справи; обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; кількість сторін та інших учасників справи; чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Згідно з ч. 4 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Особливості розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження встановлені ст 262 КАС України.
Відповідно до ч. 5 вказаної статті, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Тобто, за загальним правилом, відкриті у спрощеному позовному провадженні справи розглядаються судом без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ч. 6 ст. 262 КАС України, суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін: у випадках, визначених ст. 263 цього Кодексу; якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.
Частиною 6 ст. 12 КАС України передбачено, що для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
У даному випадку предметом позову, є зокрема, скасування рішення про відмову у оформленні посвідки, тобто дана адміністративна справа у розумінні КАС України є справою незначної складності, що може бути розглянута без проведення судового засідання.
Враховуючи, що дана адміністративна справа з огляду на її предмет і характер спірних правовідносин є незначної складності і будь-яких вагомих підстав для її розгляду в судовому засіданні позивач не зазначив, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, оглянувши письмові докази, які були надані сторонами, суд вважає, що позов слід задовольнити, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 являється громадянином російської федерації, який мав посвідку на тимчасове проживання № НОМЕР_1 , терміном дії до 15.02.2023 та 25.01.202 звернувся до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Киїєвській області із заявою - анкетою для оформлення посвідки на тимчасове проживання з підстав перебування в шлюбі з громадянкою України, однак рішенням від 10.02.2023 йому було відмовлено на підставі п.п 9 п. 61 Порядку № 322.
Вважаючи вказане рішення відповідача протиправним, позивач звернулась з відповідним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між учасниками справи, суд виходив з такого.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст. 26 Конституції України визначено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України визначає Закон України від 22.09.2011 № 3773-VI «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі - Закон № 3773).
Іноземець - це особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 3773).
Возз'єднання сім'ї - це в'їзд та тимчасове або постійне проживання в Україні членів сім'ї іноземця або особи без громадянства, які проживають в Україні на законних підставах та можуть підтвердити відповідними документами наявність достатнього фінансового забезпечення для утримання членів сім'ї в Україні, з метою спільного проживання сім'ї незалежно від того, коли виникли сімейні відносини - до чи після прибуття іноземця або особи без громадянства до Україн (п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону № 3773).
Також п. 18 ч. 1 ст. 1 Закону № 3773 визначено, що посвідка на тимчасове проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні.
Частиною 1 ст. 3 Закону № 3773 визначено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Відповідно до ч. 14 ст. 4 Закону № 3773 іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою возз'єднання сім'ї з особами, які є громадянами України, або під час перебування на законних підставах на території України у випадках, зазначених у частинах третій - тринадцятій цієї статті, уклали шлюб з громадянами України та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період до отримання посвідки на постійне проживання чи набуття громадянства України.
Згідно ч. 14 ст. 5 Закону № 3773 підставою для видачі посвідки на тимчасове проживання у випадку, передбаченому ч. 14 ст. 4 цього Закону, є заява іноземця або особи без громадянства і документ, що підтверджує факт перебування у шлюбі з громадянином України, дійсний поліс медичного страхування. Якщо шлюб між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства було укладено за межами України відповідно до права іноземної держави, дійсність такого шлюбу визначається згідно із Законом України "Про міжнародне приватне право".
Кабінетом Мінінстрів України від 25.04.2018 прийнято постанову № 322 «Про заствердження зразка, технічного опису бланка та Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучання, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання» (далі - Порядок № 322).
Пунктом 7 Порядку № 322 визначено, що обмін посвідки здійснюється у разі:
1) зміни інформації, внесеної до посвідки;
2) виявлення помилки в інформації, внесеній до посвідки;
3) закінчення строку дії посвідки;
4) непридатності посвідки для подальшого використання (посвідка/фотокартка має пошкодження, що не дають змогу візуально ідентифікувати особу, прочитати прізвище, ім'я, дату та місце народження, ким видана посвідка, підпис посадової особи та дату видачі, пошкодження серії та номера, що не дають змогу встановити реквізити посвідки, виправлення, пошкодження, які блокують можливість зчитування, а також внесення змін до інформації безконтактного електронного носія), а також у разі відсутності частини посвідки.
Документи для оформлення посвідки подаються не пізніше ніж за 15 робочих днів до закінчення встановленого строку перебування в Україні (п. 17 Порядку № 3773).
У разі закінчення строку дії посвідки документи для її обміну можуть бути подані не пізніше ніж протягом останнього дня строку її дії.
Якщо до закінчення строку дії посвідки лишилося менш як 15 робочих днів, подання документів для її обміну здійснюється лише до територіального органу/територіального підрозділу ДМС. При цьому територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС здійснюється в установленому законодавством порядку продовження строку тимчасового проживання іноземця або особи без громадянства на період, необхідний для розгляду такої заяви.
Посвідка, що підлягає обміну, після приймання документів повертається особі та здається нею під час отримання нової посвідки (п. 19 Порядку № 322).
Як вбачається з матеріалів справи, позивачу попередньо було видано посвідку про тимчасове проживання № НОМЕР_1 та у зв'язку з тим, що дія довідки закінчувалась, позивач звернулась з заявою - анкетою для оформлення нової.
Відповідно до п. 21 Порядку № 322 працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб'єкта під час приймання документів від іноземця або особи без громадянства перевіряє повноту поданих іноземцем або особою без громадянства документів, зазначених у п. 32, 33 і 39 цього Порядку, відповідність їх оформлення вимогам законодавства, своєчасність їх подання, наявність підстав для оформлення та видачі посвідки, наявність відмітки про перетинання державного кордону чи продовження строку перебування або наявність документа, що підтверджує законність перебування іноземця або особи без громадянства в Україні, звіряє відомості про іноземця або особу без громадянства, зазначені в паспортному документі іноземця або документі, що посвідчує особу без громадянства, з даними, що містяться в заяві-анкеті.
У разі виявлення факту подання документів не в повному обсязі або подання документів, оформлення яких не відповідає вимогам законодавства, територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС, уповноважений суб'єкт інформують іноземця або особу без громадянства про відмову в прийнятті документів із зазначенням підстав такої відмови. За бажанням іноземця або особи без громадянства відмова надається у письмовій формі.
Іноземець або особа без громадянства мають право повторно звернутися до територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб'єкта в разі зміни або усунення обставин, у зв'язку з якими їм було відмовлено в прийнятті документів, за умови дотримання строків, визначених п. 17 і 19 цього Порядку.
У разі відповідності поданих документів вимогам цього Порядку працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб'єкта з використанням кваліфікованого електронного підпису та із застосуванням засобів Реєстру формує заяву-анкету (в тому числі здійснює отримання біометричних даних, параметрів). Реєстрація заяви-анкети здійснюється із застосуванням засобів Реєстру під час її формування (п. 22 Порядку № 322).
До заяви-анкети вноситься інформація про номер контактного телефону заявника та адресу особистої електронної пошти.
Згідно п. 23 Порядку № 322 після формування заяви-анкети працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб'єкта друкує її та надає іноземцеві або особі без громадянства для перевірки правильності внесених до заяви-анкети відомостей.
Працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб'єкта попереджає іноземця або особу без громадянства про те, що з метою підтвердження наданої у заяві про оформлення посвідки інформації, зокрема про місце проживання, іноземець або особа без громадянства може подати документи, що підтверджують право на проживання в житлі (свідоцтво про право власності, договір оренди (наймання, піднаймання) тощо). У разі ненадання таких документів буде проведено перевірку місця проживання заявника шляхом відвідання його за місцем проживання. Про час проведення перевірки йому буде повідомлено за номером контактного телефону та адресою електронної пошти.
У разі виявлення помилок у заяві-анкеті працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб'єкта вносить до неї відповідні виправлення.
Пунктом 24 Порядку № 322 після перевірки заяви-анкети іноземець або особа без громадянства власним підписом підтверджують правильність внесених до неї відомостей про особу. Якщо іноземець або особа без громадянства через стійкі фізичні, психічні, інтелектуальні або сенсорні порушення не можуть підтвердити власним підписом правильність таких відомостей, працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб'єкта робить відмітку про неможливість такого підтвердження та засвідчує правильність внесених до заяви-анкети відомостей про особу власним підписом.
У разі необхідності прийняття документів від особи, яка не може пересуватися самостійно у зв'язку з тривалим розладом здоров'я, що підтверджується медичним висновком відповідного закладу охорони здоров'я, за зверненням такої особи або її законного представника, оформленим у письмовій формі, здійснюється виїзд працівника територіального органу/територіального підрозділу ДМС за місцем проживання особи або проходження лікування.
Працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС під час особистого відвідування особи, яка не може пересуватися самостійно у зв'язку з тривалим розладом здоров'я, перевіряє та підтверджує тотожність зазначеної особи та особи, зображеної на фотокартці, про що складає акт. Акт складається в присутності особи, яка не може пересуватися самостійно у зв'язку з тривалим розладом здоров'я/її законного представника, у разі перебування особи в закладі охорони здоров'я - також лікуючого лікаря. В акті зазначається інформація про місце, дату та час відвідування, відомості про працівника територіального органу/територіального підрозділу ДМС і присутніх осіб, підстави для відвідування та підтвердження/непідтвердження стану здоров'я, тотожності особи. Акт підписується працівником територіального органу/територіального підрозділу ДМС, особою/її законним представником, а в разі перебування особи в закладі охорони здоров'я - також лікуючим лікарем. Також працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС шляхом опитування особи отримує інформацію, необхідну для внесення до заяви, та документи, передбачені п. 32, 33 та 39 цього Порядку.
У разі відсутності фізичних вад особа, яка не може пересуватися самостійно у зв'язку з тривалим розладом здоров'я, власноруч проставляє підпис на окремому аркуші для подальшого сканування із застосуванням засобів Реєстру.
За результатами особистого відвідування працівником територіального органу/територіального підрозділу ДМС за місцем проживання особи або проходження лікування формується заява-анкета, до якої скануються із застосуванням засобів відомчої інформаційної системи ДМС отримані документи, складені акти.
Після перевірки іноземцем або особою без громадянства правильності внесених до заяви-анкети відомостей про особу заява-анкета перевіряється та підписується (із зазначенням дати, прізвища та ініціалів) працівником територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб'єкта, який прийняв документи та сформував заяву-анкету (п. 25 Порядку № 322).
Відповідно до п. 32 Порядку № 322 для оформлення посвідки іноземець або особа без громадянства подають:
1) дійсний паспортний документ іноземця (або паспортні документи - у разі, коли іноземець має одночасно громадянство (підданство) кількох держав (множинне громадянство) або документ, що посвідчує особу без громадянства, з візою типу D, якщо інше не передбачено законодавством і міжнародними договорами України;
2) документ, що посвідчує особу законного представника, та документ, що підтверджує повноваження особи як законного представника (у разі подання документів законним представником);
3) переклад на українську мову сторінки паспортного документа іноземця або документа, що посвідчує особу без громадянства, з особистими даними, засвідчений у встановленому законодавством порядку;
4) дійсний поліс медичного страхування на весь строк дії посвідки;
5) документ, що підтверджує сплату адміністративного збору, або документ про звільнення від його сплати;
6) документ, що засвідчує реєстрацію в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, з даними про реєстраційний номер облікової картки платника податків (у разі наявності).
Іноземець або особа без громадянства під час подання документів для оформлення посвідки пред'являють працівникові територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб'єкта оригінали документів, зазначених у п. 1, 2 і 4-6 цього пункту.
До заяви-анкети додаються оригінали документа, зазначеного у п. 3 цього пункту, і документа, що підтверджує сплату адміністративного збору, та копії документів, зазначених у п.п.1, 2, 4 і 6 цього пункту, та документа про звільнення від сплати адміністративного збору, засвідчені працівником територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб'єкта шляхом проставлення відмітки "Згідно з оригіналом" та підпису із зазначенням його посади, прізвища, ініціалів і дати.
Оригінали документів, зазначених у п.п. 1, 2 і 4 цього пункту, та документа про звільнення від сплати адміністративного збору повертаються іноземцеві або особі без громадянства.
Замість документів, зазначених в абзацах 2, 4 - 6 цього пункту, особа, визнана особою без громадянства відповідно до ст. 61 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", подає рішення про визнання особою без громадянства, оформлене в установленому порядку.
Іноземець або особа без громадянства можуть подати також інші документи, які підтверджують наявність підстав для отримання посвідки або підтверджують інформацію, зазначену в заяві-анкеті (зокрема, документи, що підтверджують право власності на житло, договір наймання (піднаймання, оренди) тощо). Копії таких документів долучаються до заяви-анкети.
Судом встановлено, що ОСОБА_4 було подано усі визначенні Порядок № 322 документи, а також у якості адреси проживання зазначено: АДРЕСА_1 .
Згідно п. 61 Порядку № 322 територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС відмовляє іноземцю або особі без громадянства в оформленні або видачі посвідки, у разі, коли:
1) іноземець або особа без громадянства мають посвідку чи посвідку на постійне проживання (крім випадків обміну посвідки), військовий квиток, який підтверджує факт служби за контрактом у Збройних Силах, Держспецтрансслужбі, Національній гвардії, посвідчення біженця чи посвідчення особи, якій надано додатковий захист, які є дійсними на день звернення;
2) іноземець або особа без громадянства перебувають на території України з порушенням встановленого строку перебування або щодо них діє невиконане рішення уповноваженого державного органу про примусове повернення, примусове видворення або заборону в'їзду;
3) дані, отримані з баз даних Реєстру, картотек, не підтверджують надану іноземцем або особою без громадянства інформацію;
4) встановлено належність особи до громадянства України;
5) за видачею посвідки звернувся законний представник, який не має документально підтверджених повноважень для її отримання;
6) іноземцем або особою без громадянства подано не в повному обсязі або з порушенням строків, визначених пунктами 17 - 19 цього Порядку, документи та інформацію, необхідні для оформлення і видачі посвідки;
7) отримано від Національної поліції, СБУ, іншого державного органу інформацію про те, що дії іноземця або особи без громадянства загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров'ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні, чи іноземець або особа без громадянства вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв'язку з учиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином;
8) паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, підроблений, зіпсований чи не відповідає встановленому зразку, чи належить іншій особі, чи строк його дії закінчився;
9) встановлено факт подання іноземцем або особою без громадянства завідомо неправдивих відомостей або підроблених документів;
10) виявлено факти невиконання іноземцем або особою без громадянства рішення суду чи державних органів, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або вони мають інші майнові зобов'язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи ті, що пов'язані з попереднім примусовим поверненням чи примусовим видворенням за межі України або реадмісією, у тому числі після закінчення строку заборони подальшого в'їзду в Україну;
11) в інших випадках, передбачених законом.
Однак спірне рішення про відмову в офрмленні посвідки на тимчасове проживання містить посилання на п.п. 9 п. 61 Порядку № 322, як на підставу для такої відмови, однак не містить конктертних пістав, що зумовили прийняти таке рішення.
Як встановлено судом, піставою для відмови в оформленні посвідки на тимчасове проживання є подання позивачем завідомо неправдивих відомостей про місце проживання, а саме відповідачем було здійснено перевірку інформації, що зазначена у заяві - анкеті від 25.01.2023 № 105134014 за адресою місця проживання позивача, а саме АДРЕСА_1 та встановлено, що позивач не проживає за вказаною адресою, оскільки позивача виявлено не було, двері до квартирного приміщення ніхто не відчинив, на дзвінки він не відповідав.
Суд вважає за необхідне також зазначити, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази, що посадовими особами відповідача дійсно здійснювались телефонні дзвінки на номер позивача з метою встановлення його місця перебування/проживання.
Водночас, позовна заява містить пояснення сусідів ОСОБА_1 , які засвідчуть, що він з кінця 2021 року разом зі своєю дружиною проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
Крім того, матеріали справи містять інформацію про те, що позивачч з 15.02.2023 перебуває на службі в добровольчому батальйоні імені ОСОБА_5 та цілодобово перебуває в розпорядженні підрозділу.
З огляду на вищевикладене, суд вважає безпідставними та необгрунтованими твердження відповідача щодо того, що позивач за адресою: АДРЕСА_1 виявлено не було, що може свідчити про факт подання ним неправдивих відомостей при зверненні за оформленням посвідок на тимчасове проживання, що, відповідно, свідчить про протиправність оскаржуваного рішення про відмову позивачу в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання.
Крім того, підставою для прийняття оскаржуваного рішення міграційним органом зазначено лише посилання на п.п. 9 п. 61 Порядку № 322.
При цьому, з аналізу вказаної норми вбачається, що територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС відмовляє іноземцю в оформленні або видачі посвідки «встановлено факт подання іноземцем або особою без громадянства завідомо неправдивих відомостей або підроблених документів».
Однак, вказавши підставою для відмови у видачі посвідки «встановлено факт подання іноземцем або особою без громадянства завідомо неправдивих відомостей або підроблених документів», відповідачем не наведено в оскаржуваному рішенні, не уточнено причин та не конкретизовано обставин, які слугували підставою для прийняття спірного рішення, що фактично позбавило позивача можливості усунути обставини, у зв'язку із якими їй було відмовлено в оформленні посвідки.
Суд зазначає, що за загальними вимогами, які висуваються до актів суб'єктів владних повноважень, як актів правозастосування, є їхня обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб'єктом владних повноважень конкретних підстав (фактичних і юридичних) його прийняття, а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.
Загальне посилання відповідача у рішенні на положення п.п. 9 п. 61 Порядку № 322, не свідчить про обґрунтованість такого рішення, оскільки ставить заявника у стан правової невизначеності щодо підстав відмови у видачі посвідки на тимчасове проживання, що є неприпустимим.
Відсутність позивача за адресою місця проживання, на час здійснення перевірки, на думку суду, не становить факт подання іноземцем завідомо неправдивих відомостей або підроблених документів, враховуючи, що така інформація відповідає дійсності, наявна у інших поданих позивачем документах та могла бути перевірена у співставленні з іншими джерелами інформації, наявними у розпорядженні підрозділу ДМС.
У відповідності до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У своїй практиці Європейський суд з прав людини неодноразово робив визначення критерію «необхідності у демократичному суспільстві». Так, за практикою Суду при визначенні питання «необхідності у демократичному суспільстві» держави користуються певною свободою розсуду, межі якої залежать від сфери, що вступає в конфлікт з гарантованим правом. Будь-яке непропорційне втручання з боку держави у фундаментальне право передбачене ст. 8 Європейської конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» не буде вважатися необхідним у демократичному суспільстві.
Принцип пропорційності вимагає встановлення балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване оскаржуване рішення суб'єкта владних повноважень, що призвело до негативних наслідків для позивача.
Оскаржуване рішення відповідача, за висновком суду, не відповідає критерію необхідності у демократичному суспільстві та суперечить принципу пропорційності, оскільки для позивача відмова в оформленні посвідки на тимчасове проживання має наслідком повну зміну способу життя особи, що в свою чергу є наслідком неправомірних дій відповідача.
Аналогічний висновок викладено в постановах Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 820/2262/17 та від 19.09.2022 справі № 280/8987/20.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для скасування рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області № 80111300018218 від 10.02.2023 про відмову в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 25.01.2023 на оформлення (видачі) посвідки на тимчасове проживання в Україні, то на думку суду також підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Відповідно до Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями необхідно розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Як зазначено судом, відповідно до п. 61 Порядку № 322 територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС відмовляє іноземцю або особі без громадянства в оформленні або видачі посвідки, у разі, коли: 1) іноземець або особа без громадянства мають посвідку чи посвідку на постійне проживання (крім випадків обміну посвідки), посвідчення біженця чи посвідчення особи, якій надано додатковий захист, які є дійсними на день звернення; 2) іноземець або особа без громадянства перебувають на території України з порушенням встановленого строку перебування або щодо них діє невиконане рішення уповноваженого державного органу про примусове повернення, примусове видворення або заборону в'їзду; 3) дані, отримані з баз даних Реєстру, картотек, не підтверджують надану іноземцем або особою без громадянства інформацію; 4) встановлено належність особи до громадянства України; 5) за видачею посвідки звернувся законний представник, який не має документально підтверджених повноважень для її отримання; 6) іноземцем або особою без громадянства подано не в повному обсязі або з порушенням строків, визначених пунктами 17 і 18 цього Порядку, документи та інформацію, необхідні для оформлення і видачі посвідки; 7) отримано від Національної поліції, СБУ, іншого державного органу інформацію про те, що дії іноземця або особи без громадянства загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров'ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні; 8) паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, підроблений, зіпсований чи не відповідає встановленому зразку, чи належить іншій особі, чи строк його дії закінчився; 9) встановлено факт подання іноземцем або особою без громадянства завідомо неправдивих відомостей або підроблених документів; 10) виявлено факти невиконання іноземцем або особою без громадянства рішення суду чи державних органів, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або вони мають інші майнові зобов'язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи ті, що пов'язані з попереднім видворенням за межі України, у тому числі після закінчення строку заборони подальшого в'їзду в Україну; 11) в інших випадках, передбачених законом.
У ході розгляду справи судом встановлено, що рішення стосовно відмови позивачу в оформленні посвідки прийнято з підстав подання ним, на думку відповідача, завідомо неправдивих відомостей щодо адреси місця проживання позивача, у зв'язку з цим у ході адміністративного провадження перевірено лише вказану інформацію. При цьому додаткова перевірка інформації щодо позивача на предмет дотримання інших вимог для прийняття рішення про оформлення посвідки не здійснювалась, зокрема, запити про інформацію щодо позивача до Національної поліції, СБУ, іншого державного органу не направлялись.
Слід відмітити, що відповідач має виключну компетенцію в питаннях прийняття рішення про оформлення посвідки.
Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 комітету Міністрів, державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11.05.1980 на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 у справі «Волохи проти України» при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є «передбачуваною», якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. «…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання».
Отже, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб'єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з у рахуванням принципу верховенства права.
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 2 ст. 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Таким чином, суд не вправі перебирати на себе функції органу та своїм рішенням зобов'язувати останнього прийняти відповідне рішення про оформлення посвідки, оскільки за своєю правовою природою, відповідно до норм чинного законодавства, повноваження відповідача є дискреційним повноваженням та його виключною компетенцією.
Частиною 2 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 9 КАС України закріплено принцип законності, який вимагає, щоб органи державної влади та їх посадові особи діяли тільки на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На виконання цих вимог відповідач не надав беззаперечні докази того, що наявні обґрунтовані підстави для прийняття оскаржуваного рішення.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 4 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Таким чином, сплачений позивачем судовий збір у розмірі підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області пропорційно задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 9, 14, 73 - 78, 90, 139, 143, 242- 246, 250, 255 КАС України, суд
Адмімінстративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального Управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 10.02.2023 № 80111300018218.
Зобов?язати Центральне міжрегіональне Управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (код ЄДРПОУ 42552598) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 25.01.2023 на оформлення (видачі) посвідки на тимчасове проживання в Україні.
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 1 073,00 грн (одна тисяча сімдесят трина) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (код ЄДРПОУ 42552598).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Головенко О.Д.