про відмову у вжитті заходів забезпечення позову
02 квітня 2025 року м. Київ №320/14827/25
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Горобцової Я.В., розглянувши в порядку письмового провадження заяву про забезпечення позову в межах адміністративної справи за позовом Громадської організації Товариство №2 по експлуатації індивідуальних гаражів до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг про визнання протиправними та нечинними окремих положень нормативно-правового акта,
До Київського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Громадської організації Товариство №2 по експлуатації індивідуальних гаражів до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, в якому позивач просить суд:
- визнати протиправним і нечинним підпункт 1 пункту 1 Змін до Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергнетики та комунальних послуг №1272 від 05 жовтня 2022 року «Про затвердження Змін до Правил роздрібного ринку електричної енергії», в частині внесення змін шляхом викладення у новій редакції абзацу тридцять сьомого пункту 1.1.2 глави 1.1 Розділу І Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП №312 від 14 березня 2018 року «Про затвердження Правил роздрібного ринку електричної енергії».
Після подання позовної заяви представником позивача подано заяву про забезпечення позову, в якій він просить вжити заходів забезпечення позову Гаражного товариства № 2 до НКРЕКП, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача про визнання протиправним та нечинним окремого положення нормативно-правового акту, зупинити дію підпункту 1 пункту 1 Змін до Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №1272 від 05 жовтня 2022 року «Про затвердження Змін до Правил роздрібного ринку електричної енергії», в частині внесення змін шляхом викладення у новій редакції абзацу тридцять сьомого пункту 1.1.2 глави 1.1 Розділу І Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП №312 від 14 березня 2018 року «Про затвердження Правил роздрібного ринку електричної енергії».
В обґрунтування цієї заяви заявник зазначає, що внаслідок застосування оспорюваних позивачем положень Змін до правовідносин з постачання останньому електричної енергії, що існують між постачальником електричної енергії третьою особою ТОВ «Полтаваенергозбут» і Гаражним товариством №2 на підставі договору про постачання електричної енергії постачальником універсальний послуг №21200270 від 01.01.2025 р., на об'єкти позивача із 5 квітня 2025 року буде припинено постачання електричної енергії. Так, постачальник електричної енергії ТОВ «Полтаваобленерго» листом від 13 березня 2025 року №02-9-1/2426 повідомило позивача про припинення з 5 квітня 2025 року дії договору про постачання електричної енергії постачальником універсальний послуг №21200270 від 08.01.2025 р. Припинення дії договору постачальник електричної енергії обґрунтовує саме тією обставиною, що у звязку із внесенням змін Гаражне товариство №2 не є побутовим споживачем, який має право на постачання електричної енергії за фіксованої ціною.
Припинення договору постачання електричної енергії, відповідно, матиме наслідком припинення постачання електричної енергії на об'єкти позивача, а саме: у гаражні бокси членів Гаражного товариства №2, для освітлення території товариства. Позивач зазначає, що негативні наслідки припинення постачання електричної енергії на об'єкти позивача (гаражні бокси членів товариства, освітлення території) будуть стосуватися фізичних осіб-членів товариства, загальна кількість яких становить близько 1 000 чоловік.
Припинення електропостачання спричинить значні негативні зміни у житті великої кількості фізичних осіб-членів товариства на тлі триваючої військової агресії російської федерації.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно частини 1 статті 154 КАС України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини 1 статті 150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Частиною 2 цієї статті встановлено, що забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову (ч. 4 ст. 150 Кодексу адміністративного судочинства України).
Аналіз вищенаведеної норми свідчить про те, що суд може забезпечити позов лише за наявності двох обов'язкових умов: існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Ці підстави є оціночними, а тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному конкретному випадку, виходячи з наданих доказів, встановити, чи є хоча б одна з обставин для вжиття заходів забезпечення позову, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Згідно з ч.1 ст.151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Суд зазначає, що при вирішенні питання про забезпечення позову, він має надати оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення адміністративного суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
У частині 2 ст. 151 КАС України передбачено, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Відповідно до Постанови Пленуму Вищого адміністративного Суду України від 06 березня 2008 року № 2 Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства під час розгляду адміністративних справ при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Слід зазначити, що при розгляді заяв про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх доводів, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
При цьому, що будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявністю об'єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.
Отже заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Вказаний інститут є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права.
Доведення наявності зазначених підстав або принаймні однієї з них, з точки зору процесуального закону, є необхідною передумовою для вжиття судом заходів до забезпечення позову у разі їх вжиття за заявою позивача.
Із вищенаведеного випливає, що, вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд має пересвідчитись, що надані докази та доводи позивача переконливо свідчать про наявність підстав для такого забезпечення позову.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 р. у справі №826/8556/17, від 03 жовтня 2018 р. у справі №826/5233/18.
Виходячи з системного тлумачення зазначених положень слідує, що застосування заходів забезпечення позову можливе лише у випадку існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або якщо захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також наявність ознак, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень. При цьому небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача має бути очевидною.
Суд звертає увагу на те, що заявником не було наведено достатніх підстав, які б унеможливили захист його прав, свобод та інтересів без вжиття відповідних заходів, не надано належних доказів щодо існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди його правам, свободам та інтересам до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
Крім того, необхідно звернути увагу на те, що у разі забезпечення позову в частині зупинення дії підпункту 1 пункту 1 Змін до Правил роздрібного ринку електричної енергії до набрання законної сили рішенням суду про його оскарження, суд фактично надасть правову оцінку його неправомірності до розгляду справи по суті, що у свою чергу не відповідає завданням адміністративного судочинства.
З огляду на викладене, належних доказів того, що невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити чи зробити неможливим відновлення попереднього становища позивача внаслідок задоволення позову заявником не надано.
Таким чином, дослідивши встановлені обставини, проаналізувавши вищенаведені правові норми, судом не встановлено підстав, які б свідчили про очевидну небезпеку заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або унеможливили б захист цих прав, свобод та інтересів без вжиття заходів забезпечення позову чи утруднювали б відновлення таких прав при виконанні рішення у межах заявлених позовних вимог.
За таких умов суд доходить висновку, що представником заявника не доведено необхідність вжиття заходів забезпечення позову, а тому у задоволенні заяви слід відмовити.
Враховуючи наведене та керуючись статтями 150-154, 243, 248 КАС України, суддя
Відмовити у задоволенні заяви представника позивача про забезпечення позову у справі за позовом Громадської організації Товариство №2 по експлуатації індивідуальних гаражів до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг про визнання протиправними та нечинними окремих положень нормативно-правового акта.
Копію ухвали надіслати (видати) учасникам справи.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або у судовому засіданні у разі неявки учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали.
Суддя Я.В. Горобцова