28 березня 2025 року
м. Хмельницький
Справа № 671/1319/20
Провадження № 11-кп/820/95/25
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Хмельницького апеляційного суду у складі:
головуючої - судді ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
при секретарі ОСОБА_4 ,
за участю прокурора ОСОБА_5 ,
захисників ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,
обвинувачених ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Хмельницькому в режимі відеоконференції клопотання захисника ОСОБА_14 про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на нічний домашній арешт стосовно
ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Волочинськ Хмельницької області, громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого 30.10.2019 року Волочинським районним судом за ст.355 ч.2 КК України до штрафу в розмірі 1700 грн.,
якого визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.189 ч.4 КК України та призначено йому покарання у виді 9 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому на праві власності майна, крім житла,
В провадженні Хмельницького апеляційного суду перебуває кримінальне провадження за апеляційними скаргами захисника ОСОБА_9 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_11 , захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_12 , обвинуваченого ОСОБА_13 , захисника ОСОБА_14 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_10 на вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 02 липня 2024 року у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.189 ч.4 КК України.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_10 - ОСОБА_14 , в межах апеляційної скарги, подала клопотання про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на нічний домашній арешт стосовно ОСОБА_10 .
Заслухавши доповідача, обвинуваченого ОСОБА_10 та його захисника ОСОБА_6 , які наполягали на задоволені клопотання, прокурора, який вважав, що в задоволенні клопотання необхідно відмовити, перевіривши матеріали судового провадження та обговоривши доводи клопотання, колегія суддів вважає, що в задоволенні клопотання необхідно відмовити, з наступних підстав.
У відповідності до статті 29 Конституції України, ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Статтею 21 Конституції України встановлено, що усі люди вільні і рівні у своїй гідності та правах.
Відповідно до ст. 377 ч. 3 КПК України, якщо обвинуваченого, який тримається під вартою, засуджено до позбавлення волі, суд лише у виняткових випадках з урахуванням особи та обставин, встановлених під час кримінального провадження, має право змінити йому запобіжний захід до набрання вироком законної сили на такий, що не пов'язаний з триманням під вартою та звільнити такого обвинуваченого з-під варти.
Для того, щоб відповідати вимогам законності, тримання під вартою повинно здійснюватися «відповідно до процедури, передбаченої законом». Це означає, що тримання під вартою має відповідати матеріальним і процесуальним нормам національного права (чи міжнародного права, коли це доречно, (рішення ЄСПЛ Medvedyev and Others v. France (Медвєдєв та інші проти Франції).
Безперервне тримання під вартою у конкретному випадку може бути виправдане тільки за наявності дійсної необхідності захисту суспільних інтересів, яка, незважаючи на презумпцію невинуватості, має переважне значення порівняно з вимогою -поваги до особистої свободи відповідно до статті 5 Конвенції.
У даному кримінальному провадженні на теперішній час наявний такий конкретний суспільний інтерес.
Суд, з огляду на принцип презумпції невинуватості, вивчає всі факти, що свідчать на користь або проти існування необхідності захисту суспільних інтересів, яка б виправдовувала відступ від принципу поваги до особистої свободи за статтею 5 Конвенції.
Необхідно встановити, чи продовжували інші підстави, наведені раніше судом, виправдовувати позбавлення волі, чи були ці підстави «доречними» та «достатніми».
Таким чином, апеляційний суд зобов'язаний переглядати правомірність попереднього ув'язнення особи, яка чекає суду, з метою забезпечення її звільнення, коли обставини більше не виправдовують продовження тримання під вартою. Питання розумності терміну тримання під вартою не може бути оцінене абстрактно, але повинне оцінюватися в кожному конкретному випадку відповідно до його особливостей, бо немає встановлених строків, застосовних до кожної справи (McKay v. the United Kingdom (Маккей проти Сполученого Королівства), Bykov v. Russia (Биков проти Росії), Idalov v. Russia (Ідалов проти Росії), Labita v. Italy (Лабіта проти Італії), Kudla v. Poland (Кудла проти Польщі).
Згідно зі статтею 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Крім того, колегія суддів, зазначає, що мета застосування запобіжного заходу після проголошення вироку та до набрання ним законної сили дещо відрізняється від мети під час досудового розслідування та судового провадження.
Після проголошення вироку запобіжний захід скоріше відіграє роль забезпечення виконання покарання, запобігання спробам втечі обвинуваченого та ухилення від відбування призначеного покарання, вчинення нових злочинів, а також як захід забезпечення належної процесуальної поведінки під час гіпотетично можливого (в разі подання обвинуваченим апеляційної скарги) провадження з перегляду судового рішення в апеляційному порядку.
Частина 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачає вичерпний перелік підстав обмеження гарантій права на свободу та особисту недоторканність.
У пунктах 46, 47 рішення у справі «Руслан Яковенко проти України», заява № 5425/11, рішення від 4 червня 2015 року, Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) чітко розмежував підстави обмеження гарантій, встановлених статтею 5 Конвенції.
Попереднє ув'язнення у розумінні положень Конвенції закінчується зі встановленням вини та призначенням покарання судом першої інстанції.
Підсудний вважається таким, що перебуває під вартою «після засудження компетентним судом» у розумінні підпункту «а» пункту 1 статті 5 Конвенції, з моменту оголошення вироку судом першої інстанції, навіть якщо він ще не набрав законної сили і його можна оскаржити. У зв'язку з цим, словосполучення «після засудження» не може тлумачитися як таке, що обмежується вироком, який набрав законної сили, оскільки це виключатиме випадки затримання під час судового засідання осіб, яких за результатами судового розгляду було засуджено і які на такий судовий розгляд з'явилися, ще будучи вільними, незалежно від доступних їм засобів юридичного захисту (див. рішення у справі «Вемгофф проти Німеччини» (Wemhoff v. Germany), від 27 червня 1968 року, С. 23, п. 9, Series А № 7).
Відповідно до пункту 4 статті 5 Конвенції кожен, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, має право ініціювати провадження, в ході якого суд без зволікання встановлює законність затримання і приймає рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.
Починаючи з дати постановлення вироку (навіть якщо лише судом першої інстанції), підсудний перебуває під вартою «після засудження компетентним судом» у розумінніпідпункту «а'пункту 1 статті 5 Конвенції.
Згідно з практикою ЄСПЛ у такому випадку судовий контроль за позбавленням свободи, що вимагається згідно зпунктом 4статті 5 Конвенції, вважається вже інкорпорованим у постановлений вирок та призначене покарання (справа «Руслан Якловенко проти України», п. 32).
Вирішуючи питання щодо наявності ризиків, колегія суддів дійшла висновку про те, що існує ризик переховування обвинуваченого ОСОБА_10 від суду, зважаючи на засудження обвинуваченого судом першої інстанції до реального покарання у виді позбавлення волі.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_10 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 189 ч. 4 КК України, за яке він був засуджений оскаржуваним вироком, тому підставою застосування до обвинуваченого запобіжного заходу є не наявність обґрунтованої підозри, а безпосереднього засудження обвинуваченого за вчинення зазначеного злочину, з огляду на положення статей 368, 374 КПК України, яке і є предметом апеляційної перевірки.
Крім того, стороною захисту не доведена неможливість тримання обвинуваченого під вартою в умовах СІЗО.
Обвинувачений ОСОБА_10 обвинувачується у вчиненні умисного особливо тяжкого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 189 ч. 4 КК України карається позбавленням волі на строк від 7 до 12 років з конфіскацією майна, наявність ризиків, передбачених ст. 177 ч. 1 п. 1,2,3,5 КПК України.
Згідно ст. 178 ч. 1 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.
Колегія суддів виходить з того, що ОСОБА_10 обвинувачується органом досудового розслідування в тому, що він є організатором у вчиненні злочину за ст.189 ч.4 КК України, отже має вплив на інших співучасників ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , а також на потерпілих у даному кримінальному провадженні, які є його знайомими. Враховуючи те, що апеляційний перегляд провадження ще не завершено, отже ці особи зможуть змінити свої свідчення під тиском обвинуваченого ОСОБА_10 . Окрім того, враховуючи тяжкість покарання, яке загрожує йому за інкримінований злочин, колегія суддів вважає обґрунтованим ризик втечі обвинуваченого ОСОБА_10 від суду, зважаючи, зокрема, на діючий військовий стан в країні.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для зміни обвинуваченому ОСОБА_10 запобіжного заходу з тримання під вартою на нічний домашній арешт, як про це ставиться питання в апеляційній скарзі захисника обвинуваченого ОСОБА_10 - ОСОБА_14 .
Відповідно до ст. 183 ч. 1 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього кодексу.
Згідно п.3 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства» від 25.04.2003 N 4 взяття під варту є найбільш суворим запобіжним заходом, у зв'язку з чим він обирається лише за наявності підстав вважати, що інші (менш суворі) запобіжні заходи можуть не забезпечити виконання підозрюваним процесуальних обов'язків.
За таких підстав, колегія суддів, вважає, що в задоволенні клопотання захисника необхідно відмовити.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 331, 401 КПК України, колегія суддів,-
В задоволенні клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_10 - ОСОБА_14 про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на нічний домашній арешт - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3