03 квітня 2025 року м.Суми
Справа №583/501/24
Номер провадження 22-ц/816/139/25, 22-ц/816/140/25
Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Собини О. І. (суддя-доповідач),
суддів - Криворотенка В. І. , Рунова В. Ю.
з участю секретаря судового засідання - Чуприни В.І.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Райз Північ»
на рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 04 квітня 2024 року та на додаткове рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 09 квітня 2024 року, у складі судді Соколової Н.О., ухвалених в м. Охтирка Сумської області,
в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Райз Північ», третя особа - Приватне акціонерне товариство «Райз-Максимко», про розірвання договору оренди землі та стягнення індексації,
У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом, в якому просила: розірвати договір оренди №202/16, який укладено 12 липня 2016 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Райз Північ» щодо оренди земельної ділянки площею 3,5787 га, кадастровий номер 5920384000:01:001:0198, номер запису про інше речове право 15431528; стягнути з ТОВ «Райз Північ» на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором оренди землі №202/16 від 12 липня 2016 року в розмірі 22034 грн 76 коп. обраховану без вирахування податків та інших обов'язкових платежів, а також всі понесені нею судові витрати.
Свої вимоги мотивувала тим, що вона є власником земельної ділянки площею 3,5787 га, кадастровий номер 5920384000:01:001:0198, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Чернеччинської сільської об'єднаної територіальної громади (колишньої Кардашівської сільської ради) Охтирського району Сумської області. 12 липня 2016 року вона уклала з ПрАТ «Райз-Максимко» договір оренди землі №202/16 строком на 10 років, відповідно до умов якого орендна плата вноситься у грошовій формі та в розмірі 7% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що складає 7855 грн 71 коп. 11 серпня 2017 року вона уклала з ПрАТ «Райз-Максимко» додатковий договір про внесення змін і доповнень до договору оренди землі №202/16 від 12 липня 2016 року, в якому сторони вирішили змінити розмір орендної плати з 7% на 10%. 22 серпня 2018 року між нею, ПрАТ «Райз-Максимко» та ТОВ «Райз Північ» було укладено трьохсторонню додаткову угоду №1 до договору №202/16, відповідно до якої новий орендар ТОВ «Райз Північ» приймає на себе всі права та обов'язки від ПрАТ «Райз-Максимко», а також сторони вирішили внести зміни/доповнення, зокрема про те, що з 2017 року орендна плата складає 11222 грн 45 коп., що становить 10% нормативної грошової оцінки. Однак в порушення умов договору оренди землі відповідач не проводив обчислення розміру орендної плати з урахуванням індексації.
Рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 04 квітня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено.
Розірвано договір оренди землі №202/16, який укладено 12 липня 2016 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Райз Північ» щодо оренди земельної ділянки площею 3,5787 га, кадастровий номер 5920384000:01:001:0198.
Стягнуто з ТОВ «Райз Північ» на користь ОСОБА_1 невиплачену індексацію за договором оренди землі в сумі 22034 грн 76 коп., обрахованої без вирахування податків та інших обов'язкових платежів.
Стягнуто з ТОВ «Райз Північ» на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в сумі 2422 грн 40 коп.
Додатковим рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 09 квітня 2024 року стягнуто з ТОВ «Райз Північ» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 16112 грн 00 коп.
Не погоджуючись із вказаними рішеннями, ТОВ «Райз Північ» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, просить рішення суду та додаткове рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог та у задоволенні відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відмовити.
Вказує, що суд першої інстанції не врахував той факт, що позивачу щорічно виплачувалася орендна плата у відповідності до розміру земельної ділянки, що відповідало домовленості сторін. Надані позивачем розрахунки виконані некоректно. Вказує на відсутність претензій зі сторони позивача щодо сплати орендної плати не в повному обсязі.
Зазначає, що порядок індексації орендної плати законом не передбачений, у договорах оренди землі, укладених з позивачем така інформація відсутня. Складність, на думку заявника апеляційної скарги, полягала в тому, що індекс інфляції публікується за попередні періоди, тому на час виплати орендної плати точний індекс інфляції за поточний рік ще не був відомий.
Посилається на те, що суд першої інстанції безпідставно та неправомірно провів розрахунок індексації орендної плати, не застосувавши строків позовної давності, про що було вказано у відзиві на позовну заяву.
Звертає увагу на те, що судом першої інстанції не було взято до уваги, що відповідач є податковим агентом, на якого покладено обов'язок щодо розрахунку та сплати податку на доходи з фізичних осіб та військового збору.
Крім того, вважає, що часткова невиплата орендної плати в силу ст. 141 ЗК України, ст. 32 Закону України «Про орендну плату» не є підставою для розірвання спірного договору, оскільки не носить систематичного характеру та не є суттєвою по відношенню до виконавчої частини умов договору.
Як на підставі для відмови у стягненні витрат на правничу допомогу, заявник апеляційної скарги вказує на те, що суд першої інстанції, при вирішенні питання розподілу судових витрат, не взяв до уваги правову позицію, викладено у постанові від 28 квітня 2021 року у справі №902/1051/19, не врахував, що під час розгляду справи позиція позивача не змінювалася, а викладені позивачем у позовній заяві доводи не потребували ні додаткового часу, ні зусиль на підготовку.
Позивачем, у встановлений апеляційним судом строк, відзиву на апеляційну скаргу подано не було.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 на праві власності належить земельна ділянка, кадастровий номер 5920384000:01:001:0198, площею 3,5787 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходяться на території Чернеччинської сільської об'єднаної територіальної громади (колишньої Кардашівської сільської ради), Охтирського району, Сумської області (а.с. 8).
12 липня 2016 року ОСОБА_1 уклала договір оренди землі №202/16 з ПрАТ «Райз-Максимко» щодо оренди земельної ділянки з кадастровим номером 5920384000:01:001:0198, площею 3,5787 га, строком на 10 років (а.с. 9-10).
13 липня 2016 року, на підставі вказаного договору, внесено запис про інше речове право - право оренди до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с. 12-13).
Пунктом 9 договору визначено, що орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі та розмірі 7% нормативної грошової оцінки, що складає 7855 грн 71 коп.
Пунктом 10 договору передбачено, що обчислення розміру орендної плати на земельні ділянки приватної власності здійснюється з урахуванням індексації.
Відповідно до п. 11 договору орендна плата вноситься у такі строки: 1 (один) раз на рік по закінченню сільськогосподарського року, але не пізніше 01 грудня.
Пунктом 38 договору передбачено, що дія договору припиняється шляхом його розірвання за: взаємною згодою сторін; рішенням суду на вимогу однієї із сторін у наслідок невиконання другою стороною обов'язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом.
У пункті 39 договору оренди визначено, що розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається.
11 серпня 2017 року ПрАТ «Райз-Максимко» та ОСОБА_1 уклали додатковий договір про внесення змін і доповнень до договору оренди землі №202/16 від 12 липня 2016 року, в якому вирішили: у п. 9 договору оренди землі щодо розміру орендної плати цифри та слова «розмірі 7%» замінити на цифри та слова «розмірі 10%». Даний додатковий договір набрав чинності з моменту його підписання сторонами та державної реєстрації і є невід'ємною складовою частиною вищевказаного договору оренди землі. Відповідно до додаткового договору та нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка визначена в договорі п. 5 і становить 112224,47 грн, орендна плата становить 11222 грн 45 коп. (а.с. 14).
22 серпня 2018 року між ОСОБА_1 (орендодавець), ПрАТ «Райз-Максимко» (орендар) та ТОВ «Райз Північ» (новий орендар) укладено додаткову угоду №1 про заміну сторони та внесення змін і доповнень, про поновлення договору оренди землі №202/16, відповідно до якої орендар передає, а новий орендар приймає на себе права та обов'язки сторони (орендаря), передбачені в договорі оренди. Сторони домовилися внести зміни/доповнення в договір оренди, зокрема, нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 112224 грн 47 коп., орендна плата складає 11222 грн 45 коп. (а.с. 15).
З відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору від 30 січня 2024 року вбачається, що ТОВ «Райз Північ» було нараховано та виплачено ОСОБА_1 орендну плату без вирахування податків та інших обов'язкових платежів: у 2018 році - 11222 грн 45 коп., у 2019 році - 12344 грн 69 коп., у 2020 році - 12344 грн 67 коп., у 2021 році - 12344 грн 67 коп., у 2022 році - 12344 грн 67 коп., у 2023 році - 12344 грн 67 коп. (а.с. 17-18).
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що з боку відповідача здійснювалася систематична сплата ОСОБА_1 орендної плати не у повному обсязі, визначеному договором, тобто існує невиконання умов договору оренди землі.
Проте, повністю з таким висновками суду першої інстанції колегія суддів погодитися не може, з огляду на таке.
Згідно зі ст. 2 Закону України «Про оренду землі» відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України (далі - ЗК України), Цивільним кодексом України (далі - ЦК України), цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог та умов - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами ( стаття 629 ЦК України).
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Згідно зі ст. 13 цього Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Істотними умовами договору оренди землі, в тому числі є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату (ч. 1 ст. 15 Закону України «Про оренду землі»).
Частинами 1-3 статті 762 ЦК України визначено, що за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення.
Плата за найм (оренду) майна може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за найм (оренду) майна встановлюється договором найму. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за найм (оренду) майна.
За змістом ст.ст. 21, 22, 23 Закону України «Про оренду землі», орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі.
Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).
Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.
Орендна плата справляється у грошовій формі. За згодою сторін розрахунки щодо орендної плати за землю можуть здійснюватися у натуральній формі. Розрахунок у натуральній формі має відповідати грошовому еквіваленту вартості товарів за ринковими цінами на дату внесення орендної плати. Орендна плата за земельні ділянки, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, переглядається за згодою сторін.
Аналіз частини 3 статті 762 ЦК України дозволяє стверджувати, що договором найму або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном. Це правило розраховано на те, щоб на майбутнє можна було змінювати або навіть забезпечити автоматичну зміну розміру плати за користування. Зокрема, сторони в договорі найму можуть встановити, що: розмір плати за користування за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць; плата за користування підлягає індексації.
Хоча природа як індексації нормативної грошової оцінки, так і індексації орендної плати базується на індексі споживчих цін, обрахованих Державною службою статистики України, проте механізми їх застосування є різними як за правовим змістом, так і за суб'єктами застосування. Зокрема, індексація нормативної грошової оцінки здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, із застосуванням певної методики (стаття 289 ПК України).
Отже, за загальним правилом, індексувати необхідно лише орендну плату, якщо інше не передбачено у договорі оренди. Індексація ж нормативної грошової оцінки має використовуватися, як правило, для визначення розміру земельного податку за відсутності договору оренди земельної ділянки. Якщо обов'язкова індексація нормативної грошової оцінки не визначена у договорі, то обчислення орендної плати відбувається відповідно до частини третьої статті 21 Закону України «Про оренду землі» (індексується лише орендна плата).
За загальним правилом, індексація орендної плати здійснюється шляхом корегування суми орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції у місяцях, що минули з дати визначення орендної плати за базовий місяць.
При цьому, базовим місяцем вважатиметься місяць, у якому востаннє змінювалася (чи підлягала перегляду) орендна плата, тобто місяць, з якого почала діяти нова нормативна грошова оцінка спірної земельної ділянки.
Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 лютого 2025 року у справі №925/457/23.
Зі змісту укладеного між сторонами договору оренди землі №202/16 від 12 липня 2016 року та додаткової угоди до цього договору, слідує, що обчислення розміру орендної плати здійснюється з урахуванням індексів інфляції.
Проведений судом першої інстанції розрахунок орендної плати з урахуванням індексів інфляції за 2018-2023 роки відповідає розрахунку, наведеному Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05 лютого 2025 року у справі №925/457/23.
Отже, всупереч доводам апеляційної скарги, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, що відповідачем не було виконано взятих на себе зобов'язань за укладеним договором оренди землі, оскільки виплата орендної плати за 2018-2023 роки позивачу проведена не у повному обсязі. Так, розмір недоплаченої орендної плати за 2018 рік становить 1244 грн 87 коп., за 2019 рік - 1059 грн 98 коп., за 2020 рік - 1370 грн 02 коп., за 2021 рік - 3015 грн 73 коп., за 2022 рік - 775 грн 29 коп., за 2023 рік - 7968 грн 87 коп. Загальний розмір недоплаченої орендної плати становить 22034 грн 76 коп., що і підлягає стягненню з відповідача на користь позивача з вирахуванням податків та інших обов'язкових платежів.
Відсутність у договорі оренди землі узгодженого сторонами порядку обрахування орендної плати з урахуванням індексу інфляції не звільняє відповідача, як зобов'язану сторону договору, від виконання взятих на себе зобов'язань за цими договорами.
Щодо доводів відповідача про проведення розрахунку заборгованості з орендної плати з пропуском строків позовної давності, то їх колегія суддів вважає безпідставними.
Зокрема, позивач, звертаючись до суду з позовом у лютому 2024 року просив стягнути заборгованості з орендної палати, яка виникла за період з 2018-2023 роки, при цьому строк виконання договорів є 01 грудня кожного календарного року.
Відповідно до ст.ст. 256, 257, ч.ч. 267 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Відповідно до п. 12 та п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Отже, з урахуванням вказаних норм, з позовом про стягнення заборгованості за договорами оренди за 2018-2023 роки позивач звернулася в межах строків позовної давності.
Переглядаючи рішення суду в частині вирішення позовних вимог про розірвання укладеного між сторонами договору оренди землі колегія суддів звертає увагу на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 32 Закону України «Про оренду землі» на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.
Пунктом «д» частини 1 статті 141 ЗК України передбачено, що підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати.
За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Велика Палата Верховного Суду України у постанові від 20 листопада 2024 року у справі №918/391/23 виснувала, що у разі якщо має місце сплата орендної плати у меншому розмірі, аніж визначеного умовами договору оренди землі, тобто орендар допустив часткову несплату (недоплату) орендної плати, застосуванню підлягає не спеціальна норма пункту «д» частини першої статті 141 ЗК України, а загальне правило частини другої статті 651 ЦК України - у разі істотності порушення договору іншою стороною.
Порушення договору на предмет істотності суд оцінює винятково за обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає зміни чи розірвання договору.
У кожному конкретному випадку істотність порушення договору потрібно оцінювати з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Поняття такої істотності закон визначає за допомогою іншої оціночної категорії - «значної міри позбавлення сторони того, на що вона розраховувала під час укладення договору». Тобто критерієм істотного порушення договору закон визначив розмір завданих цим порушенням втрат, який не дозволяє потерпілій стороні отримати те, на що вона очікувала, укладаючи договір. Йдеться не лише про грошовий вираз зазначених втрат, зокрема й збитків, але й про випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Співвідношення завданих порушенням договору втрат із тим, що могла очікувати від його виконання ця сторона, має вирішальне значення для оцінки істотності такого порушення.
Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2021 року у справі № 910/2861/18 та від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17, у яких зазначено, що для застосування частини другої статті 651 ЦК України суд має встановити не лише факт порушення договору, але й завдання цим порушенням шкоди (яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди), її розмір, а також те, чи дійсно істотною є різниця між тим, на що мала право розраховувати потерпіла сторона, укладаючи договір, і тим, що насправді вона змогла отримати.
Розірвання договору як санкція має бути максимально збалансованим і відповідати тяжкості допущеного порушення. Вирішальне значення для застосування зазначеного припису закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона. У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення має вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 09 грудня 2020 року у справі № 199/3846/19).
Колегією суддів було встановлено, що дійсно відповідачем у 2018-2023 роках не були в повному обсязі виконані зобов'язання за договором оренди землі в частині виплати орендної плати з урахуванням індексації. Загальний розмір недоплаченої орендної плати за вказаний період становить 22034 грн 76 коп., з 94980 грн 58 коп., що підлягав сплаті відповідачем, у відсотковому співвідношенні становить 23 %.
Зазначений розмір недоплаченої відповідачем орендної плати, на переконання колегії суддів, є незначним. У зв'язку з неповною сплатою орендної плати у 2018-2023 роках, позивач не була значною мірою позбавлена орендної плати, на яку вона розраховувала при укладенні договору.
Позиція сторін свідчить про те, що вони не дійшли згоди щодо порядку обрахунку розміру орендної плати з урахуванням індексації, що не було вирішено ними у позасудовому порядку.
Таким чином, зважаючи на те, що часткова несплата відповідачем орендної плати у 2018-2023 роках не призвела до істотного порушення умов укладеного між сторонами договору, колегія суддів не вбачає підстав для розірвання договору оренди землі від 12 липня 2016 року та вважає, що стягнення з відповідача заборгованості із орендної плати буде ефективним та пропорційним способом захисту порушеного права позивача.
Виходячи з викладеного, на підставі п. 3) та п. 4) ч. 1 ст. 376 ЦПК України рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині вирішення позовних вимог про розірвання договору оренди землі, з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні цих вимог.
Частиною 13 статті 141 ЦПК України визначено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Підлягає зміні також рішення суду і в частині розподілу судових витрат.
Пропорційно до частки задоволених позовних, з відповідача на користь позивача належить стягнути 1211 грн 20 коп. судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції.
Колегія суддів погоджується також з додатковим рішенням суду першої інстанції щодо визначеного розміру понесених позивачем витрат на професійну допомогу, які підлягають розподілу між сторонам.
Частиною 1 ст. 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Частиною 3 ст. 133 ЦПК України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
Положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Згідно зі ст. 30Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Разом з тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Відповідно до ч. ч. 3-4 ст. 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог ч. 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з ч. 8 ст.141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Як убачається з матеріалів справи, на підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу, у визначені ч. 8 ст. 141 ЦПК України строки, надано: договір про надання правничої допомоги №18 від 30 січня 2024 року, укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Абрамовичем О.В. (а.с. 54); додаткову угоду до цього договору від 30 січня 2024 року, якою сторони визначили, що орієнтований розмір гонорару адвоката становить 25000 грн із розрахунку 100% прожиткового мінімуму для працездатних осіб за 1 годину роботи адвоката (розмір прожиткового мінімуму береться на дату складання акту виконаних робіт), а також 2000 грн за участь адвоката в одному судовому засіданні (а.с. 55); акт приймання - передачі виконаних робіт (наданих послуг) за договором №18 про надання правничої допомоги від 30 січня 2024 року, складений 04 квітня 2024 року, відповідно до якого адвокатом надано позивачу такі послуги: підготовка, складання та подання до суду позовної заяви - витрачено 3 години; опрацювання відзиву на позову заяву - витрачено 01 год. 00 хв.; участь у судових засіданнях 27 лютого 2024 року та 04 квітня 2024 року (а.с. 56); квитанція №18 від 04 квітня 2024 року про отримання адвокатом Абрамовичем О.В. за договором №18 від 30 січня 2024 року 16112 грн 00 коп. (а.с. 89).
Суд першої інстанції, врахувавши складність справи, критерії розумності та реальності адвокатських витрат, дійшов до висновку, що розподілу між сторонами підлягає 16112 грн 00 коп. понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу. З такими висновками погоджується і колегія суддів, а доводи апеляційної скарги відхиляє з огляду їх безпідставністю.
Разом з тим, враховуючи те, що за результатами апеляційного перегляду, рішення суду скасовано в частині вирішення позовних вимог про розірвання договору оренди землі та змінено в частині присудженого до стягнення розміру заборгованості з орендної плати, тому підлягає зміні і додаткове рішення, в частині розміру присуджених до стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу.
Пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, з відповідача на користь позивача належить стягнути 8056 грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу, понесених в суді першої інстанції.
Крім того, пропорційно до частки задоволених вимог апеляційної скарги відповідача, з позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 1816 грн 80 коп. сплачений товариством за апеляційний перегляд рішення суду.
Відповідно до приписів п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України, постанова не підлягає касаційному оскарженню, що відповідає позиції Верховного Суду, викладеній в ухвалі від 5 червня 2024 року № 583/2206/23.
Керуючись ст.ст. 206, 255, 373, 374, 376, 381 - 384, 389 ЦПК України,
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Райз Північ» задовольнити частково.
Рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 04 квітня 2024 року скасувати в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Райз Північ» про розірвання договору оренди землі та ухвалити нове рішення.
Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Райз Північ» про розірвання договору оренди землі.
Рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 04 квітня 2024 року змінити розподілу між сторонами судових витрат.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Райз Північ» на користь ОСОБА_1 1211 гривень 20 копійок судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції.
Додаткове рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 09 квітня 2024 року змінити в частині присудженого до стягнення розміру витрат на професійну правничу допомогу.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Райз Північ» на користь ОСОБА_1 8056гривень 00 копійок витрат на професійну правничу допомогу, понесених в суді першої інстанції.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Райз Північ» 1816 гривень 80 копійок судового збору за апеляційний перегляд рішення суду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий - О. І. Собина
Судді: В. І. Криворотенко
В. Ю. Рунов