03 квітня 2025 року м.Суми
Справа №591/6936/20
Номер провадження 22-ц/816/471/25
Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Собини О. І. (суддя-доповідач),
суддів - Філонової Ю. О. , Рунова В. Ю.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк»
на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 03 липня 2024 року у складі судді Сидоренко А.П., ухваленого в м. Суми, повне судове рішення виготовлено 15 липня 2024 року,
в цивільній справі за позовом Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У листопаді 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з вищевказаним позовом до ОСОБА_1 та свої вимоги мотивує тим, що відповідачка звернулася до позивача з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписала заяву б/н від 25 листопада 2014 року. Відповідачка при підписанні анкети-заяви підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між нею та банком договір, що підтверджується підписом у заяві. Відповідачка на підставі п.2.1.1.5.5 договору зобов'язалася погашати заборгованість за кредитом, процентами за його використання, по перевитраті платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим Договором.
Оскільки відповідачка взяті на себе зобов'язання не виконувала належним чином, станом на 21 вересня 2020 листопада 2021 року має заборгованість за кредитним договором в загальній сумі 226117 грн 63 коп., з яких: 13401 грн 18 коп. - заборгованість за тілом кредиту, 6414 грн 81 коп. - заборгованість за нарахованими відсотками, 2801 грн 64 коп. - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит, згідно ст. 625.
Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 03 лютого 2024 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішення суду, АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду, викладених у рішення суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Свої доводи мотивує тим, що операції із зняття коштів з карткового рахунку відповідача стали можливими лише в результаті входу до Приват24, пароль входу до якого знала лише відповідач, а для його зміни необхідно вводити пін-код карти, який відомий виключно ОСОБА_1 та за розголошення якої вона несе відповідальність.
Відповідачем у встановлений апеляційним судом строк, відзиву на апеляційну скаргу подано не було.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України.
Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи те, що апеляційна скарга подана на рішення суду з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.
За приписами частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 25 листопада 2014 року ОСОБА_1 звернулася до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписала заяву б/н .
Відповідачка при підписанні анкети-заяви підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між нею та Банком Договір, що підтверджується підписом у заяві.
Договір складається із анкети-заяви позичальника про приєднання до умов і правил надання банківських послуг в ПриватБанку (а.с.16,17, 18-45).
На виконання умов кредитного договору АТ КБ «ПриватБанк» відкрив на користь ОСОБА_1 окремий рахунок з встановленим на ньому кредитним лімітом, а також видав позичальнику електронний платіжний засіб - кредитну картку № НОМЕР_1 - ключем до карткового рахунку є пластикова картка, яку відповідачка отримала та мобільний телефон, який вказала відповідачка.
З розрахунку заборгованості та виписки з рахунку позичальника (а.с. 9, 10-12) вбачається, що 10 квітня 2019 року по картці позичальника № НОМЕР_2 відбулись витрати кредитних коштів на суму 13436 грн 18 коп., що призвело до утворення заборгованості за кредитом. На вказану заборгованість банк нарахував позичальнику проценти.
22 квітня 2019 року ОСОБА_1 звернулася з письмовою заявою до АТ КБ «Приватбанк», в якій повідомляла, що 10 квітня 2019 року внаслідок зламу системи захисту її автомобіля були викрадені її особисті речі, серед яких були 2 банківські картки Універсальна» та «Для виплат» та мобільний телефон. За час перебування мобільного телефону та карток в руках шахраїв були скоєні шахрайські дії., а саме: маніпулювання грошовими коштами між картками; зняття готівки в банкоматах; авторизація на інтернет-сайтах; отримання дозволу на зарахування кредитних коштів з інтернет-сайтів та зняття коштів в банкоматах «Приватбанку».
10 квітня 2019 року нею надана заява до Сумського відділу поліції ГУНП в Сумській області, 11 квітня 2019 року до ЄРДР внесено відомості про заяву, внаслідок чого зареєстроване кримінальне провадження №12019200440001046 за ст. 185 ч. 1 КК України. Як клієнт АТ КБ «ПриватБанку» заявляє, що жодна транзакція, проведена по кожній з своїх карток 10 квітня 2019 року, не зроблена заявницею. Суму витрат, здійснених по 09 квітня 2019 року включно по картці «Універсальна» у розмірі 1530 грн 68 коп. визнає своїми та згодна їх погасити. Просить на час розслідування кримінального правопорушення та винесення судового рішення щодо встановлення винних осіб призупинити повернення коштів на картку «Універсальна» (а.с.82).
За зверненням ОСОБА_1 від 11 квітня 2019 року про незаконне заволодіння належними їй грошовими коштами, до Єдиного реєстру досудових розслідувань Сумського ВП ГУНП в Сумській області внесені відомості за № 12019200440001046 від 11 квітня 2019 року за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України.(а.с. 83).
На звернення ОСОБА_1 від 22 квітня 2019 року стосовно повернення коштів, що були зняті з платіжних карток НОМЕР_3 , НОМЕР_4 КБ ПриватБанк повідомило, що не може повернути кошти. 10 квітня 2019 року в картки були зняті кошти, оскільки був правильно введений ПІН-код картки (а.с.84-85).
На заяву ОСОБА_1 від 01 червня 2019 року Національний Банк України щодо проблем у взаємовідносинах з АТ КБ «ПриватБанк» пов'язаних з оскарженням здійснених операцій повідомив, що питання повернення коштів має вирішуватися нею безпосередньо з АТ КБ «ПриватБанк» відповідно до вимог чинного законодавства та умов укладеного договору, а у випадку недосягнення згоди - у судовому порядку (а.с.86).
Судом досліджено копію обвинувального акту відносно ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 15 - ч. 1 ст. 185, ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 186, ч. 1 ст. 187, ч. 1 ст. 357 КК України (а.с.87-89).
Вироком Зарічного районного суду м. Суми від 13 грудня 2023 року у справі № 591/138/18, провадження 1-кп/591/47/22 ОСОБА_2 визнано винуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 15 - ч. 1 ст. 185, ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 186, ч. 1 ст. 187, ч. 1 ст. 357 КК України та призначено йому покарання:
-за ч. 2 ст. 15 - ч. 1 ст. 185 КК України у виді арешту на строк 30 днів;
-за ч. 2 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі на строк 1 рік;
-за ч. 2 ст. 186 КК України у виді позбавлення волі на строк 4 роки;
-за ч. 1 ст. 187 КК України у виді позбавлення волі на строк 6 років 3 місяці;
-за ч. 1 ст. 357 КК України у виді штрафу в розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 гривень.
Цивільний позов ОСОБА_1 задоволено та стягнуто на її користь з ОСОБА_2 на відшкодування майнової шкоди кошти в сумі 14967 грн та на відшкодування моральної шкоди в сумі 5000 грн.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що обставини вибуття з володіння відповідача платіжних карток встановлено судовим рішенням. Надані відповідачкою докази підтверджують факт звернення відповідачки до банку про скасування спірної транзакції, а так само її звернення до правоохоронних органів з приводу вчинених стосовно неї неправомірних дій щодо викрадення майна. Наведені обставини у сукупності з вироком Зарічного районного суду м. Суми від 13 грудня 2023 року, який набрав законної сили, свідчать про те, що у відповідачки була дійсно відсутня воля на вчинення такого зняття грошових сум, а банком не заперечено факту її звернення з вимогою про скасування цієї транзакції.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, так як вони відповідають вимогам закону та обставинам справи.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (стаття 509 ЦК України).
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з ч. 1 ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунку банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
Стаття 1073 ЦК України визначає, що у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.
Згідно зі ст. 1 Закону України від 05 квітня 2001 року № 2346-ІІІ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (тут і далі у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) платіжною картою є електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду карти, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.
Держателем такого платіжного засобу є фізична особа, яка на законних підставах використовує спеціальний платіжний засіб для ініціювання переказу коштів з відповідного рахунку в банку або здійснює інші операції із застосуванням зазначеного спеціального платіжного засобу.
Неналежним переказом для цілей цього Закону вважається рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини ініціатора переказу, який не є платником, відбувається її списання з рахунка неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому суми переказу в готівковій чи майновій формі. Неналежним платником є особа, з рахунка якої помилково або неправомірно переказана сума коштів, а неналежним отримувачем - особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі.
Відповідно до п. 14.12 ст. 14 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» користувач спеціального платіжного засобу зобов'язаний використовувати його відповідно до вимог законодавства України і умов договору, укладеного з емітентом, та не допускати використання спеціального платіжного засобу особами, які не мають на це права або повноважень.
Згідно з пунктом 2 розділу VI Положення № 705 про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 05 листопада 2014 року № 705 (далі - Положення № 705, в редакції на час виникнення спірних правовідносин), емітент зобов'язаний не розкривати іншим особам, крім користувача, ПІН або іншу інформацію, яка дає змогу виконувати платіжні операції з використанням електронного платіжного засобу.
Відповідно до пункту 3 розділу VI Положення № 705 банк зобов'язаний у спосіб, передбачений договором, повідомляти користувача про здійснення операцій з використанням електронного платіжного засобу. Банк у разі невиконання обов'язку з інформування користувача про здійснені операції з використанням електронного платіжного засобу несе ризик збитків від здійснення таких операцій.
Згідно з пунктом 5 розділу VI Положення № 705 користувач зобов'язаний контролювати рух коштів за своїм рахунком та повідомляти емітента про операції, які ним не виконувалися.
Користувач після виявлення факту втрати електронного платіжного засобу та/або платіжних операцій, які він не виконував, зобов'язаний негайно повідомити банк або визначену ним юридичну особу в спосіб, передбачений договором. До моменту повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач, а з часу повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом користувача несе банк. Втратою електронного платіжного засобу є неможливість здійснення користувачем контролю (володіння) за електронним платіжним засобом, неправомірне заволодіння та/або використання електронного платіжного засобу чи його реквізитів (пункт 6 розділу VI Положення № 705).
Пунктами 7, 8 розділу VI Положення № 705 визначено, що емітент після надходження повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов'язаний негайно зупинити здійснення операцій з використанням цього електронного платіжного засобу. Емітент у разі здійснення помилкового або неналежного переказу, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися, після виявлення помилки негайно відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції.
Відповідно до пункту 11 розділу VI Положення № 705 Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред'явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15. Верховний Суд у постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 127/23496/15-ц (касаційне провадження № 61-3239св18) вказану правову позицію підтримав.
Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності до ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено та не спростовується позивачем у доводах апеляційної скарги, заборгованість за кредитним договором, яку просить стягнути банк на свою користь, у відповідача виникло починаючи з 10 квітня 2019 року. Відповідно до виписки за договором, 10 квітня 2019 року здійснено 3 транзакції по рахунку, а саме: зняття готівки в банкомату на суму 4160 грн, переказ коштів на свою картку НОМЕР_5 через додаток Приват24 на суму 8320 та 783 грн 92 коп.
Згідно вироку Зарічного районного суду м. Суми від 13 грудня 2023 року у справі №591/138/18, ОСОБА_3 визнано винним в тому числі у за фактом таємного викрадення у ОСОБА_1 10 квітня 2019 року мобільного телефону та банківської картки АТ КБ «ПриватБанк», з якої ним за допомогою банкомату, викрадено кошти на суму 14967 грн 00 коп.
Тобто, платіжні операції із зняття кредитних коштів 10 квітня 2019 року були ініційовані не відповідачем ОСОБА_1 , а ОСОБА_2 , який вину у вчиненому кримінальному правопорушенні визнав повністю.
Позивачем не було надано належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження того, що зняття коштів з карткового рахунку відповідача відбулося у наслідок розголошення відповідачем пін-коду карти. Більше того, ці доводи позивача спростовуються вироком Зарічного районного суду м. Суми від 13 грудня 2023 року.
Тобто, зважаючи на те, що кошти з кредитного рахунку відповідача були викрадені ОСОБА_3 , вина якого установлена у встановленому законом порядку, а тому суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача нарахованої заборгованості за кредитним договором.
За встановлених обставин, доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, не знайшли свого підтвердження в якості підстав скасування оскаржуваного судового рішення під час апеляційного провадження.
Суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дотримуючись принципу змагальності, на підставі наданих сторонами доказів, та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
Відповідно до ч. 6 ст. 19, п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судове рішення у даній справі, як малозначній, не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення.
Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 03 липня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий - О. І. Собина
Судді: Ю. О. Філонова
В. Ю. Рунов