03.04.25
33/812/136/25
Провадження №33/812/136/25 Категорія: ст. 130 ч. 1 КУпАП
Головуюча у першій інстанції Орленко Л. О.
Доповідачка апеляційного суду Ямкова О. О.
3 квітня 2025 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд в складі:
головуючої - судді Ямкової О. О.,
за участю: секретаря Колосової О. М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисниці Губської Ю. О. на постанову Веселинівського районного суду Миколаївської області від 14 лютого 2025 року, стосовно
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який мешкає за адресою: АДРЕСА_1 ,
- якою його визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17 000 грн з позбавленням права керування транспортними засобами на один рік, -
Згідно постанови суду, 29 вересня 2024 року о 22 годині 20 хвилині в селі Широколанівка Миколаївського району Миколаївської області по вулиці Центральній, 93-А водій ОСОБА_1 , керував транспортним засобом «SKODA Octavia», державний номерний знак НОМЕР_1 , в стані алкогольного сп'яніння. Огляд на стан сп'яніння пройшов на місці зупинки транспортного засобу за допомогою алкотестеру Драгер ALKOTEST 6820 за своєю згодою і з фіксацією події під відеозапис. Результат тесту №384 встановив у водія стан сп'яніння з показником в 2.07 проміле, з яким водій погодився. Такі дії водія ОСОБА_1 кваліфіковані як порушення вимог пункту 2.9а Правил дорожнього руху України за частиною 1 статті 130 КУпАП.
Постановою Веселинівського районного суду Миколаївської області від 14 лютого 2025 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.130 КУпАП.
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, захисниця Губська Ю. О. подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду, а провадження у справі закрити.
Апелянтка вважає, що постанова є необґрунтованою, не відповідає вимогам закону, так як при ухваленні постанови суд не встановив факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом. Навпаки, суду були надані докази про керування автомобілем дружиною ОСОБА_1 , яка не мала такого права, внаслідок чого він намагався приховати ці обставини від поліцейських.
Не враховано судом і те, що до протоколу не додані усі належні та допустимі докази, які б підтверджували вину ОСОБА_1 .. Натомість, відео самої події зроблено не за допомогою технічної апаратури, якою повинен бути обладнаний патрульний автомобіль, а на мобільний телефон, внаслідок чого обставини зафіксовані у непередбачений законом спосіб. Такий запис не додано до протоколу та у самому протоколі не зазначено технічний засіб, за допомогою якого відбулося фіксування події. Тому відеозаписи з приватних смартфонів є недопустимими доказами порушення ПДР України.
Посилалася на практику ЄСПЛ, норми Конституції України, КУпАП та інші нормативні акти.
До судового засідання суду апеляційної інстанції особа, яка притягнута до адміністративної відповідальності, та його захисниця не з'явилися, захисницею направлено заяву про розгляд справи за її відсутності та відсутності ОСОБА_1 .. Від самого ОСОБА_1 , який належним чином повідомлений про день та час слухання справи, заяв про відкладення слухання справи не надійшло. Слухання справи відбулося за відсутністю її учасників, за їх належним повідомленням у відповідності статті 294 КУпАП.
Перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, у їх межах, вивчивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, так як висновки суду про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, є правильними.
Відповідно до статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з'ясувати інші обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.
Доведення тих чи інших обставин здійснюється на підставі статті 251 КУпАП за допомогою усіх наявних доказів, що містяться у справі та є будь-якими фактичними даними, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Сам розгляд справи про адміністративне правопорушення здійснюється відповідним органом, зокрема судом, виключно в межах протоколу про адміністративне правопорушення, наслідком чого є ухвалення постанови у відповідності до положень статті 283 КУпАП, у якій повинен міститися опис обставин, установлених під час розгляду справи та зазначення нормативного акту, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення.
Відповідно до положень статті 251 КУпАП протокол про адміністративне правопорушення є доказом в справі про адміністративне правопорушення.
За наведеного, суд першої інстанції, як на доказ вини водія ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, обґрунтовано послався на дані протоколу про адміністративне правопорушення, чек-тест до протоколу та акт огляду на стан алкогольного сп'яніння, відеофіксацію самої події, згідно яких водій ОСОБА_1 за наявністю ознак алкогольного сп'яніння та за своєю згодою пройшов огляд на місці зупинки транспортного засобу, внаслідок чого стан сп'яніння підтверджено за допомогою алкотестеру Драгер, яким встановлено результат в 2.07 проміле. Заперечень або незгоди з результатами огляду водій не висловив, побажань пройти огляд на стан сп'яніння у медичному закладі не заявив. При підписанні акту огляду, чек-тесту та протоколу про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 не висловлено заяв про факт керування транспортним засобом іншою особою та усно заявлено, що він згоден з результатами тесту, та ним підтверджено цей факт особисто письмово. Внаслідок цього дії водія ОСОБА_1 кваліфіковані як керування водієм транспортним засобом в стані алкогольного сп'яніння, чим за складеним адміністративним протоколом ним порушено положення пункту 2.9а ПДР України.
У відповідності до пункту 2.9а Правил дорожнього руху України водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
За положеннями статті 266 КУпАП та пунктів 1.3, 1.6, 1.7 розділу І, положень розділу ІІ Інструкції «Про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров'я України 09.11.2015 № 1452/735 (далі - Інструкція № 1452/735), огляд на стан сп'яніння проводиться поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ та Держспоживстандартом, з фіксацією результатів на паперових та електронних носіях, якщо спеціальний технічний засіб має такі функції, та у разі наявності підстав вважати, що водій транспортного засобу перебуває у стані алкогольного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, згідно з ознаками, визначеними в пункті 3 розділу I цієї Інструкції. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. У разі відмови водія транспортного засобу від проходження огляду на стан сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу або його незгоди з результатами огляду, проведеного поліцейським, такий огляд проводиться в найближчому закладі охорони здоров'я, якому надано право на його проведення відповідно до статті 266 КУпАП.
Установлення стану алкогольного сп'яніння здійснюється на підставі огляду за допомогою технічних засобів, показники яких після проведення тесту мають цифровий показник більше 0,2 проміле алкоголю в крові (пункт 7 розділу ІІ Інструкції).
Як слідує з протоколу про адміністративне правопорушення, чек-тесту до протоколу та відеозапису, патрульний автомобіль спочатку переслідує автомобіль «SKODA Octavia», у якого мали місце недоліки в освітленні номерного знаку, та після його зупинення працівниками поліції водієві ОСОБА_1 повідомлено про причини зупинки транспортного засобу. За наявності різкого запаху алкоголю з порожнини роту поліцейськими запропоновано водієві пройти огляд на стан сп'яніння, роз'яснено порядок та процедуру такого огляду та права водія при його проходженні. З проходженням огляду на місці зупинки ОСОБА_1 погодився. Після отримання позитивного результату огляду ОСОБА_1 погодився з його показниками та надав пояснення, які зафіксовано письмово поліцейськими та особисто підписані водієм. Під час проходження процедури ОСОБА_1 поводив себе, як водій зупиненого транспортного засобу, порався на передньому водійському сидінні, брав з боку дверцят водія особисті речі і жодного разу не заявив про те, що автомобілем керувала його дружина (а.с.1-7).
Сам протокол про адміністративне правопорушення відповідає вимогам статті 256 КУпАП та щодо місця та суті адміністративного правопорушення повністю узгоджується з даними, які містяться у відеозаписі, здійсненому працівниками поліції та письмових доказах, доданих до протоколу.
Доводи захисниці стосовно відсутності складу правопорушення, у зв'язку з вживанням водієм алкоголю за відсутності підтвердження факту керування ним автомобілем є неспроможними, по-перше, виходячи із фіксації обставин події правопорушення та відсутності на момент цієї фіксації таких заперечень з боку водія та пояснень від дружини водія; по-друге, подальші пояснення ОСОБА_1 у суді першої інстанції з наданням показань свідка здійснено з порушенням принципу «заборони суперечливої поведінки», а тому не можуть свідчити на його користь; і по-третє, самі пояснення ОСОБА_1 та його захисниці про мету викривлення ним обставин правопорушення на місці події викликають сумніви, оскільки санкція частини 2 статті 126 КУпАП на відміну від санкції частини 1 статті 130 КУпАП є менш суворою, про що особа, яка має право керувати транспортним засобом, та підтвердила свої знання ПДР України в законний спосіб, не могла не знати.
Цим обставинам дана належна оцінка судом першої інстанції, з якою суд апеляційної інстанції вважає необхідним погодитися.
Доводи захисниці про відсутність у протоколі про адміністративне правопорушення та постанові суду даних про технічний засіб, яким здійснений відеозапис, що на її думку, є грубим процесуальним порушенням вимог статті 283 КУпАП, не є слушними, оскільки це стосується постанов, які приймаються іншими уповноваженими органами без складення протоколу про адміністративну відповідальність (поліцейськими у межах їх повноважень), та не стосуються постанов суду (судді), вимоги до яких врегульовані іншою частиною цієї норми права.
Не є слушним і посилання на недопустимість відеозапису, як доказу, за відсутності встановленого у відповідності до нормативного акту відеореєстратора, оскільки суд досліджує усі докази у справі в сукупності та надає їм оцінку. Тому за відсутності спростування ОСОБА_1 факту свого відеозображення на записі із зачитуванням поліцейським даних про дату, час та місце правопорушення, а також особу водія, відеозапис, що міститься у матеріалах справи правильно врахований судом при постановленні рішення та йому надана відповідна оцінка.
Отже, посилання захисниці на відсутність у справі про адміністративне правопорушення належних та допустимих доказів, які б підтверджували об'єктивну сторону правопорушення, є неспроможними.
За положеннями статті 251 КУпАП докази у справах про адміністративні правопорушення не поділяються на допустимі та не допустимі, а досліджуються усі в своїй сукупності та на їх підставі встановлюється наявність чи відсутність самого адміністративного правопорушення, а також винність даної особи в його вчиненні.
Доводи з наведенням позицій, висловлених КАС за наслідками перегляду судових рішень у справах, в яких водіями оскаржені постанови патрульної поліції, не є преюдицією під час розгляду судом справ за складеним протоколом про адміністративне правопорушення, оскільки правовідносини, які виникають у зв'язку з оскарженням особою постанови про накладення адміністративного стягнення іншим компетентним органом, який є відмінним від суду, та розгляд судом справи про адміністративне правопорушення на підставі складеного протоколу про його вчинення, врегульовані різними видами судочинства.
Такими же є посилання адвокатки у змісті апеляції на рішення ЄСПЛ, які ухвалені за наслідками розгляду справ у кримінальних провадженнях та на підставі встановлених в них порушень прав підозрюваних та обвинувачених при проведенні обшуків, перебування під вартою та звільнення з під неї, зокрема, у звинуваченні осіб у вчиненні тероризму, та не мають ніякого відношення до процедури та порядку розгляду справ про адміністративне правопорушення, передбачене частиною 1 статті 130 КУпАП, при підтвердженні факту сп'яніння.
Посилання захисниці на відсутність у постанові суду повної аргументації стосовно відхилення усіх її доводів суперечить рішенню ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року, де суд нагадав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може прийматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
Тому, на переконання апеляційного суду, суд першої інстанції при викладенні мотивувальної частини судового рішення виконав свій обов'язок щодо надання його обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, з урахуванням складу правопорушення, яке ставиться у провину ОСОБА_1 ..
З огляду на наведене, встановлено, що ОСОБА_1 порушив вимоги п.2.9а Правил дорожнього руху України, за що передбачена адміністративна відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП, а висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення ґрунтуються на сукупності доказів, які знаходяться в матеріалах справи, та спростовують доводи апелянтки, викладені нею в апеляційній скарзі.
Тому прийняте судом рішення є законним та не підлягає скасуванню, про що просить апелянт.
Стягнення за вчинення адміністративного правопорушення призначено ОСОБА_1 з урахуванням вимог ст. 33 КУпАП, а вид стягнення та розмір штрафу визначений відповідно до санкції ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Керуючись ст. 294 КУпАП, суд -
Апеляційну скаргу захисниці ОСОБА_1 - адвокатки Губської Ю. О. залишити без задоволення, а постанову Веселинівського районного суду Миколаївської області від 14 лютого 2025 року, якою ОСОБА_1 визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, - залишити без зміни.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуюча О. О. Ямкова