м. Вінниця
03 квітня 2025 р. Справа № 120/4670/24
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Віятик Наталії Володимирівни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Вінницька установа виконання покарань (№1)" про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної установи "Вінницька установа виконання покарань (№1)" про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги обґрунтовані протиправною бездіяльністю відповідача щодо невиконання своїх обов'язків по забезпеченню позивача речовим майном (одягом, взуттям), постільними речами, столовим посудом і приладдям повсякденного вжитку, побутовим інвентарем, засобами гігієни та засобами санітарії та дії щодо вилучення особистих речей.
Також позивач вказує на наявність моральної шкоди, як вплив на особисте життя, а також душевні страждання, яких зазнав внаслідок незаконних дій відповідача.
Ухвалою від 15.04.2024 відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні). Установлено строк для подання заяв по суті справи та витребувано у відповідача докази.
У встановлений судом строк відповідачем відзив на позовну заяву подано не було, хоча копія ухвали про відкриття провадження від 15.04.2024 доставлена до його електронного кабінету в підсистемі "Електронний суд" 15.04.2024, що підтверджується відповідною довідкою.
Так, частиною 4 статті 159 КАС України визначено, що подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Водночас, неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Відповідно до частини 6 статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
23.05.2024 позивачем подані доповнення до позовної заяви, в яких зазначає, що з часу перебування в ДУ "Вінницька установа виконання покарань (№1)" речовим майном, постільними речами, столовим посудом і приладдям повсякденного вжитку, побутовим інвентарем, засобами гігієни та санітарії не забезпечувався. Водночас, відповідач 22.03.2024 вилучив у позивача речі та предмети, якими останній користувався та використовував за призначенням.
Ухвалою від 22.11.2024 повторно витребувано у відповідача матеріали на підставі яких працівниками Державної установи "Вінницька установа виконання покарань (№ 1)" вилучено особисті предмети у ОСОБА_1 згідно акту про вилучення речей від 22.03.2024 та копію акта про вилучення речей від 22.03.2024.
Ухвалою від 17.12.2024 повторно витребувано у відповідача докази.
06.03.2025 відповідачем, на виконання вимог ухвали, подано клопотання про долучення доказів. Крім того, відповідач зазначив, що згідно до примітки до наказу МЮ № 2823/5 від 28.08.2018 року зі змінами в 2020 році, - загальна вага предметів і речей, які належать засудженому, у всіх випадках не має перевищувати 50 кг (з урахуванням тих, що містяться на складі). Вироби і речовини понад встановлену кількість здаються на склад установи виконання покарань для зберігання. Оскільки зазначені в акті предмети, з урахуванням наявних при засудженому перевищували дозволену кількість та вагу, вони були вилучені, та передані на склад установи для подальшого зберігання.
Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, встановив наступне.
ОСОБА_1 засуджений до довічного позбавлення волі та з 14.01.2001 відбуває покарання у державній установі "Вінницька установа виконання покарань (№ 1)".
Позивач вказує, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо незабезпечення його речовим майном (одягом, взуттям), постільними речами, столовим посудом і приладдям повсякденного вжитку, побутовим інвентарем, засобами гігієни та засобами санітарії.
Також, відповідачем вилучено речі та предмети у позивача, про що складено Акт про вилучення продуктів харчування, предметів, виробів і речей, не передбачених переліком продуктів харчування, виробів і речовин, які засуджені можуть отримувати в посилках (передачах), купувати в крамницях установ виконання покарань та зберігати при собі (понад встановлену переліком норму) від 22.03.2024, а саме:
- кип'ятильник;
- щипці сталеві (для обрізання нігтів);
- дзеркало настільна з підтримувачем;
- підставка для ручок (органайзер);
- клей ПВА у флаконі 300 мг;
- носій інформації флеш-карта "Transcend" (8 GB);
- вимірювач артеріального тиску автоматичний;
- зарядний пристрій (без кабеля);
- чайний сервіз із фарфору (6 тарілок, 5 чашок, 1 чайник);
- чайник електричний 1,8 літрів металевий;
- пристрій для заварювання кави (кофеварка);
- часникодавка сталева (1 шт.);
- настільна лампа;
- каструля 2 шт.; миски емальовані 5 шт.; друшлак металевий; кружка: фарфорова 1 шт., скляна - 1 шт.; миски глибокі 2 шт.;
- металева кришка з написом "555";
- скрепки-біндери 10 шт.;
- відкривач для консервації металевий 1 шт.;
- металевий виріб для виготовлення пельменів 1 шт.;
- кухонний пристрій для збивання вершків металевий;
- кухонна дерев'яна "скалка" з металевим прутом 1 шт.;
- термокружки 2 шт.;
- ящики пластмасові 2 шт.
Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно статті 28 Конституції України ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню.
Нормативно-правовим актом, який регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими є - Кримінально-виконавчий кодекс України (далі - КВК України).
Відповідно до частини першої статті 1 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі - "КВК України") кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими.
Статтею 5 КВК України визначено, що кримінально-виконавче законодавство, виконання і відбування покарань ґрунтуються на принципах невідворотності виконання і відбування покарань, законності, справедливості, гуманізму, демократизму, рівності засуджених перед законом, поваги до прав і свобод людини, взаємної відповідальності держави і засудженого, диференціації та індивідуалізації виконання покарань, раціонального застосування примусових заходів і стимулювання правослухняної поведінки, поєднання покарання з виправним впливом, участі громадськості в передбачених законом випадках у діяльності органів і установ виконання покарань.
Відповідно до ч. 1 ст. 7 КВК України, держава поважає і охороняє права, свободи і законні інтереси засуджених, забезпечує необхідні умови для їх виправлення і ресоціалізації, соціальну і правову захищеність та їх особисту безпеку.
Засуджені користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених цим Кодексом, законами України і встановлених вироком суду (ч. 2 ст. 7 КВК України).
Частиною четвертою статті 7 КВК України визначено, що правовий статус засуджених визначається законами України, а також цим Кодексом, виходячи із порядку і умов виконання та відбування конкретного виду покарання.
В свою чергу, порядок і умови виконання та відбування покарання у виді довічного позбавлення волі визначені ст. 151 КВК України. Так, ч. 2 ст. 151 КВК України вказує, що на осіб, які відбувають довічне позбавлення волі, поширюються права і обов'язки засуджених до позбавлення волі, передбачені статтею 107 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 115 КВК України особам, які відбувають покарання у виправних і виховних колоніях, створюються необхідні житлово-побутові умови, що відповідають правилам санітарії та гігієни. Засудженим надається індивідуальне спальне місце і постільні речі. Вони забезпечуються одягом, білизною і взуттям за сезоном з урахуванням статі і кліматичних умов, а в лікувальних закладах - спеціальним одягом і взуттям.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що державою гарантовано права, свободи і законні інтереси засуджених, які користуються усіма правами людини та громадянина за винятком обмежень, визначених Кримінально-виконавчим кодексом України, законами України і встановлених вироком суду.
Згідно з вимогами п. 2 розділу ІІ наказу Міністерства юстиції України від 28.08.2018 року № 2823/5 «Про затвердження Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань» (далі - Правила) засуджені мають право на гуманне ставлення до них та на повагу до їх людської гідності; засуджені не повинні підлягати жорстокому, нелюдському або такому, що принижує їх гідність, поводженню; брати участь у трудовій діяльності; на оплачувану працю, організовану відповідно до вимог законодавства про працю; на належне матеріально-побутове забезпечення.
Наказом Міністерства юстиції України від 20.02.2012 № 280/5 затверджено норми належності речового майна для засуджених чоловіків, які відбувають покарання в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах та норми належності постільних речей для засуджених, які відбувають покарання в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах (в редакції чинній на час спірних правовідносин).
Цим наказом встановлений перелік речей, зокрема, шапка трикотажна 1 шт. - строк носіння (2 роки); головний убір літній 1 шт. - строк носінні (2 роки); костюм бавовняний (куртка і двоє брюк) 1 комплект - строк носіння 1 рік; куртка утеплена (на синтепоні) 1 шт. - строк носіння (2 роки); білизна натільна (сорочка, кальсони) 1 комплект - строк носіння (2 роки); майка 2 шт. - строк носіння (2 роки); труси 2 шт. - строк носіння (2 роки); фуфайка трикотажна 1 шт. - строк носіння (1 рік); шкарпетки 4 пари - строк носіння (1 рік); черевики шкіряні або з текстильним верхом 1 пара - строк носіння (2 роки); напівчеревики літні 1 пара - строк носіння (2 роки); тапочки кімнатні 1 пара - строк носіння (2 роки), ковдра байкова 1 шт. - строк носіння (3 роки) або напіввовняна 1 шт. - строк носіння (4 роки); матрац ватяний 1 шт. - строк носіння (5 років); подушка ватяна 1 шт. - строк носіння (5 років); простирадло 4 шт. - строк носіння (2 роки); наволочка на подушку верхня 2 шт. - строк носіння (2 роки) ; рушник 2 шт. - строк носіння (1 рік); рушник гігієнічний 1 шт. - строк носіння (1 рік) та видається особам жіночі статті.
За обставин справи, позивача вказує, що державною установою "Вінницька установа виконання покарань (№ 1)" не забезпечений норматив речовим майном, зокрема, речовим майном, постільними речами, столовим посудом і приладдям повсякденного вжитку, побутовим інвентарем, засобами гігієни та засобами санітарії.
Згідно з пунктами 1, 2, 4 Європейських пенітенціарних (в'язничних) правил (Рекомендація № R (2006) 2 від 1 лютого 1987 року Комітету Міністрів держав-учасниць) прийнятими Комітетом Міністрів на 952-й зустрічі Заступників Міністрів 11.01.2006 встановлено, що при поводженні з усіма особами, позбавленими волі, необхідно дотримуватись їхніх прав людини. Особи, позбавлені волі, зберігають усі права, яких вони не були законно позбавлені за рішенням суду, відповідно до якого вони засуджені до позбавлення волі чи взяті під варту. Утримання ув'язнених в умовах, які порушують їхні права людини, не може бути виправдано нестачею ресурсів.
Пунктом 18 Європейських пенітенціарних (в'язничних) правил встановлено, що у всіх будівлях, де ув'язнені повинні мешкати, працювати або збиратися: a) вікна мусять бути достатньо великими, аби ув'язнені могли читати чи працювати при природному освітленні в нормальних умовах, та забезпечувався приплив свіжого повітря, крім тих випадків, коли є відповідна система кондиціонування повітря; б) штучне освітлення мусить відповідати загальноприйнятим технічним нормам; c. повинна бути передбачена система сигналізації, яка дозволяє ув'язненим негайно встановлювати контакт із персоналом.
Пункт 15 частини першої статті 18 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" передбачає, що посадові та службові особи органів і установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, зобов'язані створювати належні умови для тримання засуджених і осіб, узятих під варту, їх комунально-побутового і медико-санітарного забезпечення.
Відповідно до статті 3 Конвенції й усталеною практикою Європейського суду з прав людини держава повинна забезпечити тримання особи під вартою в умовах, які відповідають принципу поваги до її людської гідності, а спосіб і метод виконання заходу не повинні завдавати їй душевного страждання чи труднощів, які б перевищували невідворотний рівень страждання, притаманний триманню під вартою, і щоб з урахуванням практичних вимог ув'язнення охорона здоров'я такої особи та її благополуччя забезпечувалися належним чином (рішення у справах «Калашніков проти Росії» (Kalashnikov v. Russia), заява №47095/99, пункт 95, «Корнейкова та Корнейков проти України» (Korneykova аnd Korneykov v. Ukraine, заява 56660/12, пункт 128 та ін.).
Проте, відповідач не надав усіх належних і допустимих доказів на спростування тверджень позивача щодо наявності порушень вимог чинного законодавства в частині забезпечення його речовим майном (одягом, взуттям), постільними речами, столовим посудом і приладдям повсякденного вжитку, побутовим інвентарем, засобами гігієни та засобами санітарії під час відбування покарання у ДУ "Вінницька установа виконання покарань (№1)".
Отже, в даному випадку це вказує на порушення статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Щодо вилучення предметів та речей у позивача відповідно до Акту про вилучення продуктів харчування, предметів, виробів і речей, не передбачених переліком продуктів харчування, виробів і речовин, які засуджені можуть отримувати в посилках (передачах), купувати в крамницях установ виконання покарань та зберігати при собі (понад встановлену переліком норму) від 22.03.2024, то суд враховує наступне.
У додатку 5 до Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань (на момент вчинення правовідносин) визначено перелік продуктів харчування, виробів і речовин, які засуджені можуть отримувати в посилках (передачах), купувати в крамницях установ виконання покарань та зберігати при собі, а саме:
І Продукти харчування:
Продукти харчування фабричного (заводського) виготовлення не в скляній або металевій тарі з діючим терміном реалізації, які можуть зберігатися за кімнатної температури, крупи, макаронні вироби, крем-суп, пюре, паста, мюслі, пластівці, цукор та кава - до 1 кг кожного найменування, свіжі фрукти та овочі, а також чай та тютюнові вироби фабричного розфасування.
Засудженим, які відбувають покарання у виправних колоніях мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання та дільницях соціальної реабілітації, дозволяється мати при собі продукти харчування фабричного (заводського) виготовлення в скляній або металевій тарі з діючим терміном реалізації, які можуть зберігатися за кімнатної температури.
ІІ. Предмети першої потреби та засоби особистої гігієни
Одяг, головні убори, взуття та постільні речі встановленого зразка за встановленими нормами;
натільна білизна (тепла і проста);
панчохи, шкарпетки та рукавиці;
поясні ремені, кашне, носові хустинки, нитки та вироби з них;
тапочки кімнатні, спортивне взуття (кеди, напівкеди, тапочки) - по одній парі;
годинники ручні або кишенькові з некоштовних металів чи в пластмасовому корпусі, які не виконують функції фото- та відеокамери, мобільного телефону, GPS навігатора, плеєра, та не мають можливості виходу в мережу Інтернет (1 шт.);
дзеркало, бритви електричні або механічні, а також безпечні з касетними головками;
сірники - не більше 10 коробок, запальнички одноразового використання - не більше 5 шт.;
предмети першої потреби та засоби особистої гігієни (мило, зубний порошок чи паста, зубна щітка, гребінець, крем, піна чи гель для гоління, крем після гоління, дезодорант (кульковий, сухий) не на спиртовій основі, шампунь, манікюрні ножиці), спеціальні засоби гігієни для жінок;
підручники і навчальне приладдя, література та періодичні видання, у тому числі релігійного змісту (до 10 примірників), письмовий папір, зошити, олівці, авторучки, чорнило, стержні, конверти, марки, листівки;
шашки, шахи, доміно, нарди (по одному комплекту);
ігрові приставки, портативні ігрові консолі та зарядні пристрої до них (1 шт.) без можливості виходу в мережу Інтернет;
щітки для одягу та взуття, крем для взуття;
поліетиленовий посуд, металевий кухоль та миска, пластмасові футляри для окулярів, мила та зубних щіток;
овочечистки з горизонтальним (поперечним) керамічним лезом завдовжки до 6 см, овочерізки ручні та терки ручні - до 3 штук на камеру або на 10 осіб;
термос об'ємом до 1 л (1 шт.);
портативні аудіоплеєри з літературними або художніми творами (1 шт.), зарядні пристрої до них (1 шт.) та дротові навушники без мікрофона (1 шт.);
натільні хрестики та інші предмети культу, виготовлені з некоштовних матеріалів;
спортивні костюми (один);
для жінок додатково халати та сукні, хустки, головні убори, рейтузи, пояси, бюстгальтери, марля, гігієнічні пакети, защіпки, вата, косметика не на спиртовій основі, крем для обличчя та рук, прикраси, виготовлені з некоштовних матеріалів;
USB флеш-накопичувач (1 шт.);
планшетний комп'ютер без можливості апаратної підтримки будь-яких видів SIM-карт з програмно заблокованими камерами, зарядний пристрій до нього (1 шт.), клавіатура (1 шт.) та дротові навушники без мікрофона (1 шт.);
пристрої для споживання тютюнових виробів та вдихання аерозолів (пари) без їх згоряння та зарядні пристрої до них - 1 штука кожного найменування.
зовнішній акумулятор ємністю до 15 000 мА/год (1 шт.) та зарядний пристрій до нього (1 шт.);
настільна світлодіодна (LED) лампа (1 шт.) та блок живлення до неї (1 шт.).
За наявності відповідного медичного висновку засуджені можуть зберігати при собі лікарські засоби або їх аналоги, медичні вироби, технічні та інші засоби реабілітації.
Відповідно до Примітки вказаного додатку:
1. Вироби і речовини понад встановлену кількість здаються на склад установи виконання покарань для зберігання.
2. Засудженим дозволяється зберігати продукти харчування в скляній та металевій тарі, придбані у крамниці установи виконання покарань.
3. Засудженим дозволяється зберігати копії вироків та ухвал судів, а також кореспонденцію, яка надходить від осіб, органів і організацій, зазначених у пункті 1 розділу ІІI та пункті 2 розділу ХІІI Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань.
4. У бандеролях з продуктів харчування дозволяється отримувати сухі кондитерські вироби, предмети першої потреби, зберігання яких не заборонено.
5. Загальна вага предметів і речей, які належать засудженому, у всіх випадках не має перевищувати 50 кг (з урахуванням тих, що містяться на складі).
6. За умови забезпечення безпеки персоналу установи виконання покарань та засуджених на період проведення засудженим до довічного позбавлення волі, які тримаються у ПКТ, санітарно-гігієнічних заходів дозволяється видавати їм для власного користування (за потреби) безпечні бритви для гоління з касетними головками, а також у визначений розпорядком дня час - голки та ножиці з обов'язковим поверненням їх після використання у комори для зберігання особистих речей засуджених.
7. Дозволяється обладнувати камери для тримання засуджених до довічного позбавлення волі дзеркалом (одне на камеру), умурованим у стіну, розміром не більше 20 х 20 см. Засудженим до довічного позбавлення волі дозволяється мати при собі та зберігати в камерах дзеркала, виготовлені з пластику розміром не більше 20 ? 20 см (1 шт.).
8. До засуджених, які відбувають покарання у виправних центрах, обмеження щодо отримання в посилках (передачах), придбання та зберігання продуктів харчування, встановлені цим додатком, не застосовуються.
9. Програмне блокування (розблокування) камер планшетного комп'ютера здійснює посадова особа відділу інженерно-технічних засобів охорони, зв'язку та інформатизації, яка відповідно до розподілу функціональних обов'язків організовує роботу з питань доступу засуджених до Інтернету. У разі неможливості програмно заблокувати камеру планшетний комп'ютер здається на склад установи виконання покарань для зберігання і повертається засудженому після відбуття ним строку покарання або за письмовою заявою засудженого повертається його родичам чи іншим особам.
10. Портативні аудіоплеєри, зарядні пристрої до них та дротові навушники без мікрофона можуть отримувати в посилках (передачах) та бандеролях, купувати в крамницях установ виконання покарань та зберігати при собі засуджені, які є: сліпими; мають порушення зору чи обмежену здатність сприйняття або читання, які неможливо виправити так, щоб зорова функція була значною мірою еквівалентна зоровій функції особи, яка не має такого порушення чи обмеження, і тому не в змозі читати друковані твори в тій самій мірі, що й особа без порушення або обмеження; з інших причин не здатні внаслідок фізичного порушення тримати книгу або працювати з нею чи фокусувати погляд або рухати очима в тій мірі, в якій зазвичай це було б прийнятно для читання, за наявності відповідного медичного висновку.
11. У виправних колоніях для тримання засуджених жінок дозволяється придбавати для загального користування за власний рахунок або рахунок родичів фени для волосся з розрахунку один фен на п'ятьох засуджених.
У свою чергу Додаток 3 до Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань (пункт 4 розділу ІІ) містить Перелік предметів, виробів і речовин, зберігання і використання яких засудженими заборонено, зокрема:
Предмети, вироби та речовини, вилучені з цивільного обігу.
Будь-яка зброя, а також спеціальні засоби та засоби активної оборони, оптичні прилади.
Пересувні засоби.
Гроші та цінності.
Будь-які вироби з дорогоцінних металів.
Будь-які напої із вмістом алкоголю та енергетичної дії, пиво, дріжджі, одеколон та інші вироби на спиртовій основі.
Наркотичні засоби, психотропні речовини, їх аналоги та прекурсори, медичні вироби (за винятком лікарських засобів або їх аналогів, протезів, інвалідних візків або інших пристосувань, необхідних для підтримання життєдіяльності організму (за умови дозволу лікаря), стерильних шприців, голок та контрацептивів у герметичній упаковці (не більше 5 одиниць кожного найменування)).
Будь-яка теле-, радіо-, аудіо- та відеоапаратура, аудіо-, відеокасети, CD- та DVD-диски (за винятком: гучномовець - один на жилу секцію (камеру), телевізор (без можливості виходу в мережу Інтернет) та цифровий ефірний тюнер T2 - один на відділення соціально-психологічної служби або на жилу секцію (камеру), DVD-програвач - один на відділення соціально-психологічної служби або на жилу секцію (камеру)).
Радіоелектронні засоби, призначені для передавання чи приймання радіосигналів (радіостанції, мобільні телефони та зарядні пристрої до них, SIM-картки, скретч-картки поповнення рахунку мобільного зв'язку, пейджери тощо), друкарські машинки, розмножувальні прилади (засудженим, які тримаються у виправних центрах, дозволяється зберігати та користуватися мобільними телефонами у порядку, встановленому пунктом 2 розділу ХІV Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань).
Комп'ютерна техніка (за винятком: комп'ютерної техніки, що встановлена у комп'ютерних класах та використовується у навчальному процесі або для реалізації права на користування мережею Інтернет у порядку, передбаченому Кримінально-виконавчим кодексом України; планшетних комп'ютерів без можливості апаратної підтримки будь-яких видів SIM-карт з програмно заблокованими камерами; ноутбуків - засудженим до довічного позбавлення волі, які тримаються у ПКТ, та навчаються у закладах вищої освіти). Засудженим, які відбувають покарання у виправних центрах, виправних колоніях мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання та дільницях соціальної реабілітації, дозволяється мати при собі портативні персональні комп'ютери та аксесуари до них).
Ножі, бритви (крім електричних, механічних та безпечних з касетною головкою) та інші гострорізальні і колючі предмети.
Сокири, молотки та інші інструменти.
Гральні карти.
Фотоапарати, фотоматеріали, хімікати.
Будь-які документи (крім копій вироків і ухвал судів, квитанцій на зберігання грошей, речей та цінностей, а також кореспонденції від органів та осіб, зазначених у пункті 1 розділу ХІІІ Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань).
Топографічні карти, компаси.
Військовий та інший формений одяг, обладнання до нього, а також верхній одяг, головні убори та взуття (за винятком тапочок) невстановлених законодавством зразків.
Музичні інструменти.
Будь-яке спортивне знаряддя, у тому числі для заняття бойовими мистецтвами (боксерські рукавички та груші, рукавички для заняття рукопашним боєм, маківари тощо).
Так, як встановлено з матеріалів справи, працівниками установи вилучено у позивача вироби, речі та предмети, перелік яких визначено в Акті від 22.03.2024.
Однак, суд звертає увагу, що вказаний перелік предметів згідно Акта від 22.03.2024 передбачений додатком 5 до Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань. Крім того, дані предмети не входять до переліку предметів, виробів і речовин, зберігання і використання яких засудженими заборонено.
У свою чергу, матеріали справи не містять доказів того, що загальна вага предметів і речей, які належать засудженому (з урахуванням тих, що містяться на складі) перевищують 50 кг і тому такі вироби і речовини, понад встановлену кількість, мали здаватися на склад установи виконання покарань для зберігання.
Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 159 КАС України, неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
З огляду на встановлені обставини, доводи позивача про те, що відповідачем порушено його (позивача) гарантоване законом право знайшли своє підтвердження під час розгляду справи.
Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів в сумі 10000 грн., як відшкодування моральної шкоди, суд зазначає наступне.
Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно ч.1, 2, 3 ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також, ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Статтею 1167 Цивільного кодексу України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 р. № 4 (далі - Постанова) встановлено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Пунктами 4, 5 Постанови визначено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами підтверджується. Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суди, зокрема, повинні з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Згідно з пунктом 9 Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Виходячи з вищезазначеного, суд вважає, що позивачем не обґрунтовано наявності причинного зв'язку між шкодою та протиправними діями відповідача, відповідно до яких заподіяно шкоду. Тобто, позивач повинен довести факт завдання йому моральної шкоди, надати належні докази того, що саме дії та бездіяльність відповідача призвела до матеріальних втрат і душевних страждань, що вимагає від позивача додаткових зусиль для організації його життя.
Суд зазначає, що позивачем не надано жодних доказів заподіяння йому душевних страждань, зокрема, доказів погіршення здоров'я або настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, що настали внаслідок незаконних дій відповідача.
При цьому, позивач жодним чином не обґрунтував розмір заявлено моральної шкоди.
Позивачем має бути доведено, а судом оцінено наявність та розмір такої шкоди в кожному окремому випадку.
Враховуючи те, що позивачем належним чином не доведені факт заподіяння відповідачем моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, наявності причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні, а також не зазначено, з чого позивач виходив при оцінюванні заподіяної йому шкоди, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди та грошових коштів є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення даного позову.
Підстави для присудження на користь позивача судового збору відсутні.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Державної установи "Вінницька установа виконання покарань (№ 1)" щодо незабезпечення засудженого до довічного позбавлення волі ОСОБА_1 речовим майном, столовим посудом і приладдям повсякденного вжитку, побутовим інвентарем, засобами гігієни та засобами санітарії згідно з нормами належності.
Визнати протиправними дії Державної установи "Вінницька установа виконання покарань (№ 1)" щодо вилучення у ОСОБА_1 предметів, виробів і речей відповідно до Акту про вилучення продуктів харчування, предметів, виробів і речей, не передбачених переліком продуктів харчування, виробів і речовин, які засуджені можуть отримувати в посилках (передачах), купувати в крамницях установ виконання покарань та зберігати при собі (понад встановлену переліком норму) від 22.03.2024.
Зобов'язати Державну установу "Вінницька установа виконання покарань (№ 1)" повернути ОСОБА_1 вилучені предмети, вироби і речі згідно Акту про вилучення продуктів харчування, предметів, виробів і речей, не передбачених переліком продуктів харчування, виробів і речовин, які засуджені можуть отримувати в посилках (передачах), купувати в крамницях установ виконання покарань та зберігати при собі (понад встановлену переліком норму) від 22.03.2024, що передбачені додатком 5 до Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП та паспорт громадянина України - відсутні, АДРЕСА_1 )
Відповідач: Державна установа "Вінницька установа виконання покарань (№1)" (вул. Брацлавська, 2, м. Вінниця, 21100, код ЄДРПОУ 08562602)
Суддя Віятик Наталія Володимирівна