Справа № 308/5512/24
Іменем України
27 березня 2025 року м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді-доповідача: Мацунича М.В.
суддів: Кожух О.А., Джуги С.Д.
за участю секретаря судового засідання: Голубєвої Є.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Ужгородського відділу державної виконавчої служби в Ужгородському районі Закарпатської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 10 квітня 2024 року, постановлену суддею Голяна О.В. у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця Ужгородський відділ державної виконавчої служби в Ужгородському районі Закарпатської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції
встановив:
У березні 2024 року ОСОБА_1 звернувся зі скаргою на дії державного виконавця Ужгородського відділу державної виконавчої служби в Ужгородському районі Закарпатської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.
Заяву мотивує тим, що двома постановами головного державного виконавця Ужгородського відділу державної виконавчої служби в Ужгородському районі Закарпатської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Созанської М.Г. від 21.02.2024 року в рамках виконавчого провадження №670493351 на нього були накладені штрафи за несплату аліментів станом на 01.11.2022 та станом на 01.11.2023 в розмірі 20% від суми заборгованості, однак заборгованість по аліментах за ці періоди у нього була відсутня, про що було повідомлено державного виконавця 20.02.2024 року його представником, а 21.02.2024 ним особисто.
Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 10 квітня 2024 року скаргу ОСОБА_1 задоволено, визнано дії державного виконавця неправомірними та скасовано постанови державного виконавця.
Суд мотивував свою ухвалу тим, що заборгованість по сплаті аліментів у скаржника відсутня, він сам пред'явив державному виконавцю квитанції щодо сплати аліментів. Хоча боржник і мав обов'язок повідомляти виконавця про самостійне виконання рішення, однак і державний виконавець протягом тривалого періоду часу не повідомляла боржника про наявність заборгованості, не викликала ОСОБА_1 до відділу державної виконавчої служби, не з'ясовувала стан розрахунків, як це передбачено вимогами діючого законодавства, а за таких обставин й постанова про накладення штрафу не може вважатися справедливою.
В оскаржуваних постановах від 21.02.2024 року відсутні відомості про розмір заборгованості, яка утворилася з дня пред'явлення виконавчого документа до примусового виконання.
Накладаючи двічі штраф в розмірі 20% на боржника за два періоди заборгованості, а саме: за період грудень 2020 - листопад 2022, листопад 2022 - листопад 2023, державний виконавець не врахував вимогу закону, що якщо накопичився борг, розмір якого перевищує суму відповідних платежів за два роки, але менший ніж за три роки, боржник зобов'язаний сплатити штраф 30 відсотків суми заборгованості. При цьому боржник не має окремого обов'язку сплатити штраф 20 відсотків суми заборгованості платежів за один рік, оскільки відповідальність за заборгованість у річному розмірі поглинається відповідальністю за заборгованість у дворічному розмірі. У зв'язку з цим виконавець не виносить постанову про стягнення штрафу 20 відсотків, а лише постанову про стягнення штрафу 30 відсотків від заборгованості у розмірі платежів за два роки.
Не погоджуючись з ухвалою Ужгородський відділ ДВС в Ужгородському районі Закарпатської області ЗМУ МЮ, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні скарги ОСОБА_1 у повному обсязі.
В своїх доводах посилається на те, що боржник не повідомляв виконавчу службу щодо сплати аліментів, а останнім відомим платежем, про який було відомо державному виконавцю був здійснений 04.10.2021. Боржник викликався до відділу ДВС на 09.02.2024, однак не з'явився на визначену дату, а конверт з викликом повернувся з відміткою «за закінченням терміну зберігання».
У зв'язку з тим, що боржник до відділу ДВС не з'явився та не надав ніяких квитанцій щодо сплати аліментів, то державним виконавцем винесено постанови про накладення на нього арешту коштів та штрафу.
У державного виконавця відсутній обов'язок регулярно повідомляти боржника про наявну в нього заборгованість. Перелік обов'язку повідомляти боржника про його заборгованість міститься в ч.4. ст. 71 ЗУ «Про виконавче провадження» та є вичерпним.
Зазначає, що судом першої інстанції неправильно застосовано правовий висновок, а саме постанову ВС від 13.03.2024 у справі №569/17794/22. Кожний наступний річний розмір заборгованості є підставою для накладення штрафу 20% від заборгованості у річному розмірі. При цьому зберігається обов'язок сплатити штраф у 50% від заборгованості за 3 роки та обов'язки сплатити штрафи 20% за кожний наступний річний розмір заборгованості.
У дане судове засідання з'явився боржник ОСОБА_1 та просив апеляційний суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.
Державний виконавець Созанська М.Г. або інший представник Ужгородського відділу державної виконавчої служби в Ужгородському районі Закарпатської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції у судове засідання не з'явився, хоча про дату судового засідання знала, що підтверджується наявною в матеріалах справи розпискою (а.с.82).
Стягувач ОСОБА_2 у судове засідання не з'явилася, однак повідомлялася судом шляхом надсилання їй судової повістки, однак така повернулася з відміткою «за закінченням терміну зберігання» від 02.01.2025.
Враховуючи зазначене та керуючись нормою ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів дійшла до думки, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що така не підлягає задоволенню, виходячи з наступних доводів.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
З приписів ст. 76, ст. 77, ч.ч. 1, 2, ст.ст. 78, 79, 80, ст. 81 ч.ч. 1, 4 ЦПК України вбачається, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що 13.08.2021 Ужгородським міськрайонним судом видано виконавчий лист №308/13707/20 щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітньої дитини, в розмірі 4 000 грн. щомісячно, починаючи з 21.12.2020 до досягнення дитиною повноліття.
07.10.2021 головним державним виконавцем Ужгородського відділу державної виконавчої служби в Ужгородському районі Закарпатської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Созанською М.Г. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №67049335.
21.02.2024 головним державним виконавцем Ужгородського відділу державної виконавчої служби в Ужгородському районі Закарпатської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Созанською М.Г., в рамках виконавчого провадження №67049335, винесено постанови про накладення штрафу з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 в розмірі 20% суми заборгованості зі сплати аліментів, що складає 9 600 грн та 9 883,87 грн., відповідно.
21.02.2024 ОСОБА_1 звернувся до начальника Ужгородського відділу державної виконавчої служби в Ужгородському районі Закарпатської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції із заявою про долучення квитанцій по сплаті аліментів з 01.01.2021 по 31.12.2022.
22.02.2024 Ужгородський відділ державної виконавчої служби в Ужгородському районі Закарпатської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції надав ОСОБА_1 розрахунок заборгованості по аліментам, який станом на 01.02.2024 становить 17 379,15 грн.
08.03.2024 ОСОБА_1 звернувся до начальника Ужгородського відділу державної виконавчої служби в Ужгородському районі Закарпатської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції із заявою про долучення квитанцій по сплаті аліментів з 21.12.2020 по 01.02.2024.
12.03.2024 Ужгородський відділ державної виконавчої служби в Ужгородському районі Закарпатської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції надав ОСОБА_1 розрахунок заборгованості по аліментам, який станом на 01.03.2024 становить 0 грн.
19.03.2024 ОСОБА_1 звернувся до начальника Ужгородського відділу державної виконавчої служби в Ужгородському районі Закарпатської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції з метою отримати йому постанову від 21.02.2024 про накладення на нього штрафу та надати йому інформацію стану виконавчого провадження.
Перевіряючи законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до наступного.
Згідно зі статтею першою Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень, і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Статтею 447 ЦПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Статтею 180 СК України визначено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Сторони зобов'язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов'язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи (ч. 4 ст. 19 Закону «Про виконавче провадження»).
Частиною 4 статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» зазначається, що строк обчислення заборгованості зі сплати аліментів для застосування заходів, передбачених пунктами 1-4 частини дев'ятої, частиною чотирнадцятою статті 71 цього Закону, обчислюється з дня пред'явлення виконавчого документа до примусового виконання.
Порядок стягнення аліментів визначається законом, однак такий порядок конкретизовано в статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», а саме частиною 4 даного закону визначено, що виконавець зобов'язаний обчислювати розмір заборгованості із сплати аліментів щомісяця, а також проводити індексацію розміру аліментів відповідно до частини першої цієї статті. Виконавець зобов'язаний повідомити про розрахунок заборгованості стягувачу і боржнику у разі: 1) надходження виконавчого документа на виконання від стягувача; 2) подання заяви стягувачем або боржником; 3) надіслання постанови на підприємство, в установу, організацію, до фізичної особи - підприємця, фізичної особи, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію чи інші доходи; 4) надіслання виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби; 5) закінчення виконавчого провадження.
Відповідно до частини 14 статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 20 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.
За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за два роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 30 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.
За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 50 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.
У подальшому постанова про накладення штрафу у розмірі, визначеному абзацом першим цієї частини, виноситься виконавцем у разі збільшення розміру заборгованості боржника на суму, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік.
Суми штрафів, передбачених цією частиною, стягуються з боржника у порядку, передбаченому цим Законом, і перераховуються стягувачу.
Всі дії державного виконавця, включаючи дії щодо винесення постанов, передбачені Законом «Про виконавче провадження» та Інструкцією № 512/5, мають вчинятися державним виконавцем на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, Законом України «Про виконавче провадження», іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону в межах виконавчого провадження, яке знаходиться на виконанні у державного виконавця.
Дослідивши обставини справи та наявні в матеріалах докази, апеляційний суд дійшов до висновку, що слід погодитись з висновками суду першої інстанції щодо неправомірності накладених штрафів.
У своїх доводах апеляційної скарги ДВС зазначає, що боржник не повідомляв ДВС про здійснення платежів на погашення заборгованості у зв'язку з чим 09.02.2024 викликався, однак не з'явився, і через те, державним виконавцем було накладено на нього штрафи за несплату аліментів станом на 01.11.2022 та станом на 01.11.2023 в розмірі 20% від суми заборгованості.
Однак, як правильно зазначив суд першої інстанції, хоча у боржника існує обов'язок згідно ч.4 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження» інформувати ДВС про виконання своїх боргових зобов'язань, однак так само і державний виконавець бездіяв у період з 07.10.2021 по 31.01.2024.
Нормою ч. 4 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено обов'язок виконавця обчислювати розмір заборгованості із сплати аліментів щомісяця, а також проводити індексацію розміру аліментів відповідно до частини першої цієї статті.
Боржник ОСОБА_1 долучив до матеріалів справи квитанції про сплату аліментів, що також підтвердила в суді першої інстанції ОСОБА_2 , яка немає претензій до боржника з приводу належного виконання ним своїх зобов'язань.
Тому, в даному випадку не повідомлення боржником належним чином державного виконавця про сплату аліментів та не надання квитанцій не відміняє того факту, що ОСОБА_1 належно виконує свої аліментні зобов'язання.
Крім цього, ДВС зазначає, що судом першої інстанції неправильно застосовано практику Верховного Суду, зокрема постанову від 13.03.2024 у справі №569/17794/22.
У вищезгаданій справі державний виконавець притягнув боржника до відповідальності за неналежне виконання ним своїх обов'язків та наклав 5 штрафів, однак не врахував, що не мав права на свій розсуд визначати/розділяти період заборгованості та накладати на боржника ставки у відсотковому відношенні від суми заборгованості за періоди часу, які частково співпадають, а тому виносячи дані постанови державний виконавець не взяв до уваги, що таким чином застосовує подвійну відповідальність до боржника.
Таким чином, державний виконавець не має права виносити постанови та накладати два штрафи у розмірі по 20% за два періоди з грудня 2020 по листопад 2022 та з листопада 2022 по листопад 2023, оскільки згідно норми частини 14 статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець повинен винести тільки одну постанову про накладення штрафу в розмірі 30 відсотків, оскільки сукупний розмір такої перевищує суму відповідних платежів за два роки, що також було встановлено в рамках вищезгаданої справи касаційним судом.
Отже, викладене в апеляційній скарзі не доводить необґрунтованість та незаконність ухвали суду першої інстанції, а тому колегія суддів приходить до висновку, що така постановлена з дотриманням норм процесуального та матеріального права, з урахуванням всіх істотних обставин справи.
Виходячи з наведеного та керуючись нормами статей 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд
ухвалив:
Апеляційну скаргу Ужгородського відділу державної виконавчої служби в Ужгородському районі Закарпатської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, залишити без задоволення.
Ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 10 квітня 2024 року, залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 01 квітня 2025 року.
Суддя-доповідач:
Судді: