Справа № 127/17760/23
Провадження № 22-ц/801/811/2025
Категорія: 64
Головуючий у суді 1-ї інстанції Бессараб Н. М.
Доповідач:Стадник І. М.
Іменем України
01 квітня 2025 року м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого, судді-доповідача Стадника І.М.,
суддів: Матківської М.В., Міхасішина І.В.
з участю секретаря судового засідання Кахно О.А.
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 2
апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 адвоката Турченко Євгена Івановича
на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 28 травня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Бессараб Н.М., повний текст якого складено 07 червня 2024 року
у справі №127/17760/23
за позовом ОСОБА_1 (позивач)
до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (відповідачі)
за участі малолітньої ОСОБА_4 , в особі її батька ОСОБА_3 , Служби у справах дітей, як органу опіки та піклування Виконавчого комітету Вінницької міської ради (треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору)
про усунення перешкод в користуванні житлом шляхом вселення, -
встановив:
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до місцевого суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні житлом шляхом вселення, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 15 січня 2022 року між ним та ОСОБА_5 , з якою він з травня 2021 року проживав разом однією сім'єю в її квартирі, було укладено шлюб.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла. Спадкоємцями першої черги після померлої, які у встановлений законом шестимісячний строк прийняли спадщину, окрім нього, є також її мати - відповідач ОСОБА_2 та дочка ОСОБА_4 .
Наголошує, що до смерті дружини він був членом її сім'ї та з її дозволу вселився у квартиру АДРЕСА_1 , у якій продовжував проживати й після смерті дружини та займатися вихованням, розвитком, медичним обслуговуванням та забезпеченням дитини. У цій же квартирі проживає теща позивача ОСОБА_2 .
31 травня 2023 року ОСОБА_2 самовільно та без попередження, скориставшись його відсутністю, змінила замки у вхідних дверях квартири та фактично його виселила, тобто створила перешкоди, внаслідок яких він не може користуватися квартирою.
Враховуючи викладене, просив суд зобов'язати ОСОБА_2 усунути йому перешкоди у користуванні квартирою шляхом його вселення.
Рішення суду першої інстанції
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 28 травня 2024 року в задоволенні позову відмовлено.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погодившись із судовим рішенням, 05 липня 2024 року позивач ОСОБА_1 , через представника - адвоката Турченка Є.І., подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Доводи апеляційної скарги полягають в тому, що відповідачі не є власниками (наймачами) квартири за адресою: АДРЕСА_2 . ОСОБА_2 є членом сім'ї власника квартири (наймача), а ОСОБА_3 не є членом сім'ї власника квартири (наймача) і вселився у квартиру з протиправного дозволу ОСОБА_2 . Суд першої інстанції не надав належної оцінки фактичним та правовим підставам позовних вимог, тому дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позову.
Узагальнені доводи і заперечення інших учасників справи
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Маліновська Ю. М., посилаючись на необґрунтованість доводів апеляційної скарги, просила залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Провадження у справі
Справа надійшла до Вінницького апеляційного суду з Верховного Суду, який постановою від 29 січня 2025 року скасував постанову Вінницького апеляційного суду від 14 серпня 2024 року та направив справу на новий розгляд до апеляційного суду.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 03 березня 2025 року закінчено підготовчі дії та призначено справу до розгляду. Цією ж ухвалою апеляційним судом залучено до участі у справі як третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору, малолітню ОСОБА_4 , в особі її батька ОСОБА_3 , а також Службу в справах дітей як орган опіки та піклування Виконавчого комітету Вінницької міської ради.
В судовому засіданні представник позивача - адвокат Турченко Є.І. апеляційну скаргу підтримав на умовах, викладених у ній, і просив задовольнити. Пояснив, що в його довірителя були нормальні сімейні відносини з дочкою дружини як до, так і після смерті останньої, проте в подальшому з невідомих йому причин відповідач ОСОБА_6 чинить перешкоди в користуванні квартирою, зверталася з заявами про вчинення ОСОБА_1 злочинів тощо.
Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні заперечувала щодо задоволення апеляційної скарги, просила суд відмовити у її задоволенні й залишити в силі рішення суду першої інстанції як справедливе. Пояснила, що заперечує проти вселення ОСОБА_1 в спірну квартиру, так як побоюється за своє і внучки життя і здоров'я. Стверджує, що під час проживання в спірній квартирі ОСОБА_1 вчиняв розпусні дії по відношенню до малолітньої ОСОБА_4 , підглядав за нею. Крім того, вона підозрює його в причетності до смерті дочки, яка раптово померла через рік після того, як почала проживати з ним.
Відповідач, представник третьої особи ОСОБА_4 - ОСОБА_3 проти вимог апеляційної скарги заперечував, просить залишити в силі рішення суду першої інстанції. Пояснив, що дитина боїться ОСОБА_1 і навіть осіб, зовні схожих на нього.
Представник органу опіки та піклування - Служби у справах дітей Виконавчого комітету Вінницької міської ради Бойко М.П. заперечувала проти задоволення апеляційної скарги виходячи з інтересів дитини.
Встановлені судом першої інстанції обставини
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 від 11.10.2007 власником квартири за адресою: АДРЕСА_2 є ОСОБА_5 .
15.01.2022 ОСОБА_1 та ОСОБА_5 зареєстрували шлюб у Вінницькому відділі державної реєстрації актів цивільного стану у Вінницькому районі Вінницької області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький), актовий запис № 10, прізвище дружини після державної реєстрації шлюбу ОСОБА_7 .
ОСОБА_8 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 від 28.04.2023 .
Згідно з довідкою ОСББ «Подолянка-7» № 164 від 24.05.2023, в квартирі за адресою: АДРЕСА_2 , власником особового рахунку по якій є ОСОБА_8 , проживають: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (дочка), ОСОБА_2 (мати, яка проживає без реєстрації) та ОСОБА_1 (чоловік, який проживає без реєстрації).
Згідно з Актом обстеження матеріально-побутових умов сім'ї, складеного 28.04.2023 комісією ОСББ «Подолянка-7», обстежувалися матеріально-побутові умови сім'ї ОСОБА_4 . Сім'я проживає за адресою: АДРЕСА_2 . Сім'я складається з трьох осіб: внучка - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , бабуся - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та вітчим - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Житлове приміщення складається з 3-х кімнат: загальна площа 81,40 м. кв., житлова площа 46,10 м. кв. Санітарний стан житлового приміщення добрий. Взаємовідносини в сім'ї хороші. Дитина - ОСОБА_4 доглянута, охайна, вихована, має окрему кімнату, яка облаштована усім необхідним для розвитку та навчання дитини відповідно до її віку. Бабуся ОСОБА_2 та вітчим ОСОБА_1 займаються вихованням та утриманням дитини, є врівноваженими та дружелюбними до дитини. Помешкання в повному обсязі відповідає гарним соціально-побутовим умовам.
Відповідно до копії паспорта громадянина України серії НОМЕР_3 , позивач ОСОБА_1 зареєстрований з 13.09.2005 за адресою: АДРЕСА_3 (а.с. 175).
Згідно з інформаційною довідкою № 344892329 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 31.08.2023, позивач ОСОБА_1 є власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_4 , загальною площею 135,9 кв. м., житловою площею 75,9 кв. м. та згідно з його позовною заявою, фактично проживає в цьому будинку.
Відповідно до копії паспорта громадянина України серії НОМЕР_4 , відповідач ОСОБА_2 зареєстрована з 07.07.2022 за адресою: АДРЕСА_5 .
Відповідно до копії паспорта громадянина України серії НОМЕР_5 , відповідач ОСОБА_3 зареєстрований з 09.10.2019 за адресою: АДРЕСА_6 .
Батьками малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 є ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , що підтверджується копією повторного свідоцтва про народження серії НОМЕР_6 від 18.05.2023.
Згідно з довідкою ОСББ «Подолянка-7» № 25 від 03.11.2023, ОСОБА_1 був примусово виселений в присутності працівників поліції 31.05.2023 з помешкання за адресою: АДРЕСА_2 і не проживає за цією адресою з моменту виселення по теперішній час.
Згідно з довідкою ОСББ «Подолянка-7» №26 від 03.11.2023, ОСОБА_3 з 01.06.2023 проживає за адресою: АДРЕСА_2 разом зі своєю донькою ОСОБА_4 .
За матеріалами спадкової справи №5/2023 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_8 , копія якої міститься у справі, із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_8 звернулися чоловік ОСОБА_1 , мати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , як законний представник малолітньої дочки ОСОБА_3 . Свідоцтво про право на спадщину за законом жодному із спадкоємців не видано.
Крім того, апеляційним судом встановлено, що 13 липня 2024 року ОСОБА_1 отримане свідоцтво про право на спадщину за законом, відповідно до якого спадкоємцями майна ОСОБА_8 , 1978 року народження, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , є її чоловік ОСОБА_1 , 1/3 частці, мати ОСОБА_2 в 1/3 частці, дочка ОСОБА_4 в 1/3 частці (т. 2, а.с. 83).
Витягом з Державного реєстру речових прав підтверджено, що ОСОБА_1 є власником 1/3 частки квартири, розташованої по АДРЕСА_2 (т. 2, а.с. 84).
Позиція апеляційного суду
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вимогам.
Відмовляючи у задоволенні позову суд виходив з того, що відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не порушують прав позивача, про які він зазначає у позовній заяві, оскільки останній не зареєстрований у спірній квартирі, а фактично проживає у житловому будинку, що знаходиться за іншою адресою. Крім того на думку суду, позивач не є членом сім'ї відповідачів у справі, які не надають згоди на його проживання у квартирі, а тому відсутні підстави для задоволення позову.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками.
Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 зазначав, що відповідачі чинять йому перешкоди у доступі до спірної квартири, яка за життя належала його дружині на праві власності, шляхом заміни замків на вхідних дверях.
Відповідно до статті 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов'язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до частин першої, другої статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).
У статтях 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п'ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними (частина перша статті 1267 ЦК України).
У частинах першій, третій та четвертій статті 1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою-четвертою статті 1273 цього Кодексу.
Згідно з частинами першою, другою та четвертою статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто. Заяву про прийняття спадщини від імені малолітньої, недієздатної особи подають її батьки (усиновлювачі), опікун.
Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Разом із тим, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п'ята статті 1268 ЦК України).
У частині першій статті 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Проте відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).
Системний аналіз зазначених норм права свідчить про те, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.
Відсутність реєстрації права власності відповідно до Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним їй на праві власності майном.
У спадкоємця, який в установленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини, тому такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном з використанням способів, визначених главою 29 ЦК України.
Такі правові висновки висловлені у постанові Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 463/6829/21-ц (провадження № 61-12264св22).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 вересня 2019 року у справі № 761/5115/17 (провадження № 14-391цс19) сформулювала висновок про те, що одним зі способів захисту права користування майном є припинення дії, яка це право порушує (пункт 3 частини другої статті 16 ЦК України), - усунення перешкод у здійсненні права користування майном (негаторний позов). Підставою для подання такого позову є вчинення перешкод правомірній реалізації речового права. Цей спосіб захисту може використати не тільки власник майна, але й особа, яка відповідно до закону або договору має право користування ним, зокрема і у випадку, коли перешкоди у здійсненні зазначеного права чинить власник майна.
Відповідно до частини першої статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Встановлені у справі обставини підтверджують, що позивач мав право користування належною його дружині квартирою як член сім'ї власника (частина перша статті 405 ЦК України).
Після смерті дружини позивач ОСОБА_1 у встановленому законом порядку прийняв спадщину, яка, враховуючи факт прийняття спадщини іншими спадкоємцями першої черги за законом (дитиною та матір'ю спадкодавця) та положення частини першої статті 1267 ЦК України, складається із 1/3 частини спірної квартири, тобто правові підстави користування позивачем спірним житлом змінилися, а не припинилися.
З моменту відкриття спадщини позивач як один із спадкоємців першої черги, який прийняв спадщину відповідно до частини п'ятої статті 1268 ЦК України, набув право володіння і право користування спадковим майном, а після отримання свідоцтва про право на спадщину й реєстрації права - набув і право розпорядження ним.
Отже як на час звернення з позовом до суду, так і на час розгляду справи апеляційним судом, ОСОБА_1 не лише є членом сім'ї колишнього власника житла, а й набув право власності на третину спірної квартири.
Відповідно до статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю, при цьому кожен і співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
При цьому апеляційний суд звертає увагу на те, що відсутність реєстрації відповідача у вказаній квартирі не може бути перешкодою для його вселення і проживання в ній, так як відповідно до статті 33 Конституції України, статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені цим Законом.
Щодо заперечень відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 проти вселення ОСОБА_1 в спірну квартиру з тих підстав, що він нібито негативно впливатиме на малолітню ОСОБА_4 , а також позиції представника органу опіки та піклування, що таке вселення дійсно може суперечити інтересам дитини, колегія суддів зазначає таке.
Як встановлено вище, ОСОБА_1 як співвласник спірної квартири не може були свавільно позбавлений права проживати у ній.
Заперечення ОСОБА_2 і ОСОБА_3 проти проживання ОСОБА_1 в спірній квартирі пов'язані зі звинуваченнями останнього у вчиненні протиправних і навіть злочинних дій щодо дитини, які мають бути доведені належними і допустимими доказами (постановами в справах про адміністративні правопорушення, обвинувальним вироком чи ухвалою суду про закриття кримінального провадження з нереабілітуючих підстав тощо).
Позаяк матеріали справи таких доказів не містять, апеляційний суд дійшов висновку про їх надуманість і необґрунтованість.
Натомість відповідно до акту обстеження матеріально-побутових умов сім'ї від 28 квітня 2023 року дитина - ОСОБА_4 була доглянута, охайна, вихована, має окрему кімнату, яка облаштована всім необхідним для розвитку та навчання дитини відповідної до її віку. Бабуся - ОСОБА_2 та вітчим - ОСОБА_1 , займаються вихованням та утриманням дитини, є врівноваженими та дружелюбними до дитини, завжди знаходять спільно мову з нею. Помешкання в повному обсязі відповідає гарним соціально-побутовим умовам.
Згідно з психологічною характеристикою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , дитина засмучувалася, ставала пригніченою голос ставав тихіший якраз при розповіді про відносини не з вітчимом, а з рідним батьком ( ОСОБА_3 ). ОСОБА_9 повідомила, що давно не підтримувала спілкування з батьком, він не проявляв ініціативи в стосунках, та не цікавився її життям. Тому станом на час проведення опитування, коли він з'являється дитина починає сильно тривожитись та потім має проблеми зі сном. Відповідач ОСОБА_2 як бабуся психологу повідомляла про те, що коли батьки онуки були одружені, часто відбувалося домашнє насильство батьком по відношенню до дружини та дитини.
Про проблеми у взаємовідносинах з вітчимом, негативний вплив на дитину з його сторони в психологічній характеристиці не йдеться (т. 1, а.с. 235).
Так само в характеристиці дитини зі школи (т. 1, а.с. 236) йдеться про те, що мама ОСОБА_8 , бабуся ОСОБА_2 , вітчим ОСОБА_1 постійно цікавилися навчанням дитини та відповідально ставилися до її виховання, піклувалися про здоров'я та фізичний розвиток ОСОБА_10 . Дослухалися до порад класного керівника, регулярно відвідували школу та спілкувалися з учителем, тоді як ОСОБА_3 протягом 4 років не цікавився навчанням доньки, не спілкувався із класним керівником.
Після смерті ОСОБА_8 за ОСОБА_11 приходили до школи та цікавилися її навчанням ОСОБА_2 та вітчим ОСОБА_1 .
Станом здоров'я дитини згідно з довідкою сімейного лікаря (т. 1, а.с. 236, зворот) цікавилися мати, бабуся і вітчим ОСОБА_1 ОСОБА_3 участі в цьому не приймав.
Отже обставини вчинення ОСОБА_1 протиправних дій по відношенню до ОСОБА_4 належними й допустимими доказами не доведені. Навпаки, згідно з матеріалами справи до виникнення в ОСОБА_2 майнового спору з ОСОБА_1 , останній як вітчим утримував і виховував дитину й на відміну від рідного батька перебував з нею в добрих відносинах.
З цих підстав немотивованою і такою, що суперечить доказам в справі є й позиція представника органу опіки та піклування.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає апеляційну скаргу обґрунтованою, а рішення суду першої інстанції таким, що підлягає скасуванню, оскільки ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до вимог статті 376 ЦПК України є підставою для його скасування з прийняттям нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.
Щодо судових витрат
Частинами 1, 13 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до п. п. «в» п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України, ст. 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки колегія суддів дійшла висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , то з відповідачів підлягає стягненню сплачений ним судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 1 073, 60 грн та 1610,40 грн за подання апеляційної скарги.
Крім того, з відповідачів підлягають стягненню на користь позивача судові витрати понесені ним на правову допомогу з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до п. 1, 2 ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
На підтвердження надання правової допомоги у суді першої інстанції, позивачем надано копії: договір про надання правничої допомоги адвокатом від 25.05.2023, додаток № 1 до договору № 2023/05/25 від 25.05.2023, в якому узгоджено найменування та ціни запропонованих послуг, зокрема: 6000 грн - підготовка позовної заяви та доданих до неї документів, 3000 грн - підготовка відповіді на відзив, 2000 грн - представництво в суді першої інстанції, копію ордера від 15.06.2023 серії № 1186071, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, квитанцію до прибуткового касового ордера № 2023/06/16 від 16.06.2023, що підтверджує сплату 6000 грн.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) зауважила, що суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Отже, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
З урахуванням заяви про збільшення позовних вимог позивач просив стягнути з відповідачів витрати на правничу допомогу в суді першої інстанції в розмірі 19 000 грн, з них: 6 000 грн (підготовка позову); 3 000 грн (підготовка відповіді на відзив); 10 000 грн (представництво в суді першої інстанції за 5 судових зсідань), тобто 2 000 грн за 1 судове засідання.
Оцінюючи подані позивачем докази на підтвердження понесених ним витрат в суді першої інстанції, колегією суддів апеляційного суду встановлено, що необхідний фактичний обсяг правової допомоги є значно меншим, ніж зазначено у додатку № 1 до договору № 2023/05/25 від 25.05.2023, а тому зазначені позивачем витрати на правничу допомогу адвоката не є співмірними з об'ємом послуг адвоката та часом, витраченим ним на виконання робіт.
Так, колегія суддів звертає увагу на те, що позовна заява підписана позивачем особисто, а представник позивача адвокат Турченко Є. І. приймав участь у судових засіданнях в суді першої інстанції тривалістю загалом 04 год 32 хв. Крім того, у заявлений розмір витрат включено витрати на суму 3 000 грн за підготовку відповіді на відзив включено, тоді як такий стороною позивача не подавався.
Колегія суддів, розподіляючи витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу, приходить до висновку про те, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу у вказаному розмірі з відповідачів, адже цей розмір має бути не тільки доведений, а й документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у додатковій постанові від 14 листопада 2018 року у справі №753/15687/15.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що витрати на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 19 000 грн є завищеними, належним чином не обґрунтованими та становлять надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розподілу судових витрат.
Враховуючи складність справи та виконані адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, колегія суддів доходить висновку про необхідність зменшення їх розміру та стягнення із відповідачів на корить позивача понесених у даній справі витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи в суді першої інстанції у розмірі 10 000 грн.
Враховуючи наведене, керуючись статтями 376, 381, 382, 384, 389 ЦПК України, Суд,-
постановив:
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 адвоката Турченко Євгена Івановича задовольнити.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 28 травня 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні житлом шляхом вселення задовольнити.
Усунути ОСОБА_1 перешкоди у користуванні квартирою за адресою: АДРЕСА_2 , зобов'язавши ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не чинити йому перешкоди у проживанні та вселенні.
Вселити ОСОБА_1 у квартиру за адресою: АДРЕСА_2 .
Стягнути в рівних частинах з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 2 684 грн, що складається із 1 073,60 гривень за подання позовної заяви та 1 610,40 гривень за подання апеляційної скарги, тобто по 1 342 гривні.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати на правничу допомогу в розмірі 10 000 гривень.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.
Головуючий І.М. Стадник
Судді М.В. Матківська
І.В. Міхасішин