Справа № 145/1462/24
Провадження №11-кп/801/458/2025
Категорія: крим.
Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
03 квітня 2025 року м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого в режимі відеоконференції - ОСОБА_7 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12024020010001152, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 28 червня 2024 року за апеляційною скаргою з доповненнями обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Тиврівського районного суду Вінницької області від 22 серпня 2024 року по обвинуваченню
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Могилівка Жмеринського району Вінницької області, громадянина України, військовослужбовця, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України,
Зміст судового рішення та встановлені судом першої інстанції обставини
Вироком Тиврівського районного суду Вінницької області від 22 серпня 2024 року затверджено угоду про визнання винуватості, укладену між прокурором Вінницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону ОСОБА_8 та обвинуваченим ОСОБА_7 .
ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України та призначено покарання у виді 7 (семи) років позбавлення волі.
Ухвалено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до набрання вироком законної сили залишити без змін.
Зараховано строк попереднього ув'язнення (з дня затримання - 28 червня 2024 року) в строк відбування покарання.
Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат у кримінальному провадженні й скасовано заходи забезпечення кримінального провадження у виді арешту майна.
Судом установлено, що 28 червня 2024 року приблизно о 17:00 год ОСОБА_7 , перебуваючи на території хлібопекарні ФОП « ОСОБА_9 », розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки своїх дій та бажаючи їх настання, маючи прямий умисел, спрямований на відкрите викрадення чужого майна, із корисливих мотивів, з метою власного збагачення, в умовах воєнного стану, застосовуючи до ОСОБА_9 насильство, яке не є небезпечним для життя і здоров'я, заволодів його мобільним телефоном, марки «Samsung M-20» та сумкою у якій знаходились грошові кошти в сумі 6 000 грн, шкіряне портмоне та інші речі.
Своїми діями ОСОБА_7 спричинив потерпілому шкоду на загальну суму 7 435,70 грн.
Дії обвинуваченого ОСОБА_7 судом кваліфіковано за ч. 4 ст. 186 КК України, як відкрите викрадення чужого майна (грабіж), поєднане з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, вчинене повторно та в умовах воєнного стану.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
В апеляційній скарзі з доповненнями, обвинувачений ОСОБА_7 просить скасувати вирок Тиврівського районного суду Вінницької області від 22 серпня 2024 року через істотні порушення кримінального процесуального закону та призначити новий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції.
Апеляційна скарга мотивована тим, що:
перед ухваленням рішення про затвердження угоди про визнання винуватості, суд першої інстанції не виконав вимоги, встановлені ч. ч. 4, 6, 7 ст. 474 КПК України, та не роз'яснив наслідків укладення й затвердження угоди, передбачених ст. 473 КПК України, виду і міри покарання;
суд не переконався, що укладення угоди сторонами є добровільним;
під час досудового розслідування та судового розгляду він не мав наміру укладати угоду про визнання винуватості на умовах, затверджених судом першої інстанції, не ініціював її укладення та не уповноважував будь-яку іншу особу, у тому числі, захисника, на звернення до сторони обвинувачення з питанням про укладення такої угоди;
угода про визнання винуватості укладається між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим, а не стороною захисту, як про це указано у вироку суду;
перебуваючи під вартою, він був позбавлений можливості ознайомитись зі змістом підписаної захисником та прокурором угоди;
поза увагою суду першої інстанції залишились його показання надані в судовому засідання щодо заперечення умислу на відкрите викрадення чужого майна, оскільки вину він визнав лише у намаганні примусити потерпілого виконати взяті на себе зобов'язання, відтак відсутнє беззастережне визнання вини та щире каяття, передбачене угодою та про що указано у вироку.
Позиції учасників судового провадження
Обвинувачений ОСОБА_7 підтримав доводи апеляційної скарги з доповненнями, з підстав викладених у ній, просив її задовольнити.
Прокурор ОСОБА_6 заперечив проти задоволення апеляційної скарги, вважаючи вирок суду законним та обґрунтованим.
Адвокат ОСОБА_10 , потерпілий ОСОБА_9 , будучи належним чином повідомленими про день, час та місце розгляду апеляційної скарги в судове засідання не з'явились, заяв про поважність причин неприбуття до суду не подали.
Відповідно до ч. 4 ст. 405 КПК указані обставини не перешкоджають проведенню апеляційного розгляду.
Мотиви суду
Заслухавши доповідача, виступи учасників провадження, дослідивши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, апеляційний суд дійшов таких висновків.
Згідно з ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Указаним вимогам оскаржуваний вирок суду першої інстанції не відповідає.
Метою судочинства є не лише формальне вирішення питань, що вирішуються судом при ухваленні вироку відповідно до вимог ст. 368 КПК України, а досягнення правосуддя, в зв'язку з чим суд зобов'язаний дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі прийнятого ним рішення й забезпечують його правосудність.
Європейський суд з прав людини в своєму рішенні від 15 липня 2010 року у справі «Олександр Смірнов проти України» констатував, що органи влади завжди повинні добросовісно намагатись з'ясувати те, що трапилось, та не покладатись на поспішні та необґрунтовані висновки для закриття кримінальної справи або для обґрунтування своїх рішень
Главою 35 КПК України визначено умови, за яких може бути укладено угоду про визнання винуватості, вимоги до змісту угоди, наслідки укладення та затвердження угоди, порядок судового провадження на підставі угоди.
Відповідно до ч. 4 ст. 474 КПК України перед ухваленням рішення про затвердження угоди про визнання винуватості суд під час судового засідання повинен з'ясувати в обвинуваченого, чи цілком він розуміє:
що він має право на судовий розгляд, під час якого прокурор зобов'язаний довести кожну обставину щодо кримінального правопорушення, у вчиненні якого його обвинувачують, а він має такі права: мовчати, і факт мовчання не матиме для суду жодного доказового значення; мати захисника, у тому числі на отримання правової допомоги безоплатно у порядку та випадках, передбачених законом, або захищатися самостійно; допитати під час судового розгляду свідків обвинувачення, подати клопотання про виклик свідків і подати докази, що свідчать на його користь;
наслідки укладення та затвердження угод, передбачені статтею 473 цього Кодексу;
характер кожного обвинувачення, щодо якого він визнає себе винуватим;
вид покарання, а також інші заходи, які будуть застосовані до нього у разі затвердження угоди судом.
Згідно з ч. 6 ст. 474 КПК України суд зобов'язаний переконатися у судовому засіданні, що укладення угоди сторонами є добровільним, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дії будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді.
Указаних вимог суд першої інстанції не дотримався.
З технічного запису судового засідання від 22 серпня 2024 року, наявного у підсистемі «Електронний суд», колегією суддів установлено, що перед ухваленням рішення про затвердження угоди про визнання винуватості, судом першої інстанції з'ясовувалось в обвинуваченого ОСОБА_7 чи цілком він розуміє характер обвинувачення, щодо якого визнає себе винуватим. Під час допиту обвинувачений, указуючи про визнання своєї вини у вчиненому, одночасно зазначив про відсутність умислу на викрадення чужого майна.
Аналогічні доводи наведені обвинуваченим ОСОБА_7 в апеляційній скарзі з доповненнями та його поясненнях в суді апеляційної інстанції.
Відтак судом першої інстанції фактично не встановлено у чому саме визнає себе винним ОСОБА_7 , з огляду на його твердження щодо відсутності умислу на відкрите викрадення чужого майна.
На переконання колегії суддів, за наявності указаних обставин та відсутності однозначного ставлення обвинуваченого до інкримінованих йому дій, при наявності пояснень ОСОБА_7 , які містять взаємовиключні твердження, суд першої інстанції поспішно затвердив угоду про визнання винуватості. При цьому не пересвідчився у дійсному ставленні обвинуваченого до вчинених ним дій та фактично не встановив у чому саме визнає себе винним обвинувачений.
Ба більше, з дослідженого технічного запису судового засідання від 22 серпня 2024 року слідує, що місцевим судом, перед ухваленням рішення про затвердження угоди про визнання винуватості, не було виконано вимог, встановлених ч. 4 ст. 474 КПК України та не роз'яснено обвинуваченому ОСОБА_7 наслідків укладення та затвердження угоди про визнання винуватості, передбачених ст. 473 КПК України, що призвело до порушення процесуальних прав останнього.
Допущені судом першої інстанції порушення вимог кримінального процесуального закону є істотними, такими, що перешкодили ухвалити законне і обґрунтоване судове рішення та не можуть бути усунені під час апеляційного розгляду.
Апеляційний суд вважає доводи апеляційної скарги обвинуваченого обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу з доповненнями обвинуваченого слід задовольнити, а вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 186 КК України - скасувати з призначенням нового судового розгляду в суді першої інстанції.
Під час нового розгляду необхідно урахувати виявленні порушення кримінального процесуального закону та ухвалити законне й обґрунтоване рішення.
Крім того, зважаючи на те, що судове рішення скасовується і призначається новий розгляд у суді першої інстанції, беручи до уваги неприпустимість тримання особи під вартою без судового рішення, не вирішуючи наперед питання про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому злочину, з урахуванням тяжкості кримінального правопорушення та покарання, що йому загрожує, даних про особу обвинуваченого, з метою запобігання ризикам, передбаченим ст. 177 КПК, зокрема можливого переховування від суду, та з метою забезпечення виконання процесуальних рішень у справі, апеляційний суд вважає за необхідне продовжити обвинуваченому ОСОБА_7 строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів, але не довше ніж до початку судового розгляду в суді першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 412, 419 КПК України, суд
Апеляційну скаргу з доповненнями обвинуваченого ОСОБА_7 задовольнити.
Вирок Тиврівського районного суду Вінницької області від 22 серпня 2024 року щодо ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 186 КК України скасувати.
Призначити новий розгляд в суді першої інстанції.
Запобіжний захід у виді тримання під вартою щодо ОСОБА_7 продовжити на 60 днів, але не довше ніж до початку судового розгляду в суді першої інстанції.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4