Справа № 603/47/25
Провадження №2/603/76/2025
(заочне)
02 квітня 2025 року м. Монастириська
Монастириський районний суд Тернопільської області у складі:
головуючого судді Пасічника А.З.,
за участі секретаря судового засідання Лучкович Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
Директор Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (далі - ТОВ «Діджи Фінанс») Романенко М.Е., який діє в інтересах товариства звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить стягнути з відповідача на користь товариства заборгованість за кредитним договором №5143694 від 26 липня 2021 року у розмірі 24 700,00 грн, а також понесені судові витрати.
В обґрунтування заявлених вимог посилається на те, що 26 липня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» (далі - ТОВ «Мілоан») та ОСОБА_1 в електронній формі з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором укладений договір про споживчий кредит (далі - кредитний договір) за №5143694, відповідно до умов якого до його укладення ОСОБА_1 отримав проект цього договору разом з додатками (в електронному вигляді в особистому кабінеті), ознайомився з усіма його умовами та правилами, що розміщені на веб-сайті товариства. На підставі платіжного доручення відповідачу були перераховані кредитні кошти на картковий рахунок в сумі 5000, 00 грн., однак відповідач зі свого боку не виконав належним чином кредитні зобов'язання, що є грубим порушенням чинного законодавства в частині договірних відносин. 11.11.2021 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Діджи Фінанс» укладений договір відступлення прав вимоги №12Т, згідно з яким ТОВ «Мілоан» відступлено право вимоги за кредитним договором № 5143694 від 26.07.2021р. на користь позивача. Згідно з умовами договору відступлення права вимоги сума боргу перед новим кредитором є обґрунтованою та документально підтвердженою та становить 24 700,00 грн., із яких: - заборгованість за тілом кредиту становить 5000 грн.; - заборгованість за відсотками становить 18 750,00 грн.; - заборгованість за комісійними винагородами становить 950 грн. Також представник зазначає, що у відповідності до умов кредитного договору № 5143694 від 26.07.2021, позивачем на адресу відповідача, яка зазначена в кредитному договорі направлене повідомлення про відступлення права вимоги від ТОВ «Мілоан» до ТОВ «Діджи Фінанс», де зазначена інформація про порядок погашення заборгованості по кредитному договору № 5143694 від 26.07.2021, однак незважаючи на це, позичальник не виконав свого обов'язку та припинив повертати наданий йому кредит в строки, передбачені кредитним договором. Також представник позивача зазначає, що судові витрати позивача складаються зі сплаченого ним судового збору у розмірі 2 422,40 грн. та витрат на професійну правничу допомогу, у розмірі 6 000,00 грн, в підтвердження чого до матеріалів справи долучені усі необхідні докази. На підставі вищенаведеного просить суд задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою Монастириського районного суду Тернопільської області від 21 січня 2025 року позовна заява ТОВ «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості прийнята до розгляду та відкрите провадження у справі. Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
ТОВ «Діджи Фінанс» не забезпечили явку представника в судове засідання, разом з позовом заявили клопотання про розгляд справи за відсутності представника позивача, проти заочного розгляду справи та винесення заочного рішення не заперечують.
Відповідач ОСОБА_1 , будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, в тому числі шляхом опублікування оголошення про виклик до суду на Інтернет сторінці «Судова влада України» 02 квітня 2025 року повторно не з'явився в судове засідання, не повідомивши про причини неявки, до початку розгляду справи по суті відзиву на позовну заяву не подав.
Ухвалою Монастириського районного суду Тернопільської області від02 квітня 2025 року постановлено в даній цивільній справі провести заочний розгляд та ухвалити заочне рішення.
Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання усіх осіб які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши зібрані по справі докази, вважаю, що позовні вимоги не підлягають до задоволення, виходячи із такого.
В силу вимог ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
На підтвердження обґрунтованості позову сторона позивача надала анкету-заяву на кредит №5143694 від 26.07.2021, договір про споживчий кредит за № 5143694 від 26.07.2021, графік платежів за вказаним договором та паспорт споживчого кредиту, які є додатками №1 та №2 до кредитного договору.
Зокрема, зі змісту анкети-заяви видно, що така створена в електронній формі за допомогою веб-ресурсу miolan.ua 26.07.2021, містить відомості про анкетні дані відповідача, однак ним не підписана електронним цифровим підписом або електронним ідентифікатором та не містить реквізитів, що ідентифікують автора документу. Такий доказ є недостовірним в силу вимог ст.79 ЦПК України.
Згідно п. 3.1.1 договору про споживчий кредит №5143694 від 26.07.2021 (далі - договір) кредитодавець зобов'язаний на умовах, передбачений п. 2.1. цього договору , в сумі, що передбачена п. 1.2 цього договору, надати позичальнику кредит в порядку визначеному в цьому договорі.
Згідно п. 6.1. договору цей договір укладається в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі товариства та доступний зокрема через сайт товариства та/або відповідний мобільний додаток чи інші засоби.
Відповідно до п. 6.2 договору розміщені в особистому кабінеті позичальника проект цього кредитного договору або інформація з посланням на нього з пропозицією товариства про укладення кредитного договору (офертою). Відповідь про прийняття пропозиції про укладення цього кредитного договору (акцепт) надається позичальником шляхом відправлення товариству електронного повідомлення та відбувається із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який надсилається товариством електронним повідомленням (SMS) на мобільний телефонний номер позичальника, а позичальник використовує одноразовий ідентифікатор для підписання цього кредитного договору/електронного повідомлення про прийняття пропозиції про його укладення (акцепту).
Наданий до матеріалів справи договір про споживчий кредит за № 5143694 від 26.07.2021, графік платежів та паспорт споживчого кредиту, які є додатками до договору не містять електронного підпису одноразовим ідентифікатором зі сторони відповідача, хоча саме такий порядок підписання договору про споживчий кредит передбачений п.6.1 та п.6.2 Договору
Разом з тим, матеріали справи не містять доказів надсилання, отримання та використання відповідачем для підписання документів одноразового ідентифікатора.
За правилом ч. 1 ст.205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.
Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» від 03 вересня 2015 року, який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.
У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаний в порядку, передбаченому статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію»; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію»; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (частина шоста статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію», вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі - частина дванадцята статті 11 Закону України «Про електронну комерцію».
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно з п.6 ч.1 ст.1 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до положень ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
За правилами ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Факт укладення договору, його підписання відповідачем є обставиною, яка становить предмет доказування у вказаній справі. Позивач у позовній заяві посилається на те, що Договір підписаний відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором, однак відомостей про такі дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності суду не надав, як і відомостей про спосіб надсилання цих даних. Вказані обставини свідчать про те, що позивач в межах обов'язку доказування не довів тієї обставини, що договір про споживчий кредит №5143694 від 26.07.2021 з додатками підписаний ОСОБА_1 .
Також необхідно звернути увагу на долучене до матеріалів справи платіжне доручення за №521651135 від 26.07.2021, зі змісту якого вбачається перерахування ТОВ «Мілоан» на кредитний рахунок за №516874*01 отримувача ОСОБА_1 5000,00 грн.
Відповідно до пункту 1 статті 13 Закону України «Про електронну комерцію» розрахунки у сфері електронної комерції також здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України.
Згідно із ст. ст. 22, 25 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» передбачено ініціювання переказу здійснюється за такими видами розрахункових документів: 1) платіжне доручення; 2) платіжна вимога-доручення; 3) розрахунковий чек; 4) платіжна вимога; 5) меморіальний ордер. Для ініціювання переказу в межах України можуть застосовуватися електронні платіжні засоби як внутрішньодержавних, так і міжнародних платіжних систем у порядку, встановленому Національним банком України. Ініціювання переказу за допомогою електронних платіжних засобів має оформлюватися відповідними документами за операціями із застосуванням електронних платіжних засобів, що визначаються правилами платіжних систем.
З матеріалів справи не видно та судом не встановлено, на який саме рахунок перераховані кошти за кредитним договором № 5143694 від 26.07.2021, як і те, що сторони погодили конкретний рахунок для перерахування кредитних коштів за договором. Водночас матеріали справи не містять даних про належність вказаного кредитного рахунку за №516874*01 саме ОСОБА_1 .
Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи, як це закріплено вимогами частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.
Відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
З наведених норм законодавства вбачається, що доказом надання кредитодавцем позичальнику кредитних коштів є саме первинні документи, вимоги до яких встановлені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Аналогічні за змістом висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі №755/2284/16-ц.
Абзацом 14 пункту 3 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, що затверджене Постановою Правління Національного банку України 04.07.2018 №75 (це Положення розроблене відповідно до положень Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»), в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Положення №75), передбачено, що первинний документ - документ, який містить відомості про операцію.
Пунктами 43, 48, 51, 52 Положення №75 в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, встановлено, що первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються в бухгалтерському обліку за умов дотримання вимог законодавства України про електронні документи та електронний документообіг.
У первинних документах, на підставі яких здійснюються записи в бухгалтерському обліку, мають зазначатися номери кореспондуючих рахунків за дебетом і кредитом, сума операції, дата виконання, підпис відповідального виконавця, підпис контролера (якщо операція підлягає додатковому контролю), підпис уповноваженої особи (якщо підставою для здійснення операції було відповідне розпорядження).
Первинні та зведені облікові документи в паперовій/електронній формі повинні мати такі обов'язкові реквізити: 1) назву документа (форми); 2) дату складання; 3) найменування банку, від імені якого складений документ; 4) зміст та обсяг операції (підстави для її здійснення) та одиницю її виміру; 5) посади осіб, відповідальних за здійснення операції та правильність її оформлення; 6) особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні операції.
Банк має право самостійно визначати інші додаткові реквізити первинних документів у паперовій/електронній формі.
Первинні документи, які не містять обов'язкових реквізитів, є недійсними і не можуть бути підставою для бухгалтерського обліку.
Як убачається з наданої суду копії платіжного доручення №52165135 від 26.07.2021, вказаний документ не дає можливості установити дійсні обставини справи щодо перерахунку ТОВ «Мілоан» ОСОБА_2 кредитних коштів в сумі 5000 грн, позаяк платіжне доручення не містить таких обов'язкових реквізитів первинного документа як: найменування банку, від імені якого складений документ (платіжне доручення складене ТОВ «Мілоан», яке не є банківською установою у розумінні частини першої статті 15 Закону України «Про банки та банківську діяльність»), посаду особи, відповідальної за здійснення операції та правильність її оформлення (у платіжному дорученні відсутній підпис працівника банку, відповідального за здійснення операції, а також штамп (печатка) відповідної банківської установи про проведення банком означеної операції) та особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні операції (будь яких підписів, в тому числі електронних цифрових, платіжне доручення не містить). Також у ньому не зазначено найменування, код банку отримувача коштів та повний номер його банківського рахунку.
Відтак, додане до позовної заяви платіжне доручення, що завірене лише підписом уповноваженої особи та печаткою ТОВ «Мілоан», із зазначенням неповного номера банківської картки, належність якої відповідачу не встановлено, не є належним і достовірним доказом надання відповідачу кредитних коштів на виконання умов кредитного договору №5143694 від 26.07.2021.
Тому суд дійшов висновку, що надане позивачем платіжне доручення є виключно внутрішнім документом ТОВ «Мілоан» та не є доказом перерахування коштів за кредитним договором №5143694.
Інших доказів, які б підтверджували факт перерахування відповідачу коштів за кредитним договором, позивачем не надано. При цьому, надана суду відомість про щоденні нарахування та погашення за кредитним договором, складена ТОВ «Мілоан» не є доказом наявної у відповідача заборгованості за кредитним договором.
Водночас, суд зауважує на тому, що у разі заміни первісного кредитора у зобов'язанні, саме останній повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення, в тому числі і первинні документи, що підтверджують факт виконання свого обов'язку перед позичальником, тобто факт надання коштів у кредит.
Однак, при зверненні до суду із позовом у цій справі, позивач не надав відповідні докази на підтвердження факту виконання умов пункту 2.1 кредитного договору та переказу первісним кредитором ТОВ «Мілоан» кредитних коштів на рахунок відповідач.
Позивач, укладаючи договір відступлення прав вимоги, з метою подальшого стягнення заборгованості в судовому порядку, мав можливість отримати від кредитора (первісного) не лише кредитні договори, а й документацію, що стосується заборгованості боржника, яка підтверджує дійсність та наявність права грошових вимог до боржників. Такими документами могли бути відповідні первинні банківські документи.
Відсутність в матеріалах справи належних первинних банківських документів не тільки позбавляє суд можливості перевірити факт перерахування чи отримання позичальником коштів у кредит, але як наслідок і перевірити розмір спірної заборгованості, порядок її нарахування, а також підстави та порядок нарахування відсотків за користування кредитом.
Пунктом 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постанова Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, передбачено, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів за конкретним банківським рахунком, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за договором позики.
На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 554/4300/16-ц від 25 травня 2021 року.
Надані позивачем відомості про щоденні нарахування та погашення за кредитним договором № 5143694 від 26.07.2021, не є документом первинного бухгалтерського обліку, а є одностороннім арифметичним розрахунком стягуваних сум, який відповідно повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку). Такий висновок щодо оцінки односторонніх документів банку кореспондує висновку Великої Палати Верховного Суду в постанові від 03.07.2019 у справі № 342/180/17 та Верховного Суду України в постанові від 11.03.2015 № 6-16цс15, відтак не є належним доказом наявності заборгованості у відповідача перед кредитором, що в свою чергу стало підставою стягнення в порядку договору укладеного між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Діджи Фінанс». Виписка, яка б дала змогу встановити факт користування ОСОБА_1 кредитними коштами, а саме поступлення кредитних коштів, зняття готівки, здійснення будь-яких розрахункових операцій тощо за кредитним договором за № 5143694 від 26.07.2021 суду не надана.
Наведені обставини в своїй сукупності не можуть свідчити про волевиявлення ОСОБА_1 на укладення кредитного договору, оскільки матеріалами справи не підтверджується, що відповідач засвідчив як договір про споживчий кредит, так і додатки до нього шляхом накладення електронного одноразового ідентифікатора, а наявність самого примірника кредитного договору разом з його додатками із зазначенням сторін та умов договору не можуть свідчити про факт його укладення. Також відсутні підстави вважати, що позивач належним чином виконав свої зобов'язання за цим договором.
Відтак, позивачем не надані суду належні та достовірні докази на підтвердження обставин того, що між первісним кредитором та відповідачем був укладений кредитний договір, те що первісний кредитор перерахував грошові кошти на рахунок відповідача за договором, а також наявність заборгованості за договором.
Звертаючись до суду, позивач у позовній заяві виклав обставини, якими обґрунтовував свої вимоги, зазначив докази, що підтверджують вказані обставини, разом з тим, не заявляв клопотання про вжиття заходів забезпечення доказів, та не зазначав про докази, які не можуть бути подані разом із позовною заявою із поважних причин, не подавав клопотання про їх витребування.
Отже, позивачем не доведено позов, що є його, а не відповідача, процесуальним обов'язком (статті 12, 13, 81 ЦПК України).
Такий висновок узгоджується із позицією Верховного Суду у постанові від 03 серпня 2022 року у справі №156/268/21.
Позивач на власний розсуд розпорядився своїми правами, а тому несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням ним процесуальних дій.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2020 року, справа №755/18920/18.
Що стосується переходу від первинного кредитора до ТОВ «Діджи Фінанс» права вимоги до відповідача ОСОБА_1 на підставі договору відступлення права вимоги №12 Т від 11.11.2021, суд зазначає наступне.
Позивачем є недоведеним факт укладення договору первісним кредитором з відповідачем та надання відповідачеві кредитних коштів за кредитним договором та, як наслідок, недоведеним є факт виникнення у відповідача заборгованості перед ТОВ «Мілоан», а тому у зв'язку із недоведеністю виникнення у ТОВ «Мілоан» права вимоги до відповідача, таке право відсутнє і у позивача на підставі договору відступлення права вимоги.
Враховуючи наведене суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Щодо судових витрат позивача зазначаю наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
У відповідності до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Також, частиною 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Відтак, у зв'язку із відмовою у позовних вимогах, судові витрати пов'язані з розглядом справи, покладаються на позивача.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 133, 137, 141, 259, 263, 265, 268, 273, 280-282, 354 ЦПК України, ст. ст. 205, 207, 512, 514, 526, 625, 626, 628, 638, 639, 1054, 1055, 1056-1, 1077 ЦК України, суд,
У позові Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити.
Копію заочного рішення направити відповідачу протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Тернопільського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Відомості про сторін:
Позивач: Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс», місцезнаходження: вул. Симона Петлюри, 21/1, м. Бровари Київська обл., код ЄДРПОУ 42649746.
Відповідач: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .
Головуючий суддя А.З. Пасічник