465/6492/24
2/465/828/25
Іменем України
20.03.2025 року м.Львів
Франківський районний суд міста Львова в складі:
головуючого судді - Мартьянової С.М.
при секретарі судового засідання - Сеньків А.Т.
за участі:
позивача - ОСОБА_1
представника позивача - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , яка також діє в інтересах малолітньої ОСОБА_4 , треті особи Орган опіки та піклування Франківської районної адміністрації Львівської міської ради, П'ята Львівська державна нотаріальна контора про визнання осіб такими, що втратили право на користування квартирою, -
Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , яка також діє в інтересах ОСОБА_4 , третя особа Орган опіки та піклування Франківської районної адміністрації Львівської міської ради, П'ята Львівська державна нотаріальна контора про визнання осіб такими, що втратили право на користування квартирою, в якому просив суд визнати відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням квартири АДРЕСА_1 , оскільки вони без поважної на те причини не проживають в даній квартирі протягом тривалого часу, та виїхали на проживання в Республіку Польща ще в серпні 2020 року, а також просив встановити факт, що спадкоємець ОСОБА_3 не проживала постійно зі спадкодавцем ОСОБА_5 на час відкриття спадщини і тому не вважається такою, що прийняла спадщину, оскільки заяви про прийняття нею спадщини вона своєчасно в шестимісячний строк з дня відкриття спадщини не подала до нотаріуса.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що позивач ОСОБА_1 одружився з ОСОБА_6 18 серпня 1995 року. Дошлюбне прізвище ОСОБА_6 змінила на шлюбне прізвище ОСОБА_7 у зв?язку з одруженням.
Після реєстрації шлюбу позивач та його дружина придбали двокімнатну квартиру по АДРЕСА_2 , уклавши договір купівлі-продажу даної квартири від 22 лютого 1996 року з продавцем даної квартири ОСОБА_8 .
Покупцем в даному договорі купівлі-продажу квартири була вказана ОСОБА_6 за їхньою взаємною згодою з нею, дану квартиру вони придбали за спільні кошти подружжя, і дана квартира є їхньою спільною сумісною власністю.
Дана квартира складається з двох житлових кімнат, площею 32,5 кв.м, кухні,
з комунальними вигодами, загальною площею 49,5 кв.м.
Після придбання даної квартири позивач з дружиною та її на той час неповнолітньою дочкою ОСОБА_9 , відповідачкою, вселилися в дану квартиру та були зареєстровані в цій квартирі.
В квартирі була зареєстрована також і донька дружини від першого шлюбу ОСОБА_10 та проживала з ними разом до часу свого одруження.
Коли відповідачка вийшла заміж, то своє дівоче прізвище « ОСОБА_11 » вона змінила на шлюбне прізвище « ОСОБА_12 ».
За взаємною згодою з її чоловіком ОСОБА_13 після реєстрації їхнього шлюбу 01 червня 2007 року фактично перейшла проживати в квартиру по місцю проживання та реєстрації свого чоловіка ОСОБА_14 , який проживав та був зареєстрований за адресою : АДРЕСА_3 .
Після народження їх сина ОСОБА_15 , їх син був зареєстрований в квартирі батька по АДРЕСА_3 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 народила дочку ОСОБА_4 і за взаємною домовленістю з батьком дитини дочка їхня була зареєстрована по місцю реєстрації матері у спірній квартирі АДРЕСА_1 , хоча жодного дня в даній квартирі дитина не проживала. Не отримувала вона ні медичної допомоги за даною адресою, жодних ії речей в квартирі ніколи не було.
В 2019 році дитина ОСОБА_4 пішла в перший клас СЗОШ №98 м. Львова по місцю фактичного проживання свого та її обох батьків і навчалася в даній школі до 14 серпня 2020 року.
Відповідачка ОСОБА_3 ще в серпні 2020 року виїхала на постійне проживання в Республіку Польща в місто Кшанов, де і вибула на навчання дитина.
Починаючи з 2007 року, з моменту свого одруження відповідачка в спірній квартирі не проживала, не приймала участі в оплаті за житло, за комунальні послуги.
Після цього, як відповідачка разом з дочкою виїхала в Польщу, більше жодного дня вона з дитиною в спірну квартиру не приходила, жодного дня в квартирі не проживала, ніхто не чинив ні їй, ні дитині жодних перешкод у користуванні житловим приміщенням даної квартири, жодних їх речей в квартирі не має.
Ще в 2017 році дружина позивача, мати відповідачки ОСОБА_5 зверталася до ОСББ « Богданівське- Львів» із заявою щодо складення акту про фактичне проживання відповідачки з дитиною в даній квартирі і 20 грудня 2017 року був складений акт про те, що відповідачка з дитиною не проживають цій квартирі.
Позивач зазначає, що він та його дружина мали намір звернутися з позовом до суду про визнання відповідачки разом з дитиною такими, що втратили право на користування житловим приміщенням в даній квартирі. Але позивач вказує, що він та його дружина раніше не зверталися з позовом до суду, сподіваючись, що відповідачка сама зніметься з реєстрації за даною адресою, разом з дитиною, оскільки в квартирі не проживає тривалий час.
Після того, як відповідачка разом з дитиною в серпні 2020 року виїхали в Республіку Польщу, більше жодного разу вона з дитиною в даній квартирі не проживали, вони обидві проживають в Польщі, де і навчається малолітня дочка відповідачки ОСОБА_16 . Місце їх фактичного проживання в Республіці Польщі позивачу невідомо.
Дружина позивача - ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 у м.Львові.
Оскільки за життя ОСОБА_5 заповіту не складала, то позивач як її чоловік, будучи спадкоємцем за законом першої черги своєчасно в шестимісячний строк з дня смерті спадкодавця подав письмову заяву до П?ятої Львівської державної нотаріальної контори про прийняття ним спадщини і 8 листопада 2023 року було заведено спадкову справу № 563/2023 рік.
25 липня 2024 року позивач звернувся із письмовою заявою до третьої особи П?ятої Львівської державної нотаріальної контори про видачу йому свідоцтва про право на спадщину в відповідності до вимог статті 1296 та 1297 ЦК України, в якій вказував про те, що відповідачка, як донька нині покійної спадкодавця , будучи спадкоємицею за законом першої черги, знаючи про смерть своєї матері, будучи повідомленою через пресу, що відкрито спадкову справу, не подавала заяви про прийняття нею спадщини, на час смерті спадкодавця з нею не проживала, лише була зареєстрованою за даною адресою , тому вважається такою, що не прийняла спадщини.
Позивач просив видати йому свідоцтво про право на спадщину на 1/2 частку в спірній квартирі.
Відповіддю від 31 липня 2024 року № 918 від державного нотаріуса М.О.Каменцевої йому фактично було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки згідно із інформації з Реєстру територіальної громади з померлою ОСОБА_5 на день її смерті зареєстровані ОСОБА_1 , та з 17 вересня 2004 року зареєстрована ОСОБА_3 та онука ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Заява про відмову від прийняття спадщини від ОСОБА_3 у нотаріальну контору не надходила.
У зв'язку з розбіжністю інформації щодо проживання ОСОБА_3 з померлою та неможливістю встановити факт прийняття спадщини позивачу роз'яснено про необхідно звернутися до суду.
У зв'язку з вищевикладеним позивач і був вимушений звернутися до суду з даними позовними вимогами.
Ухвалою суду від 26.08.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у цивільній справі. З метою виконання вимог ч.1 ст. 189 ЦПК України розпочато підготовче провадження у справі. Призначено підготовче засідання.
Ухвалою суду від 07.10.2024 клопотання позивача ОСОБА_1 про витребування доказів задоволено.
Витребувано з Державної прикордонної служби України (01601, м. Київ, вул. Володимирська, б. 26) інформацію стосовно того, чи перетинали державний кордон України в період з 2020 року по вересень 2024 року громадяни України: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянство України та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , громадянство України, якщо так то коли саме та скільки разів?
Ухвалою суду від 03.12.2014 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.
Позивач та його представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі та просили суд їх задовольнити, фактично надали пояснення посилаючись на обставини, які викладені у позовній заяві, проти ухвалення заочного рішення не заперечували.
Відповідачі повторно в судове засідання не з'явилися, повідомлялись належним чином, про причини не явки суд не повідомили, відзиву на адресу суду не надходило, будь-яких заяв та клопотань про відкладення слухання справи матеріали справи не містять.
Від третьої особи - П'ята Львівська державна нотаріальна контора в матеріалах справи міститься заява про розгляд справи без їх участі.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явилися, повідомлялись належним чином.
На підставі ч.1 ст.280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Таким чином, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності учасників справи із ухваленням заочного рішення.
Виходячи з цього, суд вважає за можливе розглядати справу за наявними в справі доказами.
Суд, вислухавши пояснення позивача, його представника, дослідивши матеріали справи, дійшов наступного висновку.
Судом встановлено, що 18.08.1995 року між позивачем ОСОБА_1 та ОСОБА_6 було укладено шлюбу, що підтверджується свідоцтвом про укладання шлюбу серії НОМЕР_1 від 18.08.1995 року. Після укладання шлюбу прізвище дружини було змінено на « ОСОБА_7 ». (а.с.24)
Під час перебування у шлюбі позивачем та його дружиною ОСОБА_5 було придбано квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується договором купівлі продажу квартири від 22.02.1996 року, який посвідчено приватним нотаріусом ЛМНО Корпало Г.В., зареєстровано в реєстрі за №350. (а.с.22-23)
ІНФОРМАЦІЯ_5 дружина позивача - ОСОБА_5 померла. (а.с.20)
Після смерті ОСОБА_5 відкрилась спадщина, та позивач звернувся до П'ятої ЛДНК із заявою про прийняття спадщини, про те листом від 31.07.2024 року №918 йому було відмовлено, у зв'язку з тим, що згідно з інформації з реєстру територіальної громади з померлою ОСОБА_5 на день її смерті були зареєстровані ОСОБА_1 , з 17 вересня 2004 року, її донька ОСОБА_3 , з 07 липня 2007 року та онука, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Заява про відмову від прийняття спадщини від ОСОБА_3 у нотаріальну контору не надходила. У зв'язку з розбіжністю інформації щодо проживання ОСОБА_3 з померлою та не можливістю встановити факт прийняття спадщини, позивачу необхідно звернутися до суду. (а.с.19)
З акту фактичного проживання №390 від 20.12.2017 року вбачається, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 зареєстровані за адресою АДРЕСА_2 , але фактично за даною адресою не проживають. (а.с.14)
З акту фактичного проживання№81 від 12.04.2019 року вбачається, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 зареєстровані за адресою АДРЕСА_2 , але фактично за даною адресою не проживають. (а.с.12)
11.02.2020 року було складено акт фактичного проживання №41, в якому вказано, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 зареєстровані за адресою АДРЕСА_2 , але фактично за даною адресою не проживають. (а.с.13)
28.03.2024 року було складено акт щодо встановлення факту не проживання фізичної особи за місцем реєстрації, в якому вказано, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 за адресою АДРЕСА_2 з липня 2010 року не проживає. (а.с.11)
В довідці проживання про склад сім'ї та прописки від 20.12.2017 року вказано, що в квартирі за адресою АДРЕСА_2 зареєстровані: ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 (а.с.17)
З листа директора Середньої загальноосвітньої шкоди №98 м. Львова від 15.07.2024 вбачається, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 навчалась в Середній загальноосвітній школі №98 з 02 вересня 2019 року по 14 серпня 2020 року. Вибула до Szkoly Podstawowej Nr 8 z Oddzialami Integracyjnymi im. Szarych Szeregow w Chrzanowie. Під час прийому до навчального закладу батьки вказали адресу фактичного місця проживання дитини: АДРЕСА_3 . (а.с.18)
На виконання ухвали суду Державною прикордонною службою України надано відомості, що 15.08.2020 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 через пункт пропуску Шегені виїхали з України. (а.с.51,52
Відомості щодо повернення відповідачів на території в України відсутні.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно до вимогст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону.
Статтею 72 ЖК України передбачено, що визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Згідно ч.ч. 2, 3 ст. 64 Житлового кодексу УРСР членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Відповідно до ч. 4 ст. 9 Житлового кодексу УРСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Зі змісту ст. 405 ЦК України вбачається, що члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Пунктом 34 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», передбачено, що під час розгляду позовів про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, судам необхідно чітко розмежовувати правовідносини, які виникають між власником та попереднім власником житла, і правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім'ї, попередніми членами його сім'ї, а також членами сім'ї попереднього власника житла.
Аналіз даних правових норм свідчить про те, що право користування житловим приміщенням власником житла є одним із засобів реалізації права власності і похідним від права власника на житло.
Згідно зі статтями 1216, 1217, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи (частина перша та друга статті 1220 ЦК України).
Статтею 1261 ЦК України передбачено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Відповідно до частини першої статті 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.
Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (частина перша статті 1268 ЦК України).
Згідно з частиною третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Тобто, будь-яка особа, яка постійно проживала разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається такою, що своєчасно прийняла спадщину.
Подібні висновки щодо застосування частини третьої статті 1268 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду: від 10 квітня 2020 року у справі № 355/832/17 (провадження № 61-27212св19), від 21 жовтня 2020 року у справі № 569/15147/17 (провадження № 61-39308св18), від 02 квітня 2021 року у справі № 191/1808/19 (провадження № 61-6290св20), від 28 квітня 2021 року у справі № 204/2707/19 (провадження № 61-15380св20), від 19 травня 2021 року у справі № 937/10434/19 (провадження № 61-3620св21).
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).
При розгляді справ про спадкування суди мають встановлювати: місце відкриття спадщини, коло спадкоємців, які прийняли спадщину, законодавство, яке підлягає застосуванню щодо правового режиму спадкового майна та часу відкриття спадщини. Обставини, які входять до предмета доказування у зазначеній категорії справ, можна встановити лише при дослідженні документів, наявних у спадковій справі. Належними доказами щодо фактів, які необхідно встановити для вирішення спору про спадкування, є копії документів відповідної спадкової справи, зокрема, поданих заяв про прийняття спадщини, виданих свідоцтв про право на спадщину, довідок житлово-експлуатаційних організацій, сільських, селищних рад за місцем проживання спадкодавця.
Для вирішення питання щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини третьої статті 1268 ЦК України є необхідним встановлення місця проживання спадкодавця і спадкоємця.
Так, частиною першою статті 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
Положення статті 29 ЦК України не ставлять місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації.
Право на вибір місця проживання закріплено у статті 33 Конституції України, відповідно до якої кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Під місцем постійного проживання розуміється місце, де фізична особа постійно проживає. Тимчасовим місцем проживання є місце перебування фізичної особи, де вона знаходиться тимчасово (під час перебування у відпустці, відрядженні, зокрема у готелі чи у санаторії, тощо).
Згідно зі статтею 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Зазначена норма відображає загальний принцип недискримінації за ознакою наявності чи відсутності реєстрації місця проживання чи місця перебування особи.
За змістом пунктів 3.21 та 3.22 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 Цивільного кодексу, він не заявив про відмову від неї. У разі відсутності у паспорті такого спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання доказом постійного проживання із спадкодавцем може бути: довідка органу реєстрації місця проживання про те, що місце проживання спадкоємця на день смерті спадкодавця було зареєстровано за однією адресою зі спадкодавцем.
За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Верховний Суд у постанові від 21 жовтня 2020 року у справі № 569/15147/17 (провадження № 61-39308св18) вказав, що частина третя статті 1268 ЦК України вимагає наявність фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не лише реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця, що можуть бути відмінними один від одного.
У даній справі судом встановлено, що відповідачі не проживали разом із спадкодавцем на момент відкриття спадщини, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами. Фактичне місце проживання відповідачів є відмінним від зареєстрованого місця проживання. З актів фактичного місця проживання вбачається, що відповідачі ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_4 не проживають за адресою АДРЕСА_2 . Окрім того, з відповіді Державної прикордонної служби України вбачається, що відповідачі покинули межі території України 15.08.2020 року і з того часу до території України не поверталися.
Отже, оскільки ОСОБА_3 та її донька ОСОБА_4 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2 , проте там не проживали, а сама по собі реєстрація місця проживання не може вважатися саме місцем проживання та свідчити відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України про своєчасність прийняття спадщини, тому відповідачка ОСОБА_3 , як спадкоємець не прийняла своєчасно спадщину, що відкрилася після смерті ОСОБА_5 , а отже, не набула права на спадкове майно.
Виходячи з наведеного, дослідивши усі надані суду докази у їх сукупності, перевіривши відповідність вимог діючому законодавству України, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки обставини, на які він посилається в своїй позовній заяві, знайшли своє підтвердження в матеріалах справи.
З урахуванням викладеного, вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують в державах учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. (Проніна проти України, №63566/00, пр.23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 р.).
Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 258, 259, 263-265, 351 - 355 ЦПК України, суд, -
Позов задовольнити повністю.
Визнати ОСОБА_3 такою, що втратила право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_2 .
Визнати ОСОБА_4 , такою, що втратила право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_2 .
Встановити факт не проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 із спадкодавцем ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5 на час відкриття спадщини.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подана заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Найменування сторін та учасників справи:
Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_2 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 .
Відповідачі: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , яка також діє в інтересах ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .
Третя особа: Орган опіки та піклування Франківської районної адміністрації Львівської міської ради, місцезнаходження за адресою: м. Львів, вул. Чупринки, 85.
Третя особа: П'ята Львівська державна нотаріальна контора, код ЄДРПОУ 02899447, місцезнаходження за адресою: м. Львів, вул. Чупринки, 69.
Повний текст рішення складено 31.03.2025.
Суддя Мартьянова С.М.