465/2615/25
2/465/2409/25
Ухвала
про залишення позовної заяви без руху
"01" квітня 2025 р. м. Львів
Суддя Франківського районного суду м. Львова Кузь В.Я., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Львівського комунального підприємтва "Вулецьке" про укладення договору у сфері житлово - комунальних послуг, -
встановив:
Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися в суд з позовом до Львівського комунального підприємтва "Вулецьке" про укладення договору у сфері житлово - комунальних послуг.
Дослідивши позовну заяву, суд приходить до наступного.
Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК Украни, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Ч.1 ст.4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Ч.2 ст.174 ЦПК України визначено, що заявами по суті є, зокрема, позовна заява.
У ході вивчення питань щодо відповідності змісту позовної заяви вимогам процесуального закону та інших питань, встановлено, що позовна заява не відповідає вимогам закону, у зв"язку з чим, приходжу до висновку про необхідність залишення позовної заяви без руху за наступних підстав.
Ч.1 ст.175 ЦПК України визначено, що у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
Ч. 3 цієї статті передбачено ряд вимог, яким має відповідати позовна заява.
Відповідно до п.2 ч.3 ст.175 ЦПК України, позовна заява повинна містити повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв'язку та адреси електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету.
Так, в порушення п.2 ч.3 ст.175 ЦПК України, в позовній заяві відсутні повне найменування відповідача, ідентифікаційний код відповідача в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційні номери облікової картки платника податків позивачів, відомі номери засобів зв'язку та адреси електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету у позивачів та відповідача.
Відповідно до п.5 ч.3 ст.175 ЦПК України, позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
В порушення п.5.ч.3 ст.175 ЦПК України, до позовної заяви не долучено жодних доказів, які обгрунтовують позовні вимоги щодо протипрвних дій відповдача, зокрема, станом на березень 2025 року.
Відповідно до п.8 ч.3 ст.175 ЦПК України, позовна заява повинна містити перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви.
В порушення п.8 ч.3 ст.175 ЦПК України позивачами в позовній заяві не зазначено про наявність в них оригіналів письмових або електронних доказів.
Відповідно до ч.1 та 2 ст.95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.
Ч.5 цієї статті визначено, що учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу.
Відповідно до ч.1 та 2 ст.95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.
Ч.5 цієї статті визначено, що учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу.
Відповідно до п.10 ч.3 ст.175 ЦПК України, позовна заява повинна містити підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.
В порушення п.10 ч.3 ст.175 ЦПК України позивачами в позовній заяві не зазначено про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.
01 вересня 2021 року набув чинності новий стандарт на заміну ДСТУ 4163-2003, який регулює порядок оформлення організаційно-розпорядчих документів - Національний стандарт України Державна уніфікована система документації «Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів» ДСТУ 4163:2020, затверджений наказом Державного підприємства «Український науководослідний і навчальний центр проблем стандартизації, сертифікації та якості» (ДП «УкрНДНЦ») від 01 липня 2020 року № 144.
Звертаю увагу позивачів на те, що готуючи документи різних видів, слід дотримуватися єдиних вимог до їхнього оформлення, структури та змісту, які встановлюються нормативними актами (державними стандартами), в даному випадку Вимогами до оформлення документів ДСТУ 4163:2020, затвердженим наказом ДП "УКРНДНЦ" від 01 липня 2020 року № 144.
Вимоги до оформлення документів встановлюються до документів, які скеровуються до державних органів, в тому числі і до суду.
Відповідно до вимог п. 5.26 Національного стандарту ДСТУ 4163:2020 «Державна уніфікована система документації. Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів», який затверджений наказом ДП «Український науково-дослідний і навчальний центр проблем стандартизації, сертифікації та якості» від 01.07.2020 року № 144 (далі ДСТУ 4163:2020), відмітка про засвідчення копії документа складається з таких елементів: слів «Згідно з оригіналом» (без лапок), найменування посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її власного імені та прізвища, дати засвідчення копії.
До матеріалів позовної заяви долучені копії додатків для суду та відповідача, які належним чином не засвідчені.
Відтак, позивача слід долучити до позовної заяви копії додатків до позовної заяви, які належним чином засвідчені.
Статтею 177 ЦПК України визначено перелік документів, які додаються до позовної заяви.
Відповідно до ч. 4 ст. 177 ЦПК України, до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановленому порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Подаючи позовну заяву, позивачі покликаються на ЗУ "Про захист прав споживачів".
Споживачем, права якого захищаються на підставі Закону України «Про захист прав споживачів», є лише громадянин (фізична особа), котрий придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити товари (роботи, послуги) для власних побутових потреб.
Закон України "Про захист прав споживачів" регулює відносини, які виникають між споживачами і виробниками, виконавцями, продавцями під час продажу товарів (виконанні робіт, наданні послуг), встановлює права споживачів на придбання товарів (робіт, послуг) належної якості та безпечних для життя і здоров'я, а також визначає механізм захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
Відповідно до пункту 22 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів», споживач це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Із пункту 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 12.04.1996 року "Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів", вбачається, що позовна заява про захист прав споживача повинна містити відомості, зокрема, про те, яке право споживача, передбачено Законом України "Про захист прав споживача", порушено; коли і в чому це виявилося; про способи захисту, які належить вжити суду; про розмір сум, щодо яких заявлено вимоги, з відповідними розрахунками і обґрунтуванням; про докази, що підтверджують позов.
З позовної заяви позивачів вбачається, що підставою їх звернення з вищевказаним позовом не є порушення відповідачем Закону України «Про захист прав споживача», а є дія (бездільність) відповідача, на думку позивачів.
Враховуючи вищенаведене, на правовідносини, що виникли між позивачами та відповідачем, норми Закону України "Про захист прав споживачів" не поширюються і тому посилання позивачів на ст. 22 Закону України "Про захист прав споживачів", відповідно до якої споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав, є безпідставними.
За таких обставин позивачами необхідно надати докази сплати судового збору за подання позовної заяви.
Відповідно достатті 1 Закону України "Про судовий збір", судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.
Ч.1 ст.3 цього закону визначено, що судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.
Згідно вимог ч.1 ст.4 цього ж закону, судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Законом України "Про Державний бюджет України на 2025 рік", прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 січня 2025 року встановлений у розмірі 3028 (три тисячі двадцять вісім) гривень 00 коп.
Відповідно до п.п.1 п.1 ч.2 ст.4 Закону України "Про судовий збір", за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою або фізичною особою - підприємцем, справляється судовий збір в розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відтак, з урахуванням вищезазначених вимог закону, позивачу за подання позовної заяви, яка має немайновий характер, слід сплатити судовий збір в розмірі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 коп. та долучити до позовної заяви оригінал квитанції про сплату судового збору.
Відповідно до ч.1 ст.44 ЦПК України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
При цьому суд зазначає, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини вимога сплатити судовий збір не обмежує право заявника на доступ до правосуддя, оскільки формування справедливих принципів оплати судового збору характеризує рівень доступності до правосуддя у країні (справа «Креуз проти Польщі» (KREUZ v. POLAND) від 19 червня 2001 року).
Суд враховує практику Європейського суду з прав людини, яка свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа "Стаббігс та інші проти Великобританії", справа "Девеер проти Бельгії").
У рішенні Європейського суду з прав людини від 18.11.2010 у справі "Мушта проти України" зазначено, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Залишення позову без руху з зазначених вище підстав не є по своїй суті обмеженням права на доступ до суду, оскільки відповідає вимогам закону та основним засадам цивільного судочинства, та є необхідним для справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду та вирішення справи.
При цьому, суд зважає також на практику Європейського Суду з прав людини, що знайшла своє висвітлення у справі Golder v.United Kingdom від 21.02.1975 року, згідно якої, право на суд не є абсолютним, то воно може бути обмеженим особливо щодо умов прийнятності скарг, у тому числій на дії судді, що відповідають вимогам процесуального законодавства, проте, не подобаються стороні. Правила застосування головуючим процесуальних норм, що забезпечуютьпорядокв ході судового процесу і послідовність здійснення своїх прав сторонами, хоч і не подобається стороні, проте, безумовно мають на меті забезпечити належне відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи, повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані та розуміти, що їх право закінчується там, де починається право іншої сторони, а тим більше там, де починається обов'язок та право головуючого у процесі.
Відповідно до ч. 1 ст. 185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Виходячи з наведеного, вважаю, що позовну заяву слід залишити без руху, надавши позивачам строк для усунення недоліків, зазначених в мотивувальній частині ухвали, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення копії даної ухвали, а також зобов'язати позивачів надати суду документи про усунення недоліків відповідно до кількості учасників справи.
На підставі викладеного, керуючись статтями 175, 177, 185 ЦПК України,-
постановив:
Матеріали позовної заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Львівського комунального підприємтва "Вулецьке" про укладення договору у сфері житлово - комунальних послуг - залишити без руху.
Надати позивачам строк для усунення недоліків позовної заяви вказаних у мотивувальній частині ухвали протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
У разі невиконання ухвали суду у зазначений строк, позовну заяву вважати неподаною та повернути позивачам зі всіма доданими до неї документами.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя В. Кузь