Виноградівський районний суд Закарпатської області
___________________________________________________________________________________________________ Справа № 299/1893/21
02.04.2025 року м.Виноградів
Виноградівський районний суд Закарпатської області у складі: головуючого судді Леньо В.В., секретар судового засідання Казимірська Н.В., за участі позивача - ОСОБА_1 , представника позивача - адвоката Бора Ю.В., відповідача - ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Виноградів цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Виноградівської міської ради Закарпатської області, ОСОБА_2 , про визнання незаконними рішень Олешницької сільської ради та визнання права володіння нерухомим майном,
Позивач ОСОБА_1 , звернувся до суду із позовом до Виноградівської міської ради Закарпатської області, ОСОБА_2 , про визнання незаконними рішень Олешницької сільської ради та визнання права володіння нерухомим майном.
Свої позовні вимоги мотивує тим, що ОСОБА_1 є власником житлового будинку в АДРЕСА_1 , який ним побудовано на виділеній йому у довічне успадковане володіння земельній ділянці з цільовим призначенням для будівництва житлового будинку. Вказана ділянка була виділена позивачу на підставі рішення Олешницької сільської ради від 23.04.1997 року у чіткій відповідності до плану-схеми розподілу земельних ділянок, схеми кварталу житлової забудови АДРЕСА_1 , розробленого в 1996 р. відділом архітектури Виноградівської РДА на замовлення сільської ради.
У 2019 році на сесії Олешницької сільської ради вирішувалося питання передачі земельної ділянки АДРЕСА_1 у приватну власність ОСОБА_2 , де позивач просив не передавати її у власність ОСОБА_2 , оскільки порушуються межі земельної ділянки позивача. Затвердження проекту та передача земельної ділянки у власність ОСОБА_2 відбулася без погодження суміжної межі позивача, а акт комісії від 02.11.2018 року складений всупереч вимогам ст.159 ЗК України. Позивач вказує, що Олешницькою сільською радою неправомірно прийнято рішення №216 від 11.04.20218 року «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 , рішення № 274 від 19.11.2018 року «Про затвердження акту земельної комісії по вирішенню межових спорів», яким вирішено рекомендувати сесії сільської ради надати дозвіл ОСОБА_3 на виготовлення проекту землеустрою щодо передачі земельної ділянки у власність, без підпису позивача та рішення №297 від 21.02.2019 року «Про передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_2 », оскільки місце розташування вказаної земельної ділянки не відповідало і не відповідає плану-схемі розподілу земельних ділянок громадянам с.Олешник та схеми кварталу житлової забудови АДРЕСА_2 . Позивач просить визнати неправомірними дії Олешницької сільської ради щодо прийняття рішення від 11.04.2018 р. №216 «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність» та визнати недійсним це рішення. Також позивач просить визнати неправомірними дії Олешницької сільської ради щодо прийняття рішення від 19.11.2018 р. №274 «Про затвердження акту земельної комісії по вирішенню межових спорів» та визнати недійсним це рішення. Аналогічна вимога про визнання неправомірними дій Олешницької сільської ради щодо прийняття рішення та визнання його недійсним висувається позивачем стосовно рішення Олешницької сільської ради від 21.02.2019 р. №297 «Про передачу земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_2 ». Крім того, позивач просить суд визнати за ним право володіння земельною ділянкою АДРЕСА_1 відповідно до схеми кварталу житлової забудови АДРЕСА_1 .
У свою чергу представником відповідача - адвокатом Киретів В.В., подано до суду відзив на позовну заяву. Відповідач вказує, що при прийнятті Олешницькою сільською радою рішення від 11.04.2018 р. №216 жодних прав та інтересів ОСОБА_1 порушено не було, а саме рішення органу місцевого самоврядування прийнято у межах повноважень та у відповідності до вимог чинного законодавства. Твердження позивача про відсутність інформації щодо розгляду спірного питання Олешницькою сільською радою не відповідає дійсності, оскільки такий був особисто повідомлений про час, дату та місце роботи земельної комісії. Крім того, ОСОБА_1 19.11.2018 року особисто приймав участь у розгляді Олешницькою сільською радою питання «Про затвердження акту земельної комісії по вирішенню межових спорів», надав свої доводи та пояснення, активно відстоював свою позицію. Підстави для відмови у затвердженні Олешницькою сільською радою проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з метою передачі у власність гр. ОСОБА_2 були відсутні, оскільки такий проект містив у своєму складі матеріали щодо наявності спору з суміжним землекористувачем та був погоджений відповідно до вимог ст. 186-1 Земельного кодексу У задоволенні позовних вимог просив відмовити.
Представник відповідача - Виноградівської міської ради до суду подав відзив у якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог з огляду на те, що позивач не оформлював право власності або оренди на земельну ділянку, що знаходиться під належним йому на праві власності нерухомим майном, а вимоги позову не є належним способом захисту права або інтересу позивача.
Представником позивача - адвокатом Бора Ю.В. до суду подано відповідь на відзив, доводи якого зводяться до того, що правомірність передачі земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_2 обґрунтовується рішенням сесії Олешницької сільської ради від 19.11.2018 року №274, яким відповідачу було надано дозвіл на подальше виготовлення проекту землеустрою без погодження суміжної межі позивачем ОСОБА_1 (питання скасування цього рішення порушується в рамках даного судового спору). Вказане рішення органу місцевого самоврядування у свою чергу було прийнято на підставі акту про вирішення межового спору по вул.Молодіжна.
Як вбачається зі змісту цього документу, він був складений постійною комісією з питань землекористування (при цьому дата та місце складення цього документу відсутні). Згідно положень ч.2 ст.159 Земельного кодексу України земельні спори розглядаються за участю зацікавлених сторін, які повинні бути завчасно повідомлені про час і місце розгляду спору. Однак акт про вирішення межового спору не містить жодної інформації про дату та спосіб інформування ОСОБА_1 щодо роботи комісії. Крім того результат роботи постійної комісії з питань землекористування не обгрунтований жодним чином, хоча цей адміністративний акт породив права та обов'язки, а через його дію порушилися права та інтереси позивача. Посилання на наявність детального плану забудови по АДРЕСА_1 не має жодного правового змісту, оскільки детальний план території - це містобудівна документація, що визначає планувальну організацію та розвиток території (п.З ч.І ст.1 Закону України «Про регулювання містобудівної документації»), детальний план території не може підміняти собою обов'язковість землеустрою (ст.20 Закону України «Про землеустрій»). Посилання на наявність окремих судових рішень також не є належним засобом аргументації, оскільки межовий спір між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у судовому порядку вирішений не був, судовий розгляд був припинений через невідповідність суб'єктного складу сторін.
У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та представник позивача - адвокат Бора Ю.В., підтримали вимоги позовної заяви та просив суд такі задовольнити з підстав, які наведені у позові.
Відповідач ОСОБА_2 у судовому вимоги позову заперечив, з підстав, викладених у відзиві.
Представник відповідача - Виноградівської міської ради Закарпатської області у судове засідання не з'явився. У матеріалах справи наявна заява про розгляд справи без участі представника Виноградівської міської ради У поданому відзиві просили у задоволенні позову відмовити.
У судовому засіданні у якості свідків допитано ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
Так, свідок ОСОБА_4 показав, що він є директором ТОВ “Експерт», яке виготовляло земельну документацію відповідачу на його земельну ділянку. Особисто він вказаним питанням не займався.
Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_6 показала, що вона приймала участь у виготовленні проекту землеустрою. Між сторонами був конфлікт. Документи виготовлено згідно вимог закону.
За згодою сторін питання допиту інших свідків знято.
Заслухавши пояснення сторін, їх представників, покази свідків, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.
У відповідності до статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Спірні правовідносини регулюються Земельним кодексом України (далі ЗК України), спеціальним нормативно правовим актом, який регулює правовідносини є Закон України «Про землеустрій» від 22 травня 2003 року № 858-ІV (далі Закон № 858-ІV).
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 12 ЗК України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; організація землеустрою; здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства.
У судовому засіданні встановлено, що згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 , виданого Олешницькою сільською радою 03.02.2006 року на підставі рішення виконкому сільської ради № 2 від 30.01.2006 року позивач ОСОБА_1 є власником житлового будинку в АДРЕСА_1 . Право власності ОСОБА_1 на вказаний житловий будинок підтверджується також витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно, зробленим Виноградівським БТІ 03.02.2006 року за № 9749710. Вказаний житловий будинок позивач побудував на виділеній йому у довічне успадковане володіння земельній ділянці по адресу АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для будівництва житлових будинків. Виділення земельної ділянки позивачу відбулося на підставі рішення 9 сесії Олешницької сільської ради 22 скликання від 23.04.1997 року.
Рішенням 3 сесії Олешницької сільської ради 23 скликання від 22.12.1998 року вирішено питання про виділення ОСОБА_2 , АДРЕСА_3 земельної ділянки у довічне спадкове володіння для будівництва індивідуальних житлових будинків.
Як вбачається із досліджених у судовому засіданні доказів, між суміжними землекористувачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виник земельний спір ще у 2014 році щодо порушення межових знаків.
В подальшому, Рішенням тридцятої сесії Олешницької сільської ради 7 скликання від 11.04.2018 року за №216 «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність», за наслідками розгляду заяви ОСОБА_2 від 19.03.2018 року, вирішено надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 , мешканцю АДРЕСА_3 , для будівництва та обслуговування житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 , орієнтовною площею 0,1800 га, яка знаходиться у його користуванні та рекомендовано ОСОБА_2 виготовити детальний план земельної ділянки території забудови по АДРЕСА_4 , а виготовлений проект землеустрою подати на затвердження сесії Олешницької сільської ради.
Як вказує позивач у своєму позові, з проекту землеустрою щодо відведення у приватну власність гр. ОСОБА_2 земельної ділянки, йому стало відомо про акт комісії з питань землекористування Олешницької сільської ради від 02.11.2018 року та рішення 38 сесії Олешницької сільської ради 7 скликання від 19.11.2018 року за № 274 «Про затвердження акту земельної комісії по вирішенню межових спорів».
Як вбачається з акту від 02.11.2018 року про вирішення межового спору по АДРЕСА_1 між жителями будинку АДРЕСА_4 ОСОБА_2 та будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_1 , комісія, розглянувши клопотання ОСОБА_3 про погодження проекту землеустрою щодо передачі земельної ділянки у власність без підпису сусіда ОСОБА_1 , вирішила рекомендувати сесії сільської ради надати дозвіл ОСОБА_2 , мешканцю АДРЕСА_3 на виготовлення проекту землеустрою щодо передачі земельної ділянки у власність за адресою АДРЕСА_1 без підпису сусіда ОСОБА_1 , беручи до уваги наявність детального плану території забудови АДРЕСА_1 , затвердженого рішенням сесії сільської ради №256 від 12.10.2018 року, рішення суду від 04.10.2017 року та ухвалу суду від 13.12.2017 року. Даний акт затверджено рішенням 38 сесії 7 скликання Олешницької сільської ради №274 від 19.11.2018 року.
У 2018 році сільським головою Попович С.М. згідно акту прийому - передачі земельної ділянки було передано, а ОСОБА_2 прийнято в 2018 році земельну ділянку площею 0,1800 га. за адресою АДРЕСА_1 . В подальшому, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки з метою передачі у власність ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2121283300:07:004:004, було затверджено рішенням 40 сесії 7 скликання Олешницької сільської ради від 21.02.2019 року та передано вказану земельну ділянку у приватну власність ОСОБА_2 .
Згідно зі статтею 158 ЗК України, земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Відповідно до вимог статті 153 ЗК України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.
Виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.
Порядок погодження і затвердження документації із землеустрою, а також повноваження органів виконавчої влади у частині погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок передбачені у статтях 186, 186-1 ЗК України.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про землеустрій», межування земель - комплекс робіт із встановлення чи відновлення в натурі (на місцевості) меж адміністративно-територіальних одиниць, меж земельних ділянок власників, землекористувачів, у тому числі орендарів, із закріпленням їх межовими знаками встановленого зразка.
Нормами статті 152 ЗК України визначено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
Позивач просить визнати неправомірними дії Олешницької сільської ради щодо прийняття рішення від 11.04.2018 р. №216 «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність» та визнати недійсним це рішення.
Даючи оцінку доводам позивача щодо заявленої позовної вимоги суд приходить до наступного висновку.
Так, згідно частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовідносини у сфері забезпечення прав на землю громадян регулюються Земельним кодексом України від 25.10.2001 № 2768-III (далі - ЗК України).
За змістом ст.3 ЗК України земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Згідно з ч.2 ст.4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.
Згідно зі ст. 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).
Відповідно до абзацу 1 ч.1 ста.116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (ч.2 ст.116 ЗК України).
Частинами 3, 4 ст. 116 Земельного кодексу України визначено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.
За змістом ч.1 ст.121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах:
а) для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району;
б) для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара;
в) для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара;
г) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара;
ґ) для індивідуального дачного будівництва - не більше 0,10 гектара;
д) для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара.
Повноваження відповідних органів виконавчої влади щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені статтями 118, 122, 123 ЗК України.
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами встановлений ст.118 ЗК України.
Так, ч.6 ст.118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
За змістом абзацу 1 ч.8 ст.118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Таким чином, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, зокрема, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) звертаються до відповідного органу з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, до якого додаються визначені ЗК України документи.
ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень ст.118 ЗК України.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 27.02.2018 у справі №545/808/17, від 05.03.2019 у справі №360/2334/17, від 20.01.2021 у справі №360/1590/16-а та від 08.09.2020 у справі №812/1450/17.
Так, ч.7 ст.118 ЗК України визначений перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним, а саме:
- невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів;
- невідповідність місця розташування об'єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів;
- невідповідність місця розташування об'єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Таким чином, ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. При цьому, відмовляючи у наданні дозволу, відповідний орган повинен навести усі підстави відмови.
З матеріалів справи вбачається, що за результатами розгляду заяви відповідача ОСОБА_2 Олешницькою сільською радою, у зв'язку з відсутністю підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки передбачених ч.7 ст.118 ЗК України, відповідачу надано дозвіл на виготовлення відповідної землевпорядної документації.
Вказане рішення не суперечить нормам закону, відповідає встановленим чинним законодавством процедурам прийняття, не порушують законні права та інтереси позивача, а від так скасуванню не підлягає.
Даючи оцінку доводам позивача в частині неправомірності прийняття рішення Олешницької сільської ради Виноградівського району Закарпатської області № 274 від 19.11.2018 року, «Про затвердження акту земельної комісії по вирішенню межових спорів», яким затверджено акт вказаної комісії про надання дозволу відповідачу ОСОБА_3 на виготовлення проекту землеустрою, щодо передачі земельної ділянки у власність, без підпису сусіда - позивача ОСОБА_1 , суд приходь до наступних висновків.
Згідно з висновком, викладеним у постанові Верховного суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі 580/168/16-ц (провадження № 61-19526cво18) та у постанові Верховного Суду від 01 серпня 2022 року у справі № 619/1415/19 (провадження № 61-5924св21), погодження меж є виключно допоміжною стадією у процедурі приватизації земельної ділянки, спрямованою на те, щоб уникнути необов'язкових технічних помилок. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки із власником та/або землекористувачем не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного з землекористувачів чи землевласників. Не надання особою своєї згоди на погодження меж земельної ділянки суміжного землекористувача та/або власника не може бути перешкодою для розгляду місцевою радою питання про передачу земельної ділянки у власність відповідачу за обставин виготовлення відповідної технічної документації. Непідписання суміжним власником та/або землекористувачем акту узгодження меж земельної ділянки саме по собі не є підставою для визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку.
Зокрема, у справі № 619/1415/19 Верховний Суд акцентував увагу на тому, що позивач повинен довести належними та допустимими доказами порушення його права користування земельною ділянкою внаслідок прийняття сільською радою оскаржуваного рішення, а саме по собі не підписання позивачем як суміжним землекористувачем акта погодження меж земельної ділянки не є підставою для визнання цього рішення недійсним.
Дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки означає дозвіл власника земельної ділянки здійснити певні дії на землі власника, аби мати змогу в подальшому точно визначити предмет оренди. Цей дозвіл наділяє заінтересовану особу повноваженням ідентифікувати на землі власника земельну ділянку, яку ця особа бажає отримати в оренду в майбутньому.
У постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 380/624/16-ц (провадження № 14-301цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що рішення про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянку.
Відповідно до ч.3 ст.158 Земельного кодексу України органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства. Земельні спори розглядаються органами місцевого самоврядування на підставі заяви однієї із сторін (у даному випадку - заява ОСОБА_2 ), земельні спори розглядаються за участю зацікавлених сторін (частини 1, 2 ст.159 Земельного кодексу України). Твердження позивача про відсутність інформації щодо розгляду спірного питання Олешницькою сільською радою не відповідає дійсності, оскільки такий був особисто повідомлений про час, дату та місце роботи земельної комісії, про що свідчать покази свідка ОСОБА_7 . Крім того, ОСОБА_1 19.11.2018 року особисто приймав участь у розгляді Олешницькою сільською радою питання «Про затвердження акту земельної комісії по вирішенню межових спорів», надав свої доводи та пояснення, активно відстоював свою позицію.
У цьому розрізі питання необхідно зазначити, що 04.10.2017 року рішенням Виноградівського районного суду, яке було предметом перегляду у апеляційному порядку і залишено без змін, у справі № 299/1598/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Олешницька сільська рада, позивачу було відмовлено у задоволенні позову про відновлення меж земельної ділянки. У вказаному рішенні суд відзначив, що жодних дій з встановлення (відновлення, визначення) межі власної земельної ділянки ОСОБА_1 не здійснив, а тому його вимоги до суміжного землекористувача та органу місцевого самоврядування є безпідставними (у судовому засіданні досліджено цивільну справу №299/1598/16-ц). Ці встановлені обставини не спростовані учасниками справи, а тому відповідно до ч.4,5 ст.82 ЦПК України доказуванню не підлягають. Аналогічна ситуація має місце і в даному випадку, - позивач вказує на порушення межі його земельної ділянки, однак ситуаційне (планове) розташування такої межі на місцевості не визначено.
Від так, суд приходить до переконання, що порушень при прийнятті рішення Олешницької сільської ради Виноградівського району Закарпатської області № 274 від 19.11.2018 року, «Про затвердження акту земельної комісії по вирішенню межових спорів», яким затверджено акт вказаної комісії про надання дозволу відповідачу ОСОБА_3 на виготовлення проекту землеустрою, щодо передачі земельної ділянки у власність, без підпису сусіда - позивача ОСОБА_1 , не відбулося, рішення скасуванню не підлягає.
Аналогічна вимога про визнання неправомірними дій Олешницької сільської ради щодо прийняття рішення та визнання його недійсним висувається позивачем стосовно рішення Олешницької сільської ради від 21.02.2019 р. №297 «Про передачу земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_2 ». З цього приводу слід зазначити, що відповідно до вимог ч.9 ст. 118 Земельного кодексу України орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки комунальної власності у власність, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність. Підстави для відмови у затвердженні Олешницькою сільською радою проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з метою передачі у власність гр. ОСОБА_2 були відсутні, оскільки такий проект містив у своєму складі матеріали щодо наявності спору з суміжним землекористувачем та був погоджений відповідно до вимог ст. 186-1 Земельного кодексу України.
У постанові від 20.03.2019 р. у справі №350/67/15-ц Велика Палата ВС зазначила, що стадія погодження меж земельної ділянки при виготовлення землевпорядної документації є допоміжною. При цьому стаття 198 ЗК лише вказує, що складовою кадастрових зйомок є «погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами». Із цього не слідує, що у випадку відмови суміжного землевласника або землекористувача від підписання відповідного документа - акта погодження меж - слід вважати, що погодження меж не відбулося. Погодження меж полягає у тому, щоб суміжнику було запропоновано підписати відповідний акт. Якщо він відмовляється це робити, орган, уповноважений вирішувати питання про приватизацію ділянки по суті, повинен виходити не із самого факту відмови від підписання акта, а із мотивів відмови. Якщо такими мотивами є виключно неприязні стосунки - правового значення вони не мають. У разі виникнення спору сама по собі відсутність погодження меж не є підставою для того, щоб вважати прийняте рішення про приватизацію незаконним. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів.
Окремо слід зазначити, що обраний позивачем спосіб правового захисту не є належним. ОСОБА_1 просить визнати недійсними рішення Олешницької сільської ради, які на даний час виконані, а відповідач ОСОБА_3 в свою чергу є власником нерухомого майна (земельної ділянки). На підставі цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією гр. ОСОБА_2 певних суб'єктивних прав, а саме - набуття права власності на об'єкт нерухомого майна. Ненормативні (індивідуальні) правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання.
Крім того, позивачем на розгляд суду поставлено позовні вимоги про визнання неправомірними дій та недійсними рішень Олешницької сільської ради. Однак, відповідно до вимог ч.1 ст.21 ЦК України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. У даній ситуації позивач просить про захист своїх прав у спосіб, що передбачений ч.1 ст.5 КАС України.
Окремо позивач порушує перед судом розгляд позовної вимоги про визнання за ним права володіння земельною ділянкою в АДРЕСА_1 . Правомірність володіння ОСОБА_1 підтверджує рішенням Олешницької сільської ради від 23.04.1997 року «Про виділення земельних ділянок для будівництва індивідуальних будинків». Такий факт Олешницькою сільською радою не оспорюється або заперечується.
Статтею 125 ЗК України визначено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Право власності, користування земельною ділянкою оформляється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Відповідно до ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація прав є обов'язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав.
Враховуючи вищенаведене, обов'язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність правовстановлюючих документів на земельну ділянку, оформлених у відповідності до вимог закону.
У судовому засіданні встановлено, що документу на право власності на земельну ділянку позивач ОСОБА_1 не має, доказів установлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) не надав і технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) не виготовляв.
За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу у суді. Зазначений захист має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача.
Під способами захисту суб'єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника.
Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, а також можливість їх захистити іншим способом, встановленим договором або законом чи судом у визначених законом випадках, закріплені у частині другій статті 16 ЦК України. Глава 29 ЦК України передбачає, зокрема, такі способи захисту права власності, як витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) та усунення перешкод у реалізації власником права користування та розпорядження його майном (негаторний позов).
Власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (частина друга статті 152 ЗК України).
Перелік способів захисту земельних прав викладений у частині третій статті 152 ЗК України.
Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, зокрема визначеним зазначеною частиною, або ж іншим способом, який передбачений законом.
Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).
Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема, від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.
Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном.
На негаторний позов не поширюються вимоги щодо позовної давності, оскільки з таким позовом можна звернутися в будь-який час, допоки існують правовідносини та правопорушення.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року у справі N 359/3373/16-ц (провадження N 14-2цс21) вказала, що питання розмежування віндикаційного та негаторного позовів висвітлювалось і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі N 653/1096/16-ц (провадження N 14-181цс18). Зокрема, у пункті 39 зазначено, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду; у пункті 89 зазначено, що особа, яка зареєструвала право власності на об'єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника. З огляду на усталену практику Великої Палати Верховного Суду, з метою більш чіткого і ясного викладення своєї правової позиції Велика Палата Верховного Суду вважає доцільним частково відступити від зазначених висновків шляхом такого уточнення: визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об'єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння.
Як вбачається з правової позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 18 травня 2016 року (справа № 6-658 цс 15), яка враховується судом, відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України та якою визначено, що відповідно до частини другої статті 152 ЗК України 2001 року власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Суд повинен установити: чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цієї особи; у чому полягає таке порушення прав; якими доказами воно підтверджується. Залежно від установленого суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Наведені вище обставини та встановлені факти в їх системному зв'язку вказують на відсутність підстав для задоволення позову.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до частини першої, п'ятої, шостої статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що заявлені позивачем вимоги є недоведеними та задоволенню не підлягають.
Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Таким чином, позивачем не доведено наявність обставин, які вказують на існування порушення його прав діями відповідача, а тому суд приходить до висновку, що підстави для задоволення позову відсутні.
Не підлягають, відповідно до статті 141 ЦПК України, до подальшого розподілу понесені позивачем судові витрати, оскільки в задоволенні позову відмовлено.
Керуючись ст.ст.10, 12, 13, 43, 49, 259, 263-265, 268 ЦПК України, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Виноградівської міської ради Закарпатської області, ОСОБА_2 , про визнання незаконними рішень Олешницької сільської ради та визнання права володіння нерухомим майном - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його прийняття безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 30 днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Вступну та резолютивну частину рішення проголошено в судовому засіданні 02.04.2025 року.
Повний текст судового рішення виготовлено 03.04.2025 року.
ГоловуючийВ. В. Леньо