Справа №611/1042/24
Провадження №2/611/39/25
(повне)
27 березня 2025 року Барвінківський районний суд Харківської області в складі:
головуючого - судді Коптєва Ю.А.,
за участю секретаря - Ведмідь І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Барвінкове в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Барвінківського виконавчого комітету міської ради Ізюмського району Харківської області до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - служба у справах дітей Барвінківської міської ради Ізюмського району Харківської області , про позбавлення батьківських прав,-
19 листопада 2024 року виконавчий комітет Барвінківської міської ради Ізюмського району Харківської області звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав.
Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідачка ОСОБА_1 є матір'ю трьох неповнолітніх дітей ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Перевіркою було встановлено, що старший син ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає з шести місяців з бабусею ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_1 та йому надані всі умови для проживання. ОСОБА_4 та ОСОБА_3 проживають з відповідачкою, яка ухиляється від виконання батьківських обов'язків по вихованню дітей, зловживає алкогольними напоями, не має власного житла. Діти не мають достатнього харчування, не забезпечені необхідними засобами гігієни, речі брудні. Внаслідок дій відповідачки створились умови, які шкодять інтересам малолітніх дітей, становлять загрозу їх здоров'ю та життю. У зв'язку з чим, на підставі рішення виконавчого комітету Барвінківської міської ради Ізюмського районного Харківської області № 1089/24 від 12 листопада 2024 року «Про негайне відібрання малолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4 », діти відібрані у матері.
Посилаючись на вищезазначене, на підставі ст. 11 Закону України «Про забезпечення організаційно - правових умов соціального захисту дітей - сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», ст.ст. 150, 153, 155, 170, 180-182 СК України, позивач просив позов задовольнити, позбавити ОСОБА_1 батьківських прав відносно малолітніх дітей ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та передати їх для подальшого влаштування.
Представник позивача надав суду заяву в якій просив, справу слухати без його участі, на позовних вимогах наполягає, просить їх задовольнити .
Відповідачка заперечувала проти задоволення позову, пояснила, що вона піклується про дітей, цікавиться їх розвитком. Разом з тим, підтвердила той факт, що дійсно опинилася в тяжких життєвих обставинах, має тимчасові заробітки. Крім того, вказала, що планує працевлаштуватися, знайти житло та пройти курс лікування від алкогольної залежності.
Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - служби у справах дітей Барвінківської міської ради Ізюмського району Харківської області, в судовому засіданні підтримала позовні вимоги, просила їх задовольнити з огляду на те, що відповідачка не створила належні умови для життя, здоров'я та навчання дітей. Вважала, що ситуацію у вказаній родині виправити вкрай складно, у зв'язку з небажанням відповідачки.
Суд, вислухавши відповідачку ОСОБА_1 , представника служби у справах дітей Барвінківської міської ради Ізюмського району Харківської області, дослідивши матеріали справи, оцінивши в сукупності зібрані по справі докази, приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наданих підстав.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно статей 32 та 52 Конституції України, встановлено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України; сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до ст. 9 Конвенції про права дитини, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Практика ЕСПЛ встановлює акценти, відповідно до яких при розгляді сімейного спору пріоритет мають інтереси дитини над інтересами батьків; діти, народжені у шлюбі, і діти, народжені поза шлюбом, є рівними у своїх правах; будь-яке обмеження, накладене на особисте спілкування у відносинах між батьками та дітьми, повинне ґрунтуватися на належних до справи та обґрунтованих причинах, висунутих для захисту інтересів дитини і для подальшого об'єднання сім'ї. ( Справа «Савіни проти України» від 18 грудня 2008р., «МакМайкл проти Сполученого Королівства» від 24 лютого 1995 року).
Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю (батьком).
Відповідно до статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків.
Відповідно до ч. 1 ст. 152 Сімейного Кодексу України, право дитини на належне батьківське виховання, забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є матір'ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відповідно до фотокопій свідоцтв про народження (а. с. 6-8).
Відомості про батька в актових записах про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , записані відповідно до ч.1 ст. 135 Сімейного кодексу України (а.с.9,10).
З актів обстеження умов проживання сім'ї від 02 квітня 2024 року, 17 вересня 2024 року, 11 листопада 2024 року вбачається, що відповідачка ОСОБА_1 та її діти проживають у орендованому будинку, стан будинку та умови проживання незадовільні. На момент обстеження ОСОБА_1 знаходилась в стані алкогольного сп'яніння, вела себе агресивно (а.с.16-17, 30).
З листів директора Барвінківського міського центру соціальних служб вбачається, що ОСОБА_1 надається соціальна послуга соціальний супровід з 22.04.2024.. Зазначено, що під час надання соціальної послуги було складено план подолання складних життєвих обставин та окреслено термін виконання пунктів плану, а саме - приведення приміщення до належних санітарно - гігієнічних норм проживання, облаштування спальних місць для дітей та дотримання їх режиму харчування, допомога у влаштуванні дітей у школу та дитячий садок, підвищення виховного потенціалу матері. ОСОБА_6 не дотримувалась елементарних санітарно - гігієнічних норм, вела аморальний спосіб життя, за дітьми не доглядала належним чином, в будинку навести лад не завжди було можливо. Спосіб життя ОСОБА_1 не змінила, продовжує вживати алкогольні напої, до візитів фахівця ставиться агресивно (а.с.14).
З актів проведення оцінки рівня безпеки дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 встановлено, що для проживання дітей в родині не створено належні побутові умови та не дотримані санітарно-гігієнічні норми (а.с.18-27).
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , протягом року притягалась до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.184 КУпАП, за ухилення від виконання батьківських обов'язків, що вбачається з повідомлення від 18 листопада 2024 року начальника відділення поліції №1 Ізюмського РУП ГУНП в Харківській області (а.с.29).
Виконавчим комітетом Барвінківської міської ради Ізюмського району Харківської області надано висновок № 1111/24 від 26.11.2024 року про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 (а. с. 38-39).
Відповідно до ч. ч. 5, 6 ст. 19 СК України, орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Ухвалюючи таке рішення, суд має право вирішити питання про відібрання дитини у відповідача і передачу органам опіки та піклування (якщо цього потребують її інтереси), але не повинен визначати при цьому конкретний заклад (п. п. 15, 16, 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 року № 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав").
Дослідивши висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Барвінківської міської ради Ізюмського району Харківської області, із врахуванням того, що жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд вважає, що такий висновок не є достатньо обґрунтованим, він прийнятий без врахування всіх об'єктивних даних та не містить даних про те яким чином позбавлення відповідача батьківських прав буде в інтересах дитини.
Відповідно до положень статті 150 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї.
Виключний перелік підстав позбавлення батьківських прав, визначений ст. 164 Сімейного кодексу України. Мати (батько) можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона (він): не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини й протягом 6 місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків з виховання дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).
Згідно ч. 1 ст. 170 СК України, суд може постановити рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав, у випадках, передбачених пунктами 2-5 частини першої статті 164 СК України.
Статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки, або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
В п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 р. N 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» вказано, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. В п. 16 даної Постанови вказано, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони, маючи реальну можливість, свідомо не піклуються про фізичний і духовний розвиток дітей, їх навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного огляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання: не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками
Також слід зауважити, що частиною 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що питання позбавлення батьківських прав мають ґрунтуватись на оцінці особистості відповідача та його поведінці. Факт оскарження відповідачем заяви про позбавлення батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (рішення від 7 грудня 2006 року у справі «Хант проти України»). Позбавлення батьківських прав має бути виправдане інтересами дитини, і тоді інтереси повинні мати переважний характер над інтересами батьків, між інтересами дитини та інтересами батьків має існувати справедлива рівновага.
У справах «Савіни проти України», «МакМайкл проти Сполученого Королівства», «Ньяоре проти Франції», Європейським судом з прав людини зазначається, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя» і що «заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Розірвання сімейних зав'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин.
У справі «М.С. проти України», Європейський суд з прав людини наголосив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зав'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.
Оцінивши всі докази по справі, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 належним чином не виконує свої батьківські обов'язки по вихованню неповнолітніх ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , оскільки відповідачка належним чином не піклується про фізичний і духовний розвиток дітей, підготовку до самостійного життя, що свідчить про систематичне ухилення нею від виконання своїх обов'язків, передбачених ст. 150 СК України, по вихованню дітей.
Разом з тим, суд відзначає, що представлені позивачем докази в обґрунтування позову про позбавлення батьківських прав відповідачки не є достатніми для застосування такого виняткового заходу, як позбавлення батьківських прав. Однак, надані позивачем докази є достатніми для висновку про відібрання дітей.
Суд вважає, що повернення дітей відповідачці, якою на даний час не створено достатніх умов для проживання, а саме: незабезпечення житлом, продуктами харчування, засобами гігієни, одягом та іншими речами першої необхідності, є небезпечним для життя та здоров'я неповнолітніх ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Враховуючи наведене в сукупності, суд вважає, що в якнайкращих інтересах неповнолітніх дітей, позов слід задовольнити частково, відібравши їх від матері ОСОБА_1 без позбавлення її батьківських прав відносно дітей та передавши її органу опіки та піклування Барвінківської міської ради Ізюмського району Харківської області та стягнення аліментів на утримання дітей : ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , оскільки вона не виконує своїх батьківських обов'язків та свідомо відмовилась від такого права.
Щодо стягнення аліментів, то такі вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
В силу вимог ч. 3 ст. 166 СК при задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно приймає рішення про стягнення аліментів на дитину.
Згідно з ст. 180 СК батьки, зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Відповідно до ч. 3 ст. 181 СК за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
У ч.ч. 1, 2 ст. 183 СК визначено, що частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. При цьому, якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття.
При цьому, в ч. 2 ст. 182 СК визначено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Відповідно до ч. 1 ст. 191 СК аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.
При визначенні розміру аліментів на утримання дитини суд враховує, що відповідачка не працює, не звільнена від обов'язку щодо утримання дитини, а тому, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, доходить висновку, що з відповідачки слід стягнути аліменти на утримання дітей в розмірі 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, на кожну, починаючи стягнення з 19 листопада 2024 року і до досягнення дітьми повноліття.
Саме такий розмір аліментів надасть можливість забезпечити інтереси дітей, не ставитиме відповідача у скрутне матеріальне становище, відповідатиме загальним засадам сімейних відносин справедливості, розумності та моральності.
Відповідно до ст.141 ЦПК України, судові витрати по сплаті судового збору на користь держави покладаються на відповідача.
Враховуючи наведене та керуючись Законом України «Про охорону дитинства», Постановою Пленуму Верховного Суду України №3 від 30.03.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», ст. 150, 155, 165, 167 Сімейного кодексу України, ст.10,58, 208, 212-215, 224-226, 232-233, 294 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
Позов Барвінківського виконавчого комітету міської ради Ізюмського району Харківської області до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - служба у справах дітей Барвінківської міської ради Ізюмського району Харківської області, про позбавлення батьківських прав, - задовольнити частково.
Відібрати без позбавлення батьківських прав у матері ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , дітей ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , передати органу опіки та піклування Барвінківської міської ради Ізюмського району Харківської області для подальшого влаштування.
Попередити ОСОБА_1 про необхідність змінити ставлення до виховання своїх дітей.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 , на користь дітей ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , аліменти у розмірі 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, на кожну, починаючи стягнення з 19 листопада 2024 року і до досягнення дітьми повноліття.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженки м.Павлоград Дніпропетровської області, РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 , на користь держави судовий збір в сумі 6056 (шість тисяч п'ятдесят шість) гривень.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне найменування сторін:
Позивач: Барвінківський виконавчий комітет міської ради Ізюмського району Харківської області, місцезнаходження: вул. Центральна, 8, м. Барвінкове, Харківська область, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України - 04058634.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженка м.Павлоград Дніпропетровської області, РНОКПП НОМЕР_1 , номер і серія паспорта НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 .
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - служба у справах дітей Барвінківської міської ради Ізюмського району Харківської області, місцезнаходження: вул.Центральна, 1, м. Барвінкове, Харківська область, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України - 44148813.
Дата складення повного судового рішення 06 квітня 2025 року.
Суддя Ю.А. Коптєв