Справа № 611/1052/24
Провадження № 2/611/40/25
(повне)
06 березня 2025 року Барвінківський районний суд Харківської області в складі:
головуючого - судді Коптєва Ю.А.,
за участю секретаря -Ведмідь І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Барвінкове в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Ізюмської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Барвінківської міської ради Ізюмського району Харківської області до ОСОБА_1 , фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Департамент захисту довкілля та природокористування Харківської обласної військової адміністрації, про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою природно - заповідного фонду,
У листопаді 2024 року до суду надійшла позовна заява Ізюмської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Барвінківської міської ради Ізюмського району Харківської області до ОСОБА_1 , фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Департамент захисту довкілля та природокористування Харківської обласної військової адміністрації, про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою природно - заповідного фонду.
В обґрунтування позову зазначено, що рішенням IV сесії Харківської обласної ради XXIІІ скликання від 17.11.1998 «Про оголошення нових території та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення» відповідно до статті 53 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» оголошено гідрологічний заказник місцевого значення «Семенівський».
Відповідно до охоронних зобов'язань Заказник площею 35,6 га у межах Барвінківського району поблизу с. Іванівка входить до складу природно-заповідного фонду України, який охороняється як національне надбання і є складовою частиною світової системи природних територій та об'єктів, що перебувають під особливою охороною.
Однак, незважаючи на це, рішенням виконкому Гаврилівської сільської ради від 17.07.2001 №6 передано ОСОБА_3 у власність земельну ділянку площею 8,5403 га для ведення товарного сілськогосподарського виробництва, у тому числі рілля площею 5,1393 га та пасовище 3,4010 га (кадастровий номер 6320481500:02:000:0636), розташовану за межами наслених пунктів на території Гаврилівської сільської ради Барвінківського району Харківської області.
На підставі вказаного рішення ОСОБА_3 13.08.2001 видано Державний акт на право приватної власності на землю серії Р1 №699190.
Відповідно до свідоцтва про спадщину за заповітом від 29.03.2023 після смерті ОСОБА_3 спадкоємцем земельної ділянки, кадастровий номер 6320481500:02:000:0636, площею 3,401 га, став ОСОБА_1 , що посвідчено державною реєстрацією.
В подальшому, на підставі договору оренди землі від 16.04.2024, ОСОБА_1 передав в оренду ФОП ОСОБА_2 строком на 10 років земельну ділянку з кадастровим номером 6320481500:02:000:0636, про що 25.04.2024 державним реєстратором внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, індексний номер рішення 72916382, номер запису про інше речове право 54833810.
Водночас, встановлено, що вказана земельна ділянка передана у власність третіх осіб в порушення вимог законодавства України, оскільки є земельною ділянкою під об'єктом природно-заповідного фонду.
Разом з цим, відповідно до ч. 4 ст. 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» межі територій та об'єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об'єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проєктів створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду.
Так, за інформацією Департаменту захисту довкілля та природокористування Харківської обласної військової адміністрації (лист від 26.02.2024 № 04.01-22/621 та від 06.09.2024 №04.01-22/2460) земельна ділянка з кадастровим номером 6320481500:02:000:0636 знаходиться в межах частини території Заказника.
Правовий статус територій та об'єктів ПЗФ регулюється Конституцією України (ст. ст. 13, 14), Законами України «Про охорону навколишнього природного середовища» та «Про природно-заповідний фонд України».
Обмеження щодо передачі деяких об'єктів у приватну власність передбачено ст. ст. 83, 84. 93 ЗК України, ст. 4 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», за якими землі ПЗФ не можуть передаватися у приватну власність.
Порядок надання земельних ділянок і видачі документів на право володіння, користування і розпорядження землями природно-заповідного фонду визначається ст. ст. 20. 122, 123, 125, 126 ЗК України. Зміна меж, категорії, скасування статусу територій та об'єктів природно-заповідного фонду здійснюється відповідно до норм глави 22 Земельного кодексу України та ст. ст. 51-53 Закону України «Про природно-заповідний фонд України». Вилучення земель природно-заповідного фонду регулюється ст. 150 ЗК України.
Як вказує представник позивача, системний аналіз зазначених положень законодавства дає підстави дійти до висновку, шо території та об'єкти природно-заповідного фонду наділені надважливими функціями і завданнями, мають особливий статус та перебувають під особливою державною охороною, тобто згідно зі ст. 178 ЦК України належать до об'єктів, вилучених з обороту.
Розташування спірної земельної ділянки у межах Заказника свідчить про її віднесення до земель природно-заповідного фонду. Указане унеможливлює перебування цієї ділянки у приватній власності з цільовим призначенням - для особистого селянського господарства.
Таким чином, землі природно-заповідного фонду вилучені з обороту, а тому не можуть передаватись у власність фізичних чи юридичних осіб, надаватись для інших цілей, ніж ті, що передбачені ст. 9 Закону України «Про природно-заповідний фонд України».
Це твердження узгоджується із практикою Верховного Суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, постанови Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 487/10127/14-ц та від 11.06.2020 у справі № 359/281/18-ц), відповідно до якої земельна ділянка, що перебуває в обмеженому обороті, не може передаватись у приватну власність. Наведена практика Верховного Суду свідчить про запровадження юридичної конструкції, за якою землі, перехід права володіння якими до фізичних та юридичних осіб неможливий, зважаючи па пряму вказівку законодавця, вважаються такими, шо залишилися у володінні законного власника (держави або територіальної громади), і в такому разі їх державна реєстрація, використання і розпорядження іншою особою розцінюються як триваюче порушення прав власника, не пов'язане із позбавленням права володіння.
Цільове призначення спірної земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, жодним чином не впливає на її обмежену оборотоздатність і не передбачає можливості її використання за таким призначенням, оскільки з моменту створення Заказника, ці території мають статус природно-заповідного фонду та їх правовий режим і цільове призначення визначаються фактом розташування на ній вказаного об'єкта.
Посилаючись на викладене, представник позивача просив усунути перешкоди Барвінківській міській територіальній громаді в особі Барвінківської міської ради Ізюмського району Харківської області у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 6320481500:02:000:0636, площею 3,401 га, розташованою за межами населених пунктів на території Барвінківської міської територіальної громади Ізюмського району Харківської області, шляхом:
-скасування рішення приватного нотаріуса Ізюмського районного нотаріального округу Харківської області Захарової Н.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 29.03.2023 та здійснену на його підставі в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності від 29.03.2023 за ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 6320481500:02:000:0636 загальною площею 3,401 га, та припинити право власності ОСОБА_1 на неї;
-визнання недійсним договору оренди від 16.04.2024, укладеного між ОСОБА_1 і ФОП ОСОБА_2 , зареєстрованого 25.04.2024, номер запису про інше речове право 54833810;
-скасування рішення державного реєстратора Близнюківської селищної ради Харківської області Кузнєцової І.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та здійснену 25.04.2024 на його підставі в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права оренди ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 6320481500:02:000:0636;
-зобов'язання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 повернути Барвінківській міській територіальній громаді в особі Барвінківської міської ради Ізюмського району Харківської області, земельну з кадастровим номером 6320481500:02:000:0636, площею 3,401 га, розташовану за межами населених пунктів на території Барвінківської міської територіальної громади Ізюмського району Харківської області;
-скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 6320481500:02:000:0636, площею 3,401 га, розташованої за межами населених пунктів на території Барвінківської міської територіальної громади Ізюмського району Харківської області, з одночасним припиненням усіх речових прав щодо неї.
Ухвалою судді Барвінківського районного суду Харківської області від 25 листопада 2025 року вжито заходи забезпечення позову.
Ухвалою судді Барвінківського районного суду Харківської області від 25 листопада 2025 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.
Ухвалою Барвінківського районного суду Харківської області від 09 січня 2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
В судове засідання представник позивача надала заяву про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити.
Представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_4 в судове засідання не з'явилася, заявила клопотання про розгляд справи без її участі. У задоволенні позовних вимог просила відмовити у повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилася. Судові повістки, відповідно до вимог п. 2 ч.7 ст.128 ЦПК України, надсилалися у встановленому законом порядку. Відповідач повідомлена у встановленому порядку (належним чином) про час і місце судового розгляду справи, не використала наданого законом права на безпосередню участь у судовому засіданні, та не з'явилася у судове засідання без повідомлення причин, заяв про відкладення судового засідання, чи розгляд справи у її відсутності до суду не надходило.
Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Департамент захисту довкілля та природокористування Харківської обласної військової адміністрації в судове засідання не з'явився, заявив клопотання про розгляд справи без його участі.
Враховуючи що розгляд справи відбувся за відсутності сторін, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Дослідивши надані документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, прийшов до наступного висновку.
Щодо представництва в суді законних інтересів держави прокурором, суд зазначає наступне.
Згідно зі ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 4 ЦПК України передбачено, що у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Передумовою участі органів та осіб в цивільному процесі є набуття ними цивільного процесуального статусу органів та осіб, яким законом надано право представляти інтереси інших суб'єктів, та наявність процесуальної правосуб'єктності, яка передбачає процесуальну правоздатність і процесуальну дієздатність.
Згідно з пунктом 3 частини першої та частиною другою статті 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.
На прокуратуру покладаються функції представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом та главою 12 розділу III ЦПК України (стаття 2 Закону України «Про прокуратуру»; далі Закон № 1697-VII). Прокуратура виконує функцію нагляду за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами виключно у формі представництва інтересів громадянина або держави в суді (пункт 1 Розділу ХІІІ Закону № 1697-VII).
Випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді визначені у Законі № 1697-VII, частина третя статті 23 якого визначає, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
З наведеного можна дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 37)).
У рішенні від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами органів державної влади, органів місцевого самоврядування.
Відповідно до пункту 2 статті 121 Конституції України, на прокуратуру покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.
Представництво інтересів громадянина або держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» (тут і далі в редакції, чинній на час звернення позивача до суду), який набрав чинності 15.07.2015. Частина перша цієї статті визначає, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Згідно з абзацом першим частини другої статті 23 зазначеного Закону, прокурор здійснює представництво в суді інтересів громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) у випадках, якщо така особа не спроможна самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження через недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність, а законні представники або органи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси такої особи, не здійснюють або неналежним чином здійснюють її захист.
Згідно з абзацом першим частини третьої статті 23 зазначеного Закону, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Отже, суд зазначає, що звертаючись до суду з позовною заявою, органи прокуратури реалізують конституційну функцію представництва інтересів держави в суді. При цьому, прокурор є особливим суб'єктом цивільного процесу і його участь у цивільному судочинстві викликана необхідністю виконання функції представництва інтересів держави у передбачених законом випадках.
З 27 травня 2021 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28 квітня 2021 року № 1423-IX, яким внесено відповідні зміни до статті 122 ЗК України, а також набрали чинності положення пункту 24 розділу X Перехідні положення ЗК України.
Відповідно до пункту 24 розділу X Перехідні положення ЗК України, з дня набрання чинності цим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними.
До встановлення меж територій та об'єктів природно-заповідного фонду їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об'єктів природно заповідного фонду.
Частиною четвертою статті 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» від 16.06.1992 № 2456-XII (далі також Закон № 2456-XII) визначено, що межі територій та об'єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об'єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду.
Гідрологічний заказник місцевого значення «Семенівський» має статус об'єкта природно-заповідного фонду місцевого значення.
Розпорядником земель комунальної власності, до яких відносяться землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення місцевого значення, є уповноважений орган територіальної громади.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20 червня 2023 року у справі № 554/10517/16-ц (провадження № 14-76цс22) зазначено: «втручання у приватні права й інтереси має бути належно збалансованим із відповідними публічними (державними, суспільними) інтересами, із забезпеченням прав, свобод та інтересів кожного, кому держава гарантувала безперешкодне володіння загальнонародними благами та ресурсами, вільний доступ до водних та інших природних ресурсів і об'єктів природно-заповідного фонду, зокрема і до парків-пам'яток садово-паркового мистецтва, одним із яких є Парк «Перемога». У разі порушення рівноваги публічних і приватних інтересів, зокрема безпідставним наданням пріоритету правам особи перед правами територіальної громади, у питаннях, які стосуються загальних для всіх прав та інтересів, прокурор має повноваження, діючи у публічних інтересах, звернутися до суду, якщо органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові особи не бажають чи не можуть діяти аналогічним чином, або ж самі є джерелом порушення прав і законних інтересів територіальної громади чи загальносуспільних (загальнодержавних) інтересів. У таких випадках відповідні органи можуть виступати відповідачами, а прокурор - позивачем в інтересах держави, зокрема і від імені територіальної громади як власника земельної ділянки природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення. За відсутності такого механізму звернення до суду захист відповідних публічних інтересів, поновлення колективних прав та інтересів територіальної громади і її членів, захист суспільних інтересів від свавілля органів державної влади чи органів місцевого самоврядування у значній мірі може стати ілюзорним. Так само відсутність зазначеного механізму може загрожувати недієвістю конституційної вимоги (стаття 41 Конституції України), згідно з якою використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (провадження № 14-206цс21, пункт 7.20)).
Крім того, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що за обставин цієї справи, наявності суспільного інтересу у поверненні земельної ділянки територіальній громаді Полтави, зокрема підвищеного суспільного інтересу до збереження парку-пам'ятки садово-паркового мистецтва «Перемога» як об'єкта природно-заповідного фонду, прокурор мав звернутися до суду для захисту відповідних публічних інтересів держави (див. також постанову Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (провадження № 14-206цс21, пункт 7.22).
Здійснення відповідно до статті 131-1 Конституції України, пункту 2 частини першої статті 2 і статті 23 Закону України «Про прокуратуру» представництва інтересів держави у суді відповідає у спірних правовідносинах суспільним інтересам та спрямовано на досягнення ідей, закладених у Преамбулі та статтях 13 і 14 Конституції України».
Вказані висновки відповідно до вимог частини 4 статті 263 ЦПК України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» підлягають врахуванню при виборі й застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Пунктом 58 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин», який набрав чинності з 27.05.2021, доповнено розділ Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України п. 24, яким передбачено, що з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, за виключенням, у даному випадку, земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об'єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення.
З 27.05.2021 землі територій об'єктів природно-заповідного фонду місцевого зазначення перейшли у комунальну власність та право розпорядження ними перейшло до відповідних сільських, селищних, міських рад.
На даний час Барвінківська міська рада несе повну відповідальність за належне утримання території заказника та додержання встановленого режиму його охорони та збереження згідно з ст. 26, 46 Закону України «Про природно-заповідний фонд України».
Барвінківською міською радою у судовому порядку не вживались належні заходи щодо захисту порушених інтересів держави, а тому наявні підстави для подання даного позову прокурором в інтересах держави в особі Барвінківської міської ради Ізюмського району Харківської області.
Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_3 передано у власність земельну ділянку, площею 8,5403 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, у тому числі, рілля, площею 5,1393 га, та пасовище, площею 3,4010 га (кадастровий номер 6320481500:02:000:0636), розташовану на території Гаврилівської сільської ради Барвінківського району Харківської області, відповідно до Державного акту на право приватної власності на землю, серії Р1 №699190, виданого на підставі рішенням Гаврилівської сільської ради від 17.07.2001 №6.
Як вбачається зі свідоцтва про спадщину за заповітом, 29.03.2023 виданого приватним нотаріусом Ізюмського районного нотаріального округу Харківської області, після смерті ОСОБА_3 спадкоємцем земельної ділянки, кадастровий номер 6320481500:02:000:0636, площею 3,401 га, є ОСОБА_1 .
Відповідно до договору оренди землі від 16.04.2024 ОСОБА_1 передав в оренду ФОП ОСОБА_2 земельну ділянку, кадастровий номер 6320481500:02:000:0636, строком на 10 років про що 25.04.2024 державним реєстратором внесено відповідні відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Рішенням IV сесії Харківської обласної ради XXIІІ скликання від 17.11.1998 «Про оголошення нових території та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення» відповідно до статті 53 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» оголошено гідрологічний заказник місцевого значення «Семенівський».
Вказаний Заказник загальною площею 185,6 гa розташований нa території теріторальних громад: 150 га розташовано в околицях с. Семенівка Близнюківської селищної територіальної громади Лозівського району Харківської області; 35,6 гa розташовано в околицях с. Іванівка Барвінківської міської територіальної громади Ізюмського району Харківської області.
Відповідно до охоронних зобов'язань Заказник площею 35,6 га у межах Барвінківської МТГ Ізюмського району поблизу с. Іванівка і входить до складу природно-заповідного фонду України, який охороняється як національне надбання і є складовою частиною світової системи природних територій та об'єктів, що перебувають під особливою охороною.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (ч. 2 ст. 16 ЦК України).
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).
Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (стаття 391 ЦК України). Вказані способи захисту можуть бути реалізовані шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.
Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.
Негаторний позов це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном.
Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду. Цивільне законодавство розрізняє право володіння як складову повноважень власника (частина перша статті 317 ЦК України), як різновид речових прав на чуже майно (пункт 1 частини першої статті 395 ЦК України) та як право, що виникає на договірних засадах, тобто договірне володіння (див. постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 січня 2023 року у справі № 369/10847/19 (провадження № 61-8403св21), від 23 червня 2021 року в справі № 676/62/17 (провадження № 61-7083св19), від 20 вересня 2023 року в справі 712/4341/16-ц (провадження № 61-3302св22).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Звертаючись до суду з даним позовом, прокурор вказує на те, що розташування земельної ділянки з кадастровим номером 6320481500:02:000:0636, право власності на яку набув ОСОБА_1 , яку потім за договором оренди передав ФОП ОСОБА_2 , у межах гідрологічного заказника місцевого значення «Семенівський», за чинним законодавством свідчить про її віднесення до земель природно-заповідного фонду, що унеможливлює перебування даної земельної ділянки у приватній власності з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробницва.
Суд, надаючи правову оцінку зазначеним доводам прокурора, зазначає наступне.
Відповідно до ст. 18 ЗК України, до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.
Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення (частина перша статті 19 ЗК України).
Статтею 43 ЗК України встановлено, що землі природно-заповідного фонду це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду.
Згідно зі статтею 44 ЗК України, до земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об'єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об'єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва).
Землі природно-заповідного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Порядок використання земель природно-заповідного фонду визначається законом (стаття 45 ЗК України).
Частиною третьою статті 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» передбачено, що на землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об'єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.
Відповідно до статті 9 Закону № 2456-XII, території та об'єкти природно-заповідного фонду з додержанням вимог, встановлених цим Законом та іншими актами законодавства України, можуть використовуватися: у природоохоронних цілях; у науково-дослідних цілях; в оздоровчих та інших рекреаційних цілях; в освітньо-виховних цілях; для потреб моніторингу навколишнього природного середовища.
Згідно з частиною п'ятої статті 53 Закону № 2456-XII, території та об'єкти природно-заповідного фонду або їх частини, що створюються чи оголошуються без вилучення земельних ділянок, що вони займають, передаються під охорону підприємствам, установам, організаціям і громадянам обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища з оформленням охоронного зобов'язання.
Як визначено статтею 81 ЗК України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).
Згідно з пунктами «а», «в» частини четвертої статті 83 ЗК України, до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать: землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо); землі під об'єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом.
Частина 1 статті 150 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), відносить до особливо цінних земель, зокрема, землі природно-заповідного фонду.
Системний аналіз вищенаведених норм права дозволяє зробити висновок про те, що землі природно-заповідного фонду, що перебувають у комунальній власності, не підлягають приватизації. Такі землі можуть перебувати у приватній власності лише у зв'язку з формуванням на цих земельних ділянках об'єктів природно-заповідного фонду чи включення земельних ділянок, що належать фізичним чи юридичним особам, до земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення).
Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 554/10517/16-ц (провадження № 14-76цс22).
З інформації Департаменту захисту довкілля та природокористування Харківської обласної військової адміністрації, зазначеної у листі від 02.09.2024, вбачається, що земельна ділянка, кадастровий номер 6320481500:02:000:0636, знаходиться в межах частини території заказника «Семенівський».
Таким чином, земельна ділянка, кадастровий номер 6320481500:02:000:0636, розташована в адміністративних межах Барвінківської міської ради Ізюмського району Харківської області та знаходиться на території гідрологічного заказника місцевого значення «Семенівський», а тому належить до земель, що мають особливий статус природно-заповідного фонду і є об'єктом комплексної охорони, на який розповсюджується особливий порядок надання та використання. Вказана земельна ділянка відведена у приватну власність фізичній особі ОСОБА_3 , спадкоємцем якого є ОСОБА_1 , за рахунок земель природно-заповідного фонду.
Відповідно ведення особистого селянського господарства на землях природно-заповідного фонду суперечить цільовому призначенню територій та об'єктів даного фонду, встановленим вимогам щодо охорони, відтворенню та використання їх природних комплексів та окремих об'єктів, оскільки на територіях природно-заповідного фонду забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних об'єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.
Фізичні особи можуть володіти земельними ділянками природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, але виключно у разі, якщо вони ними володіли на час створення об'єкта природно-заповідного фонду. При цьому набуття права приватної власності на землі, які вже віднесені до земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, положеннями ЗК України, Закону № 2456-XII та інших нормативно-правових актів України заборонено.
Надання ОСОБА_3 земельної ділянки, яка розташована на території гідрологічного заказника місцевого значення «Семенівський», право власності на яку в порядку спадкування перейшло до ОСОБА_1 , суперечить статусу відповідного об'єкта природно-заповідного фонду і законодавчим обмеженням на здійснення діяльності на відповідних землях.
Отже, за змістом вищезазначених норм, які характеризуються належною якістю як властивістю, що є умовою забезпечення юридичної визначеності особи, як фізичі так і юридичні, знали чи повинні були знати про неможливість всупереч закону передання й отримання у приватну власність земельної ділянки на території гідрологічного заказника місцевого значення «Семенівський».
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що зайняття земельної ділянки природно-заповідного фонду з порушення ЗК України та Закону № 2456-XII потрібно розглядати як порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, що не пов'язане з позбавленням власника володіння відповідною земельною ділянкою, навіть якщо інша особа зареєструвала її право приватної власності на цю ділянку (такий підхід не суперечить висновку Великої Палати Верховного Суду, сформульованому щодо земельних ділянок водного фонду у постановах від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-95цс18); від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18, пункт 70); від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18, пункт 80); від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 96); від 7 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19, пункт 45), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункти 51-52)).
За таких умов, ефективним способом судового захисту щодо повернення земельної ділянки природно-заповідного фонду власнику є негаторний, а не віндикаційний позов.
Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 554/10517/16-ц (провадження № 14-76цс22).
Відповідач ОСОБА_1 , який оформив спірну земельну ділянку у приватну власність, проявивши розумну обачність, мав змогу і повинен був знати про те, що ця ділянка впродовж тривалого часу перебуває у межах об'єкта природно-заповідного фонду.
Тому оформлення документів про перехід земельної ділянки у його приватну власність є таким порушенням закону, про яке відповідач мав змогу та повинен був знати на час набуття земельної ділянки у приватну власність.
Під час вирішення питання щодо належного способу захисту права власника, суд також враховує наступні висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 20 червня 2023 року у справі № 633/408/18.
У постанові зазначено, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що власник може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, і для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (пункт 11.7. постанови ВП ВС).
Такий правовий висновок, зокрема, викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 , від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц та від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19.
З огляду на зазначене, заявлена прокурором позовна вимога про усунення перешкод у здійсненні Барвінківською міською радою права користування та розпорядження земельною ділянкою природно-заповідного шляхом її повернення на користь Барвінківській міській територіальній громаді є ефективним способом захисту порушеного права, відтак позов у цій частині підлягає задоволенню.
Стосовно позовних вимог прокурора про усунення перешкод у здійсненні Барвінківській міській раді Ізюмського району Харківської області у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою природно-заповідного фонду шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки, суд вказує на наступне.
Спеціальним Законом, який установлює правові, економічні та організаційні основи діяльності у сфері Державного земельного кадастру, є Закон України «Про Державний земельний кадастр» від 07.07.2011 № 3613-VI.
Згідно зі ст. 1 вказаного Закону, державна реєстрація земельної ділянки - це внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.
Стаття 11 Закону передбачає, що відомості про об'єкти Державного земельного кадастру під час внесення їх до Державного земельного кадастру мають відповідати існуючим характеристикам об'єктів у натурі (на місцевості), визначеним з точністю відповідно до норм та правил, технічних регламентів.
Відповідно до положень ст. 16 Закону України «Про Державний земельний кадастр», земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер. Кадастровий номер земельної ділянки є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі. Система кадастрової нумерації земельних ділянок є єдиною на всій території України.
Отже, для ідентифікації земельної ділянки як окремого об'єкта цивільного права необхідною умовою є наявність усіх характеристик такого об'єкта, у тому числі, її кадастровий номер, розмір, межі та координати, які містяться у Державному земельному кадастрі, і використовуються реєстратором за умови наявності таких відомостей у ньому.
Відповідно до ст. 24 Закону України «Про державний земельний кадастр», державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної книги на таку ділянку. Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється державним кадастровим реєстратором центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Згідно з положеннями ст. 15 Закону України «Про державний земельний кадастр», до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельну ділянку, зокрема, як цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель).
Відповідно до ч. 10 ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр», державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки.
Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень). Ухвалення судом рішення про визнання нечинним рішення органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, за якою була сформована земельна ділянка, щодо якої виникли речові права, а також про скасування державної реєстрації такої земельної ділянки, що допускається за умови визнання нечинним рішення про затвердження такої документації (за його наявності) та припинення таких прав (за їх наявності).
Положеннями ст. 21 Земельного кодексу України передбачено, що порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель, зокрема, є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; відмова в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною.
Враховуючи, що спірна земельна ділянка відносилася до земель природно-заповідного фонду, зміна цільового призначення із земель природоохоронного на сільськогосподарське призначення у визначений законодавством спосіб не відбулася, наявні підстави для скасування державної реєстрації земельної ділянки як земель сільськогосподарського призначення.
З огляду на особливу цінність земель природно-заповідного фонду, з урахуванням вимог наведеного вище законодавства, ефективне поновлення порушеного права можливе при усуненні перешкод у користуванні спірною ділянкою шляхом скасування судом державної реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі із цільовим призначенням, яке не відповідає цільовому призначенню територій та об'єктів природно-заповідного фонду.
Враховуючи викладене, встановлені судом обставини незаконного вибуття спірної земельної ділянки із власності держави, відсутність волі держави на вибуття з її володіння спірної земельної ділянки, суд дійшов висновку, що вимоги прокурора щодо скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки у Державному земельному кадастрі є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року у справі № 554/10517/16-ц (провадження № 14-76цс22) критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право мирного володіння майном.
Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини положення статті 1 Першого протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало заходів втручання у право мирного володіння майном.
Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.
Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого держава користується значною свободою (полем) розсуду. Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
За правилами статей 4, 5 ЗК України, завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.
Судом встановлено, що спірна земельна ділянка належить до земель природно-заповідного призначення. Дотримання встановлених законодавчих заборон щодо обігу такої ділянки є необхідною умовою її використання з тією метою, щоби попередити завдання шкоди загалом навколишньому природному середовищу і зокрема частині світової системи природних територій та об'єктів, що перебувають під особливою охороною, і конкретному об'єкту природно-заповідного фонду.
Право територіальної громади повернути земельну ділянку, яка знаходиться під об'єктом природно-заповідного фонду, з огляду на доведену незаконність і безпідставність її передання на користь фізичної особи передбачене у чинному законодавстві України, приписи якого та практика їхнього застосування щодо повернення такої ділянки є доступними, чіткими та передбачуваними.
Немає жодних підстав вважати, що як ОСОБА_1 , так і ФОП ОСОБА_2 , яка орендує вказану земельну ділянку не могли співвіднести чіткі законодавчі заборони з конкретним об'єктом на місцевості.
Під час з'ясування характеру спірних правовідносин, предмету і підстав позову, наявності чи відсутності порушеного права чи інтересу та можливості його поновлення або захисту в обраний позивачем спосіб, суд дійшов наступних висновків.
За правилами статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Аналіз статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України вказує на те, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, сторона, яка звернулася до суду, повинна довести належними та допустимими доказами вимоги, що нею заявлені, суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.
Прокурором доведено належними та допустимими доказами, що земельна ділянка, кадастровий номер 6320481500:02:000:0636, належить до земель, що мають особливий статус природно-заповідного фонду, які є об'єктом комплексної охорони, на який розповсюджується особливий порядок надання та використання.
Також прокурором доведено факт незаконного вибуття спірної земельної ділянки з власності держави поза її волею, як власника, та наявність порушеного права, у виді перешкод у здійсненні Барвінківській міській раді права користування та розпоряджання спірною земельною ділянкою.
З огляду на зазначене суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог прокурора у повному обсязі.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України встановлено, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, у зв'язку із задоволенням позовних вимог з відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_5 підлягає стягненню на користь позивача судовий збір пропорційно розміру задоволених вимог у розмірі 8024, 20 грн. з кожного, враховуючи, що позивачем за подання позову було сплачено судовий збір у розмірі 16 048, 40 грн.
Керуючись ст. ст. 10, 12, 13, 81, 89, 141, 247, 263-265, 279, 354, 355 ЦПК України, суд
Позов керівника Ізюмської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Барвінківської міської ради Ізюмського району Харківської області до ОСОБА_1 , фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Департамент захисту довкілля та природокористування Харківської обласної військової адміністрації, про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою природно - заповідного фонду, - задовольнити повністю.
Усунути перешкоди Барвінківській міській територіальній громаді в особі Барвінківської міської ради Ізюмського району Харківської області у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 6320481500:02:000:0636, площею 3,401 га, розташованою за межами населених пунктів на території Барвінківської міської територіальної громади Ізюмського району Харківської області.
Скасувати рішення приватного нотаріуса Ізюмського районного нотаріального округу Харківської області Захарової Н.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 29.03.2023 індексний номер: 66980859 та здійснену на його підставі в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності від 29.03.2023 з номером відомостей: 49738671 за ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 6320481500:02:000:0636, загальною площею 3,401 га, та припинити право власності ОСОБА_1 на неї.
Визнати недійсним договір оренди від 16.04.2024, укладений між ОСОБА_1 і ФОП ОСОБА_2 , зареєстрований 25.04.2024, номер запису про інше речове право 54833810.
Скасувати рішення державного реєстратора Близнюківської селищної ради Харківської області Кузнєцової І.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та здійснену 25.04.2024 на його підставі в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права оренди ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 6320481500:02:000:0636.
Зобов'язати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) повернути Барвінківській міській територіальній громаді в особі Барвінківської міської ради Ізюмського району Харківської області (код ЄДРПОУ 42360167) земельну ділянку з кадастровим номером 6320481500:02:000:0636, площею 3,401 га, розташовану за межами населених пунктів на території Барвінківської міської територіальної громади Ізюмського району Харківської області.
Скасувати у Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 6320481500:02:000:0636, площею 3,401 га, розташовану за межами населених пунктів на території Барвінківської міської територіальної громади Ізюмського району Харківської області, з одночасним припиненням усіх речових прав щодо неї.
Стягнути із ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків- НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , на користь Харківської обласної прокуратури, місцезнаходження - вул. Богдана Хмельницького, буд. 4, м. Харків, 61001, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України - 02910108, понесені судові витрати у розмірі 8024 (вісім тисяч двадцять чотири) гривні 20 копійок.
Стягнути із ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 , на користь Харківської обласної прокуратури, місцезнаходження - вул. Богдана Хмельницького, буд. 4, м. Харків, 61001, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України - 02910108, понесені судові витрати у розмірі 8024 (вісім тисяч двадцять чотири) гривні 20 копійок.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Харківського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Дата складення повного судового рішення 17 березня 2025 року.
Суддя Ю.А. Коптєв