Справа № 342/65/25
Провадження № 2/342/228/2025
03 квітня 2025 року м. Городенка
Городенківський районний суд Івано-Франківської області в складі:
головуючого судді Федів Л.М.
секретаря судового засідання Матієк І.П.
розглянувши у відкритому підготовчому засіданні в залі суду в м. Городенка справу за позовом ОСОБА_1 до Городенківської міської ради Коломийського району Івано-Франківської області про визнання права власності на житловий будинок в порядку спадкування за заповітом,
Позивач ОСОБА_1 , жителька АДРЕСА_1 , звернулася в суд з позовом до Городенківської міської ради Коломийського району Івано-Франківської області (місцезнаходження: вул. Шевченка, 77 м. Городенка Коломийського району), в якому просить визнати за нею право власності на житловий будинок та господарські споруди, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , в порядку спадкування за заповітом після смерті її тата ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
21 січня 2025 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Городенківської міської ради Коломийського району Івано-Франківської області про визнання права власності на житловий будинок в порядку спадкування за заповітом. Справу постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання в справі призначено 18 лютого 2025 р. о 09.20 год. у приміщенні Городенківського районного суду Івано-Франківської області (вул. Героїв Євромайдану, 7 м.Городенка Івано-Франківської області, зал судових засідань № 2). Клопотання позивача про витребування доказів - задоволено. Витребувано від Городенківської державної нотаріальної контори Коломийського району Івано-Франківської області, у строк до 18 лютого 2025 р. належним чином завірену копію спадкової справи, заведену після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Городенка Коломийського району Івано-Франківської області, Витяг зі Спадкового реєстру щодо спадкової справи та заповітів даного спадкодавця. У разі відсутності спадкової справи, надати відомості про її відсутність.
Призначені підготовчі засідання неодноразово відкладалися за клопотанням позивача та її неявкою в підготовче засідання.
Учасники справи в підготовче засідання 03 квітня 2025 року не з'явилися.
Позивач ОСОБА_1 до суду подала заяву, в якій просила витребувати у Городенківському ВДРАЦС копію актового запису про народження ОСОБА_2 та копію актового запису про смерть ОСОБА_3 . Судове засідання просила проводити у її відсутності.
Відповідач Городенківська міська рада Коломийського району Івано-Франківської області до суду, через систему "Електронний суд", подала заяву про розгляд справи без участі їх представника за наявними в матеріалах справи документами.
Згідно вимог ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши клопотання позивача, оглянувши матеріали справи, суд приходить до наступного.
Згідно п.4 ч.5 ст.12 ЦПК України суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
Із позовної заяви вбачається, що позивач ОСОБА_1 просить визнати за нею право власності на житловий будинок та господарські споруди, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , в порядку спадкування за заповітом після смерті її тата ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Копією Інформації про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно згідно архівних даних Вих. № 82384 від 11.11.2024, наданою ОКП «Коломийське міжрайонне бюро технічної інвентаризації», доводиться, що згідно архівних даних ОКП "Коломийське МБТІ" станом на 31.12.2012 р., право власності на нерухоме майно, яке знаходиться в АДРЕСА_2 , не зареєстровано.
Як вбачається із Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 415900161 від 03.03.2025, відомості про право власності, інші речові права, іпотеки, обтяження на житловий будинок АДРЕСА_2 , відсутні.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Згідно із частиною четвертою статті 3 зазначеного Закону речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.
Тобто, право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з чинними нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою.
Отже, право власності на збудоване до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (03 серпня 2004 року) нерухоме майно набувається в порядку, який існував на час його будівництва, а не виникає у зв'язку із здійсненням державної реєстрації права власності на нього в порядку, передбаченому цим законом, як офіційного визнання державою такого права, а не підставою його виникнення.
Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Крім того, згідно з частинами першою та другою статті 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.
Належність правовстановлюючих документів встановлюється судом відповідно до законодавства, яке було чинним на час набуття права власності на житловий будинок, споруду, зокрема, відповідно до Переліку правовстановлюючих документів, на підставі яких провадиться реєстрація будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженого Міністерством комунального господарства УРСР 31 січня 1966 року та погодженого з Верховним Судом УРСР 15 січня 1966 року, який втратив чинність згідно з наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 13 грудня 1995 року, та інших нормативно-правових актів.
При вирішенні спорів про визнання права власності на спадкове нерухоме майно судам необхідно з'ясовувати: 1) правовий режим земельної ділянки, на якій розташоване спірне нерухоме майно (будинок, споруда); 2) чи отримано спадкодавцем дозволи на спорудження будинку, чи затверджено проект на спорудження будинку; 3) коли спадкодавцем було завершено спорудження будинку; 4) чи дотримано при будівництві проекту на спорудження будинку, вимог державних протипожежних, санітарних норм; 5) чи посвідчено право власності на нерухоме майно в установленому законом порядку на час виникнення права власності.
Встановлення судом часу завершення спорудження будинку визначає законодавство, відповідно до якого встановлюється правовий режим нерухомого майна та документи, якими посвідчується право власності на це майно.
Відповідно до абзацу третього частини другої статті 331 ЦК України, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема, такими як Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року і яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року № 56, Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року № 7/5 і зареєстроване в Міністерстві юстиції України від 18 лютого 2002 року за № 157/6445 (з подальшими змінами).
Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК України та Законом України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Отже, у разі відсутності державної реєстрації права власності на нерухоме майно, створене та оформлене в передбаченому законом порядку до набрання чинності Законом України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», спадкоємці, які прийняли спадщину, мають право на оформлення спадкових прав шляхом звернення до нотаріальної контори за видачею свідоцтва про право на спадщину.
Таким чином, при вирішенні спорів про визнання права власності на спадкове майно слід керуватися законодавством, яке регулювало виникнення права власності у самих спадкодавців на момент закінчення будівництва будинків.
Зазначене відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Верховного Суду України від 18 грудня 2013 року у справі № 6-137цс13 та у постанові Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі № 559/375/16-ц (провадження № 61-31049св18).
Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року, яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу України від 13 грудня 1995 року № 56, передбачала обов'язкову реєстрацію (інвентаризацію) будинків і домоволодінь у межах міст і селищ (пункт 4 Інструкції), у тому числі й на підставі записів у погосподарських книгах (пункт 20 Інструкції).
Тобто записи у погосподарських книгах визнавались як акти органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності.
Відповідно до пункту 3.2. Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24 травня 2001 року № 127, не належать до самочинного будівництва індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі та споруди, прибудови до них, побудовані до 05 серпня 1992 року.
Згідно з пунктом 3.1. Порядку прийняття в експлуатацію індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, громадських будинків І та ІІ категорій складності, які збудовані без дозволу на виконання будівельних робіт, і проведення технічного обстеження їх будівельних конструкцій та інженерних та житлово-комунального господарства, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства від 24 червня 2011 року № 91, що діяв на час виникнення спірних правовідносин, документом, який засвідчує відповідність закінчених будівництвом до 05 серпня 1992 року індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, які не підлягають прийняттю в експлуатацію, вимогам законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил, зокрема для потреб державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, є технічний паспорт, складений за результатами технічної інвентаризації.
При цьому документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта (індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, громадські (присадибні) будівлі та споруди, прибудови до них, побудовані до 05 серпня 1992 року) не подається виходячи з положень Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».
Таким чином, індивідуальні житлові будинки, збудовані у період до 05 серпня 1992 року, не підлягають проходженню процедури прийняття в експлуатацію, у тому числі по окремо визначеній «спрощеній» процедурі. Єдиним документом, що засвідчує факт існування об'єкта нерухомого майна й містить його технічні характеристики, є технічний паспорт на такий об'єкт, виготовлений за результатами його технічної інвентаризації.
До 05 серпня 1992 року закон не передбачав процедуру введення нерухомого майна в експлуатацію при оформленні права власності.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 05 серпня 1992 року № 449 «Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів державного замовлення», яка втратила чинність 30 грудня 2004 року, було встановлено порядок та умови прийняття в експлуатацію об'єктів будівництва, при цьому введення приватних житлових будинків в експлуатацію при оформленні права власності, збудованих до 05 серпня 1992 року, не передбачалося.
Фактично єдиним документом, що засвідчує факт існування об'єкта нерухомого майна й містить його технічні характеристики, є технічний паспорт на такий об'єкт, виготовлений за результатом його технічної інвентаризації (лист Міністерства юстиції України від 23 лютого 2016 року № 8.4-35//18/1).
У частині третій статті 12, частині першій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
З копії технічного паспорта на будинок садибний типу з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_2 встановлено, що житловий будинок споруджено в 1854 році, будівлі та споруди в 1950 та 1960 роках.
Ч.3 ст.5 Цивільного кодексу України (2003 р.) визначено, що якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювались актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав і обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Як зазначено в листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ 16.05.2013 № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», за змістом п. 62 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР підтвердженням приналежності будинку, який знаходиться в сільському населеному пункті, можуть бути відповідні довідки виконавчого комітету сільської Ради депутатів трудящих, які видавалися в тому числі і на підставі записів у погосподарських книгах. За змістом зазначених нормативних актів виникнення права власності на житлові будинки, споруди не залежало від державної реєстрації цього права. До компетенції виконкомів місцевих Рад відносилось також питання узаконення цих будівель та внесення записів про право власності на будинки за громадянами у погосподарські книги місцевих Рад. Погосподарські книги є особливою формою статистичного обліку, що здійснюється в Україні (УРСР) із 1979 року. В погосподарських книгах при визначенні року побудування зазначається рік введення в експлуатацію будинку. На виконання постанови Ради Міністрів УРСР від 11 березня 1985 року № 105 у 1985 - 1988 роках сільськими, селищними, районними Радами народних депутатів ухвалювалось рішення щодо оформлення права власності та реєстрації будинків у бюро технічної інвентаризації за даними погосподарських книг сільських, селищних Рад із додатками списків громадян, яким ці будинки належали. Проте, незважаючи на внесення записів у погосподарські книги, більшість громадян своє право власності в БТІ не зареєстрували (не оформили). Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року, яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу України від 13 грудня 1995 року № 56, передбачала обов'язкову реєстрацію (інвентаризацію) будинків і домоволодінь у межах міст і селищ (п. 4 Інструкції), в тому числі й на підставі записів у погосподарських книгах (п. 20 Інструкції). Тобто записи у погосподарських книгах визнавались в якості актів органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності. При вирішенні питання щодо визнання права власності на житлові будинки, споруди у порядку спадкування, записи у погосподарських книгах оцінюються у сукупності з іншими доказами, наприклад, ухваленими органами місцевого самоврядування рішеннями про оформлення права власності громадян на будинки, технічним паспортом на будівлі, документами про відведення в установленому порядку земельних ділянок під забудову тощо.
Порядок ведення погосподарського обліку в сільських радах визначався Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими постановою Державного комітету статистики СРСР від 12 травня 1985 року № 5-24/26, а згодом - Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими постановою Державного комітету статистики СРСР від 25 травня 1990 року № 69.
Цими Вказівками передбачено, що визначення в сільській місцевості громадського типу господарства в погосподарській книзі, відомостей щодо членів та майна колгоспного двору було покладено на сільські ради. Суспільна група господарства визначалась сільською радою залежно від роду занять голови господарства (сім'ї).
За змістом Вказівок № 112/5 і 69 суспільна група господарства визначалась залежно від роду занять голови господарства (сім'ї). Особи, які працювали в колгоспі, але не були членами колгоспу, належали до суспільної групи робітників або службовців залежно від займаної посади.
Колгоспний двір - це сімейно-трудове об'єднання осіб, всі або частина яких є членами колгоспу, брали участь у суспільному виробництві колгоспу та спільно вели підсобне господарство на присадибній ділянці.
Згідно ксерокопії по господарських книг Глушківської сільської ради, наданих Глушківським старостинським округом Городенківської міської ради Коломийського району Івано-Франківської області, в господарстві в с. Глушків по вул. Рад. Конституції, 2 (на даний час вул. Українська, 2), суспільна група якого - «робітник» проживали:
-за 1971-1973 р.р. (особовий рахунок НОМЕР_1 ): ОСОБА_3 , голова сім'ї, 1914 р.н., ОСОБА_2 , син, 1940 р.н., ОСОБА_4 , невістка, 1948 р.н., ОСОБА_5 , внука, 1968 р.н.;
-за 1986-1990 р.р. (особовий рахунок НОМЕР_2 ): ОСОБА_3 , голова сім'ї, 1914 р.н., ОСОБА_2 , син, 1940 р.н.;
-за 1991-1995 р.р. (особовий рахунок НОМЕР_3 ): ОСОБА_2 , голова сім'ї, ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце роботи - м. Городенка, РЗО, завсклад;
-за 2001-2005 р.р. (особовий рахунок НОМЕР_4 ): ОСОБА_2 , голова сім'ї, 1940 р.н.;
-за 2006-2010 р.р. (особовий рахунок НОМЕР_5 ): ОСОБА_2 , голова сім'ї, 1940 р.н.;
-за 2016-2019 р.р.: ОСОБА_2 , голова сім'ї, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Погосподарські книги в період з 1960-х по 1970-ті роки в Глушківському старостинському окрузі Городенківської міської ради не збереглися, що доводиться копією довідки № 68 від 04.03.2025, виданої Глушківським старостинським округом Городенківської міської ради.
Рішенням сесії Глушківської сільської ради від 12.12.1993 вулиця Радянської Конституції була перейменована на вулицю Українська; згідно запису в по-господарській книзі № 6 за 1991-1995 роки даний двір був робітничим, що стверджується довідками № 7, № 9 від 14.01.2025, виданими Глушківським старостинським округом Городенківської міської ради.
Судом встановлено, що дане домоволодіння відносилося до суспільної групи «робітничий двір», головою якого був - ОСОБА_3 , який своє право власності в БТІ не зареєстрував (не оформив).
Як доводиться довідкою № 75 від 14.03.2025, виданою Глушківським старостинським округом Городенківської міської ради, батько позивача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , на час смерті свого батька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_6 , проживав разом з ним в АДРЕСА_2 . ОСОБА_2 фактично вступив в управління спадковим майном згідно вимог статті 549 ЦК УРСР, проживаючи в будинку сплачував комунальні послуги, страхові внески, обслуговував спадкове майно.
Внаслідок смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина.
За змістом частин четвертої та п'ятої Прикінцевих та перехідних положень ЦК України 2004 року відносини спадкування регулюються нормами ЦК України 2004 року, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати (строк на прийняття якої закінчився до 01 січня 2004 року), або якщо вона була прийнята хоча б одним із спадкоємців, то до таких спадкових відносин застосовуються норми ЦК Української РСР 1963 року.
Спадкові відносини виникають з моменту відкриття спадщини.
Як частина друга статті 1220 ЦК України, так і стаття 525 ЦК Української РСР визначають, що часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.
Таким чином, за змістом указаних норм, відносини спадкування регулюються нормами ЦК України 2004 року, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року, а у разі відкриття спадщини до зазначеної дати (строк на прийняття якої закінчився до 01 січня 2004 року), або якщо вона була прийнята хоча б одним із спадкоємців, до таких спадкових відносин застосовуються норми ЦК Української РСР 1963 року.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику в справах про спадкування», відносини спадкування регулюються правилами Цивільного кодексу України, якщо спадщина відкрилась не раніше 1 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила Цивільного кодексу Української РСР (далі - ЦК УРСР), у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом тощо.
Оскільки ОСОБА_6 помер до 1 січня 2004 року, застосовується Цивільний кодекс УРСР 1963 р. Згідно з ст. 524 згаданого кодексу спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом; спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом. При спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті (ч. 1 ст. 529 ЦК УРСР).
Згідно ст.526 ЦК УРСР місцем відкриття спадщини визнається останнє постійне місце проживання спадкодавця (стаття 17 цього Кодексу), а якщо воно невідоме, - місцезнаходження майна або його основної частини. Відповідно до ст.525 згаданого кодексу часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця.
За життя 05 лютого 2024 року, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець та житель с. Глушків Городенківського району Івано-Франківської області, на випадок своєї смерті зробив таке заповітне розпорядження, яким все своє майно, де б воно не знаходилося, і з чого б воно не складалося, всі належні йому земельні ділянки взагалі, все те, що буде належати і на що він за законом матиме право заповів своїй дочці ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Заповіт посвідчений старостою Глушківського старостинського округу Городенківської міської ради та зареєстрований в реєстрі за № 4-1. Даний заповіт є чинний та зареєстрований в Спадковому реєстрі №71964773, що доводиться копією Інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) № 77994886 від 14.08.2024.
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , помер ІНФОРМАЦІЯ_8 у віці 83 років в м. Городенка Коломийського району Івано-Франківської області, про що 09 березня 2024 року складено відповідний актовий запис № 142, що доводиться копією свідоцтва про смерть серія НОМЕР_6 , виданого 09.03.2024. Внаслідок його смерті відкрилася спадщина.
Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Згідно з ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261 - 1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 84 Цивільного процесуального кодексу України, учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом.
Так, відповідно до Порядку ведення Державного реєстру актів цивільного стану громадян, затвердженого згаданою постановою Кабінету Міністрів України, фізична особа по досягненні 16-річного віку має право на отримання витягу з Реєстру стосовно відомостей про себе та про своїх родичів за умови пред'явлення паспорта або паспортного документа і документів, що підтверджують родинні стосунки.
Згідно положень п.19 розділу IV Правил державної реєстрації актів громадянського стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18.10.2000 року №52/5 (із змінами станом на 12.10.2021 року), копії актових записів цивільного стану видаються на підставі ухвали (письмового запиту) суду (судді) у зв'язку зі справами, що перебувають у його провадженні, а також на письмові запити Міністерства юстиції України, відділу державної реєстрації актів цивільного стану України, дипломатичного представництва та консульської установи України, нотаріуса, органу досудового розслідування, інших державних органів, якщо запит зроблено у зв'язку зі здійсненням ними повноважень, визначених актами законодавства, із зазначенням мети їх витребування.
Частинами шостою-восьмою статті 84 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що будь-яка особа, у якої знаходиться доказ, повинна видати його на вимогу суду. Особи, які не мають можливості подати доказ, який витребовує суд, або не мають можливості подати такий доказ у встановлені строки, зобов'язані повідомити про це суд із зазначенням причин протягом п'яти днів з дня вручення ухвали. У разі неповідомлення суду про неможливість подати докази, витребувані судом, а також за неподання таких доказів з причин, визнаних судом неповажними, суд застосовує до відповідної особи заходи процесуального примусу, передбачені цим Кодексом.
Згідно п.7 ч.2 ст.197 ЦПК України у підготовчому засіданні суд, зокрема, з'ясовує, чи надали сторони докази, на які вони посилаються у позові і відзиві, а також докази, витребувані судом чи причини їх неподання; вирішує питання про витребування додаткових доказів та визначає строки їх подання.
Враховуючи те, що позивач ОСОБА_1 та її представник, не можуть самостійно отримати вказані докази (копії актових записів цивільного стану), про що свідчить відповідь на адвокатський запит, суд приходить до висновку, що для всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин справи, необхідно задовольнити клопотання про витребування доказів.
Відповідно до п.4 ч.5 ст.198 ЦПК України суд може оголосити перерву у підготовчому засіданні у разі необхідності, зокрема у випадку витребування нових (додаткових) доказів.
З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що наявні підстави для оголошення перерви у підготовчому засіданні.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 84, 189, 196-198, 223, 258, 260-261 ЦПК України, суд,-
Клопотання позивача ОСОБА_1 про витребування доказів задовольнити.
Витребувати з Городенківського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Коломийському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, у строк до 28 квітня 2025 року:
-копію актового запису про народженняОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , уродженця с. Глушків Городенківського району Івано-Франківського області;
-копію актового записупро смерть ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_6 в с. Глушків Городенківського району Івано-Франківського області.
Особи, які не мають можливості подати доказ, який вимагає суд, взагалі або у встановлені судом строки, зобов'язані повідомити про це суд із зазначенням причин протягом п'яти днів з дня отримання ухвали.
За неповідомлення суду про неможливість подати докази, а також за неподання доказів, у тому числі і з причин, визнаних судом неповажними, винні особи несуть відповідальність, встановлену законом. Притягнення винних осіб до відповідальності не звільняє їх від обов'язку подати суду докази.
Оголосити перерву у підготовчому засіданні до 10 год. 20 хв. 28 квітня 2025 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя: Федів Л. М.