Справа № 203/1947/25
Провадження № 2-н/0203/311/2025
02 квітня 2025 року суддя Кіровського районного суду м. Дніпропетровська Іваницька І.В.,
розглянувши заяву Акціонерного товариства «ДТЕК Донецькі електромережі» про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за спожиту (необліковану) електричну енергію,-
24 березня 2025 року представник заявника ОСОБА_2 звернувся до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська із заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за спожиту (необліковану) електричну енергію.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.03.2025, справу №203/1947/25, провадження №2-н/0203/311/2025, було розподілено головуючому судді Іваницькій І.В., яка передана канцелярією суду - 26.03.2025.
Дослідивши матеріали заяви, вважаю необхідним відмовити у видачі судового наказу з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, заборгованість за спожиту (необліковану) електричну енергію, про стягнення якої АТ «ДТЕК Донецькі електромережі» просить видати судовий наказ, виникла у боржника ОСОБА_1 , зокрема, за договором про погашення заборгованості за спожиту електричну енергію від 14.06.2021 (особовий рахунок № НОМЕР_1 ) за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно ч. 1 ст.162 ЦПК України заява про видачу судового наказу подається до суду першої інстанції за загальними правилами підсудності, встановленими цим Кодексом.
Частиною 1 ст. 30 ЦПК України унормовано, що вимоги які виникають з приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.
Зі змісту цієї статті процесуального закону випливає, що такими спорами можуть бути визнання права власності на нерухоме майно, його поділ, звернення стягнення на нього, усунення перешкод в користуванні майном, спори щодо його найму (оренди), тощо.
Ст.181 Цивільного кодексу України передбачено, що до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Відповідно до Закону України «Про житлово-комунальні послуги» цей Закон регулює відносини, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг.
П.5 ст.1 цього Закону передбачено, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
П.6 ч.1 ст.1 цього закону визначено, що індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.
Отже, квартира, з обслуговування якої виникла заборгованість, має статус нерухомого майна, а ОСОБА_1 є споживачем житлово-комунальних послуг як власник та особа, яка користується нерухомим майном.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 липня 2020 у справі №910/10647/18 вказала на те, що виключна підсудність застосовується до тих позовів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов'язків, що пов'язані з нерухомим майном.
У постанові від 16 лютого 2021р. у справі №911/2390/18 Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що словосполучення «з приводу нерухомого майна» необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов'язків, що пов'язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов'язково виступає як безпосередньо об'єкт спірного матеріального правовідношення. Тому до спорів, предметом яких є стягнення заборгованості, яка виникла внаслідок невиконання зобов'язань за договором, який укладений щодо користування нерухомим майном, поширюються норми про виключну підсудність.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, виключна підсудність застосовується до тих заявлених вимог, які стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, тобто спір може стосуватися як правового статусу нерухомого майна, так і інших прав та обов'язків, що пов'язані із нерухомим майном.
Представник заявника, просить видати судовий наказ про стягнення заборгованості за надання послуг електропостачання за адресою: АДРЕСА_1 , що не відноситься до територіальної підсудності Кіровського районного суду м. Дніпропетровська.
Оскільки майно знаходиться в Покровському районі, м. Новогродівка, то заява повинна розглядатися за місцем його знаходження, за правилами виключної підсудності, що територіально відноситься до юрисдикції Новогродівського міського суду Донецької області.
Разом з тим, розпорядженням Верховного Суду № 26/0/9-22 від 29.04.2022 року «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану (Новогродівський міський суд Донецької області)», відповідно до ч. 7 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», враховуючи неможливість здійснювати правосуддя під час воєнного стану змінено територіальну підсудність судових справ з Новогродівського міського суду Донецької області на Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська.
Таким чином, за правилами виключної підсудності, передбаченими ст. 30 ЦПК України, розгляд даної заяви територіально не підсудний Кіровському районному суду м. Дніпропетровська. Дотримання правил підсудності розгляду справи є однією з складових законності судового рішення. Розгляд справ з порушенням правил підсудності є грубим порушенням процесуального закону і підставою для скасування судового рішення.
Згідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950р., Закону України «Про виконання рішень, застосування практики Європейського суду з прав людини», інститут підсудності безпосередньо пов'язаний із забезпеченням права на справедливий судовий розгляд, який закріплений у п. 1 ст. 6 Конвенції, оскільки за його допомогою визначається «належний суд», тобто суд, уповноважений розглядати конкретну справу.
Відповідно до ч. 2 ст. 167 ЦПК України, за результатами розгляду заяви про видачу судового наказу суд видає судовий наказ або постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу.
За таких обставин, суд вважає, що на підставі п.9 ч.1 ст.165 ЦПК України, слід відмовити у видачі судового наказу, оскільки заяву подано з порушенням правил підсудності.
Керуючись ст. ст. 30, 162, 165, 167, 263, 352-355 ЦПК України, суд, -
Відмовити у видачі судового наказу за заявою Акціонерного товариства «ДТЕК Донецькі електромережі» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за спожиту (необліковану) електричну енергію.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складання. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення відповідної ухвали суду.
Суддя І.В. Іваницька